Символіка калини у народній творчості

Зміст

Вступ Розділ І. Види літературно-художнього образу

1.1 Автологічний тип художнього образу

1.2 Металогічний тип художнього образу

1.2.1 Символ Розділ ІІ. Роль символічного образу калини в українському фольклорі

2.1 Народні легенди про походження калини

2.2 Калина — один із найулюбленіших символічних образів фольклору

2.3 Роль образу калини у народних віруваннях

2.4 Поєднання калини з іншими образами в українському фольклорі

Розділ ІІІ Символ калини в обрядовій пісенній творчості

3.1 Калина у родинно-обрядових піснях

3.2 Калина в календарно-обрядових піснях Розділ ІV Асоціація образу калини з чоловіками Розділ V Калина як символ патріотизму українського народу Висновки Використана література Додатки

Вступ

Українська народна символіка відображає основні віхи в житті людини, позначає у переважній більшості щось добре, світле, життєстверджуюче.

Погляди українців на світ об'єктивовані в міфічних, релігійних, соціально-психологічних уявленнях, ідеалах, традиціях, обрядах, звичаях.

Серед першоелементів природи, що творять цілісну картину світу в українському фольклорі, відокремлюють рослинний світ, в якому калина є чи не найголовнішою.

Її причетність майже до всіх моментів людського існування визначає багатогранність поетичної символіки: народження, кохання, смерть.

Узагалі символіка образу калини в українському фольклорі доволі складна, глибока і багатопланова.

Семантичне поле калини безмежне. Олекса Воропай вважав, що говорити про калину — це «торкатися питання життя і смерті; це говорити про матір і дитину, красу і розум, любов і страждання, — тобто про все, що бачить, чує і чим живе людина».

Cимволіка калини, як зазначає В. Скуратівський, пов’язана з одного боку «з її природними властивостями: красою, свіжістю, цілющими якостями, — а з іншого боку — уявленнями про калину як кущ, що належить потойбічним силам. Існувала думка, що через кущ калини може здійснюватися зв’язок з «тим світом».

Завдяки своїм незвичним плодам, що серед лютої завії гордо палахкотіли вогнистими блискучими кетягами Х. Вовк асоціював із «потягом народу до волі». У народі рубінові плоди калини стали символом, за словами того ж Х. Вовка, «мужніх оборонців рідної землі». Справа у тім, що сплющені насінини її, вийняті з плоду, за формою дуже схожі на криваво-червоне серце.

Актуальність. Робота заслуговує на увагу в наш час, тому що забуваються духовні традиції народу, які пов’язані із рослинною символікою природи як джерелом буття. Носії безцінних народних знань ідуть з життя, а завдання — зібрати і опрацювати ці духовні скарби, які є частиною нашої древньої культури.

Мета дослідження. Висвітлення символічного значення калини у творах фольклору, яке певним чином відтворює світоглядні уявлення наших предків про природу.

Об'єкт дослідження. Фольклорні твори: легенди, перекази, пісні.

Предмет дослідження. Символіка калини у народній творчості.

Науковість дослідження полягає в тому, що досліджено символіку калини у традиціях, віруваннях, звичаях, обрядах через фольклорні твори.

Практичне значення полягає в тому, що матеріалами можуть скористатися вчителі-словесники на уроках мови та літератури, щоб виховувати у школярів інтерес до традицій, звичаїв і обрядів нашого народу, бережне ставлення до природи, духовну потребу берегти народні цінності, а також краєзнавці і ті, хто виношує в собі почуття шанобливого ставлення до національних скарбів.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, п’яти розділів («Види літературно-художнього образу», «Роль символічного образу калини в українському фольклорі», «Символ калини в обрядовій пісенній творчості», «Асоціація образу калини з чоловіками», «Калина як символ патріотизму українського народу»), висновку, списку літератури, додатків.

Розділ І. Види літературно-художнього образу

У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів.

У розумінні художнього образу як форми відображення світу окремі його види виділяють у залежності від типу змістового узагальнення, даного в художньому образі. У цій системі класифікації всі види художнього образу складають дві якісно відмінні групи, першу з яких умовно можна назвати групою автологічних (від грец. аutos — сам і logos — слово, буквально — дослівний) образів, другу групою металогічних (від грец. meta — через і logos — слово, буквально — позаслівний) образів.

1.1 Автологічний тип художнього образу

Автологічними можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка розширюючи та узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальованого, на виходить за його межі, тобто не вказує на жодний інший, якісно відмінний від нього предмет. Іншими словами, це «такий художній образ, в якому чуттєвий образ і його значення (тобто ідея) належать до одного кола явищ». Наприклад, поезія Т. Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати». У чуттєвому образі твору подана картина побуту одиничного, окремо взятого села. Ідея зображуваного полягає в тому, щоб віднайти у цій одиничній картині риси, притаманні багатьом таким селам, і тим розширити конкретний зміст чуттєвого образу, узагальнюючи його. Тому автологічний образ називають образом-типом. Він виступає і як засіб узагальнення, мета якого полягає в організації естетичного впливу через свого роду «ефект пізнання»: як писав О. Потебня, «…образ постає у думці початком ряду подібних та однорідних образів.

Мета типових творів цього роду, саме узагальнення, досягнута, коли той, хто їх сприймає, впізнає в них знайоме: «я це знаю», «це так», «я бачив, зустрічав таких». Автологічний тип художньої образності найбільш поширений у сучасній літературі.

1.2 Металогічний тип художнього образу

Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея належать тут до різного кола явищ, як, наприклад в пейзажному ліричному творі, де картина природи може уособлювати світ людських переживань. До групи металогічних образів відноситься символ.

1.2.1 Символ

Символом (від грец. symbolon — знак, розпізнавальна прикмета) називають такий тип художнього образу, в якому його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Символ завжди до певної міри є атрибутом, розрахованим на взаємопорозуміння його «таємної», невиявленої суті. Ознаки символу визначаються, звичайно, від протилежного, тобто шляхом протиставлення його. З одного боку, автологічному, з іншого — алегоричному типу образності. Поняття символу тісно пов’язане з поняттям художнього образу. «Будь-який символ — є образом (і будь-який образ є, хоча б до певної міри, символом), але якщо категорія образу передбачає предметну тотожність самому собі, то категорія символу робить акцент на іншому боці тієї ж суті - на виході образу за власні межі, на присутність певного смислу, тісно злитого з образом, але все ж йому не тотожного. Предметний образ та глибинний смисл виступають у структурі символу як два полюси… Переходячи в символ, образ стає „прозорим“, ідея „просвічує“ крізь нього, дана саме як смислова глибина, смислова перспектива, яка потребує нелегкого входження».

Символічного змісту певні образи, відтворені в художньому творі, можуть набирати за двох умов. По-перше, тоді, коли зображуваний автором предмет уже сам по собі є символом. У цьому разі говорять про традиційну символіку, усталені образи-символи, які органічно закріпилися за певними, в основному природними об'єктами, в суттєвих ознаках яких вбачали певні аналогії з ціннісними проявами людського життя. Генеалогію даного типу символічних узагальнень відомий теоретик літератури ХІХ століття О. Веселовський виводив з теорії так званого образно-психологічного паралелізму, який знайшов своє яскраве втілення в найстаріших зразках народнопісенної лірики як «зіставлення людського життя з проявами життя природи за ознакою якоїсь спільної обом порівнюваним об'єктам дії, руху».

Друга умова, за якої зображуване може стати символом передбачає, що предмет, який зображується, сам по собі не є символом або є ослабленим, «призабутим» символом. Більш-менш чітко виражених символічних ознак він набуває безпосередньо в процесі самого зображення. Матеріальними носіями символу у творі можуть виступати будь-які його елементи: порівняння, метафори, пейзажі.

Розділ ІІ. Роль символічного образу калини в українському фольклорі

«Без верби і калини нема України» — давня приказка нашої країни. Багато фраз, на зразок цієї. передають роль рослин у віруваннях, обрядах, традиціях різних народів. Калина для українців — символ Батьківщини. Немає народу в якого не було-б своєї рослини-символу. Так у канадців така рослина — клен, у росіян — береза, а у нас — калина…

Росте калина по всій Україні. Побачити її можна майже скрізь: по тінистих лісах, в гаях, дібровах, на схилах на узліссях і лісових галявинах. I бачать її часто з іншими деревами. Українці традиційно садили її біля хати. Калина коло хати — найперша і найвизначніша ознака оселі українця. Існує ще й давній звичай, який вже починають забувати: біля щойно зведених осель на видному місці в першу чергу садять кущ калини. І поки посадять інші дерева, кущ уже починає потроху цвісти, милуючи зір білим цвітом навесні та рубіновими кетягами ягід восени. Калина ж бо була символом надійного життєвого осередку, родинного благополуччя і достатку ще cпоконвіків. калина фольклор символічний пісенний

2.1 Народні легенди про походження калини

Як і про кожну рослину, про калину народ складав чимало легенд. Ось, наприклад, легенда про її походження, яка своїми коренями сягає далекого минулого. Татарські загарбники, нещадно нищачи українські міста та села, забирали юнаків та дівчат у полон. Одного разу під час чергового набігу, загін татарів примітили дуже гарну дівчину і почали її ловити, а вона була б утекла, та зачепилась за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалось, дівчину забрали у полон на чужину, де вона й померла, а на місці, де намистинки розкотились по землі, виросли прекрасні кущі із вогненно-червоними кетягами у вічну пам’ять дівчині.

Побутує й інша, менш відома версія цієї легенди. У ній поетизують калину, як символ мужності людей, які проливали свою кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. У роки монголо-татарської навали сміливі дівчата заводили загони вояків у непрохідні хащі, прирікаючи їх на смерть. У народі живуть повір'я, що саме з крові цих безстрашних патріоток виросли кущі з гронами ягід, по кольору нагадуючи саму кров.

У легенді «Дівочий ліс» згадується ім'я дівчини Марини. Ніби саме вона завела турків-бусурман із ополчення Батия у непрохідні нетрі, де вони і загинули, а розлючений хан відтяв дівчині голову, і де її кров впала, там і калина стала.

Існує ще й така легенда. Утік козак зі своєю милою, та ніде не міг знайти притулку. Після поневірянь і багатьох пригод обернувся він тереном у лузі, а дівчина — калиною.

Є легенда, що калина така цілюща тому, що виросла з великої дівочої любові. А було це так… Один парубок кохав вродливу дівчину Килину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла й Килина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела у сад, а тоді - до пічки. Тут їх і застала Ганна. Килина вигукнула: «Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!» — і потягнула Ганну у воду… потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Килину, як душогубку, — на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його люди калиною.

Існують легенди не тільки про походження калини. Одна з казок оповідує нам про калинову сопілку і про молодого Миколу. Давно колись жив цей Микола на світі. Родина у нього була великою-превеликою, а такою вже бідною, що прийшлось йому життя парубоцьке скінчити і йти роботу така вже красива, що очей відірвати не в змозі. Сів він під нею, а калина ніби шепоче до нього — шукати. Та довго ж він ходив, чи мало, а прийшов у ліс і бачить: росте калина обабіч стежки та не то сказати чого хоче, та й Микола не звернув увагу, а сопілку з калини вирізав та давай уже на ній вигравати. Той нічого словами казати, як він здивувався, коли сопілка людським голосом заговорила :

Ой мало — помалу, юначе, грай, Та не врази мого серденька вкрай.

Мене сестриця зі світу згубила, В моє серце гострий ніж устромила.

І коли юнак до села дійшов, повідали йому люди про страшну подію, яка вже й під забулася. Жахлива трагедія трапилась на місці, де червоніє калина. Жили собі дві дівчини: одна була некрасива, лінива, а друга — і роботяща, і добра, і красуня, якої світ не бачив. І були вони звідними сестрами, а коли добра дівчина кохання зустріла, лихе намислила собі старша сестра. У ліс молодшу завела та там її і убила, а де кров дівоча пролилась, виріс кущ калини. І з тих пір радував він перехожих цвітом навесні, прохолодою улітку, красними кетягами восени та взимку. А юнак, почувши переповідку, здогадався і про чарівну силу сопілки — викривати брехню, і з тих пір повернув у своє село і став там серед усіх наймудрішим, і всі до нього на пораду ходили аж поки він не помер.

2.2 Калина — один з найулюбленіших символічних образів фольклору

Калина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Її завжди супроводжували епітети :червона, красна, ясна. Проте у народі вона асоціювалася із різними явищами, подіями із життя, предметами, особами…

Образ-символ «червона калина» багатогранний, але найпоширеніше, що підмічали найвидатніші оспівувачі української душі, значення калини в народнопоетичній творчості - це символ ясної, палаючої краси, втіленням якої є молода дівчина :

Зацвіла у лузі червона калина, Ніби засміялась дівчина-дитина.

У відомій праці «Історичне значення південно-руської народної пісенної творчості» Микола Костомаров пише, що калина — це «дівчина, жінка, символ жіночності в найширшому розумінні. Усе духовне життя жінки — її дівочість, кохання, заміжжя, радість і горе, родинні почуття — все знаходить своє відображення в пісні. Калина постає в уяві здатною бачити, думати і говорити».

Як дуб — парубок, так дівчина — калина.

Зеленії два дубочки — парубочки, Червоная калинонька — то дівочки, ;

з русальної пісні «Ходили дівочки коло Мариночки».

Калина та дівчина постають у народній уяві нерозлучними і невід'ємними, одна одну доповнюють, утворюють щось ціле:

Одна половина — червона калина, Друга половина — молода дівчина.

У багатьох піснях красу дівчини майже синонімічно порівнюють із калиною.

Ой ти дівчино, червона калина, Як мені на тебе дивитися мило.

Калина — символ дівочої чистоти. В одній з перлин народної лірики — пісні «Чи я в лузі не калина була?» — зіставляється доля червоної калини («Нащо мене поламано і в пучечки пов’язано?») з долею дівчини («Нащо ж мене засватано і світ зав’язано?»). Коли вінчають молодих, рвуть символ дівочості й надягають на молоду намітку, співаючи: «Перед порогом могила, а в тій могилі калина, спустила гілечки додолу». Дівчата прикрашали калиною коровай. У кожній родині, де були дівчата на виданні, вивішували під стріхою калинові грона — це означало, що можна приходити сватам. Тому починаючи з Пречистої (28 серпня), дівчата постійно ходили по калину на луки, у долини і урочища.

Відшукавши кущ калини, вони водили танці довкола нього і співали пісень, в яких згадували імена своїх хлопців. Із зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, примовляючи «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Нарвавши калини, прикрашали нею коси та віночки й поверталися додому у супроводі ліричних пісень. Біля оселі дівчина зустрічала свою матір, яка брала пучки калини й казала: «Будь, доню, червоною і здоровою, як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти, калино, будь готова на коровай, гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на добро нашому двору».

2.3 Образ калини у народних віруваннях

Калина в цвіту — це прикмета дівування, це дівчина на виданні. Ходити по калину — шукати милого, обранця:

Ой на горі калина ,

Там дівчина ходила, Калиноньку шукала, На козака гадала.

Калина, що не зацвіла, — недобра прикмета, знак нещасної долі убогої дівчини, котрій пари довіку не знайти:

Коло мого двора ні кола, ні плота, Тільки стоїть кущ калини, та й та не зацвіла.

Інколи з нею асоціюються й дівочі пригоди.

Червона калина білим цвітом зацвіла, Через тебе, козаче, мене мати била.

Ламати калину — інколи ще й дівочість втрачати, як от: «Темного лугу калина, доброго батька дитина: хоч вона по ночах ходила, тa калину при собі носила: купували купці - не подала, прохали хлопці - вона не дала, шовком ніженьки зв’язала, за всіх тому Івану держала». В іншому випадку — і як приворотний знак:

Ой у лузі калина стояла, Ту калину дівчина ламала, Ту калину дівчина ламала, Вона всіх парубків чарувала.

Похилена калина — засмучена дівчина:

Червона калина на яр-море похилилась, Чого дівка зажурилась?

Що од роду одбилась Калина цвіте — дівчина заміж готується. І тут треба добре міркувати, усе обдумати, зважити, як у баладі «За нашим городом зацвіла калина» :

За нашим городом зацвіла калина, Не вибирай, батьку, багатого сина.

А вибирай, батьку, щоб не був п’яниця ,

Щоб не бив, не лаяв, бо я одиниця.

Калина у народних піснях живе, їй болить, вона радиться, до неї звертаються, і вона промовляє:

«Калино-малино, чого в лузі стоїш, чом не процвітаєш?

Чи суші боїшся, чи дощу бажаєш?" ;

«Суші не боюся, дощу не бажаю, Стою та думаю — процвітати маю.

Процвіту біленько — всі люди узнають, Пристигну червоно — зверху обламають".

В основі сюжету балади «Ой ходила Марусенька у ліс по калину» зображено трагічний випадок. Дівчина зачарувала хлопця, напоїла його зіллям, а він помер.

Ой ходила Марусенька у ліс по калину Та ходила і блудила сім літ і годину.

Ой чого ти, Марусенько, по лісові блудиш?

А це не ти, дівчинонько, мого сина любиш?.

У пісенній творчості калина для дівчат — це і товаришка — доброзичливиця, і порадниця, і взірець краси. Цвіт калини — пора кохання для дівчини. Він має заспокоїти серце, звільнити його від туги.

Цвіт-калину ламала, до серденька клала.

Чи не перестане моє серце тужити.

Або: Червона калина від вітру ховається, Молода дівчина за лозами за милим убивається.

Калина найбезпосереднішим чином пов’язана зі стихійними силами природи — вітром, сушею, водою. А ще вважається, що і незрівнянну красу, і цілющість, й усілякі достойності рослина від землі одержує. Ось чому й говорять: «Де калина росте, там земля благодатна, Богом благословенна».

Зворушливе і врочисте явище природи, коли калина цвіте. У народі кажуть: «Похолоднішало, риба не ловиться, бо калина в цвіт вбирається», «Калина погуляти збирається».

У пісні «Чудувалися ліси» калину позиціонують, як живу істоту, що здатна помічати переміни у плині життя:

Чудувалися ліси, де ся поділи вівси Без ниви жовтенької, без челядки біленької.

Калина ся сумувала, що ся сама зостала.

2.4 Поєднання калини з іншими образами в українському фольклорі

Примітно те, що в пісенній творчості калина опиняється в співтоваристві не тільки з такими привабливими рослинами, як хрещатий барвінок, васильок чи рожа, але й з іншими рослинами: «Ой зашуміла біла береза та калинові луги», «Калина, малина, смородина», «Породила верба груші, калинка — лелію», «Нема лісу по грабину, нема цвіту по калину».

Також калину зустрічаємо у товаристві пташок, зокрема — соловейка. За незвичайну красу вподобав він калину. Кажуть у народі: «Заливається, як соловейко на калині».

А соловейко навіть гніздується на калині. Саме це підмітили українці у пісні бурлака «Ой вийду я на гору»:

Ой вийду я на гору, на високу, крутую;

Подивлюся в долину, на червону калину.

На червоній калині соловейко гніздо в'є.

У поетичній творчості інші птахи також уподобали собі калину:

Ой зажурився сивий соколонько:

Ой бідна моя головонька, Ой де ж я буду гніздечко звивати?

Ой у лузі, на долині, на червоній калині.

У пісні «Як піду я яром та долиною» біля калини відбувається зустріч із зозулею :

Як піду я яром та долиною, Та найду я рожу з калиною.

Та й стану калину ламати, Тай стала мені зозуля кувати.

Розділ ІІІ. Символ калини в обрядовій пісенній творчості

3.1 Калина у родинно — обрядових піснях

Коли калина відцвітає, то приходить дівчині час виходити заміж, а з тим часом приходять і інші турботи. Настає пора весіль. Урочиста пора, якій здавна властива барвиста обрядовість. І калина, знову ж таки, згадується чи не в кожному обряді. Калина в них — на найпочеснішому, найпримітнішому місці:

Мовила, говорила червона калина:

Не подоба мені в лузі стояти, Але подоба моя у коровая стояти.

З калини плетуть гірлянди, нею прикрашають кімнати, весільні столи, короваї, ставлять калинові букети поряд з молодими, бажаючи їм вічної краси, яку символізував цей букет. Ось наприклад :

Сваха свасі бажала, Кодрами двір встеляла, Калиною обтикала.

А коли до вінця молоду ведуть, співають:

Ой зацвіла калинонька на весь вишневий сад, Ой час тобі, Наталочко, сісти на посад.

А вже повінчану наречену порівнюють із зрубаною калиною.

Січаная калинонька, січаная, А йде Наталка звінчаная.

До весільного посаду, на якому урочисто садовили молодих, мостили калинові мости. Вираз «мостити калинові мости» інколи вживається у тому розумінні, коли людина тужить за молодістю, що не повернеш, за літами, безслідно втраченими. Людина прагне повернути їх бодай на мить:

Ой нагнала літа мої на калиновім мості;

Ой вернітеся, вернітеся, хоч на часок в гості.

Заміжжя — це зміна у житті дівчини, вона ніби відривається від свого роду й переходить у сім'ю чоловіка. І, звісно, дівчину це бентежить, час від часу тривожні роздуми, що буде за цим життєвим порогом, як воно складеться і чи краса зостанеться, мимоволі обтяжують молоде серце.

На калину поглядає, у матінки питає:

— Матінко-голубочко, чи буду я такая, Чи буду я такая, як калинонька ця?

…Спаде краса-полуниця із біленького лиця.

Обсядуть тебе діти, як калиноньку квіти, Обіллють тебе сльози, як калину морози.

Щаслива пора дівування ще не раз згадається дівчині у заміжжі:

Добре було калинонці та при водичечці,

Добре було дівчиноньці та при матинонці.

Калинонька одцвітає, цвіток опадає,

Іде дівчина від матері, життя її минає.

Пов’язана в пучечки калина — це зв’язана шлюбними узами дівчина. А шлюб, як водиться, усякий буває.

Як ось у пісні мовиться:

Та чи я в лузі не калина, та чи я в лузі не червона?

Нащо мене поламано і в пучечки пов’язано ?

Нещастя моє! Недоля моя!

У баладі «Закувала зозуленька в лузі на калині» дівчина роздумує про свою долю після невдалого заміжжя:

Закувала зозуленька в лузі на калині,

Тяжко-важко проживати на чужій чужині

Дала мене заміж мати за кого я хтіла, Шумить-гуде нагаєчка коло мого тіла.

А взагалі, увесь чуттєвий світ української жінки, із журбою, жалем, тугою, недолею, негараздами знаходить втілення у народному фольклорі. Ось приклад :

Ой коли я віддавалась, то дуже гриміло, Личко цвіло, як калина, — тепер помарніло.

Зрідка зустрічається калина і в трагічному підтексті. Неочікуване горе випало на долю дівчини з балади «У полі береза суха — не зелена» після зради козака:

Устала дівчина, руки заломила, Ой Боже мій, Боже, що я наробила.

Що я вчора була, як в лузі калина, А тепер я стала як білая глина.

Не легша ситуація й у дівчини з пісні «Червона калино, чом не процвітаєш»:

«Червона калино, чом не процвітаєш, молода дівчино, чом стоїш думаєш?»;

«Як же не стояти, думку не думати, Любила я жовняра, а його не видати».

3.2 Калина в календарно-обрядових піснях

Український народ здавна використовував образ калини в обрядових піснях.

Ми зустрічаємо калину у текстах колядок, веснянках, обжинкових піснях. Під час зимових свят колядники співали хатній дівчині ось таку колядку :

Ой рясна, красна у лузі калина, Святий вечір! Добрий вечір!

А ще й найкраща в батька дитина.

Святий вечір! Добрий вечір!

У колядці «А в тім домку, як у вінку» з калиною порівнюється вже господиня дому:

Там господар як виноград, Там господиня, як калина, А діточки, як квіточки.

В ігровій веснянці «Зайко» калина виступає як оберег дому.

А в нас ворота позамикувані,

Червоною калиною позатикувані.

Досить цікава хороводна веснянка «Ой ягіл, ягілочко», під час виконання якої дівчата беруться за руки, ідуть по колу і співають, а всередину вибирають дівчину, що руками показує те, про що співається у пісні :

Ой ягід, ягілочко, ягілчина дочка.

Устала ранесенько, умилася гарнесенько…,

Гнися, калинонько, гнися, Дівчинонько, не журися.

В одній із численних купальських пісень мати Ганнусі, дівчини, яка втопилася у Дунаї, каже: «Не беріте із Дунаю води — це Ганнусині сльози, не ламайте в лузі калини — то Ганнина краса».

Червоні кетяги калини вплітали у вінки, які надівали українські дівчата на святі обжинків :

Йдіте, дівойки, в долину по червону калину, Наламаєм квіточок та й обтичемо віночок.

На відзнаку щасливого завершення жнив у пісні «Господиня калину ламала» жінка співає господарю:

Господиня калину ламала

І господареві в головах поклала:

— Спи, господарю доволі.

Вже твоя пшениця в стодолі.

Кожен із нас усе життя пам’ятає пісні, які співала нам мама, — колискові. Вони передають материнську любов і ніжність. У своїх піснях матері виспівують своїй дитині щасливу долю, міцне здоров’я:

На калині мене мати колихала, В чистім полі щастя-долі побажалаp.

Розділ ІV. Асоціація образу калини з чоловіками

Здавна прийнято, що образ калини у фольклорі - жіночий, але зустрічаються твори, де калина асоціюється і з чоловіками. Наприклад, ось який образ змальовано у цьому рядку: «На городі біла глина, стоїть козак, як калина». Або:

Нема цвіту на тім світу, як на тій калині,

Нема хлопця до вподоби, як у добро сині.

І в парубків теж калина викликає асоціації із коханням:

У лузі калина так рясно цвіте, Під тією калиною мене милая жде.

Гнеться, гнеться калинонька ;

Десь там моя дівчинонька!

Вона гнеться, погинає ;

Десь там мене поминає.

Калина найбільше асоціюється із закоханим парубком, бо ж серце його не тільки безстрашне та мужнє, а й ніжне та вразливе:

По лужечку хожу, цвіт-калину ламаю, Цвіт-калину ламаю, до серденька прикладаю, До серденька прикладаю, бо дружини не маю.

Невимовна туга пройняла козака з балади «Ой поїхав козак да, гей, у дорогу»:

Ой поїхав козак да, гей, у дорогу Тай залишив дівчиноньку вдома нездорову.

Веселіший сюжет у пісні «Коло тину калина»:

Коло тину калина, там дівчина ходила, Цвіт з калини ламала та складала на возок, Та повезла на торжок, та продала за шажок, Та купила молодця, біленького голубця.

Розділ V. Калина як символ патріотизму українського народу

Калина — символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. У розлуці із ними українці часто згадують калину. Калина — той символ, що береже пам’ять про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. Оберігає вона козака, веселить йому душу, а запорожці пили калиновий відвар, щоб бути сильними та про домівку й сім'ю не забувати. Ось козак готується до від'їзду й думи про долю обступили його:

Ой зацвіла калинонька у темному лузі,

Тепер моя головонька і серденько в тузі.

«Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу сторіночку Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!».

Чумак збирався у далеку дорогу і клав собі у мішок грудочку землі та гроно калини із куща побіля дому. Образ ніжної рослини, як символ рідного краю, власної домівки, зберігав у своєму серці і чумак, що в нелегких мандрах тримався душею тільки за згадку про дім:

Зацвіла калина у лузі да попустила віти, Не один чумак кида дружину та дрібненькії діти.

Та не має більш трагічного у мандрах чумака, як смертельна хвороба, яка застала його у дорозі. І вже до неньки адресоване його останнє звертання:

«Тай нагорни, ненько моя, високу могилу, Та й посади, ненько моя, червону калину.

Дай почепи ненько моя, червону хустину, А щоб пішла вся славонька на всю Україну".

На чужині спогад про калину — це завжди як про домівку, родину:

Ой у лузі калинонька та на море схилилася, А молода журилася, що од роду одбилася.

Калина — ще й символ бурлацької недолі:

Ой у лузі червона калинонька — червонії віти…

Розійшлися по Вкраїні бурлацькії діти.

Гірка наймитська доля також відбита у піснях про калину:

Ой зацвіла калинонька близько перелазу;

Добре було наймитові в господаря зразу.

Наймитом ся наробили, наймитом ся послужили, Від півроку відправили, ще не заплатили.

Взагалі, калина досить часто використовується у піснях для порівняння життя у батьківському домі з подальшою недолею.

Із калиною у народній пісенній творчості дуже часто асоціюються патріотичні почуття, любов до Батьківщини. Можна звернути увагу на відому народну баладу часів гетьманства Хмельницького «Розлилися круті бережечки». Тут калина символізує мужність і незламність духу у боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив цю незалежність виборювати, відстоюючи рівночасно свободу і людську гідність:

Гей, у лузі червона калина, гей, гей, похилилася, Чогось наша славна Україна, гей, гей, зажурилася.

А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо, А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо.

Рубінові грона калини, за народними уявленнями, здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. Напевне, це пояснюється тим, що насіння калини схоже на серце. Народ це підмітив здавна.

В одній пісні калина символізує полонену татарами дівчину, яку їдуть визволяти козаки. Проте, якщо більш ширше та глибше трактувати образ калини, можна підмітити ще й те, що калина символізує Україну, яка страждала від загарбників.

Попри те, що калина узагальнено символізує добро, її образ часто присутній у трагічному фольклорі, де ліричний герой, помираючи на чужині, просить посадити на могилі червону калину.

Казав собі насипати високу могилу, Казав собі посадити в головах калину:

Будуть пташки прилітати калиноньку їсти, Будуть мені приносити від родоньки вісти.

Калина — це і пам’ять про тих, хто не повернувся з боїв.

Опустила кетяги калина Вся в зажурі, краще б не цвісти, Хто її чекав, вже не прилине, Вже йому до неї не прийти.

Однак кущ калини не є символом смерті, а навпаки — намогильна калина означає продовження життя небіжчика в його родині, нащадках і всьому українському народові.

Список використаної літератури

1. Борисенко В. К. Весільні обряди та звичаї на Україні. — К.: Велес, 1988.

2. Веселковський А. Н. Историческая поэтика. — М.: Академический проект, 1980.

3. Вовк Х. Студії з української етнографії. — К.: Мистецтвознавство, 1995

4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. — К.: Велес, 2009

5. Теорія літератури.Київ / [Галич О., Назарцев В., Васильєв Є.]. К.: Либідь, 2001.

6. Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К.: Веселка, 1998.

7. Калинова сопілка: Антологія української творчості. — К.:Веселка, 1989.

8. Костомаров Н. Об историческом значении южно-русской народной поэзии. — М.: Высшая школа, 1984.

9. Літературознавчий словник-довідник. — К.: Довіра, 2007.

10. Манжура І. Казки та приказки і таке інше. — К.: Велес, 1955.

11. Потебня А. А. Теоретическая поэтика.- М.: Академический проект, 1990.

12. Скуратівський В.Т. Посвіт. — К.: Освіта, 1987.

Додаток

Прислів'я та приказки

· Без верби і калини нема України.

· З калинового лугу вибирай собі пару другу.

· Калинова вітка, як рідна тітка.

· Похолодніло, риба не ловиться, калина у цвіт вбирається.

Запишалася дівчина, наче красива калина.

· Не ламай калину, бо накличеш морози.

· Червона калина від ста хвороб лікує.

· Любуйтся калиною, коли цвіте, а дитиною — коли росте.

· Заливається, як соловейко на калині.

· Дівчина, як у лузі калина.

· Вибери собі дівку, як калинову гілку.

· Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.

· Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.

· У лузі калина з квіточками, неначе мати з діточками.

Загадки

· Сидить півень над водою з червоною головою .

· Стоїть півень над водою, трясе бородою.

· Над річкою, над водою стоїть півень із бородою.

· Сидить дід над водою з червоною бородою.

Хто йде — не мине, за борідку ущипне.

· Стоїть дід над водою з червоною бородою.

Тільки сонце пригріє, борода його красніє.

· Серед ліса-ліса червоне плаття висить.

· У лісі, в пралісі черлені хусти висять.

· За лісом, за пралісом червоні чоботи висять.

· На калині, на билині ясна рожа висить.

· У вінку зеленолистім, у червоному намисті.

· Видивляється у воду, на свою хорошу вроду.

· І не дівка, а червоні стрічки носить.

· За хатою, у садочку, у зеленому віночку та в червоних намистах стала пава молода.

І збігаються всі діти, щоб на неї поглядіти:

за намисто кожен смик, та й укине на язик.

Балади

· «Розлилися круті бережечки».

· «Бреди. Бреди, діду, та в луг по калину».

· «За нашим городом зацвіла калина».

· «Ой ходила Марусенька у ліс по калину».

· «Ой поїхав козак да, гей, у дорогу».

· «У полі береза суха — не зелена, да гей»

· «Закувала зозуленька в лузі на калині»

· «Що в полі верба, під вербою корчма»

Пісні

· «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина».

· «Червоная калинонька, .похиле деревце».

· «Ти, червона калинонька, чому листя опускаєш».

· «А в лузі калина весь луг прикрасила».

· «Ой зацвіла калинонька, з неї цвіток опав».

· «Ой зацвіла калинонька в лузі» (рекрутська).

· «Як піду я яром та долиною».

· «Ходили дівочки коло Мариночки» (русальна).

· «Червона калино чом не процвітаєш».

· «Коло тину калина».

· «Господиня калину ламала».

· «Чудувалися ліси».