Спеціальні питання призначення покарання

Министерство Освіти Російської Федерации.

Північно-Кавказький Державний Технічний Университет.

філія м. Пятигорске.

РЕФЕРАТ.

по Кримінального праву.

на тему:

Спеціальні питання призначення наказания.

Виконав: студент II курсу грн. ЮРПС — 001.

Носков Павло Алексеевич г. Пятигорск 2002 | |.

План:

1. Призначення покарань злочин, досконале в соучастии.

2. Призначення покарання при рецидиве преступлений.

3. Призначення покарання через сукупність преступлений.

4. Призначення покарання через сукупність приговоров.

5. Умовне осуждение В відповідності зі ст. 49 Конституції Російської Федерації лише суду дозволили зробити остаточне виведення винності обличчя на скоєнні злочини і призначити для неї покарання. Суд, приймаючи таке рішення, викладає їх у обвинувальному вироку, якщо дійшов висновку, що немає передбачені законами підстав щодо звільнення вчинила злочин від кримінальної відповідальності держави і покарання. Призначаючи покарання, суд підбиває підсумки всьому судового розгляду яких і визначає, якого вигляду і розмір покарання буде достатній задля досягнення цілей наказания.

1. Призначення покарань злочин, досконале в соучастии.

У ст. 34 КК, излагающей питання співучасників, не передбачається підвищення або зниження покарання залежність від виду співучасті. Однак у частини сьомий ст. 35 КК зазначено, що вчинення злочину групою осіб, групою осіб із попередньому змови, організованою групою чи злочинним співтовариством тягне суворіше покарання виходячи з в межах, встановлених УК.

У розділі ст. 67 КК, спеціально присвячена призначенню покарань злочин, досконале в співучасті, вимагає враховувати характері і ступінь фактичного участі обличчя на його скоєнні, значення цієї участі задля досягнення мети злочину, його впливом геть характері і розмір заподіяної чи можливого вреда.

Покарання соучастнику незалежно від форми і виду співучасті (як і ролі він виступав під час проведення злочину) призначається не більше санкції відповідної статті Особливої частини КК, через яку кваліфіковані його действия.

Поруч із загальними началами призначення покарання (ст. 60 КК) суд зобов’язаний керуватися вимогами, зазначеними в ст. 67 уУК. Вони, сутнісно, конкретизують загальні початку призначення покарання під час його соучастнику.

Характер участі обличчя на скоєнні злочину, значення цієї участі задля досягнення цілей злочину визначаються роллю співучасника, ким вона виступає — організатором, підбурювачем, виконавцем (соисполнителем), посібником. За загальним правилом покарання організаторам, виконавцям, часто і підбурювачам призначається суворіше, ніж пособникам. Але позиція КК, не що вимагає обов’язкового зниження або підвищення покарання тому чи іншому соучастнику (крім учасників групових злочинів, про які йдеться у частини сьомий ст. 35 КК), полягає в тому, що у певному конкретному злочині, начебто, другорядний співучасник може виявитися саме, навпаки, небезпечнішим. Наприклад, дорослий посібника, сообщавший неповнолітнім адреси квартир, які можна обікрасти, давав поради, як це зробити, і скуповував вони краденое.

Міра особистої участі у злочині, значення цієї участі задля досягнення цілей злочину, його впливом геть характері і розмір заподіяної чи можливої шкоди залежать тільки від ролі співучасника (ким вона виступає), а й з його активності у виконанні своїх можливостей. Посібника, наприклад, може обмежитися лише заздалегідь обіцяним приховуванням викраденого, але може водночас надати гармати й зброю з метою злочину, транспортні засоби щодо його перевезення, підшукати скупників краденого, інструктувати надавати іншу помощь.

У плані другий ст. 67 КК передбачено, що пом’якшувальні чи обтяжуючі обставини, які стосуються особистості однієї з співучасників, враховуються щодо призначення покарання тільки цьому соучастнику. Зрозуміло, що у віковою ознакою пом’якшення покарання може застосовуватися лише до несовершеннолетнему соучастнику (пункт «б» ст. 61 УК).

2. Призначення покарання при рецидиве преступлений.

Частина перша ст. 68 КК передбачає, призначаючи покарання при рецидиве, небезпечному рецидиве чи особливо небезпечному рецидиве злочинів враховуються число, характері і ступінь суспільної небезпечності раніше скоєних злочинів, обставини, через які исправительнотрудове вплив попереднього покарання виявилося недостатнім, і навіть характері і ступінь суспільної небезпечності знову скоєних преступлений.

Поняття зазначених видів рецидиву дається в ст. 18 КК. Перелічені у частині першої ст. 68 КК обставини мають найважливіше значення на вирішення питання про вибір виду та розміру покарання, призначуваного при рецидиве злочинів, оскільки вони характеризують як скоєне, і особистість виновного.

У плані другий ст. 68 КК йдеться, що термін покарання при рецидиве злочинів може бути нижче половини максимального терміну найбільш суворе покарання, передбаченого за скоєний злочин, при небезпечному рецидиве — щонайменше дві третини, а при особливо небезпечному рецидиве злочинів — щонайменше три чверті максимального терміну найбільш суворого виду, передбаченого за досконале преступление.

Це єдиний випадок, коли КК передбачає обов’язкову підвищення мінімальної відстані призначуваного покарання. Пояснюється це тим, йдеться про покарання осіб, які, попри судимості за навмисні злочину, не стають на шлях виправлення і знову роблять навмисні злочини. Зрозуміло, що з досягнення мети покарання потрібно застосування до них більш суворих заходів воздействия.

У плані другий ст. 68 КК йдеться про терміновому покарання. Таким не є довічне позбавлення свободы.

Наприклад, частина друга ст. 105 КК передбачає за вбивство при кваліфікуючих обставин до 20 років позбавлення волі. Отже, у разі призначення покарань нього при рецидиве мінімальний термін призначуваного позбавлення волі може бути не нижче 10 років (½), 13 років 4 місяців (2/3), 15 років (¾).

Лише за наявності виняткових обставин, передбачених ст. 64 КК, покарання при рецидиве, небезпечному рецидиве чи особливо небезпечному рецидиве злочинів призначається не враховуючи обмежень, передбачених частиною другий ст. 68 КК. Таке виняток передбачено частиною третьої ст. 68 У К.

3. Призначення покарання за сукупністю преступлений.

Поняття сукупності злочинів дано в ст. 17 КК. Правила призначення покарання при сукупності злочинів викладає ст. 69 КК. Відповідно до частини першої ст. 70 КК покарання має бути призначено окремо за кожне злочин, яке у сукупність. Після цього суд визначає остаточне покарання, користуючись при цьому, як встановлено частиною другий ст. 69 КК, трьома варіантами, якщо злочину, скоєні по сукупності, є лише злочинами невеличкий тяжести:

1) Шляхом поглинання менш суворого призначеного покарання більш суворим. Наприклад, за побої (ст. 116 КК) призначені виправні роботи терміном на 6 місяців, а й за невиконання обов’язків виховання неповнолітнього (ст. 156 КК) — 1 рік позбавлення волі. Остаточне покарання можна визначити один рік позбавлення свободы.

2) Шляхом повного складання призначених покарань. У наведеному вище прикладі 6 місяців виправні роботи складаються із першого роком позбавлення свободи. У цьому менш суворе покарання перераховується на більш суворе в порядку, передбаченому ст. 71 КК (6 місяців виправні роботи відповідають 2 місяців позбавлення волі). Остаточне покарання виходить рівним 1 року і 2 місяців позбавлення свободы.

3) Шляхом часткового складання призначених покарань. У наведеному прикладі 1 рік позбавлення волі і 2 місяці позбавлення волі (отримані при перерахунку 6 місяців виправні роботи) при частковому додаванні можуть дати остаточне покарання менше 1 року й 2 місяців позбавлення волі, але з менш 1 року, наприклад 1 рік і одну місяць позбавлення свободы.

За повної чи частковому додаванні покарань остаточне покарання не повинна перевищувати максимального терміну чи розміру покарання, передбаченого за найбільш тяжкий злочин. У наведеному прикладі — два роки позбавлення волі, вказаних у санкції ст. 156 УК.

Коли треба призначати остаточне покарання шляхом поглинання менш суворе покарання суворішим, а коли шляхом повного чи часткового їх складання, КК не регламентує, віддаючи рішення цього питання на розсуд суда.

Якщо обличчя карається упродовж трьох або як злочину, можна поєднувати це й поглинання, і повний чи часткове складання призначених покарань. Наприклад, у наведеному вище прикладі до 1 року позбавлення волі (покарання, отримане шляхом поглинання 1 роком позбавлення волі 6 місяців виправні роботи) додати в цілому або частково покарання третє злочин, якщо остаточне покарання буде більше максимального терміну чи розміру покарання, передбаченого за найбільш тяжке злочин, яке у совокупность.

Частина третя ст. 69 КК встановлює, що, якщо злочину, вхідні в сукупність, є лише злочинами середньої важкості, тяжкими чи особливо тяжкими, остаточне покарання призначається шляхом часткової повного складання покарань. У цьому остаточне покарання як позбавлення свободи може бути понад 25 відсотків лет.

Застосування правила складання покарань ефективніше сприяє досягнення цілей покарання. У винного немає почуття безкарності через те злочин, покарання що було поглинене суворішим. КК, проте, вважає за необхідне застосування лише правила повного чи часткового складання покарань за умови, що скоєні злочини, що входять до сукупність, є злочинами середньої важкості, тяжкими чи особливо тяжкими. Правило поглинання менш суворих призначених покарань у тих випадках доведеться застосовувати лише вимушено, якщо на одна з злочинів призначений максимальний для цього виду покарання термін чи розмір, встановлений статтею частині КК. Винятком є позбавлення свободи. Санкції статей Особливої частини КК передбачають позбавлення волі терміном не понад двадцять років, а складати терміни цього виду по сукупності злочинів можна до 25 лет.

Класифікацію злочинів, виходячи з їхньої тяжкості, дає ст. 15 УК.

Відповідно до частиною четвертої ст. 69 КК до основного покаранню при сукупності злочинів може бути приєднано додаткові покарання. Додаткові покарання теж спочатку мають бути призначені окремо за злочину, що входять до сукупність, і лише для того приєднуються до остаточному покаранню. Додаткові покарання однакового виду теж можуть складатися в цілому або частково, але у межах терміну (розміру), зазначеного для цього виду покарання статтею частині КК. Наприклад, дискваліфікація обіймати певні посади або займатися певної діяльністю можна скласти не більше до 3 років. Цей термін зазначений ст. 47 КК як максимальний, коли дане покарання призначається як дополнительное.

У плані п’ятої ст. 69 КК йдеться, що правила призначення покарання через сукупність злочинів застосовуються і тоді, коли відразу після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен що й й інші злочині, скоєне ним до винесення вироку за першим справі. Наприклад, після осуду особи за розбій (тяжкий злочин) до 7 років позбавлення волі, у тому числі воно відбуло 5 років, було встановлено, що їм до розбою або ж після розбою, але до осуду для неї було зроблено крадіжка, передбачена частиною першої ст. 158 КК (злочин середньої тяжкості). Призначаючи покарання крадіжку, суд застосовує правила, викладені у частині третій ст. 69 КК. Остаточне покарання має перевищувати покарання, призначеного за першим вироку, тобто 7 року позбавлення свободи, оскільки суд в цілому або частково складає покарання, вказаних у вироках, а чи не ті частини покарання, що залишилася неотбытой (у разі 2 року позбавлення волі), з новими покаранням. Отбытая частина покарання минусуется з остаточного покарання. Що Залишилося частина визначається до отбытию.

4. Призначення покарання за сукупністю приговоров.

У розділі ст. 70 КК передбачає, призначаючи покарання через сукупність вироків покарання, призначеному з останнього вироку, частково чи повністю приєднується неотбытая частина покарання за попереднім приговору.

Остаточне покарання за сукупністю вироків, коли вона менш суворе, ніж позбавлення волі, неспроможна перевищувати максимального терміну чи розміру, передбаченого для цього виду покарання Спільною частиною УК.

Остаточне покарання за сукупністю вироків у позбавленні свободи неспроможна перевищувати 30 лет.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має перевищувати як покарання, призначеного за знову скоєний злочин, і неотбытой частини покарання за попереднім приговору.

Приєднання додаткових покарань щодо призначення покарання по сукупності вироків проводиться у разі правилам, передбачених частиною четвертої ст. 69 УК.

Скоєння злочину обличчям, щодо якої остаточно не виконано покарання перше злочин, свідчить про його підвищеної суспільної небезпечності. Тому КК встановлює суворіші правила призначення покарання такій особі, аніж за сукупності злочинів. Незалежно від тяжкості скоєних злочинів тут передбачено лише правило повного чи часткового складання неотбытой частини покарання із знову призначеним і підвищено максимальний, не більше яку вони можуть складываться.

Правила призначення покарання через сукупність вироків застосовують у випадках скоєння обличчям нового злочину після проголошення вироку (хоча би він ще і вступив у чинність закону), але до відбуття призначеного їм основного та будівництво додаткового наказания.

Складання неотбытой частини покарання й новопризначеного при сукупності вироків виробляється незалежно від тяжкості скоєних злочинів у межах, передбачених статтею частині КК для даного виду, а складання термінів позбавлення волі — до 30 лет.

Правило поглинання ст. 69 У До не передбачено. Проте суд змушений застосовуватиме його, якщо на знову скоєний злочин призначить максимальний (розмір), встановлений для цього виду покарання статтею частині КК. Наприклад, особі було призначено виправні роботи терміном роком. Не відбувши дворічний їх, воно робить нове злочин (наприклад, шахрайство, передбачене частиною першої ст. 159 КК), протягом якого карається теж виправними роботами терміном на 2 року. Остаточне покарання буде 2 року виправні роботи, оскільки це той максимальний термін, встановлений при цьому покарання ст. 50 У К.

Оскільки приєднання додаткових покарань до основного покаранню при сукупності вироків відбувається за правилами, передбачених частиною четвертої ст. 69 КК, див. звідси викладене в § 7 справжньої глави учебника.

Коли Піночета призначили покарання, зокрема при додаванні покарань, як із сукупності злочинів, і при сукупності вироків суд керується правилами, що у ст. 71 і 72 УК.

У ст. 71 КК сказано, що з додаванні покарань слід з того, що одному дня позбавлення волі відповідає: а) одного дня арешту чи вмісту у дисциплінарної військовій частині; б) 2 дні обмеження свободи; на дні виправні роботи чи обмеження з військової служби; р) восьму годину обов’язкових работ.

Штраф або дискваліфікація обіймати певні посади або займатися певної діяльністю, позбавлення спеціального, військового чи почесного звання, класного чину і введення державних нагород, і навіть конфіскація майна при додаванні його з обмеженням свободи, арештом, вмістом у дисциплінарної військовій частині, позбавленням волі виконуються самостоятельно.

У розділі ст. 72 КК встановлює, що строки позбавлення право обіймати певні посади або займатися певної діяльністю, виправні роботи, обмеження з службі, обмеження свободи, арешту, вмісту у дисциплінарної військовій частині, позбавлення волі обчислюються місяцях і роках, а обов’язкових робіт — в часах.

При заміні покарання або додаванні покарань, вказаних у ст. 72 КК, а також за заліку покарання терміни покарань можуть обчислюватися в днях.

Час змісту особи під охороною до судового розгляду зараховується у найкоротші терміни позбавлення волі, вмісту у дисциплінарної військової частини й арешту з розрахунку одного дня за день, обмеження свободи — одного дня протягом двох, виправні роботи та обмеження із військової службі — одного дня три дні, а термін обов’язкових робіт — з розрахунку одного дня змісту під охороною упродовж восьми годин обов’язкових работ.

Час змісту особи під охороною до вступу суду в чинність закону та палестинці час відбуття позбавлення волі, призначеного вироком суду за злочин, досконале поза межами Російської Федерації, у разі видачі особи виходячи з ст. 13 КК зараховуються з розрахунку одного дня за один день.

Коли Піночета призначили засудженому, утримується під охороною до судового розгляду, як основне виду штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певної діяльністю суд, враховуючи термін змісту під охороною, пом’якшує призначені покарання чи цілком звільняє його від відбування цього наказания.

5. Умовне осуждение.

У частинах первой—четвертой ст. 73 КК сказано, що, якщо, призначивши виправні роботи, обмеження із військової службі, обмеження свободи, вміст у дисциплінарної військовій частині чи позбавлення волі, суд прийде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він ухвалює вважати призначені покарання условным.

Коли Піночета призначили умовного осуду суд враховує характері і ступінь суспільної небезпечності злочину, особистість винного, у цьому числі пом’якшувальні і обтяжуючі обстоятельства.

Коли Піночета призначили умовного осуду суд встановлює випробувальний термін, протягом якого умовно засуджений мав своєю амбіційною поведінкою довести своє виправлення. Що стосується призначення позбавлення волі терміном до один рік чи більше м’якого виду випробувальний термін має бути щонайменше шість місяців, і трохи більше трьох років, а разі позбавлення свободи терміном понад один рік — щонайменше шість місяців, і трохи більше п’яти лет.

Назва осуду, передбаченого ст. 73 КК, є неточним. Осуд у разі перестав бути умовним. Обличчя засуджено не умовно, оскільки він визнано винним у скоєнні злочину обвинувальним вироком суду, хто розпочав чинність закону, якою призначено покарання, протягом випробувального терміна є судимим. Умовним ж є виконання призначеного покарання. Воно нічого очікувати виконуватися, якщо засуджений виконає вимоги (умови), запропоновані у його протягом іспитового терміну (див. звідси ниже).

Умовне осуд застосовується, як передбачено ст. 73 КК, лише тоді, коли суд встановить про наявної можливості виправити засудженого без реального виконання призначеного йому покарання (самим фактом його призначення і пред’явленням зазначеним судом вимог з відповідним контролювати поведінкою засудженого споживачів протягом терміну, встановленого судом). Проте, вирішуючи питання про можливість умовного осуду, суд, звісно, має враховувати і досягнення іншого покарання, передбачених ст. 43 КК. *. Підстава висновку суду про можливість застосування умовного осуду визначається поєднанням об'єктивних і суб'єктивних обставин, які свідчать про характер і ступеня суспільної небезпечності злочину, особистості винного, поєднанням обставин, пом’якшувальних і обтяжуючих наказание.

КК не обмежує коло злочинів і коло осіб, коли може застосовуватися умовне осуд. Проте, враховуючи, що тяжкі і особливо тяжкі злочину мають великий громадської небезпекою, умовне осуд право їх вчинення можна тільки другорядних учасників із урахуванням позитивних даних про їхнє личности.

Додаткові покарання, які можна призначені при умовному засудженні, мають виконуватися реально. Їх умовне призначення ст. 73 КК не предусматривает.

Відповідно до частиною п’ятої ст. 73 КК суд, призначаючи умовне осуд, може покласти умовно засудженого виконання певних обов’язків: не змінювати місце проживання, роботу, навчання без повідомлення спеціалізованого державний орган, здійснює виправлення осужденного, не відвідувати певні місця, пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії чи венеричного захворювання, здійснювати підтримку сім'ї. Суд може покласти умовно засудженого виконання та інших обов’язків (не передбачених ст. 73 КК), сприяють його исправлению.

У плані сьомий ст. 73 КК сказано, що протягом випробувального терміна суду з уявленню органу, здійснює контролю над поведінкою умовно засудженого, може скасувати в цілому або частково або доповнити раніше встановлені для умовно засудженого обязанности.

Частина шоста ст. 73 КК передбачає, контроль над поведінкою умовно засудженого здійснюється уповноваженим те що спеціалізованим державним органом, а відношенні військовослужбовців — командуванням військових частин 17-ї та учреждений.

Скасування і продовження умовного осуду передбачені ст. 74 УК.

У ній вказуються чотири підстави скасування умовного осуду, їх одне позитивне, родовищ і одне основу його продления.

Підставами для скасування умовного осуду являются:

1) Якщо закінчення випробувального терміна умовно засуджений своїм поведінкою довів своє виправлення, суду з уявленню органу, здійснює контролю над поведінкою умовно засудженого, може ухвалити стосовно скасування умовного засудження та про знятті з засудженого судимості. У цьому умовне осуд може бути скасоване після закінчення не менше половини встановленого іспитового терміну. Це позитивне підставу скасування умовного осуду передбачено частиною першої ст. 74 КК. Вона буде з’явитися, коли умовно засуджений сумлінно виконує покладені нею обов’язки, не порушує суспільного ладу, тим більше робить преступлений.

2) Що стосується систематичного чи злісного невиконання умовно засудженим протягом іспитового терміну покладених нею судом обов’язків суду з уявленню органу, здійснює контролю над його поведінкою, ухвалює стосовно скасування умовного засудження та виконанні покарання, призначеного вироком суду (частина третя ст. 74 УК).

3) Що стосується скоєння умовно засудженим протягом випробувального терміну злочин з необережності чи навмиснийного злочину невеликої тяжкості питання про скасування чи збереженні умовного осуду вирішує суд (частина четверта ст. 74 У К).

4) Що стосується скоєння умовно засудженим протягом випробувального терміну навмисного злочину середньої важкості, навмисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину суд скасовує умовне осуд і призначає йому покарання за правилами, передбачених ст. 70 КК. З тих самих правилам призначається покарання у разі, передбачених частиною четвертої ст. 74 КК. Про це свідчить частина п’ята ст. 74 УК.

Підставою для продовження умовного осуду є ухиляння засудженого від виконання покладених нею судом обов’язків чи вчинення порушення суспільного ладу, протягом якого нею було накладено адміністративне стягнення. Суд за поданням органу, здійснює контролю над поведінкою умовно засудженого, може продовжити у разі випробувальний термін, але з понад рік (частина друга ст. 74 УК).

Закінчення іспитового терміну, який умовно засуджений витримав, автоматично погашає умовне осуд і правові наслідки злочину, протягом якого засудили. Відтоді вона є судимим (пункт «а» частині другій ст. 86 УК).

Список використаної литературы:

1) Курс радянського кримінального права. Частина Загальна. Изд.

Ленінградського, 1968, т.1.

2) Збірник постанов Пленуму Верховного Судна СРСР. 1924;

1977. Частина 2. М., 1978.

3) Бернер А. Ф. Підручник кримінального права С.-П. 1965.

4) Козаченка И. Я. Санкція за злочину проти життя і здоровья.

М.: 1987.

5) Брайнин Я. М. Кримінальна відповідальність і його підстави у радянському кримінальному праві. М.: 1963.