Электроэнергетика: проблематика й ролі тарифів

Электроэнергетика: проблематика й ролі тарифів

В.К. Поспєлов, директора Інституту міжнародних стандартів і економічних відносин.

Реформирование економіки Росії, розпочате переходити до ринкових принципам господарювання, має глибоке вивчення світового досвіду перетворення національної економіки. Практика показує, однією з найбільш важких проблем є проведення реформ у сфері інфраструктури. Електроенергетика, що у значною мірою природною монополією і зберігаючи монополістичні риси навіть по здійснення програм дерегулювання і приватизації, представляє собою складний об'єкт для реформування.

Специфика цієї сфери полягає, зокрема, у цьому, що виробництво складає електростанціях різних типів (пароі газотурбінних, атомних, гідравлічних, геотермальних, вітрових тощо.), а вироблена продукція — електроенергія — є однаковою з погляду якості тому, що може стати більш «розвиненою », і може лише підтримуватися в встановлених, технічно цілком визначених межах.

Поэтому що може виявитися вигідним для компаній щодо переходу з вугілля природний газ, може таким бути для власників атомних електростанцій.

Об цьому з всієї очевидністю свідчить, наприклад, досвід Великобританії, де від початку дерегулювання істотно ослабли позиції компаній-виробників електроенергії на атомних електростанціях. Зниження в 90-ті роки оптових ціни електроенергію приблизно за 40% обернулося їм майже нерозв’язною проблемою. Їм навіть довелося звертатися по допомогу до уряду, що викликало різке невдоволення власників електростанцій інших типів [1]. Тут і далі цифра свідчить про джерело чи примітка наприкінці матеріалу.

Для споживачів ситуація у електроенергетиці проявляється по меншою мірою із двох сторін. Першої, найважливішої, є величина ціни електроенергію, тобто. тарифів. З іншого боку, електроенергетика надає несприятливе вплив на екологію, що викликає негативну реакцію з боку населення. У межах цієї статті обмежимося переважно питаннями тарифів.

В державах — членах Організації економічної та розвитку (ОЕСР) електроенергія обходиться населенню набагато вища, ніж промисловим підприємствам. Наприкінці 1990;х років 1 кВт· год коштував населенню приблизно 0,11 дол. США, тоді як промислових підприємств — лише 0,07 дол. У окремих країнах, наприклад, у Данії, побутової тариф перевищив промисловий в 3 разу [2].

Поэтому країни з розвиненою ринковою економікою, де тарифи споживачам всіх категорій загалом перевищують рівень витрат виробництва, дерегулювання і приватизація мали забезпечити вищого рівня ефективності електроенергетичного виробництва та, як наслідок, призвести до зниження тарифів. Нерідко це мало місце, хоча зменшення продажних цін для кінцевих споживачів не в повною мірою відбивало дійсне скорочення витрат виробництва.

Однако у що розвиваються і країнах із перехідною економікою ситуація загалом інакша. Характерна риса у тому, що тарифи часом встановлюються нижче витрат за виробництво, передачу і розподіл електроенергії, і феноменом субсидування споживання виявився однією з найважливіших складових чорт галузевої і народно-хозяйственной ефективності електроенергетики.

Уровень тарифів впливає перебіг інвестиційного процесу. У країнах, за даними досліджень фахівців від Світового банку, на початку 1990;х років тарифи дорівнювали у середньому 0,038 дол. за 1 кВт· год. Цим вони виявилися нижчий за рівень, який буде необхідний забезпечення ефективності роботи електроенергетичних підприємств. У цілому нині вони були приблизно двічі менше, аніж у країнах ОЕСР, і могли забезпечити лише половину інвестиційних витрат, потрібних для введення нових електроенергетичних потужностей [3].

В цьому разі можна зрозуміти думка фахівців Світового енергетичного ради, думають, що є істотна різниця у змісті проблеми тарифів країни з розвиненою ринковою економікою й участі країнах. У першій групі основним завданням зазвичай є зниження тарифів рівня найбільш конкурентоспроможних виробників. Розвиваючі ж держави, зазвичай, зіштовхуються із необхідністю підвищення тарифів у тому, щоб надалі повністю покрити видатки доставку електроенергії споживачам, крім того повинні вжити заходів, щоб забезпечити своєчасний збір платежів користування електроенергією [4].

В країнах підхід до встановлення тарифів для домогосподарств і промислових підприємств неоднозначний. Однак у вона найчастіше тарифи для населення встановлюються нижчому рівні, ніж для промисловості.

Разница в тарифах населенню навіть у межах одного групи країн дуже значна. Так було в 1999 р. в 26 державах Латинська Америка тариф населенню становив у середньому близько 0,09 дол. США. У той самий час у Венесуелі і Еквадорі він дорівнював приблизно 0,01−0,025 дол., а Уругваї - 0,15 дол. Отже, різниця перевищила 10 раз [5].

В ряді країн Азії тарифи населенню були істотно нижчий витрат виробництва, передачу і розподіл електроенергії. Так було в Індонезії вироблення 1 кВт· год обходилася приблизно 340 рупій, тоді як тариф становив у середньому лише 220 рупій [6]. У Індії частина електроенергії споживається селянами безплатно [7].

В арабських державах Перської затоки протягом багато часу здійснювалася політика здешевлення електроенергії споживачам. Маючи величезні запаси порівняно дешевих енергоресурсів (як нафти і природного газу) і одержуючи від своїх реалізації на світовому значні фінансові надходження, їм було запропоновано утримувати тарифи на електроенергію низький рівень. Так було в початку 90-х в Кувейті середня ціна виробництва 1 кВт· год була 20 филсов (0,02 кувейтських динара, чи 0,068 дол. США), тоді як споживачі оплачували майже двом филса, тобто одну десяту частину [8]. Тож не дивно, що наприкінці минулого століття питому вагу сектора електроі водопостачання в ВВП Кувейту мав негативні значення. Річ, зрозуміло, в тому, у цьому секторі не створювалася нова вартість, а спотворенні реальної структури ВВП внаслідок певної політики цін.

В іншому нефтеэкспортирующем державі, Катарі, громадяни корінний національності взагалі платили за електрика і воду. Це не поширювалося на іноземців, проте урядові субсидії в продажною ціні становили, за даними міністерства фінансів, економіки та торгівлі Катару, близько сорока% [9]. Тривалий час електроенергія і прісна вода проходили безплатно жителям Оману. У 1999 р. сталося примітна подія: споживачі вперше одержали рахунки користування водою і електроенергією [10].

Вообще ж у багатих нафтовидобувних державах споживання дешеву електроенергію вважалося чимось цілком очевидним. У цьому вся дусі було виховане не одне покоління, тому підвищення тарифів на електроенергію викликає приблизно таке ж настрої, як і підвищення оплати комунальних послуг в у Росії.

Низкие тарифи на електроенергію тривалий час були у арабських державах з соціальних причин. Так звані «соціальні тарифи «виконували важливі функції. По-перше, вони забезпечували підтримку правлячому режимові зі боку населення, по-друге, давали можливість прилучитися до нового, зручного виду енергії верствам суспільства з низьким достатком. Безсумнівно, на ранніх стадіях електрифікації наслідки даної політики ще настільки очевидні, однак у подальшому вони стають дедалі чіткішими.

Поскольку переважна більшість устаткування електростанцій виробляється у країнах із розвиненою ринковою економікою, то забезпечення нових генеруючих потужностей вимагає дедалі більших витрат за імпорт устаткування. Не може позначатися належним чином державною бюджеті. Як наслідок, природним кроком у цій ситуації стає підвищення тарифів, і навіть залучення до електроенергетику приватних капіталів.

Однако підвищення тарифів загрожує ускладненням внутрішньополітичну ситуацію, і це небезпека неспроможна не враховуватися правлячим режимом.

Вопрос тарифів стає центральним, коли до спорудження і експлуатації електростанцій залучається іноземний капітал за умов ВООТ чи ВГО (чи інших схожих схем). Якщо оплату кредитів ввозяться іноземної валюті, а тарифи встановлюються у Раді національної, то, при зниженні курсу національної валюти виникають додаткові проблеми при погашенні заборгованостями за кредитами. Це можна говорити про, зокрема, в Єгипті.

Рост курсу долара США стосовно єгипетському фунта поставив місцевих електроенергетиків перед складної проблемою: як забезпечити економічно обгрунтоване співвідношення між витратами виробництва та тарифами на електроенергію, що у витратах істотну частку становлять витрати, пов’язані з покриттям закордонних кредитів [11].

В цьому сенсі доречно запитати: що має фіксуватися в тарифах на електроенергію? Є думка, що ціни на всі енергію мають відображати повні витрати, включаючи видалення відходів, контроль над забрудненням і страхування від (можливих) аварій [12]. Повні видатки виробництво електроенергії повинні, очевидно, передбачати та експлуатаційні витрати, які потрібно здійснити при завершенні експлуатації устаткування. Особливо важливо враховувати під час будівництві атомних електростанцій. На зв’язку з, що у останнім часом намітився інтерес до поновленню будівництва атомних електростанцій, було б, очевидно, правильним брати до уваги і цю бік проблеми.

Поскольку електроенергетика є інерційної сферою тому, створення нових потужностей вимагає досить багато часу, і навіть значних фінансових ресурсів, то, при встановленні тарифів береться до уваги і необхідність обмежити споживання. І надто розповсюджених способом обмеження є з’ясування різних тарифів щодо різноманітних рівнів споживання. Перевищення деякого мінімального середній рівень передбачає оплату за вищими ставками.

Однако середній рівень в різних країнах є неоднаковим і тому то, можливо сприйнятий лише як умовна величина. У цьому, безсумнівно, будуть досить значні відмінності для жител з газопостачанням й у жител, у яких приготування їжі здійснюється з допомогою електроплит. У країнах із спекотним кліматом цей рівень залежатиме від цього, включається наявність кондиціонерів у цей показник чи ні.

Стремление обмежити споживання, хоч би яким виглядом воно ні виступало, має й певні відмінності що за різних формах власності підприємств. Так було в СРСР, де елекроенергетичні підприємства перебувають у держави, в надувалася протягом багатьох років проводився курс — на підвищення ефективність використання електроенергії через встановлення відповідного нагляду і місцевого контролю. Це було по-своєму цілком логічно. Щодо низькі тарифи, з одного боку, і необхідність великих інвестицій у капіталомістку сферу, з іншого, змушували держава вдаватися до адміністративним заходам на споживачів. Це вкотре засвідчила, що тарифи не виконували регулюючу функцію.

Одной з причин їхнього недостатнього уваги до фінансових проблем вітчизняної електроенергетики, на думку ряду російських науковців, став так званий «тарифний популізм », що виник період шокову терапію і триває до нашого часу. За розрахунками, при сформованих цінах на енергетичне паливо середній тариф на електроенергію населенню Росії занижений в 2−2,5 рази, й має становити (не враховуючи пільг) близько 0,03 дол. за 1 кВт· год [13].

В зв’язки Польщі з ціновими диспропорціями виявилося нереальним намір довести в 1997;2000 рр. рівень тарифів на електричну енергію населенню до фактичну вартість її виробництва, передачі й розподілу, як це було визначено постановою Уряди РФ від 26 вересня 1997 р.

В Федеральному законі «Про електроенергетику «(березень 2003 р.) як однієї з основних принципів державного регулювання тарифів зафіксована необхідність досягнення балансу економічних інтересів постачальників і споживачів електричної й теплової енергії, який дозволяв б забезпечувати як доступність цих видів енергії, і досягнення економічно обгрунтованого рівня дохідності інвестованого капіталу. При цьому зазначений рівень дохідності інвестованого капіталу може бути можна з рівнем дохідності капіталу, що у інших галузях промисловості зі порівнянними показниками підприємницьких ризиків.

Однако доведення тарифів рівня, у якому російські електроенергетики зможуть не лише покривати свої видатки постачання електроенергії споживачам, а й забезпечувати нормальний інвестиційний процес, не означає, тим самим з порядку денного знімається завдання більш економічного використання енергетичних ресурсів.

Представляется, що назріла потреба ширшому дослідженні ролі тарифів:

а)как джерела доходів електроенергетичних підприємств (і державної бюджету),.

б)фактора, стимулюючого енергозбереження,.

в)фактора, ініціюючого наявність відповідного персоналу, ступінь підготовленості якого б адекватна імперативам «економіки знань » .

Список литературы

The Financial Times. 2002. 12 September.

По даним Energy Information Administration (internet.

Review of Electricity Tariffs in Developing Countries during the 1980s. Wash. World Bank, 1990 (internet.

Pricing Energy in Developing Countries. L.: World Energy Council, 2001. P. 3.

The Importance of Energy Efficiency for Latin America and the Caribbean // 1st CTI/Industry Joint Seminar on Technology Diffusion in Latin America and the Caribbean. San Salvador. 27−28.03.2000.

The Financial Times. 1999. 16 September. P. 4.

internet 2001. 3 December.

Kuwait. Supplement // The Financial Times. 26.02.1992.

Modern Power Systems. 1998. No. 4. P. 9.

Исаев В.А., Филоник А. О. Султанат Оман. (Нарис суспільно-політичного і соціально-економічного развития)//Институт вивчення Ізраїлю й Близького Сходу. М., 2001. З. 169.

internet (Al-Ahram Weekly Online 2−8 May 2002. Issue No. 584).

Sivard R.L. World Energy Survey. Virginia: World Priorities, 1979. P.5.

Дьяков А.Ф., Платонов В. В. Заниження тарифів на електроенергію — популістське насильство, що руйнує економіку России//Энергетик. 2002. № 6.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.