Банківські системи

1. Формування і реалізація стратегій управління банківською системою

банківський фінансовий стійкість

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинутих секторів національної економіки, у якому перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і реально проходив процес демонополізації, проявилася конкуренція, гроші та кредит набули ринкового змісту. Вона становить органічну частину загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з усіма сферами економіки країни, а відтак відіграє роль в економічних процесах, що виявляється в утворенні оптимального середовища для мобілізації та вільного переливання капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки й розвитку підприємництва.

Ефективне функціонування банківської системи можливе лише на основі використання нових форм, методів і принципів управління. Стратегія управління банківською системою повинна визначати як концепцію і пріоритети розвитку, які виступають єднальною ланкою системи.

Традиційно розробка стратегій банків ґрунтується на виборі декількох ключових чинників. Банки визначають свою депозитну і кредитну політику: формують принципи, за яких готові залучати засоби, і вказують напрями, на яких вони готові їх розміщувати. Залежно від вибору кожного з наведених чинників реалізуються різні стратегії та організовуються різні типи банків. Не менш важливим чинником формування стратегії є структура активів і пасивів, яка є надбудовою для перших двох політик. Крім того, банки у своєї стратегії закладають прийняті ризики, і ці граничні умови визначають політику кредитування, безпеки, ліквідності. Проте універсальної методики визначення стратегій управління банківською системою нині немає.

Розробляючи стратегію, банківська система, серед інших суб'єктів фінансового ринку, вирішує важливе завдання консолідації усіх бізнес-процесів для досягнення стратегічних цілей в умовах змін зовнішнього середовища. Відтак, з одного боку, як сукупність фінансових посередників, що займаються банківською діяльністю, а з іншого, як одна зі складових економічної над системи банківська система покликана виконувати такі функції:

1 Забезпечувати трансформацію внутрішніх заощаджень в інвестиції з якнайменшими трансакційними витратами;

2 Сприяти ефективні алокації ресурсів;

3 Надавати механізми для реалізації базових соціальних функцій держави;

4 Забезпечувати зміцнення фінансового суверенітету.

Для оцінки ступеня досягнення наведених цілей систему індикаторів фінансової стійкості банків, вибраних на основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних авторів і розрахованих НБУ, узгоджено відповідно до цілей банківської системи (табл.1.1)

Таблиця 1.1 «Узгодження індикаторів фінансової стійкості банківської системи відповідно до цілей»

Таблиця

Залежно від успіху проведення необхідних банківській системі України перетворень та макроекономічної ситуації сформульовані три базові стратегії управління банківським сектором (табл. 2).

Таблиця 1.2 «Матриця стратегій управління банківською системою України»

Коротко охарактеризуємо стратегії:

I. Стратегія прориву, або оптимальна стратегія, передбачає швидке зростання якісних і кількісних характеристик до рівня, адекватного потребам економіки. За рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів забезпечується швидке зростання банківських активів без втрати суверенітету. Капіталізація активів, розвиток рефінансування й інші заходи дають змогу банківській системі ефективно розв’язувати економічні та соціальні завдання.

II. У межах інерційної стратегії ключові обмеження, як у сферах зміцнення внутрішньої ресурсної бази, так і сфері розширенні попиту на банківські послуги, збереження; можливості щодо зменшення залежності від зовнішніх ринків капіталу на бенеть реалізовані, хоча макроекономічні умови як в Україні, так і у світі в цілому залишається сприятливим.

III. Кризова стратегія реалізується за умови, що протягом прогнозування періоду «спрацюють» декілька серйозних ризик-тригерів, або відбудується подія, яку відносять до розряду катастрофічних. Багато часу і ресурсів у таких умовах піде на відновлення банківського сектора й економіки в цілому після кризових явищ. У реалізації кризової стратегії складно говорити про вирішення як економічних, так і соціальних завдань, що стоять перед банківською системою. Джерелом кризи можуть бути як зовнішні так і внутрішні чинники.

Результатом реалізації кожної з наведених вище стратегій управління банківською системою України є комплексна оцінка її фінансової стійкості (рис 1.1). Як видно з рисунка, зміни індикаторів за цілями безумовно впливають на величину оцінки фінансової стійкості українських банків. Так, за кризовою стратегією величина комплексної оцінки у прогнозному періоді коливатиметься в межах 0,50−0,53, за інерційною стратегією — від 0,51 до 0,57. Тобто станом на 1 січня 2014 р. інерційна стратегія вирівняється зі стратегією прориву.

Рис. 1.1 «Прогнозна комплексна оцінка фінансової стійкості банківської системи України залежно від вибору стратегії управління»

Слід зазначити, що стратегія прориву передбачає можливість двох під стратегій — розвиток згідно з моделлю банківського капіталізму або за змішаною моделлю. Основні відмінності між під стратегіями стосуються темпів зростання банківської системи України.

У межах стратегії прориву передбачається швидке зростання внутрішньої ресурсної бази, активний розвиток внутрішніх інституційних інвесторів, обумовлений успішною реалізацією банківською системою своїх цілей.

Інерційна стратегія, навпаки, веде до стагнації внутрішньої ресурсної бази у зв’язку зі збереженням аутсорсингу фінансової системи і низьким рівнем залучення активів у фінансовий обіг. Активне зростання у разі залучення цієї стратегії можливе тільки у періоди «дешевих грошей» на зовнішньому ринку. У межах інерційної стратегії темпи зростання банківського сектору нестабільні, в середньому на 7−8 в.п. перевищують темпи приросту номінального ВВП; передбачається, що до кінця 2013 р. банківські активи досягають 130−134% ВВП.

Відмінності між інерційною стратегією і стратегією прориву торкаються і структури банківської системи. У разі реалізації інерційної стратегії приватні банки досить швидко, протягом 4−5 років, витісняються на периферію банківської системи, залишаючи держбанки віч-на-віч з могутніми кредитними інститутами, контрольованими іноземними банками.

Порівняння результатів стратегій прориву та інерційної стратегії наведено у табл.1.3 та 1.4

Таблиця 1.3 «Порівняння індикаторів для стратегії прориву та інерційної стратегії»

Таблиця 1.4 «Порівнянні заходів, реалізованих у межах стратегії прориву та інерційної стратегії»

Таким чином, щоб досягти параметрів оптимальної стратегії банківської системи України, потрібно зняти обмеження, що перешкоджають необхідними якісним і кількісним її змінам. Це вимагає адекватних заходів державної політики у монетарній, бюджетній, антимонопольній сферах, удосконалення правового й інформаційного забезпечення діяльності фінансових інститутів.

Запропоновані у статті стратегії управління банківською системою України покликані зняти такі обмеження і сприяти досягненню поставлених цілей. При цьому відстежувати досягнення цілей за реалізації цих стратегій пропонується за індикаторами фінансової стійкості банківської системи.

2. Побудова системи комплексного управління ризиками в банку: порівняння банківського та корпоративного підходів

Тривалий час, коли фінансові системі мали надмірну ліквідність, вважалося, що рівень капіталізації важливіший, ніж рівень ліквідності. Адже достатній рівень капіталу захищає банк від банкрутства, тобто коли вартість активів банку падає нижче від номінальної вартості його зобов’язань. Проте, після кризи 2007;2008 рр. визнали, що втрата банком ліквідності, тобто коли він стає неспроможним вчасно платити за своїми зобов’язаннями, незважаючи на достатній рівень капіталу, може призводити до банкрутства банку.

Для вирішення завдання підвищення ефективності управління ліквідністю існує два шляхи — це посилення вимог до економічного капіталу шляхом врахування ризику ліквідності та посилення вимог до управління ліквідністю, незалежного від управління капіталом банку. Розглянемо їх обидва.

У традиційному підході до оцінки адекватності капіталу, як відомо, ризик ліквідності концептуально не врахований. Призначення економічного капіталу полягає в тому, щоб покрити можливі втрати лише від кредитного, ринкового та операційних ризиків. Проте фінансова криза показала обмеженість такого погляду на капітал банку, вона виявила тісний зв’язок між економічним капіталом та ліквідністю банку-втрата ліквідності може швидко призводити і до втрати капіталу.

На складність реалізації такого підходу вказує той факт, що певні банки, які стали банкрутами від втрати ліквідності, мали надмірну адекватності капіталу.

Методичні рекомендації НБУ щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України також визнають, що ризик ліквідності впливає тільки на капітал банку. Цей ризик виникає від неспроможності банку виконувати свої зобов’язання в належні строки завдяки залученню грошових коштів у необхідних обсягах і за прийнятними ставками та/або швидкій реакції активів із мінімальною втратою вартості.

Справді ризик ліквідності має два компоненти: майбутні(випадкові) вхідні і вихідні грошові потоки та майбутні (випадкові) ціни залучення ліквідності від різних джерел.

Проте, якщо доступ до грошових ринків для банку закритий, то він втрати ліквідність. Але при цьому банк не зазнає витрат, оскільки не залучав кошти. За таких умов ризик ліквідності є, а ризик зменшення капіталу немає. Крім того, у у разі надмірної ліквідності банк може бути не в змозі розмістити свої ресурси за спритними ставками. Це також негативно впливає на капітал: витрати на підтримку надлишкової ліквідності є, а доходів від неї недостатньо.

Зазначимо, що концепція економічного капіталу базується на врахуванні виникнення непередбачених витрат, проте це може не відразу позначитися на грошових потоках. Так, втрати можуть виникнути від переоцінки активів, відрахувань на формування резервів під кредитні ризики та ін. Водночас ці втрати не вплинуть на обсяг грошових коштів на коррахунку банку, розмір його грошової позиції.

Другий шлях полягає в посиленні вимог до управління ліквідністю.

У банківському ризик-менеджменті вважається, що оскілки ризик ліквідності є складним багатовимірним явищем, то його важко однозначно оцінити. Використовують багато підходів до оцінки ризику ліквідності-коефіцієнтний аналіз, стрес-тестування, прогноз грошових потоків, невідповідність строків до погашення, оцінка «подушки» ліквідності, міри ризику «грошовий потік під ризиком», чиста потреба у фінансуванні. Тому, з одного боку, ризик ліквідності впливає на капітал, а з іншого, — на ліквідність банку. У банківському ризик-менеджменті вважається, що ризик ліквідності не має єдиної системи визначення. Це приводить до того, що управління економічним капіталом та ліквідністю в банках часто здійснюється незалежно в різних структурних підрозділах: підрозділ ризик-менеджменту відповідає забезпечення достатньої адекватності капіталу банка, а казначейство та/або підрозділ з управління активами та пасивами — за достатній рівень ліквідності. Отже, концепція «економічний капітал» поки ще не в змозі об єднати ризик ліквідності з іншими видами ризиків у єдиній системі управління ризиками банку.

Базельський комітет називає прогнозування грошових потоків фундаментальним принципом ефективного управління ризиком ліквідності. Інформація про грошові потоки дає змогу оцінювати спроможність банку генерувати грошові кошти, а також визначати потреби банку в їхньому використанні. Саме грошові потоки визначають ліквідність банку.

Зауважимо, що для оцінки рівня майбутньої ліквідності зазвичай використовують управлінський звіт про прогнозні грошові потоки, який є фактично перегрупованим за статтями фінансовим звітом про майбутній рух грошових коштів, розгорнутим за інтервалами строків до погашення. Така потреба банків у часовій деталізації визначається тим, що банк повинен бути ліквідним увесь час «кожен день», а не, скажімо, в середньому, або більшу частину часу, або на кінець певного часового періоду.

Підхід «грошовий потік» поєднує в єдине ціле операційну, інвестиційну і фінансову діяльність банку. Якщо банк не може генерувати достатньо грошових коштів, то він може не виконати свої зобов’язання вчасно і навіть збанкрутувати. Тому для нормального функціонування банку важливо управляти грошовими потоками, вміти контролювати, прогнозувати джерела ліквідності і напрями її використання.

Грошові потоки зазвичай зазнають випадкових змін, пов’язаних в зовнішньому середовищу банку. Така міра була розроблена в 1999 рр.(Risk Metrics Group). Вона була названа «грошовий потік під ризиком».

У корпоративному ризик-менеджменті вважається, що грошовий потік дає змогу врахувати усі види корпоративних ризиків і є єдиним визначником корпоративних ризиків. На його основі будують системи інтегрованого корпоративного ризик-менеджменту. Адже грошові потоки охоплюють усю діяльність суб'єкта господарювання.

Зауважимо, що концепція «грошовий потік під ризиком» є значно ширшою, ніж концепція «економічний капітал», оскільки ризик капіталу пов’язаний тільки з можливими непередбачуваними витратами, а грошові потоки під ризиком пов’язані як з потенційними касовими збитками, так і з можливими відпливами коштів через несприятливі зміни в фінансовій діяльності.

Підхід «грошовий потік під ризиком» також дає змогу оцінювати обсяг" подушки «ліквідності, який покриває непередбачені відпливи грошових коштів, спричинені різними видами ризиків. Банк повинен чітко визначати достатній обсяг грошових коштів. Після чого необхідно підтримувати цей обсяг, корегувати за потребою .

Одна з причин неправильного ціно утворювання полягає в тому, що для ціноутворення активів використовують так звані без ризикові криві дохідності. Зазвичай вимагають, щоб без ризикова процентна ставка була вільною від кредитного ризику. Проте, зазвичай подібні криві доходності залежні від такого ризику ліквідності, як ризик перевкладення.

Зазначимо, що ціноутворення з урахуванням ризиків використовують переважно для активів. Між іншим, ціноутворення зобов’язань з урахуванням ризиків залишається вкрай малодослідженою проблемою.

У системах трансферного ціноутворення ризик ліквідності враховують лише опосередковано-через вартість підтримання «подушки» ліквідності, або, іншими словами, через вартість фондів, якими «подушка» ліквідності фінансується. Недоліком цього підходу є те, що він не враховує такі види ризику ліквідності, як ризик перевкладення, ризик дострокового погашення, ризик позабалансових зобов’язань тощо.

Наступним прогресивним кроком у ціноутворенні банківських продуктів було застосування концепції «економічний капітал». На основі цієї концепції «Bunker Trust» в 1970р. розробив підхід «скорегована на ризик рентабельності капіталу» Проте, підхід RAROS охоплює тільки три види ризику-ринковий, кредитний та операційний.

Зважаючи на переваги зазначеного підходу «грошовий потік під ризиком» доцільно на його основі розробити для банків систему ціноутворення банківських продуктів з урахуванням усіх ризиків.

Отже, криза 2007;2008рр. виявила серйозні недоліки сучасної системи управління банківськими ризиками. Існуючи системи управління ризиками в банках, що ґрунтується на концепції «економічний капітал», не беруть до уваги ризик ліквідності. Вони здатні інтегрувати лише кредитний, ринковий та операційні ризики. Таким чином, досі для банків не побудована система комплексного, інтегрованого управління ризиками. Як наслідок, діючи системи не забезпечують повністю банки від банкрутств.

Література

1. Дзюблюк О. В. Фінансова стійкість банків як основа ефективного функціонування кредитної системи/ О. В. Дзюблюк, Р. В. Михайлюк. — Тернопіль, 2009. — 316 с.

2. Коваленко В. В. Стратегічне управління фінансовою стійкістю банківської системи: методологія і практика/ В. В. Коваленко. Суми: УАБС НБУ, 2010. — 228 с

3. Єріна А. М. Статистичне моделювання та прогнозування / А.М. Єріна. -К:КНЕУ, 2009. — 170 с

4. Енциклопедія фінансового ризик — менеджменту/під редак. А. А. Лобанова, А. В. Чугунова — М: Альпіна Паблішер, 2011. — 785 с.

5. Основні показники діяльності банків України [Ел. ресурс]. Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

6. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: постанова Правління НБУ від 02.08.04 № 361 [Ел. ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0361500−04

ено н