Стереотипи

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Стереотипи (реферат, курсова, диплом, контрольна)

План Вступ … … 3 Частина І. Стереотипи: поняття, види, рівні, класи … 5.

1. поняття установки, як механізму людського мислення… 5.

2. стереотипи…

… 6.

1. визначення поняття.

" стереотип " …

2. основні властивості та параметри стереотипів… 9.

3. класи стереотипів…

… 10.

4. функції стереотипів…

… 11.

5. основні прийоми виявлення стереотипів… 12 Частина ІІ: Особливості професійної діяльності психолога… 13.

1. роль й місце консультанта у консультуванні… 13.

2. вимоги до особистості консультанта — модель ефективного консультанта…

… 15.

1. аутентичність…

… 18.

2. відкритість власному досвіду…

3. розвиток самопізнання…

… 19.

4. сила особистості і ідентичність.

… 20.

5. толерантність до невизначеності…

. 20.

6. прийняття особистої відповідальності… 20.

7. про глибину відносин із іншими людьми… 21.

8. постановка реалістичних цілей… 21.

3. професійна підготовка консультанта…

23 Частина ІІІ: Дослідження сучасних стереотипів відносно особистості та професійної діяльності психолога… 26.

1. позначка, задачі, об'єкт та предмет дослідження… 26.

2. методика дослідження…

… 26.

3. аналіз результатів…

… 27.

1. аналіз результатів відносно діяльності психолога… 27.

2. аналіз результатів відносно особистості психолога… 28.

4. висновок…

… 29 Закінчення … … 30 Список літератури… … 31.

ВСТУП.

Дослідник вважає дане дослідження досить актуальним бо усі аспекти й процеси життя людина сприймає й реагує ними лише через свої стереотипи; взаємодіє із людьми на підставі стереотипів; робить усі свої умовиводи й висновки лише на підставі своїх стереотипів. Фактично людина не сприймає реальний світло таким, який він є, а моментально підбудовує його под свої стереотипи замість того, щоб перебудовувати собі (свої стереотипи) відповідно до дійсності.

Будь-який аналіз дійсності, що здається людині про «єктивним й безстороннім, прагнення зайняти визначене місце в цій «дійсності», випливаючи «покажчикам» Свідомості - й є ані що інше, як стереотип. Якщо людина говорити про кого чи про щось: «Мені це подобається, інші ж — не подобається», «люблю — не люблю» — вон має стереотип у виді здебільшого уже зовсім марного досвіду кого-небудь з предків. Якщо людина говорити самому собі: «Я це зробити можу, інші ж — не можу» — він має ще один стереотип. Будь-яке його судження про ті чи інше, а тім понад категоричне судження — стереотип. Якщо особистість визначає для собі: «Це можна, а це — не можна» , — вона також має стереотипи.

Дослідник упевнений, що в суспільстві так саме існують певні стереотипи щодо діяльності психолога, щодо його особистості, стереотипні очікування відносно роботи із психологом, знаючи про сутність які, психолог може відповідно коректувати своє поводження при самопрезентації, пропозиції власних послуг; знаючи про сутність які психолог, починаючи працювати із клієнтом, відразу зможе нейтралізувати невірні стереотипи, тім самим попереджаючи розчарування клієнта через невідповідність реальної роботи й її результатів стереотипним очікуванням й уявленням клієнта; попереджаючи розчарування клієнта, яку у свою чергу далі якщо сприяти формуванню в нього негативної думи, Яка не відповідає реальності, про психолога й його компетентність, що негативно позначиться на репутації фахівця. Про «єкт дослідження: стереотипи.

Предмет дослідження: характеристика особистості та професійної діяльності психолога.

Мета: дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної діяльності психолога.

Задачі:

1) вивчити та провести аналіз існуючих точок зору на стереотипи;

2) вивчити та провести аналіз існуючих вимог до особистості та діяльності психолога;

3) дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної діяльності психолога;

4) виходячи із проведеною роботи скласти власну приблизну модель ефективного консультанту.

СТЕРЕОТИП: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, РІВНІ, КЛАСИ.

1.1. Поняття установки, як механізму людського мислення.

як відомо, будь-яка інформація, у тому числі і інформація про професійну діяльність психолога, впливаючи на людину, може створити в нього соціально-психологічну установку й сформувати стереотипи.

Під установкою прийнято розуміти внутрішню психологічну готовність людини до яких-небудь дій. Поняття установки вперше сформульовано німецьким психологом Л. Ланге в 1888 р. Концепцію установки розроблялася радянським психологом Дмитром Миколайовичем Узнадзе (1886−1950) й багатьма іншими вченими. У годину ясно, що установка — результат реалізації генеральної стратегії керування в живих системах[1].

Однак формування соціально-психологічної установки може відбуватися под впливом ззовні. У цьому випадку будь-який вплив на людину можна розглядати із погляду теорії установки. Колі він має соціальну природу, то говорять про соціально-психологічну природу установки. Розуміння механізму дії установок полегшується розумінням дії принципу так називаної домінанти.

Діяльність людини багато в чому визначається домінантою — стійким осередком підвищеної збудливості в корі й підкірці головного мозку. Це є ті саме таємниче «щось », що заважає, чи, навпроти, змушує людину починати котрінебудь дії у визначених ситуаціях.

Вважається, що домінанта у своєму розвитку проходити три стадії:

На першій стадії домінанта виникає под впливом внутрішніх хімікобіологічних процесів, із одного боці, й зовнішніх подразників, із іншого. як наводь для підживлення домінанта залучає сам різні подразники;

На другій стадії із колишньої безлічі діючих збуджень домінанта вибирає групу, що для неї особливо «цікава », у результаті чого утвориться умовний рефлекс;

На третій стадії між домінантою й зовнішнім подразником установлюється міцний зв «язок, так що подразник якщо викликати й підкріплювати її. Зовнішнє середовище містить визначені сигнали, на які обов «язково реагує відповідна домінанта.

Домінантний осередок володіє поруч специфічних властивостей: 3. Стійкість у часі; 4. У конкретний інтервал години (хвилини, години, а деяких особливих випадках — місяці й рокта) панує одна домінанта; 5. Домінанта різко послабляється в зв «язку із її природним вирішенням.

Домінанта — про «єктивно існуючий механізм людського мислення й поводження, проте, людина здатна усвідомлювати, коректувати колишні й створювати нові домінанти.

Після закінчення деякого години домінанта убуває, залишаючи после собі стереотипи сприйняття, мислення й, отже, поводження.

1.2. Стереотипи.

1 Визначення поняття «стереотип «.

У психологічному словнику ми знайшли наступне визначення поняття «стереотип » :

Стереотип (від грецьк. «stereotype »: stereos — твердий, міцний й typos — форма, зразок, відбиток) — тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представниках цих груп. 3].

Дуже схоже трактування поняттю «стереотип «дає Байбурін О.К.: це судження, у загострено спрощеній та узагальненій формі, із емоційним фарбуванням, що приписує визначеному класу обличчя деякі властивості, чи, навпаки, що відмовляє їм у цих властивостях. Стереотипи розглядаються як особливі форми обробки інформації, що полегшують орієнтацію людини у світі. Ознаки, що містяться в стереотипах, використовуються для оцінки співвіднесеності предметів доти чи іншого класу й приписування їм визначених характеристик. [1].

Якщо стереотип, формується в результаті зовнішнього впливу на людину, що має соціальну природу, чи стереотипуємим про «єктом є соціальний про «єкт (група про «єктів), то говорять про соціальний стереотип.

Стереотип соціальний — узагальнена, спрощена й ригідна система широко розповсюджених представлень про групи людей, котрі пізнають, у які кожна людина розглядається як носій тихий самих наборів ведучих характеристик, приписуваних будь-якому члену даної групи безвідносно його реальних якостей; система, що має високу стійкість, найчастіше емоційно зафарбована. як правило, групи членства є реально існуючими й задаються формальними характеристиками, такими, як національність, релігійна конфесія, стати, професійна приналежність й т.п. Найбільш поширені стереотипи про представників різних расових, національних й релігійних груп. Стереотипні представлення про існуючі психологічні типи людей називаються типажами. 3].

Відповідно до даних стереотипів навколишні очікують від індивіда визначеного поводження, подібного із рольовим. Основна відмінність соціального стереотипу від соціальної ролі[2] в тім, що роль містить у собі набір розпоряджень для визначеної групи осіб, відповідно до які будуються чекання оточуючих людей, а соціальний стереотип припускає лише чекання без розпоряджень. Процес стереотипування (породження стереотипів) є часткою випадку процесу категоризації. При цьому використання стереотипу виглядає як підведення про «єкта под узагальнююче поняття, яким є соціальний стереотип. Будучи одним із різновидів життєвих зрозуміти, стереотип, як правило, характеризується тім, що має неадекватну міру узагальненості істотних ознак про «єкта, їхній неповний чи надлишковий набір. Відзначається також, що із підвищенням рівня освіти й загальної культури випробуваних прагнення робити узагальнення щодо різних соціальних, й в першу чергу етнічних, груп людей помітно знижується. Засвоєні індивідом ригідні соціальні установки можуть бути як позитивні, то й негативні. Останні прийнято позначати як упередження. Таким чином, більшість соціальних стереотипів можна вважати упередженнями, позначивши їхнього як ворожу чи негативну установку[3] на окрему групу людей.

як термін соціальний стереотип у соціологію й соціальну психологію ввійшов завдяки американському журналісту й психолога У. Ліпману в 1922 р. й у тому годину уживався для позначення упереджених образів, еталонів суспільної думи щодо етнічних, станових, класово-групових, професійних, політичних й т.п. груп, представників партій й соціальних інститутів.

Соціальний стереотип відіграє важливу роль у формуванні оцінки людиною навколишнього світу, хоча використання його може спричинити двоякий наслідок, бо приводити, із одного боці, до звуження пізнавального процесу, що може матір у визначених ситуаціях позитивне значення, а із іншого, — до вироблення різного роду упереджень. Упередження особливо негативні й навіть небезпечні в оцінці міжнаціональних, політичних, міжгрупових й економічних відносин, бо породжують соціальну напруженість, глибокі соціальні конфлікти. Історична практика показує, що соціальні стереотипи, котрі приводять до формування негативних упереджень, обумовлені недоліком життєвого досвіду, відсутністю інформації чи наявністю помилкової, випадкової, неперевіреної інформації, зайво емоційним сприйняттям, маніпулюванням повсякденною свідомістю.

2 Основні властивості й параметри стереотипів.

Працюючи із книгою Ольшанського [5] ми вибрали основні властивості стереотипів:

> здатність впливати на прийняття рішення індивіда, нерідко всупереч логіці;

> у залежності від характеру установки стереотипи майже автоматично.

" підказують «самі доводь у відношенні вибору про «єкта чи ухвалення рішення й витісняють зі свідомості інші, протилежні першим;

> стереотип, на відміну від «потреби взагалі «, має виражену конкретність.

Розглядаючи окремо деякі види стереотипів ми виділили наступні особливості:

1. Характерні мовним стереотипам:

> Ознаки і атрибути, що містяться в мовних стереотипах, використовуються розмовляючими для оцінки віднесеності предметів доти чи іншого класу на основі сімейної подібності.

> Різні типи термінів мають фундаментально різні мовні стереотипи.

Кольоровизначення засновано на перцепції: терміни базових кольорів базуються на конкретних зорових образах із різними аспектами сприйняття, более складні ж терміни — на более абстрактному представленні, более близькому до картин, чим до слів. Терміни, що характеризують соціальні ролі, зв «язані із усвідомленими думками.

> Для шкірного типу терміна можна пророчити заздалегідь, який тип ознак якщо включень у семантичну компетенцію. Ознаки сприйняття для кольору, типове поводження — для позначень живого світу, функціональне призначення — для артефактів[4], соціальні функції, місце на соціальній шкалі, типові риси чи типове поводження й дохід — для термінів соціальної сфери. 7].

2. Характерні етнічним стереотипам:

> Стереотип виникає при відсутності чи недостатності інформації про визначеного індивіда, етнічну групу;

> Чим більша кількість людей погоджується із даним етнічним стереотипом — тім понад правдивим він вважається;

> Якщо дві різні групи людей мають визначений стереотип про третю групу — він вважається более правдивим.

3. Гендерні ж стереотипи є окремим випадком стереотипу й виявляють усі його властивості.

Параметри стереотипів [6]:

1. Рівень необхідності в повсякденному житті: дуже необхідні в побуті, на одному полюсі, протипоставлені тім, що мають деструктивний заряд.

2. Рівень незакостенілості й змінюваності, гнучкості в зміні перспектив.

3. Зміст стереотипів: заперечливе (а тому агресивне) протипоставлено стверджуючому (необразливому).

3 Класи стереотипів.

У свідомості людини, із моменту народження й до глибокої старості, народжується, формується величезна кількість стереотипів.

Стереотипи бувають:

— позитивними;

— негативними;

— нейтральними. Їх ще називають стереотипами «популярності, але й байдужності «.

А також існує декілька їхніх класів:

1. Особисті. Ці стереотипи людина формує сама. До них відносяться його різні переконання, пристрасті - усе ті, що (на думку людей) складає особистість, індивідуальність людини, його інтереси й широту натури.

2. Гендерні. Являють собою культурно й соціально обумовлені думи про якості, атрибути й норми поводження представників обох статтей й їхнє відображення в мові. Гендерна стереотипізація фіксується в мові, тісно зв «язана із вираженням оцінки й впливає на формування очікувань від представників тієї чи іншої статі визначеного типу поводження. Гендерні стереотипи дуже спрощують реальну ситуацію, однак у колективній суспільній свідомості смердоті закріплені міцно й міняються повільно.

3. Сімейні. Сімейні стереотипи формуються под впливом сімейних традицій, установок, правил.

4. Суспільні чи соціальні. Формуються под впливом суспільства й соціуму. Політика держави формує державні стереотипи, релігія — релігійні, реклама — споживчі. [6].

4 Функції стереотипів.

Стереотипи мають узагальнюючу функцію, що складається в упорядкуванні інформації:

1. Когнітивну функцію — генералізація (іноді надмірна) при упорядкуванні інформації - коли відзначають що-небудь, що.

" кидається в очі «. Наприклад, при засвоєнні чужої культури на заняттях іноземною мовою припадати самі стереотипи (регулюючі інтерпретацію мови) заміняти іншими;

2. Афективну функцію — визначена міра етноцентризму в міжетнічному спілкуванні, виявлена як постійне виділення «свого «у противагу.

" чужому " ;

3. Соціальну функцію — розмежування на «внутрігрупове «» позагрупове «приводити до соціальної категоризації, до утворення соціальних структур, на котрі активно орієнтуються в повсякденному житті.

Важливу роль грає орієнтація по національній ознаці, найбільшою мірою виражаючись (для стороннього спостерігача, принаймні) як забобони й із найбільшою гостротою реалізуємі при міжетнічному спілкуванні. [6].

5 Основні прийоми виявлення стереотипів:

V виявлення стійких тим розмов відносно стереотипуємого про «єкта, у досліджуваній аудиторії;

V проведення опитувань, інтерв «ю, анкетування на невеликих фокусгрупах;

V прийом незакінченого речення, коли людина продовжує фразу, почату дослідником у відношенні професії і особистості психолога;

V використання методу виявлення асоціацій, коли невеликій групі опитуваних пропонується в плині 30 секунд написати, із чим вони асоціюються слова «психолог », «психологічна допомога », «психологічна консультація » .

Особливості професійної діяльності психолога.

2.1. Роль й місце консультанта в консультуванні.

У практиці психологічного консультування й психотерапії щодня припадати зіштовхуватися із найважливішими аспектами життя людини. Консультант завжди разом з клієнтом обговорює незначні і істотні проблеми своїх підопічних й прагне допомогти клієнту:

— розібратися в мотивуванні повсякденних виборів й наслідків;

— вирішити безліч емоційних проблем й заплутані міжособистісні відносини;

— перебороти почуття внутрішнього хаосу — зробити незрозуміле й мінливе позитивним й доцільним.

Тому консультант винен усвідомлювати, хто він, кім може стати й яким його сподівається бачити клієнт. Інакше кажучи, виникає запитання визначення ролі консультанта. Чи являє собою консультант друга клієнта, професійного порадника, вчителя, експерта, супутника клієнта в блуканнях по завулках чи життя гуру — випромінювача абсолютної істини? Багатьох, особливо початківців консультантів, приводити у замішання відсутність універсальної відповіді на запитання про роль консультанта в процесі надання психологічної допомоги. Ця роль звичайно залежить від приналежності консультанта до визначеної теоретичної орієнтації, його кваліфікації, особистісних рис, нарешті, від очікувань клієнта.

Ефективність діяльності фахівця багато в чому обумовлена тім, наскільки ясно він представляє своє місце в консультуванні. Колі немає такої ясності, консультант у своїй роботі якщо керуватися не визначеними теоретичними принципами, а лише чеканнями й потребами клієнта, іншими словами, якщо робити лише тобі й маєш що сподівається й чого хоче клієнт. Клієнти ж найчастіше очікують, що консультант візьме у собі відповідальність за успіх їхнього подальшого життя, і розв «яже їхні проблеми — де учитися, як улагодити конфлікти на роботі, чи розводитися із чоловіком й т.д.

Самолюбству починаючого консультанта може лестити, що люди, котрі шукають відповіді на складні запитання свого життя, звертаються саме до нього, й існує небезпека, що консультант вважатиме собі знаючим відповіді на усі запитання клієнта чи ще гірше -якщо нав «язувати клієнту свої рішення. У цій ситуації неправильне розуміння консультантом своєї ролі лише збільшить залежність клієнта від нього й перешкодить допомогти клієнту в самостійному прийнятті рішень. Ніякий консультант не може вказувати іншій людині, як йому жити. У практиці психологічного консультування й психотерапії варто частіше згадувати слова знаменитого психотерапевта J. Bugental [7] про таємницю й знання: «Таємниця охоплює знання, у ній схована інформація. Таємниця нескінченна, знання — має межі: коли зростає знання, ще понад стає таємниця… Психотерапевтів підстерігає спокуса вступити в змову із клієнтами й відкинути таємницю. У цій огидній угоді мається на увазі, але й рідко розкривається ілюзія, що існують відповіді на усі життєві проблеми, що можна розкрити значення шкірного сну чи символу й що ідеальною метою здорового психічного життя є раціональний контроль. Психотерапевти вол «язані багато знаті, але й одночасно випробувати преклоніння й покірність перед таємницею. Будемо відверті -ми ніколи не володіємо й не здатні матір повноту знань. Прикидатися, що ми знаємо нестатки клієнта й можемо підказати йому правильний вибір, — означати зрадити клієнта. У чиякій терапії варто допомогти клієнту прийняти таємницю в собі й нашій загальній таємниці… «.

Сама загальна відповідь про роль консультанта криється в розумінні сутності процесу консультування. Основне заподіяння консультанта полягає в тім, щоб допомогти клієнту у виявленні своїх внутрішніх резервів й в усуненні факторів, що заважають їхньому використанню. Консультант також повинний допомогти клієнту зрозуміти, яким він хоче статі. Клієнтам под годину консультування варто щиро оцінювати своє поводження, стиль життя, і вирішити, яким чином у якому напрямі смердоті хотіли б змінити якість свого життя.

М. Сохнув називає це «структуруванням процесу терапії «, що може бути первинним й вторинної. Під первинним структуруванням мається на увазі особіста присутність консультанта (психотерапевта) у терапевтичному просторі й значення цієї присутності для клієнта. Вторинне структурування — це діяльність консультанта, що забезпечує максимальний рівень розкриття клієнтів. У першому випадку ми відповідаємо на запитання, кім є консультант, а іншому — що він робить. Структуруючи терапевтичний процес, консультант надає клієнту ініціативу в саморозкритті. Іноді ініціативу припадати обмежувати, якщо консультант почуває, що в даний момент клієнт занадто енергійний. Іншими словами, консультант активує й контролює «потенціал розкриття «клієнтів.

Керуючись таким розумінням процесу консультування ми сформулювали найважливіші рольові функції консультанта:

— побудова відносин з клієнтом на взаємній довірі;

— виявлення альтернатив саморозуміння й способів діяльності клієнтів;

— безпосереднє «входження «у життєві обставини клієнтів й їхні відносини зі значимими їм людьми;

— створення навколо клієнтів здорового психологічного клімату;

— постійне удосконалювання процесу консультування.

Якщо в такий спосіб загалом представити зміст ролі консультанта, стає очевидним, що дуже істотної складової процесу консультування є особистість консультанта.

2.2. Вимоги до особистості консультанта — модель ефективного консультанта.

особистість консультанта (психотерапевта) виділяється майже у всіх теоретичних системах як найважливіший цілющий засіб у процесі консультування. Підкреслюються то самі, то інші її риси. Відомий англійський психоаналітик угорського походження М. Balint у 1957 р. мовивши про повне забуття того, що психотерапія — це не теоретичне знання, а навички особистості. Йому окселентувати не менш знаменитий представник гуманістичної психології З. Rogers (1961), підкреслюючи, що теорія й методи консультанта менш важливі, ніж здійснення їм своєї ролі. З. Фрейд на запитання про критерії успішності психотерапевта відповів, що психоаналітику не обов «язкова медична освіта, а необхідна спостережливість й уміння проникати в душу клієнта. [8].

Отже, власне кажучи основна техніка психологічного консультування — це «я-як-інструмент », тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання особистості клієнта, є особистість консультанта (А.Адлер: «техніка лікування закладена у Вас »).

A. Storr [9] відзначає, що психотерапію й психологічне консультування прийнято вважати незвичайними професіями, оскільки багатьом людям важко представити, як можна цілими днями вислухувати чужі історії про нещасливе життя, і труднощі. Тому представників цих професій чи вважають ненормальними, чи мирськими святими, що подолали людську обмеженість. Ні перше, ані одному не є вірним. Звідси запитання: «Хто такий консультант, а точніше, що являє собою консультант як людина, котрі вимоги перед «є до нього як до особистості, що робить його професійним помічником у заплутаних проблемах інших людей? «Насамперед варто сказати, що ніхто не народжується психотерапевтом чи консультантом. Необхідні якості не вроджені, а розвиваються протягом життя.

Узагальнюючи сказане, підкреслимо, що ефективність консультанта визначається властивостями особистості, професійними знаннями й спеціальними навичками. Кожний із цих факторів забезпечує якісний консультативний контакт, що й є стрижнем психологічного консультування. У підсумку від консультативного контакту залежить остаточний ефект консультування — зміну особистості клієнта в процесі конструктивних дій консультанта. Анітрошки не применшуючи значення теоретичної й практичної підготовки, ми все-таки схильні віддати перевагу чиннику особистості консультанта. У свій годину М. Balint й Є. Balint писали, що знання можна одержати із книжок чи лекцій, навички здобуваються в процесі роботи, але й їхня цінність обмежена без удосконалювання особистості психотерапевта; психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості психотерапевта.

Яким ж повинне бути сполучення властивостей особистості, що найбільшою мірою забезпечувало б успіх консультування? Хоча досліджень у цій області досить багато, однак однозначної відповіді про властивості особистості, що сприяють ефективній роботі консультанта, на шкода, немає. Дуже часто при описі процвітаючого консультанта як професіонали, то й клієнти вживають побутові поняття: «відкритий », «теплий », «уважний », «щирий », «гнучкий », «терпимий ». Починалися спроби виділити властивості особистості, необхідні консультанту для роботи із профвідбору. Національна асоціація професійної орієнтації США виділяє наступні властивості особистості (цит. по [9]):

— прояв глибокого інтересу людям й терпіння в спілкуванні із ними.

Цей чинник характеризується як інтерес людям у силу їхнього буття, а чи не бо деякі із них шизофреніки чи психопати;

— чутливість до установок й поводження інших людей;

— емоційна стабільність й про «єктивність;

— здатність викликати довіру інших людей;

— повага прав інших людей.

У 1964 р. Комітет із нагляду й підготовки консультантів США встановивши наступні шість якостей особистості, необходимых консультанту (цит. по: [8]):

— довіра до людей;

— повага цінностей іншої особистості;

— проникливість;

— відсутність упереджень;

— саморозуміння;

— свідомість професійного боргу.

Ми акцентуємо такі особливості: чуйність, про «єктивність (неототожнення собі із клієнтами), гнучкість, емпатію й відсутність власних серйозних проблем. До особливо шкідливого для консультанта рис відноситься авторитарність, пасивність й залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну установку у відношенні грошей.

На думку A. Storr [9], ідеальним психотерапевтом чи консультантом у стані бути симпатична людина, відвертий й відкритий почуттям інших; здатний ототожнюватися з самими різними людьми; теплий, але й не сентиментальний, що не дуже до самоствердження, однак винен матір свою думку й здатний її захистити; що вміє служити для своїм клієнтам.

Якщо продовжити огляд численних джерел літератури про властивості особистості, що необхідні консультанту, щоб надавати допомогу, являти собою каталізатор самопізнання, зміни і удосконалювання іншої людини, ми наблизимося до моделі особистості ефективного консультанта. Подібний перелік особистісних особливостей міг бі послужити основою програми по підготовці консультантів. Мова йде, звичайно, про «рухливу «модель, оскільки кожен консультант має можливість її доповнити. Розглянемо фактори, здатні скласти ост такої моделі.

1 Аутентичність.

A. Storr [9] називає аутентичність стрижневою якістю психотерапевта й найважливішою екзистенціальною цінністю. Він виділяє три основних ознаки автентичного існування:

— повне усвідомлення дійсного моменту;

— вибір способу життя в даний момент;

— прийняття відповідальності за свій вибір.

Аутентичність у якомусь ступені узагальнює багато властивостей особистості. Насамперед, це вираження щирості стосовно клієнта. Автентичний людина жадає бути й є самим собою як у своїх безпосередніх реакціях, то й в цілісному поводженні. Вона дозволяє собі не знаті усі відповіді на життєві запитання, якщо їхній дійсно не знає. Вона не поводитись як закохана людина, якщо в даний момент почуває ворожість. Труднощі більшості у тім й полягають, що смердоті багато енергії витрачають на програвання ролей, на створення зовнішнього фасаду, замість того щоб використовувати її на рішення реальних проблем. Якщо консультант велику частину години якщо ховатися за професійною роллю, клієнт теж сховається від нього. Якщо консультант виконує роль лише технічного експерта, відмежовуючи від своїх особистих реакцій, цінностей, почуттів, консультування якщо стерильним, а його ефективність — сумнівною. Стикнутися із життям клієнта ми можемо, лише залишаючись живими людьми. Аутентичний консультант найбільш придатна модель для клієнтів, що служити прикладом гнучкого поводження.

2 Відкритість власному досвіду.

Тут відкритість розуміється над змісті відвертості перед іншими людьми, а як щирість у сприйнятті власних почуттів. Соціальний досвід вчити нас заперечувати, відкидати свої почуття, особливо негативні. Дитині говорять: «Замовчи, великі діти (чи хлопчики) не плачуть! «Дорослим навколишні говорять ті ж: «Не плач! «чи «Не нервуй! «Тиск навколишніх змушує витісняти торб, дратівливість, злість. Ефективний консультант не повинний відганяти будь-які почуття, у тому числі й негативні. Тільки в такому випадку можна успішно контролювати своє поводження, оскільки витиснуті почуття стають ірраціональними, джерелом неконтрольованого поводження. Колі ми усвідомлюємо свої емоційні реакції, то можемо сам вибирати тієї чи інший спосіб поводження в ситуації, а чи не дозволяти неусвідомленим почуттям порушувати регуляцію нашого поводження. Консультант здатний сприяти позитивним змінам клієнта, лише коли виявляє терпимість до всієї розмаїтості чужих й своїх емоційних реакцій.

3 Розвиток самопізнання.

Обмежене самопізнання означає обмеження волі, а глибоке самопізнання збільшує можливість вибору в житті. Чим понад консультант знає про собі, тім краще зрозуміє своїх клієнтів, й навпаки — чим понад консультант пізнає своїх клієнтів, тім глибше розуміє собі. Невміння почути, що діється усередині нас, збільшує схильність стресу і обмежує нашу ефективність, крім того, зростає імовірність упасти жертвою задоволення в процесі консультування своїх неусвідомлених потреб. Дуже важливо реалістично відноситися до собі. Відповідь на запитання, як можна допомогти іншій людині, криється в самооцінці консультанта, адекватності його відносини до власних здібностей й взагалі до життя.

4 Сила особистості і ідентичність.

Консультант повинний знаті, хто він такий, кім може статі, чого хоче від життя, що для нього важливо власне кажучи. Він звертається до життя із питаннями, відповідає на запитання, поставлені йому життям, й постійно піддає перевірці свої ціності. як у професійній роботі, то й в особистому житті консультанту не слід бути вибачимо відображенням надій інших людей, він повинний діяти, керуючись власною внутрішньою позицією. Це дозволити йому почувати собі сильним у міжособистісних відносинах.

5 Толерантність до невизначеності.

Багато людей незатишно почувають собі у ситуаціях, у які бракує структури, ясності, визначеності. Алі оскільки однієї із передумов становлення особистості є «прощання «людини зі звичним, відомим з власного досвіду й вступ на «незнайому територію », консультанту зовсім необхідна впевненість у собі в ситуаціях невизначеності. Власне кажучи саме такі ситуації й складають «тканину «консультування. Адже ми ніколи не знаємо, із яким клієнтом й проблемою зштовхнемося, котрі прийдеться приймати рішення. Впевненість у своїй інтуїції і адекватності почуттів, переконаність у правильності прийнятих рішень й здатність ризикувати — усі ці якості допомагають переносити напругу, створювана невизначеністю при частій взаємодії із клієнтами.

6 Прийняття особистої відповідальності.

Ос-кільки багато ситуацій у консультуванні виникають под контролем консультанта, він повинний нести відповідальність за свої дії в цих ситуаціях. Розуміння своєї відповідальності дозволяє вільно й свідомо здійснювати вибір у будь-який момент консультування — погоджуватися із доказами клієнта чи вступати в продуктивне протистояння. Особиста відповідальність допомагає более конструктивно сприймати критику. Таких випадках критика не викликає механізмів психологічного захисту, а служити корисним зворотним зв «язком, що поліпшує ефективність діяльності й навіть організацію життя.

7 Про глибину відносин із іншими людьми.

Консультант вол «язаний оцінювати людей — їхні почуття, подивися, своєрідні риси особистості, але й робити це без осуду й наклеювання ярликів. Такий характер відносин з клієнтами дуже важливий, проте варто взяти до уваги страхи, що переживає більшість людей, намагаючись зав «язати близькі, теплі відносини із іншими. Деяким здається, що вираження позитивних почуттів вол «язує, обмежує волю, робить уразливим. Когось страшити неприйняття партнером позитивних почуттів, відхилення їхні, тому более безпечною представляється відстрочка поглиблення міжособистісних відносин. Ефективному консультанту далекі такі страхи, він здатний вільно виражати свої почуття людей, у тому числі й перед клієнтами.

8 Постановка реалістичних цілей.

Звичайно успіх спонукує ставити собі за великі цілі, а невдача, навпаки — опустити нижче планку домагань. Іноді цей механізм самозахисту порушується, й тоді занадто велика позначка якщо заздалегідь приречена на невдачу чи прагнення до незначної мети не доставити ніякого задоволення. Отже, ефективний консультант повинний розуміти обмеженість своїх можливостей. Насамперед, важливо не забувати, що будь-який консультант незалежно від професійної підготовки не всемогутній. У дійсності жоден консультант не здатний побудувати правильні взаємини із кожним клієнтом й допомогти усім клієнтам вирішити їхні проблеми. Такий наївний оптимізм може статі причиною «холодного душу «у повсякденному консультуванні й постійно викликати почуття провини. Консультант повинний відмовитися від нереального прагнення статі бездоганним. У консультуванні ми завжди можемо виконувати свою роботу «добро », але й не ідеально. Тієї, хто над змозі визнати обмеженість своїх можливостей, живе ілюзіями, що здатний цілком пізнати й зрозуміти іншу людини. Такий консультант постійно звинувачує собі за помилки замість витягу корисних уроків, й в результаті його діяльність неефективна. Якщо ми допускаємо власну обмеженість, то уникаємо непотрібної напруги й почуття провини. Тоді відносини із клієнтами стають более глибокими й реалістичними. Правильна оцінка власних можливостей дозволяє ставити собі за досяжні цілі.

Узагальнюючи обговорені вище вимоги, пропоновані до особистості консультанта, можна стверджувати, що ефективний консультант — це насамперед зріла людина. Чим різноманітніше в консультанта стиль особистого й професійного життя, тім ефективніше якщо його діяльність. Іноді виражати почуття й просто слухати, що говорити клієнт, — це найкраще, але й небезпечно обмежуватися лише такою тактикою консультування, годиною необхідно вступати із клієнтом у конфронтацію. Іноді варто інтерпретувати його поводження, а годиною й спонукувати клієнта тлумачити зміст свого поводження. Часом у консультуванні потрібна директивність й структурованість, а іноді можна Дозволити собі захопитися бесідою без визначеної структури. У консультуванні, як й в житті, варто керуватися не формулами, а своєю інтуїцією й потребами ситуації. Така одна із найважливіших установок зрілого консультанта.

Змальована нами модель ефективного консультанта із Першого погляду може показатися занадто величною й далекою від дійсності. При цьому напрошується твердження, що риси ефективного консультанта збігаються із рисами процвітаючої людини. До такої моделі й повинний прагнути консультант, якщо бажає бути не технічним ремісником, а художником психологічного консультування. Нарешті, властивості особистості ефективного консультанта можуть бути й метою психологічного консультування — поява цих властивостей у клієнта в цьому випадку стає показником ефективності консультування.

2.3. Професійна підготовка консультанта.

Одне із найважливіших вимог професійної етики — це компетентність консультанта. У зв «язку із цим виникають запитання: «Яка професійна підготовка може забезпечити компетентне консультування? «й «Який досвід необхідний претендентові в ролі консультанта? У багатьох країнах статус консультанта визначається ліцензією, що надає формальне право займатися професійною діяльністю. Щоб одержати її, треба пройти офіційну академічну програму професійної підготовки, проробити визначену кількість часів под спостереженням кваліфікованого фахівця й матір встановлений мінімум професійного досвіду. Така система ліцензування обмежує можливість займатися практикою особою, що не має відповідної кваліфікації. Однак ліцензія, на шкода, не гарантує, що консультант ефективно й компетентно впоратися зі своїми обов «язками. При навчанні психотерапії й психологічному консультуванню поряд із необхідністю придбання відповідної теоретичної бази под кваліфікованим керівництвом часто підкреслюється важливість поглиблення самопізнання консультанта (психотерапевта).

М. Сохнув говорити що життєвий досвід консультанта інтегрується зі зростаючим багажем професійних знань на основі заглибленого самопізнання. Навіть відмінно підготовленому консультанту не однаково легко із усіма людьми, заті йому гарантований душевний комфорт.

Розвитку самопізнання сприяє великий й інтенсивний курс індивідуальної й групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на удосконалювання особистості.

Кожен консультант до початку професійної діяльності, а й у процесі роботи повинний пройти особисту терапію, тобто вирішувати свої проблеми при сприянні досвідченого професіонала. як відомо, у психоаналізі триваючий до декількох років самоаналіз є найважливішою ланкою професійної підготовки психоаналітика. Досвід особистої терапії важливий по двох причинах. Поперше, бо консультант, як й будь-яка людина, має у своїй особистості «білі плями »: непізнані, неусвідомлювані аспекти самості, внутрішні конфлікти, более глибоке пізнання й вирішення які сприяє становленню ефективного консультанта. Консультант дуже корисне самоспостереження под контролем іншого професіонала за переживанням таких значимих подій у житті, як любов, секс, насильство, сімейні відносини, влада, смерть й т.д. Це не означає, що особистість консультанта винна бути «розібрана по кісточках ». Мається на увазі необхідність достатнього саморозуміння, перш ніж знадобиться допомога. Проте було б б занадто крайнім твердження, що, приступаючи до консультування, варто позбутися від всіх внутрішніх конфліктів. Важливо розуміти суть конфліктів й як смердоті позначаються на відносинах з клієнтами. Адже якщо консультант у своєму особистому житті із працею стримує злість чи не розуміє, чому постійно відчуває провину, то велика імовірність аналогічних реакцій й в процесі консультування. Якщо консультанта гнітить вантаж минулих оман чи насущні турботи, хіба зможе він допомогти клієнту позбутися від подібних проблем? У дійсності ми не просунемося із клієнтом далі пройденого нами шляху.

Консультування в колеги-професіонала коштовно й перед початком діяльності, оскільки постійні зіткнення із різноманітними проблемами клієнтів нерідко розкривають наші старі конфлікти, витиснуті почуття. Починаючого консультанта нерідко мучити почуття професійного безсилля. Це теж вимагає визначеної допомоги колег. Інша важлива перевага особистої терапії полягає в тім, що консультант входити у роль клієнта й здобуває відповідний досвід. як затверджує A. Storr [9], доктор наближається до досконалості, якщо він теж був пацієнтом.

Особиста терапія представляє унікальну можливість побачити процес консультування й психотерапії очима клієнта. Тільки в такий спосіб консультант може довідатися, що таке занепокоєння, зв «язане з самоаналізом, що таке переміщення й як воно та діє й т.п. Побувавши в ролі клієнта, консультант значно краще представляє всього спектра внутрішніх переживань, що виникають под годину консультування.

як в індивідуальній, то й в груповій терапії із майбутніми й уже працюючими консультантами важливо також виділити запитання, зв «язані із более глибоким усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на заподій й мотиви, котрі привели їхнього в професію. Консультант повинний продумати наступні питання:

— чому я вибрав професію консультанта?

— якими потребами обумовлений мой вибір?

— якої користь я прагну витягти зі своєї професії?

— як зможу я сполучити свої потреби із потребами клієнтів?

Можливі і інші запитання, що стосуються особистості консультанта й його проблем:

— котрі в мене проблеми й як я їхнього вирішую?

— який вплив ці проблеми можуть зробити на мою роботу?

— котрі мої ціності й як смердоті позначаються на стилі консультування?

— як я використовую свою силу?

— яким людям я понад подобаюся й хто подобається мені?

— кому я — не подобаюся й хто не подобається мені?

— яку враження я роблю на інших людей?

Спроба відповісти на ці запитання в процесі індивідуальної чи групової терапії допоможе краще пізнати й зрозуміти собі, а це означати — стати более ефективним консультантом.

Емпіричне дослідження.

Тема: «Дослідження сучасних стереотипів відносно особистості та професійної діяльності психолога».

4 Мета, задачі, об'єкт та предмет дослідження.

Про «єкт дослідження: стереотипи.

Предмет дослідження: характеристика особистості та професійної діяльності психолога.

Мета: дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної діяльності психолога.

Задачі:

1) вивчити та провести аналіз існуючих точок зору на стереотипи;

2) вивчити та провести аналіз існуючих вимог до особистості та діяльності психолога;

3) дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної діяльності психолога;

4) виходячи із проведеною роботи скласти власну приблизну модель ефективного консультанту.

У якості основних піддослідних був вибрана група пересічних мешканців міста Кіровограда із 500 Чоловік: жінок — 250 осіб; чоловіків — 250 осіб; середній вік — 30 років, рівні освіта — в рівному співвідношенні.

5 Методика дослідження.

Для проведення даного дослідження ми використали метод анонімного стандартизованого усного інтерв'ювання перехожих людей не вулицях міста за такими питаннями[5]:

— чи є ві мешканцем цого міста?

— стільки вам років?

— котра ваша освіта?

— чи є серед ваших друзів чи знайомих психологи, котрі б працювали за своєю професією?

— чи звертались ві коли-небудь до психолога?

— що, на вашу думку, характеризує особистість психолога?

— на вашу думку, в чому полягає суть роботи психолога?

Відповіді на запитання фіксувалися за допомогою диктофону.

6 Аналіз результатів дослідження.

З опитаних нами 500 Чоловік до психолога у минулому зверталися лише 89 Чоловік, що складає 17,8%. А 46 Чоловік із опитаних (9,2%) мають серед своїх знайомих уже працюючих психологів.

7 Аналіз результатів відносно діяльності психолога.

У процесі дослідження нами було б встановлено, що стереотипи людей, котрі мають досвід роботи із психологом (були хоча б разів замірялися вбити консультуванні - група А), відрізняють від стереотипів тихий, хто ніколи не так на консультуванні (411 Чоловік, 82,8% - група Б), та тихий хто має серед своїх друзів психологів (група В).

Людей із групи, А можна розділити на 2 підгрупи: тих, котрі були задоволені результатами роботи (підгрупа 1 — 62 чоловіка — 12,4% від загальної кількості опитаних й 69,6% від тихий хто має досвід роботи із психологом) й тих, хто був невдоволений (підгрупа 2 — 27 чол. — 5,4% - 30,3%). Відповідно, Перші приходили на консультуванні скільки разів, стільки було б необхідно, а другі - були лише раз й понад не хочуть ніколи звертатися.

У підгрупи 1 відносно роботи психолога не було б виявлено ніяких стереотипів, люди називали лише дійсна характеристики та обов’язки роботи психолога.

У підгрупи ж 2 були такі стереотипи, аби психолог на консультуванні дає якісь поради, винен вирішувати проблеми за клієнта, «бо навіщо тоді я до нього звернувся? «[цит. зі слів опитаних], розповість про ставлення до клієнта членів його родини/близьких, аби як ворожка. А найчастіше зустрічалася у цій групі думка, що психолог — це взагалі шарлатан, який «нічого особливого не робить, а лише гроші на людях заробляє «.

Серед людей групи У близько половини опитаних малі реальні уявлення про діяльність та обов’язки психолога, інша ж половина мала схожі із підгрупою 2 стереотипи, але й менш агресивні: жоден із опитуваних не виказав думи, що психолог нічим не займається, а висловлювались із повагою до психологів та їхні праці.

Люди із групи Б (ніколи не так на консультуванні) виказували такі ж стереотипи як й опитані із підгрупи 2, але й у яких ще у 84,9% (349 Чоловік) виказали думку, що до психолога звертаються лише із психічними патологіями, хворі люди: «здоровий, нормальна людина сама вони здатні вирішити свої проблеми «[цит. із слів опитаних].

8 Аналіз результатів відносно особистості психолога.

Люди із груп У малі такі стереотипи[6]: психолог — це людина, яка:

— доброзичлива, привітна до всіх, ніколи не відмовить у допомозі;

— завжди тобі вислухає;

— має здатність зрозуміти почуття іншого;

— має характерний стиль мовлення, особливу інтонацію, тон голосу.

(вкрадливий, спокійний, довірливий, «як в фільмах у психоаналітиків «.

[із слів опитаних]).

У групі А були виявлені такі ж стереотипи, як й в групі У, а також люди вважали, що психолог, це «надлюдина », Яка має якісь надприродні здібності (крім перерахованого вище) «бачити людину наскрізь », здатність «при першому погляді на людину бачити усі його проблеми, особистісні характеристики ». Таку думку поділяли усі із підгрупи 2 та лише 5 Чоловік із підгрупи 1 (7,2% від підгрупи, 5,6% від групи, А й 1% від загальної вибірки), інші в цій підгрупі нічого особливого назвати не могли.

Група Б має тих ж спільні із групою У стереотипи, а також мають таку особливість: 341 Чоловік (83% від групи, 68,2% - від загальної вибірки) вважають, що психологів слід «обминати стороною «[зі слів опитаних], тому що смердоті лише і прагнуть, що «затягти у клієнти «чи «затягти на консультування » .

9 ВИСНОВОК.

На нашу думку, отримані под годину дослідження результати не є позитивними. У людей, котрі ніколи не так на консультуванні переважає негативне ставлення до психологів. До них приєднують люди із підгрупи 2. У них, на форумі нашу думку, негативне ставлення до психологів через ті, що под годину єдиної зустрічі із консультантом їхні стереотипи не були зруйновані та, відповідно, очікування щодо діяльності психолога не виправдалися, що і стало причиною того, що люди вважають, аби психологи нічим не займаються. А можливо ці просто потрапили до некваліфікованих психологів чи взагалі не психологів за освітою, а лише працюючих на цій посаді.

ЗАКІНЧЕННЯ.

У нашій роботі викладені основні подивися на людські стереотипи, описані їхнього основні класи, параметри, властивості, функції та методи виявлення. Також розглянуті деякі точки зору відносно особистості та діяльності психолога. Після чого було б проведено дослідження, метою якого було б встанови, котрі ж в дійсності у мешканців нашого міста існують думи та стереотипи відносно того, чим займається психолог та котрі особистісні характеристики його можуть вирізняти. На підставі чого, ми вважаємо, що рівень освіченості людей відносно роботи психолога недостатній. Люди, котрі ніколи не так на консультуванні, дуже часто виказують негативне ставлення до психологів. До них приєднуються тих, хто має досвід роботи із психологом але й через їхню некомпетентність, чи ж через власне небажання розставатися із своїми стереотипами вважають психологів просто непотрібними. Алі якщо люди ніколи не так на консультуванні й мають негативні стереотипи та агресивне ставлення перед тим, те смердоті зможуть зруйнувати власні стереотипи, якщо смердоті категорично проти йти на консультування, де смердоті б малі таку змогу? як довело наше дослідження, люди, котрі були на консультуванні, іншого негативного ставлення та розуміють необхідність такої професії.

Ми бачимо вихід зі цієї ситуації до того, щоб підвищувати рівень поінформованості людей відносно діяльності психологів, проводити лекції та бесіди хоча б із колективами на підприємствах, а із учнями навчальних закладів це б ще і могло носити професійно-просвітний та орієнтовний характер.

Список літератури.

1. Байбурин О. К. Деякі запитання етнографічного вивчення поведінки// Етнічні стереотипи поведінки. Л., 1985. з. 7−21.

2. Кирилина А. В. Гендер: лінгвістичні аспекти. М.: інститут соціології РАН, 1999. 189 с.

3. Психологічний словник. Під ред. А. У. Петровського, М.Г.

Ярошевского. — М., 1990 г.

4. Електронна версія статті: Демьянков В. З. Стереотип // Короткий словник когнітивних термінів / Кубрякова Е. С., Демьянков В. З.,.

Панкрац Ю.Г., Лузіна Л.Г. Під загальною редакцією Е. С. Кубряковой. М.:

Філологічний факультет МДУ їм. М. В. Ломоносова, 1996. С.177−179.

5. Ольшанський Д. В. Психологія маси. СП-б., «Пітер » ., 2001 г.

6. Г. Тард «Теорія наслідування », СП-б.

а також русифіковані версії книг:

7. Dahlgren K. 1978 — The nature of linguistic stereotypes // Papers from the parasession on the lexicon. — Chicago: CLS, 1978. P.58−70.

8. Quasthoff U.M. 1989 — Ethnozentrische Verarbeitung von.

Informationen: Zur Ambivalenz der Funktionen von Stereotypen in der interkulturellen Kommunikation // Wie verstehen wir fremdes: Aspekte zur Klarung von Verstehensprozessen: Dokumentation eines.

Werkstattgesprachs des GoetheInstituts Munchen vom 24.-28. November.

1988. — Munchen: Iudicium, 1989. S.37−62.

9. Storr A. The Art of Psychotherapy. N. Y.: Methuen, 1980. ———————————- [1] «@8D>=>2 ., 1978 @. [2] -, (З A>FV0;L=V9 ?A8E>;>3VW) (2V4 D@0=F. rCle) — A>FV0;L=0 DC=:FVO >A>18AB>ABV; 2V4?>2V4=89 ?@89=OB8< =>@AV1 ?>2>465=Трифонов Є.В., 1978 р. [3] РОЛЬ (у соціальній психології) (від франц. rуle) — соціальна функція особистості; відповідний прийнятим нормам спосіб поводження у залежності від їхнього статусу чи позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин. Поняття ролі ввів у соціальну психологію Д. Мід. Індивідуальне виконання людиною ролі має визначене «особистісне фарбування », що залежить, насамперед, від його знань й уміння знаходитися в даній ролі, від її значимості для нього, від прагнення в більшому чи меншому ступені відповідати чеканням навколишніх. Діапазон й кількість ролей визначаються різноманіттям соціальних груп, видів діяльності й відносин, у котрі включена особистість, її потребами і інтересами. Розрізняють ролі соціальні, обумовлені місцем індивіда в системі про «єктивних соціальних відносин (ролі професійні, соціально-демографічні і ін.). й ролі міжособистісні, обумовлені місцем індивіда в системі міжособистісних відносин (лідер, відторгнений та ін.). Виділяють також ролі активні, що виконуються в даний момент, й латентні, що не виявляються в даній ситуації. Крім того, розрізняють ролі інституціоналізовані (офіційні, конвенціональні), зв «язані із офіційними вимогами організації, у якої входити суб «єкт, й стихійні, зв «язані зі стихійно виникаючими відносинами й видами діяльності. 3].

[4] УСТАНОВКА [1. attitude; aim (at), purpose; directive; plant, set] 1. Позиція. Стан готовності людини певним чином сприймати, оцінювати інформацію, приймати рішення й діяти. 2. Ціль, орієнтація. 3. Провідна вказівка, директива. [5] що викривлюють достовірність з висновками комунікативних ефектів. [6] попередньо ми коротко розповідали кожній людині про суть нашого дослідження та з’ясовували чи згодна вон прийняти в ньому доля [7] найчастіші.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою