Забезпечення митної безпеки на основі адміністрування ризиків як пріоритетний напрям гарантування державної безпеки

Забезпечення митної безпеки на основі адміністрування ризиків як пріоритетний напрям гарантування державної безпеки

Постановка проблеми. В останні роки в умовах посилення політичного, інформаційного та економічного тиску зовнішнього середовища, а також зростання впливу на внутрішньодержавні процеси й прийняття стратегічних рішень, в тому числі у сфері зовнішньоекономічної політики й торгівлі, все більшої актуальності набуває питання гарантування (забезпечення) державної безпеки та інтересів України, зокрема, на основі реалізації механізму адміністрування ризиків в митній галузі.

Пріоритетним напрямком гарантування державної безпеки сьогодні - в «добу торгівельних війн», виступає забезпечення її зовнішньоекономічної, зокрема, митної складової, що вимагає здійснення державної митної справи на основі реалізації механізму обслуговування ризиків в митній галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Не зважаючи на численні дослідження в області безпекознавства, в тому числі що стосується забезпечення національної/державної безпеки, в науці й до нині відсутній єдиний підхід щодо визначення сутності, змісту й співвідношення ключових категорій даної області пізнання. адміністрування ризик митний безпека Різні аспекти категорії «безпека» (державна/національна) висвітлені в публікаціях таких дослідників як: С. Гордієнко, О. Гончаренко, С. Пирожков, А. Опальов, О. Полтораков, С. Володін, А. Ніколаєв та багатьох інших.

Стосовно проблематики державного ризик-менеджменту, в тому числі у контексті забезпечення державної, економічної, митної тощо безпеки, слід відзначити здобутки таких авторів як: П. Пашко, П. Пісной, С. Терещенко, С. Галько, А. Піджаков, С. Жамкочян та інші.

Мета статті. Метою даної статті є визначення сутності та змісту категорії «безпека» (державна/національна), в контексті забезпечення, на основі реалізації механізму адміністрування ризиків, митної безпеки як її пріоритетного напрямку сьогодення.

Виклад основного матеріалу. Категорія «безпека», що займає центральне місце в контексті даного дослідження, є доволі неоднозначною та багатогранною, у зв’язку з чим потребує розкриття у відповідному контексті.

Безпека, згідно зі словником В. Даля та С. Ожегова, визначається як стан, за якого немає загрози кому — чи чому — небудь або відсутність небезпеки, збереження, надійність. Незвичне трактування даного поняття в іспанській мові, відповідно до якого, безпека являє собою такий стан речей, який робить їх міцними, визначеними, постійними, впевненими, стійкими, надійними, вільними від усякого ризику й небезпеки [33, 45].

Л. Коженьовскі, зазначає, що безпека являє собою той стан системи, коли вона здатна до виживання й розвитку в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, в умовах дії факторів, що є непередбачуваними та важко прогнозованими [18].

На думку П. Пашка, сама суть поняття «безпека» полягає в можливості або здатності протистояти різноманітним небезпекам, загрозам, викликам, впливам, ризикам [32].

В. Вітлінський пропонує трактувати безпеку як стан, у якому ризик (небезпека) є несуттєвим, тобто рівень загрози системі (об'єктові) є прийнятним. Звісно такий стан може бути досягнутий лише за умови управління ризиком і вжиття відповідних заходів до подолання ризику: уникнення, попередження, прийняття, оптимізації [4].

Нині більшість авторів (зокрема й, С. Пирожков, О. Бєлов, С. Селіванов, М. Косолапов, Г. Мурашин, Є. Кравец, С. Гордієнко, В. Картавцев та ін.) визначають безпеку як певну характеристику стану системи та її основних складових. З огляду на це заслуговують на увагу висновки С. Гордієнка про те, що сучасне трактування безпеки як стану захищеності конкретного соціального об'єкта (особи, суспільства, держави) позитивно сприймається у політичних і наукових колах [11].

Водночас, розкриваючи сутність адміністрування ризиків в митній галузі саме як механізму гарантування державної безпеки, необхідним, на думку автора, є усунення суперечностей тлумачення та співвідношення таких категорій як «державна безпека» («безпека держави») та «національна безпека», оскільки в науці відсутній єдиний підхід з даного питання.

В останні роки у суспільствознавстві «почав формуватися принципово новий підхід до „соціального“ як його розуміють сьогодні - у міждисциплінарній співпраці, в увазі до конкретних сюжетів чи малих соціальних груп, до суб'єктивних рефлексій, антропологічних ракурсів тощо» [39, с. 224]. У рамках подібного парадигмального підходу розглядається і «дискурс безпеки» — як соціогуманітарна рефлексія над історико-культурними реаліями «суспільства ризику», в якому «продовження життя й визнання небезпеки вступають у протиріччя один з одним» [1].

Саме під таким кутом зору проблематика «національної безпеки» розглядається в національному «стратегічному співтоваристві» [22], зокрема у профільних публікаціях [3, 10, 11, 19, 29, 33, 34, 43, 44], що вважаються підвалинами національного безпекознавства.

Відповідно до цих поглядів «суть безпеки полягає у тому, що її потрібно розглядати як соціальну систему, усі складові якої взаємопов'язані» [44, с. 15]. Проте подібне дуже широке тлумачення безпеки відкриває простір для рефлексій, що зазвичай ускладнюються розбіжностями у розумінні та тлумаченні базових категорій безпеки («національна/державна безпека» тощо) [11, 20, 25, 26, 31, 33].

Відтак, на особливу увагу заслуговують той суспільно-філософський зміст, який вкладається в категорію «безпека», і той політико-політологічний зміст, що присутній у категорії «національна безпека».

Термін «безпека» почали вживати ще в ХII ст. для позначення спокійного стану духу людини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки. Поняття ж «національна безпека» було введене в політичний лексикон у 1904 р. тодішнім президентом США Т. Рузвельтом [13, с. 7−8] та концептуалізовано в законі «Про національну безпеку» (1947 р.). Відтоді ця проблематика перетворилася на ключову тематику «стратегічних досліджень» політики і міжнародних відносин [3, с. 13]. З того часу національною безпекою почали називати стан, що є результатом здійснення оборонних заходів, які підвищують захищеність держави від ворожих актів або інших видів зовнішнього втручання. Безпеку також розглядали як комплекс заходів, що вживаються для захисту від будь-якого зовнішнього впливу, спрямованого на порушення ефективності функціонування об'єкта [26].

Натомість домінуючі зараз підходи пропонують тлумачити безпеку як «рівень захищеності життєво важливих інтересів людини, а також суспільства, держави, довкілля від реальних або потенційних загроз, що їх створюють антропогенні чи природні чинники». При цьому, розрізняють воєнну, екологічну, економічну, інформаційну, пожежну політичну, продовольчу, радіаційну, соціальну, технічну, транспортну, фінансову, ядерну безпеку. Крім того, «важливий чинник політики будь-якої держави — національна безпека» [16, с. 385].

Національною безпекою як суспільствознавчою категорією сьогодні стали оперувати в практиці управління державою як визначальним параметром, тоді як раніше цій категорії був притаманний абстрактний характер. Сьогодні ж використовуються навіть кількісні методики оцінки стану нацбезпеки, адже «для кожного суспільства існують параметри, в межах яких забезпечується належний рівень безпеки, достатній для підтримання стабільності та розвитку» [44].

Саме такий підхід було запропоновано у низці базових праць українських безпекознавців [6 9, 29]. Запропоновані ними тлумачення національної безпеки як (1) ступеня, міри чи рівня захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод особи, цінностей суспільства і інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз або (2) ступеня (міри, рівня) відсутності загроз цим категоріям, цілком відповідає логіці авторів [5, 10, 19, 20 та ін.], які спираються на дефініційний аналіз понять, пов’язаних із безпекою [35].

Враховуючи викладене, О. Полтораков зазначає, що категорія «національна безпека» структурно окреслюється як ступінь (міра, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, праві свобод особи (громадянина), суспільства (народу, нації) і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз або ступінь (міра, рівень) відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суспільства й держави [35].

Д. Доманчук, оперуючи поняттям «національна безпека», визначає її як здатність суспільства своєчасно розпізнати й оцінити всі класи загроз і вжити необхідних заходів до оптимального їх зниження або віддзеркалення з урахуванням поточних можливостей країни і довготривалих інтересів її розвитку, а також співпраці в цих цілях з іншими країнами і народами [4].

М. Ратушний під національною безпекою розуміє сукупність державно-правових і суспільних гарантій, що забезпечують захист від зовнішній та внутрішніх загроз, стійкість до несприятливих впливів ззовні, забезпечення таких внутрішніх і зовнішніх умов існування держави, які гарантують можливість сталого всебічного розвитку [40].

М. Левицька виділяє три підходи до розуміння сутності поняття національної безпеки. Відповідно до першого, національна безпека розглядається як захищеність громадянина, суспільства і держави; згідно з другим національна безпека виступає як засіб, система гарантій забезпечення безпеки; третій підхід, запропонований автором, передбачає досягнення країною певного рівня конкурентоспроможності [21].

С. Гордієнко розмежовуючи поняття «безпека держави» та «державна безпека», зазначає, що перша являє собою спроможність системи суспільних відносин (у політичній, економічній, науково-технічній та інших важливих сферах діяльності суспільства), що безпосередньо пов’язана із забезпеченням оптимального функціонування її інститутів (насамперед державної влади), забезпечити безпеку держави, особи й суспільства за конкретного балансу їхніх життєво важливих інтересів; другу ж відповідно С. Гордієнко визначає як форму (різновид) національної безпеки, що передбачає спроможність держави забезпечувати стабільне функціонування державних та суспільних інституцій, а також стан їхньої захищеності від потенційних і реальних загроз [11].

А. Опальов, С. Володін, А. Ніколаєв та ін. виходячи з позиції, що поняття «безпека держави» та «державна безпека» не тотожні, зазначають, що безпеку держави необхідно розглядати у поєднанні з такими поняттями, як «безпека особи» і «безпека суспільства». А. Ніколаєв з цього приводу висловлює думку щодо можливості розгляду державної, економічної і суспільної безпеки як складових загального поняття «безпека країни (держави)» [42].

На думку А. Опальова, державна безпека в широкому розумінні являє собою захищеність підвалин існування держави, тобто державна безпека є вищим зрізом національної безпеки. Державна безпека охоплює всі інші види безпеки, виокремлюючи в них свій об'єкт [31].

Законодавство ж України, зокрема закон України «Про основи національної безпеки України» [38], закріплюючи поняття «національна безпека», визначає її як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у визначених даним законом та інших сферах державного управління при виникнення негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам [38; 36].

Закріплюючи загрози національним інтересам і національній безпеці України, закон [38] визначає такі, зокрема й у сфері державної безпеки. Отже, даним законом [38] державна безпека визначається як складова національної.

На думку ж автора, при вирішенні даного питання слід виходити з етимологічного тлумачення поняття «нація» (лат. natio — народ), що являє собою тип етносу; історично сформовану стійку спільність людей, що виникла на базі спільної мови, території, економічного життя, культури й характеру, розвитку національної самосвідомості. Відповідно «національна безпека» є вужчим поняттям, ніж державна й охоплюється ним і має розглядатися в контексті соціальної, демографічної безпеки тощо. Враховуючи зазначене, видається більш доцільним оперувати саме поняттям «державна безпека», що являє собою вищого порядку цінність та мету функціонування будь-якої держави.

У тлумаченні Коментаря до Кримінального кодексу України за редакцією М. Потебенька і В. Гончаренка, державна безпека України являє собою стан захищеності корінних підвалин суспільства, державних інститутів, необхідних для виконання державою своїх функцій з управління загальнозначущими справами суспільства [28].

І, хоч наведене визначення й сформульоване для цілей кримінального права, проте, видається доволі універсальним. До того ж, на думку Ю. Долгополова, А. Ніколаєва та І. Котроміна, під час визначення терміна «державна безпека» недоцільно обмежуватися лише юридичною інтерпретацією, дане визначення має перебувати на стику юридичних і спеціальних дисциплін [41,42].

Оскільки державна безпека є складною системою, то вона має свої підсистеми, елементи, складові. Основні елементи державної безпеки можна розмежувати на дві групи: силові (воєнна [30], внутрішня безпека) і несилові (політична, економічна, соціальна, енергетична, екологічна, гуманітарна, демографічна, інформаційна, фінансова тощо), які мають певну специфіку, але перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності.

Сьогодні, в умовах, коли протистояння держав та їх об'єднань найчастіше виражається в економічній сфері, одним з найважливіших напрямів забезпечення (гарантування) державної безпеки, безумовно, виступає економічна безпека та її складові, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю, зовнішньоекономічна та митна безпеки [32]. Така пріоритетність випливає й з Основного закону. Так, відповідно до ст. 17 Конституції України, забезпечення економічної безпеки належить до найважливіших функцій держави.

П. Пісной з цього приводу зазначає, що основним завданням, яке постає перед митними органами України, є забезпечення митної безпеки у напрямах створеної системи захищеності національних та митних інтересів держави, а також можливості та здатності створеними системними принципами забезпечити протидію можливим небезпекам у митній галузі [17].

Економічна безпека в узагальненому вигляді виражається у можливості та готовності економіки забезпечити достатні умови життя і розвитку особи, соціально-економічну і військово-політичну стабільність суспільства і держави, протистояти впливу внутрішніх і зовнішніх загроз та є матеріальною основою як державної безпеки в цілому, так практично й всіх її складових [2; 12; 15; 27].

Економічна безпека, на думку П. Пашка, являє собою стан економічного забезпечення економічної безпеки держави, загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний, збалансований і стабільний розвиток економічної системи держави, забезпечення самодостатності та стійкості системи, що включає механізм протидії внутрішнім і зовнішнім загрозам. При цьому, як зазначає автор, зовнішньоекономічна та митна безпека, що є складовими економічної безпеки, являють собою поняття, які хоч і перетинаються, однак не є взаємно поглинаючими.

З однієї сторони, митна безпека, що являє собою комплекс (систему) ефективних економічних, правових, політичних та інших заходів держави, суспільства й осіб із захисту інтересів (у тому числі інтересів власності) народу та держави в зовнішньоекономічній сфері і, зокрема, у митній сфері, випливає із зовнішньоекономічної безпеки та є її складовою, а з іншого, митна безпека, яка забезпечується виконанням митної справи, перебуває на стику силових і несилових складових національної безпеки й може бути виділена в окреме поняття [32].

Митний кодекс України в редакції 2002 року [23] не містив визначення економічної чи митної безпеки. Однак, статтею 2 встановлювалося, що забезпечення економічних інтересів та безпеки здійснюється за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, які реалізуються в межах митної політики, що являє собою систему принципів і напрямів діяльності держави у зазначеній сфері.

В той час, як Митний кодекс України в редакції 2012 [24] року встановлює, що митна безпека являє собою стан захищеності митних інтересів України, що в свою чергу, є національними інтересами, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійсненням державної митної справи.

Під забезпеченням митної безпеки, на думку І. Серової та П. Пашка, можна розуміти упровадження в митній справі сукупності засобів, здатних протидіяти внутрішнім і зовнішнім загрозам та викликам у сфері митних економічних відносин; забезпечити можливість досягнення необхідного рівня захищеності, надійності та усталеності митної служби шляхом створення ефективного регуляторного організаційно-економічного механізму. У цьому контексті поняття «забезпечення митної безпеки» слід розглядати як здатність управлінських рішень в рамках створеної системи захисту економічних інтересів держави, протидіяти можливим небезпекам у митній галузі.

Головна мета забезпечення митної безпеки — це досягнення необхідного рівня надійності митної системи, зокрема досягнення усталеної та передбачуваної роботи митної служби, достатнього рівня сприяння зовнішньоекономічній діяльності в нестабільних зовнішніх і внутрішніх умовах, забезпечення зниження ризиків, а також виявлення та нейтралізація ризик-чинників, які безпосередньо впивають на стан реалізації митної справи й опосередковано — на зовнішньоекономічну діяльність [37].

Небезпеку можна трактувати як суттєвий ризик, виникнення якого є високо ймовірним. Тоді митна небезпека — об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на стан митної безпеки, а її джерело — це сукупність реальних або потенційних економічних, політичних, техногенних та природних умов і явищ, їх властивостей та протиріч, дій і напрямів певних суб'єктів митних економічних відносин, яка містить у собі та створює (у різному поєднанні) ризикові ситуації [32, 37].

Таким чином, в кінцевому рахунку забезпечення економічної (зовнішньоекономічної та митної) безпеки, зокрема на основі використання механізму адміністрування ризиків в митній галузі, який може розглядатися як система управлінських, організаційних, правових, економічних засобів і методів владного впливу на керовані об'єкти або області (сфери) митних ризиків, що реалізуються суб'єктом управління в митній галузі з метою їх відповідного, адекватного ступеню небезпек, регулювання, гарантує позитивний стан відносно-умовної державної безпеки.

В той же час, на думку автора, твердження про те, що безпека, зокрема державна, являє собою стан, тобто щось стале, постійне, статичне й цілісне, викликає певні сумніви. Безпека це динамічне явище, що проявляється у всіх сферах приватних та публічних відносин, при цьому, в один й той самий час з різним ступенем (з різною якістю) вираження. Наведене приводить до висновку, що мову слід вести про умовну безпеку як стан відносної стабільності. В свою чергу небезпеки являють собою явища і процеси більш локального характеру, усунення та недопущення яких і забезпечує відносний стан умовної безпеки.

Небезпека стабільності, надійності та ефективності функціонування державних та суспільних інститутів й інституцій, чи то потенційна, чи то реальна, пов’язана з реалізацією ризиків та можливістю настання у зв’язку з цим негативних наслідків. При цьому, мова йде саме про негативні наслідки реалізації митних ризиків, оскільки в процесі маніпулювання ризиковими ситуаціями, можуть бути досягнуті позитивні результати та бажані наслідки, що лише підвищує рівень безпеки державного та суспільного сектору в результаті ефективної та кваліфікованої управлінської діяльності.

При цьому, ми розглядаємо небезпеки як шкідливий деструктивний вплив наслідків реалізованого (всупереч волі суб'єкта) митного ризику, що являє собою ситуацію, в умовах якої існує можливість порушення норм митного, а також норм відповідних галузей національного та міжнародного законодавства, які регулюють пов’язані з митними правовідносини, а також порушення нормальних умов функціонування системи митної служби України, що створює потенційну або реальну небезпеку стабільності, надійності та ефективності функціонування державних і суспільних інститутів й інституцій.

Таким чином, здійснення державної митної справи на основі адміністрування ризиків, є пріоритетним напрямком державного управління в митній галузі у контексті гарантування державної безпеки, що є вищого порядку цінністю та метою функціонування будь-якої держави.

Список використаних джерел

• 1. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. — М.: Прогресс-Традиция, 2000;
• 2. Богданов И. Экономическая безопасность России: теория и практика. — М.: ИСПИ РАН, 2001. — 348 с.;
• 3. Бодрук О. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: монографія. — К.: НІПМБ, 2001;
• 4. Вітлінський В. Ризик у менеджменті / Вітлінський В., Наконечний С. — К.: ТОВ «Брисфен-М», 1996. — 326 с.;
• 5. Воробьев Ю. Основы формирования и реализации государственной политики в области снижения рисков чрезвычайных ситуаций. — М.: ФИД «Деловой экспресс», 2000;
• 6. Гончаренко О. Возможные пути обеспечения национальной безопасности Украины / О. Гончаренко, О. Бодрук, Е. Лисицин // Народна армія. — 1992. — 29 липня;
• 7. Гончаренко О. Концепция национальной безопасности Украины / О. Гончаренко, О. Бодрук, Е. Лисицин // Народна армія. — 1992. — 8 липня;
• 8. Гончаренко О. О национальной безопасности Украины / О. Гончаренко, О. Бодрук, Е. Лисицин // Народна армія. — 1992. — 18 червня;
• 9. Гончаренко О. Социально-экономические и экологические аспекты национальной безопасности / О. Гочаренко, О. Бодрук, Е. Лисицин // Народна армія. — 1992. — 19 серпня;
• 10. Горбулін, В. Національна безпека: український вимір / В. Горбулін, О. Литвиненко. — К.: ПП «Інтертехнологія», 2008;
• 11. Гордієнко С. Сутність та зміст поняття «державна безпека» // Стратегічна панорама. — 2003. — № 2;
• 12. Губський Б. В. Економічна безпека: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення. — К., 2001. — 122 с.;
• 13. Грунин О. Экономическая безопасность организации / О. Грунин, С. Грунин. — СПб.: Питер, 2002;
• 14. Доманчук Д. Деякі економічні аспекти парадигми формування стратегії продовольчої безпеки в регіонах // Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у ХХІ столітті. — К.: ІАЕ УААН, 2001. — С. 207−210;
• 15. Економічна безпека держави: Збірник нормативно-правових актів України / Уклад.: Т. Ковальчук, З. Варналій, В. Фещенко, О. Сидорчук. — К.: Міжвідомча комісія з питань фінансової безпеки при Раді національної безпеки і оборони, 2001. — 106 с.;
• 16. Гриневич Л., Берзін Р. // Енциклопедія сучасної України. Т. 2. К., 2003.С. 520;
• 17. Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. — Вип. 18/19 / за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. Загорського, доц. А. Ліпенцева. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2009. 560 с.;
• 18. Коженьовскі Л. Управління безпекою // Актуальні проблеми економіки. — 2004. № 1 (31). — С. 147−154;
• 19. Косевцов В. Національна безпека України: теорія, реальність, прогноз. — К.: Центр міжнар. безпеки та стратег. студій, 2000;
• 20. Костров А. Защита населения и территорий: семантический анализ, синтез и формализация ключевых терминов / А. Костров, А. Ткачева // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. — 2000. — № 6;
• 21. Левицька М. Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.01. — К., 2002. — 207 с.;
• 22. Марцинковський Д. Обзор основных аспектов риск-менеджмента // Електронний журнал «Das management». — 2011;
• 23. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2002. № 38−39;
• 24. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2012. № 19−20;
• 25. Моздаков А. Социальная безопасность и безопасность личности // Государство и право. — 2008. — № 6;
• 26. Молчанов, А. Термины и определения, используемые специалистами зарубежных стран при разработке проблем национальной безопасности // Стратегическая стабильность. — 2000. — № 3;
• 27. Мунтіян В. Економічна безпека України. — К., 1999. — 462 с.;
• 28. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною редакцією М. Потебенька, В. Гончаренка. Ч. 2. — К.: «Форум», 2001. С.16;
• 29. Національна безпека України: історія і сучасність: монографія / [Н. Маслова-Лисичкина, О. С. Бодрук, В. Врадій та ін.]. — К.: ІСЕМВ НАН України, 1993;
• 30. Олійник О. Концептуальні засади воєнно-економічної безпеки // Актуальні проблеми економіки. — 2004. № 1 (31). — С. 166−175;
• 31. Опалев А. О некоторых базовых категориях теории обеспечения национальной безопасности // Вестник Российской академии естественных наук. — 2004. № 3. — С. 4;
• 32. Пашко П. Умови та чинники забезпечення митної безпеки // Митна справа. — 2010. № 1 (67). — С. 5−16;
• 33. Пилипчук В. Еволюція наукових поглядів стосовно поняття «державна безпека» // Стратегічна панорама. — 2006. — № 2;
• 34. Полтораков О. Стратегічна культура у функціонуванні систем національної та регіональної безпеки // Стратегічна панорама. — 2008. — № 2;
• 35. Полтораков О. Національна безпека в дефініційних вимірах // Стратегічні пріоритети. — 2010. № 4 (17);
• 36. Про засади внутрішньої та зовнішньої політики: Закон України від 01.07.2010 № 2411-VI. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;
• 37. Про затвердження Порядку розроблення профілів ризику: Наказ Державної митної служби України від 22.12.2010 № 1514. — Режим доступу: http://www.customs.com.ua;
• 38. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. № 29;
• 39. Тарасенко О. Соціум. Альманах соціальної історії // Український гуманітарний огляд. — К.: Критика, 2003. — Вип. 9;
• 40. Ратушний М. Державне будівництво та національна безпека України // Воля і Батьківщина. — 1996. № 1. — С. 3−9;
• 41. Труды Высшей школы КГБ СССР.1975. № 9. С. 20 21;
• 42. Труды Высшей школы КГБ СССР. 1987. № 39. С. 160;
• 43. Шаповаленко М. Перверсії національної безпеки в умовах політичної трансформації України (деякі теоретичні припущення) // Національна безпека України. — К.: Стилос, 2004;
• 44. Шипілова, Л. Порівняльний аналіз ключових понять і категорій основ національної безпеки України: Автореферат к. політ. н.: 21.01.01 / Л. Шипілова. — К., 2007;
• 45. Diccionario Nasional o Gran Diccionario Clasiko de la Lengua Espanola. Madrid, 1975. — P.1553