Вулична соціальна робота

Однією з форм профілактики виходу дітей на вулицю є вулична соціальна робота. В Україні вона вже отримала досить широке поширення.

Вулична соціальна робота з’явилася у 20-х роках минулого століття в США. За допомогою цієї форми дослідники-спеціалісти прагнули попередити криміналізацію підлітків з бідних кварталів великих міст. [9,с.167].

Вулична соціальна робота з дітьми покликана поліпшити їх соціальне становище і здоров’я. Передусім вона зосереджена на проблемах безпритульних і бездоглядних дітей.Вона передбачає надання дітям безпосередньо на вулиці таких видів допомоги:

• -забезпечення регулярним гарячим харчуванням, організація роботи виїзних кухонь;
• -створення банків одягу і взуття, забезпечення ними дітей-бродяг;
• -впорядкування місць для ночівлі, направлення туди дітей;
• -надання медичної допомоги стаціонарними і мобільними амбулаторіями;
• -організація ігор та екскурсій;
• -проведення виховних бесід, спрямованих на посилення мотивації дітей до соціально прийнятої поведінки;
• -надання моральної та психологічної допомоги;
• -проведення просвітницької роботи щодо ризику різних захворювань і засобів їх профілактики, прав дитини та організацій, які можуть допомогти в цьому.

Вуличні соціальні працівники працюють не тільки у своїх кабінетах. Їхніми робочими місцями є вокзали, парки, дискотеки, заклади для проведення вільного часу для молоді чи просто вулиця. 30, с.286].

Для соціального працівника важливими є такі критерії, як життєвий досвід, самобезпека, моральні переконання, співчуття і людське взаєморозуміння [16,с.34]. Велике значення має самодисципліна, тому що вуличний соціальний працівник досить рідко працює під безпосереднім контролем керівної особи.

«Діти вулиці» — складна проблема. Немає сумніву в тому, що дорослі, котрі працюють з такими дітьми, повинні володіти базовими медичними знаннями та навичками щодо надання першої невідкладної допомоги.

Вуличний соціальний працівник, не завжди знає готову відповідь на кожне запитання і рішення кожної проблеми. Але він повинен знати, де можна знайти відповідь, і як може допомогти підлітку вирішити його проблеми. Тому важливим є створення мережі і співпраця з уже існуючими спеціальними сферами надання послуг і закладами у кожній із цих сфер, оскільки необхідним є обмін досвідом з колегами. 4, с.90].

Розрізняють три види вуличної соціальної роботи:

• 1)за місцем проживання, що припускає роботу з усіма категоріями підлітків і молоді в одному місті, мікрорайоні;
• 2)робота спрямована на конкретну цільову групу-наркоманів, бездомних тощо.;
• 3)соціально-педагогічний супровід під час професійного навчання.

Принципи вуличної соціальної роботи:

• -цілеспрямований пошук контактів з молодими людьми;
• -простота і гнучкість запропонованих заходів;
• -добровільність звернення клієнтів за допомогою;
• -захист довіри і анонімності клієнтів;
• -обов'язковість надання допомоги.

Основними завданнями соціальних працівників є:

• -виявлення та налагодження контакту привернення їхньої уваги ;
• -надання інформації пор шляхи збереження здоров’я;
• -сприяння усвідомленню і прийняттю однолітками з вулиці позитивних стереотипів соціальної поведінки;
• -виконання посередницької допомоги у встановленні контактів з дорослими та іншими соціальними інститутами, спроможними надати допомогу;
• -допомога в захисті від будь-якого насильства;
• -надання первинної медичної допомоги;
• -надання мінімальних соціальних послуг (доставка їжі); [14,с.278].

Форми вуличної соціальної роботи:

• -психосоціальна профілактика;
• -соціально-правові та соціально-педагогічні консультації;
• -кризова інтервенція-надання допомоги у розв’язанні конкретної кризової ситуації;
• -індивідуальні та групові заходи;
• -співробітництво зі школами, державними установами, службами з метою вирішення проблем клієнта.

Індивідуальна вулична робота полягає в консультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їх соціального стану, потреб, поглядів, інтересів.

За допомогою групової роботи можна побачити не тільки проблеми кожного її члена, але і можливості їхнього вирішення. Приналежність до групи надає молодій людині відчуття захищеності й комфорту і позитивно позначається на розвитку особистості, диктує новий стиль поводження, нові навички спілкування. Групову роботу можна організувати завдяки організації: спортивних заходів; неформальних зустрічей; позашкільної роботи; гуртків за інтересами; подорожей тощо.

В Україні бездомність є порівняно новим явищем і громадська традиція надання вуличної благодійності не розвинута. Тому вуличну соціальну роботу слід спрямовувати на залучення дітей до соціально-педагогічного закладу, беручи до уваги, що між вуличним життям, з одного боку, й перебуванням у родині, з іншого, повинні існувати перехідні, проміжні ланки, наприклад центри тимчасового перебування. Дитина може вільно приходити і залишати такий центр. Така форма роботи сприяє переходу дитини на наступні етапи реабілітаційного процесу-до притулку або інтернату.

До соціальних закладів. У співпраці з якими може реалізовуватись вулична соціальна робота, належать: центр нічного пребування «дітей вулиці»; консультаційний психологічний кабінет довіри; консультаційний юридичний кабінет довіри; кризовий центр для дітей, які зазнали насильства; курси навчання дітей ремеслам тощо.

Отже досягти результатів у соціальній роботі з дітьми на вулиці не завжди легко, оскільки, як правило, вони проявляють надмірну замкнутість, настороженість. Робота з ними потребує неабиякого терпіння, такту і гнучкості.

Таким чином для розв’язання проблеми «дітей вулиці» необхідна скоординована політика, спрямована на надання всеохопних та інтегрованих послуг, щоб від початку первинного оцінювання був доступний широкий вибір послуг, якіб задовольняли різні потреби людей. .

Таким чином здійснений нами аналіз надання допомоги «дітям вулиці» свідчить про те, що робота в основному зводиться до здійснення заходів третинної профілактики (реабілітації), що реалізується у державних та недержавних закладах, таких як: притулки для неповнолітніх, центри соціально-пспхологічної реабілітації, центри допомоги дітям, що опинились у складній життєвій ситуації, центри соціальної реабілітації дезадаптованих дітей і підлітків, центри тимчасове перебування дітей та ін. Однак, вирішення проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності має розпочинатись із заходів первинної і вторинної профілактики цього явища. Тому актуальним є питання створення інституції, яка має займатися профілактикою дитячої безпритульності. [8,с.89].

Для забезпечення якості соціальної допомоги кризовим сім'ям, необхідне обговорення ходу і результатів соціальної допомоги членами сім'ї й оцінка роботи. Під час спільних обговорень із сім'єю перевіряються і встановлюються загальні і приватні цілі, а також необхідні кроки для їхнього досягнення. Робота окремих фахівців із сім'ями, в яких постійні зміни вимагають регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійним знаннями. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються в сім'ї.

Для розв’язання проблеми «дітей вулиці» необхідна скоординована політика, спрямована на надання всеохопних та інтегрованих послуг, щоб від початку первинного оцінювання був доступний широкий вибір послуг, якіб задовольняли різні потреби людей.