Волинські письменники у розбудові держави
Досить широко тут представлено поетичне слово. Тими віршів різні. Тут й вічна любовна лірика, котра невичерпна для десятків поколінь поетів: Андрій Криштальський «Еротика», Іван Чернецький «Забіліли сніги», Наталю Лабнюк «Зимове місто», Валентина Штинько «Ще раз про душу». На сторінках газети багато пейзажних віршів. Але вони домінує любов до природи рідного краю, олюдненої і одухотвореної… Читати ще >
Волинські письменники у розбудові держави (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Волинські письменники у розбудові держави.
Творча діяльність письмеників Волині, представлена на сторінках обласних видань, ще не був об'єктом окремого дослідження. Тимчасом, як саме цей аспект є важливим об'єктом зацікавлень як літературознавців, то й журналістів, оскільки публіцистична творчість професійних письмеників є основою для виникнення нових жанрів, це тієї матеріал, який найбільш адекватно відбиває сучасне суспільне життя, і визначає певні перспективи розвитку літератури, культури, засобів масової інформації.
Волинська організація спілки письменників України був створена у 1980 році. Тією годину вон складалася із семи осіб. Зараз у Спілці письменників України двадцять два письменники, причому їхні кількість стала активно зібльшуватися лише в період становлення незалежності України: у 1991;му році їхнього було б лише дев’ять, а кінці 1995;го — вже сімнадцять. Культура, література — духовні основи держави. Письменники — частина державотворчої сили, котра винна бути включено до процес розбудові держави. У наш годину письменнику нелегко донести своє слово до читача; та і високопрофесійному друкованому українському слову важко вижити в морі російськомовної та малохудожньої літератури. як сказавши нинішній голова Волинської організації національної спілки письменників України Василь Гей, «тепер письменник схожий на багаторукого Шіву: він й автор, й редактор, й кур'єр та вантажник, й розповсюджувач своєї книжки. Та, не так на відсутність поки що такого необхідного меценатства із боці держави щодо українського книговидання, слово як виразник національного духу, як мистецьке, художнє явище якщо жити й розвиватися» [2].
Творчий доробок волинських письменників за дев’ять років існування нашої незалежної держави справді досить вагомий. У 1991;му році вийшов перший номер «Світязя» — літературного збірника Волинської організації спілки письменників України. Його попередник, альманах обласного літоб'єднання «Волинь», побачив світло у 1957;му році.
До Першого номери «Світязя» увійшли поетичні та прозові твори письменників Волині, відомих й початківців: Василя Гея, Петра Маху, Олександра Богачука, Івана Чернецького, Йосипа Струцюка, Петра Боярчука, Володимира Лисиця, Валентина Штинько, Віктора Лазарука, Олени Криштальської, Клави Корецької, Миколи Панасюка. На сьогодні вийшов з друку шостий номер «Світязя». До традиційних рубрик («Спалахи»: хроніка літературно-мистецького життя області за певний період, «Поетичні витоки», «Проза», «Духовні джерела»), додалися «Наша доба» (публіцистика) та «Джерельце» (твори для дітей). Письменницькою організацією бачено довідник «Письменники Лесиного краю», збірник із творами переможців літературного конкурсу школярів «Думи та мрії», збірник історико-краєзнавчих матеріалів про пам’ятні місця Лесі Українки на Волині «Джерела безсмертного слова». Новими книжками й публікаціями порадували читачів Василь Слапчук («Укол годинниковою стрілкою»), Петро Мах («На білих крилах рушників», «Христос воскреснув — воскресне Україна»), Іван Чернецький («Сльоза»), Віктор Вербич («У полотно снігів»), Ніна Горик, Надія Гуменюк, Клава Корецька, Олена Криштальська, Валентина Штинько, Віра Омелянчук та Інші. У області існує літературно-мистецька премія імені Агатангела Кримського (лауреати — Віктор Лазарук, Василь Слапчук). Василя Гея відзначено Всеукраїнською премією імені А.Головка.
Літератори області беруть активну доля в літературно-мистецькому житті Волині. Вони організовують презентації нових книжок, літературні вечори, зустрічі зі школярами та студентами. Письменник Василь Гей є членом комісії держадміністрації із питань контролю за виконанням Закону про мову. Петро Мах очолює Конгрес української інтелігенції на Волині.
Художнє, публіцистичне слово — складова частина духовного буття людини. Тому найкоротший шлях його до читача — через періодичну пресу. На сторінках волинських газет опубліковано чимало творів літераторів області. Переглянувши підшивки газет за останні п’ять років, можна дійти висновку, що найбільше публікацій — у газеті «Волинь».
Досить широко тут представлено поетичне слово. Тими віршів різні. Тут й вічна любовна лірика, котра невичерпна для десятків поколінь поетів: Андрій Криштальський «Еротика», Іван Чернецький «Забіліли сніги», Наталю Лабнюк «Зимове місто», Валентина Штинько «Ще раз про душу». На сторінках газети багато пейзажних віршів. Але вони домінує любов до природи рідного краю, олюдненої і одухотвореної: Віктор Вербич «У дзеркалі Світязя», Валентина Штинько «Вечірнє», Віктор Лазарук «Пелюстка й вічність», Михайло Пронько «Замерзле море». Вічною є й тема поета й поезії: Віктор Лазарук «Неймовірне», Василь Гей «Про поезію, поетів й не поетів». Алі найбільш поширені актуальні сьогодні патріотичні мотиви: Надія Гуменюк «Чумаківна», Петро Мах «Не вбити волі, що горить в Мені», «Я Києві не бачу України», Василь Гей «Вулиця Лесі Українки в Луцьку», «Серпень».
У газеті «Волинь» було б опубліковано уривок із поеми Василя Гея «Підрубане дерево роду». як сказавши сам автор у передмові, йому хотілося показати на прикладі долі однієї багатостраждальної родини, коріння якої підрубали у часи сталінського геноциду, частку всієї України. Головні мотиви твору — любов до отчого краю, матері. Ідея поеми — для плідної роботи й творчости на рідній землі людина винна матір свободу. Поема складається із окремих, але й об'єднаних семантичною цілісністю віршів. Кожен із них має оптимістичний кінець. Іноді він звучить як заклик:
Гей, круторогі, не бійтеся круків,.
Борозну долі тягніть до людей, Ляже колись-таки стерня на руки, Доле, іще не потоптана, гей! [3].
Більш вагоме порівняно із поезією місце в газеті посідають публіцистичні твори літераторів, оскільки публіцистичні жанри є визначальними для засобів масової інформації. Крім того, письменник Петро Боярчук є власним кореспондентом «Волині» у Горохівському районі, а письменники Володимир Лис й Валентина Штинько — журналісти цієї газети.
Петро Боярчук, яка написала книжку «» Крік голодного звіра", багато пише про людей, котрі пов’язали земельну частку із УПА. Його перу належати з статтею: «Дім для сталінської каторжанки», «Хоробрий орел із Троянівки». У газеті опубліковано нарис «Хрестик, який грів на Сибіру», уривок із нової книжки. У центрі - автобіографічний епізод із життя хлопчика, сім'я якого був вивезена до Сибіру. Бабуся переслала йому хрестика із Почаєва, й хлопчина повісив його на шию под піонерський краватка. Алі под тиском «ідеологічно грамотної» піонервожатої хрестика довелося зняти. Школяр закопавши його под призьбою хати до кращих часів.
Головна думка цого твору, за законами публіцистичного жанру, чітко підкреслена: «Кожен, хто прагне жити за законами загальнолюдської моралі, винен спорудити чесний хрест й храм добра, правди та справедливості насамперед у собі» [1].
Представницею «жіночої віті поезії» Волині є Валентина Штинько. Її творчий доробок складається із двох книжок поезій «Тінь сльози» й «Тернова хустка». Зараз поетка працює над новою документальною книгою про нашу землячку Галину Мельник-Скоропадську. На газеті вміщено багато віршів Валентина Штинько. Ос-кільки вон є завідувачкою відділом національного відродження газети, головна тема її публіцистичних творів — відродження духовності на Волині. Одна з складових цієї тими — історія релігійних громад різних конфесій у нашій області. Це інтерв'ю із отцем Романом Бореєм й історія греко-католицької громади «Греко-католики на Волині», розмова із головою Луцько-Волинської єпархії Київського патріархату митрополитом Яковом «Щоб були ми єдиними», бесіда із преосвященнійшим Сімеоном, єпископом Володимир-Волинським й Ковельським. Справжньою знахідкою для читачів, котрі цікавляться походженням християнських обрядів, є рубрика «Свята в домі», де вміщено церковний календар на тиждень із докладними поясненнями історії шкірного свята. Авторка проводити паралель між християнськими та язичницькими обрядами, використовуючи при цьому дослідження українських етнографів Олекси Воропая, Василя Скуратівського, Павла Чубинського. Дуже вдало підібрані поетичні назви кожної з статтею: «Хай омиються в Йордані й тіла, й душі», «Пройшов Предтеча, забравши празники на плечі», «Від Петра Вериги розбиваються криги» тощо. Кожну статтю супроводжує цитата зі Святого Листи, Яка відповідає темі. Наприклад, под заголовком «Завтра — Великдень» цитата: «Очистіть стару розчину, щоб статі вам новим тістом, бо ві прісні, бо наша Великдень, Христос, за вас у жертву принесений. Тому святкуймо над давній розчині, оні в розчині злоби та лукавства, але й в опрісноках чистоти та правди» (Новий Завіт. З послання апостола Павла до Коринтян) [ 6 ] .
Досить різнопланово вистав об газеті «Волинь» й Володимир Лис, автор кількох п'єс, повісті «Там, за порогом» й детективного роману «І тоді прибуде суддя». Він Веде науково-популярну рубрику «Таємниці й загадки планети»; великий успіх серед городників мають його прогнози постривай; цікаві його з статтею на історичні тими — «Смерть леніна», «Кольє для коханої Алісії». Привертають увагу інші його матеріали: «Три інтерв'ю на фоні «Чорноволівського Руху», «Уроки минулого ще пригодяться» (інтерв'ю із народним депутатом України Миколою Поровським).
Зі справжньою журналістською майстерністю написані есе В. Лиса «Свобода», «Нація», «Життя й смерть», «Покоління», котрі зібрані под рубрикою «Вічні тими». Авторові вдалося у невеликих за обсягом творах висловити власні думи й враження із приводу важливих питань. Есе Володимира Лисиця мають в основному філософський характер. На першому плані в них виступає особистість автора, який Веде розмову. Наприклад, в есе «Нація» письменник торкається болючої тими відносин українців Західної й Східної України. Протягом усього твору автор ставити низку риторичних запитань: «А чи маємо справді Єдиний народ, єдину націю?», «Коли може об'єднати галичан й слобожан, волинян й подолян?», котрі посилюють експресію стилю.
Зовсім інші за стилем есе письменника, публіциста, громадського діяча, автора 25-и книжок Петра Маху. Якщо в есе Володимира Лисиця зразу відчувається професійний журналіст, те в творах Петра Маху дає про собі знаті співає. Тими його «Роздумів» різні: «Соборність», «Щедрість», «Несімо злагоду, як Божу милість», «Українська толока», «Українська інтелі-генція», «Поле нашої долі», «Благословенний Світязь» та інші. Автор проявляє неабиякі знання української історії, літератури, культури. Стиль письменника відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, свідомою настановою на розмовну інтонацію. Часто для підсилення ефекту використовуються власні поетичні рядки. Обов’язковим для творів письменника є оптимістичний висновок-кінцівка: «Вітри історії, добрі і злі, завжди кружляли над нашим полем. Нищили його, …витягали його життєдайну силу, …тож не ображаймося на нього ми, громадяни України. Засіваймо його зерном і добром, бережімо від злих очей й ненаситних захланників, даруймо йому любов свою на усі віки!» [5].
Матеріали, опубліковані в газеті, досить різноманітні у жанровій плані. Уривок із нової художньо-документальної книжки Петра Боярчука «До України повернуся», який має назву «Хрестик, який грів на Сибіру», за сукупністю жанрових ознак можна класифікувати як портретний нарис. У його центрі - зображення внутрішнього світу людини, розкриття її характеру через конкретні вчинки, конфліктні ситуації.
Особливостями стилю автора є використання пейзажних замальовок. У цьому нарисі пейзаж підводить читачів до сприйняття подальшої розповіді в певному емоційно-настроєвому ключі: «…У підсвідомості незагойно ятрився спомин про безтямний жіночий крик на пароплаві та хворобливо-жовте небо з нього, яку невідворотно заливала страхітлива повінь червоного» [1].
Для посилення емоційного впливу автор змальовує негативного героя — вожату — дотепно, навіть дещо саркастично. Посиленню експресивності служити й публіцистичний рефрен, тобто кількаразовий повтор важливої думи (у даному випадку — «у шкірного свій хрест»). У цій публікації автор зумів вдало поєднати моральні, філософські та соціальні проблеми.
Привертають увагу оригінальністю композиції з статтею Валентина Штинько, об'єднані под рубрикою «Свята в домі». Здавалось бі, як просто, спираючись на дослідження етнографів, податі в газету інформацію про календар церковних святий на тиждень. Алі публіцистична творчість немислима поза фантазією, творчою уявою й хистом журналіста. Тому навіть маленькі цитати зі Святого Листи, вміло підібрані відповідно до тематики з статтею, міняють її направленість — із суто інформаційної стаття перетворюється на ліричний монолог. Цьому сприяють й авторські відступи, ліричні висновки, звернення: «У Купальську ніч не можна спати. Тож не проспіть свою чарівну квітку папороті…» [6]. Авторка зуміла в невеликих за обсягом статтях сказати образно, оригінально й багато.
Зовсім інакші за стилем й направленістю есе Володимира Лисиця, котрі об'єднані под рубрикою «Вічні тими». Композиція публікацій В. Лиса характеризується логічністю викладу. У його есе знайшли місце й гострота політичних оцінок, й актуальність тими, й глибокий аналіз. Жанрова своєрідність — діалог із читачем. Бесіда є прийомом, який відчутно видозмінює жанр, посуваючи його до белетристики. Автор досягає успіху в бесіді із читачем завдяки таким поширеним засобам публіцистики, як підтекст, риторичні запитання: «Де знайти отой Єдиний еквівалент єдності й любові?» [4]. З аналізу публікацій видно, що високу художність публіцистики Лисиця підсилює старанно відшліфована, професійна мова автора.
Істотно відрізняються есе Володимира Лисиця й Петра Маху. Кожен талановитий журналіст механічно не повторює вже кимось знайдене. Кожен майстер, як у літературі, то й в журналістиці, дотримуючись певних об'єктивних закономірностей, творити свою модифікацію жанру. Маючи в своїй основі певні усталені риси жанру, твори Петра Маху не подібні на твори цого ж жанру Володимира Лисиця. У Маху своя поетика, свій підхід до життєвих явищ, пошуки нового змісту й нових засобів вираження. Його твори близькі до ліричної прози.
Публіцистика Маху дуже настроєва, патетична. Його публікації насичені емоційною лексикою. Автор використовує індивідуально-авторські неологізми «серпанково-романтичний образ вивогненної Лесею Українкою «Лісової пісня», «промоторите», «лімузинять». Посиленню експресії сприяють вірші, котрі вмонтовуються до тексту статті:
Тримайся, друже! Ті ж таку могуть По всьому світу чесно понаславив, Що нині серед всіх перлин держави Найголубішу носиш ти снагу.
Але одна доконує біда:
Що кожен сюди натішитись приходить,.
І мало хто для твеї диво-вроди Хоч краплю серця, Світязю, віддасть [5].
У газетних публікаціях Петра Маху завжди белетристика домінує над публіцистикою. Його з статтею сприймаються як дуже емоційні висловлювання поета. Проблеми, висвітлені автором, вирішуються на тлі його поетичної творчости. Алі це речі злободенні, смердоті органічно вписуються в газетний матеріал, додають виданню яскравості, самобутності.
Те, що жанри газети «Волинь» створюють професійні письменники, сприяє їхнього урізноманітненню. Кожен виробив свою жанрову форму, із допомогою якої він знайшов спосіб найбільш ефективного впливу на читача. Можна стверджувати, що над останню чергу завдяки публікаціям волинських письменників газета «Волинь» користується успіхом й має широку читацьку аудиторію.
Список литературы
Боярчук П. Хрестик, який грів на Сибіру // Волинь. — 1997. — 6 трав.
Гей У. Слово — піднесений голос душі // Волинь. — 2000. — 4 жовт.
Гей У. Підрубане дерево роду: уривки із поеми // Волинь.-1996. — 23 беріз.
Лис У. Свобода. Нація. Життя й смерть. Покоління. Цикл есе // Волинь. — 1996. — 3 лютий., 23 беріз., 18 трав., 22черв.
Мах П. Соборність. Несімо злагоду, як Божу милість. Українська толока. Українська інтелі-генція. Поле нашої долі. Благословенний Світязь. Цикл есе // Волинь. — 1999. — 27 лютий., 25 беріз., 29 квіт., 22 трав., 26 черв., 13серп.
Штинько У. Завтра — Великдень. Тут моя родинонька, тут моя матір. Мучениця Акилина й Мстислав Хоробрий. Цикл статей // Волинь. — 1999. — 10 квіт., 17 квіт., 26 черв.