Виклад основного матеріалу

Формування соціокультурної компетентності стає пріоритетом, що спрямовує мету, завдання, зміст і технології навчання й виховання на розвиток та соціалізацію особистості не лише як суб'єкта українського етносу, але й усієї світової культури. У сучасних умовах освіта і культура знову набувають пріоритетності у розвитку вітчизняного соціуму. Визначення місця й ролі культури у навчанні та вихованні молоді є однією з ключових проблем модернізації сучасної національної освіти, адже без широкої культурної асоціативності у сприйнятті явищ життя може бути втрачена будівнича, культуротворча роль майбутніх поколінь [3, 27].

Соціокультурна складова змісту шкільних курсів географії спрямована на формування світоглядного розуміння природного середовища Землі, географічної культури в учнів, розвиток умінь усвідомлено орієнтуватися в соціально-економічних, суспільно-політичних, геоекологічних подіях у державі та світі. Через зміст навчального географічного матеріалу соціокультурного спрямування формується гуманістичний світогляд молоді, виховується адаптований до навколишнього середовища дбайливий господар, який шанує норми громадського співжиття. Під соціокультурною складовою змісту шкільних курсів географії ми розуміємо частину навчального матеріалу, що виражена у фактах, поняттях, законах, теоріях соціокультурного змісту, які знаходяться в певній системі вивчення їх у школі [3, 45].

Зміст освіти створює передумови для всебічного розвитку особистості і визначається на засадах загальнолюдських та національних цінностей, науковості, систематичності, значущості знань для соціального становлення людини, гуманізації і демократизації шкільної освіти, взаємоповаги між націями і народами, світського характеру школи. Формування соціокультурної складової змісту освіти сьогодні, як ніколи раніше, вимагає наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу змістом, який би відображав історію, мистецтво, культуру, природу рідного краю і всієї багатонаціональної України. Проте аналіз підручників і методичних посібників з географії, публікацій у ЗМІ, результати анкетування вчителів, вивчення стану викладання географії у школах країни свідчать про недостатній рівень реалізації й теоретико-методичний рівень розроблення соціокультурного підходу в процесі вивчення навчального предмета «Географія» в основній та особливо у профільній школах [ 1, 159]. Сучасний етап розвитку людства більшість дослідників характеризує як кризовий. Стара модель невпинного прогресу за рахунок експлуатації природи вже не може адекватно реагувати на зміни, що відбуваються у світі. Технологічний розвиток людства досяг вершин, прогрес носить лінійний характер і дозволяє тільки дещо вдосконалювати старі елементи й процеси. Людський розум націлений на коеволюцію біосфери та суспільства, тобто їх суспільного розвитку як необхідної умови збереження людини на Землі. Досить відомий культурно-історичний імператив: єдність можлива лише у різноманітності. Різноманітність може існувати лише на основі єдності. У нашому національному соціумі останнім часом набуває популярності думка: «Ми єдині, але ми різні», що перегукується з думками Л. Гумільова.

Географія як наука гуманітарного і природничого циклів у системі полікультурної освіти розкриває особливості матеріальної і духовної культури народів світу в їх нерозривному зв’язку з природним і соціальним середовищем, аналізує проблеми існуючих соціумів. Завдання шкільної географії підготувати молоде покоління до проживання у новому соціумі з його новою культурою, розвивати гуманне і толерантне ставлення до інших людей та цивілізацій, політичних і економічних систем, географічного середовища планети. Вивчення культури свого та інших народів у процесі навчання географії у ЗНЗ країни відбувається через діючі державні навчальні програми, курси за вибором, шляхом інтерактивних, проблемно-пошукових технологій [2, 218]. Географія належить до шкільних предметів, знання яких є незамінними у розвитку молодої особистості. Дослідження філософів та соціологів указують на те, що географічна інформація в сучасному суспільстві вже не тільки присутня і пронизує собою всю інформаційну сферу людства, а й поступово стає її основою, фундаментом. А соціокультурна складова змісту географії «оздоблює», «декорує», притягує увагу людей до такої інформації.

Сьогодні людина повинна під іншим кутом зору дивитися на свою діяльність на планеті, планувати близькі та віддалені наслідки своїх рішень, приймати рішення в інтересах усього людства. Сьогодні, як ніколи раніше, людину потрібно вчити бути на Землі людиною. І ми переконані, що саме шкільні курси географії спроможні формувати світоглядне розуміння природного середовища Землі, в якому проходить життя людини. Соціокультурна складова змісту шкільних курсів географії спрямована на формування географічної культури в учнів, їх просторового уявлення про світ, розвиток умінь усвідомлено орієнтуватися в соціально-економічних, суспільно-політичних, геоекологічних подіях у державі та світі. Через зміст навчального географічного матеріалу соціокультурного спрямування формується гуманістичний світогляд молодої людини, виховується дбайливий господар, який любить рідний край, свою Батьківщину, набуває вмінь і навичок адаптації до навколишнього середовища, виробляє адекватну поведінку і норми співжиття в ньому.

Формування соціокультурної складової змісту шкільних курсів географії вимагає наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу національним змістом, який би відображав справжню історію, мистецтво, культуру, господарську діяльність людей, природу рідного краю і всієї багатонаціональної України.

Якщо останнім часом у педагогічній науці загальнотеоретичні положення щодо наповнення змісту освіти соціокультурним навчальним матеріалом розробляються досить успішно і в доробках вітчизняних ученихметодистів з’являються публікації з проблем формування соціокультурних знань під час вивчення рідної та іноземної мов, літератури, історії, етики тощо, то аналіз підручників і методичних посібників з географії, публікацій за останні роки, вивчення стану викладання географії, результати анкетування вчителів у школах країни свідчать про недостатній рівень реалізації соціокультурного підходу в процесі вивчення цього навчального предмета. У методиці географії невирішеними залишаються такі питання:

• — добір, структурування та систематизація навчального матеріалу соціокультурного спрямування у змісті шкільних курсів географії для постійного його впровадження у навчально-виховний процес;
• — методичні умови ефективного навчання учнів програмового матеріалу соціокультурного змісту;
• — принципи та засади вивчення соціокультурної складової змісту шкільних курсів географії;
• — вибір та обґрунтування мети, завдань, структури та методики проведення конкретного уроку географії, де вивчається навчальний матеріал соціокультурного змісту;
• — повноцінне представлення соціокультурної складової у змісті шкільних підручників та посібників, наочних посібників тощо[3, 147].

У своєму науковому дослідженні «Гуманізація шкільної географічної освіти як засіб розвитку творчих здібностей учнів» [4] С. Пальчевський запропонував концепцію гуманізації шкільної географічної освіти, яка передбачає виявлення і розвиток творчих здібностей учнів. Дослідник обґрунтовує значення дидактичного принципу емоційності, що сприяє наближенню процесу навчання до природи дитячого світопізнання, створенню педагогічних умов, сприятливих для розвитку творчих здібностей учнів.

Вчений наголошує на тому, що засвоєння географічних знань, формування певних умінь і навичок, формування досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу, духовність найефективніше забезпечуються пояснювально-ілюстративними методами, серед яких авторський метод міні-ермітажу, що «…виховує потяг учнів до самоізоляції під час вивчення нового матеріалу, до яскравого художнього слова, релаксуючої музики» [6, 44].

У своїх доробках С. Пальчевський підкреслює, що гуманізація географічної освіти вимагає включення в її зміст таких компонентів, як досвід емоційно-чуттєвого ставлення до світу та духовність шляхом використання у навчальному процесі фрагментів мистецтва та художньої літератури, дидактичних ігор, гумору, засобів сугестативного впливу особистості вчителя тощо [4, 21.

Окрім дисертаційного дослідження дослідником представлені наукові публікації, присвячені розробці авторської навчальної системи сугестопедичного напряму (ХЕТвоД — Художність, Емоційність, Творчість, Духовність), яка впроваджується на уроках географії, де широко використовуються твори образотворчого мистецтва [5, 18]. Нерозробленість цих та інших питань, загальна недостатність напрацювань щодо основ формування та реалізації соціокультурної складової змісту шкільних курсів географії - все це звужує можливості шкільної практики. Актуальним питанням, яке також потрібно вирішити, є підготовка вчителів до практичного використання навчального матеріалу соціокультурного змісту в школі. Як показує практика, педагоги здебільшого недооцінюють значення таких матеріалів у навчально-виховному процесі з географії та не готові до їх застосування на уроках.

Педагогічна практика свідчить про те, що недостатнім є теоретико-методичний рівень розроблення соціокультурного підходу в змісті навчального предмету «Географія» в основній школі і ще менш розробленим є зміст географічної освіти в старшій школі з профільним навчанням.

Культура включає глобальну спадщину індивіда та соціальних груп, до яких той належить. Культурна спадщина включає норми поведінки, цінності, звичаї, мову, за якими єднаються чи розрізняються групи людей. Визначаючи культурну ідентичність якоїсь особи, враховується її всезагальна ідентичність, тобто збіг кількох окремих ідентифікацій зі стількома ж відмінними культурними належностями. Процес соціалізації дозволяє передати всю набуту культуру суспільства новому поколінню. Це відбувається одночасно з розвитком самоідентифікації особи. Дитина вчиться дивитися на себе так, як на неї дивляться інші, визнає роль інших та свою унікальність. Первісну соціалізацію, що відбувається в родині, відрізняють від вторинної, що відбувається у школі та через контакти, формальні чи неформальні, з іншими соціальними, зокрема рівними собі групами.

Найперше, що має донести освіта до молоді, це те, що громадянин сучасного соціуму має виявляти і розуміти суттєві зміни, які відбуваються в існуючих виробничих відносинах, зважати на закони виживання у суспільстві з ринковою економікою. Юнаки та дівчата мусять здобувати знання, усвідомлено готуватися до того, аби виконати замовлення суспільства — стати конкурентоздатними успішними представниками соціуму, які працюють не лише заради свого розвитку та зростання, але й своєю працею та різноманітною діяльністю сприяють розвиткові всього українського суспільства. Молода людина повинна розуміти, що інформаційна ера відкриває для кожного величезні можливості, проте, аби не зашкодити антропосфері та соціосфері, лише на основі прогресивних освітніх та господарських технологій, сучасних соціальних потреб можна розвивати техносферу, раціонально використовуючи природні ресурси країни та постійно їх відтворюючи. Сьогодні, на жаль, нашим співвітчизникам пропонується будувати такий соціум, який вигідний можновладцям та економічним магнатам.

У школі сучасний учень дізнається, що кожна доросла людина, представник певного соціуму, володіє рисами, притаманними етносу, нації, до якого належить. Особистість, як і сама культура, розвивається шляхом накопичення цінностей попередніх поколінь і завдяки створенню своїх власних. Освіта формує людину конкретного суспільства (соціуму), що відповідає його потребам, усвідомлюючи цілі та мету його розвитку. При цьому освіта, включаючи людину до великого простору суспільно значущих цінностей, формуючи універсальні моделі поведінки та ціннісні установки, сприяє засвоєнню нею значущих загальнолюдських (у нашому випадку — соціокультурних) цінностей.