Нормативно-правове забезпечення розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВА З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

В умовах розбудови в Україні правового суспільства, подальшого розширення демократичних перетворювань, гуманізації правоохоронної системи, зміцнення законності у всіх сферах діяльності держави роль права постійно зростає. Чітке нормативно-правове регулювання роботи органів внутрішніх справ багато в чому сприяє успішному вирішенню завдань, що стоять перед ними, підвищенню ефективності праці співробітників, укріпленню законності, забезпеченню і підтриманню в суспільстві належного правопорядку.

Серйозну загрозу економічним інтересам усього суспільства становлять правопорушення у сфері фінансової та банківської діяльності. Вони завдають шкоди громадянам, комерційним організаціям, державі, руйнують фінансову систему, сприяють розшаруванню суспільства, іміджу держави в міжнародних стосунках. Небезпека правопорушень, скоєних у фінансовокредитній сфері, полягає в тому, що вони призводять до ряду інших злочинів — хабарництва, підробки документів, зловживання службовим становищем. До 1994 року забезпечення законних прав та інтересів учасників кредитно-фінансових відносин, захист їх інтересів від недобросовісних угод кримінально-правовими заходами були утруднені через відсутність нормативно-правових заходів.

В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян. Крім банків, кредиторами можуть бути інші кредитно-фінансові установи — фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Кредитно-банківська діяльність регулюється законодавчими актами, основними з яких є Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про кредитні спілки». Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система водночас відчуває негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Зазначені обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фінансові ресурси [1, с. 295].

У зв’язку з цим у сучасному кримінальному законодавстві України зроблено значний крок на шляху забезпечення правової основи для боротьби зі злочинами у кредитно-фінансовій сфері. Певне значення для захисту майнових інтересів кредиторів має введення в розділ 7 Особливої частини КК України 2001 року «Злочини у сфері господарської діяльності» кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України).

Введення у КК України 1994 року відповідальності за шахрайські дії щодо фінансових ресурсів як самостійного складу злочину (ст. 148−5 КК) надало правоохоронним органам реальні можливості для боротьби із зазначеним негативним явищем. Незважаючи на складнощі, обумовлені здійсненням економічної реформи, корінною перебудовою правоохоронної практики, виникненням великої кількості проблем правового характеру, процес виявлення зазначених злочинів відбувається досить активно.

Найбільш поширеними видами злочинів у кредитно-банківській сфері були і залишаються діяння, пов’язані з кредитуванням фізичних осіб та підприємств. До таких можна віднести і шахрайство з фінансовими ресурсами. Вивчення матеріалів кримінальних справ дозволяє зробити висновок, що однією з найбільш криміногенних є кредитно-банківська сфера, де з кожним роком поширюється шахрайство з фінансовими ресурсами, а саме: незаконне одержання та нецільове використання кредитних ресурсів, які завдають значних фінансових збитків державі і банкам.

Для протидії негативним тенденція у сфері банківського кредитування Урядом України та Національним банком України встановлено більш жорсткі економічні нормативи, в тому числі й щоденні, на основі щоденних балансів. Так, Інструкцією про регулювання діяльності банків в Україні посилено контроль щодо проведення банками валютних операцій, встановлено новий порядок їх ліцензування, що повинно стати дієвим чинником попередження економічної злочинності у сфері банківського кредитування.

Сьогодні потреби поставили перед наукою невідкладне завдання всебічно вивчити нові криміногенні процеси та явища, трансформувати існуючі та запропонувати нові методики боротьби з ними.

В окремих статтях, що з’явилися останнім часом, у ряді монографій та дисертацій (В. Ю. Абрамов, А. І. Долгова, Б. В. Волженкін, Л. Д. Гаухман, В. Д. Ларічев, О. М. Литвак, С. В. Максимова, А. І. Ольшаний, В. М. Попович, В. П. Ревін, Л. М. Стрельбицька, Г. А. Тосунян, С. С. Чернявський, П. С. Яні) аналізуються кримінально-правові, кримінологічні, процесуальні, оперативно-розшукові аспекти злочинності у банківській сфері.

Зазначені вчені значно поглибили теорію і практику розкриття та розслідування злочинів у банківській сфері, створили значне наукове підґрунтя для подальших досліджень. Разом з цим цілий ряд важливих для теорії кримінології та правоохоронної практики напрямів цієї проблеми продовжує залишатися недослідженим, особливо це стосується процесів, що характерні для кредитно-банківської сфери та нормативно-правового забезпечення розслідування злочинів у цій сфері.

Проведений нами науковий аналіз форм і видів кредиту дає можливість стверджувати, що найбільш значну роль відіграє банківський кредит. Основна його класифікуюча ознака полягає у наявності банку як особи кредитора в кредитному зобов’язанні. Тому саме особливості юридичного статусу банку визначають характер правового регулювання банківського кредитування.

Широке впровадження в господарські відносини операцій з кредитування є одним з умов нормального розвитку економіки держави. Проте корінні зміни в роботі банківської системи, ослаблення державного контролю і цілий ряд інших причин соціального та правового характеру призвели до появи нових, раніше невідомих, суспільно небезпечних форм економічної поведінки. Особливе місце серед них займає шахрайство з фінансовими ресурсами.

Суспільна небезпека цих злочинів полягає в порушенні встановленого законодавством порядку фінансування потреб суб'єктів господарювання і фізичних осіб, які не є такими суб'єктами, прав і законних інтересів кредиторів, системи оподаткування, спричиненні майнової шкоди державі, банківським установам, іншим кредиторам шляхом надання їм завідомо неправдивої інформації для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності.

Предметом шахрайства з фінансовими ресурсами є субсидії, субвенції, дотації, кредити чи пільги щодо податків. Особливості правового регулювання банківського сектору визначають певні законодавчі характеристики предмета шахрайства.

Як свідчать результати вивчення кримінальних справ, предметом злочинного посягання при шахрайстві з фінансовими ресурсами є банківський кредит — 88, 2%; субсидії, субвенції та дотації - 8, 1%; пільги щодо податків — 3, 6%. Частка одержання споживчого кредиту фізичними особами порівняно невелика, яку визначити у процентному співвідношенні неможливо. Водночас небезпека цього різновиду шахрайства в кредитно-банківській сфері полягає у збільшенні кількості злочинних зазіхань у загальному обсязі неповернутих громадянами позик. За даними Національного банку України, споживче кредитування — найризикованіший вид кредитного бізнесу: на споживчі кредити припадає близько 20% загального кредитного портфеля банків (понад 100 млрд грн) або близько 50% усіх виданих банками позик. Середній відсоток неповернень за споживчими кредитами сягає 15% (близько 15 млрд грн). До кінця 2012 р., незважаючи на економічну кризу, експерти прогнозують зростання цього показника до 18%. А ось, за даними міжнародної організації Standart&Poor's, ризик неповернення мають 75% усіх позик громадянам [2, с. 11−12]. Тому законодавець дії фізичних осіб, у зв’язку з незаконним одержанням споживчого кредиту, визначає як шахрайство з фінансовими ресурсами.

Банківська система України як основна ланка фінансової системи складається з Національного банку України та інших банків, що створюються та діють на території України відповідно до законодавства. Банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з цієї суми [3].

Банк — юридична особа, яка має виняткове право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [3]. Для кваліфікації цього злочину не має значення, в якій із передбачених законом організаційноправових форм банк був створений та на якій формі власності.

Під іншими кредиторами слід розуміти не сторону в цивільно-правовому зобов’язанні, адже вона на момент надання неправдивої інформації ще не виникла, а того суб'єкта відносин у сфері господарської діяльності, який згідно із законодавством має право надавати кредити суб'єктам господарювання. Наприклад, надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів мають право на підставі відповідної ліцензії лише кредитні установи. Саме фінансове кредитування є одним із видів фінансових послуг, надання яких регулюється спеціальним законодавством [4]. Надання суб'єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до Бюджетно-го кодексу України [5], Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік [6], та окремих спеціальних нормативних актів. Наприклад, такі положення про державну підтримку селянських (фермерських) господарств передбачені Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» [7] та спільним наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Порядку надання та використання коштів фінансової підтримки селянських (фермерських) господарств» [8]. У них йдеться про надання коштів на зворотній або безповоротній основі.

Сфери кредитних банківських операцій стосуються положення Цивільного кодексу України (ст. 50; гл.71), норми господарського законодавства (стст.8, 16, 42, 52, 53, 55, 62, 112, 128, 131, 345−348). З огляду на зазначені положення кожний комерційний банк має власний нормативний документ (положення) у вигляді правил, процедур, інструкцій щодо надання кредитів. Поняття кредитного процесу передбачає певні етапи роботи комерційного банку, які він виконує при здійсненні кредитування: від отримання ним кредитної заявки до повного погашення позичальником суми основного боргу та відсотків по ньому.

Аналізуючи останні дослідження і публікації, ми дійшли висновку, що проблема нормативно-правового забезпечення розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами нині залишається недостатньо розробленим напрямом.

Аналіз практики розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами дав змогу виявити особливості, притаманні цьому виду злочинів, та окреслити коло проблем, розв’язання яких сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань розслідування.

Найбільш значущими для підвищення ефективності розслідування аналізованого виду злочинів є нормативно-правові аспекти криміналістичного забезпечення.

Сучасний стан розвитку економічних відносин, глобалізація національного й міжнародного ринків, нова конфігурація національного та міжнародного ринків праці виявили недосконалість багатьох норм і підходів, притаманних чинному законодавству України. А отже, сьогодні існує потреба подальшої модернізації законодавства, що регулює питання шахрайства з фінансовими ресурсами в нашій державі.

Одними із основних видів правопорушень на фінансовому ринку залишаються незаконне отримання та нецільове використання кредитних ресурсів. При цьому активно використовуються фальсифікація даних щодо фінансово-господарської діяльності підприємств, заставного майна (оцінка вартості чи наявності) [9, с. 141].

Отже, нормативно-правове забезпечення розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами складають нормативні акти, які безпосередньо або опосередковано регламентують питання забезпечення розслідування злочинів і вказують на їх застосування.

Крім того, навіть ідеальні норми права на практиці часто працюють не на повну потужність або не працюють зовсім через відсутність належної організації діяльності з розкриття та розслідування злочинів. Очевидно також, що ефективність даної діяльності залежить і від рівня технічної оснащеності правоохоронних органів, особистого професіоналізму співробітників і ряду інших факторів.

Таким чином, для підвищення ефективності діяльності з розкриття та розслідування злочинів, у тому числі шахрайства з фінансовими ресурсами, потрібно ряд комплексних, взаємопов'язаних, науково обґрунтованих заходів, спрямованих на вдосконалення нормативноправової бази, організації даної діяльності, її технічної оснащеності, а також підвищення рівня професійної підготовки кадрів.

Криміналістична наука як одна з галузей наукового знання, яка найбільш швидко і предметно реагує на виклики сучасної злочинності, має відігравати активну роль у процесі вироблення комплексу вищезазначених заходів.

Отже, нормативно-правові акти, що регулюють питання забезпечення розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами, доцільно поділяти на групи:

• — нормативно-правові акти, що регламентують загальні питання криміналістичного забезпечення (як прямо, так і опосередковано);
• — нормативно-правові акти, що регламентують питання спеціального застосування, тобто регулюють питання криміналістичного забезпечення у процесі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами.

Резюмуючи, зазначимо, що поділ нормативно-правових актів на дані групи систематизує нормативну базу як із загальних, так із спеціальних питань криміналістичного забезпечення розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами, що, на наш погляд, має дидактичний і практичний інтерес, в аспекті більш вільного орієнтування слідчого, оперативного співробітника в наявних нормативних актах, що стосуються розглянутих питань.

кримінальний законодавство шахрайство фінансовий.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• 1. Матусовский Г. А. Экономические преступления: криминалистический анализ / Г. А. Матусовский. — Харьков: Консум, 1999. — 480 с.
• 2. Маркевич Т. Как избежать потери в области потребительского кредитования коммерческого банка / Т. Маркевич // Бизнес-разведка. — 2006. — N° 4. — С. 11−12.
• 3. Про банки і банківську діяльність: Закон України: від 7 грудня2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5−6. — Ст. 30.
• 4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України: від 12 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 1. — Ст.1.
• 5. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2010. — № 50−51. — Ст.572.
• 6. Про Державний бюджет України на 2012 рік: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2012. — № 34−35. — Ст.414.
• 7. Про селянське (фермерське) господарство: Закон України у редакції від 22 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 32. — Ст. 341.
• 8. Про затвердження Порядку надання та використання коштів фінансової підтримки селянських (фермерських) господарств: наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України: від 17 червня 2002 р. — ОВУ — 2002. — N° 28. — Ст. 1342.
• 9. Кришевич О. В. Кримінальна відповідальність за надання завідомо неправдивої інформації при шахрайстві з фінансовими ресурсами / О. В. Кришевич // Право та управління. — 2011. — № 4. — С. 141−152.