Розділ і. Облік кредитних зобов'язань

Економічна характеристика довгострокових зобов’язань та нормативно-правове регулювання

Функціонуючі підприємства завжди мають в пасиві балансу меншу чи більшу частку позиченого капіталу, оскільки власного не вистачає для розширення масштабів виробництва. Залучений в оборот підприємства капітал має назву зобов’язань.

Під зобов’язаннями розуміють заборгованість підприємства, котра виникає внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, викличе скорочення (зменшення) ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Минулі події - це ті, які привели до зобов’язань підприємства, пов’язаних із придбанням активів (необоротних, нематеріальних, оборотних грошових та інших), в розрахунку на отримання від їх використання більшої вигоди, ніж очікуване скорочення (зменшення) ресурсів при погашенні заборгованості.

Зобов’язання визнаються заборгованістю кредиторам за таких обставин:

зобов’язання відображено в теперішньому часі і вони є наслідком минулих фактів господарського життя (отримані запаси, послуги, нанесена шкода, за яку підприємство несе відповідальність);

підприємство визнає необхідність майбутніх платежів кредиторам з метою надалі підтримувати господарські зв’язки з ними відповідно до нормального ходу підприємницької діяльності;

зобов’язання повинно бути виконано незаперечне, але майбутні платежі мають імовірний характер, оскільки підприємство може мати ускладнення з платежами;

строки виконання зобов’язань можуть бути визначені, але точна дата — невідома;

суб'єкт, відносно якого виникли боргові зобов’язання, повинен бути ідентифікований як особа чи група осіб, хоча в момент реєстрації зобов’язання суб'єкт міг бути не ідентифікованим [39, 483].

У пасиві балансу зобов’язання поділяються на довгострокові та поточні. Довгострокові визначаються як такі, що не є поточними, а поточні зобов’язання повинні погашатися впродовж операційного циклу або протягом дванадцяти місяців із дати балансу. Такою вважається число місяця, коли складено баланс, як правило — кінець останнього дня звітного періоду (місяця, кварталу, року).

Поділ заборгованості на довгострокову і поточну виправданий тим, що акцентує увагу на контролі за найближчими платежами, які повинні здійснюватися в першу чергу.

Як несвоєчасне надходження активів може спричинити збої у виробничому процесі, так і несвоєчасні розрахунки з кредиторами можуть призвести до значних витрат активів, які перевищать їх витрати при нормальних розрахунках.

Відповідно до П (С)БО 2 «Баланс» зобов’язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов’язання визначає П (С)БО 11 «Зобов'язання» .

Для визнання зобов’язань повинні бути дотримані дві умови:

• 1) оцінка їх може бути достовірно визначена;
• 2) існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення. З метою бухгалтерського обліку зобов’язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов’язання (рис. 1). Останні відображаються на позабалансових рахунках.

Для визнання зобов’язань довгостроковими повинні бути виконані дві умови:

• 1) термін погашена протягом 12 місяців з дати балансу;
• 2) походження: виникають не в ході операційного циклу.

Для визначення балансової вартості зобов’язань використовують такі види оцінок:

історична собівартість;

поточна собівартість;

вартість погашення;

теперішня вартість.

Історична собівартість зобов’язання — сума надходжень активів в обмін на зобов’язання або суми грошових коштів чи їх еквівалентів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов’язань під час звичайної діяльності підприємства.

Поточна вартість зобов’язання — недисконтована сума грошових коштів чи їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов’язання на поточний момент.

Сума погашення — недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість — дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Визначення теперішньої вартості довгострокових зобов’язань має свої особливості і залежить від умов та виду зобов’язань. Вона визначається як дисконтна вартість майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка буде необхідна для погашення зобов’язань в процесі звичайної діяльності підприємства. Таким чином, дисконтуванню підлягають суми довгострокових кредитів, облігаційних позик, довгострокових відсоткових векселів, платежів з довгострокової оренди, позик небанківських фінансово-кредитних установ, що дозволяє привести всі майбутні відтоки ресурсів у вигляді погашення довгострокових зобов’язань до одного часового знаменника та показати інвестору реальну вартість довгострокових зобов’язань на поточний момент, коли він буде приймати своє рішення про те, як можуть бути використані гроші у вигляді інвестицій.

Вартість грошей в часі полягає в тому, що «одна гривня сьогодні має більшу цінність, ніж ця сама гривня через рік». Тому всі операції позики та кредитування мають бути пов’язані з оплатою за користування засобами в розмірі певного відсотка, який, як мінімум, повинен компенсувати знецінювання грошей у часі, тобто щоб сума, надана у борг сьогодні, коштувала б не менше після повернення. Таким чином, завжди маємо у фінансовій угоді три величини:

теперішня вартість (TV) — початкова сума грошей, яка сьогодні надається в борг (або інвестується);

майбутня вартість (MV) — сума, яка буде повернута через деякий період (початкова сума плюс плата за користування нею).

ставка (м або n) — плата за користування засобами (коефіцієнт, який визначається у відсотках та показує відношення приросту початкової суми до базової величини, за яку може бути вибрана TV або MV).

В залежності від того, яка з трьох величин невідома, процес її вирахування називається дисконтуванням або нарощуванням. У випадку нарощування ставка вираховується за формулою:

m = (MV — TV): TV,.

а в випадку дисконтування:

n = (MV — TV): MV.

Підприємство-позикодавець більше цікавить сума нарощування, а позикоутримувачі - дисконтування.

Довгострокові зобов’язання оцінюються за дійсною вартістю, визначення якої залежить від умов та виду зобов’язання Звідси, дисконтуванню підлягають суми:

довгострокових кредитів;

облігаційних позик;

довгострокових відсоткових векселів;

платежів по довгостроковій оренді;

позичок небанківських фінансово-кредитних установ.