Граждане як суб'єкти адміністративного права

ПЛАН РАБОТЫ.

Вступление.

1. Громадяни, як суб'єкти правоотношений.

2. Громадяни, як суб'єкти адміністративного права;

* суб'єкти адміністративного права.

* правосуб'єктність громадян, у адміністративному праве.

* адміністративно-правовій статус громадян.

* особливості адміністративно правового статусу щодо окремих категорій граждан.

* адміністративна відповідальність порушення прав граждан.

Заключение

.

ВСТУПЛЕНИЕ.

За час законодавство Російської Федерації істотно оновилося і став займати провідне становище у регулюванні громадських відносин. У 1994;1995 роках Державної Думою було винесено понад триста федеральних законів, з яких понад двохсот підписано Президентом Російської Федерації. Особливо інтенсивно розвивалося конституційне, громадянське, трудове, адміністративне законодавство, законодавство про вибори, що дозволило по-новому вирішити, зокрема, питання правового становища державні органи, права і свободи граждан.

Разом про те такий стрімкий темп законотворчості виявився однією з причин безсистемності і хаотичності законодавства. Нині біля Росії одночасно діють акти Верховних Рад РСФРР та УСРР СРСР, союзні і республіканські (РРФСР) закони, укази президента Російської Федерації, постанови Уряди Російської Федерації, відомчі акти федеральних органів виконавчої.

Характерною рисою сучасного російського законодавства і є його нестабільність, обумовлена суттєвими змінами і коливаннями економічного курсу, нескінченними перебудовами державної машини, надмірної роллю суб'єктивного курса.

Говорячи галузь адміністративного права слід зазначити, що чинний нині воно досі над повною мірою наведено у відповідність із Конституцією. У цього обставини адміністративне право неспроможна повному обсязі і систематично регулювати важливі відносини у області управління, наприклад: порядок розробки і прийняття управлінські рішення органів загальної компетенції. Багато інститути адміністративного права недостатнім чином досліджені, своєю чергою практика рухається шляхом використання понять і категорій інших галузей права. Отже, нинішнє адміністративне право формується багатьма джерелами і, на жаль, відсутня єдина централізована воля із боку федеральної представницької влади, яка б забезпечити единообразие.

Оскільки предметом регулювання адміністративного права є сукупність тих відносин, що складаються у сфері державного управления,.

розглядаючи громадянина, як суб'єкт адміністративного права, у «справжній ситуації особливо важливо дотримання конституційного принципу незалежності права і свободи людини від свавілля держави. Володіння правами і свободами, куди неспроможна зазіхати держава, робить людини, громадянина, самостійним суб'єктом, здатним самоствердитися як гідного члена суспільства. Разом про те відносини особи і держави не вичерпуються обов’язком держави не зазіхати на права человека.

Громадянин втягнутий у стійку політико-правову зв’язку з державою, що складається з взаємних правий і обов’язків. Особи, котрі живуть біля конкретної держави, життєво зацікавлені у володінні статусом громадянина. І держава, усталене з урахуванням правничий та демократії, може найефективніше забезпечити правничий та свободи граждан.

Російська держава, зафіксувавши прав людини і громадянина у Конституції, зобов’язується через діяльність органів структурі державної влади, управління, суду, прокуратури, охорони правопорядку здійснювати їхню реалізацію і защиту.

Проте, в повному обсязі правничий та обов’язки людини і громадянина похідні з його конституційного правового статусу. Чимало таких, що є поза такого статусу встановлюються нормативними актами, відповідними конституційної концепції становища людини і громадянина Російській Федерації. Наприклад, правничий та обов’язки, пов’язані з міським управлінням транспортними засобами, придбанням зброї та боєприпасів ін.

Частково нами буде розглянуті вищевикладені правничий та обов’язки громадян, у переломленні адміністративно-правового статусу громадян, як суб'єктів адміністративно-правових відносин.

1.ГРАЖДАНЕ, ЯК СУБ'ЄКТИ ПРАВООТНОШЕНИЙ.

А, щоб розглядати громадян, як суб'єктів правовідносин, необхідно визначити, сформулювати поняття суб'єкта правовідносин. Теорія права формулює нам поняття суб'єкт правовідносин як — індивід чи організація, котрі з підставі норм права може бути учасниками правовідносин, носіями суб'єктивних правий і обов’язків (Лазарєв В.В., Липень С. В. Теорія держави й права: Підручник для вузів. — М.: Видавництво «Спарк».1998. — С.293).

З природи правовідносин можна назвати великі категорії суб'єктів, саме — індивіди (чи фізичні особи) та молодіжні організації. До фізичних осіб, як до учасників правооношений ставляться громадяни цієї держави, а як і находящиесяна його території іноземці, й особи без гражданства.

У правової теорії та практиці цивільні (особисті) права розуміються як свобода приймати рішення незалежно потім від держави, Духовна фізична свобода людини контролю держави (як свободи совісті, свободи слова переконань, фізичної безпеки особистості) історично сформувалася раніше від інших свобод. Обвинувачення на злочині часо пов’язані з покаранням як позбавлення волі, права у цій сфері історично оформилися в 17 -18 століттях. У тому числі - право вважатися невинуватим до вироку незалежного суду, право оскаржити десь у суді висновок під варту, недійсність доказів, отриманих під пыткой.

А, щоб громадяни були учасниками різних правовідносин, вони мають мати певні якості, для позначення яких застосовується термін «правосуб'єктність», тобто встановлена правовими нормами здатність стати учасниками правовідносин. «Кожна мисляча людина, де б не перебував має право визнання його правосуб'єктності» — так передбачена статтею 6 Загальної Декларації правами людини 1948 року, у статті 16 Міжнародного пакту про громадянських і політичні права 1966 року. Отже правосуб'єктність невіддільні від особи і має загальний характер: її зізнання у принципі залежить від статі, віку, професії, місця і т.д. Держава повинна гарантувати цю рису — здатність стати учасником правовідносин кожним человеком.

Конституція Російської Федерації у статті 19 «гарантує рівність права і свободи людини і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місце проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежність до громадським об'єднанням, і навіть інших обставин.» Цієї ж статтею «забороняються будь-які форми обмеження прав за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності.».

Істотно, що має рацію і свободи людини і громадянина визнаються, й гарантуються як Конституцією, а й відповідно до загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Ця обставина, з одного боку, має підтверджувати входження нашої країни у співтовариство цивілізованих держав, з другого — стимулювати законодавство у сфері права і свободи людини і громадянина, спрямоване, зокрема, для запобігання всіх форм дискримінації, захист сім'ї, дітей, молоді, на поліпшення добробуту народу. Вступ Російської Федерації в Рада Європи лютому 1996 року розширює сферу дії європейських конвенцій про захист і свобод можливо і накладає серйозні зобов’язання на органи виконавчої влади з дотримання. Отже, міжнародні норми пов’язують прав людини і громадянина безпосередньо з політичними свободами й фактично економічним розвитком суспільства.

Крім правосуб'єктності теорія держави й права виділяє для суб'єктів правовідносин як і таку характеристику, як правової статус. Правовий статус становлять закріплені у законодавстві правничий та обов’язки індивіда. Правосуб'єктність і питання правової статус — різні поняття. Головне в правосуб'єктності - не відповідні правничий та обов’язки, а принципова можливість їх мати і здійснювати, це свого роду «декларація про право». Ведучи мову про співвідношенні правового статусу правосуб'єктності, зазвичай свідчить про визначальний характер перевого і залежність, вторинність правосуб'єктності, її определяемость правовим статусом лица.

ВИСНОВКИ:

1. Насамперед кожній із суб'єктів галузі права може бути закнодательно закріплений як учасник правоотношений.

2. Суб'єкту права властива закріплена нормами права правосуб'єктність, тобто можливість мати правничий та обязанности.

3. Суб'єкт права характеризується правовим статусом, закріпленими його правами і обязанностями.

2. ГРОМАДЯНИ, ЯК СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА.

2.1 СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА.

Суб'єкт адміністративного права — та людина фізичне чи юридичне, яке наділене відповідними правами і обов’язками, закріпленими в нормативні акти, джерелах адм.права.

Однією з характерних ознак суб'єктів адміністративного права вважається те, що й правничий та обов’язки регулюються як законами, а й підзаконними нормативними актами, наприклад, встановлення правил, які настає адміністративна відповідальність за статтями 85,101, 144, 149 Кодексу про адміністративні порушення віднесена до повноважень місцевих рад народних депутатів та його виконавчих комітетів (з ст. 6 КоАП РСФСР).

Серед суб'єктів адміністративного права виділяють фізичних осіб, під якими розуміються громадяни, іноземним громадянам й обличчя без громадянства. Ці категорію осіб характеризуються суттєвими елементами особливостей їх правового становища. Так громадянин Російської Федерації характеризується його правової зв’язком із Російським державою, іноземний громадянин — з певним закордонним державою, обличчя без громадянства немає такою зв’язку ні одним із государств.

Правовий статус громадян Росії встановлюється Конституцією РФ, Законом РРФСР від 28 листопада 1991 року «Про громадянство РРФСР», а як і міжнародними правовими актами, зокрема, Загальної декларацією прав человека.

ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ ГРОМАДЯН У АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРАВЕ.

Правосуб'єктність (правоі спроможність) громадян, як суб'єктів адміністративного права обмежується віковий ценз, саме виникає з 16-ти років (ст. 13 КоАП). Проте ст. 14 КоАП визначає обмеження відповідальності осіб від 16-ти до 18-ти років застосуванням до них заходів, передбачених Положенням про комісіях у справах неповнолітніх. Частково, за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 114−122, 148, 158, 159, 165, 172−175 КоАП, особи віком от16-ти до 18-ти років підлягають адміністративної відповідальності ще загальних підставах. (ч.2 ст. 14 КоАП).

Іноземні обличчя і особи без громадянства підлягають адміністративної відповідальності ще загальних підставах від громадянами РФ. (з ст. 17 КоАП).

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ СТАТУС ГРАЖДАН.

Адміністративно-правової статус громадян Російської Федерації, що становить найважливішу частина їхньої загального правового статусу закріплений у багатьох законах і підзаконних актах ось у чому:

* комплекс їх правий і обов’язків, закріплених нормами адміністративного права;

* гарантії цих правий і обов’язків, включаючи їх чи охорону законом і механізмом захисту органами держави й місцевого самоуправления;

У її формуванні та реалізації складових адміністративно-правовій статус громадян Росії, крім Конституції Російської Федерації, велике значення мають органи управління і місцевого самоврядування. У межах наданої компетенції они:

* видають правові акти, що впливають зміст статусу громадян, манливі придбання ними правий і обов’язків у тому чи іншого сфері (наприклад, реалізація права освіту передбачає видання акта про зарахування у навчальний заведение);

* організують виконання законів, безпосередньо причетних до административно-правовому становищу граждан;

* допомагають громадянам їх конкретних суб'єктивних прав (наприклад, у питаннях соціальної защиты);

* здійснюють охорону права і свободи громадян.

Відтак можна дійти невтішного висновку у тому, що адміністративне право конкретизує правничий та обов’язки громадян, встановлювані конституційним правому й робить це з допомогою органів управління і місцевого самоуправления.

Адміністративна правоздатність громадян може бути отчуждаема і передаваема. Її обсяг змінюється лише законом. Для окремих особистостей ця правоздатність то, можливо тимчасово обмежене у випадках і гаразд, визначених законодавством, наприклад, у зв’язку з скоєнням кримінального чи адміністративного правопорушення, які закон передбачає санкції як позбавлення волі, позбавлення спеціальних правий і інші правоограничения. Так ст. 118 Кодексу РРФСР про адміністративні правопорушення передбачає позбавлення громадянина права управляти транспортним засобом терміном до шість місяців порушення правил дорожнього руху, що спричинило заподіяння легких тілесних ушкоджень. Режим надзвичайного стану припускає можливість запровадження обмежень права і свободи громадян із зазначенням меж терміну їхніх действия.

Конституцією Російської Федерації є такі види права і свободи, що підлягали обмеження (під собою підстави, на недоторканність приватного життя, свобода совісті й др.).

Проте, розподіл правий і обов’язків громадян спирається насамперед їх систему, закреплённую Конституцією Російської Федерації. У цьому конституційними правами й обов’язки набувають реальне значення, що вони знаходять своє свій відбиток у административно-правовых.

Права й обов’язки за змісту можна підрозділити на дві групи :

* статутные, що вказують на становище громадянина у структурі страны;

* адекватні тим сферам, у яких правничий та обов’язки можуть реализовываться.

Адміністративне право впливає здійснення конституційні права, обов’язків і свобод можливо громадян, у різного рівня. У повсякденному житті окремі реалізуються поза будь-яких правовідносин. Проте, рівність адміністративної правоздатності громадян Росії, як загальної здібності мати права нести обов’язки, значить, що реально всіх громадян мають всім комплексом конкретних суб'єктивних правий і обов’язків, передбачених законом.

У взаємодії з управлінськими структурами реалізуються передусім такі правничий та обов’язки, установлені Конституцією Російської Федерації :

Стаття 22. Кожен має право волю і особисту неприкосновенность.

Стаття 25. Житло недоторканно. Ніхто немає права проникати у житло проти волі що у ньому осіб інакше як і випадках, встановлених федеральним законом, чи підставі судового решения.

Стаття 27. 1. Кожен, хто законно перебуває в території Російської Федерації, проти неї вільно пересуватися, вибирати місце перебування і жительства.

2. Кожен вільний виїжджати межі Російської Федерації. Громадянин Російської Федерації проти неї безперешкодно повертатися в Російську Федерацию.

Стаття 30 Кожен має право об'єднання, включно з правом створювати професійні спілки захисту своїх інтересів. Свобода діяльності громадських об'єднань є гарантируется.

Стаття 31 Громадяни Російської Федерації заслуговують збиратися мирно, без зброї, проводити зборів, мітинги і насторожуючі демонстрації, ходи і пикетирование.

Стаття 32 1. Громадяни Російської Федерації заслуговують брати участь у управлінні справами держави як безпосередньо, і через своїх представителей.

2. Громадяни Російської Федерації заслуговують обирати й бути обраними до органів влади й органи місцевого самоврядування, і навіть брати участь у референдуме.

4. Громадяни Російської Федерації мають рівний доступ державної службе.

5. Громадяни Російської Федерації заслуговують брати участь у відправленні правосудия.

Стаття 33 Громадяни Російської Федерації заслуговують звертатися особисто, і навіть спрямовувати індивідуальні і колективні звернення до державні органи влади та органи місцевого самоуправления.

Стаття 53 Кожен має право відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (чи бездіяльністю) органів державної влади чи їх посадових лиц.

Стаття 57 Кожен зобов’язаний платити законно встановлені податків і сборы.

Стаття 59 1. Защита Батьківщини є боргом і обов’язком громадянина Російської Федерации.

2. Громадянин Російської Федерації несе військову службу відповідно до федеральним законом.

3. Громадянин Російської Федерації у разі, якщо його переконанням чи віросповіданням суперечить несення військової служби, соціальній та інших встановлених федеральним законом випадках має право заміну її альтернативної громадянської службой.

Однією з прав громадян, що у адміністративної правової сфері, є декларація про збереження і носіння певних видів зброї. Воно реалізується Федеральним Законом від 13.12.96 «Про зброю» і контролюється органами внутрішніх дел.

Так, щоб одержати ліцензії для закупівлі зброї громадянин Російської Федерації зобов’язаний явити у орган внутрішніх справ за місцем проживання заяву в встановленої формі, медичний висновок про відсутність протипоказань до володінню зброєю, пов’язаних із порушенням зору, на психічне захворювання, алкоголізмом чи наркоманією, і документ, підтверджує громадянство Російської Федерации.

Особи, вперше які отримують вогнепальну гладкоствольное довгоствольне зброю самооборони, вогнепальну бесствольное зброю самооборони, газові пістолети і револьвери, сигнальне зброю, крім осіб, мають врегулювання зберігання чи збереження і носіння зброї, зобов’язані за місцем проживання пройти перевірку знання правил безпечного поводження зі зброєю за програмою, котру визначає Міністерство внутрішніх справ Російської Федерации.

Особи, вперше які отримують спортивне вогнепальну гладкоствольное зброя терористів-камікадзе і мисливське зброю, і при отриманні документа, який засвідчує декларація про полювання, зобов’язані за місцем проживання пройти перевірку знання правил безпечного поводження зі зброєю в організаціях, яким надано таке Урядом Російської Федерації, за програмою, узгодженої із міністерством внутрішніх справ Російської Федерации.

ОКРЕМІ КАТЕГОРІЇ ГРОМАДЯН, ЇХ ОСОБЕННОСТИ.

Попри те що, що кримська Конституція Російської Федерації встановлює рівність права і свободи усіх громадян Росії, то, можливо узаконене нерівність окремих категорій людей залежності від різних обставин. Є суттєві особливості в правовий статус змушених переселенців, біженців, безробітних та інших категорій граждан.

Так, Закон РФ від 19.04.91 (ред. від 20.04.96) «Про зайнятість населення Російської Федерації» визначає правові, економічні та організаційні основи державної політики сприяння зайнятість населення, зокрема гарантії держави за реалізації конституційні права громадян Російської Федерації на працю й соціальний захист від безробіття. Стаття 3 цього закону встановлює наступний порядок й умови визнання громадян безробітними :

1. Безробітними зізнаються працездатні громадяни, які мають праці та заробітку, зареєстровані у органах служби зайнятості з метою пошуку підходящої роботи, шукають роботи й готові її розпочинати. У цьому не враховує виплати вихідної допомоги і що зберігається середнього заробітку громадянам, звільнили з організацій (з військовою служби) незалежно від своїх організаційно — правової форми і форми власності (далі - організації) у зв’язку з ліквідацією, скороченням чисельності чи штата.

Порядок реєстрації безробітних громадян визначається Урядом Російської Федерации.

2.Решение про визнання інваліда безробітним приймається органами служби зайнятості відповідно до Федеральним законом «Про соціальний захист інвалідів у Російської Федерації» .

3. Громадяни, що у установленому порядку відмовлено у визнання їх безробітними, мають право повторне звернення до органи служби зайнятості два тижні на вирішення питання про визнання їх безработными.

Федеральний Закон від 19.02.93 (ред. від 28.06.97) «Про біженців» визначає основи, а порядок визнання біженцем біля Російської Федерації, встановлює економічні, соціальні й правові гарантії захисту правий і законних інтересів біженців відповідно до Конституцією Російської Федерації, загальновизнаними принципами та аналогічних норм міжнародного правничий та міжнародними договорами Російської Федерации.

1. Біженець — та людина, яка є громадянином Російської Федерації і який з цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, національності, приналежність до певної соціальної групи чи політичних переконань перебуває межами країни своєю громадянською належності і неспроможна користуватися захистом цієї країни або хоче користуватися такий захистом внаслідок такі побоювання; чи, які мають певного громадянства та перебуваючи межами країни свого колишнього звичайного місця проживання внаслідок таких подій, неспроможна або хоче повернутися до неї внаслідок таких опасений;

2. Обличчя, ходатайствующее про визнання біженцем, — та людина, яка є громадянином Російської Федерації і заявляє про бажання бути визнаним біженцем для розслідування обставин, передбачених підпунктом 1 пункту 1 цієї статті, з числа:

іноземних громадян, прибулих чи бажаючих прибути завезеними на територію Російської Федерации;

осіб без громадянства, прибулих чи бажаючих прибути завезеними на територію Російської Федерации;

іноземних громадян, і (чи) осіб без громадянства, які перебувають біля Російської Федерації на законному основании;

Закон РФ від 19.02.93 (ред. 20.12.95) «Про змушених переселенців» визначає статус змушених переселенців, встановлює економічні, соціальні й правові гарантії захисту їх правий і законних інтересів на самих території Російської Федерації відповідно до Конституцією Російської Федерації, загальновизнаними принципами та аналогічних норм міжнародного правничий та міжнародними договорами Російської Федерации.

1. Змушений переселенець — громадянин Російської Федерації, залишив місце проживання внаслідок скоєного у відношенні його членів його сім'ї насильства чи переслідування у деяких формах або внаслідок реальній небезпеці піддатися переслідуванню за ознакою расової чи національну приналежність, віросповідання, мови, і навіть за ознакою приналежність до певної соціальної групи чи політичних переконань, стали приводами щодо ворожих кампаній щодо конкретної особи чи групи осіб, масові порушення громадського порядка.

2. За обставин, передбачених пунктом 1 цієї статті, вимушеним переселенцем признается:

1) громадянин Російської Федерації, змушений залишити місце проживання біля іноземної держави та прибулий завезеними на територію Російської Федерации;

2) громадянин Російської Федерації, змушений залишити місце проживання біля одного суб'єкта Російської Федерації і прибулий завезеними на територію акцій іншого суб'єкта Російської Федерации.

3. Вимушеним переселенцем також визнається іноземний громадянин або високопоставлена особа без громадянства, котрі живуть на засадах біля Російської Федерації і змінили місце проживання не більше території Російської Федерації для розслідування обставин, передбачених пунктом 1 справжньої статьи.

4. Вимушеним переселенцем визнається також громадянин колишнього СРСР, постійно мешкав біля республіки, яка входила у складі СРСР, який одержав статус біженців Російської Федерації і втратив це звання у зв’язку з придбанням громадянства Російської Федерації, за наявності обставин, перешкоджали цій особі у дії статусу біженців облаштуванні біля Російської Федерации.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ ГРАЖДАН.

Розглядаючи адміністративно-правової статус громадян РФ слід зазначити як нормами адміністративного права передбачена захист продекларованих права і свободи. Наприклад, відповідно до статтею 33 Конституції РФ громадяни Російської Федерації заслуговують звертатися особисто, і навіть спрямовувати індивідуальні і колективні звернення до державні органи влади та органи місцевого самоврядування. Ця формула включає у собі право скарги граждан.

Більше повно право громадян оскаржувати судові органи рішення і дії, порушують їхніх прав і свободи реалізується у Законі РФ від 27.04.93 (ред. від 14.12.95) «Про оскарженні до суду діянь П. Лазаренка та рішень, що порушують правничий та свободи громадян». Відповідно до цим законом «кожен громадянин вправі звертатися зі скаргою до суду, якщо уряд вважає, що неправомірними діями (рішеннями) державні органи, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств та його об'єднань, громадських об'єднань є чи посадових осіб, державних службовців порушено його правничий та свободы.

Відповідальність державного службовця настає у зв’язку з його обов’язком визнавати, дотримуватися і захищати правничий та свободи людини і громадянина відповідно до статтею 5 Федерального закону «Про основи державної служби Російської Федерации» .

Дія статей даного Закону щодо державних службовців поширюється на муніципальних службовців у разі прирівнювання їх федеральним законодавством державних служащим.

«Стаття 4. Подача жалобы.

Громадянин вправі звертатися зі скаргою до дій (рішення), порушують його правничий та свободи, або у суд, або до вищестоящому гаразд підпорядкованості державному органу, органу місцевого самоврядування, установі, підприємству чи об'єднанню, громадському об'єднанню, посадової особи, державному служащему.

Вищі гаразд підпорядкованості орган, об'єднання, посадова особа зобов’язані розглянути скаргу в в місячний строк. Якщо громадянинові полягає у задоволенні скарги відмовлено чи що вона недоотримав відповіді впродовж місяця від її подачі, він може звертатися зі скаргою в суд.

Скарга можна подати громадянином, права якого порушені, або його представником, і навіть на прохання громадянина належне уповноваженим представником громадської організації, трудового коллектива.

Скарга подається на розсуд громадянина чи до суду з місцеві його проживання, або у суду з місцеві перебування органу, об'єднання, посадової особи, державного служащего".

У разі, якщо громадянинові посадовими особами органів влади й управління причинён збитки, він може звернутися у вищестоящий орган чи суд із заявою про відшкодування збитків. Порядок відшкодування збитків регламентується статтею 15 частини 1 Цивільного Кодексу Російської Федерації. Відповідно до нею:

«1. Обличчя, право якого порушено, може вимагати повного відшкодування заподіяних йому збитків, якщо законом чи договором не передбачено відшкодування збитків меншому размере.

2. Під збитками розуміються витрати, які обличчя, чиє право порушено, справило чи має зробити на відновлення порушеного права, втрата чи ушкодження її (реальна шкода), і навіть неотримані доходи, які та людина одержала б при умовах громадянського обороту, якби право був порушено (втрачений выгода).

Якщо обличчя, яка порушила право, одержало як наслідок доходи, обличчя, право якого порушено, вправі вимагати відшкодування поряд з іншими збитками упущеної вигоди у вигляді не меншому, ніж такі доходы.".

Стаття 53 Конституції РФ встановлює, що: «Кожен має право відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (чи бездіяльністю) органів державної влади чи їх посадових лиц».

Стаття 16 ДК РФ деталізує наведену статтю Конституції про й встановлює, що «збитки, завдані громадянинові чи юридичній особі внаслідок незаконних діянь (бездіяльності) державні органи, органів місцевого самоврядування чи посадових осіб цих органів, зокрема видання який відповідає закону чи іншому правовому акту акта державний орган чи органу місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Російською Федерацією, відповідним суб'єктом Російської Федерації чи муніципальній образованием.».

Як, наприклад, стаття 455 Митного кодексу РФ передбачає відповідальність митних органів РФ за збитки або заподіяти шкоду, завдані особам, внаслідок своїх неправомірних дій, як і неправомірних рішень, дії чи бездіяльності службових осіб та інших працівників у виконанні ними службових чи трудових обязанностей".

Відповідальність посадових осіб порушення прав громадян передбачена як і Кодексом РРФСР про адміністративні правопорушення у таких статьях:

Стаття 40.1. Перешкоджання здійсненню громадянином Російської Федерації своїх прав або роботі виборчої комиссии;

Стаття 41. Порушення законодавства про працю законодавства про охорону труда;

Стаття 141. Порушення порядку постановки на облік і термінів заселення житлових будинків культури та житлових помещений;

Стаття 165.2. Перешкоджання явку до суду народного чи присяжного заседателя;

Стаття 182. Незаконне вилучення паспортів і прийняття в заставу .

ВЫВОДЫ:

1. Громадяни є з основних суб'єктів адміністративних правовідносин у складі Федерации.

2. Адміністративно-правовій статус громадян РФ встановлюється і охороняється нормами Конституції РФ, численними законів і підзаконних актів Російської Федерації і суб'єктів Федерації, складовими джерела адміністративного права.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Завершуючи справжню контрольну роботу в тему «Громадяни, як суб'єкт адміністративного права», хочу зізнатися, що в міру виконання роботи переді мною реально здалося «грамади» адміністративних правовідносин, які охоплюють всі галузі права. Сьогодні мені здається, що досліджений мною матеріал, лише верхівка айсберга, що складається з численних законів, інструкцій, правил, розпоряджень та інших нормативних актов.

На погляд, основи адміністративних правовідносин, основним суб'єктом яких є ми — громадян Росії, — це мінімум правової інформації, яка должа широко висвітлюватися й можуть бути доступною кожному громадянинові. Такий їхній підхід, можливо, одне із методів боротьби з так званим «правовим нігілізмом» російського суспільства. Проте, одночасно виникає запитання систематизації і правил адміністративного права.

Предмет адміністративного права складний з вивчення за своєю сутністю, як регулюючий відносини у сфері управління, складність його збільшується в багато разів у зв’язку з відсутність чіткої систематизації. Отже, відсутність «прозорості» адміністративного права, мій погляд, багато в чому породжує сваволю чиновників і корупцію у структурах державного управления.

1. Конституція Російської Федерации.

2. Кодекс РРФСР про адміністративних правонарушениях.

3. Цивільний Кодекс Російської Федерации.

4. Митному кодексі Російської Федерации.

5. Закон РФ від 19.04.91 (ред. від 20.04.96) «Про зайнятість населення Російської Федерации».

6. Федеральний Закон від 19.02.93 (ред. від 28.06.97) «Про беженцах» .

7. Закон РФ від 19.02.93 (ред. 20.12.95) «Про змушених переселенцах» .

8. Федеральний Закон від 13.12.96 «Про оружии» .

9. Закон РФ від 11.03.92 «Про приватної детективної і охоронною діяльність у Російської Федерации».

10. Алёхин О. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Адміністративне право Російської Федарации: Підручник. — М.: Зерцало, Теис, 1996.

11. Лазарєв В.В., Липень С. В. Теорія держави й права: Підручник для вузов.-М.: Видавництво «Спарк», 1998.