Основний зміст. 
Природа функціонування і суперечності розвитку фондового ринку

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання і методи, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано теоретико-методологічне підґрунтя, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних автором наукових результатів для подальших наукових розробок.

У першому розділі «Методологічні аспекти дослідження фондового ринку» розкрито сутнісні особливості категорій, на яких базується дослідження, виявлено напрямки еволюції фондового ринку, визначено його специфічні риси як системи особливих економічних відносин.

Сек’юритизація надає ряд важливих переваг для суб'єктів фінансового ринку порівняно з банківським кредитуванням. З теоретичної точки зору зміст цього процесу зосереджений у категорії фіктивний капітал, який, не маючи власної вартості, знаходить своє втілення у цінних паперах. Однорідність і універсальність цінних паперів як прав на певні види ресурсів зумовлює їх специфіку, яка виражається у набутті ними форми інвестиційного товару.

У сучасних умовах розрив між реальним і фіктивним капіталом посилюється, що модифікує економічні відносини і робить їх менш прозорими і визначеними. Діалектичне поєднання процесів широкого впровадження інформаційних технологій, корпоративно-мережевого ринку, процесів зрощування транснаціональних компаній, національних держав і міжнародних фінансових інститутів з рисами фіктивного капіталу призвело до його переростання у новий вид — віртуальний капітал. Він є глобальним, гранично рухомим, переміщується практично миттєво, з мінімальними трансакційними витратами, майже неосяжним.

На рисунку представлено дані щодо капіталізації організованого фондового ринку і обсягів світового ВВП. Важливо відмітити, що реальні обсяги глобального фіктивного капіталу є значно більшими, оскільки включають неорганізований ринок, де розміри продаж суттєво перевищують показники біржової торгівлі, та всезростаючий оборот похідних фінансових інструментів.

У сучасному світі масштаби фіктивного капіталу набагато перевищують обсяги грошового обороту реального сектору, а його волатильність є значно вищою, що містить у собі потенційну загрозу стабільному розвиткові. Досягнення такого рівня складності і потужності є результатом багатовікового генезису форм фіктивного капіталу, перші з яких згадуються ще в XIV ст. Початок стрімкого розвитку фондового ринку зазвичай пов’язується із заснуванням фондової біржі в Амстердамі у 1602 р. Проявляючи високу ефективність у якості механізму перерозподілу коштів, фондовий ринок поступово залучав усе більші обсяги ресурсів, удосконалюючи свої інструменти і способи торгівлі. Водночас проявився і зворотній бік фондових операцій — схильність до спекуляцій, які у певний момент призводять до перегріву ринку і біржових крахів, зумовлюючи необхідність посилення зовнішнього регулюючого впливу.

Дослідження системних характеристик фондового ринку виявило, що він є складною нелінійною системою, яка володіє значним потенціалом самоорганізації. Особливо важливо, що рівень складності цієї системи такий, що реально вона стає закритою для відслідковування усіх її внутрішніх процесів, і свідомому впливові піддається лише як «чорний ящик». Застосування міждисциплінарного підходу дозволяє розкрити фондовий ринок як феноменологічну систему, яка є результатом сукупної дії не лише економічних, а й правових, інформаційних, ідеологічних, культурних факторів. Суттєвий вплив на функціонування фондового ринку справляють і психологічно-моральні чинники, такі як довіра, надія, мораль, відчуття визначеності і справедливості та інші, що дає підстави для висновку про неприйнятність застосування до фондового ринку стандартних методів державного втручання. У дисертації сформульовано наукову проблему щодо протиріччя між необхідністю регулювання індустрії цінних паперів та її внутрішньою природою, яка йому протидіє.

У другому розділі «Концептуальні засади розвитку фондових ринків» проаналізовано основні процеси, пов’язані з функціонуванням фондового ринку, які визначають напрям його подальшої еволюції.

Професійні інтереси основних учасників фондового ринку — емітентів та інвесторів — зазвичай не знаходяться у площині сфери цінних паперів. Вони звертаються до нього, керуючись економічним інтересом, підкріпленим упевненістю, що інвестор не втратить свої кошти, а емітент збере необхідні ресурси, який на практиці не завжди виправдовується.

Ринок володіє певними механізмами для урегулювання інтересів різних груп: у випадку недобросовісної поведінки емітента інвестор має можливість продати його цінні папери, а якщо це явище стає масовим, рівень довіри до емітента знижується, курси його цінних паперів падають, подальше залучення ресурсів на фондовому ринку буде супроводжуватись певними труднощами. Проте й інвестори у такому випадку теж понесуть втрати через зниження курсів. Взаємодія інтересів передбачає суб'єктивно-об'єктивний процес узгодження незбіжних або протилежних інтересів усіх учасників ринкового процесу.

Важливо, що інтереси, які формуються у суб'єктів фондового ринку, є інтересами привласнення заради привласнення, вони не нормовані, тобто для них не існує будь-яких природних обмежувальних норм привласнення; матеріальна форма і споживчі властивості благ не суттєві, вони регулюються нормами прав власності. Тож головним напрямом державного урегулювання відносин на фондовому ринку має стати створення та зміцнення загальних підвалин інституту прав власності. Саме відносини власності дозволяють об'єднати в єдине ціле розрізнені економічні процеси та узгодити економічні інтереси усіх суб'єктів фінансового ринку.

За умови ефективної роботи фондовий ринок здатен вирішити ряд важливих, часто взагалі унікальних завдань і суттєво підвищити економічні показники розвитку країн. Він може бути джерелом високих прибутків, генератором дієвих регулюючих механізмів, барометром стану як окремих підприємств та галузей, так і національних та світової економік, хоча усі ці явища та процеси характеризуються значним рівнем ризику, мінімізація якого також можлива за допомогою фондових інструментів і специфічних методів аналізу.

Особлива увага у наукових дослідженнях традиційно приділяється перерозподільній функції фондового ринку як його головному призначенню в ринковій економіці. На нашу думку, найбільш актуальним у цьому аспекті є переведення заощаджень, насамперед населення, з непродуктивної форми у продуктивну. Для цього необхідна кропітка робота державних органів та суспільних організацій у напрямку створення дієвого інституціонального середовища, формальних (інфраструктурних, законодавчих) і неформальних інститутів (довіри до фондового ринку, відповідної економічної культури та ідеології, мінімальних знань з основ ринкової економіки та фондових операцій). Все більшого значення набуває функція акумуляції надлишкової грошової маси, яка дозволяє окремим країнам нарощувати грошовий оборот і уникати надмірних інфляційних проявів.

На сьогодні всі аспекти діяльності фондового ринку реалізуються на основі новітніх досягнення науково-технічного прогресу, які не лише технічно удосконалили його роботу, але й вивели її на якісно новий рівень. Природа фінансових інструментів, у тому числі цінних паперів, така, що вони у найвищій ступені залежать від інформації, значущими характеристиками якої є достовірність, своєчасність та повнота.

Іншим аспектом взаємодії фондового ринку з досягненнями НТП є капіталізація hi-tech акцій, що є не лише випадковим сегментом ризикованих активів, але і засобом перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь інноваційних компаній, що має як позитивні риси, так і негативні. В цілому інформаційні технології, мережа Інтернет шляхом зменшення асиметрії інформації, підвищення швидкості операцій, дематеріалізації цінних паперів значною мірою вплинули на характер фондового ринку, обумовили віртуальність фіктивного капіталу, змінюючи його когнітивні характеристики.

У третьому розділі «Основні напрями подолання кризи фондового ринку» досліджено можливості існуючих теорій з аналізу світової фінансової кризи, механізм її розгортання у сфері цінних паперів, основні чинники динаміки фондових індексів та запропоновано такі напрямки подолання макроекономічних колізій на світовому і національному фондових ринках, які враховують феноменальну природу фіктивного капіталу.

Зважаючи на особливості цієї глобальної за своїм характером фінансово-економічної кризи, основоположні принципи й підходи таких наукових концепцій, як кейнсіанство, теорія М. Фрідмена в класичній формі, теорії економіки пропозицій (supply-side economics), що доповнює теорію М. Фрідмена, і теорії раціональних очікувань (нова класична макроекономіка), що успадкувала окремі положення монетаризму, не здатні (за загальновизнаною оцінкою зарубіжних та вітчизняних наукових авторитетів) методологічно забезпечити розробку ефективних антикризових заходів. Сучасні дослідження, характерною рисою яких є використання міждисциплінарного підходу, їх суттєво збагачують, проте не завжди комплексно описують і вирішують масштабні завдання. У результаті, незважаючи на численні прогнози кризових явищ, регулюючі органи в усьому світі виявились неспроможними не лише їх відвернути, але хоча б частково нівелювати.

Більшість науковців і практиків фондового ринку погоджуються, що механізмом краху фондових ринків є фінансові «бульбашки», які проявляються у перегріві цін на фондові інструменти. З точки зору системного підходу, їх утворення зумовлене властивостями грошей довільно розширюватися і перерозподіляти енергію в економіці, зокрема, через фінансову систему і фінансовий ринок. Ідеологія формування подібного явища досить проста: нова бульбашка — це нові надії інвесторів, які часто пов’язані з новими фінансовими технологіями, зокрема остання — з сучасними видами деривативів. Важливо підкреслити, що ці інструменти отримали свій бурхливий розвиток, випереджаючи інші сектори фондового ринку, саме на позабіржовому ринку ОТС (див. табл.), тобто за межами біржових технологій побудови систем управління ризиками та поза регулятивним впливом органів фінансового нагляду, який, як правило, ефективно контролює ситуацію на біржових ринках. Самі моделі цих інструментів, на нашу думку, є досить вдалими, в той час як конкретні способи їх застосування були невиправдано ризикованими. Надмірне прийняття ризиків більшістю учасниками фондового ринку стало підґрунтям розгортання кризових процесів.

Таблиця. Обсяги світових фінансових ринків, трлн.дол.*

• * Джерело: Derivatives: Over the counter, out of sight [Електронний ресурс]// The Economist. — 12.11.2009. — Режим доступу: http://www.economist.com/node/14 843 667
• ** станом на червень місяць

Принциповою характеристикою фондового ринку, яка визначає ступінь його впливу на економічну систему, є динамічність — крах фондового ринку може відбутися за лічені дні. Усі його параметри, які досліджувалися в роботі, відіграють свою роль — починаючи від сутності і особливостей фіктивного капіталу і закінчуючи можливостями, наданими інформаційними технологіями. Може скластися враження про нестійкість фондового ринку, але насправді він, будучи позбавленим інерції, властивої іншим, і в тому числі фінансовим секторам економіки, блискавично і влучно визначає найбільш слабкі місця економічної системи, реагуючи падінням біржових індексів та випереджаючи її кризу.

Після кризи глобальний фондовий ринок потребує не відродження, а реформування, яке зменшить ризик повторення подібних явищ через приведення правил гри у відповідність із існуючою реальністю. Корекція державної політики з цінних паперів має бути виражена у зміні мети регулювання фондового ринку, а не в напрямі його фактичного посилення. Створення умов для ефективної роботи фондового механізму потребує досягнення високої інформаційної спроможності ринку; недопущення випадків компенсації приватних ризиків за рахунок суспільних фондів, інтеграцію органів регулювання. Реалізація цих напрямів потребує участі не лише регулюючи органів, але й самих учасників ринку, таких як саморегулюючі організації, рейтингові агентства, і, у першу чергу, самих інвесторів.

Удосконалення українського фондового ринку, який досі є лише квазі-ринком і має значно більше слабких місць, ніж реальних досягнень, можливе за рахунок: посилення ролі вітчизняних інвесторів, які наразі практично відсутні, інформування фізичних осіб про його можливості, податкового та іншого стимулювання інституційних інвесторів, потенціал ресурсів яких практично не використовується на фондовому ринку, підвищення корпоративних стандартів діяльності публічних компаній-емітентів.