Вступ

Бокс - спортивний вид боротьби кулаками,яка також зветься pugilism (дослівно "кулачний бій") та prizefighting (дослівно "бій за нагороду").

До програми сучасних Олімпійських ігор включений 1904 року.

Можливо, люди використовували кулаки, щоб улагодити суперечки протягом багатьох сторіч, перш ніж хтось подумав про організацію боїв для розваги інших.

Щодо віку українського боксу питання існує. Його можна відраховувати з кінця 19 століття та розробок європейськими концесіонерами донецького вугілля. Енциклопедія боксу наполягає на цих фактах. Сучасні ветерани, до яких має відношення Михайло Якович Мацих, старший тренер ЦСК ЗС України, більше прихильні наполягати про розвиток боксу в Україні у повоєнні часи, знову ж таки нагадуючи про Донбас, про Львів, Харків і Київ.

Нескладні розрахунки складуть середній вік одного з найпопулярніших видів бойових мистецтв, у такому ж віці боксерська спільнота сприймає спартаківця М. Я. Мациха, який уквітчував своїми гострими боями сторінки київського боксу, запеклість якого на той час важко виміряти будь-якою шкалою.

Настроен быстро оздоровить и укрепить организм? Посещение сауны в киеве - эффективный и в то же время самый оптимальный вариант. Лучшие бани и сауны в Киеве ты можешь посмотреть на probani.com.ua, где представлена детальная их характеристика.
Мається свідчення того, що бокс як кулачний вид єдиноборств існував приблизно десь 1500 року до нашої ери на острові Крит. Сучасні дослідження дозволяють також стверджувати, що цей вид єдиноборства був відомий в Африці набагато раніше, зокрема в Ефіопіі. Ієрогліфічні записи, що датуються 4 тисячоліттям до нашої ери, свідчать про поширення цього спорту по всій долині Нілу і в Єгипті після завоювання Єгиптом Ефіопії.

Бокс поширювався разом з єгипетською цивілізацією через Середземномор'я і Близький Схід. 686 року до нашої ери він настільки удосконалився, що був включений до Олімпійських Ігор.

Однак боксом, в сучасному розумінні цього слова, той вид єдиноборства назвати було важко. Поєдинки проходили просто неба.

Глядачі були межею арени, на якій боксували спортсмени. Боротьба тривала доти, доки один з учасників був не в змозі продовжувати поєдинок. Перші боксери змагалися насамперед за славу, однак переможець одержував також золото, домашню худобу або інші трофеї.

Щоб захистити руки і зап'ястя, борці обмотували свої кулаки, а іноді й дві третини передпліч тонкими м'якими смужками шкіри. В 4-му тисячолітті до нашої ери смужки виготовлялися з твердої шкіри. Вони не тільки захищали руки, але й перетворювали їх на зброю. Пізніше, в Римській імперії на смужки шкіри надягалися спеціальні мідні чи залізні накладки, щоб вести гладіаторські бої, які зазвичай закінчувалися смертю одного з бійців.

 

2. Розвиток боксу в нашу еру

З розвитком християнства і падінням Римської імперії кулачні бої як розвага віджили своє і були забуті на кілька сторіч.

Перша формальна зустріч була зареєстрована в Англії в 1681 році. А з 1698 року в Королівському Театрі Лондона проводилися регулярні боксерські змагання. Поступово Лондон розростався, і провінційні чемпіони приїжджали сюди, щоб у двобоях здобути славу і гроші. Це стало поштовхом до розвитку боксу саме в Лондоні. У цих двобоях були погоджені грошові винагороди кожному з боксерів, а також відсоток від ставок, які робили глядачі. Бійці билися без рукавичок і, головним чином, без правил. Вагових категорій не існувало, що визначало тільки одного чемпіона. Природно, боксери більш легкої ваги дуже часто програвали. І хоч раунди були позначені, зазвичай бій тривав доти, доки один із суперників не міг продовжувати поєдинок. Не заборонялося нападати на супротивника і після його падіння на землю. Так продовжувалося до середини шістнадцятого століття.

Хоча бокс і був поза законом, він став вельми популярним. 1719 року улюбленець публіки і переможець у багатьох двобоях Джеймс Фігг був проголошений чемпіоном Англії і протягом 15-ти років носив цей титул. Один з учнів Джеймса Джек Броунгтон робить спробу перетворити кулачний бій на спортивне змагання

 У 1743 році Джек Броунгтон написав перший звід спортивних правил і цими правилами, з невеликими змінами, користувалися доти, доки вони не були замінені на досконаліші у 1838 під час проведення "London Prize Ring rules". Броунгтон відкинув методи, які використовували його попередники (в основному методи п'яної бійки у шинку), надаючи перевагу боротьбі тільки руками. Також боксерам заборонялося завдавати удари нижче пояса.

 Правила Броугтона передбачали тривалість поєдинку доти, доки один з суперників не опинявся на землі. Якщо протягом 30 секунд він не ставав на відстані ярда від свого супротивника, то вважався переможеним. Заборонялося завдавати удари супернику після того, як його визнали переможеним. Джек Броунгтон став "батьком боксу". Він відкрив зал, де тренував своїх учнів. Йому також належить винахід "mufflers" - попередниць сучасних боксерських рукавичок, які повинні захищати руки боксерів.

Після того як Джек Слек переміг Броунгтона, бої за звання чемпіона почали проводити регулярніше. Бокс втратив свою винятковість, і інтерес до цього виду єдиноборства став згасати, хоча такі боксери, як Даніель Мендоза і Джон "Gentleman" Джексон мали надзвичайний успіх.

 Даніель Мендоза важив 160 фунтів (76 кг.) і мав могутній та швидкий удар лівою рукою. Джексон, який переміг Мендозу, впровадив зміни у фінансову класифікацію призів, що додало боксу респектабельності. 1814 року в Лондоні спробували контролювати проведення змагань з боксу. Для цього було засновано Боксерське товариство. В 1838 році це товариство прийняло правила "London Prize Ring rules", які використовувалися для проведення поєдинків як в Англії, так і в Америці. Ці правила вперше були впроваджені 1839 року, коли Джеймс "Deaf" Замне програв титул чемпіона Англії в поєдинку проти Вільяма "Bendigo"Томпсона.

 Поєдинок проходив на квадратному ринзі площею 24 фути (7,32 кв. м.), який був обмежений з чотирьох сторін двома канатами. Коли один з бійців опускався на підлогу рингу, раунд вважався закінченим. Протягом 30 секунд йому надавали необхідну допомогу в кутку рингу. По закінченні 30 секунд суперники повинні були зайняти місце в центрі рингу один проти одного, тоді і починався наступний раунд. Якщо протягом восьми додаткових секунд один із суперників не виходив у центр рингу, він визнавався переможеним. У ринзі заборонялися сварки, лайка, удари ногами і головою, а також удари нижче пояса. Усе це було оголошено неприйнятним під час проведення поєдинку.

Хоча звід правил "London Prize Ring rules" облагородив бокс, проте часті сварки і лайка, властиві старомодним кулачним бійцям - вихідцям з низів, принижували глядачів, що зараховували себе до вищих верств суспільства Англії і, роблячи ставки на гравців, фінансували проведення змагань. Необхідно було переглянути вже існуючі правила проведення боксерських поєдинків. 1867 року Джон Грем з палати Аматорського спортивного клубу запропонував новий звід правил, у якому описувалися методика і регламент проведення поєдинків. Назву цим правилам дало ім'я Джона Шолто Дуглас маркіза Куінсберрі. Правила "Queensberry" відрізнялися від правил "London Prize Ring rules" у чотирьох головних пунктах:

- суперники носили рукавички з м'якою набивкою;

- раунд складався з трьох хвилин боротьби, що перериваються хвилинною перервою для відпочинку;

- будь-яка боротьба, крім нанесення ударів руками, була незаконна;

- кожний з боксерів, який опустився на підлогу рингу, повинний був піднятися протягом 10 секунд.

Якщо цього зробити він не міг, то він вважався переможеним і поєдинок оголошувався закінченим. Також цими правилами встановлювалася класифікація згідно з ваговою категорією спортсмена.

Нові правила професіонали спочатку нехтували, вони вважали їх занадто не мужніми й в основному продовжували боротися, використовуючи "London Prize Ring rules". Але багато молодих боксерів зволили боксувати, керуючись новими правилами "Queensberry". Першим, хто виграв титул чемпіона Англії у важкій вазі, був Джеймс "Jem" Mace. Це відбулося 1861 року. Джеймс "Jem" Mace, який вперше у поєдинку такого рангу використовував рукавички з м'якою набивкою, зробив надзвичайно багато для популяризації правил "Queensberry".

Відомий у той час американський боксер Джон Л. Салліван був невдоволений тим, що чемпіонат світу проходить за правилами "Queensberry". 1889 року поблизу Лондона під час проведення світової першості у важкій вазі Салліван наполягав та тому, щоб бійці боксували без рукавичок, тобто голими руками. У 1889 році Салліван захищав титул чемпіона у важкій вазі проти Джейка Калрайна, востаннє боксуючи без рукавичок. Оскільки в Англії це було поза законом, бій проходив у США.

Після проведення цього поєдинку виникло багато юридичних ускладнень, в результаті яких Салліван змушений був відстоювати титул чемпіона проти Джеймса Дж. Корбета, боксуючи в рукавичках і за правилами "Queensberry".

 

3. Економічний стимул розвитку боксу

На початку двадцятого сторіччя бокс став, мабуть, одним із найкоротших шляхів до слави і багатства. Центр розвитку професійного боксу поступово перемістився до Сполучених Штатів. Цьому сприяло економічне зростання Америки, а також незліченні хвилі емігрантів, з усього світу. Голод змусив тисячі ірландців шукати притулок у Новому Світі.

У 1915 році ірландці стали домінуючою нацією в професійному боксі, яка представляла таких боксерів, як Террі Макговерн, Джек "Philadelphia" Обрайн, Майк "Twin" Салліван та його брат Джек, Пакией Макфарланд, Джимі Клаббі і Джек Брайтон, а також багатьох інших.

З'явилися також німецькі, скандинавські боксери і боксери з Центральної Європи. Видатні єврейські боксери Джо Чоунскі, Абі Атіл, "Battling" Левинскі, Гарі Левіс, які активно боксували до 1915 року, були підтримані другою хвилею таких боксерів, як Барні Росс, Бенні Леонард, Сід Терріс, Лью Тендлі, Ал Сінгер, Максі Розенблюм і Макс Байер.

Неможливо не згадати й американських боксерів італійського походження - всесвітньо відомих Тоні Чанзонері, Рокі Марчіано, Джоні Данді і Віллі Пепа.

Тим часом і темношкірі американці почали сходження до вершин боксу. Вихідці з Африки приїжджали в Америку, щоб досягти слави й успіху.

Серед тих, хто зійшов на вершину, - Петер Джексон, Сем Лангфорд, Джо Валкотт, Джордж Діксон і Джо Ганс, який виграв світову першість у легкій вазі в 1902 році, і Джек Джонсон, який став першим темношкірим чемпіоном у важкій вазі в 1908 році.

Через расистські настрої участь у світовому чемпіонаті темношкірих боксерів була дуже проблематична. Салліван відмовився захищати титул чемпіона у поєдинку проти темношкірого Джексона, а Джек Демпсі, відомий також як "Manassa Mauler", не захотів вийти на ринг проти темношкірого Гаррі Віллса.

Джонсона не визнавали чемпіоном через чорний колір шкіри і, не витримавши утисків, він змушений був виїхати зі Сполучених Штатів. Переслідування темношкірих боксерів продовжувалися аж до "Великої Депресії" 1929 року.

Темношкірий боксер Джо Луїс, який виграв у 1937 році титул чемпіона світу у важкій вазі, став одним з найвідоміших боксерів. Генрі Армстронг, "Sugar" Рей Робінсон, Арчі Мур, Езард Чарльз, "Jersey" Джо Волкотт, Флойд Патерсон, Соні Лістон, Мухаммед Алі і Джо Фрейзер також вигравали титули чемпіона світу в різних вагових категоріях.

В останній чверті двадцятого століття в боксі домінували темношкірі спортсмени. Це "Sugar" Рей Леонард, "Marvelous" Марвін Хаглер, Томас Хернс, Ларрі Холмс, Майкл Спінск і Майк Тайсон. Іспанія теж додала імена своїх боксерів в алею слави. Досить згадати таких відомих спортсменів, як Карлос Монзон, Паскваль Перез, Роберто Дюран і Алексис Аргуелло. Панчо Вілла з Філіппін у 1923 році став першим азійським боксером, який виграв титул чемпіона світу в легкій вазі. Наприкінці двадцятого століття Східна Азія дала багато боксерів, що успішно борються за найвищі титули професійного боксу.

1867 року маркіз Джон Шолто Дуглас, який розробив правила "Queensberry", почав проводити перші аматорські змагання з боксу. У 1880 році була сформована Аматорська Асоціація Боксу (ABA), а з 1881 року почали проводитися перші регулярні чемпіонати серед аматорів.

1888 року в США був заснований Аматорський Спортивний Союз (AAU), і з цього часу щорічно проводилися національні першості за цією версією.

1926 року газета "Chicago Tribune" започаткувала аматорські змагання "Золоті Рукавички". Вони отримали статус національної першості і конкурували зі змаганнями, які проводив Аматорський Спортивний Союз (AAU).

1978 року в США ухвалили закон, що забороняв Аматорському Спортивному Союзу (AAU) контролювати більше одного олімпійського виду спорту. Це привело до формування Федерації Аматорського Боксу Сполучених Штатів Америки (USA/ABF), що контролює американський аматорський бокс і нині.

Аматорський бокс швидко розвивався в багатьох країнах світу. Це спричинило організацію міжнародних турнірів, які проводяться щорічно, кожні два роки або кожні чотири роки, як Олімпійські ігри. До міжнародних змагань аматорського боксу найвищого рівня належать Європейські Ігри (European Games), Ігри Співдружності націй (Commonwealth Games), Панамериканські Ігри (Pan-American Games), Всеафриканський Чемпіонат (All-African Championships) і Всесвітні Ігри Військовослужбовців (World Military Games). Всі аматорські змагання контролюються Міжнародною Асоціацією Аматорського Боксу (Association Internationale de Boxe Amateur - AIBA), заснованою в 1946 році з штаб-квартирою в Лондоні.

У колишньому Радянському Союзі та інших прокомуністичних країнах не було професійних боксерів. У 1950 році Радянський Союз приєднався до Міжнародної Асоціації Аматорського Боксу. Радянські боксери виступали на Олімпійських іграх 1952 року, показавши високий рівень підготовки, поряд зі Східною Німеччиною, Польщею, Угорщиною і Кубою.

На Кубі професійний бокс дотепер заборонений урядом Фіделя Кастро, внаслідок чого кубинські боксери стали домінуючою силою в міжнародному аматорському боксі. Кубинський важковаговик Теофіліо Стівенсон виграв олімпійські золоті медалі в 1972, 1976 і 1980 роках. Бокс в Африці став розвиватися в 50 - 60-х роках двадцятого сторіччя, коли більшість країн цього континенту отримала незалежність.

 

4. Менеджери та промоутери професійного боксу

Дуже важливими і часто найвпливовішими постатями в кар'єрі професійних боксерів є їхні менеджери. До завдань менеджера входить підтримка форми боксерів, укладання контрактів, спостереження за тренуваннями і підготовкою до змагань.

Перші менеджери з'явилися ще на початку двадцятого сторіччя. В часи кулачних боїв кращі бійці мали патронів, що захищали їхні фінансові інтереси. Але коли цей вид спорту почав втрачати популярність серед дрібнопомісного дворянства, боксерів наймали професіонали, що не тільки піклувалися про їхні гроші, але й вибирали гідних супротивників - і ця функція менеджерів стала їхнім основним завданням. Досвідчений менеджер поступово веде свого протеже до вершини, і як нагороду за гарну роботу одержує обумовлену частину прибутку, що незмінно супроводжує успіх боксера. Деякі успішні менеджери, котрі дбають не тільки про особистий добробут, здобувають майже таку ж популярність, як і їхні підопічні. Промоутери - це люди, які планують і організовують бої і які, можливо, є найбільше значними фігурами за сценою. Саме вони проводять матчі і часто ставлять на перемогу або поразку величезну купу грошей.

Людиною, що перетворила бокс на великий бізнес, був Джордж "Tex" Рікард - перший великий промоутер цього виду спорту. Після того як 1906 року в шахтарському містечку Нью Голфілд Рікард організував бій за титул чемпіона світу в легкій вазі між Джо Гансом і Оскаром "Battling" Нельсоном, він зрозумів, які гроші можна одержувати за організацію поєдинків боксерів-професіоналів. Рікард, граючи на почуттях публіки і вміло використовуючи рекламу для залучення глядачів на боксерські турніри, істотно підвищив прибуток, який отримували від продажу квитків. Також йому належить ідея радіотрансляцій боксерських поєдинків, що значно збільшило аудиторію любителів боксу. В кожний з п'яти поєдинків за титул чемпіона світу за участю Джека Демпсі, що Рікард організував з 1919 по 1926 рік, він вкладав більше одного мільйона доларів. В роки "Великої Депресії" після закінчення спортивної кар'єри Демпсі дивіденди, отримані Рікардом від організації боксерських поєдинків, вичерпалися. Тоді в 1935 році промоутер Майк Джакобс підписав контракт з Джо Луї, починаючи нову еру розквіту боксу. Прибуток за всю спортивну кар'єру Луї перевищив $ 5 000 000.

Англійський промоутер Джек Соломонс після Другої світової війни відродив британський бокс, умовивши багатьох кращих американських боксерів перетнути Атлантику, в той час як вони, скоріше за все, зволили б залишитися вдома. Багато чудових англійських промоутерів наслідували Соломонса, зокрема Гаррі Лівен, Міккі Дафф, Майк Берретт і Беррі Ірн.

Останнім часом промоутерів часто підозрюють в участі у сумнівних справах і угодах. Скандально відомі американські промоутери Дон Кінг і Боб Арум потрапили під ретельну перевірку ФБР.

Кінг - одна з найбільш суперечливих фігур у сучасному боксі. В його кар'єрі було достатньо труднощів. Він зробив дуже багато для популяризації боксу і для своїх боксерів таких, як Тайсон і Чавез. Його методи і стиль іноді навіть з'являлись у заголовках газетних статей. Багато критиків задавалися питанням, чи зосереджені інтереси Кінга власне на спорті.

Загадковий замах на англійського промоутера Френка Уоррена в 1990 році викликав побоювання, що професійний бокс далеко не такий кришталево чистий, яким видавався.

Після Другої світової війни телебачення почало відігравати важливу роль у професійному боксі. Через відносно невеликі кошти, затрачувані на трансляцію професійних боксерських поєдинків, з середини 50-х років вони стали більш регулярними, ніж трансляції інших спортивних змагань. Така ситуація зберігалася до початку 1960 року. Після 1962 року інтерес до телетрансляцій професійних боксерських поєдинків поступово знижується. Однак у 1976 році, коли відразу п'ять американських боксерів виграли золоті олімпійські медалі, а потім перейшли в ранг професіоналів, інтерес телеаудиторії знову став підвищуватися. Поява кабельного телебачення в Сполучених Штатах у 80-ті роки двадцятого сторіччя призвела до виникнення великої кількості професійних клубів, які займаються підготовкою молодих боксерів.

Телебачення значно збільшило прибутки боксу. Багатомільйонні гонорари в боях за титул чемпіона світу серед суперваговиків до середини 60-х років стали звичними. Важковаговик Мухаммед Алі за свою двадцятилітню кар'єру заробив понад $ 69 000 000. Контракти, які укладаються на поєдинки в суперважкій вазі, а також прибутки від тоталізатора обмежити неможливо. 06 квітня 1987 року середньоваговики Рей "Sugar".

Леонард і Марвін Хаглер розділили гонорар у $ 30,000,000. Крім телебачення, на розвиток професійного боксу в Америці, і менше в Європі, вплинуло те, що все більше і більше поєдинків проходили в казино. Найбільші і престижні казино Лас-Вегаса, Атлантик-Сіті і Нью-Джерсі використовували професійні боксерські поєдинки для збільшення своїх прибутків, однак ці турніри одержали національне та міжнародне визнання.

 

5. Професійні боксерські організації

У світовому професійному боксі не існує єдиної організації, що здійснює контроль за аматорським і професійним боксом.

У Сполучених Штатах у 1920 році були засновані дві організації:

- Національна Асоціація Боксу (National Boxing Association) - недержавна організація;

- Нью-Йоркська Державна Спортивна Комісія (New York State Athletic Commission) - державна організація.

Розподіл контролю призвів до ситуації, коли конкуруючі між собою організації іноді присуджували різним боксерам однакові титули.

У Європі організацією, що керувала професійним боксом, став Міжнародний Боксерський Союз (International Boxing Union), що у 1948 році трансформувався в Європейський Боксерський Союз (European Boxing Union).

Було зроблено кілька спроб створити одну організацію, що контролювала б професійний бокс у всьому світі, але вони закінчилися провалом.

У 1963 році була створена Всесвітня Боксерська Рада (WBC). На початку 1960-х років Національна Асоціація Боксу (NBA) змінила назву і стала називатися Всесвітня Боксерська Асоціація (WBA). У 1983 році була сформована Міжнародна Боксерська Федерація (IBF), а в 1988 році почала свою роботу Всесвітня Боксерська Організація (WBO).

У 1991 році з'явилася ще одна структура - Міжнародна Боксерська Організація (IBO), яка використовує незалежний комп'ютерний рейтинг.

 Протягом дев'ятнадцятого і початку двадцятого сторіччя поступово формувалася класифікація вагових категорій. Поштовхом до цього стало те, що боксер важкої ваги завжди мав перевагу над суперником легшої ваги. Класифікація вагових категорій була розроблена в США й Англії.

Були виділені вісім вагових категорій, що визнані в усьому світі:

- flyweight (третя найлегша вага) - не більше, ніж 112 фунтів (50.8 кг);

- bantamweight (друга легка вага) - 118 фунтів (53,5 кг);

- featherweight (друга напівлегка вага) - 126 фунтів (57,2 кг);

- lightweight (друга легка вага) - 135 фунтів (61,2 кг);

- welterweight (друга напівсередня вага) - 147 фунтів (66,7 кг);

- middleweight (середня вага) - 160 фунтів (72,6 кг);

- light-heavyweight (важка вага) - 175 фунтів (79,4 кг);

- heavyweight (суперважка вага) - більш, ніж 175 фунтів (79,4 кг).

В усіх світових і національних поєдинках вищезгадані вагові категорії повинні суворо дотримуватися. Якщо вага боксера перевищує вагу, передбачену ваговою категорією, в якій він виступає, йому надається час привести свою вагу у відповідність з прийнятими нормами. Якщо йому це не вдається - поєдинок не проводиться. Якщо після одержання чемпіонського титулу з'ясовується, що вага боксера була більша, ніж визначена ваговою категорією, він позбавляється титулу і обкладається штрафним санкціям.

Дві додаткові вагові категорії, "junior-lightweight" - 130 фунтів (59 кг) і "junior-welterweight" - 140 фунтів (63,5 кг) були зареєстровані в Сполучених Штатах у 20-х роках (термін "junior" в боксі не має ніякого відношення до віку). Ці вагові категорії були прийняті для боксерів, що не могли взяти участь у восьми вищевказаних вагових категоріях.

На сьогодні існує 17 вагових категорій. Всесвітня Боксерська Рада (WBC) впровадила наступні класифікації ваги боксера:

- cruiserweight (перша важка вага)) - 195 фунтів (88,5 кг);

- super middleweight (перша півсередня вага)) - 165 фунтів (74,8 кг);

- super welterweight (перша середня вага) - 154 фунта (69,9 кг);

- super bantamweight (перша надлегка вага) - 122 фунта (55,3 кг);

- super flyweight (перша легка вага) - 116 фунтів (52,6 кг);

- light-flyweight (друга найлегша вага) - 110 фунтів (49,9 кг);

- strawweight (перша найлегша вага) - 105 фунтів (47,6 кг).

 

 

6. Ринг, правила, екіпірування

...............................................