Відсотково-комісійні банківські продукти, їх розвиток в Україні

Відсотково-комісійні банківські продукти, їх розвиток в Україні

Відсотково-комісійні банківські продукти — це розрахунково-касове обслуговування клієнтів (юридичних і фізичних осіб), послуги системи «Клієнт-Банк», «Телебанкинг», «Вестерн Юніон», операції з пластиковими картками і чеками, лізингові, факторингові та форфейтингові послуги.

Особливості надання банками відсотково-комісійних продуктів полягає в тому, що вони служать інтересам не тільки конкретного клієнта, але й інтересам економіки країни в цілому.

Передумовою надання банками послуг за розрахунковими та касовими операціями є відкриття клієнтами в даному банку рахунка. Після його відкриття комерційний банк надає комплекс послуг, пов’язаних із: відкриттям і веденням розрахункового, поточного, депозитного, додаткового Й інших рахунків; організацією та виконанням безготівкових розрахунків; виконанням операцій із готівкою.

Платіжними дорученнями доцільно розраховуватися при планових платежах, застосовуваних при постійних і рівномірних постачаннях (між маслосирзаводами і кооперативами, між хлібозаводами, м’ясокомбінатами, молокозаводами і торговельними організаціями). У таких випадках платіж здійснюється не за кожне окреме постачання, а за їхньою сукупністю за певний період, так званий платіжний. Тривалість платіжного періоду, конкретний термін і сума платежу визначаються в угоді сторін, копія якого надається в банк платника. Разом із цим банк має тарифи, за якими клієнт сплачує цю послугу.

Розрахунки платіжними дорученнями дуже прості, зручні і забезпечують швидке здійснення платежу. Однак вони мають істотний недолік — не гарантують платіж постачальнику. Щоб перебороти цей недолік, у банківській практиці введений попередній акцепт платіжного доручення, а останнім часом навіть попередня оплата постачань. Але ці заходи, будучи вигідними для постачальників, ставлять у скрутний фінансовий стан платників.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями — відносно нова і малопоширена форма розрахунків. Вона застосовується в розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Вимогу-доручення виписує постачальник після відвантаження товарів і разом із комерційними документами відправляє безпосередньо покупцю.

Розрахунково-касове обслуговування може застосовуватися у всіх видах платежів за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а також у нетоварних платежах. На практиці чехи частіше використовуються у внутрішньоміських (місцевих) розрахунках, рідше в іногородніх. В Україні розрахунки чеками використовуються рідко, особливо Якщо порівнювати з західними країнами, де чек є переважним засобом безготівкових розрахунків. В умовах України чек залишається винятково технічним інструментом платежів по банківських рахунках, що визначає обмеженість сфери його застосування.

Слід визначити і такий вид операційно-касового розрахунку як акредитив. Але, як правило, розрахунки здійснені акредитивом застосовуються переважно в іногородніх розрахунках за товари і послуги, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати — головним чином вони використовуються в міжнародних розрахунках.

Відносно новим видом банківських послуг є «Телебанкинг» — тобто обслуговування клієнтів на дому: оплата рахунків по телефону, надання банківських послуг через домашній комп’ютер, який підключений до банківського. Активно впроваджують цей банківський продукт АКБ «Укрінбанк», АКБ «Надра», AT «Вабанк» .

Новим видом операційно-касових розрахунків, що з’явився в діяльності українських комерційних банків у 1998 р., стали грошові перекази по системі «Western Union» («Вестерн Юніон»). «Вестерн Юніон» — всесвітньовідома міжнародна система грошових переказів, головною перевагою якої є відправка й одержання грошей за лічені хвилини. Для користування цією системою клієнт може, але не повинен мати рахунок у банку (якщо переказ становить до 300 у. о.), відсутня необхідність замовляти численні бланки. При користуванні «Вестерн Юніон» треба лише вказати прізвище, ім'я, по батькові відправника й одержувача і знати контрольний номер переказу.

Ця система діє у 180 країнах світу та має дуже надійну систему безпеки.

З урахуванням географії переказу, швидкості руху коштів, захисту їх від втручання третіх осіб система «Вестерн Юніон» посідає чільне місце в списку банківських продуктів розрахунково-касового обслуговування.

Однак, слід зазначити, що використання системи «Вестерн Юніон» із точки зору банку — це дуже прибуткова операція, а з точки зору клієнта — досить дорога. Про тарифи, які пропонували українські комерційні банки («ПУМБ», «Кредитпромбанк», «Вабанк», «Приватбанк») по системі «Вестерн Юніон» у 2002 р. свідчать дані табл. 3.4.

банк комерційний лізинг факторинговий Таблиця 3.4 Тарифи українських комерційних банків за системою «Вестерн Юніон» .

Така винагорода банку обумовлена тим, що банк лише здійснює операцію і не може розраховувати на роботу з сумою переказу навіть декілька годин. Тому для банку при здійсненні операцій по системі «Вестерн Юніон» важливого значення набуває надання саме послуги клієнту і, в зв’язку з цим дохід, який отримує комерційний банк при наданні цієї послуги, досить значний.

До розрахунково-касових операцій Комерційних банків відноситься і система «Клієнт-Банк», яка останнім часом, почала активно застосовуватися українськими комерційними банками. Традиційна система «Клієнт-Банк» передбачає обмін інформацією між клієнтом і банком завдяки так званому модемному зв’язку. При цьому клієнт може в будь-який час (включаючи позаопераційний) отримати банківську виписку та провести оплату своїх рахунків.

Найбільший потік інформації спрямований від банку до клієнта, тобто більшість підключень клієнтів до даної системи направлені на отримання виписок по рахунках та іншої банківської інформації, і лише 10−15% від загального обсягу — це інформація направлена від клієнта до банку — платежі та залити на отримання тієї або іншої інформації.

Встановлення клієнтові системи «Банк-Клієнт» у комерційних банках України проводиться безкоштовно, а їх обслуговування в повному режимі коштує 50 доларів США за курсом НБУ на місяць (в інформаційному режимі — 25 доларів США). В банках «Приватбанк», «Правекс», «Вабанк» у 2002 р. доходи від послуг системи «Клієнт-Банк» юридичним особам по рахунках у гривні становили 4,5% від загального обсягу отриманих доходів, а в іноземній валюті — 3,3%. За обслуговування клієнтів за системою «Банк — Клієнт» банки отримують як відсоток, так і комісію.

До касозо-розрахункових операцій комерційних банків відноситься і касове обслуговування банківських клієнтів. Для того, щоб здійснювати безперебійне касове обслуговування клієнтів, банки повинні мати у своєму розпорядженні визначену суму касової готівки, тобто банкнот і монет, що зберігаються в касі і сейфах або сховищах банку. При визначенні оптимальної суми касової готівки перед банками стоїть складна дилема. З однієї сторони, сума готівки повинна бути достатньою для забезпечення безперебійного обслуговування клієнтів, від чого залежить і одержання банком доходів за касові операції, і репутація надійного байку. З іншої сторони, ця сума не повинна бути надмірно завищеною порівняно з дійсною потребою банку в готівці, оскільки цей вид банківських доходів не приносить очікуваних комісійних, або відсоткових доходів. Крім того, відповідно до Положення Національного банку на суму касової готівки не зменшується розмір обов’язкових резервів у комерційних банках.

Банки виконують касові операції по обслуговуванню клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком. Ці правила визначають єдиний порядок прийому, видачі грошей, їх перерахування, упакування, збереження й обліку.

Комерційні банки беруть зі своїх клієнтів плату за касове обслуговування. Види платних послуг, а також розмір, форма комісійної винагороди визначаються банками на договірній основі з клієнтами з урахуванням взаємних інтересів банку та клієнтів, що, в свою чергу, вимагає визначення собівартості виконання кожного виду операцій, оскільки без таких даних досить складно визначити ціну за послуги, що надаються. Собівартість касових операцій банку визначають, насамперед, виходячи з обсягу здійснених прямих витрат, головним чином у вигляді оплати праці банківських працівників, безпосередньо зайнятих виконанням відповідних операцій. Слід також врахувати і витрати, які пов’язані з експлуатацією обчислювальної техніки і касових машин, що використовуються в роботі банку.

До відсотково-комісійних продуктів слід віднести пластикові картки та чеки, бо за всі операції з ними банки одержують як відсоткову, так і комісійну плату. Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому їх можна назвати платіжними. Проте деякі з них мають ще й інше призначення — забезпечувати кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші — дебетовими.

Банки України працюють з пластиковими картками VISA, MASTER CARD, EUROCARD, CIRRUS/MAESTRO.

Для українських комерційних банків застосування пластикових карток у масових платежах має наступні вигоди; збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків і можливості збільшувати їх доходи; зростає імідж банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежів.

Перехід на карткові платежі вимагає від банків також значних первинних витрат на технічне і програмне забезпечення, підготовку кадрів, лінії зв’язку тощо.

У цілому для фінансово-банківської системи України широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів буде мати такі вигоди: збільшиться залучення грошових коштів у внутрішньобанківський обіг, посилиться керованість грошового обігу в цілому, підвищиться роль банківської системи в розвитку економіки; знизиться частка готівки в грошовій масі, скоротяться витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати), з’явиться додатковий стимул для переведення банківської справи на сучасні електронні технології, що сприятиме зростанню попиту на новітню комп’ютерну техніку, програмне забезпечення, системи зв’язку, висококваліфіковані кадри і тим самим дасть поштовх до розвитку вітчизняного виробництва і зайнятості.

Активний розвиток ринку пластикових карток в Україні почався в 1996 році, коли в дійсні члени VISA по регіону СЕМЕА (країни Центральної та Східної Європи, Близького Сходу й Африки) були прийняті українські банки: «Приватбанк», «Аваль», «Перший Український Міжнародний Банк», «Укрексімбанк», «Промінвестбанк», «Ощадбанк», «Укрінбанк». Разом із «Аваль», який отримав членство за рік до цього, вони практично одночасно приступили до емісії пластикових карток і розвитку в Україні мережі прийому карток до оплати.

Одна з найбільш серйозних проблем, з якими зіткнулися українські банки, шахрайство з пластиковими картками. Якщо рівень фрода (fraud — шахрайство) по регіону СЕМЕА небагато перевищує загальносвітовий, то рівень шахрайства по Україні значно (у 20−30 разів) перевищує регіональний. Основна причина катастрофічного зростання рівня шахрайства за останній рік в Україні — відсутність правової бази. В даний час в українському законодавстві немає статей, за якими осіб, викритих у незаконному використанні пластикових карт, можна було б притягти до карної відповідальності.

Безсумнівними лідерами й основними конкурентами в області емісії пластикових карток в Україні є «Приватбанк», «ПУМБ», «Аваль». Більше половини всіх пластикових карток VISA на Україні (54%) належить Приватбанкові; останній є також безсумнівним лідером по випуску міжнародних карток із високим оборотом. Банки «Аваль» і «ПУМБ», які обрали з самого початку курс на масовий випуск локальних зарплатних карток Cirrus/Maestro в системі Europay, поділяють між собою першість на цьому ринку карток (34% і 43%). По загальній кількості карток банки «Приватбанк» і «ПУМБ» займають приблизно однакові позиції (28% і 33%), банк «Аваль» — на третьому місці (21%).

Основними напрямками роботи комерційних банків по пластикових картки є такі: емісія міжнародних карток, еквайрінг, розвиток мережі банкоматів, емісія локальних карток, зарплатні кредитні картки (кредитування зарплатних проектів), CO-BRANDING програми.

Банки випускають кілька різних типів міжнародних карток для різних категорій клієнтів. Загальна кількість міжнародних карток на 01.01.2003 досягає більше 30 тисяч.

Visa Classic, Eurocard/MasterCard найбільше розповсюджені картки для клієнтів — фізичних осіб, які мають необхідність оплачувати товари і послуги, а також одержувати готівку по картці при виїзд за кордон і в межах України. Такі картки можуть використовуватися і як особисті, і як корпоративні картки невеликих підприємств. Visa Business, Eurocard/MasterCard, Corporate — картки, використовувані тільки як корпоративні для оплати представницьких витрат і для відряджень. Використання цього виду, але дорожчих карток у якості корпоративних є престижнішим порівняно з Classic і MasterCard.

Рис. 3.19. Розподіл українського ринку міжнародних пластикових карток «VISA»

• 1 — «ПУМБ» (23);
• 2 — «Промінвестбанк» (8);

З — «Південний» (1);

• 4 — «ВА банк» (1);
• 5 — «Укрексімбанк» (2);

б — «Укрінбанк» (1);

• 7— «Укркредитбанк» (2);
• 8 — «Перкомбанк» (3);
• 9 — «Аваль» (6);
• 10— «Приватбанк» (54)

Важливим напрямком роботи комерційних банків України є еквайрінг — розвиток мережі прийому до оплати пластикових карток. Роботи з даного напрямку включають укладання договорів % торговельними точками, установку необхідного устаткування, інструктування персоналу, забезпечення прийому слипів і перерахування коштів за товари, продані по картках. Середній рівень комісійних по еквайрінгу — 3,5%. Розвиток цього напрямку переслідує дві основні мети. Перша — одержання комісійного доходу від еквайрінгу як такого. Основним тут є підприємства торгівлі? великим оборотом по картках, які обслуговують іноземців і заможних клієнтів — готелі, ресторани, агентства з продажу квитків і т. ін.

Рис. 3.20. Розподіл українського ринку міжнародних пластикових карток «Cirrus Maestro»

• 1 — «ПУМБ» (43);
• 2 — «Укрінбанк» (1);
• 3 — «Укркредитбанк» (3);
• 4 — «Приватбанк» (3);
• 5 — «Аваль» (34);
• 6 — «Легбанк» (І); ,
• 7— «Фінанси та кредит» (3);
• 8 — «Укрексімбанк» (4)

Друга мета розвитку еквайрінгу — стимулювання внутрішнього використання карток. Цей напрямок не дає безпосереднього прибутку, але сприяє емісії як міжнародних, так і локальних карток.

На початок 2003 р. «Приватбанк» обслуговував по еквайрінгу більше 12 тисяч торговельних точок і підприємств сервісу.

Напрямок роботи з пластиковими картками — розвиток мережі банкоматів. Цей напрямок є найбільш затратним у картковій програмі банків. Установка банкоматів, як і еквайрінг, має дві мети. Установка банкоматів у місцях, відвідуваних іноземцями, де існує великий обіг по зняттю готівки з чужих карток, забезпечує банкові одержання комісійного доходу, а також міжбанківських комісій від емітентів. У випадку вдалої установки банкомата можна окупити витрати протягом 1−2 років за рахунок прямого комісійного доходу. В той же час, установка банкоматів необхідна при впровадженні зарплатних проектів і з метою стимулювання емісії карток. Банк не одержує прямого доходу від операцій по своїх картках, але установка банкоматів є великим стимулом емісії карток. Зокрема в даний час в Україні працюють більше 50 банкоматів «Приватбанку» .

Рис. 3.21. Загальна кількість міжнародних пластикових карток на ринку України

• 1 — «ПУМБ» (33);
• 2 — «Промінвестбанк» (5);
• 3 — «Правекс» (1);
• 4 — «Мрія» (1);
• 5 — «Укрексімбанк» (3);
• 6 — «Фінанси та кредит» (1);
• 7 — «Укркредитбанк» (1);
• 8 — «Аваль» (21);
• 9 — «Приватбанк» (28);
• 10— «Укрінбанк» (1)

Рис 3.22. Розподіл банкоматів між банками України

• 1 — «ПУМБ» (23);
• 2 — «Південний» (2);
• 3 — «Правексбанк» (3);
• 4 — «Укрексімбанк» (6);
• 5 — «Фінанси та кредит» (5);
• 6 — «Укркредитбанк» (1);
• 7 — «ВАбанк» (2);
• 8 — «Аваль» (36);
• 9 — «Приватбанк» (20);
• 10 — «Укрінбанк» (1);
• 11 — «Легбанк» (1)

У галузі розвитку еквайрінгу лідирують «Аваль», «ПУМБ» і «Приватбанк». Якщо в розвитку банкоматних проектів ці банки займають приблизно однакові позиції (34, 23 і 20%), то в роботі з торговельними точками по наданню їм можливості приймати до оплати пластикові картки конкурентами є тільки два банки — «Приватбанк» і «Аваль» .

Рис. 3.23. Розподіл РOS — терміналів між банками України

• 1 — «ПУМБ» (4);
• 2 — «Правексбанк» (1),
• 3 — «Укрексімбанк» (8);
• 4 — «Аваль» (44);
• 5 — «Приватбанк» (40);
• 6 — «Укрінбанк» (2)

Завдяки столичному розташуванню головного офісу «Аваль» лідирує по кількості охоплених цим обслуговуванням торговельних точок у Києві; Приватбанк, який володіє могутньою філіальною мережею, компенсує відставання в столиці розвитком мережі еквайрінгу в обласних і регіональних центрах по всій Україні.

Важливим напрямком роботи українських банків із пластиковими картками є емісія локальних карток, що стала можливою тільки після створення досить широкої мережі прийому карток до оплати в Україні. Клієнтів, які здобувають особисті картки для оплати товарів в українських торговельних точках, небагато. Тому масове поширення таких карток можливе тільки на базі зарплатних проектів, сутність яких полягає в переході до виплати зарплати по пластикових картках.

Розвиток цього напрямку зустрічає на своєму шляху дуже серйозні перешкоди — важкий фінансовий стан українських підприємств, нерегулярна виплата і низький рівень зарплати, який дає змогу робити покупки тільки на ринках, а не в магазинах, які приймають картки до оплати і т. д. Однією з переваг для клієнтів відносно отримання зарплати по картках є надання кредитів. Розвиток цього напрямку необхідний банкові для розширення своєї клієнтської бази, оскільки до банківського обслуговування залучається, як правило, «небанківське» населення, що раніше не мало ніяких відносин із банком. На початковому етапі впровадження зарплатних проектів потрібні великі інвестиції. Однак світовий досвід показує, що з розвитком ринку частка внутрішніх трансакцій постійно збільшується в загальному обороті по картках і саме внутрішній ринок здатний забезпечити стратегічні цілі банку на цьому ринку.

Так зокрема, у ведучого банку, який випускає пластикові картки «Приватбанку» випущено більше 75 тисяч локальних карток. На основі проведеного дослідження можливих операцій кредитування по пластикових картках із усієї різноманітності кредитних операцій слід виділити наступні, що дають оптимальне поєднання рівня прибутковості і ризику: кредитування особистих пластикових карток клієнтів, які мають високий оборот по картках і мають з банком давні партнерські відносини; кредитування корпоративних карток компаній-клієнтів банку, у яких високі обороти по поточних рахунках; кредитування зарплатних проектів на підприємствах, на яких впроваджена видача заробітної плати по картках. Зокрема, дослідження свідчать, що загальна кількість кредитних карток, що обслуговуються «Приватбанком» , — дорівнювала близько 5 тисячам.

Важливим напрямком роботи комерційних банків із пластиковими картками є CO-BRANDING програми — випуск спільних карток. Ці програми виконуються з залученням великих фірм, які мають Власну клієнтську базу. Мета таких програм — розширення клієнтської бази за рахунок приєднання клієнтської бази фірми-партнера. Кожен із партнерів відповідає за виконання певної ділянки робіт; відповідно визначається частка прибутку. На 01.01.2003 р. загальна кількість спільних карток, яку випустив, зокрема, «Приватбанк» дорівнювала більше 6 тисяч.

В Україні є необхідні умови для того, щоб пластикова картка перетворилася з привілею забезпечених громадян у повсякденний засіб розрахунків. Вирішення цього завдання на даному етапі зустрічає дуже великі труднощі — від загального стану економіки до катастрофічних масштабів шахрайства по пластикових картках. Однак, як показує досвід інших країн, і в тому числі Росії, за умови координації діяльності банків між собою, з Національним банком і Верховною Радою України, зокрема з питань прийняття відповідного цивільного і карного законодавства, це завдання може бути вирішено протягом найближчого десятиліття. І при розробці маркетингової стратегії українські комерційні банки повинні Це врахувати.

Важливе значення серед відсотково-комісійних продуктів комерційних банків мають лізингові послуги, які пов’язані з передачею майна в тимчасове користування на умовах строковості, зворотності і платності або, інакше з одержанням і виробничим використанням майна, яке не належить користувачеві. Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових послуг і полягає в наданні лізинтодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або отримується ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене до вільного обігу на ринку і до якого немає обмежень про передачу в лізинг. За надання лізингу лізингодавець, тобто банк отримує як відсотки за кредит, так і комісію. Можна виділити чотири види лізингу:

• * фінансовий лізинг — договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, протягом якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.
• * оперативний лізинг — договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизуються 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору операційного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
• * зворотний лізинг — договір лізингу, який передбачає отримання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг.
• * пайовий лізинг — здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна. Про надзвичайну важливість лізингових послуг для України свідчить т. е. що
• 16 грудня 1997 p. був прийнятий новий закон «Про лізинг», який чітко визначив правові й економічні засади його здійснення в нашій країні.

Актуальність розвитку лізингу в Україні обумовлена перш за все несприятливим станом парку устаткування (значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання). Одним із варіантів вирішення цих проблем може бути лізинг, який об'єднує елементи зовнішньоторгових, кредитних і інвестиційних операцій і відповідних послуг. Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг над звичайною позичкою. Лізинг передбачає 100% кредитування і не потребує негайної проплати. При використанні звичайного кредиту для закупівлі майна підприємство повинно було б сплатити приблизно 15% вартості покупки за рахунок власних коштів. При лізингу контракт укладається на повну вартість майна, а платити починають після поставки майна орендарю. До того ж значно простіше отримати контракт за лізингом, ніж позичку. Особливо це стосується дрібних і середніх підприємств. Деякі лізингові компанії навіть не вимагають від орендаря ніяких додаткових гарантій. Передбачається, що забезпеченням угоди служить саме устаткування. При невиконанні орендарем своїх обов’язків лізингова компанія відразу ж забирає своє майно.

Існують деякі негативні аспекти лізингових угод, які мають враховувати всі партнери. В лізингові платежі, крім плати за власне устаткування і відсотка за кредит, входить і комісійна винагорода лізингодавця (як плата за надану послугу). Тому придбання устаткування через лізинг в абсолютному вираженні коштує дорожче, ніж купівля його напряму. Лізинг — це форма фінансування, проміжна між кредитуванням та прямими інвестиціями. Проте з точки зору оподаткування він виявився в менш вигідному становищі, ніж ці види придбання устаткування. Так, лізингоодержувач не має права відносити лізингові платежі на собівартість продукції і оплачує їх з прибутку після сплати податків. Із усієї вартості отриманого в лізинг устаткування користувач може відносити на свої витрати тільки амортизаційні відрахування. До того ж відсотки за кредит і комісійні лізингодавця додатково обкладаються податком на додану вартість, що ставить лізинг у менш сприятливе становище, ніж одержання кредиту в комерційному банку. Все це, звичайно, не сприяє бурхливому зростанню кількості лізингових угод, які укладаються в Україні.

В Україні єдиною по-справжньому вагомою гарантією успіху лізингової угоди можна вважати вибір платоспроможного і надійного партнера, тому банк пропонує, з однієї сторони, послуги по оцінці платоспроможності лізингодержувача, а з іншої — по підбору надійного лізингодавця, отримуючи при цьому комісійну винагороду. Він може на замовлення лізингодавця провести також додатковий ретельний аналіз фінансового стану потенційного лізингоодержувача, перспективності сфери його діяльності і можливості встановлення з ним відносин довіри. Через те, що система оподаткування лізингових операцій не сприяє їхньому розвитку, особливого значення набувають послуги банків як лізингодавців по зниженню податкового тягаря для своїх клієнтів. Банк може запропонувати клієнтові віднести більшу частину його внесків на останні місяці терміну угоди, коли устаткування вже виведено на заплановану потужність і здатне себе окупити. Повністю в компетенції лізингодавця знаходиться також питання про те, чи вимагати попередню оплату частини вартості устаткування на початковому етапі дії угоди. Можливе пільгове (відносно) складання лізингової угоди й оформлення її частини як оперативного лізингу (з віднесенням платежів по ньому на собівартість і зменшенням оподаткованого прибутку) з подальшим продовженням і продажем устаткування за символічною остаточною вартістю (зберігаються особливості фінансового лізингу, а податки сплачуються як за умов оперативного) .

В кредитному портфелі банків частка лізингових операцій займає поки що небагато місця, як правило не перевищуючи 3−5%.

Лізинг в Україні — порівняно новий вид діяльності. Для стимулювання інвестицій у виробничу сферу, для оновлення промислового потенціалу, для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників у нашій країні необхідно розвивати лізингові відносини. Але для цього треба створити відповідні умови. Як показує досвід інших країн, цьому слід приділяти особливу увагу: відповідне законодавство, податкові пільги і таке ін.

Уряд перш за все повинен, якщо не звільнити, то хоча б знизити в два рази податок на прибуток, одержаний лізингодавцями від реалізації договорів лізингу зі строками дії три і більше років. Також пільги слід надавати банкам, які погоджуються кредитувати лізингові компанії, тоді лізинг у нашій країні буде набирати обороти і гратиме більш вагому роль в економіці України.

До відсотково-комісійної групи банківських продуктів слід віднести і факторингові послуги.

Факторинг в Україні мало розвинений, хоч і є високодохідним банківським бізнесом, ефективним знаряддям банківського маркетингу, однією з форм інтегрування банківських операцій, які найбільш пристосовані до сучасних процесів розвитку економіки.

Факторинг доцільно визначати як специфічну послугу, що надасться фаторинговими відділами банку своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування — інкасування і дебіторських рахунків своїх клієнтів і отримання на їхню користь платежів за відвантажені товари та зроблені послуги. Загальний механізм досягнення такої мети — надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов’язання платника. Тому в факторингу поєднуються декілька банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні та ін.

За умовами договору, клієнт сплачує відповідну суму факторинговому відділу за проведення розрахунково-кредитних операцій, які складаються з двох частин: 1) відсотки за кредит, що надасться факторинговим відділом за наданий факторинговий кредит. Цей відсоток на 1−2 пункти вищий діючої облікової ставки; 2) комісійні (за інкасацією рахунків 1,5−2,5% від вартості рахунків-фактур).

У факторингових операціях беруть участь три сторони: факторинговий відділ, який купує рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнт (постачальник товару, кредитор), який укладає угоди з факторинговим відділом; підприємство (позичальник) — покупець товару. Механізм здійснення факторингової операції можна дослідити за поданою нижче схемою (рис. 3.24). Постачальник укладає з факторинговим відділом договір про факторингове обслуговування, яким він надає право отримання платежів щодо власних боргових вимог на визначених умовах. Але насамперед факторинговий відділ проводить оцінювання фінансового стану клієнта, визначає галузь його діяльності, асортимент продукції, що реалізується, кон’юнктуру ринку тощо. Якщо підприємство (постачальник) стало клієнтом факторингового відділу, то воно передає всі рахунки-фактури факторинговому відділу, однак при цьому за кожним документом клієнт повинен отримати згоду на оплату. Після цього відділ встановлює рівень платоспроможності покупця.

Рис. 3.24. Механізм проведення факторингових операцій

1. — відвантаження товарів; 2 — акцепт розрахункових документів за товари; 3. — виставлення розрахункових документів; 4 — перевірка-платоспроможності покупця; 5 — оплата розрахункових документів постачальником; 6 — оплата розрахункових документів покупцем.

На сучасному етапі в багатьох країнах світу факторинг-ком-панії мають систему «On Line». Зміст ЇЇ полягає в тому, що факто-ринг-компанії через комп’ютерну систему можуть цілодобово отримувати дані про стан обох сторін факторингових відносин. При цьому факторинг-компанія надає своїм клієнтам різнобічну інформацію не тільки щодо бухгалтерських розрахунків, а й з питань стану збуту продукції та послуг, про зміни цін, платоспроможність майбутніх покупців. Цей вид факторингу називають факторинговою операцією з повним обслуговуванням.

Факторингові операції можуть здійснюватися за двома напрямками: без фінансування, з фінансуванням (рис. 3.25).

Рис. 3.25. Зміст факторингових операцій

У першому випадку клієнт факторингового відділу, відвантаживши продукцію, виставляє рахунки покупцеві через компанію, завдання якої полягає в отриманні на користь клієнта платежу В строки відповідно до укладеного договору (від 30 до 120 днів).

На умовах інкасування рахунків із фінансуванням факторинговий відділ купує рахунки-фактури у клієнта на умовах негайної оплати 80−90% вартості відвантажених товарів, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 10−20% вартості відвантажених товарів клієнту не виплачуються, а зараховуються на окремий рахунок на випадок вимог покупця щодо якості продукції, її ціни і таке ін.

Факторинг з фінансуванням може бути двох типів:

• 1-й тип — відкритий факторинг — це форма факторингової послуги, при проведенні якої Покупця повідомляють, що постачальник передає факторинговому відділу рахунки-фактури;
• 2-й тип — закритий факторинг (конфіденційний) — операція, при якій покупця не повідомляють про здійснення факторингового механізму постачальником.

В цьому разі покупець веде розрахунки з постачальником, який після отримання платежу повинен перерахувати відповідну його частину факторинговому відділу для погашення кредиту.

Основна мета факторингового обслуговування — інкасування дебіторських рахунків своїх клієнтів і одержання призначення на їх користь платежів. Факторні операції є купівлею права на стягнення боргу. Це не просто одна з форм фінансування. Банк купує у свого клієнта рахунки, як правило, без права зворотної вимоги з нього і, крім надання Йому грошових коштів пропонує ряд послуг до остаточного погашення рахунків. У цей перелік входять:

• * вивчення кредитоспроможності;
• * ведення конторських книг, інкасація;
• * взяття на себе ризику.

Банк оцінює кредитоспроможність наявних і можливих боржників клієнта і заздалегідь встановлює граничний розмір авансу. Дебітори отримують вказівку здійснювати платежі безпосередньо в банку, який одержує копії р ахунків-фактур. Сума, яку клієнт отримує в рахунок некасових боргів, звичайно становить 80−90% від вартості рахунків фактур, за мінусом дисконту і комісійних банку, а 10−20% необхідні на випадок ризикових ситуацій. Комісія банку звичайно дорівнює 1−2% від загальної вартості придбаних рахунків і залежить від торгового обороту клієнта, ступеня ризику і обсягу необхідної конторської роботи. Ряд банків надає і більш широкий спектр послуг, супутніх факторингу: веде повний бухгалтерський облік дебіторської заборгованості; консультує з питань організації розрахунків, укладання господарських угод, своєчасного одержання платежів і т. д.; інформує про ринки збуту, ціни на товари, платоспроможність майбутніх покупців; надає страхові, рекламні та інші послуги.

До групи відсотково-комісійних банківських продуктів слід віднести і форфейтингові послуги. В останні роки В Україні потроху почали розвиватися форфейтингові послуги, тобто купівля боргу, вираженого в оборотному документі у кредитора на безоборотній основі, коли форфейтер (покупець боргу) бере на себе обов’язок про відмову від звернення регресивної вимоги до кредиторів при неможливості одержання задоволення своїх вимог у боржника. Купівля оборотного зобов’язання відбувається, звісно, з дисконтом. Механізм фортейнингу застосовується у фінансових угодах з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань та експортних угодах для сприяння надходженню грошей експортеру, який надав кредит іноземному покупцеві. Безперечно, оборотними документами в процесі форфейтингу виступають векселі (прості та перевідні), а також зобов’язання в формі акредитиву, хоч і дуже рідко, бо у випадку з акредитивом необхідно попередньо та детально узгодити всі умови угоди, що призводить до збільшення строків усієї процедури. Між тим форфейтинговий ринок передбачає високу швидкість укладання угод і спрощеність документообміну.

Витратами імпортера, який бере участь в форфейтинговій послузі є комісійні на користь гаранта. Звичайно комісія — це певний відсоток від номінальної вартості гарантованих або авансованих векселів, що є об'єктом переговорів між імпортером і гарантом. Витрати експортера по організації форфейтингового фінансування складаються з: ставки дисконту, комісії за опціон і комісії за зобов’язання. Ставка дисконту базується на відсотковій ставці за кредит, що наданий на термін, який дорівнює середньому строку дисконтованих векселів.

Існують різні формули розрахунку дисконту, одна з них враховує дисконтуючий фактор Z, можна визначити наступним чином:

Потім форфейтеру необхідно визначити розмір премій, які стягуються понад суми дисконту. Рівень премій відображає ступінь ризиків, яким піддасться форфейтер. Частіше за все вони пов’язані з політичними труднощами або проблемами трансферу, значно менше з неспроможністю гаранта, оскільки гарантію зазвичай беруть у першокласного гаранта.

Наступний компонент премії пов’язаний із тим, що форфейтингове фінансування надається за фіксованою відсотковою ставкою. І хоча форфейтер може погодити строки отриманих і наданих позичок, відсотковий ризик залишається (завжди існує реальна можливість того, що фінансування по вигідній ставці може виявитися недоступним).

Якщо векселі виражені у валюті, яка мало поширена на ринку, в такому випадку премія може включати ще один компонент, а саме: комісійні, які пов’язані з проведенням форфейтером операцій валютного свопа. Ще однією складовою премії є кошти, які забезпечують форфейтеру покриття його управлінських витрат на організацію угоди (звичайно, 0,5% від ставки дисконту). Розмір премії буде вище, якщо форфейтер і експортер домовляться про купівлю векселів через певний проміжок часу (наприклад, через один місяць і більше).

Форфейтинговий ринок залишається невеликою частиною ринку середньострокових фінансових ресурсів, бо банкам важко узгодити дати погашення форфейтованих активів із датами погашення власних позичок. Таким чином, залишається досить високий ризик у випадку зміни відсоткових ставок, що істотно стримує активність учасників даного ринку. До того ж потрібна спеціальна техніка, а також масштабні дослідження ринку і певні зусилля по його формуванню. ;

Більшість фортейнингових операцій здійснюється банками, і кредитний аналіз є обов’язковим етапом підготовки угоди. Існує мінімум чотири види ризику, які повинні бути проаналізовані фор-тейнером: ризик гаранта, ризик покупця, ризик імпортера" ризик країни. Крім того, фортейнер повинен зібрати наступну інформацію: яка кредитоспроможність гаранта, чи згодом можливо буде продати папери за прийнятну ціну, чи є якісь сумніви в кредитоспроможності і компетентності експортера або імпортера і чи є можливість купівлі даного боргу з урахуванням наявних у портфелі форфейтера цінних паперів.

Банку часник форфейтингової угоди може грати роль форфейтера або посередника — гаранта чи аваліста. Послуги, які він при цьому надає клієнтам, можна охарактеризувати як:

• * укладання і юридичний супровід угоди форфейтингу;
• * надання банківських гарантій по форфейтингових паперах;
• * аваль векселів;
• * перевірку стороннього авалю та гарантії;
• * сприяння об'єднанню покупців-форфейтерів у синдикати — підбір зацікавлених у купівлі паперів;
• * розрахування можливих ризиків форфейтера і надання рекомендацій щодо запобігання виникненню непередбачених зобов’язань (наприклад, при застосуванні плаваючої відсоткової ставки у фінансуванні);
• * надання в тимчасове користування на час проведення форфейтингової операції спеціальної техніки за обумовлену договором плату або проведення такої операції технічними засобами банку із залученням його фахівців;
• * проведення попередніх переговорів із учасниками угоди щодо необхідності гарантії чи авалю, розміру дисконту і визначення фінансової ціни контракту;
• * регулярний аналіз результатів форфейтингових операцій із точки зору прибутковості, очікуваних доходів або збитків, допущених помилок.

Форфейтингові послуги є дуже перспективними для банку, це дозволяє залучати для облуговування солідні фірми-експортери, які потребують фортейнування через слабко розвинене державне кредитування експорту і отримувати чималі доходи від надання гарантій по форфейтингових паперах та авалю векселів. Банк має змогу отримати більш високу маржу, ніж при операціях кредитування, а також у разі необхідності легко реалізувати куплені активи на вторинному ринку. Фофтейтингові угоди для банку є більш вигідними, ніж лізингові та факторингові в тому розумінні, що їхнє оформлення значно набагато простіше, вони мають коротший термін. Але на відмінність від факторингу при форфейтингу банк купує векселі на всю суму і на повний термін, беручи на себе всі комерційні ризики без права регресу.

Проте, незважаючи на привабливість факторингу і форфейтингу як перспективних форм фінансування господарських угод, в Україні вони ще не встигли широко розповсюдитися.

Відсотково-комісійні банківські продукти, до яких стосовно запропонованої класифікації відносяться розрахунково-касове обслуговування клієнтів, послуги системи «Банк-Кліент», «Телебанкинг», «Вестерн Юніон» «, операції з пластиковими картками і чеками, лізингові, факторингові та форфейтингові операції приносять суттєвий дохід комерційним банкам України (до 22%) у вигляді як відсотків, так і комісії.

Українські комерційні банки останнім часом, беручи до уваги досвід західних банків, почали разом із традиційними (розрахунково-касове обслуговування) застосовувати і нові банківські продукт: такі як «Вестерн Юніон», «Телебанкинг», «Банк-Клієнт», які с доходними. Проте, на жаль, ці нові банківські продукти використовуються не в повному обсязі, що обумовлено як кризовими процесами в економіці, так і незавершеністю процесу реформування банківської системи України. Лізингові, факторингові та фортейтингові операції ще не зайняли того місця в діяльності українських комерційних банків, як це практично роблять західні банки. Проте активне здійснення цих операцій піде на користь як банківській системі держави, так і українським підприємствам, організаціям, установам.