Магія в християнському культі

ЗМІСТ.

I Разнолика магія.

II Причини виникнення магії.

III Окультизм.

IV Магія в християнському культі.

1. Релігія рабів і вольновідпущенників.

2. Християнські таїнства.

2.1 Причащання.

2.2 Водохрещення.

2.3 Миропомазання й елеєосвячення.

2.4 Сповідь.

2.5 Вінчання.

2.6 Священство.

V Еволюція взаємин християнства і язичництва.

VI Список використаної літератури.

I Разнолика магія.

Північ. Усе покрито мороком. Примарні фігури в каптурах, як у куклусклановцев, освітлені світлом тільки жертовного вогню, що горить у правому куті печери. У центрі печери — задрапірований чорний вівтар з тілом оголеної жінки. Поруч з вівтарем на кам’яному столі, в оточенні чорних свіч, у лиховісній посмішці скалиться білястий людський череп. Верховна жриця, теж вся в чорному, стискає в правій руці меч, лезо якого, відкидаючи відблиски вогню, здається живим. Вимовляючи заклинання, вона викликає магічні сили Всесвіту. Зверху на неї безмовно і безпристрасно дивиться рогате божество.

Що це? Це не сцена з історичного чи кінофільму фільму жахів про диявола. Немає. Це одні зі збор шанувальників чорної магії. Не секрет, що подібні оргії залучають людей і в даний час. Більш того, вважається, що сучасне суспільство переживає ренесанс окультизму і первісного колдоства. Чарівництво, волхвування, чорнокнижництво, колдоство, окультизм — ці слова нині не сходять зі сторінок журналів і газет.

II Причини виникнення магії.

Існують різні визначення магії. Однак усі вони незмінно відзначають одну її особливість, а саме: у її основі завжди лежить віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати навколишній світ.

" Магія — це обряди, зв’язані з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних парфумів і богів" (Велика радянська энициклопедия, 9, 15, 152).

Магічна дія, як правило, складається з наступних основних елементів: матеріальний предмет (речовина), тобто інструментсловесне заклинання — чи прохання тпебование, з яким звертаються до надприродних силвизначені дії і рухи без слів — обряд.

Час виникнення магії учені відносять до періоду первісного суспільства, точніше — до епохи кам’яного віку. Маються дані, що магічні обряди і вірування існували вже в неандертальцев, що жили 80−50 тисяч років тому. Мова йде про поховання (складах) ведмежих кіст у мустьерских печерах Драхенлох (Швейцарія), Петерсхеле (Німеччина), Регурду (Франція), що розглядаються як свідчення мисливської магії (печерні ведмеді в той час минулого одним з головних об'єктів полювання людей). Первісні люди, вважають деякі вчені, зберігаючи ведмежі черепи і кісти, сподівалися, що це дасть можливість убитою твариною повернутися до життя і тим самим помножить число цих тварин. У багатьох племен, що зберегли первісний уклад життя ще наприкінці ХІХ століття й аналогічних обрядів, що мали, поховання кіст і черепів убитим тварин, цим обрядам давалося саме таке пояснення.

Що стосується виявлених у XIX — XX століттях пам’ятників верхнепалеолитического періоду (пізній кам’яний вік — 40 — 10 тисяч років тому), те вони, і з цим згодні практично усі вчені, свідчать про наявність у первісної людини вже розвитих магічних представлень і обрядів. У 1879 році в Пиренейских горах (Іспанія) була відкрита глибока печера, названа Альтамирой. На стінах і стелі цієї печери рукою первісного художника були зображені кабани, зубри, олені й інші види тварин, на яких полювали люди того часу. У відкритої слідом за Альтамирой уже у Франції печері Мотеспан були виявлені залишки трьох скульптур, що зображували печерних львів. На шиї і грудях одного лева були чітко видні сліди від дротиків і копій, що кидали первісні люди в цю скульптуру. Інші ж дві скульптури були цілком розбиті в результаті частого в них улучення.

Найбільшою популярністю серед подібних знахідок (а на сьогоднішній день їх нараховується більш 100) користається відкрита в 1940 році знаменита печера Ляско. Свою популярність ця печера одержала через багатство і достаток знайдених тут малюнків первісних людей. Велика частина цих малюнків, а деякі з них відрізняються воістину величезними розмірами, прекрасно збереглася до наших днів. В усіх залах печери, у переходах між ними на стіні і стелі первісний художник зобразила в різних позах тих тварин, яких він бачив навколо себе: оленів, ведмедів, кабанів і т.д. Усі малюнки різнобарвні: використовувалися три фарби — чорна, жовта, червона. На тіла тварин і поруч з ними були нанесені насічки, що символізують поле дротика і поранення звіра. Багато малюнків носять сліди від метання в них дійсних копій і дротиків. Малюнків так багато, що місцями вони наповзають один на одного.

Навіщо первісні люди малювали тварин, на яких вони полювали, у настільки незручних, погано освітлених, часто важкодоступних місцях — печерах, їхніх віддалених коридорах і проходах? Навіщо після закінчення своєї роботи вони не насолоджувалися її спогляданням, а руйнували — метали в неї списи і дротики? Відповісти на ці питання допомагають етнографічні спостереження за народами, ще в XIX — XX століттях сохранившими первісний уклад життя.

Відомо, що австралійські аборигени перед початком полювання виконували спеціальний обряд: малювали на піску фігуру кенгуру і під час ритуального танцю втикали в зображена тварина свої бойові списи. При цьому вони думали, що, потрапивши в малюнок тварини, потраплять і в сама тварина під час полювання. Очевидно, так само думала і первісна людина. Тут можна привести слова К. Маркса про фетишизм: «Розпалена прагненням фантазія створює у фетишиста ілюзію, начебто „байдужа річ“ може змінити свої властиві властивості для того тільки, щоб задовольнити його примха». Аналогічна ілюзія створювалася й у первісних учасників магічного ритуалу, що символізує смерть і убивство тварини. «Розпалена прагненням фантазія» виконавців ритуалу перетворювала імітацію полювання в саме полювання, ритуально-магічне «убивство» тварини в реальне убивство звіра.

Дійсні корені первісної віри в магію варто шукати в матеріальних і суспільних умовах їхнього життя. Первісний стан людства іноді зображується повним блаженства, коли люди як мазуни природи одержували від її у виді дарунків усе необхідне для життя. Але про труднощів первісних людей, про суворий, часом трагічних умовах їхнього життя красномовно говорять наступні цифри: майже 50% неандертальцев не доживали до свого двадцятиліття. У кроманьонца середня тривалість життя не перевищувала 20 років. У найбільш важкому положенні виявлялися жінки і діти: 38% неандертальцев умирало, не досягши і 11 років, майже ніхто з жінок не доживав до 25 років. У пітекантропів і синантропів смертність була ще вище: 68% синантропів не досягало і 14 років.

Ці дані були отримані вченими при вивченні кісткових останків первісних людей. Високий рівень смертності найчастіше був результатом частих голодувань, смертельних поранень у ході полювання на великих тваринах, що було закономірним і природної в силу нерозвиненості первісних продуктивних сил, бідності і слабості первісної техніки. У людей тієї епохи були лише найпростіші знаряддя праці, зроблені з каменю, кісти, дерева. Вони були грубі і не могли забезпечити постійні джерела харчування. Кошту до існування найдавніші люди добували полюванням, рибним ловом, збиранням. Однак первісний мисливець, незважаючи на усе своє уміння і мистецтво, часто залишався без видобутку, а рибалка без риби: звір зникав з лісу, риба залишала ріки. Рослинну ж їжу можна було добувати лише у визначені місяці року.

Трудова діяльність первісних людей, усі зусилля наших далеких предків, що мали своєю метою забезпечити себе і своїх близьких коштами до існування, нерідко закінчувалися безрезультатно. Це викликало в них стан непевності у своїх силах, непевності в майбутньому. Відсутність реальних коштів, що гарантують надійні і постійні результати виробничої діяльності, і з’явилися основними причинами того, що людина кам’яного віку звернулася до пошуків ірраціональних коштів практичного впливу на природу. Подібними коштами і з’явилися магічні ритуали й обряди.

Так економічна нерозвиненість, слабість первісного людства, що виразилася в практичному безсиллі людини перед природою, і з’явилася тим соціальним тлом, на якому виросла віра в магію.

Первісні люди були переконані, що за допомогою виконання магічних обрядів вони вступають у контакт із надприродною силою, що могет захистити їх від стихій природи, від усіх злих сил і істот, допомогти в досягненні тієї чи іншої практичної мети, що вони не в змозі досягти за допомогою реальних прийомів і коштів. Конкретні форми колдоства створювалися кожним родом, плем’ям, громадою самостійно, результатом чого з’явилося незліченне різноманіття магічних ритуалів і обрядів. Вчені описали і систематизували буквально тисячі колдовских ритуалів і вірувань, що існували в різних народів у різні часи.

III Окультизм.

Виникнувши в первісну епоху людства, магія не залишалася незмінної протягом століть, а приймала різні форми. Однієї з розвитих її форм є окультизм.

Окультизм (від лат. occultus — таємний, таємний) — це загальна назва для навчань, «теоретично» обосновывающих наявність магічних (чарівних, сверхнатуральных) сил у людині і космосі, недоступних для простих смертних, але доступних для «присвячених», що пройшли особливу ініціацію і тренування. До складу окультизму входять такі «таємні» науки, як астрологія, мантика, чи гадання (хіромантія, физиогномика і т.п.), спіритизм, герметична (по імені легендарного засновника окультизму — Гермеса Трисмегиста, образ якого з’явився результатом з'єднання образів єгипетського бога Тота і грецького бога Гермеса — вісника божественної мудрості) медицина й інші. Уперше мова про окультизм заходить в епоху пізньої античності, коли в I-IV століттях нашої ери в Олександрії була створена велика окультна література, що одержала назву герметичної.

В основі окультизму лежать «принципи» і «закони» первісної магії. Оккультисты лише систематизували найдавніші магічні представлення, засновані на принципі: подібне викликає подібне (симпатична магія), частина заміняє ціле (контагіозна магія).

З виникненням складних високорозвинених монотеїстичних релігійних систем типу християнства, іудаїзму, ісламу, буддизму магічні ритуали стали їхній неотъемлимым елементом. Про те, як увійшла магія до складу однієї з «вищих» религий — у християнство — варто розповісти докладніше.

IV Магія в християнському культі.

1. Релігія рабів і вольноотпущенников.

" Раз виникнувши, релігія завжди зберігає відомий запас представлень, успадкований від колишніх часів." .

Ф. Энгельс.

Подібне твердження відноситься і до християнської обрядовості, що містила в собі елементи обрядів і ритуалів інших религий, що передували чи християнству ж існували в ту ж епоху.

Християнство виник як релігійний продукт соціально-економічних, ідеологічних і політичних відносин визначеної історичної епохи. Соціальною суттю первісного християнства було те, що воно виник як рух пригноблених. Християнство виступало спочатку як религия рабів і вольноотпущенников, бідняків і безправних, скорених чи розсіяних Римом народів, проповідувало прийдешнє рятування від рабства й убогості і шукало цього рятування в посмертному потойбічному житті на небі.

Відповідно до основних принципів свого віровчення християнство переробило матеріал, запозичений з інших религий і додало йому новий символічний зміст і значення. Так, усім древнім религиям були присущи представлення, згідно яким богів, ображених людьми, можна було умилостивити жертвоприносинами. У християнстві ж ці представлення здобували форму віри в те, що одна велика добровільна жертва, принесена посередником, відпокутувала раз і назавжди гріхи всіх часів і всіх людей. Аналогічним образом нове звучання було додано і запозиченим християнством з язичеських религий елементам обрядової символіки: вони стали зв’язуватися з персоною новозавітного Ісуса Христа, божества, що втілилося в образ земного страждальця і своєю смертю людства, що відпокутував усі гріхи.

Християнський культ являє собою сукупність ілюзорно-практичних дій (обряди, ритуали, таїнства, богослужіння, посади, молитви і т.д.), за допомогою яких віруючі сподіваються досягти контакту з надприродною силою. Найбільш очевидний зв’язок з найдавнішими віруваннями і культами мають християнські таїнства.

2. Християнські таїнства.

" Таїнства — суть священнодійства, що під видимим образом дійсно повідомляють віруючим невидиму благодать божию, — суть знаряддя, які необхідно діють благодатию на приступають до оным." .

Архієпископ Макарий.

Християнські таїнства мало чим відрізняються за своєю формою від первісних магічних церемоній. Звичайно, зміст і значення, що вкладав у свої обряди первісний чаклун і які додає своїм діям християнський священик, — різні. Але матеріал, з якого складалася в первісні часи і складається сьогодні церемонія магічного ритуалу і християнського таїнства, техніка їхнього виконання, власне кажучи однакові.

В основі всіх християнських таїнств лежить віра в божественну благодать. Благодать, по визначенню християнських теологів, — це «особлива сила, чи особлива дія божие, що повідомляється нам заради заслуг нашого искупителя і здійснююча наше освячення, тобто з одного боку, що очищає нас від гріхів, що обновляє і виправдує перед богом, а з іншого боку — стверджуюча і возвращающая нас до чесноти для життя вічної» .

Це представлення про благодать як силі, що повідомляє людині особливі чудодійні божественні властивості, восходит до первісних часів. Первісні люди вірили в існування якоїсь таємничої сили, що виходить від парфумів, богів, людей, тваринних і навіть неживих предмето, що може бути засвоєна людиною за допомогою визначених обрядових дій. У маланезийцев ця сила називалася «мана», в індійських племен ірокезів і алгонкинов — «оренда» і «маниту». Счталось, що найбільшою мірою цією силою володіють чаклуни і вожді племен. Щоб сприйняти її, треба було зробити спеціальні магічні церемонії.

У Древньому світі язичники робили різні таємні обряди (по-гречески — містерії), за допомогою яких можна було вступити в контакт із божествами й одержати від них благодать, що гарантує вічне загробне блаженство.

Особливо популярні сталі містерії незадовго до у виникнення християнства. У Римі, Греції й особливо в Малій Азії, Сирії, Єгипті язичники робили всілякі окурювання, обмивання, очищення, жертвоприносини й інші колдовские дії в надії в такий спосіб «очиститися», вступити в спілкування з божеством і самим стати божественними.

Християнська церква включила многие язичеських церемоній у свій культ, переробивши їх на свій лад. Але подібність християнських таїнств із язичеськими обрядами порозумівалися батьками церкви як підступ диявола. Тертуллиан, наприклад, так і писав: «Диявол, намагаючись зіпсувати істину, наслідує в язичеських містеріях самим навіть божественним таїнствам: він і хрестить деяких, як послідовників, обіцяючи їм очищення від гріхів через купіль, і запам’ятовує потім на чолі воїнів своїх, і урочисто робить приношення хліба… і навіть поставляє верховного жреца при шлюбі» .

Спочатку християни запозичали з магічних церемоній і язичеських містерій стародавності два таїнства — причащання і водохрещення. Потім виникли й інші - миропомазание, елеосвящение, сповідь, шлюб і священство.

2.1 Причащання.

У таїнстві причащання, чи святий евхаристии (від грецького eucharistia — вдячна жертва), причащающийся, що вкушає під видом хліба і провина плоть і кров Христа, прилучається тим самим до бога й одержує заставу вічного життя. По навчанню християнської церкви, причащання — саме священне з таїнств, тому що якщо в інших таїнствах Христос повідомляє віруючим у нього ті чи інші дарунки своєї благодаті, те тут він пропонує самого себе — своє тіло і кров.

Таїнство дієприкметника, по християнському віровченню, установлено самим Христом на таємній вечері. Тим самим він «віддав хвалу богу і батьку, благословив і освятив хліб і вино і, прилучивши своїх учнів, закінчив таємну вечерю молитвою про усіх віруючих». У пам’ять про цю подію церква і понині робить таїнство причащання. Священик бере просфиру і на жертовному столі вирізує кубик, що зветься «агнець». При цьому він вимовляє: «Яко вівця на заклання ведеться». Потім розрізає «агнця» на чотири частини, вимовляючи вголос слова: «Приноситься в жертву агнець божий», проколює його списом і говорить: «Прийміть, ядите, це є тіло моє, і пийте від її всі, ця є кров моя» .

Джерела цього таїнства лежать у первісних магічних віруваннях, згідно яким укушання тіла вищої істоти здатно передати що вкушає зроблені властивості цієї істоти і що безпосереднє вкушання його плоті і крові може бути замінено поїданням тварини, рослини, предмета і т.д., у якому ця істота втілена. Подібні представлення були вкрай поширені в первісних народів. Цим порозуміваються і звичаї древнього людожерства. Канібали пили кров убитого ворога як носительку його життєвої сили. В всій Океанії була поширена віра, що, з'ївши печінку убитого, придбаєш його силу і хоробрість. Аналогічні зведення повідомляли мандрівники в XVII-XIX століттях про тубільців Нової Каледонии, індіанцях Південної Америки, корінних жителях багатьох районів Африки.

Поступово криваві жертвоприносини були замінені символічними жертвоприносинами. У цьому випадку роль жертви виконували фігурки з тесту, зерен, злаків і т.д. В Індії з рису і зелених злаків виготовляли зображення богині, що має форму усіченого конуса. Це зображення всіляко прикрашали, робили йому підношення, приносили в жертву чи барана козла. Потім учасники обряду падали перед зображенням на коліна, після чого розбивали статую на шматки і поїдали її.

У Мексиці два рази в рік, у день весняного і зимового сонцестояння, з тесту виготовлялася фігура бога Витцлипутцли, що спершу ушановували по-царському, а потім розбивали і з'їдали.

У Древній Греції і Римі існувало богоедство у формі вкушання хліба і провина.

Звичайно, християнські представлення про єднання людини з богом через теофагию (богоедство), перейняті духом глибокого містицизму і магії, не можна розглядати поза духовним тлом епохи. Почуття безвихідності, апатії, невір'я в сили людини, зв’язані з загальною соціально-політичною обстановкою в Римській імперії, і з’явилися джерелом для виникнення віри в безсмертя, у можливість досягнення щасливого загробного життя, породили надію на надприродний порятунок (що було характерною рисою і символічними обрядами язичеських містерій) і привели в кінцевому рахунку до поширення магії і містицизму. Ті ж мотиви і почуття лежали в основі виникнення й іншого християнського таїнства — водохрещення.

2.2 Водохрещення.

Таїнство водохрещення також грає в християнстві винятково важливу роль, тому що воно — єдине таїнство, визнання якого є неодмінною умовою приналежності до християнської віри. Водохрещення означало прийом нового члена до християнську чи громаду в церкву. Значення водохрещення, однак, не зводиться тільки до символу. Воно є одночасно і містичний акт, що забезпечує крещаемому ряд усіляких земних і небесних благ.

Відповідно до християнського катехізису, «видима сторона» таїнства, тобто сама процедура водохрещення, укладається в тім, що дитини триразово занурюють у купіль (у православних), обливають водою (у католиків), окропляють нею (у протестантів). При водохрещенні в православних священик також читає три закляття-заборони, адресуючи їх дияволу, дує в рот, чоло і груди немовляти, волаючи до бога, щоб вигнати нечистого. Потім провадитися обряд «очищення від диявола», під час якого священик і хрещеники немовляти тричі плюють на підлогу — як би на сатану. Після водохрещення дитини нарікають ім'ям, найчастіше той святого, пам’ять якого відзначається в день водохрещення.

Водохрещення очищає немовляти від гріха його прабатьків і відганяє диявола, унаслідок чого людина народжується знову й одержує право на вічне життя в небесному царстві.

Теорія «вторинного народження» людини приписується самому Ісусу Христу (Євангеліє від Іоанна). У посланнях Павла докладно роз’ясняється зміст християнського навчання про друге «народженні» людини за допомогою водохрещення: воно зв’язується з вірою у воскресіння, а саме водохрещення розглядається як смерть у Христі, що гарантує віруючому одночасно і спільне з Христом воскресіння в нове життя.

Цей загадковий на перший погляд християнський обряд смерті і відродження має довгу передісторію. Ще в первісних племен існували численні аналогічні обряди і представлення. Вони були неотъемлимой частиною таїнств присвяти первісних народів. Прийом до члени таємних союзів, вступ юнака, що досяг полової зрілості, у члени громади і т.д. супроводжувалися символічними обрядами мнимої смерті і нового народження. «Смерть» і «нове народження» при вступі в повноправні члени первісного колективу асоціювалися із символічним умертвінням юнаків особливими парфумами. Способи інсценівки «умертвіння» присвячуються в первісних колективах були різноманітні. Це «смертельний» удар бамбуковим ціпкомпадіння «мертвих» тіл за знаком одного зі старійшиншум і гуркіт у хатині, у якій увели що присвячуються, а потім просовування через отвір закривавленого списа- «проковтування» юнаків тваринами, який символізували форми чи хатини входу в неї і т.д. Після свого «другого народження» юнака після повернення додому поводилися немов маленькі діти, прикидалися, що не вміють правильно ходити, пити і є, говорити, не «дізнавалися» своїх близьких. Їли їжу для дітей, спілкувалися жестами і муканням.

Ідея «другого народження» була розповсюдженої й у Древньому світі. У містеріях того часу «смерть» і «друге народження» були зв’язані з ідеєю містичного прилучення до божества за допомогою магічного повторення подібних подій у його житті. Адже практично всі боги древніх містерій були по своєму походженню божествами щорічно «умираючої» і «» рослинності, щовоскрешає. У ритуалах і обрядах «смерті» і «воскресіння» Древнього світу в наявності сотериологическая спрямованість. Іншими словами, ці обряди в язичеських містеріях своєю метою мали досягнення релігійного «порятунку» за допомогою надприродного рятівника — сотера. Ц-те ідею, як і її обряди, що символізують, і запозичали згодом перші християни, як рятівника обравши персону Христа.

Християнська процедура водохрещення являє собою магічну церемонію. Троєкратне занурення тіла у воду, удягання дитини в чисту сорочку з метою збереження чистоти його душі і т.д. — усе це пережитки гомеопатичної магії, заснованої на вірі в те, що «подібне робить подібне», «наслідок схожо на свою причину» .

Звичай дути на дитину, на воду, олію, щоб додати їм благодать і одночасно відігнати сатану, плювати на сатану під час водохрещення також є пережиток древньої віри — віри в те, що людський подих і слина володіють особливою чаклунською силою. У племені баниора в Уганді, приміром, жрець на третій день після народження дитини представляв його парфумам і просив у них усіляких благ для немовляти, супроводжуючи кожне прохання плювками.

По суті ж, первісним магічним обрядом є і церемонія «постригу власов». Стрижка волосся в дитини при водохрещенні і кидання їх у купіль є пережиток древнього вірування в те, що, покладаючи до ніг божества одушевлену частку свого тіла, що володіє чудесною властивістю росту, людина встановлює з ним міцні відносини. У стародавності в багатьох народів існував звичай жертвувати волосс богам. Так, у фінікійських храмах Астарти була навіть спеціальна посада — галаб-элим — божого цирюльника. Статуї, що зображують богів у древніх храмах, нерідко бували засипані чоловічими і жіноч волосс від верху до низу.

Центральну роль у всіх обрядах грала вода, який люди здавна приписували чарівні якості. Християнські теологи пояснювали водохрещення водою тим, що Ісус Христос святив Йорданські води, прийнявши перше водохрещення від Іоанна Хрестителя. Однак магічний обряд обмивання водою в дійсності набагато раніш Христа і християнства. За багато сторіч до виникнення християнства і народження самого месії древні єгиптяни занурювали дитин у воду, зороастрийцы з Ірану несли немовляти в храм, де жрецы купали їх у спеціальних судинах з водою, римляне робили обмивання хлопчика на дев’ятий день після його появи на світло, а дівчинки — на восьмий. Обряди купання немовляти у воді, окропления його водою відомі в народів Древньої Мексики, Китаю, Японії, Тибету, Нової Зеландії, Африки… Практично у всіх дохристиянських религиях існували обряди ритуального обмивання немовляти, своєю метою имевшие очищення його від злих парфумів.

За словами відомого історика християнства А. Б. Рановича, «віра в чудодійні здібності води відганяти ворожі сили з’явилася джерелом різноманітних, повсюдно розповсюджених култтовых дій, у яких вода застосовується для очищення, окропления, узливання, чаклунства. Застосування в християнському таїнстві водохрещення саме води засновано на тім же первісному представленні про очисну властивість води» .

Так само до епохи первісності відносяться джерела й інші християнські таїнства — миропомазания, елеосвящения, сповіді, шлюбу і священства.

2.3 Миропомазание й елеосвящение.

" Миропомазание — є таке таїнство, через яке викладається крестившет дух святої." .

Ариепископ Макарий.

У християнському катехізисі докладно роз’ясняється зміст помазання чи світом єлеєм (тобто чи олією жиром) окремих частин тіла. Помазання «чола» означає освячення розуму, помазання «персей» — освячення чи серця бажань, помазання очей, ушей і вуст — освячення почуттів, помазання рук і ніг — освячення справ і всього поводження християнина.

Елеосвящение, згідно тому ж катехізису, «є таїнство, у якому при помазанні тіла єлеєм призивається на хворого благодать божия, що зціляє немочі щиросердечні і тілесні». Це таїнство призначене для важко хворих, що знаходяться при смерті.

Якщо приводити порівняння, то серед «примітивних» племен була поширена віра в те, що жир є сідницею душі. Вважалося, що жир, як речовина, у якому міститься життєва сила тварини може передати людині визначені якості цієї тварини. Для цього досить було з'їсти шматок жиру з укладеної в ньому чарівною чи силою просто доторкнутися до нього, обмазатися ім. Араби Східної Африки, наприклад, мазалися левиним жиром, щоб стати хоробрими, як львы, а аборигени Андаманських островів при присвяті юнаків виливали на них свинячий жир, щоб додати їм міцність і силу.

Поступово з магічного передавача властивостей духу, що живе в чи тварині людині, жир перетворився в речовину, що володіє саме по собі чарівними якостями. В Індії існувало, приміром, повір'я, що мазь, виготовлена з жиру убитих хлопчиків, має надприродні властивості. У середньовічній Європі січі з трупного жиру вважалися одним з головних елементів ведьминского аксесуара.

Віра в чарівну силу жиру привела до того, що заговореним жиром стали «лікувати» хворих. Наприклад, на острові Буру його жителі мазали тіло кокосовою олією для захисту від бісів хвороби.

2.4 Сповідь.

Крім помазання єлеєм з метою полегшення фізичних і щиросердечних недуг, у первісних і древніх народів широко застосовувалася і так називана сповідь, тобто перерахування уголос своїх гріхів для «очищення» і рятування від них. Звичай цей і дуже древній, що існував задовго до появи християнства.

Первісні наділяли слово особою, чаклунською силою і тому, перевівши свої гріхи в слова, людина сподівався від них позбутися, перекласти їх на який-небудь предмет. Так, китоловы-малагаси, перед тим як вийти на промисел у море сповідалися друг перед іншому в самих таємних гріхах. Якщо хто-небудь нагромадив занадто багато гріхів, йому не дозволяли виходити в море.

Звичай очищення від гріхів за допомогою слова і козла існував у давньоєврейських племен. Раз у рік усі члени цих племен від мала до велика збиралися в центрі поселення, де первосвященик, підійшовши до заздалегідь підібраного чорного козла і поклавши на нього обидві руки, починав голосно перелічувати гріхи і злочини своїх одноплемінників. По закінченні цієї процедури козла проганяли в пустелю, щоб він відніс із собою гріхи і разом з ними загинув там без води і їжі. Звідси і пішла відома приказка «козел відпущення». Барвистий опис цього обряду приводиться в Біблії (Левіт, 16, 7−11, 21−23). Замість козла в інших народів для аналогічних цілей використовувалися усілякі тварини: собаки, буйволи і т.д.

2.5 Вінчання.

Одержали поширення в історичні епохи, що передували виникненню християнства, і різні обряди і ритуали, що супроводжують вступ людини в шлюб. У тій чи іншій формі шлюб завжди «освячувався». У християнському обряді вінчання, у його «видимій стороні», немає нічого, що не мало би відповідних аналогів у язичеських религиях. Заручення, обручки, весільні дарунки, вінки і т.п. — усе це існувало у весільних ритуалах первісних і древніх народів і мало своєю метою забезпечити венчающихся чоловіка і жінку надприродною благодаттю і плідністю.

Християнський обряд вінчання, як і всі інші християнські ритуали і таїнства, робить особлива священна персона — чи єпископ пресвітер, що розпоряджається божественною благодаттю і переносить її на інших осіб за допомогою визначених маніпуляцій, супроводжуваних молитвами-заклинаннями.

2.6 Священство.

" Під ім'ям священства як таїнства розуміється таке священодействие, у якому через молитовне покладання рук архієрейських на главу обраної особи зводить на цю особу божественна благодать, що освячує і поставляє його на відому ступінь церковної ієрархії, і потім сприяюча йому в проходженні його ієрархічних обов’язків. Називається ще це таїнство рукоположением, зведенням у священний сан, благословенням пресвитерства, таїнством святительським" .

Це таїнство, як і всі інші християнські таїнства, має свою «видиму сторону», що складається в тім, що єпископ, якому належить монопольне право присвяти, покладає руки на присвячується в духовний сан.

Як спосіб передачі надприродних чарівних властивостей покладання рук застосовувалося в багатьох дохристиянських культах. Він був звичайним у древніх іудеїв. Застосовувався він і в культі Митри. На клагенфурстском рельєфі, на інших митраистких пам’ятниках Митра зображується у виді возлагающего руки на голову бога сонця.

В основі подібних представлень про передачу різного роду благодійних властивостей через руки лежить первісне представлення про самостійну силу рук і пальців. Серед народів, що зберегли первісний уклад життя наприкінці XIX століття, був розповсюджений, наприклад, звичай, відповідно до якого пальці убитого ворога, подвергшиеся спеціальної препарации, давали їсти воїнам, щоб додати їм хоробрості, сміливості і доблесті. У багатьох племен також вважалося, що досить палець лише посмоктати, щоб одержати від нього чудодійні властивості.

Те^-ц-те вірування і звичаї і були в специфічній формі сприйняті християнством. Первісна віра в магічне значення руки знайшла своє відображення в наступному біблійному сказанні: «И зробив Ісусе, як сказав йому Мойсей, і пішов убитися з амаликитянамиа Мойсей і Аарон і Ор зійшли на вершину пагорба. І коли Мойсей піднімав руки свої, долав Ізраїль, а коли опускав руки свої, долав Амаликале руки Моисеевы обважніли, і тоді взяли камінь і підклали під нього, і він сіл на ньому, Аарон же й Ор підтримували руки його, один з однієї, а іншої - з іншої сторони. І були руки його підняті до заходження сонця» (Результат, 17, 10−12). У біблійних вираженнях типу «цей перст божий» чи ж «і побачили ізраїльтяни руку велику, котру виявив господи над єгиптянами» відбита віра древніх іудеїв у магічну дію руки на відстані.

V Взаємини християнства і язичества.

Спочатку факт наступності і зв’язки язичества і християнства не возывал заперечень у ранніх християн і навіть усіляко ними підкреслювався, тому що сприяв припливу в християнські громади і церкви нових членів з числа поклрнников язичеських богів і богинь. В міру ж розвитку християнства й особливо з часу перетворення його в державну релігію Великої Римської імперії відношення до цього факту міняється. Знайшовши в богах і богинях стародавності, у язичеській обрядовості конкурентів Христу і християнському культу, батьки церкви рахували ідею наступності й історичного зв’язку християнства і язичества небезпечної і зрадили її забуттю в анафемі. Змінилася і політика християнської церкви у відношенні язичеських религий: після короткочасного періоду співіснування християнства і язичества почалася тривала епоха гонінь і переслідувань язичників.

Однак цілком знищити популярність язичеських вірувань і обрядів серед населення тих країн, де пануючою релігією стало християнство, не удалося. Найбільшим інтересом тут користалося і продовжує користатися що пішло, якщо так можна виразитися, у підпілля язичеське чаклунство. Подібне відбувається ще і тому, що боротьба з усілякими відьмами, чаклунами, чорнокнижниками, волхвами і т.п. займала значне місце в діяльності християнської церкви.

VI Список використаної літератури.

1. А. Ю. Григоренко «Разноликая магія», М., «Радянська Росія», 1987.

2. Г. Л. Курбатов, Э. Д. Фролов, И. Я. Фроянов «Християнство», «Лениздат», 1988.

3. К. Каутский «Походження християнства», М., «Видавництво політичної літератури», 1990.

4. Н.В. Рябушкін, Г. И. Царегородцев «чиПокарання боже?», М., «Видавництво політичної літератури», 1988.