Православие у Росії. 
Церква та російська армія

Православие у Росії. Церква та російська армия

Начало утвердженню православ’я на Російській державі поклало «хрещення Русі», скоєне в 988 р. київським князем Володимиром. У перші століття свого існування Російська Православна Церква повністю залежала в релігійному відношенні від Візантії й очолювалася візантійськими митрополитами. Лише т 1448 р. вона отримала автокефалію, і з 1589 р. стала очолюватися патріархом Московським і Всієї Руси.

С метою зміцнення позицій церкви усередині країни та підвищення її міжнародного престижу Є XVII в. патріархом Ніконом так проведена церковна реформа, стосувалася переважно про рядовий боку релігійному житті. Вона стала приводом ддч розколу російської православній церкві й виникнення напрями, відомого під назвою «старообрядництва», який відкинув церковні нововведення.

Впоследствии у зв’язку з тим, що патріарша влада підтримувала реформаторську діяльність Петра I. управління церквою було перетворено, а само собою воно перетворена Є складової частини державної машини Російської імперії. Місце патріарха з 1721 р. зайняв Святійший Урядовий Синод, очолюваний державним чиновником — обер-прокурором. Торішнього серпня 1917 р. скликаний перший (після заміни патріарха Синодом) Повсюдний Собор Російської Церкви, який відновив патріаршество, обравши главою Російської Церкв Тихона (Белявина). Церква та патріарх Тихін відмовили соціальних перетворень 1017 року. Патріарх зрадив радянську владу анафемі. Розгорнулося протистояння Влади і Церкви.

Чтобы зберегти церква, частина духівництва виступило з ідеєю «відновлення» православ’я, що передбачала визнання Радянського держави, модернізацію усіх сторін церковному житті, Тихін і його прихильники згодом також перейшли на позиції лояльність до радянської влади. Його спадкоємець митрополит Сергій (Страгородский). Став згодом патріархом, закріпив нову орієнтацію церкви. У 1948 р. відбувся Другий помісний собор Російської православної церкви, завершив процес реорганізації Московської патріархії. Собор обрав патріархом Московським й усієї Русі Алексія (Симанского).

Весьма грунтовної коригуванні зазнали багато положень, мають догматичний характер. Визнано, наприклад, можливим по-новому формулювати як самі християнські догмати, і висновки їх. Зокрема, большє нє стверджувалося, що страждання є необхідною умовою «досягнення «небесного блаженства». Духівництво перестало активно пропагувати ідею «відмови від світу».

Труд тепер розглядався як «покарання господнє», не порицался і соціальний, науково-технічний і культурне прогрес. Переглянуте традиційне тлумачення низки становищі Біблії. Поступово модернізується прагоелаЕныи культ весь традиційний уклад церковної жисни. Третій Помісний ««обор, проходив 1971 р. Він орієнтував Гусою/ю Православну Церкву подальшу модернізацію веекаспектоЕ релігійної ідеології, на активізацію її діяльність по зміцненню своїх позицій, і •розширенню контактів з іншими християнськими церквами і об'єднаннями. Патріархом був обраний Пімен.

В час патріархом Московським і Всієї Русі є Алексій II. Первинну осередок Російської православної церкви становить громада Еер, тоищ:; (прихід). Бостлавляемая виконавчим органом, що складається з мирян. Духівництво, наймане виконавчим органом задоволення релігійних потреб парафіян, немає права втручатися у административно-хозяйственную діяльність, обмежуючись скоєнням богослужіння. Витрати зміст храму й обслуговуючого персоналу оплачуються з допомогою добровільних пожертв віруючих, продажу свічок і інших предметів культу, доходів від треб (хрещень, отпеваний, вінчань тощо. п. На ці кошти міститься й усе церковний апарат. Парафії об'єднують у округу (благочиння), що, своєю чергою, в єпархії, територіально збігаються з областями, краями, котрий іноді республіками. Очолюють єпархії архієреї: єпископи, архієпископи чи митрополити. Єпархіальні архієреї підпорядковані патріарху — главі Російської православної церкви, яке обирається Собором.

При патріархові Російської православної церкви є Священний Синод, складалася з постійних і тимчасових членів. Кадри духівництва готують духовні семінарії і академії. Російська Православна Церква має також у своїй розпорядженні монастирі: як чоловічі, і жіночі. Російська Православна Церква видає щомісячний «Журнал Московської патріархії», щорічник «Богословські праці» і низку інших журналів. Видаються Біблія, Новий Завіт, молитовники, церковні календарі, збірники проповідей й інша література религиозно-богослужебного призначення.

В релігії протягом тисячолітнього розвитку було вироблено способи синтетичного на психіку людини, спираючись на художнє сприйняття світу, значно яке посилює емоційний вплив релігійної проповіді.

Государственное реформування Росії відбувається у дуже складних і суперечливих умовах. На обличчя соціально-економічний та політичний криза, вкрай загострена міжнародна військово-політична обстановка. У ситуації одній з найважливіших завдань зміцнення державної мощі країни є створення ефективну систему патріотичного виховання на традиціях вірного служіння своєму Батьківщині. А вирішити цієї проблеми вимагає знання історії держави та духовно-религиозных традицій держави, не враховуючи особливостей різних категорій покупців, безліч ситуації у регіоні хоч і у країні у цілому. Чинником, надають не останнє впливом геть обстановку у колективі (співробітників) — є релігійний чинник. Причому, з одночасним посиленням екстремальності ситуації, його роль зростає, і якщо врахувати, простежується тенденція збільшення віруючих з кожним закликом на військову службу, що з молоді 16−17 років високий відсоток віруючих (до 35%)3 І що політичні, етнічні й інші конфлікти набувають релігійну забарвлення, то релігійний чинник набуває особливого значення.

Еще одне питання стоїть у останнім часом актуальне звучання — проблема релігійного екстремізму і нетерпимості. Поширення нетрадиційних релігій і сект, які мають антигромадський і антидержавний характер, жадає від керівника готовності до кваліфікованим діям, заснованим на знаннях особливостей цих релігій й розширення існуючого законодавства.

С моменту виникнення армії центральним ядром її морально-психологічною готовності виступали ті чи інші релігійні вірування. Не були винятком і Збройні сили Росії. Перед походами і після приносилися жертви богам, відбувалися ритуальні дії. А хрещенням Русі у 988 р. князем Володимиром, встановилася тісний зв’язок між армією, і Православною Церквою, яка благословляла війська і повчала їх переважають у всіх війнах. До появи полків регулярного ладу при Петра I в походах брали участь священнослужителі. У кожній дружині була своя икона-покровительница. Роль релігії визначалася тим, що вона, власне, була єдиним способом виховання, розвитку духовних сил створення та зміцнення морально-психологічного потенціалу армії. Важливу роль підвищенні значення й впливу церкви зіграла й та обставина, що російської армії протистояли війська держав, мають інші офіційні релігії. У часи критичні російської історії релігія завжди була централизующим початком, що об'єднує націю. Сергій Радонєжський благословив Дмитра Донського на ратний подвиг зі звільнення Русі. У період руїни патріарх Московський й усієї Русі Гермоген був непримиренним до соглашателям з польськими загарбниками. У усних проповідях і рассылаемых йшла з Москви грамотах він закликав народ стати за Віру і Батьківщину і помер не зломленим у катівнях інтервентів. У 1612 р. війська під керівництвом князя Дмитра Пожарського звільнили Москву. У главі військ несли ікону Казанської Божої Матері. Невипадково, що свято ікони Казанської Божої Матері так значущий всім народів Росії. Він є символом стійкості і правильності своєму Батьківщині і позбавлення їх іноземного ярма.

Петр I, формуючи регулярну армію і проводячи широкомасштабні реформи, багато запозичив із закордонного досвіду, однак річ духовного виховання доручив православній церкві. Основні форми діяльності духівництва у збройних силах були у окремих розділах статутів російської армії й флоту, які і називалися: «Про священнослужителях». При імператорі Павлі I було створено особливе управління військового духівництва на чолі з польовим обер-священником. З 1890 р. завідування церквами та православним духівництвом армії й флоту довіряється Протопресвитеру. Високий військовий подих і стійкість російських військ у війнах 18 та19 ст. забезпечувалися системою духовного і патріотичного виховання, у якому брали участь як священнослужителі, і офіцерський корпус. Найповніше це позначилася на суворовської школі навчання дітей і виховання, що була пронизана ідеями святості військового обов’язку захисту Батьківщини, відданості Прапора та вірності присязі.

Суворов, будучи глибоко віруючим, вважав віру в Бога основою духовної стійкості солдата, хоча саме являв приклад підлеглим дотримання православної обрядності. Велику роль патріотичне виховання захисників Батьківщини грали храми і собори, прилічені до військового відомства. Вони зберігалися бойові прапори, гармати й зброю военноначальников, увековечивались героїчно загиблі воїни. Виховна робота обмежувалося богослужбової діяльністю, яка включала у собі освячення прапорів благословення знарядь, організацію молитов, проведення літургій і молебнів, проведення хрещених ходів і проповідей. Вона підкріплювалася кропіткої роботою з парафіяльним активом, індивідуальної роботою, проведенням занять із словесності, збиранням і узагальненням інформації про душевному стані військ, пастирських розмовах, благодійної банківською діяльністю та іншими заходами.

Одной з найважливіших традицій по духовно-нравственному вихованню був приклад мужності і безстрашності священнослужителів на полі бою. За виявлений героїзм у роки I Світовий війни більш 1200 священиком нагороджувалися державними нагородами Росії. У Росії її більш 4500 священнослужителів склали свої голови і було покалічені з полів I Світовий війни.

В російської армії чільне положення займала Православна Церква, але були представники та інших конфесій. Серед генералів і полковників напередодні I Світовий війни 85% становили православні, інші ж відносили себе на мусульманам, лютеранам, армяно-грегорианцам. Серед нижніх чинів 75% були православними, 2% — мусульмани, 9% — католики, 1,5% — лютерани.

Традиционно православ’я дотримувався толерантного (терпимого) ставлення до представникам інших конфесій. Це було закріплено у статуті 1893 р., де йшлося: «Іновірці християнських сповідань роблять громадські молитви за правилами своєї віри із дозволу командира в призначеному їм місці й наскільки можна разом з православним богослужінням». У керівних документах протопресвітера військового і морського духівництва підкреслювалося, що: «Подвизающееся на ратному полі духовенство має можливість підтверджувати віру і правоту православній церкві не словом викриття инаковерующих, а справою християнського самовідданого служіння як православним, і інославних, пам’ятаючи, як і останні проливають кров за Віру, Царя і Батьківщину».

Терпимое ставлення до інших релігій різко змінювалося стосовно сектам і релігійною об'єднанням промовцем проти служінню Батьківщині. Від військових священиків вимагалося «прийняти усі можливі заходи до припинення у військах сектантства і мати неослабленное піклування про обмеження православних воїнів від цього шкідливої пропаганди».

Произошедший розкол суспільства на 1917 р. позначився на процесах організації патріотичного і військового виховання. Переважна більшість духівництва стала до опозиції нової влади. І разом із гоніннями на священнослужителів був відданий забуттю накопичений досвід духовного, морально-психологічного впливів на військовослужбовців. Ця людина виявилась затребуваним лише роки Великої Вітчизняної війни. З перших днів війни російська Православна Церква посіла патріотичну позицію, залишилася вірної боргу служіння своєму народу. Більше повно духовно-религиозные традиції російської армії залучатися після чергової зустрічі І. Сталіна з ієрархами російської православної церкви 1943 р. Не переоценивания ролі представниками різних конфесій боротьби з загальним ворогом, слід зазначити, що вони зробили посильний внесок у підтримку високого моралі бійців і трудівників тилу. Духівництво втішало людей скорботи, закликало вірити в перемогу над ворогом, здійснювало збір коштів на будівлі бойової техніки, шефствовало над госпіталями. Отже, історичний досвід свідчить у тому, що російська Православна Церква і забезпечити військове духовенство вносили значний внесок у духовно-моральне виховання воїнів. Разом з командирами духовенство зміцнювало духовно-религиозные традиції до армій, виховувало патріотизм, самовідданість, вірність присязі, віру в справедливість і готовність до самопожертви в ім'я перемоги над ворогом.

Рассматривая проблему взаємодії командування з релігійними об'єднаннями у справі військового і патріотичного виховання у сучасних умовах, слід відразу обмовиться, що будується воно суворо у відповідність до Конституції Російської Федерації ст. 14, 19, 28, 29, 30, 59., законами Р Ф «Про свободу совісті й про релігійні об'єднання», «Про статус військовослужбовців"^ й у відповідність до положеннями. відбитими у спільній Заяві про співробітництво, підписаному Генеральним директором ФАПСИ і Патріархом Московським й усієї Русі, наступними вказівками Управління кадрів і виховної роботи. Організація даної діяльності має виходити з той факт, що на даний час біля Росії діють близько 20 релігійних конфесій і деномінації, і навіть більш десятки різних сект. Найбільш великими релігійними об'єднаннями на терені Росії є Російська Православна Церква, мусульмани і Євангельські Християни — баптисти.

Русская Православна Церква є найбільшою Православною Церквою у світі. У сучасних умовах, після 1988 року, зазначено зростання впливу РПЦ і активізація її діяльність. Кількість хрещень потроїлася, кількість вінчань зросла у сьогодні вдев’ятеро, відкриті тисячі парафій, відновлено чи побудовано сотні храмів, кількість монастирів зросла більш ніж 10 раз, число громадян що ототожнюють себе з православ’ям становить близько 46 відсотків.

Второй за чисельністю релігійної конфесією у Росії є іслам. На території РФ діють два Духовних управління мусульман, Духовне управління мусульман Європейській частині же Росії та Сибіру (р. Уфа), яке охоплює дедалі групи татар і башкир; Духовне управління мусульман Кавказу (р. Махачкала) об'єднує народності Дагестану, чеченців, інгушів, карачаєвців, балкарців, кабардинців, адыгов, черкеси і абазинов. У Росії її налічується близько 15 млн. мусульман. Точний облік утруднений у зв’язку з тим, що у поняття мусульманин часто вкладають належність до народу, традиційної релігією якого було іслам і весь спосіб життя якого полягає у збереженні вірності традицій та звичаям над народом. Загалом у РФ зареєстровано понад 2500 мусульманських релігійних об'єднань.

Церковь Євангельських християн-баптистів є найбільшою деномінацією серед протестантських церков у Росії, у ній входить понад 500 тис. дорослих членів, об'єднаних в 387 релігійних суспільства. Активізація діяльності ЄХБ пов’язана зі значною фінансовою допомогою з боку іноземних громад, що дозволяє проводити масові евангелистские зборів на стадіонах й у концертних залах, безплатно роздавати літературу, вести тіло і радіо пропаганду свої волелюбні ідеї. Вище названі релігійні об'єднання позитивно ставляться до військової служби, охоче роблять контакти з командуванням і прийняття державної владою на справі військового, морального і патріотичного виховання.

Совершенно інша річ секти і «нетрадиційні культи, які у переважну більшість носять антигромадський і антидержавний характер. Маючи різні назви і відрізняючись ритуалами суть цих об'єднань щодо одного — повністю підпорядкувати чоловіки й використовувати його на інтересах керівників.

Наибольшую активність у Росії виявляють такі культи: Церква Христа, Суспільство Свідомості Крішни, Церква Уніфікації, Церква Сайєнтології (дианетика), сатанистские, спіритичні групи та інші. Спільним їм є конспірація і мімікрія під різні суспільно-корисні і оздоровчі організації, які обіцяють нормалізувати вагу, забезпечити душевний політичний спочинок і разом розв’язати всі ваші проблеми. Насправді ж, вербуючи послідовників і створюючи базу для функціонування Росії, вони активно збирають економічну, політичну та інші види інформацією інтересах закордонних центрів. Невипадково, найбільша активність даних культів йдеться у районах функціонування оборонних підприємств, НДІ і «закритих об'єктів. Саме тому проведення профілактичної роботи з недопущення залучення співробітників і членів їхнім родинам у діяльність цих культів чи роботу з вже втягнутими має як боротьба за безпеку підрозділи чи об'єкта.

В цієї бурхливої діяльності неоціненну користь може дати співробітництво із Російською Православною Церквою, оскільки нею нагромаджено великий політичний досвід викриття злобливих сект. Вона вивчає ситуації у цій сфері й можна завжди дати цінну пораду та обіцяє надати дійову допомогою у зіткненні з діяльністю тій чи іншій секти.

Сотрудничество з РПЦ, заснований на угоді Генерального директора ФАПСИ і Патріарха Московського й усієї Русі, має багато граней. І це соціальний захист співробітників, військових і членів їхнім родинам, розвиток добродійності, турбота про ветеранів, поранених і хворих, підтримку в належному стані поховань полеглих захисників Батьківщини, допомога з боку священнослужителів в реалізації релігійним потребам, зміцненні морально-психологічній стійкості на бойовий обстановці й екстремальних ситуаціях, профілактики самогубств і нестатутних взаємовідносин.

Традиционными стали виступи священнослужителів на урочистих зборах, під час прийняття присяги та інших заходах з напутнім словом і благословенням воїнів на сумлінну ратну службу. Окремі командири і начальники практикують складання планів співробітництва з єпархіями, у яких у вирішенні Патріарха призначається священнослужитель, відповідальний за духовне окормление воїнів і працівників правоохоронних органів. Це робиться здобуття права немає від випадку випадку і ні від свята до храмового свята запрошувати священнослужителя, але в планової основі обмінюватися інформацією щодо що відбуваються процесах, коригувати проведені виховні заходи, робить їх більш емоційно насиченими і цікавими. Позитивним є досвід виступи священнослужителів перед керівниками ОГП за тематикою «Церква та армія в Росії: історичний досвід минулого і межі сотрудничества».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.