Як зображували Кримську війну 1853-1856 рр. митці другої половини ХІХ ст.?

Поразка імперії Романових у Кримській війні 1853−1856 рр. спричинила до серйозних змін у соціально-економічному, політичному та духовному розвитку України.

Ця військова невдача Росії примусила як еліту імперії, так і урядові кола усвідомити необхідність проведення ряду ліберальних реформ у Російській імперії — в галузі судової, військової, освітньої сфер, а насамперед — у скасуванні кріпосного права та заснуванні земств і міського самоврядування.

Саме тому тематика Кримської війни стала домінуючою у творчому доробку як вітчизняних представників мистецької богеми, так і інтелектуальної еліти.

Так, тема «селянство і Кримська війна» хвилювала багатьох письменників того часу. Т. Г. Шевченко, перебуваючи на засланні, відреагував на ці події по-своєму, і написав восьмирядковий вірш (1853), відредагований 1859 р. у Санкт-Петербурзі, що був відгуком на Кримську війну.

Мій боже милий, знову лихо!..

Було так любо, було тихо;

Ми заходились розкувати Своїм невольникам кайдани.

Аж гульк!..

І знову потекла Мужицька кров!

Кати вінчані,.

Мов пси голодні за маслак, Гризуться знову.

Так відреагував солдат-невольник Новопетровського укріплення Тарас Шевченко на початок Кримської війни у 1853 р. Поет вважав, що війна загальмує скасування кріпосного права. Однак, насправді, вона прискорила його скасування. Пантелеймон Куліш першим побачив магічну силу і містичну прозорливість Тарасових «плачів і пророкувань», яку він пояснював закодованою в його генах історичною пам’яттю, високою громадянською свідомістю, розумінням світової політики та інтуїтивним відчуттям своєї епохи. Тим, що дається Господом Богом не всім, а тільки — «обраним», яких — одиниці.

Невідомо, була ця експресивна довершена мініатюра самостійним твором, чи початком майбутнього великого поетичного полотна, але очевидною залишається та точна історична оцінка, яку поет дав черговій воєнній авантюрі ненависного йому царя Миколи І, а також апокаліптичне передчуття її ганебного кінця.

Події Кримської кампанії знайшли своє відображення і в образотворчому мистецтві. Вітчизняні майстри живопису неодноразово зверталися до воєнно-історичної теми часів Кримської війни 1853−1856 рр. Застосовуючи особистісно-психологічний підхід до аналізу минулого, відтворювали дійсність за допомогою образів, намагалися показати наочно той чи інший епізод бою або повсякденного життя в період війни. Завдяки їхній творчості наступні покоління отримали можливість краще уявити як важливі події, так і учасників минулих подій. Зображуючи події Кримської війни 18 531 856 рр., художники використовували батальний жанр образотворчого мистецтва (присвячений темам війни й воєнного життя). Першорядне значення в батальному жанрі займають сцени боїв, також і морських воєнних походів, як сучасних для художника, так і минулих часів, відтворені на панорамах, діорамах або звичайних картинах. Художники баталісти прагнули глибоко розкрити соціально-історичний зміст воєнних подій; показати найважливіші або типові моменти бою, що вимагало поєднувати батальний жанр з історичним. Досить часто у творах батального жанру зустрічаються й елементи побутового, адже поряд з воєнними подіями митці зображували сцени повсякденного життя армії та флоту в походах, казармах, таборах, намагалися передати стосунки й поведінку людей. В окремих картинах було використано елементи портретного жанру, що простежується в змалюванні психологічних і конкретних образів генералів і адміралів, рядових солдатів і матросів, пейзажного — у зображенні природи, анімалістичного — тварин, зокрема, кінноти, натюрморту — зброї та інших атрибутів воєнного життя. Важливим для художників-баталістів було і знання уніформістики та предметів озброєння (ручної зброї, військової техніки, військового спорядження). Митці, які хотіли показати морський бій, поєднували в собі одночасно баталіста і мариніста.

Події Кримської війни 1853−1856 рр. знайшли своє відображення в картинах Р. К. Жуковського, І.К. Айвазовського, Б.П. Віллівальде, О. П. Боголюбова, К.М. Філіппова та ін. Справжньою перлиною художньої майстерності стала панорама «Оборона Севастополя 1854−55 рр.» художника-баталіста Ф. О. Рубо.

Ще на початку оборони Севастополя імператор Микола І «из особой милости к защитникам Севастополя» прислав із Петербурга художників, яким було доручено намалювати портрети героїв. Серед художників був Василь Федорович Тімм, який закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і привертав до себе увагу чудовими роботами з військової тематики. Під час оборони Севастополя він зробив чимало замальовок, що дали змогу пізніше, більш точніше відтворити як військові події, так і людей, які брали у них участь.

В.Ф. Тімм отримав завдання намалювати портрет П.С. Нахімова. Адмірал і слухати не хотів: «Бога ради, які портрети? Що ми зробили? Одному богу відомо чим все це скінчиться. Нізащо не дозволяю. Не варто. А ось як закінчимо справу, проженемо ворога, приїду до Петербурга, сяду у вольтерівське крісло, — тоді малюй, як хочеш». Художник наполягав, посилаючись на наказ імператора, однак П.С. Нахімов навідріз відмовився. Раптом його обличчя посвітлішало, і він сказав з якоюсь особливою інтонацією: «Ти з Кошки… малюй портрети, а з мене не треба!». Художник все-таки намалював портрет П.С. Нахімова, вловивши момент, коли той деякий час стояв нерухомо при виході з церкви. Таким чином, внаслідок наполегливості художника В.Ф. Тімма, з’явився єдиний профільний портрет П.С. Нахімова, зроблений у Севастополі. А ми, завдячуючи П.С. Нахімову, який так цінував подвиг рядового матроса, і художнику В.Ф. Тімму, маємо єдине, справжнє, прижиттєве зображення нашого славного земляка, учасника тих героїчних подій. Пізніше портрет П. Кішки був розміщений у «Російському художньому листку», який видавав В.Ф. Тімм у 1851 р. До речі, В.Ф. Тімм був особисто знайомий з Т. Г. Шевченком. Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, вони разом працювали в майстерні Карла Брюллова. Крім того, В.Ф. Тімм є автор одного із останніх прижиттєвих портретів Т. Г. Шевченка.

Духом епічної героїки овіяні батальні картини основоположника вітчизняного мариністичного живопису І.К. Айвазовського. Під час війни він детально вивчив обставини Синопського бою за розповідями його учасників і написав дві картини, присвячені цим подіям: «Синопський бій 1853 р.» (денний варіант) та «Синопський бій 18 листопада 1853 р. Ніч після бою». У морських баталіях, сповнених героїчного пафосу, художник прославляє перемогу флоту, подвиги воєнних кораблів, героїзм російських моряків.

Свої твори І.К. Айвазовський присвятив обороні Севастополя. Перебуваючи під враженням оточеного міста, він пише картину «Облога Севастополя» (1854 р.): вхід до Севастополя перегороджено корпусами кораблів, видно верхівки щогл. Над містом клубочиться дим, нагадуючи про нещодавні вибухи. 5 листопада 1854 р. на Малаховому кургані був смертельно поранений адмірал В.О. Корнілов. 1893 р. І.К. Айвазовський створив картину «Малахів курган. Місце, де смертельно був поранений Корнілов». З висоти Малахова кургану відкривається панорама Севастополя. Вечоріє. Місто покрите легкою імлою. Далеко за морем заходить сонце. Його останні промені легенько торкаються дахів будинків. На першому плані — пам’ятний знак — хрест, викладений з ядер на місці смертельного поранення В.О. Корнілова. Біля пам’ятного знака два ветерани оборони Севастополя, які прийшли вшанувати пам’ять командира. Події Кримської війни 1853−1856 рр. відтворено й на інших полотнах І.К. Айвазовського, зокрема «Перехід росіян на північну сторону» (1855 р.), «Буря під Балаклавою» (1855 р.), «Взяття Севастополя» (1855 р.). Їх справедливо можна вважати літописом бойових операцій російського флоту в часи Кримської війни 1853−1856 рр. Серію морських батальних картин, присвячених Кримській війні 1853−1856 рр., на замовлення Головного морського штабу створив живописець О. П. Боголюбов. Працюючи над полотнами, художник узяв до уваги не лише розповіді свідків воєнних подій та плани боїв, а використав замальовки, виконані власноруч і привезені з Туреччини. Найвідоміші серед них — «Бій пароплав фрегата „Володимир“ з турецько-єгипетським воєнним пароплавом „Перваз-Бахрі“ 5 листопада 1853 р.» (1850-ті рр.), «Дії пароплава „Колхіда“ 1853 р.» (1854 р.), «Синопський бій 18 листопада 1853 р.» (1860 р.) та ін. Його полотна відзначаються точністю в зображенні деталей корабельного оснащення, достовірністю у відтворенні історичних подробиць.

Епізоди Кримської війни 1853−1856 рр. відтворено на картинах К.М. Філіпова; «Воєнна дорога між Сімферополем і Севастополем в 1855 р.» (1858 р.), за написання якої автор отримав велику золоту медаль, та «В оточеному Севастополі» (1862 р.). У батально-побутових картинах К.М. Філіпова показано витримку й героїзм мешканців міста, які вони виявляють, незважаючи на важкі випробування долі. Про героїчну оборону Севастополя виготовлено серію малюнків 1871—1872 рр., уміщену в «Севастопольському альбомі», над яким працювали І.М. Прянишников та В.Є. Маковський. Художники користувалися елементами різних жанрів живопису, зокрема історичного й батального. Альбом зі знімками було випущено згодом під назвою «Епізоди Севастопольського життя 1854−1855 року». Автори досить відповідально поставилися до роботи: ретельно вивчали фактичний матеріал, документи, фотографії, взяли до уваги розповіді свідків. Вагомий вплив на роботу художників над темою мали «Севастопольські оповідання» Л. М. Толстого. На малюнках відтворено епізоди життя захисників Севастополя. Героями виступають переважно прості люди — рядові солдати й матроси. Не зображено самого бою, але вдало вибрано й змальовано ті моменти, в яких найповніше розкриваються найвищі людські якості оборонців: патріотизм, стійкість, мужність, людяність, співчуття, взаємодопомога.

Для альбому В.Є. Маковський написав двадцять одну роботу. Серед них «Смертельне поранення адмірала П.С. Нахімова 28 червня 1855 р.» (1872 р.), на якій зображено момент, коли пораненого П.С. Нахімова підтримують товариші по службі. Вони вражені від того, що сталося, і не думають про небезпеку, яка підстерігає з боку ворога. На їх обличчях глибока скорбота і біль утрати.

На іншій картині В.Є. Маковського «Подвиг матроса Гната Шевченка» (1871 р.) показано епізод, який відбувся 20 січня 1855 р. Коли ворога було витіснено з траншеї, французькі стрілки прицілились у лейтенанта М. О. Бирильова. Матрос 30-го флотського екіпажу Гнат Шевченко кинувся до командира і, затуливши його власним тілом від ворожої кулі, загинув смертю хоробрих. Так він врятував життя своєму командирові.

Герой оборони Севастополя Г. Шевченко був настільки популярним у Російській імперії, що громадськість розпочала збір коштів на спорудження йому пам’ятника. Відомий скульптор — автор пам’ятників Богдану Хмельницькому в Києві та тисячоліттю Росії в Новгороді М. Й. Микешин зробив проект бюста Г. Шевченка. У 1874 р. він був відлитий у Миколаївському адміралтействі з гармат, захоплених під час російсько-турецької війни 1828−1829 рр. Пам’ятник Г. Шевченку було встановлено в Миколаєві, а у 1902 р. — перенесено у Севастополь. Він стояв біля казарм колишнього 30-го флотського екіпажу, де розпочав службу в 1850 р. Г. Шевченко. У 1918 р. революційні матроси-анархісти висадили в повітря пам’ятник герою Кримської війни.

Не менш популярним був і легендарний учасник Севастопольської оборони матрос П.М. Кішка. В.Є. Маковський на своїй картині «Матрос Кішка» зобразив як він безстрашно повзе до ворожих укріплень. Він неодноразово робив зухвалі вилазки у ворожий тил і повертався з полоненими та важливою інформацією про супротивника. Відзначався спритністю й відважністю. У Севастополі згодом йому було встановлено пам’ятник, який створили скульптори брати Й. та В. Кейдуки, архітектор — В. Петропавловський і ще одне погруддя (в одній з ніш на будинку панорами «Оборона Севастополя 1854−1855 рр.»). На батьківщині — в Ометинцях — йому споруджено такий само пам’ятник, як і в Севастополі. Його портрет написав художник В. Тімм, приятель Т. Шевченка. На полотні панорами «Оборона Севастополя 18 541 855 рр.» він зображений у момент повернення з чергової вилазки разом із полоненим ним французьким солдатом.

В.Є. Маковський писав також епізоди з життя дітей, зокрема на картині «Хлопчик Піщенко» зображено Миколу Піщенка, сина матроса 37-го флотського екіпажу чорноморського флоту Тимофія Піщенка, що служив на батареї Г. М. Забудського поблизу 4-го бастіону. Незабаром він набув доброго досвіду в артилерійській стрільбі та прославився зірким оком і винятковою влучністю вогню.

До альбому ввійшли й такі картини В.Є. Маковського як «Відбиття штурму», «На бастіоні», «Допит полонених», «Затишшя на бастіоні», «Відправлення пораненого на перев’язувальний пункт», «Після інкерманського бою» та ін. І.М. Прянишников до альбому виконав вісімнадцять малюнків, до яких належать «Після бомбардування», «П.С. Нахімов 5 жовтня на батареї», «П.С. Нахімов у Севастополі», «Перевезення морського знаряддя на сухопутне укріплення» та ін.

Всесвітньо відомим твором батального живопису і монументальним пам’ятником героїзму захисників Севастополя в період Кримської війни 1853−1856 рр. стала панорама «Оборона Севастополя 1854−1855 рр.» автором якої є Ф. О. Рубо — основоположник російського панорамного мистецтва, професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв. Розпочинаючи роботу над панорамою художник дослідив фактичний матеріал: документи, фото, літературні джерела, розповіді учасників та очевидців, ознайомився з місцями боїв. Події, зображені на панорамі, зокрема батальні сцени і героїчні будні, перегукуються з «Севастопольськими оповіданнями» Л. М. Толстого. В основу твору покладено найяскравіший епізод севастопольської епопеї — бій на Малаховому кургані 6 (18) червня 1855 р. Величезне живописне полотно створювали в передмісті Мюнхена до п’ятдесятирічного ювілею оборони Севастополя — 1905 р. Ф. О. Рубо допомагали художники-колеги та студенти Баварської академії мистецтв. Створення такої панорами вимагало від автора найвищого ступеня майстерності не лише в батальному жанрі — умінні зобразити битву, що є вкрай складним завданням, але й історичному — подати історично точну картину воєнних дій, портретному — змалювати образи офіцерського, сержантського чи рядового складу армії і флоту, а також інших учасників оборони міста. Зображено адмірала П.С. Нахімова, Д. Севастопольську, М.І. Пирогова, матроса П. Кішку та ін. Головним героєм на панорамі виступає народ, саме його подвиг і прагнув прославити Ф. О. Рубо.

У картинах, присвячених періоду Кримської війни 1853−1856 рр., поєднуються батальний, історичний та побутовий жанри, що допомагало митцям показати жорстокість війни, безмежне страждання народу і його готовність до боротьби за свободу. Безперечно, що відтворюючи батальні картини, художники прагнули не лише реалістично розкрити соціальну природу війни й ролі в ній народу. Їхньою метою було викрити несправедливу й агресивну війну, прославити героїзм народу, виховувати громадянські патріотичні почуття.

Наостанок необхідно відмітити, що події Кримської війни 1853−1856 рр. дали поштовх до розвитку як вітчизняної прози та поезії, так і художнього мистецтва. Однак, якщо у віршах Т. Г. Шевченка лунає скорбота про початок нового людського кровопролиття, то переважна більшість художників тих часів у своїх роботах намагалися героїзувати учасників тих подій, прагнучи пробудити у глядачів відчуття патріотизму.