Життя і творчість Панаса Мирного

Реферат на тему: «Життя і творчість Панаса Мирного»

Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) народився 13 травня 1849 року в родині дрібного урядовця в Миргороді. Крім Панаса в родині було ще троє синів і дочка. Навчався майбутній письменник в Миргородській початковій школі, а з переїздом сім'ї до Гадяча — в повітовому училищі. У 1862 році з похвальним листом Панас закінчує його. Він мріяв про університет, але через матеріальні нестатки не мав змоги продовжувати навчання.

На чотирнадцятому році почалася трудова діяльність письменника. Спершу він служив у канцеляріях Гадяча, потім Прилук, Миргорода, а в 1871 році переїжджає до Полтави, що була тоді губернським містом, працює на різних посадах і дослужується до чину статського радника. Двадцятирічним юнаком він запише в щоденнику: «Задумався я над життям свого брата-чиновника. Непривітне воно само по собі, те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те поставлення усяких відомостей, само тоді удається у серце, а коли ж нема хіті того робить, коли робиш ради куска хліба, — о, яке не веселе і тяжке таке життя!» Тільки заради «куска хліба», письменник пропрацював чиновником п’ятдесят сім років. Літературна праця в царській Росії не давала українським письменникам засобів для існування.

І в таких складних умовах Панас Мирний створює літературні шедеври — романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», повість «Лихі люди» та ін.

У своєму щоденнику Панас Якович записує: «Хочеться мені слави запобігти в письменстві? Ні, не хочу тієї слави, їй-богу не хочу. Вся моя слава — Україна…» Це було кредо письменника, від якого він не відступив до кінця свого життя. панас мирний письменник Відчуваючи недостатність знань. Панас Мирний багато займається самоосвітою. Він читає Бєлінського, Добролюбова, Чернишевського, Шевченка, знайомиться з кращими творами української, російської і світової літератури, захоплюється народно-поетичною творчістю. Його найулюбленішими книгами були «Кобзар» Т. Шевченка і «Що робити?» М. Чернишевського. Під їх впливом Мирний формувався як революційно-демократичний письменник, визначний майстер критичного реалізму, полум’яний патріот.

Мирний вважав що вищою правдою для письменника має бути правда життя. «Між люди! У справжнє життя! Хай воно тебе посіпає, хай зачіпає - отоді, може, і вийде що, як не звихнеться сила, як не запліснявіє серце!» — писав він у щоденнику 1870 року. А вже будучи визнаним майстром слова, в листі до М. Коцюбинського 30 березня 1903 року він підкреслить: «Кожна література, якщо вона хоче бути не мертвою, а живою, зможе подати тільки те, що дає само життя… Треба головніше всього звертати увагу на життя і захоплювати те, що подає воно».

Література для Панаса Мирного — могутній засіб боротьби проти соціального гноблення. Формування Мирного як письменника-реаліста припадає на 60-ті роки, тобто на період, коли країну сколихнули антикріпосницькі виступи селян, які вимагали від поміщиків земельних наділів без викупів. Зрозуміти всю складність ситуації Мирному допомогла революційно-демократична література, зокрема гостра публіцистика О. Герцена, М. Чернишевського, полум’яна поезія Т. Шевченка. Згодом тема реформи 1861 року та пореформеного життя стане основною в творчості Панаса Мирного.

Важливу роль у становленні Мирного як письменника відіграла народна творчість. Вона давала змогу Мирному глибше проникнути в душу трудового народу, зрозуміти його світогляд, думки, бажання, відчути образне багатство народної мови. Фольклор ще більше наблизив письменника до пригноблених, виховував у нього чутливість до їхнього горя, утверджував віру у великі творчі сили трудящих мас. Мирний пробував свої сили у віршуванні, драматургії. Однак найбільших успіхів він досяг у прозі. І. Франко стверджував, що Мирний належить до найвизначніших українських новелістів.

До своєї літературної праці Панас Мирний ставився надзвичайно вимогливо. Він по кілька разів переробляв твори, поглиблюючи їх ідейність і художність.

Першими друкованими творами Мирного були вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав», на друкуванні у львівському журналі «Правда» у 1872 році без підпису. Якщо вірш не відзначався оригінальністю, то оповідання привернуло до себе увагу читачів. Його позитивно безталанну долю дівчини-сироти покритки. Хоч ця тема вже розроблялася в українській літературі, зокрема в творах Г. Ф. Квітки-Основ'яненки, Т. Шевченка, Марка Вовчка, але Панас Мирний підійшов до неї по-своєму.

У 1875 році Панас Мирний закінчив роботу над повістю «Лихі люди», але царська цензура не допустила твір до друку. Його було надруковано в Женеві без зазначення автора.

70−80-ті роки — період найактивнішої літературної діяльності Мирного. В цей час виходять такі шедеври як роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», перші частини роману «Повія», незавершена повість «Голодна воля» та ін.

«З появою роману „Хіба ревуть воли як ясла повні?“ — писав І. Франко, — Мирний висунувся в перший ряд українських письменників».

Наприкінці 80-х років Панас Мирний працював над повістю «Голодна воля». В ній з революційно-демократичних позицій показано кріпосницький характер реформи 1861 року, що принесла народові лише «голодну волю».

На жаль, повість не була завершена, але значення її в творчому доробку Мирного велике. Вона засвідчує, що її автор стояв на позиціях революційної демократії.

Значною подією в історії української літератури став роман «Повія», над яким письменник працював протягом кількох десятиліть. Цей роман по праву вважається вершиною критичного реалізму в українській прозі другої половини 19 ст.