Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку

Дипломна робота на тему:

«Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку»

Зміст

Вступ Розділ 1. Вікові особливості розвитку функціонального стану сенсорних систем і рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

1.2 Особливості розвитку рухових здібностей у молодших школярів

1.3 Характеристика функціонального стану сенсорних систем дітей Розділ 2. Методи і організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2. 2 Організація дослідження Розділ 3. Методика використання спеціальних вправ та її ефективність

3.1 Планування спеціальних засобів спрямованих на підвищення функціонального стану сенсорних систем та їх зміст

3.2 Показники фізичної підготовленості учнів молодших класів до і після проведення експерименту Висновки Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Останнім часом, в країні, разом із погіршенням стану здоров’я, спостерігається і зниження рівня фізичної підготовленості школярів. Внаслідок цього ведуться пошуки нових шляхів для поліпшення здоров’я і фізичної підготовленості дітей через уроки фізичної культури в школі. Інтенсивні розробки сучасних педагогічних технологій з фізичного виховання підростаючого покоління ведуться не тільки в Україні, але і в інших країнах світу. Ряд дослідників займалися питаннями фізичної підготовленості учнів молодшого шкільного віку [8, 13, 32, 45, 50]. В своїх роботах вони вказують на підвищення її рівня за рахунок зміни засобів, переважно впливаючи на окремі рухові здібності.

Взаємозв'язок фізичної підготовленості з рівнем активності різних сенсорних систем (рухової, зорової, слухової, вестибулярної і тактильной) розглядається в роботах Л. Д. Назаренка [37,38]; В. М. Платонова [46]; Т. Ю. Круцевич [55]; Б. М. Шияна, В.Г. Папуші і ін.

Дослідники розглядали питання впливу окремих аналізаторів на рухову сферу школярів [20, 35, 44, 59], впливу спеціальних фізичних вправ на функціональний стан окремих аналізаторів [26, 30, 31, 60, 66] і систему аналізаторів [42, 48, 72, 73, 74, 75]. Проте всі ці дослідження не піднімали питання комплексного впливу зорового, слухового, вестибулярного і тактильного аналізаторів на фізичну підготовленість дітей молодшого шкільного віку. При цьому відомо, що молодший шкільний вік є головним періодом життя, коли здійснюється бурхливий розвиток і становлення всіх морфологічних і функціональних структур, що визначають в найближчі і подальші роки трудовий потенціал, відтворювання і здоров’я майбутніх поколінь, є важливим показником благополуччя країни.

З вищевикладеного виходить, що сучасні вимоги, що пред’являються суспільством до стану здоров’я і фізичної підготовленості дітей, обумовлюють необхідність якісного поліпшення методики фізичного виховання молодших школярів шляхом дії на сенсорні системи спеціальних фізичних вправ з метою підвищення рівня їх функціональної активності. Це сприятиме поліпшенню стану здоров’я, підвищенню рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості підростаючого покоління.

Мета дослідження: визначити ступінь впливу спеціально спрямованих вправ на функціональний стан аналізаторів на рівень фізичної підготовленості молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. На підставі теоретичного аналізу науково-методичної літератури досліджувати проблему впливу функціонального стану сенсорних систем на фізичну підготовленість дітей молодшого шкільного віку.

2. Дослідити рівень фізичної підготовленості молодших школярів.

3. Виявити зміни рівня фізичної підготовленості після впровадження розробленої системи спеціально спрямованих вправ.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження, педагогічне тестування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Розділ 1. Вікові особливості розвитку функціонального стану сенсорних систем і рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Питаннями вікової фізіології займалися ряд авторів [4, 14, 53, 67, 68]. В їхніх роботах представлена вікова періодизація з урахуванням сукупності анатомо-фізіологічних особливостей організму, умов життя, виховання і навчання. Так, за даними дослідників [53, 56] до молодшого шкільного віку відносяться діти 6 (7) — 10 років, а на думку інших [4, 24, 41, 54] молодший шкільний вік — це діти 6(7) — 11 років.

Фізичне виховання молодших школярів має свою специфіку, обумовлену їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями.

У дітей цього віку інтенсивно розвивається і удосконалюється весь організм [10, 36, 51, 62, 64]. Темпи зростання і розвитку окремих органів і функціональних систем дещо знижуються в порівнянні з дошкільним віком, проте залишаються достатньо високими. Відзначено [36, 56, 64], що характерною особливістю процесу росту дитячого організму є нерівномірність і хвилеподібність.

Вікові особливості формування організму молодших школярів мають певні характеристики.

Кісткова система характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарату, але інтенсивність росту окремих розмірних ознак його різна. Довжина тіла збільшується в цей період в більше, ніж його маса.

За даними [62, 70] щорічний приріст тіла в довжину у молодших школярів складає 4 — 5 см, маси тіла — 2 — 3 кг, а обхват грудної клітки — 1,5 — 2 см. Приблизно такі ж відомості надані в роботах [10, 56], проте автори відзначають збільшення росту на 3 — 4 см в рік. До 10 років у хлопчиків і у дівчаток темпи росту приблизно однакові [64, 70]. У віці 7- 9 років спостерігається значний ріст хребетного стовпа. В 10 років посилено ростуть поперекові і нижні грудні хребці [11, 25]. Кістки дітей, в порівнянні з кістками дорослих, містять менше мінеральних речовин і легко піддаються деформації [10, 56, 64]. Процес окостеніння хребетного стовпа відбувається поетапно. В 6−9 років утворюються самостійні центри окостеніння для верхньої і нижньої поверхні тіл хребців, кінців остистих і поперечних відростків. Шийний лордоз і грудний кіфоз формуються до 7-ми років, а поперековий — до 12-ти років, тому у молодших школярів спостерігаються випадки різноманітних порушень постави [21, 22, 23, 40]. Хребет відрізняється великою гнучкістю і рухливістю.

Кістки тазу до 7- 8 років тільки починають зростатися і при струсі можуть зміщуватися [10, 56, 64].

За даними повноцінна опорно-рухова функція багато в чому пов’язана з формуванням стопи. Дитяча стопа в порівнянні із стопою дорослих відносно коротка і звужена в області п’яти. Формування склепіння стопи звичайно закінчується до 11- 12 років.

Анатомічно суглобово-зв'язковий апарат сформований вже у новонародженого, але подальше морфологічне і функціональне вдосконалення його продовжується в дитячому і підлітковому віці. Суглоби молодших школярів дуже рухомі, зв’язковий апарат еластичний [56, 64, 65].

В цей період у дітей найбільш інтенсивно збільшується рухливість хребта, а також плечових і тазостегнових суглобів. Найбільша рухливість хребта спостерігається у віці 8−9 років [36, 65].

М’язова система дітей молодшого шкільного віку розвинена ще слабо [10, 56, 64]. М’язи мають тонкі волокна, містять в своєму складі лише невелику кількість білка і жиру. Відношення м’язової маси до ваги всього тіла в цей віковий період складає близько ¼, в той час, як у підлітків 15 років це відношення становить 1/3 [63, 64].

У дітей цього віку м’язи розвиваються нерівномірно: спочатку м’язи тулуба, нижніх кінцівок і плечового пояса, а пізніше — дрібні м’язи [3, 64, 65, 70].

В період від 7 до 10 років приріст сили м’язів верхніх кінцівок йде інтенсивніше, ніж нижніх: середній приріст сили згиначів гомілки становить 3,6 кг, а згиначів кисті - 8,3 кг. Сила м’язів розгиначів гомілки значно переважає над силою м’язів згиначів — 20,4 і 13,3 кг, відповідно. Діти 7- 11 років ще слабо диференціюють м’язові зусилля. Здібність до розслаблення м’язів в цей період змінюється незначно.

У дітей молодшого шкільного віку спостерігається поступове вдосконалення м’язової системи і рухових функцій. Разом із зростанням м’язової маси значно поліпшується координація рухів. В цей час інтенсивно формуються психомоторні функції, пов’язані з швидкістю і точністю руху. М’язова працездатність у хлопчиків 7- 10 років більше, ніж у дівчаток цього ж віку.

Характеризуючи стан дихальної системи у молодших школярів, автори відзначають [15, 67], що з розвитком організму відбувається зростання органів зовнішнього дихання і посилюється їх функція. В молодшому шкільному віці завершується формування легеневих альвеол. З 7- 8 років кількість їх практично не змінюється, але маса і об'єм легеневої тканини і повітроносних шляхів продовжує збільшуватися до закінчення пубертатного періоду [21, 62, 69]

В зв’язку з інтенсивним ростом і зміною положення ребер, міняється форма грудної клітки, її передня частина опускається вниз, при цьому можливості зміни об'єму грудної клітки в процесі дихання різко зростають. Це робить величезний вплив на характер дихання. Якщо раніше дихання було в основному черевне, то з цього віку воно стає грудочеревним або змішаним [15, 71].

В цьому віковому періоді спостерігається відносна слабкість дихальних м’язів [15, 21, 68]. У зв’язку з цим грудна клітка бере незначну участь в акті дихання, яке здійснюється, в основному, за рахунок опускання діафрагми. Тому робота, затрачена на дихання, у дітей значно більша в порівнянні з дорослими.

У молодших школярів понижена економність зовнішнього і внутрішнього дихання. Зовнішнє дихання поверхневе, а у внутрішньому знижується утилізація кисню тканинами з артеріальної крові. Спостерігається порівняно велика частота дихання від 20 до 22 разів за хв. [3, 21, 68].

До кінця періоду молодшого шкільного віку об'єм легенів складає половину об'єму легенів дорослого. У міру росту і дозрівання дитини величина хвилинного об'єму дихання (ХОД) збільшується. У дітей 7 — 10 років спостерігається підвищена, в порівнянні з підлітками, величина ХОД на 1 кг маси у спокої - 160 — 170 мл/мин/кг.

На думку більшості авторів [6, 21, 64, 65, 68], життєва місткість легенів (ЖЕЛ) з віком збільшується, проте в різних дослідженнях ці цифри дещо відрізняються. Так, на думку [21, 65, 68] ЖЕЛ зростає з 1200мл в 7-річному віці до 2100 мл в 11-річному. Дані дещо іншого характеру надані в роботах [64], де наголошується збільшення ЖЕЛ у дітей 8 — 9 років з 1700 до 2200мл і [6], де ця величина складає 700 — 1000 мл.

В молодшому шкільному віці спостерігаються статеві відмінності в розвитку дихальної системи. Так середні величини ЖЕЛ у дівчаток значно менші ніж у хлопчиків [21, 68]. Частота дихання до 8 років у дівчаток менша ніж у хлопчиків [15], максимальне ж споживання кисню у хлопчиків і у дівчаток приблизно однакове.

Досліджуючи стан серцево-судинної системи ряд авторів [10,56] відзначають, що маса серця у дітей цього віку по відношенню до маси тіла більше, ніж в подальші роки життя. Просвіт судин відносно широкий. Інші дані надають [1, 21, 70], які вважають, що маса серця і маса тіла знаходяться приблизно в такому ж співвідношенні, як і у дорослих: 1 г на 1 кг маси всього тіла.

Серцевий м’яз дитини 7- 8 років ще порівняно слабкий [1, 10, 21]. Проте постачання кров’ю всіх тканин тіла відбувається удвічі швидше, ніж у дорослих завдяки більшій частоті серцевих скорочень (ЧСС) і більш швидкому кровообігу. Тим самим забезпечується більш інтенсивний обмін речовин. ЧСС у віці 7- 10 років коливається в межах 76- 92 уд/мин [10, 21, 29, 56].

Розвиток нервової системи у молодших школярів майже повністю завершується, закінчується зростання і структурна диференціація нервових клітин. Сила і врівноваженість нервових процесів відносно невелика. Проте функціонування нервової системи характеризується переважанням процесів збудження над процесами внутрішнього гальмування, що може призводити до швидкого стомлення [2, 21, 54, 65].

Слід зазначити, що навчальна робота школярів початкових класів в основному вимагає розвитку першої сигнальної системи — відчуттів і сприйнять, яка у них ще не розвинута. Так, на думку ряду авторів [18, 19, 49, 57], увага в дітей цього віку нестійка, вони нетерплячі, легко і швидко відволікаються на будь-який зовнішній подразник, що заважає процесу навчання. Об'єм уваги невеликий. У них недостатньо розвинена здатність концентрації уваги. Довго утримувати увагу на об'єкті, що вивчається, вони ще не можуть; напружена і зосереджена увага швидко приводить до нервового стомлення.

Пам’ять і мислення у дітей молодшого шкільного віку має наочно образний характер: діти легше запам’ятовують зовнішні особливості предметів, ніж їх логічну, смислову сторону, запам’ятовування носить в основному механічний характер. Лише поступово до кінця цього вікового періоду діти опановують прийомами спеціального запам’ятовування і розучування, поступово з віком відбувається перехід до абстрактного виду мислення [10,18, 30, 64].

Молодший шкільний вік, на думку багатьох авторів [10, 56, 57], найсприятливіший період для розвитку рухових умінь і навичок. В цьому віці спостеріагється швидке зростання показників структури природних видів рухів і здатності опановувати загальною структурою технічно складних вправ, оскільки пропрірецептивна чутливість до цього вікового періоду досягає необхідного рівня [4, 5, 38]. Молодші школярі добре диференціюють м’язові відчуття, а окремі складні по техніці вправи є для них більш доступними, ніж для підлітків [47, 57, 64]. В роботах [63, 64] відзначено, що темпи функціонального дозрівання апарату регуляції рухів випереджають морфологічні перебудови, від яких залежать прогресивні зміни рухової функції, це і дозволяє дітям даного віку досягати високих результатів в складно-координаційних видах спорту. В процесі індивідуального розвитку у дітей спостерігаються етапи підвищеної чутливості до фізичного навантаження різної спрямованості (критичні періоди). У віці 6−8 років дитину легше навчити кататися на ковзанах, ніж в 9−11 років. В період від 8 до 12 років діти можуть навчитися практично всім рухам, що вимагають точності і високої координації.

Структура процесу навчання рухів дітей молодшого шкільного віку загальноприйнята, проте, вимагає врахування відповідних вікових особливостей методичних прийомів і методів навчання [7, 33, 43, 57].

Найефективнішим методом навчання є показ, оскільки в цьому віці переважає механічне запам’ятовування. Діти швидше запам’ятовують показані вправи, ніж ті, про які тільки розказано. Показ повинен бути точний, чіткий, безпомилковий і багатократний [10, 28]. Показувати необхідно в різних ракурсах і сповільненому темпі. Між показом і виконанням не допускати тривалих пауз, інакше увага дітей переключатиметься на сторонні об'єкти. Показувати повинен не тільки сам педагог, але і в ході навчання до демонстрації залучати дітей, у яких вправа вийшла добре. Це вселяє іншим дітям упевненість в доступності вправи, активізує їх діяльність і прискорює процес освоєння рухової дії.

При навчанні ефективно використовувати наочність: таблиці, малюнки, схеми, діафільми і ін., які повинні бути привабливими, барвистими, кольоровими, цікавими і доступними для розуміння молодших школярів. В них слід чітко виділяти потрібні частини і елементи. Крім того доцільно застосовувати наочні орієнтири, які направляють, контролюють або обмежують рухи дітей. Вони із задоволенням виконують вправи, пов’язані з конкретним результатом (перестрибнути, доповзти, перекинути, потрапити і ін.) [28, 49, 57].

На всіх етапах навчання показ повинен супроводжуватися словесним поясненням. Методи слова і наочності тісно зв’язані між собою. При розучуванні вправи, потрібно не тільки показати його, але і розказати: за яким принципом вона складена, чому вибрана та або інша послідовність і т.д. Неосмислене запам’ятовування в цьому віці малоефективне. Коли матеріал осмислений, він набагато краще запам’ятовується і відтворюється [18, 57].

Ряд авторів [18, 28, 56, 57] відзначає, що ведучими, з основних словесних методів навчання учнів молодших класів, є пояснення і розповідь. Пояснення повинне бути лаконічне, доступне і зрозуміле дітям. Розповідь за тривалістю не повинна перевищувати 7- 10 хв, і бути яскрава за викладом, можливо з казковим сюжетом.

В початкових класах також широко використовуються розпорядження і вказівки — особливо в 1 і 2 четвертях першого класу, коли учні ще не навчилися виконувати команди [10, 28, 49, 57].

Метод практичної вправи також має свої особливості при навчанні руховим діям дітей молодшого віку. Так, ряд авторів [10, 56, 57] вважають, що при навчанні перевага слід віддавати цілісному методу, оскільки розчленування вправи на елементи знижує інтерес до виконання. Відрізняється думка [18], автор відзначає, що доцільно використовувати розучування руху по частинах.

Для успішного навчання молодших школярів необхідно використовувати широке коло вправ, варіювати вправами, змінювати умови виконання, початкові положення, напрями рухів і т.п. [18, 56, 57]. Рухи повинні бути емоційні і прості по руховій структурі. Короткочасні навантаження повинні чергувати з достатніми паузами відпочинку, змінюючи характер роботи окремих м’язових груп [10, 56].

Одним з найпоширеніших методів навчання дітей молодшого шкільного віку є ігровий метод із застосуванням елементів спортивних і рухливих ігор, оскільки під час ігор спостерігається найбільша стійкість уваги у дітей [6, 10, 52, 56, 58]. В роботах [17, 18, 19] указується, що молодші школярі охоче засвоюють навички і уміння на заняттях ігрового характеру з цільовою спрямованістю. Оскільки в грі розкривається не тільки особа, але і її відношення до дійсності. Рухливі ігри можна використовувати на шкільних перервах, в спортивних святах, в групах продовженого дня і т.д. В процесі навчання рухам можна також застосовувати метод змагання, який сприяє емоційному підйому і викликає інтерес, але він повинен носити сюжетний характер без конкретного виявлення переможця. Цей метод необхідно використовувати нечасто і обережно, оскільки змагання впливають на психологічний стан дітей даного віку. В ігровій і змагальній діяльності можна вивчати, повторювати або закріплювати техніку руху, виховувати рухові здібності.

1.2 Особливості розвитку рухових здібностей у молодших школярів

Вітчизняні і зарубіжні дослідники в галузі фізичного виховання і спорту констатують, що у віковому розвитку рухових здібностей спостерігається гетерохронність: наявність активного темпу розвитку, пасивного і стабілізації [18, 27]. В роботах ряду авторів [5, 6, 9, 39] відзначено, що молодший шкільний вік є найсприятливішим для розвитку більшості рухових здібностей. Багато хто з них вважає, що в цьому віці найбільш інтенсивно розвиваються швидкість, гнучкість і координаційні здібності, а менш інтенсивно — сила і витривалість.

Однією з найважливіших рухових якостей молодших школярів є швидкість. Ряд дослідників, основними передумовами високого прояву швидкості вважають: структуру м’язів, внутрішньом'язову і міжм'язову координацію [34]; рухливість нервових процесів, що виявляється досконало протікання процесів збудження і гальмування в різних відділах нервової системи, і рівень нервово-м'язової координації [12]; потужність і місткість креатинфосфатного джерела енергії і буферних систем організму [29]; рівень розвитку швидкісно-силових якостей і гнучкості.

Вікова динаміка розвитку швидкісних здібностей досліджквалась багатьма авторами [57, 65]. Проте, слід зазначити, що в даних, що наводяться авторами, немає єдності поглядів. Так, в роботах: сприятливим періодом для виховання швидкості наголошується віковий період від 8 до 12 років; [3, 43, 65] - від 7 до 11 років; - від 7 до 9−10 років. Досліджуючи відмінності в рівні розвитку швидкісних здібностей за статтю, автори відзначають, що вони невеликі. При цьому, в роботах указується на відмінності в розвитку швидкості в статевому аспекті. За даними автора активний приріст швидкісних здібностей спостерігається у дівчаток з 8 до 9 і з 9 до 10 років, а у хлопчиків з 9 до 12 років.

Встановлено, що підвищення швидкості у молодших школярів зв’язано, головним чином, із здібністю до високого темпу рухів під час бігу. Дослідженнями [19, 57] визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкісних здібностей: швидкості в простих і складних рухових реакціях, швидкості руху і частоти рухів.

Швидкість рухової реакції є сенсорною реакцією [77, 78]. Інтенсивний прояв функцій, що забезпечують швидке реагування, відбувається в період від 7- 8 до 11- 12 років [55, 78].

За даними темп рухів найбільш значно збільшується з 7−8 до 11−12 років. Трохи відрізняються відомості, представлені в роботах [18, 19, 24] в яких частота рухів найбільш значно збільшується в 7- 9 років, а у віці 7- 10 років у хлопчиків темп рухів вище, ніж у дівчаток. На думку [64], до 10−11 років частота бігових кроків досягає максимальних значень.

Дослідження свідчать про істотне поліпшення показників рівня розвитку швидкості після використання на уроках фізичної культури 3-х класів короткострокової стандартної навчально-тренувальної програми стимулює розвиток швидкості школярів Таким чином, на думку більшості авторів, що займаються проблемою дослідження швидкісних здібностей, молодший шкільний вік є тим періодом, коли швидкість достатньо добре розвивається під впливом різних тренувальних програм.

Під гнучкістю прийнято розуміти морфофункціональні можливості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухливості його ланок. Віковим змінам розвитку гнучкості присвячені роботи.

За даними [55, 77, 78] гнучкість природно збільшується до 14−15 років. Особливо сприятливі можливості для виховання гнучкості спостерігаються у дітей молодшого шкільного віку. Це пояснюється тим, що вік 7−11 років відрізняється гнучкістю і пластичністю опорно-рухового апарату, високим ступенем еластичності тканин, відсутністю могутньої мускулатури [57], великою кількістю в суглобах синовіальної рідини, а також інтенсивним приростом рухливості в суглобах [18, 19].

В різних суглобах гнучкість має різну динаміку розвитку. Так, на думку [70], рухливість суглобів хребта і у хлопчиків і дівчаток досить висока з 7 до 10 років, коли середній річний приріст активної його рухливості досягає 5,7 см Аналогічні дані були представлені в роботах [18, 19], які свідчать про те, що збільшення рухливості хребетного стовпа у дітей шкільного віку відбувається нерівномірно. У хлопчиків значний приріст спостерігається у віці з 7 до 10 років, у дівчаток же у віці від 7 до 10 років приріст показників відносно невеликий (2−4см), в порівнянні з дівчатками підлітками (3−4см). Проте, на думку у дівчаток рухливість хребетного стовпа помітно підвищується саме у віці 7−12 років, а у хлопчиків 7−14 років. Дослідженнями [65, 77] визначено декілька вікових періодів найвищих темпів природного приросту рухливості в суглобах хребта. Одним з таких періодів у дівчаток є вік від 7 до 8 і з 10 до 11 років, а у хлопчиків з 7 до 11 років. Збільшення амплітуди руху в колінних і тазостегнових суглобах, на їх думку, має дещо іншу динаміку. Найвищі темпи приросту спостерігаються з 7 до 8 і з 11 до 13 років.

Дослідженнями відзначено, що цілеспрямований розвиток гнучкості повинен починатися з 6−7 років. За їх даними, у дітей і підлітків 9 — 14 років ця якість розвивається майже в 2 рази ефективніше, ніж в старшому шкільному віці. Трохи відрізняється думка згідно якому гнучкість доцільно починати розвивати з 7- 8 років.

У дівчаток рухливість хребетного стовпа при активних і пасивних рухах значно вища, ніж у хлопчиків [18, 19]. За даними показники гнучкості дівчаток на 20 — 30% перевищують показники хлопчиків. Порівняння рухливості в суглобах дітей 7- 10 років, показало, що вона значно вища у тих, хто активно займається фізичною культурою і спортом.

Таким чином, на думку більшості авторів, сенситивним періодом розвитку гнучкості є саме молодший шкільний вік.

Координаційні здібності людини дуже різноманітні і специфічні. Ряд фахівців в галузі фізичного виховання і спорту диференціювали координаційні здібності на окремі групи за особливостями їх прояву, критеріях оцінки і чинниках, які їх визначають. Виділяють: точність управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів; здібність до збереження рівноваги; відчуття ритму; здібність до орієнтування в просторі; здібність до довільного розслаблення м’язів і координованість рухів (спритність).

Координаційні здібності забезпечуються складною взаємодією центральних і периферичних ланок моторики на основі зворотної інформації і мають виражені вікові особливості. Динаміка розвитку координаційних здібностей в онтогенезі відображена у ряді робіт. За даними у віковому періоді від 7−8 до 11- 12 років наголошуються найвищі темпи розвитку координаційних здібностей. Особливо бурхливий розвиток їх відбувається у дівчаток до 11 років, у хлопчиків до 12 років, при цьому приріст показників з 7 років складає 75%.

За відомостями ряду авторів [28, 70] у дітей 7−8 років швидко удосконалюється здібність до різних видів точних рухів. В роботах [18, 19] вказується на збільшення просторової точності рухів (на прикладі метання малого м’яча в ціль) від 4 до 6 років, а від 7 до 9−10 років спостерігається помітне її зниження. В окремих суглобах точність просторових переміщень прогресивно збільшується від 7 до 12 років. За даними здатність відтворювати амплітуду рухів до 40 — 50° максимально збільшується в 7- 10 років.

Дослідженнями встановлено, що показники просторової точності рухів у дітей 6 — 10 років в статевому аспекті не відрізняються.

Збереження стійкості тіла (рівновага) зв’язано з виконанням будь-якої рухової дії. Рівновага розвивається на основі вдосконалення рефлекторних механізмів в процесі дозрівання вестибулярного аналізатора. Сенситивним періодом розвитку даної здатності є вік від 7 до 12- 13 років.

За даними у 7-річних дітей зустрічаються показники статичної рівноваги, характерні для дорослих людей. Здібність до збереження статичної рівноваги від 1-го до 2-го класу істотно погіршується, а потім протягом двох років безперервно зростає. Динамічна рівновага, на думку автора, бурхливо розвивається в 7 — 9 і 10 — 11 років. Аналогічні відомості наведені в роботах [18, 19], де наголошується про значний інтенсивний розвиток функції динамічної рівноваги у дітей 7- 10 років (до 10-річного віку величина відхилення від прямої зменшується в середньому за рік на 10,2 см).

Дослідження свідчать про те, що у молодших школярів недостатній рівень розвитку рівноваги, який підвищується під впливом спеціальних вправ. У хлопчиків показники рівноваги гірші, ніж у дівчаток, з віком ці показники поліпшуються.

Просторова орієнтація розвивається з віком гетерохронно. За відомостями найзначніший її розвиток відбувається у віці від 7- 8 до 11- 12 і після 14 -15 років. Трохи відрізняються дані, наведені в роботах [18, 19], де наголошується достовірне поліпшення орієнтації в просторі з 7 до 12 років. Автор указує, що амплітуда коливань тіла при природному стоянні на горизонтальній поверхні у дітей з 8 до 10 років достовірно зменшується. Дослідженнями встановлено, що в молодшому шкільному віці темпи розвитку просторового орієнтування у хлопчиків значно вищі, ніж у дівчаток.

Здібність до довільного розслаблення м’язів активно зростає від 6 — 7 до 10 — 12 років. За даними координація у віковий період від 7 до 8 років характеризуються нестійкістю ритму і швидкісних параметрів.

Вікова динаміка розвитку спритності вивчалася багатьма авторами. Слід зазначити, що їх думки дещо різні. Так, в роботах [21, 35, 71] сенситивним періодом розвитку даної здатності указується віковий період з 7 до 10 років; [28, 57] - з 7 до 12−13 років; [18, 19] - у дівчаток 7- 11 років, у хлопчиків з 8 до 9 років. Дослідженнями визначено декілька сенситивных періодів розвитку спритності. За даними автора координованість рухів у дівчаток має високі темпи біологічного розвитку від 8 до 9 і від 10 до 11 років, а у хлопчиків 8- 9 і 11- 12 років. При цьому [57, 70], відзначають, що у дітей одного і того ж віку рівень розвитку спритності може бути абсолютно різним. Дослідження свідчать про те, що показники рівня розвитку спритності у хлопчиків молодших класів вищі, ніж у дівчаток і з віком вони підвищуються.

Отже, думка багатьох авторів співпадає в тому, що, в основному, всі види прояву координаційних здібностей найбільш активно розвиваються в молодшому шкільному віці.

Важливе значення в процесі фізичної підготовки учнів займає виховання силових здібностей. Важливу роль в розвитку сили відіграє формування кісткової і м’язової систем. Молодший шкільний вік, на думку ряду авторів, не сенситивний до виховання сили, оскільки кістково-м'язовий і суглобово-зв'язковий апарат дітей ще не готовий до максимальних навантажень.

Динаміка розвитку силових здібностей в онтогенезі відображена в роботах багатьох авторів [55, 61, 71]. Вони відзначають, що розвиток силових якостей і сили окремих м’язів носить гетерохронний характер у вікових періодах і темпах приросту.

М’язова сила в ході розвитку організму дитини збільшується поступово, але не прямолінійно. Періоди незначного збільшення чергують з вельми інтенсивним зростанням показників. Сенситивні періоди приросту м’язової сили у хлопчиків і дівчаток не співпадають. У дівчаток до 9, а у хлопчиків до 10-ти річного віку відбувається незначний загальний розвиток сили м’язів. Стрибкоподібний приріст силових здібностей у дівчаток зафіксований в період від 10 до 13 років. У хлопчиків же спостерігається плавне наростання сили від 8 до 15 років.

В молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопчиків і дівчаток істотно не відрізняється, проте для дівчаток характерні більш швидкі темпи її приросту. Встановлено, що у віці від 7 до 13 років максимальна сила збільшується на 10%.

В роботах дослідників[61] вказано декілька сенситивних періодів приросту абсолютної сили за показниками дев’яти основних груп скелетних м’язів. Перший такий період припадає на вік від 10 до 11 років. За даними високими темпами приросту абсолютної сили м’язів характеризується віковий період від 9−10 до 16−17 років. Слід зазначити, що до 10 — 11 років величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків абсолютно не відрізняються.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. В період з 6 — 7 до 9 — 11 років спостерігається її швидке збільшення [14, 70]. Причому, у дівчаток темпи наростання, значно вищі, ніж у хлопчиків.

Віковий розвиток різних м’язових груп відбувається нерівномірно і індивідуально. Більшість авторів вважає, що максимальні темпи приросту сили кисті і станової сили припадають на середній шкільний вік. Разом з тим є дані іншого змісту. Ряд учених звертають увагу на більш високі темпи розвитку цієї здатності, починаючи з молодшим шкільним віком і до середнього. Так, на думку [70], в період з 8 до 9 років найбільш виражене зростання згиначів кисті і передпліччя, розгиначів передпліччя і литкових м’язів. Сила розгиначів тулуба, у дітей цього віку, збільшується поволі. За відомостями показники розгиначів тулуба найбільш інтенсивно підвищуються з 9 років у дівчаток і з 10 років у хлопчиків. Дані надані [18, 19] свідчать про істотний приріст сили м’язів кисті і спини у дівчаток з 9 до 10 років.

Встановлено, що в показниках сили м’язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку достовірних розбіжностей немає. Але сила м’язів рук і тулуба у всі вікові періоди (після 6 років) у хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток [55, 78].

Витривалість, як і інші фізичні якості, має нерівномірний характер природного розвитку. Як відзначає більшість фахівців з фізичного виховання і спорту, діти молодшого шкільного віку не відзначаються високим рівнем розвитку витривалості [18, 77].

Енергійне наростання витривалості до динамічних м’язових навантажень спостерігається у школярів 8- 11 років [18, 19]. У дітей молодшого шкільного віку відмічені високі темпи приросту статичної витривалості. Інтенсивність її збільшення більша, ніж в середніх і старших класах, але, в той же час, діти не можуть підтримувати зусилля на постійному рівні [43, 70].

Молодший шкільний вік у хлопчиків характеризується низькими темпами природного приросту швидкісної витривалості. У дівчаток, починаючи з 10 років, спостерігається її інтенсивне збільшення [55, 78]. Найпомітніші темпи приросту витривалості до швидкісно-силових зусиль спостерігалися у дівчаток з 9 до 10 років, у хлопчиків з 8 до 10 років [16, 18, 19].

Цілеспрямований розвиток витривалості слід починати в школі з 1-го класу. Ефективно розвивати у молодших школярів загальну витривалість. Багатьма авторами показана можливість розвитку витривалості у школярів молодших класів, за допомогою широкого включення в уроки комплексів фізичних вправ, спеціальних вправ і ігор [62], а також повільного бігу, що циклічно повторюються.

Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що автори мають різні погляди на розвиток витривалості у молодших школярів. Одні вважають, що витривалість в цьому віці розвивається слабо, інші - достатньо інтенсивно. Педагогічні спостереження показують, що молодші школярі легко пристосовуються до тривалого бігу, тобто роботі на витривалість і, на наш погляд, розвитку її слід надавати достатню увагу на уроках фізичної культури, проте, враховуючи особливості організму, що бурхливо росте, не допускати великих за об'ємом фізичних навантажень.

Велика кількість дослідників займалася питаннями фізичної підготовленості учнів молодших класів. В своїх роботах вони вказують на її підвищення за рахунок включення в уроки фізичної культури молодших школярів різних фізичних вправ. Так, автори пропонують використовувати: дозовану ходьбу [13], засоби української народної фізичної культури, вправи спортивно-ігрового характеру [50], легкоатлетичні і циклічні вправи, комплекси рухливих ігор і ігрових вправ, вправи, спрямовані на виховання швидкісних і основних фізичних якостей [45], цілеспрямовані короткочасні вправи методом колового тренування.

Під час аналізу літератури ми не знайшли робіт, що стосуються дослідження взаємозв'язку сенсорних систем з проявом рухових здібностей у дітей молодшого шкільного віку, що і стало предметом нашого вивчення.

1.3 Характеристика функціонального стану сенсорних систем дітей

Ряд фахівців в галузі фізіології, фізичного виховання і спорту вважають, що формування і вдосконалення рухових навиків неможливе без участі сенсорних систем [55, 65].

Багато дослідників [37, 38] вказують, що залежно від характеру і складності рухової дії, ведучу роль можуть грати переважно руховий, зоровий, слуховий вестибулярний і тактильний аналізатори.

Різні сенсорні системи починають функціонувати в різні періоди онтогенетичного розвитку. Раніше дозрівають структури вестибулярного аналізатора, потім нюхового, смакового і шкірного. Пізніше всіх дозрівають слуховий і зоровий аналізатори. Периферичні ланки аналізаторів в основному вже сформовані до моменту народження дитини. Потім дозрівають їх кіркові відділи, які в основному і визначають особливості функціонування сенсорних систем в ранньому дитячому віці. Крім кіркових відділів аналізаторів, до переробки поступаючої інформації залучаються і інші кіркові зони — асоціативні відділи. Ці структури дозрівають протягом тривалого періоду розвитку, включаючи і підлітковий вік. Поступовість їх дозрівання визначає специфіку процесу сприйняття в шкільному віці.

Найбільше значення при виконанні рухів має рухова сенсорна система. Їй належить ведуча роль в управлінні рухами. Без її участі не може бути здійснена навіть найпростіша рухова діяльність.

Руховий аналізатор має важливе значення в регуляції положення тіла в просторі, дозволяє точно оцінити і виміряти просторові, часові і силові характеристики рухової дії, бере участь в регуляції рухових актів і положень, забезпечує координацію абсолютно всіх рухових дій людини — від локомоторних рухів до найскладніших трудових і спортивних рухових навиків [24], фактично визначає техніку спортивних вправ.

Питаннями розвитку кінестетичного аналізатора в онтогенезі займалися багато авторів [24, 63]. Слід зазначити, що приведені ними дані дещо відрізняються. Так, в роботах показано, що вдосконалення всіх відділів рухового аналізатора особливо інтенсивно відбувається з 3 до 7- 8 років. В цей період швидко наростає чутливість пропріорецепції, відбувається дозрівання підкіркових відділів рухового аналізатора і його кіркових зон. В 6−7 років, на думку авторів, об'єм підкіркового відділу складає вже 94 — 98% від його величини у дорослого, а об'єм кіркових зон 74 — 84%. Дані іншого характеру надані в роботах [70], де відзначено, що формування всіх відділів рухового аналізатора активно відбувається в 7- 12 років. Приблизно такої ж думки дотримуються [57, 63], указуючи на інтенсивний розвиток рухового аналізатора у віці від 7 до 10 років.

Дослідження показали, що до молодшого шкільного віку морфологічні ознаки кіркового відділу рухового аналізатора близькі до таких у дорослих.

Таким чином, на думку більшості авторів, молодший шкільний вік є сприятливим для вдосконалення рухового аналізатора. Тому необхідно цілеспрямовано впливати на нього, з метою підвищення можливостей для більш успішного формування різносторонньої рухової сфери молодших школярів.

Зоровий аналізатор — найважливіший з органів чуття. Через нього людина одержує до 90% інформації про навколишній світ.

Зорова сенсорна система, забезпечуючи сприйняття простору і змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, має найбільше значення при виконанні точних рухів і при рухах, що вимагають швидких змін напряму і швидкості. Зорова інформація необхідна для управління рухами майже у всіх видах спорту [63, 64]. На думку зоровий аналізатор грає провідну роль при початковому освоєнні техніки руху.

В процесі постнатального розвитку органи зору людини зазнають значні морфофункціональні перебудови. Інтенсивний розвиток підкіркових зорових структур, зорової зони кори відбувається на першому році життя і завершується дозріванням клітинних структур центрального відділу зорового аналізатора до 6 — 7 рокам. Дослідженнями встановлено, що в молодшому шкільному віці продовжується процес формування зорової системи, а за даними в цьому віковому періоді наголошується інтенсивний розвиток різних зорових функцій.

Поле зору є найважливішою просторовою характеристикою зорового аналізатора. Воно визначає об'єм навчальної інформації, що сприймається дитиною, тобто пропускну спроможність зорового аналізатора і, отже, можливості школярі. Пропускна спроможність зорового аналізатора до 10- 11 років наближається до рівня дорослої людини і складає 2 — 4 біт/с. Периферичний зір має надзвичайно важливе значення в тих видах спорту, які пов’язані з постійним зоровим аналізом.

Поле зору у дітей значно вужче, ніж у дорослих, але з віком швидко збільшується. Встановлено, що розширення меж поля зору найбільш інтенсивно відбувається у віці від 5 до 10 років. За даними значне його збільшення спостерігається у віці 6 — 8 років. Трохи відрізняються відомості, приведені в роботі [24], про те, що поле зору особливо інтенсивно розвивається в дошкільному віці і до 7 років воно складає приблизно 80% від розмірів поля зору дорослого.

Об'єм периферичного поля зору значно варіює у різних людей. Ці відмінності обумовлені як будовою черепа, так і тренуванням (у представників ігрових видів спорту, межі поля зору істотно ширші, ніж у людей, що не займаються спортом) [24, 63, 64].

Встановлено, що заняття спортом і фізичною культурою позитивно впливають на функціональний стан зорового аналізатора [21, 78].

Велика кількість робіт присвячена вивченню взаємозв'язку зорового і рухового аналізаторів. Так, наявність тісного взаємозв'язку між вказаними сенсорними системами відзначена у спортсменів високого класу. Дослідженнями виявлено, що незадовільний функціональний стан зорового аналізатора погіршує показники швидкості реакції і працездатності. В роботах указується на поліпшення функціонування зорової сенсорної системи під впливом тренувальних занять боротьбою. За наслідками експерименту доведено, що рухова активність і загальна фізична культура покращують функціональний стан зорового аналізатора у дітей молодшого шкільного віку.

Дослідження свідчать про те, що цілеспрямований вплив на зорову сенсорну систему фізичних вправ і ігор покращує її функціональний стан у футболістів 9 — 17 років.

Таким чином, у дітей молодшого шкільного віку зоровий аналізатор проходить один з періодів свого розвитку. Це дозволяє цілеспрямовано впливати на нього і використовувати його можливості в процесі навчання рухів і виховання фізичних якостей.

Слуховий аналізатор — це другий за значенням аналізатор в забезпеченні адаптивних реакцій і пізнавальної діяльності людини.

З функцією слухового аналізатора пов’язана можливість регулювання швидкості рухів на дистанції, оцінки тривалості, частоти і ритму окремих рухів [48, 63, 64].

Дані, надані в роботі, указують на наявність тісного взаємозв'язку між слуховим аналізатором і виконанням рухів. На думку [21], різні звукові подразники сприяють виробленню і вдосконаленню техніки рухів. Так, роздратування рецепторів внутрішнього вуха викликає зміни у функціонуванні різних фізіологічних систем організму, що у свою чергу, може вплинути на орієнтацію в часі, просторі, а також на точність дозування м’язових зусиль.

Питаннями розвитку слухового аналізатора в онтогенезі займалися багато авторів [54, 67]. Вони відзначають, що інтенсивний розвиток слухового аналізатора спостерігається в перший рік життя дитини, але з віком звукова чутливість підвищується.

За даними в молодшому шкільному віці відбувається інтенсивний розвиток слухового аналізатора. Остаточне ж морфофункціональне формування органів слуху у дітей закінчується до 12 років.

Таким чином, на думку ряду авторів, в молодшому шкільному віці відбувається подальше становлення слухової сенсорної системи. Використання спеціальних вправ створює умови для успішного формування рухових умінь і навиків і виховання фізичних якостей.

Вестибулярна сенсорна система служить для аналізу положення і руху голови і тіла в просторі.

Вестибулярному апарату належить важлива роль в управлінні руховою діяльністю. Він забезпечує збереження рівноваги тіла людини, підтримує його положення в просторі, покращує координацію його рухів у спокої і в процесі рухової діяльності. Особливо важлива роль вестибулярного апарату при виконанні безопорних рухів і рухів на опорі.

Ряд авторів рахують, що вестибулярний аналізатор дозріває ще у внутрішньоутробному періоді. У дітей віком 1 місяць орган рівноваги вже анатомічно сформовано.

Вплив спеціально спрямованих вправ на функціональний стан вестибулярної сенсорної системи відображений в роботах багатьох авторів. Так, за даними спеціальні вправи підвищують стійкість вестибулярного аналізатора у спортсменів різної кваліфікації у видах спорту з складно-координаційною структурою рухів.

Дослідженнями визначено, що використання обертальних навантажень в тренувальному процесі тхеквондистів 15 — 18 років, приводить до збільшення темпів приросту рівноваги.

Ряд авторів займалися вивченням даного питання у школярів. Так, за даними спеціальні вправи, що сприяють розвитку вестибулярної сенсорної системи, позитивно впливають на рухову активність школярів.

В роботах [35, 60, 72] указується, що вживання на уроках фізичної культури школярів середніх класів вправ, спрямованих на роздратування вестибулярного апарату, значно підвищує вестибулярну стійкість і удосконалює взаємозв'язок рухового і вестибулярного аналізатора.

Таким чином, не дивлячись на те, що в молодшому шкільному віці вестибулярний аналізатор є системою, що вже практично сформувалася, його можна розвивати і удосконалювати спеціально справленими вправами і використовувати його функціональність для навчання руховим діям і виховання фізичних якостей.

Тактильний аналізатор є частиною шкірного аналізатора. Його рецептори забезпечують сприйняття механічних дій, відчуття дотику, тиску і вібрації [24, 54]. Ще И. М. Сеченов відзначав, що «долонна поверхня руки, подібно сітківці ока, дає свідомості форму предметів, а рухи руки, подібно рухам очного яблука, інформують про величину і положення предметів, щодо нашого тіла».

На думку [49, 64], тактильний аналізатор відіграє особливу роль в сприйнятті рухів, оскільки виконання рухів зв’язано з розтяганням шкіри і тиском на окремі її ділянки.

До тактильної сенсорної системи пред’являються великі вимоги при виконанні складних за координації рухових дій, вона дає інформацію про амплітуду рухів і зіткнення тіла із спортивними снарядами і інвентарем, відіграє важливу роль в просторовому орієнтуванні людини, допомагає точно визначити швидкість бігу.

Тактильний аналізатор, як і вестибулярний, дозріває ще у внутрішньоутробному періоді. В перші роки життя чутливість тактильного аналізатора поступово збільшується, а в 8 — 10 років, на думку [54], інтенсивність цього процесу слабшає. В цьому віці спостерігається найзначніше зниження порогів тактильної чутливості. Проте в роботах [57, 63] відзначається, що чутливість тактильного аналізатора особливо швидко зростає у дітей молодшого шкільного віку.

За відомостями у дітей чутливість тактильних рецепторів нижча, ніж у дорослих. Встановлено, що спеціальні вправи, спрямовані на розвиток тактильного аналізатора, підвищують його функціональні можливості у сліпих дітей.

Аналіз літературних джерел свідчить про те, що повноцінна життєдіяльність людини неможлива без злагодженої діяльності всіх аналізаторів. Багато авторів указують на наявність тісного взаємозв'язку між різними аналізаторами, які сприяють вдосконаленню рухової діяльності, формуванню виробничих або спортивних навиків. Дослідженнями встановлена позитивна взаємодія впливів вестибулярної, зорової і слухової сенсорних систем на активність мотонейронів м’язів нижніх кінцівок людини.

Встановлено, що чутливість аналізаторів підвищується із зростанням спортивної майстерності, і чим менший рівень тренованості, тим вища значущість сенсорних систем в точності управління рухами.

Вивченням взаємозв'язку фізичної підготовленості з функціональним станом аналізаторів займалися багато авторів. Так, за даними [37, 38, 77] від функціонального стану аналізаторів залежить прояв і розвиток координаційних здібностей і спритності.

В роботах відзначено, що спеціалізоване тренування аналізаторів в процесі спортивно-технічного вдосконалення приводить до розвитку специфічних якостей, що визначають досягнення високого спортивного результату.

В процесі досліджень виявлена залежність між руховим і вестибулярним аналізаторами і виконанням різних спортивних рухових дій у футболістів 9 — 17 років.

Вплив спеціальних комплексів вправ, спрямованих на тренування зорової і вестибулярної сенсорної системи в тренувальному процесі гандболісток 11 — 13 років висвітлено в роботах. Результати досліджень свідчать про позитивний вплив цих вправ на спортивну техніку і розвиток фізичних якостей.

В роботах наголошується тісний взаємозв'язок фізичної підготовленості і функціонального стану зорового, вестибулярного і слухового аналізаторів у школярів середніх класів. Автори встановили позитивний вплив спеціально спрямованих вправ не тільки на функціональний стан даних аналізаторів, але і на рівень фізичної підготовленості учнів середніх класів. Спеціальні вправи включалися в зміст уроків фізичної культури і проводилися ігровим і строго регламентованими методами [73, 74, 75].

Дослідження рівня сприйняття молодшими школярами інформації із зовнішнього середовища встановлено, що навчання фізичним вправам при одночасній участі зорової і слухової систем відбувається значно швидше, ніж при виключенні однієї з них.

Дослідження свідчать про наявність взаємозв'язку між рівнем розвитку рухового аналізатора у дитини і його загальним фізичним і психічним розвитком; спостерігається висока залежність стану здоров’я школярів від фізичного виховання.

Підвищення рівня фізичної підготовленості робить позитивний вплив на ЦНС.

Таким чином, дослідження багатьох фахівців свідчать про те, що фізична підготовленість і фізичний розвиток дітей залежать від функціонального стану аналізаторів, на який можна позитивно впливати спеціальними фізичними вправами.

Проте при аналізі наукової літератури ми знайшли дані, що відображають розвиток лише окремих сенсорних систем у дітей молодшого шкільного віку. Робіт, які торкалися б питання інтегральної взаємодії зорового, вестибулярного, слухового, тактильного аналізаторів і фізичної підготовленості школярів молодших класів нами не знайдено.

Аналіз науково-методичної літератури свідчить про те, що рівень фізичної підготовленості залежить від функціонального стану аналізаторів. Розвитку і функціональному вдосконаленню сенсорних систем в процесі навчання і виховання сприяє раціональне тренування за допомогою спеціальних вправ і ігор. При цьому слід зазначити, що питання про комплексний вплив зорового, слухового, вестибулярного і тактильного аналізаторів на фізичну підготовленість молодших школярів вивченні недостатньо. Тому вважаємо за необхідне досліджувати цю проблему, шляхом експериментального включення у вміст уроків фізичної культури і інших форм фізичного виховання в школі спеціально підібраних вправ, з метою поліпшення функціонального стану сенсорних систем і рівня фізичної підготовленості учнів молодших класів

Розділ 2. Методи і організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Для вирішення поставлених задавань застосовувалися наступні методи:

1. Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури;

2. Вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження;

3. Педагогічне тестування;

4. Педагогічний експеримент;

5. Методи математичної статистики.

Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел здійснювалися з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, визначення стану актуальності питань, що вивчаються, а також обґрунтовування мети і завдань дослідження.