Порушення мовлення у дітей

Міністерство освіти та науки України Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка

Порушення мовлення у дітей

Виконала

студентка групи ___________

_________________________

Полтава 2007

Нова модель освіти в Україні покликана переорієнтувати навчально-виховний процес на становлення духовно-здорової творчої особистості, здатної продуктивно мислити, вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті, вдосконалення системи освіти й виховання у відповідності до принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей й створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини та її успішному навчанню. У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей з порушеннями у мовному та психічному розвитку, у тому числі й дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Однією з найскладніших та найважливіших функцій є мовлення. У психології мовленням називають процеси спілкування за допомогою говоріння, слухання, читання, письма. Мовлення — це і читання книжки, і написання листа рідним. Навіть мовчазні роздуми — це теж мовлення, яке називається внутрішнім мовленням.

Без мовлення життя в суспільстві стає обмеженим, неповноцінним. Ось чому проблема своєчасного виявлення, попередження та подолання порушення мовлення, особливо у дітей, є надзвичайно важливою для цілої низки наук — медицини, психології, педагогіки тощо.

Процес оволодіння дитиною дошкільного віку мовленням надзвичайно цікавий та своєрідний. Вже у віці 1 — 1,5 місяців у дитини з’являється потреба в емоційному спілкуванні з дорослими: коли малюк бачить перед собою обличчя матері - він усміхається, затихає. У віці 3-х місяців у дитини з’являється агукання. У ньому виражається потреба дитини самій подавати голосові сигнали. Між 4 і 6 місяцями дитина починає відповідати лепетом на звернене до неї мовлення дорослого. Постійний нав’язливий крик, із захлинанням, що супроводжується порушенням режиму сну, може бути ознакою органічного порушення ЦНС. Порушення у годуванні дитини, такі як: не бере грудь, не може смоктати, захлинається, молоко виливається через ніс можуть свідчити про органічне ураження н. с. Цілковита відсутність лепету до 7 місяців або його швидке затухання протягом 1 — 2 місяців з моменту виникнення — надзвичайно тривожний показник, що може свідчити про порушення слуху, інтелекту чи органічне ураження мозкових структур та центрів, які відповідають за формування мовлення. У 1 рік дитина вимовляє до 10 слів, у 1,8 — 2 роки — 40 слів, їх менша кількість свідчить про малий словниковий запас та несформованість мовлення. 5 років характеризуються повністю сформованою звуковимовою (правильно вимовляє всі звуки, називає та повторює слова з різною складовою структурою). Порушення звуковимови після досягнення дитиною 5 років є патологічним. Позбавлення дитини у цей віковий період нормального спілкування з дорослими та звуження її мовленнєвого спілкування одноманітними побутовими ситуаціями призводить до виникнення недорозвитку мовлення, яке потім важко виправити.

Невиправлені помилки у мовленні можуть не лише закріпитися, а й залишитися у дитини на все життя. Вони не лише ускладнюють спілкування дитини, негативно потім впливають на засвоєння читання та письма.

Серед порушень психофізичного розвитку у дітей дошкільного віку вади мовлення спостерігаються чи не найчастіше. І це не випадково. Мовлення — дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови збереженості всіх інших психічних функцій: мислення, пам’яті, сприймання, рухової сфери дитини.

Підступність порушеннь мовлення у дітей полягає в тому що вони мають схильність до патологічного закріплення. А враховуючи, що мовленнєвий розвиток продовжується ще під час шкільного навчання, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення засвоєння шкільних знань.

У дітей перших років життя мова надає важливий вплив на розвиток відчуттів і сприйнять, на формування процесів гностики. А. А. Люблинською було показане, що навіть пасивне оволодіння мовою в перші два роки життя сприяє розвитку у дитини узагальненого сприйняття, додає всім його сенсорним функціям активний пошуковий характер.

Мова перебудовує всі основні психічні процеси дитини: з її участю сприйняття набуває узагальненого характеру, розвиваються уявлення, удосконалюється синтетична діяльність. У міру розвитку лексико-граматичної сторони мови у дитини стають можливими також такі інтелектуальні операції, як порівняння, аналіз і синтез. Це відбувається внаслідок того, що в значенні того або іншого слова одночасно відбиті загальні і відмітні ознаки предметів, понять, що позначаються, звуковим комплексом, тобто в цьому сенсі кожне слово вже є поняттям. Спеціальне вивчення впливу словесної системи на аналізатори показало, що словесні дії (зокрема інструкція) прискорюють вироблення позитивних умовних реакцій і полегшують їх диференціювання.

Велике значення надається мові в регуляції поведінки (Л.С. Виготський, А. Р. Лурія В. І. Лубовський). Підкреслюється онтогенетично ранній вплив мови як регулятора поведінки (В. І. Лубовський).

Одним з початкових еталонів в розвитку регулюючої мови|промова| Л. С. Виготський вважав період егоцентричної мови, коли дитина починає супроводжувати свої дії мовою. Чим складніше виконувана дитиною діяльність, тим більше вираженою виявляється її мова. Таким чином, мова сприяє цілеспрямованій діяльності дитини.

Мова — одна з основних психічних функцій людини, будь-які її порушення є об'єктом вивчення різних наук: педагогіки, психології, логопедії, нейропсихологии, нейролінгвістики і інших.

З кожним роком логопедична наука розвивається і вносить різні корективи до методик, документацію і так далі Але, проте, досвід авторів минулих століть залишається незмінним, будучи базою для розвитку даної науки в цілому. Формування регулюючої функції мови тісно пов’язане з дозріванням лобових відділів кору головного мозку.

Основи мовної регуляції дій встановлюються вже до кінця першого року життя. Дитина виконує прості словесні інструкції типу: «Дай ручку», «Покажи очки», якщо дії зберігають свою адекватність і при заміні слова, що позначає предмет, тобто дитинапо інструкції дорослого може дати ручку, і ніжку, і ляльку, і т.д. (В. І. Лубовській). Те, що дієслово в цих випадках набуває узагальненого значення раніше іменника, пояснюється автором тим, що сама дія, їм що позначається, завжди має узагальнений характер. Першою формою словесної регуляції є спонукальна функція слова. По даним В. І. Лубовського, перехід до внутрішньої словесної регуляції (внутрішній мові) починається тоді, коли дитина виявляється в змозі узагальнити зв’язок сигналів і своїх у відповідь дій. Порушення словесної регуляції і вербализації розглядається як загальна закономірність аномального розвитку психіки. Це означає, що у дітей з різними відхиленнями в розвитку словесна регуляція дій і поведінки виявляєтьсяне достатньою. Діяльність багато із цих дітей не завжди ціленаправлена, інколи вона імпульсна. Діти насилу і не відразу підкоряються словесним інструкціям, у них часто наголошується рухова разгальмованість.

Мовні порушення у дітей можуть виявлятися на тлі нормального нервово-психічного розвитку, і всі представлені вище особливості можуть мати вторинний характер і бути обумоленими самим мовним дефектом.

Мовні порушення, пов’язані з органічним ураженням центральної нервової системи, часто поєднуються з різними відхиленнями в нервово-психічному розвитку дитини, що виявляються більше в інтелектуальній, іноді в емоційно-вольовій сфері. Так, наприклад, всі клінічні форми мовних порушень можуть наголошуватися як у дітей із підлягаючим зберіганню інтелектом, так і при затримці психічного розвитку, у дітей із олігофренією. Особливості прояву мовного дефекту, динаміка його подолання, шляхи і методи коректувальної роботи визначаються не тільки характером мовного порушення, але і особливостями загального фону нервово-психічного розвитку дитини.

Багато видів мовних розладів спостерігаються у дітей із мінімальною мозковою дисфункцією, в основі якої лежить порушення дозрівання окремих функціональних систем мозку і недостатня сформованість міжсинаптичних зв’язків (Л. О. Бадалян). Унаслідок цих порушень спостерігаються різні нерізко виражені порушення нервово-психічної діяльності у вигляді рухового неспокою, розладу пам’яті, уваги, поведінки, різних, мовних розладів.

При аналізі мовних порушень логопедові треба враховувати і особливості загального стану здоров’я дитини, його рухової сфери, зору, слуху і інтелекту, темпераменту, його конституцію. Багато видів мовних порушень, особливо невротичного характеру, виникають у дітей із природженою дитячою нервовістю (невропатією). З раннього віку ці діти відрізняються підвищеною чутливістю до всіх зовнішніх подразників, емоційною збудливістю, їх нервова система легко ранима, вони образливі, плаксиві, схильні до страхів, у них спостерігаються судинно-вегетативні розлади у вигляді раптового почервоніння або збліднення шкіряних покривів, посиленого потовиділення, у ряді випадків наголошуються порушення з боку шлунково-кишкового тракту.

При аналізі мовних порушень важливо враховувати вік дитини, її соціальне і сімейне оточення, можливі етіологічні і патогенетичні чинники виникнення мовних розладів.

Таким чином, для аналізу мовних порушень на основі взаємозв'язку мови з іншими сторонами психічного розвитку дитини необхідний комплексний підхід у вивченні дітей.

Структурно-системна організація інтеграції функцій мозку припускає багаторівневу взаємодію вертикально-організованих (підкірковий-кіркових) і горизонтальних (міжкірковіх) систем. Незважаючи на те що кожна функціональна система має власну програму розвитку і функціонування, мозок у всі періоди життя працює як єдине ціле. Ця інтегративність визначається тісною взаємодією і взаємозв'язками як між ділянками мозкової кори (горизонтальними системами), так і взаємозв'язками кори з нижлежачими мозковими утвореннями і перш передусім підкірковими відділами мозку (вертикальними системами). Зв’язок мовної діяльності із структурами мозку грунтується на сучасних уявленнях про динамічну локалізацію мозкових функцій. Ці уявлення знайшли свій якнайповніший розвиток в дослідженнях А. Р. Лурія. Динамічна локалізація мозкових функцій припускає цілісне і одночасно диференційоване залучення мозку до будь-якої з форм його активності.

Вищі, соціально опосередковані психічні функції людини, до яких відноситься і мова, є результатом роботи цілого мозку, проте окремі його відділи, зокрема кіркові мовні зони, вносять істотний, специфічний внесок до здійснення мовної діяльності.

У ранньому дитячому віці функціональні зони кори перекривають один одного, межі їх дифузні, і лише в процесі практичної діяльності відбувається поступова концентрація функціональних зон в чітких, віддалених один від одного центрів (Л. О. Бадалян).

При аналізі мовних порушень звертається увага на діагностику таких операцій, як мотивація, регуляція, цілеспрямованість, які можуть вибірково страждати у деяких категорій дітей. Це має значення для діагностики мовних розладів і для визначення шляхів і методів їх корекції. При оцінці мовних порушень необхідно виділяти, з одного боку, сформованість мовних механізмів — дій програмування і мовних операцій, з іншої — сформованість мовних умінь, тобто уміння дитини|дитя| використовувати мовні механізми для різних цілей спілкування.

Таким чином, комплексний всебічний аналіз мовних порушень має найважливіше значення для розуміння структури дефекту різних мовних розладів, їх діагностики, науково обгрунтованої системи подолання (здолання) і попередження (запобігання).

Список використанних джерел

1. Токарева О. А. Функциональные дислалии. // Расстройства речи у детей и подростков /Под ред. С. С. Ляпидевского. — М.: 1969. — С 104 — 107.

2. Филичева Т. Б., Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркина. Основы логопедии — М.: 1989. — 221 с. — С 82 — 85.

3. Хватцев М. Е. Логопедия. — М.: 1959.