Психодіагностика міжособистісних відносин

Психодіагностика міжособистісних відносин

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретичні і методологічні проблеми дослідження міжособистісних відносин

1.1 Поняття міжособистісних відносин

1.2 Сприймання і розуміння людьми одне одного як аспект міжособистісних стосунків Висновки до 1 розділу РОЗДІЛ 2. Психодіагностика міжособистісних відносин

2.1 Загальна характеристика методів психодіагностики

2.2 Методи дослідження міжособистісних відносин Висновки до 2 розділу

РОЗДІЛ 3. Експериментальне вивчення міжособистісних відносин

3.1 Опис проведення емпіричного дослідження

3.2 Аналіз результатів дослідження Висновки до 3 розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП Природа міжособистісних відносин в будь-яких спільнотах достатньо складна. В них виявляються як суто індивідуальні якості особистості - її емоційні і вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми і цінності суспільства. В системі міжособистісних відносин людина реалізує себе, віддаючи суспільству сприйняте в ньому. Саме активність особистості, її діяння є найважливішою ланкою в системі міжособистісних відносин. Вступаючи у міжособистісні відносини найрізноманітніших за формою, змістом, цінностями в структурі людських спільнот — в дитячому саду, в класі, в дружньому крузі, в різного роду формальних і неформальних об'єднаннях, — індивід проявляє себе як особистість і представляє можливість оцінити себе в системі відносин з іншими.

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об'єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група — це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Продуктивними з точки зору методологічного підходу слід вважати соціометричний метод Д. Морено, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи «групової динаміки» К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його «теорія поля», яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою «хотторнських експериментів» та ін.

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

Таких методів, за допомогою яких у психології вивчаються людські взаємини, досить багато. З таких методів можна відібрати декілька достатньо валідних і надійних — таких, які дають різносторонню і цінну інформацію про положення даної людини в системі міжособових відносин у малій групі. Частину таких методів характеризує персональне відношення даної людини до інших людей, інші - положення даної людини в системі внутрішньогрупових відносин, що склалися, треті - психологію тієї соціальної групи, в яку входить даний індивід і в систему міжособистісних відносин до якої він включений.

Викладене вище й зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає проблема міжособистісних відносин.

Предмет дослідження — діагностика особливостей міжособистісних відносин.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми діагностики особливостей міжособистісних відносин.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

— проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковій літературі;

— сформулювати гіпотезу теоретико-емпіричного дослідження;

— на основі аналізу джерел побудувати схему дослідження міжособистісних відносин;

— вибрати методики;

— сформувати вибірку;

— провести експериментальне дослідження й проаналізувати отримані результати;

— сформолювати висновки та практичні рекомендаціі, що витікають з проведеного діагностичного експерименту.

Гіпотезу дослідження можна сформулювати наступним чином:

Вибір методів діагностики межособистісних відносин залежить від поставленої задчі.

Використання різноманітних методів діагностики міжособистісних відносин дозволяє здійснювати прогнозування і корекцію їх подальшого розвитку.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання результатів дослідження при роботі психолога.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні і методологічні проблеми дослідження міжособистісних відносин

1.1 Поняття міжособистісних відносин міжособистісний спілкування людина Глибинний зміст людського «Я» виявляється в людських стосунках і яскравими, неповторними барвами вплітається в канву об'єктивних суспільних відносин, особливий рівень яких становлять міжособистісні стосунки, базовані на певних діях, почуттях людини, що виникають у неї з приводу інших людей, їх поведінки, діяльності, позиції у суспільстві.

В українській мові існує специфіка вживання термінів «відносини» і «стосунки». Термін відносини (зв'язки, взаємозв'язки) вживається тоді, коли йдеться про зв’язок між об'єктами чи явищами, Наприклад, міждержавні відносини, виробничі зв’язки тощо. Поняття стосунки (взаємини, взаємовідносини) використовується переважно тоді, коли мають на увазі зв’язок між суб'єктами (людьми) в процесі спілкування.

Термін «відносини» введений ще Арістотелем для відображення певного способу буття людини та пізнання нею навколишнього світу. За В. М. Мясищевим, відносини — це інтегральна система вибіркових свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, яка виражається в діях, реакціях і переживаннях людини та відображає її основні потреби й інтереси. Система відносин індивіда з навколишнім світом (люди, речі, професійна діяльність тощо) утворює внутрішній світ людини[10,c.422].

Узагальнено усі види відносин можна поділити на дві групи. До першої належать відносини позитивної спрямованості психічної активності людини, тобто ті, що зближують, об'єднують людей. До другої групи належать відносини негативної спрямованості психічної активності людини — ті, які розділяють, роз'єднують людей.

Відносини формуються у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, тобто «виростають» (за В. М. Мясищевим) з педагогічної, медичної і виробничої практики в процесі набуття людиною життєвого досвіду та встановлення міжособистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки — це взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей одне на одного в процесі різних видів спільної діяльності, і зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними.

Стосунки між людьми можуть мати кон’юнктивний (об'єднувальний), або диз’юнктивний (роз'єднувальний) характер. Переважання певного типу стосунків надає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямованості. Іншими словами, міжособистісні стосунки включають систему настанов (установок), ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій;, через які люди сприймають і оцінюють один одного. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина. Так, автор книги «Людські якості» А. Печчеї зазначав: «Мені пощастило жити вільною людиною і я залишався нею навіть у в’язниці та й помру вільним. Але це б не мало сенсу, якби я не був пов’язаний глибоким почуттям братерської любові з іншими представниками роду людського. Головне — людська особистість, вона важливіша за будь-які справи та ідеї, бо без людей усі вони нічого не варті. А головне, в кожному з нас і в нашому житті — сила любові: адже лише завдяки їй наше життя перестає бути коротким епізодом і набуває змісту вічності» [10,c.423].

Любов, взаємоповага між людьми, терпимість один до одного — це та дорога, яку людство, починаючи з часів зародження християнства, пов’язувало зі своїм утвердженням на землі. Якщо стати на протилежну позицію (а вона також визріла ще у ранні часи), то логічно дійти висновку Ж.-П. Сартра: «Пекло — це інші». І кожен з нас обирає свою дорогу в міжособистісних стосунках. Тому загалом для людства вона звивиста і складна (М. В. Славчик).

Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

Взаємодія — це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумовленість і взаємозв 'язок між ними.

Особливістю взаємодії є її детермінованість, коли кожна з сторін виступає як причина певної поведінки та ставлення іншої і, як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Якщо в процесі взаємодії між людьми виникають суперечності, то це призводить до необхідності пошуку шляхів і засобів їх розв’язання. Це стимулює формування здатності людини до саморозвитку, самовдосконалення та встановлення нових взаємин між окремими групами людей і соціальних взаємовідносин в цілому, які складаються в процесі міжособистісної взаємодії. Така взаємодія опосередковується і визначається змістом, цілями, цінностями та особливостями організації спільної діяльності людей і є підґрунтям для формування соціально-психологічного клімату в різних професійних, політичних об'єднаннях та об'єднаннях за інтересами. Позитивний аспект взаємодії в процесі становлення і розвитку взаємин між людьми передбачає необхідність взаєморозуміння між ними[10,c.424].

Взаєморозуміння — це спосіб налагодження відносин між окремими людьми, соціальними групами, що передбачає обмін думками, цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Взаєморозуміння є найважливішим показником успішності соціально-психологічного спілкування, об'єктивною основою якого виступає спільність інтересів, поглядів, цілей тощо. Воно має винятково важливе значення для успішної спільної діяльності людей, їх міжособистісної взаємодії, як певної форми життєдіяльності, способу передачі форм культури та суспільного досвіду. В процесі такої взаємодії, суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. Людина самовиражається і самостверджується, виявляючи свої індивідуальні властивості, реалізуючи цілу низку соціальних функцій. Отже, міжособистісна взаємодія та спілкування — явища поліфункціональні.

Виходячи зі сказаного вище, можна визначити міжособистісні стосунки як психологічний феномен, що неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства — політики, економіки, культури, побуту тощо.

Міжособистісні стосунки і життєдіяльність мають каузальний, тобто взаємозумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, стимулює розвиток взаємин у бік ще більшої товариської згуртованості учнів.

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості.

Ставлення — це позиція особистості до навколишнього і до самої себе, що зумовлює певний характер її поведінки стосовно кого-небудь (чого-небудь). Прояви ставлення пов 'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні стосунки — це суб'єктивні зв’язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система міжособистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначають зміст спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології в міжособистісних стосунках прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей: когнітивний, емоційний, інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам’ять, мислення та ін.), пов’язані з пізнанням оточення і самої себе[10,c.425].

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій та суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність — узгодженість емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення — незадоволення (собою, партнером, роботою, умовами життя взагалі тощо).

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими двома і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособистісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю—несумісністю людей. Вона може виникнути навіть при першому візуальному контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосереднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин — інтимно-любовні стосунки (дружба, кохання); або ж, при негативній взаємодії — у ворожість, самотність, тощо. Міжособистісна привабливість (непривабливість) виникає і закріплюється внаслідок повторюваності позитивних (негативних) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного (негативного) досвіду взаємодії[10,c.426].

1.2 Сприймання і розуміння людьми одне одного як аспект міжособистісних стосунків У процесі людських взаємин важливе значення має сприйняття, оцінка і розуміння людьми одне одного. Важко вигадати більше покарання, писав У. Джеме, ніж якби хто-небудь потрапив у спільність людей, де ніхто на нього не звертав би уваги. В цьому висловлюванні точно підмічена не лише потреба людини в увазі до себе з боку інших людей, ай у певному їх ставленні.

Один з механізмів сприйняття і розуміння людьми одне одного дістав назву імгіліцитноі теорії'особистості. її суть полягає в уявленні людини про те, як взаємопов'язані між собою риси характеру, зовнішній вигляд і поведінка людей. Індивід за зрвнішнім виглядом іншої людини робить висновки про наявність у неї певних особистісних рис, прогнозує її вчинки і налаштовується на певні форми власної поведінки стосовно цієї людини. Такі уявлення складаються в процесі тривалого індивідуального досвіду спілкування з іншими людьми і стають досить стійкою структурою, яка визначає сприйняття людини людиною. Взаємодіючи потім з людьми, які зовнішньо чимось нагадують індивіду тих, враження про кого вже відклалися в його пам’яті, він несвідомо починає приписувати цим людям ті риси характеру, які входять в закріплену структуру його уявлень (каузальна атрибуція). Якщо ця структура правильна, то це сприяє швидкому формуванню точного образу іншої людини, гіавіть за відсутності інформації про неї. Це позитивний соціально-психологічний аспект розглянутого явища.

Проте якщо структура неправильна, а таке трапляється досить часто, то це може призвести до побудови помилкового апріорного (наперед визначеного) образу іншої людини, що породжує неправильне ставлення до неї і, як наслідок, негативну відповідну реакцію з її боку. Оскільки це відбувається на підсвідомому рівні, то між людьми можуть виникнути неконтрольовані і некеровані взаємні антипатії, що часто виступає причиною різного роду расових, національних, соціальних і релігійних упереджень[10,c.436].

Ще один фактор, який впливає на правильність сприйняття і розуміння людьми одне одного, — ефект первинності. Суть його полягає в тому, що перше враження про людину, перша інформація (позитивна чи негативна) про особистість здатні справити сильніший і стійкіший вплив на формування її образу, ніж наступні. Це відбувається, принаймні, на початкових етапах міжособистісних стосунків людей і може або ускладнювати їх, якщо перша інформація виявляється неправильною, або, навпаки, сприяти швидкому й ефективному налаштовуванню людей одне на одного, коли перша інформація була правильною.

З ефектом первинності логічно пов’язаний «ефект новизни «, що стосується останньої інформації (вражень) про людину (за винятком найпершого враження). Над цією інформацією індивід може спокійно подумати і оцінити її. Вона ніби витісняє з пам’яті (на певний час) те, що раніше було відоме про людину.

Зазначені феномени зумовлюються однією із особливостей людської пам’яті — найкраще запам’ятовується та інформація, яка надійшла першою і останньою.

Виокремлюють такі типи сприйняття і розуміння людини людиною.

Аналітичний. Психологічні особливості людини визначають виходячи з попереднього аналізу її зовнішності (очі, руки, підборіддя, зачіска, одяг) та пов’язуючи свої спостереження з певними якостями особистості. Такий тип сприйняття переважно притаманний художникам та лікарям.

Емоційний. Модальність емоційного ставлення до іншої людини зумовлює приписування їй певних особистісних рис (позитивних чи негативних). Такий тип сприйняття трапляється переважно у дітей і підлітків або ж емоційно збудливих людей та людей з переважним образним типом пам’яті і мислення.

Перцептивно-асоціативний. У сприйманні іншої людини використовуються судження за аналогією. Цей тип міжособистісного сприйняття властивий переважно людям похилого віку, тим, хто має досить багатий професійний і життєвий досвід спілкування з різними людьми. Подібним чином сприймають і оцінюють інших ті, кому дбводиться це робити в умовах дефіциту часу та інформації (керівники, педагоги, лікарі та ін.).

Соціально-асоціативний. Сприйняття і оцінка людьми одне одного здійснюється за соціальними стереотипами. Базовою соціальною характеристикою може виступати професія, соціальний статус, матеріальна забезпеченість, належність до певної соціальної, політичної, релігійної групи тощо. Цей тип сприйняття притаманний, з одного боку, керівникам, політикам, філософам, а з іншого — звичайним людям[10,c.438].

Для того, щоб правильно сприйняти і оцінити людину, необхідно уважно спостерігати за її поведінкою в тих ситуаціях, де вона різнобічно розкриває себе як особистість. Передусім це такі ситуації:

в яких поведінка людини спрямована на досягнення цілей, що відповідають її найважливішим життєвим потребам та настановам (мотивам);

які пов’язані з подоланням серйозних перешкод на шляху до досягнення мети. До цих перешкод можуть бути включені і люди, чиї інтереси не повністю збігаються (протилежні) з інтересами даного індивіда;

які пов’язані з однією з основних сфер людської діяльності: навчанням, спілкуванням і трудовою діяльністю, оскільки, в кожній з них виявляються суттєві і різні сторони та властивості особистості.

Є низка факторів, які заважають правильному сприйманню і оцінюванню людьми одне одного та їх успішній взаємодії. Це такі факторій:

невміння розрізняти ситуації спілкування за такими ознаками, як цілі і задачі людей в процесі спілкування, їх наміри і мотиви, форми поведінки в досягненні поставлених цілей тощо;

наявність попередніх настанов (установок), оцінок, переконань, які є у людей ще до моменту їх реальної взаємодії;

існування вже сформованих стереотипів (партнер по взаємодії оцінюється ще до того, як про нього отримана достовірна інформація, і до моменту реальної взаємодії);

відсутність бажання і звички прислуховуватися до думки інших людей в оцінці партнера міжособистісної взаємодії;

* незмінність суджень і думок про людину незважаючи на наявність нової, різнобічної інформації про неї, яка з’являється з часом.

Висновки до 1 розділу

Міжособистісні стосунки можна визначити як психологічний феномен, що неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства — політики, економіки, культури, побуту тощо.

Міжособистісні стосунки і життєдіяльність мають каузальний, тобто взаємозумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, стимулює розвиток взаємин у бік ще більшої товариської згуртованості учнів.

Міжособистісні стосунки — це суб'єктивні зв’язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система міжособистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначають зміст спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології в міжособистісних стосунках прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей: когнітивний, емоційний, інтеракційний.

У процесі людських взаємин важливе значення має сприйняття, оцінка і розуміння людьми одне одного. Виокремлюють такі типи сприйняття і розуміння людини людиною: аналітичний, емоційний, перцептивно-асоціативний, соціально-асоціативний.

Пояснити поведінку людини можна лише через глибокий аналіз загальної соціальної ситуації, в яку людина потрапляє з моменту народження. Ця ситуація — складне переплетіння суспільних відносин та міжособистісних стосунків, у які особистість входить з певним запасом природних, психічних та духовних сил і потенцій. Становлення, розвиток людини як особистості — це її включення в суспільне буття, яке починається з моменту, коли індивід виявляє себе у ставленні до інших людей. Розвиток тієї чи іншої форми міжособистісної взаємодії та спілкування веде до формування соціального характеру як стійкої та чітко вираженої системи орієнтацій людини у суспільстві. Це сходження людини по шляху власного особистісного становлення складне та суперечливе і вимагає від неї активних зусиль.

РОЗДІЛ 2. Психодіагностика міжособистісних відносин

2.1 Загальна характеристика методів психодіагностики Усі науки ґрунтуються на методології як системі науково і соціально апробованих принципів (правил) і нормативів пізнання дійсності, її об'єктивних законів і є формою теоретичного осмислення принципів пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури і змісту знання, а також шляхів, які ведуть до істини. Реалізується методологія на філософському, загальнонауковому, конкретно-науковому рівнях. Філософський і загальнонауко-вий рівні пов’язані з філософсько-теоретичними основами і мають світоглядний характер. Саме ці рівні методології визначають психологічний напрям, або школу (психоаналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія, гуманістична психологія, вітчизняна діалектико-матеріалістична позиція тощо).

Конкретно-науковий рівень пов’язаний з розробленням методу, тобто форми практичного і теоретичного освоєння дійсності, системи засобів, прийомів, принципів, підходів, які застосовує конкретна наука для вивчення свого предмета. Ця система поєднує як універсальні, так і притаманні кожній науці елементи. З вибору методу починається окремий акт дослідження, тому що він дає змогу виокремити предмет вивчення, сформулювати проблему, окреслити процес дослідження, оскільки метод концентрує накопичене знання[7,c.28].

Будь-який метод повинен бути втілений на практиці. Таку можливість йому дають окремі методики, за допомогою яких дослідник отримує емпіричні дані. Методики психодіагностики є інструментами, за допомогою яких дослідник вивчає досліджуваного. До них належать різноманітні тести, питальники тощо.

Психодіагностичний метод Дослідження у психодіагностиці підпорядковане методології науки — системі принципів побудови і способів організації наукового дослідження. Ці методологічні принципи втілюють неекспериментальний, експериментальний і психодіагностичний дослідницькі методи.

До неекспериментального методу належать різні види (методики) спостережень, бесіди та метод вивчення продуктів діяльності. Суть експериментального методу полягає у цілеспрямованому створенні умов, які забезпечують активний вияв досліджуваного фактора (змінної) і реєстрацію змін, а також можливість активного втручання експериментатора у ситуацію дослідження і діяльність досліджуваного. Цей метод детально вивчається в експериментальній психології. Деякі вчені (Л. Бурлачук) наполягають на виділенні ще одного — психодіагностичного — методу, що має певні особливості і узагальнює багато конкретних методик, зокрема тести[7,29c].

Психодіагностичний метод — спосіб дослідження, що дає змогу отримувати точні кількісні і якісні характеристики досліджуваних індивідуальних психічних властивостей особистості з дотриманням основних вимог розроблення і використання діагностичних методик—норми, надійностіта валідності.

Основною особливістю психодіагностичного методу є його вимірювально-дослідна спрямованість, завдяки якій кількісно (і якісно) кваліфікується досліджуване явище. Психодіагностичний метод конкретизується в суб'єктивних, проективних, об'єктивних підходах, які охоплюють відомі методики (рис. 2.1).

За суб'єктивного підходу діагностування здійснюється на основі відомостей, які досліджуваний повідомляє про себе, тобто самоопису (самооцінювання) особливостей особистості, стану, поведінки у певних ситуаціях. Діагностування проводять за допомогою численних особистісних опитувальників, опитувальників стану і настрою, думок, а також опитувальників-анкет тощо[7,c.30].

Проективний підхід полягає у діагностуванні на основі аналізу особливостей взаємодії із зовнішньонейтраль-ним, знеособленим матеріалом, який через невизначеність (слабоетруктурованість) стає об'єктом проекції. До методів проективного підходу належать моторно-експресивні, перцептивно-етруктурні і аперцептивно-динамічні (С. Розенцвейг, 1964).

Рис. 2.1 Ієрархічна структура методів дослідження у психології

Об'єктивний підхід передбачає, що діагностування здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності. Він охоплює методи діагностики особистісних якостей (спрямовані на «вимірювання» інтелектуальних особливостей особистості); тести інтелекту (встановлюють рівень її інтелектуального розвитку); тести спеціальних здібностей (призначені для вимірювання рівня розвитку окремих складових інтелекту і психомоторних функцій, що забезпечують ефективність у вузьких сферах діяльності); тести досягнень (визначають ступінь володіння певними знаннями, уміннями і навичками).

Кожен підхід використовує схожі методики, між якими немає чітких меж.

Зведені в єдину систему об'єктивні, суб'єктивні і проективні методики дають змогу психологу-практику динамічно і оперативно виконати свою роботу відповідно до можливостей і рівня поставленої психодіагностичної задачі, а психологу-початківцю допомагають отримати відносно повну узагальнену і систематизовану інформацію про психологічні засоби оцінювання суб'єкта і його діяльності[7,c31].

У процесі вибору необхідного методу, методики пріоритетне значення має такий критерій як предмет дослідження. Лише після того, як психолог визначить предмет психологічного вивчення, він може обрати інструмент оцінювання психологічних явищ, зваживши на його методологічні і технологічні особливості.

2.2 Методи дослідження міжособистісних відносин МЕТОДИКА ДІАГНОСТИКИ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ Б. БАССА (ОРІЄНТАЦІЙНА АНКЕТА) Анкета складається з 27 пунктів-думок, по кожному з яких можливі три варіанти відповідей, відповідні трьом видам спрямованості особистості. Респондент повинен вибрати одну відповідь, яка найбільшою мірою висловлює його думку або відповідає реальності, і ще один, який, навпаки, найбільш далекий від його думки, чи ж найменше відповідає реальності. Відповідь «найбільше» одержує 2 бали, «найменше» — 0, невибрана — 1 бал. Бали, набрані по всіх 27 пунктах, підсумовуються для кожного виду спрямованості окремо.

За допомогою методики виявляються наступні спрямованості:

1. Спрямованість на себе (Я) — орієнтація на пряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників, агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтровертованість.

2. Спрямованість на спілкування (О) — прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто в збиток виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності і емоційних відносинах з людьми.

3. Спрямованість на справу (Д) — зацікавленість у рішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділову співпрацю, здатність відстоювати на користь справи власну думку, яка корисна для досягнення загальної мети.

Інструкція: «Опитний лист складається з 27 пунктів. По кожному з них можливі три варіанти відповідей: А, Б, В.

1. З відповідей на кожний із пунктів виберіть той, який краще всього виражає Вашу точку зору з даного питання. Можливо, що якісь з варіантів відповідей здадуться Вам рівноцінними. Проте, ми просимо Вас відібрати з них тільки один, а саме той, який найбільшою мірою відповідає Вашій думці і понад усе цінний для Вас.

Букву, якою позначена відповідь, (А, Б, В) напишіть на листі для запису відповідей поряд з номером відповідного пункту (1−27) під рубрикою «НАЙБІЛЬШЕ» .

2. Потім з відповідей на кожний з пунктів виберіть той, який найдальше відстоїть від Вашої точки зору, найменше для Вас цінний. Букву, якою позначена відповідь, знову напишіть на листі для запису відповідей поряд з номером відповідного пункту, в стовпці під рубрикою «НАЙМЕНШЕ» .

3. Таким чином, для відповіді на кожне з питань Ви використовуєте дві букви, які й запишіть у відповідні стовпці. Решта відповідей ніде не записується. ПРАГНІТЬ БУТИ МАКСИМАЛЬНО ПРАВДИВИМ!

Серед варіантів відповіді немає «хороших» або «поганих», тому не прагніть вгадати, яка з відповідей є «правильною» або «кращою» для Вас.

Час від часу контролюйте себе, чи правильно Ви записуєте відповіді, чи поряд з тими пунктами. У випадку, якщо Ви виявите помилку, виправте її, але так, щоб виправлення було чітко видне."

Тестовий матеріал — див. додаток А.

МЕТОДИКА ДІАГНОСТИКИ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВІДНОСИН Т. ЛІРІ

Методика створена Т. Лірі, Р. Лефоржем, Р. Сазеком у 1954 р. і призначена для дослідження представлень суб'єкта про себе й ідеальне «Я», а також для вивчення взаємостосунків у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип відносин до людей у самооцінці й взаємооцінці.

Методика складається з набору 128 лаконічних характеристик, за якими респондент оцінює своє власне «Я» на момент обстеження (за схемою — «так» або «ні»). Після того, як респондент оцінить себе, підраховуються бали за кожним з восьми октантів, що відповідають певному варіанту міжособистісної взаємодії (Див.додаток Б).

Октанти, що набрали найбільшу кількість балів, відповідають стилю поведінки індивіда у міжособистісних стосунках. Характеристики, які не виходять за межі 8 балів, властиві гармонійним особистостям. Показники, які перевищують 8 балів (до 12), свідчать про акцентуацію властивостей, виявлених цим октантом. Шкали, що досягають рівня 14 — 16, свідчать про виражені труднощі у соціальній адаптації. Низькі показники за всіма октантами (0 — 3) можуть бути результатом нещирості респондента. Інтерпретація даних ДМС в основному повинна орієнтуватися на перевагу одного октанта над іншим, а не на абсолютні значення.

При дослідженні міжособистісних відносин найчастіше виділяються два чинники: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці чинники визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Поведінка члена групи оцінюється за двома змінними, аналіз яких здійснюється в тривимірному просторі, утвореному трьома вісями: домінування-підпорядкування, дружелюбність-недружелюбність, емоційність-аналітичність.

Для представлення основних соціальних орієнтації Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді круга, розділеного на сектори. У цьому крузі по горизонтальній і вертикальній осях позначені чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-ворожість. У свою чергу ці сектори розділені на вісім — відповідно більш приватним відносинам. Для ще тоншого опису круг ділять на 16 секторів, але частіше використовуються октанти, певним чином орієнтовані відносно двох головних осей.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближчі результати випробовуваного до центру кола, тим сильніше взаємозв'язок цих двох змінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) осі. Відстань отриманих показників від центра кола вказує на адаптивність або екстремальність інтерперсональної поведінки.

Опитувальник містить 128 оцінних думок, з яких у кожному з 8 типів відносин утворюються 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що думки, направлені на виявлення якого-небудь типу відносин, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу.

Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки спостережуваної поведінки людей, тобто поведінки в оцінці оточуючих («зі сторони»), для самооцінки, оцінки близьких людей, для опису ідеального «Я». Відповідно до цих рівнів діагностики міняється інструкція для відповіді.

Максимальна оцінка рівня — 16 балів, але вона розділена на чотири ступені вираженості відношення:

0−4 бали — низька — адаптивна поведінка

5−8 балів — помірна — адаптивна поведінка

9−12 балів — висока — дезадаптивна поведінка

12−16 балів — екстремальна — дезадаптивна поведінка до патології

Різні напрями діагностики дозволяють визначити тип особистості, а також зіставляти дані по окремих аспектах. Наприклад, «соціальне «Я» «, «реальне «Я» «, «мої партнери» і т.д.

Методика може бути представлена респонденту або списком (за абеткою або у випадковому порядку), або на окремих картках. Йому пропонується вказати ті твердження, які відповідають його уявленню про себе, відносяться до іншої людини або його ідеалу.

В результаті робиться підрахунок балів по кожному октанту за допомогою спеціального «ключа» до опитувальника. Отримані бали переносяться на дискограму, при цьому відстань від центру круга відповідає числу балів по даному октанту (від 0 до 16). Кінці векторів з'єднуються й утворюють особистісний профіль.

За спеціальними формулами визначаються показники за двома основними чинниками: домінування і дружелюбність.

Домінування = (I — V) + 0,7? (VIІІ + ІІ - IV — VI)

Дружелюбність = (VІІ - ІІІ) + 0,7? (VIII — ІІ - IV+VI)

Якісний аналіз отриманих даних проводиться шляхом порівняння дискограм, що демонструють відмінність між представленнями різних людей. С. В. Максимовим приведені індекси точності рефлексії, диференційованості сприйняття ступеня благополучності положення особистості в групі, ступені усвідомлення особистістю думки групи, значущості групи для особистості.

Методичний прийом дозволяє вивчати проблему психологічної сумісності і часто використовується в практиці сімейної консультації, групової психотерапії і соціально-психологічного тренінгу.

Типи відношення до оточуючих (октанти)

I. Авторитарний

13−16 — диктаторський, владний, деспотичний характер, тип сильної особистості, яка лідирує у всіх видах групової діяльності. Всіх наставляє, повчає, у всьому прагне покладатися на свою думку, не вміє приймати поради інших. Оточуючі відзначають цю владність, але визнають її.

9−12 — домінантний, енергійний, компетентний, авторитетний лідер, успішний у справах, любить давати поради, вимагає до себе поваги.

0−8 — упевнена в собі людина, але не обов’язково лідер, наполегливий і настирний.

II. Егоїстичний

13−16 — прагне бути над усіма, але одночасно в стороні від усіх, самозакоханий, обачливий, незалежний, себелюбний. Труднощі перекладає на оточуючих, але сам відноситься до них дещо відчужено, хвалькуватий, самовдоволений, зарозумілий.

0−12 — егоїстичні риси, орієнтація на себе, схильність до суперництва.

Ш. Агресивний

13−16 — жорсткий і ворожий по відношенню до оточуючих, різкий, жорсткий, агресивність може доходити до асоціальної поведінки.

9−12 — вимогливий, прямолінійний, відвертий, строгий і різкий в оцінці інших, непримиренний, схильний у всьому звинувачувати оточуючих, глузливий, іронічний, дратівливий.

0−8 — упертий, наполегливий, настирний і енергійний.

IV. Підозрілий

13−16 — відчужений по відношенню до ворожого і злобного світу, підозрілий, образливий, схильний до сумніву у всьому, злопам’ятний, постійно скаржиться на всіх (шизоїдний тип характеру).

9−12 — критичний, зазнає труднощі в інтерперсональних контактах із-за підозрілості і боязні поганого відношення, замкнутий, скептичний, розчарований в людях, потайний, свій негативізм проявляє у вербальній агресії.

0−8 — критичний по відношенню до всіх соціальних явищ і навколишніх людей.

V. Підлеглий

13−16 — покірний, схильний до самоприниження, слабовільний, схильний поступатися всім і у всьому, завжди ставить себе на останнє місце і засуджує себе, приписує собі провину, пасивний, прагне знайти опору в кому-небудь сильнішому.

9−12 — соромливий, покірливий, легко бентежиться, схильний підкорятися сильнішому без урахування ситуації.

0−8 — скромний, боязкий, поступливий, емоційно стриманий, здатний підкорятися, не має власної думки, слухняно і чесно виконує свої обов’язки.

VI. Залежний

13−16 — різко невпевнений у собі, має нав’язливі страхи, побоювання, турбується з будь-якого приводу, тому залежний від інших, від чужої думки.

9−12 — слухняний, боязливий, безпорадний, не вміє проявити опір, щиро вважає, що інші завжди мають рацію.

0−8 — конформний, м’який, чекає допомоги й порад, довірливий, схильний до захоплення оточуючих, увічливий.

VII. Доброзичливий

9−12 — доброзичливий і люб’язний зі всіма, орієнтований на прийняття і соціальне схвалення, прагне задовольнити вимоги всіх, «бути хорошим» для всіх без урахування ситуації, прагне до цілей мікрогрупи, має розвинені механізми витіснення і придушення, емоційно лабільний (істероїдний тип характеру).

0−8 — схильний до співробітництва, кооперації, гнучкий і компромісний при вирішенні проблем і в конфліктних ситуаціях, прагне бути у згоді з думкою оточуючих, свідомо конформний, слідує умовностям, правилам і принципам «хорошого тону» у відносинах з людьми, ініціативний ентузіаст у досягненні мети групи, прагне допомагати, відчувати себе в центрі уваги, заслужити визнання і любов, товариський, проявляє теплоту і дружелюбність у відносинах.

VIІІ. Альтруїстичний

9−16 — гіпервідповідальний, завжди приносить у жертву свої інтереси, прагне допомогти і співчувати всім, нав’язливий у своїй допомозі й дуже активний по відношенню до оточуючих, неадекватно приймає на себе відповідальність за інших (може бути тільки зовнішня «маска», що приховує особистість протилежного типу).

0−8 — відповідальний по відношенню до людей, делікатний, м’який, добрий, емоційне ставлення до людей проявляє у співчутті, симпатії, турботі, ласці, вміє підбадьорити і заспокоїти оточуючих, безкорисливий і чуйний.

Текст опитувальника наводиться в додатку Б.

ОПИТУВАЛЬНИК МІЖОСОБОВИХ СТОСУНКІВ (ОМО)

Теорія представлена в роботі Шутца, що відноситься до 1958 р., під назвою: «Тривимірна теорія інтерперсональної поведінки В. Шутца», вона ще відома під скороченою назвою ФІРО, що означає «Фундаментальна орієнтація міжособових стосунків». Принциповою основою теорії Шутца є положення фрейдизму про те, що соціальне життя дорослої людини фатально зумовлене досвідом його дитинства. Ця теорія розроблялася впродовж ряду років і ставала «все більш формальною, але необов’язково точнішою» [20,c.183].

Істота теорії розкривається в чотирьох постулатах, у свою чергу, пов’язаних з відповідними теоремами. По-перше, Шутц постулював наявність трьох міжособових потреб, характерних для кожного індивіда. Це потреба включення, потреба в контролі і потреба в любові. На думку Шутца, міжособові потреби у багатьох відношеннях аналогічні біологічним потребам. Якщо біологічні потреби регулюють стосунки організму з фізичним оточенням, то міжособові встановлюють зв’язок особи з її людським оточенням.

У тому і в іншому випадку можливий оптимальний варіант задоволення потреби і можливі відхилення у бік «більше» або «менше», що може приводити до відповідних негативних наслідків. Так, хвороба організму або його смерть виявляються результатом неадекватного задоволення біологічних потреб, а психічний розлад, іноді смерть, — результатом неадекватного задоволення міжособових потреб. Правда, організм здатний на якийсь час адаптуватися до ситуацій неповного задоволення і тих і інших потреб. Наприклад, дитина, позбавлена в дитинстві адекватних форм задоволення міжособових потреб, розвиває певні зразки адаптації. Ці поведінкові зразки, що склалися в дитинстві, цілком визначають, на думку Шутца, способи орієнтації дорослої особи по відношенню до інших. У цьому, власне, полягає істота другого постулату його теорії — постулату «відносної спадкоємності і безперервності».

У дитинстві, якщо дитина виховується неадекватно в емоційному плані, то у нього може сформуватися відчуття страху, яке згодом він може спробувати подолати різними способами: або замикання в собі, тобто уникненням близьких емоційних контактів, або спробою поводитися зовні по-приятельскому.

По відношенню до міжособових взаємодій включення вважається, перш за все, формуванням відношення, тоді як контроль і аффекция стосуються стосунків, які вже сформувалися. Серед існуючих стосунків контроль стосується тих людей, які віддають накази і вирішують що-небудь за когось, а аффекция стосується того, яким стає відношення — емоційно близьким або далеким.

Таким чином, включення можна охарактеризувати словами «усередині - зовні», контроль — «вгорі - внизу», а аффекцию — «близько — далеко». Подальшу диференціацію можна вести на рівні кількості людей, включених в стосунки. Аффекция — це завжди стосунки в парі, включення — це звичайно відношення індивіда до багатьох людей, контроль же може бути як відношенням до пари, так і відношенням до багатьох людей.

Попередні формулювання підтверджують міжособовий характер цих потреб. Для нормального функціонування індивіда необхідно, щоб існувала рівновага в трьох областях міжособових потреб між ним і навколишніми людьми.

Типологія міжособової поведінки. Стосунки між батьками і дитиною усередині кожної області міжособових потреб можуть бути оптимальними або ж малозадовільними. Шутц описує три типи нормальної міжособової поведінки усередині кожної області, які відповідають різним ступеням задоволення потреб. Для кожної області також описана патологічна поведінка.

Типи міжособової поведінки як адаптивні механізми виникли, як затверджує Шутц, певним способом: дуже велике включення веде до соціально надмірної, а дуже маленьке — до соціально дефіцитної поведінки; дуже багато контролю — до автократичного, дуже мало — до абдикратичного; дуже сильна аффекция веде до плотськи надмірного; а дуже слабка — до плотськи дефіцитного в поведінці. Пізніше Шутц прийшов до думки, що дуже велике або, навпаки, недостатнє задоволення потреби може перейти в будь-який тип поведінки.

Для кожної з областей міжособової поведінки Шутц описує наступні типи поведінки:

1) дефіцитне — що припускає, що особа прямо не намагається задовольнити свої потреби;

2) надмірне — індивід невпинно намагається задовольнити свої потреби;

3) ідеальне — потреби адекватно задовольняються;

4) патологія.

Інструкція: Опитувальник призначений для оцінки типових способів вашого відношення до людей. По суті, тут немає правильних і неправильних відповідей, правильна кожна правдива відповідь.

Іноді люди прагнуть відповідати на питання так, як, на їх думку, вони повинні були б поводитися. Проте в цьому випадку нас цікавить, як ви поводитеся насправді.

Деякі питання дуже схожі один на одного. Але все-таки вони мають на увазі різні речі. Відповідайте, будь ласка, на кожне питання окремо, не оглядаючись на інші питання. Час відповіді на питання не обмежений, але не роздумуйте дуже довго над яким-небудь питанням.

Інструкція: Тут немає правильних і неправильних відповідей, правильна кожна правдива відповідь.

Іноді люди прагнуть відповідати на питання так, як, на їх думку, вони повинні були б поводитися. Проте в цьому випадку нас цікавить, як ви поводитеся насправді.

Деякі питання дуже схожі. Але все-таки вони мають на увазі різні речі. Відповідайте, будь ласка, на кожне питання окремо, не оглядаючись на інші питання. Час відповіді на питання не обмежений, але не роздумуйте дуже довго над яким-небудь питанням. Див. додаток В.

Висновки до 2 розділу У процесі вибору необхідного методу, методики психодіагностики пріоритетне значення має такий критерій як предмет дослідження. Лише після того, як психолог визначить предмет психологічного вивчення, він може обрати інструмент оцінювання психологічних явищ, зваживши на його методологічні і технологічні особливості.

Міжособистісні відносини проявляються в великому різноманітті сфер буття людини, які суттєво відрізняються одна від одної в яких діють різні психологічні детермінанти. Тому використнання конкретних методик має свої межі, ігнорування яких веде к «девалідізації» методики, необгрунтованості висновків. Так, наприклад, соціометрія, адекватна для дослідження групи особ, які добре знають один одного, вона буде давати важко інтерпритовані результати при дослідженні групи, в якій люди знаходяться на різних рівнях міжособистісного пізнання.

Існує велика кількість методик визначення міжособистісних відносин, кожна з них створена дослідником для вирішення специфічних задач, в яких вони задіяні. Найчастіше використовуються: методика на сумісність В. Шутца, методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі, методика Б. Басса, соціометричний метод.

РОЗДІЛ 3. Експериментальне вивчення міжособистісних відносин

3.1 Опис проведення емпіричного дослідження Після вивчення і аналізу теоретичного матеріалу з досліджуваної проблеми, було вирішено перевірити її емпірично. Для експерименту, з метою психодіагностики міжособистісних відносин було обрано ТЕСТ БАГАТОАСПЕКТНОЇ КВАНТИФІКАЦІЇ МЕЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ (ЗА Т. ЛІРІ). Рішення поставлених задач потребувало особливих вимог до вибору об'єкту дослідження. За об'єкт було обрано маркетинговий відділ ООО «ФІНЕКС». Відділ складається з 7 осіб (6 осіб жіночої статі та 1 чоловік), середній вік 33 роки. Кожному респонденту було надано умовне ім'я (за першими буквами імені та прізвища), їм пропонувалося 128 оціночних суджень, обираючи тількі підходящі, досліджувані відмічали їх в опитувальному аркуші знаком «+» [24,c171]. Текст опитувальника представлений у додатку Б.

Обробка проводилася так, як і заповнення опитувальника за 8 субшкалами (октантами). Всього у опитувальнику є 8 «субшкал (октантів).

Перший октант (субшкала авторитарності): лідерство — жага до влади — деспотичність.

Другий октант (субшкала егоїстичності): упевненість у собі — самовпевненість — самозакоханість.

Третій октант (субшкала агресивності): вимогливість — непримиренність — жорстокість.

Четвертий октант (субшкала підозрілості): скептицизм — упертість — негативізм.

П’ятий октант (субшкала підлеглості): поступливість —смирний— пасивна підлеглість.

Шостий октант (субшкала залежності): довірливість — слухняність — залежність.

Сьомий октант (субшкала дружелюбності): добросердя —несамостійність — надмірний конформізм.

Восьмий октант (субшкала альтруїстичності): чуйність — безкорисливість — жертовність.

Відповідно до ключа підраховується кількість плюсів в кожному з восьми октантів

КЛЮЧ ДО ОПИТУВАЛЬНИКА|опитувача|

Перший октант: 1−4, 33−36, 65−68, 97−100

Другий октант: 5−8, 37−40, 69−72, 101−104

Третій октант: 9−12, 41−44, 73−76, 105−108

Четвертий октант: 13−16, 45−48, 77−80, 109−112

П’ятий октант: 17−20, 49−52, 81−84, 113−116

Шостий октант: 21−24, 53−56, 85−88, 117−120

Сьомий октант: 25−28, 57−60, 89−92, 121−124

Восьмий октант: 29−32, 61−64, 93−96, 125−128

Отримані результати ми представляємо у вигляді таблиці

Табл 3.1.1

Кількість балів отриманих респондентами по октантам

Залежно від кількості набраних балів по кожному з октантів говорять про ступінь|міру| вираженості|виказувати| якості. Перший ступінь якості в кожному октанті (лідерство, упевненість в собі, | скептицизм і т. д.) характеризує адаптивний варіант розвитку. Посилювання відповідних тенденцій і прояв|вияв| третього ступеня|міри| якості (деспотичність, самозакоханість, жорстокість, негативізм і так далі) свідчить|засвідчує| про дезадаптивном| варианте| розвитку.

Щодо|відносно| кількісних критеріїв оцінки вираженості|виказувати| якості в літературі є|наявний| незначні розбіжності|розходження|. Так, про перший ступінь вираженості|виказувати| якості іноді|інколи| говорять, якщо число| набраних балів в межах 0−4. Ряд|лава| авторів говорить про перший ступінь якості при 0−8 балах, правда виділяючи все-таки два підрівня|: 0−4 бали —низька| вираженість|виказувати|, 5−8 балів — помірна вираженість|виказувати|. На нашу думку, не буде помилкою розглядати| показники 0−8 балів як що свідчать|засвідчують| про адаптивний варіант розвитку, враховуючи при цьому, що украй|надто| праві значения| (7 і 8 балів) відображають|відбивають| певну тенденцію до дезадап-тивності| і екстремальної поведінки. Другий ступінь|міра| якості (з|із| урахуванням сказаного) зв’язується з|із| показниками 9−12 балів. Екстремально дезадаптивний| варіант розвитку діагностується| при показниках 13−16 балів[24,c.172].

3.2 Аналіз результатів дослідження Перший октант (субшкала авторитарність). Високі показники відповідають владній, деспотичній особі. Лідирує в груповій діяльності. У всьому прагне покладатися на свою думку, не уміє приймати ради інших. Домінантний. Низьки показники характерні для людини з добре вираженими лідерськими тенденціями, але без диктаторських проявів.

Другий октант (субшкала егоїстичність). Високі показники пов’язані з самозакоханістю, незалежністю, себелюбством. Така людина самовдоволена, часто хвалькувата і зарозуміла. Егоцентрічна. Низькі показники відображають тип упевненої в собі людини, з схильністю до суперництва, але без ознак егоцентризму. При перехідних (украй правих) значеннях, можливо, самовпевнений, але не самозакоханий.

Третій октант (субшкала агресивність). Високі показатели— жорсткий і ворожий по відношенню до тих, що оточують, агресивність може доходити до асоціальної поведінки. Нетерпимість, різкість в оцінках, дратівливість. Низькі показники пов’язані з такими якостями, як вимогливість, наполегливість, енергійність.

Четвертий октант (субшкала підозрілість). Високі оцінки пов’язані з такими рисами, як підозрілість, негативізм, гіпертрофована схильність до сумніву у всьому, злопам’ятність, скритність, розчарованість. На цьому фоні можуть виникати істотні труднощі у взаєминах. Низькі показники відображають критичність як властивість особи і розуму; критичний як до соціальних явищ, так і до навколишніх людей.