Забір сечі, калу, харкотиння для лабораторних досліджень. 
Правила транспортування аналізів

Реферат

на тему:

Забір сечі, калу, харкотиння для лабораторних досліджень. Правила транспортування аналізів Збирання сечі для лабораторних досліджень Збирати сечу для загального клінічного аналізу повинна медсестра нічної зміни, оскільки для дослідження потрібна перша порція сечі після сну. Для аналізу треба взяти 200−300мл.сечі. У жінок під час менструації сечу для аналізу не збирають. Перед забором сечі на аналіз жінка повинна підмитись, а чоловіки промити голівку статевого члена якимось антисептичним розчином або теплою водою.

Щоб запобігти попаданню в посудину сторонніх домішок (з піхви, сечівника), збирають середню порцію сечі, тобто починають збирати з середини сечовипускання. Збирати сечу треба в чисту суху прозору пляшку. Її щільно закривають і наклеюють направлення, на якому зазначають прізвище хворого. ініціали, меті дослідження (загальний аналіз сечі), відділення, номер палати, дату. До відправки в лабораторію сечу зберігають у холодному місці. Відправляють сечу в лабораторію не пізніше як через 30−60 хв після взяття. Іноді жінок сечу беруть катетером, щоб виключити паталогічні домішки з піхви і матки. При клінічному аналізу сечі досліджують фізичні властивості (колір, прозорість, осад, питому вагу), а при необхідності й кількісну реакцію на наявність деяких хімічних речовин (білок, цукор, ацетон, пігменти) та мікроскопію осаду. У нормі добова кількість сечі у здорової людини 1500 мл. Вона прозора, має жовтий або світло-жовтий колір, дає кислу реакцію на лакмус, питома вага коливається в широких діапазонах (1003−1030). У нормі в сечі не повинно бути білка, пігментів, цукру, кетонових тіл. Осад нормальної сечі незначний з поодинокими клітинами епітелію сечових шляхів, поодинокими лейкоцитами і малою кількістю солей. Перед відправленням у лабораторію добову сечу перемішують, щоб рівномірно розподілити осад, що містить кристалічні і формені елементи, вимірюють добовий діурез і лише після цього відливають в окрему посудину 200 мл для дослідження. Приклеюють етикетку, на якій зазначають прізвище та ініціали хворого, мету дослідження, відділення, палату, дату та загальну кількість сечі за добу (добовий діурез). Для дослідження сечі на діастазу потрібно 5−0 мл сечі, але обов’язково свіжо випущеної теплої. Для бактеріологічного дослідження достатньо 10 мл окремих випадках сечу беруть за допомогою стерильного катетера, який вводить після ретельного обливання зовнішніх статевих органів. У стерильну пробірку набирають середню порцію. Навіть при дотриманні всіх правил стерильності при катетеризації.

У сечовивідні шляхи може бути занесена інфекція. Тому останнім часом катетеризацію сечового міхура для забору сечі на дослідження використовують рідко. При необхідності забору сечі для бактеріологічного дослідження хворому дають стерильну пробірку з ватним корком і детально пояснюють як потрібно зібрати сечу. Після ретельного туалету зовнішніх статевих органів, відкривши пробірку, заповнюють її на ¾ «середньою порцією», яка пройшла через сечівник. Вже обмити першою порцією сечі. Пробірку закривають ватним корком. Процедуру потрібно провести швидко і акуратно, щоб пробірка залишалась відкритою якомога менше часу і не торкалась зовнішнім отвором нестерильних поверхонь (рук хворого, статевих органів). Для визначення кількості форменних елементів в осаді сечі (еритроцитів, лейкоцитів, циліндрів)користуються методами Аддіса-Каковського, Амбурже, Нечепоренко, Земницького.

Метод Аддіса-Каковського В одну посудину збирають сечу, виділену протягом 10 нічних годин, а саме: о 2 годи. Хворий звільняє сечовий міхур і протягом ночі намагається не мочитися. Всю сечу, виділену 08 год. збирають приготовлену чисту посудину і відправляють у лабораторію на дослідження.

Метод Амбурже використовують для визначення «хвилинної лейкоцитурії», тобто кількість форменних елементів, що виділяються з сечею за хв. Для цього в лабораторію відправляють порцію сечі, зібрану з год. Вранці хворий звільняє сечовий міхур. Сечу виділену протягом наступних 3 год., збирають у чисту посудину і відправляють у лабораторію для дослідження.

Метод Нечипоренко найбільш поширений у клінічній практиці.

Для цього дослідження в будь-який час доби (краще зранку) беруть «середню порцію» сечі. Для аналізу достатнього 2−3 мл матеріалу. Визначають кількість форменних елементів 1 мл осаду сечі. У здорової людини в л осаду сечі міститься до 2000 лейкоцитів і 1000 еритроцитів. Функціональну здатність нирок визначають за допомогою проби Зимниць кого. Перед проведенням дослідження хворому відмінюють сечовинні препарати, прийом рідини обмежують до 1,5 л на добу. Напередодні ввечері медична сестра готує 8 слоїків (чистих, сухих). До кожного з них приклеює етикетку, де зазначає назву дослідження (аналіз сечі по Зимниць кому) прізвище т ініціали хворого, до відділення, палату, номер порції (римськими цифрами) має заповнити слоїк. Сечу збирають протягом доби (25 год.). Починаючи дослідження о 6 год. — хворий звільняє сечовий міхур (цю сечу не збирають) і після цього до 6 год. наступного дня він збирає сеч послідовно у 8 слоїків. Протягом кожних 3 год. Хворий мочиться у відповідний слоїв один або декілька разів. Що для визначення функції нирок не має значення. Медична сестра контролює, щоб хворий заповнив усі слоїки. Вночі (0 24 та 6 год.) медична сестра повинна розбудити хворого для спорожнення сечового міхура. Якщо при поліурії хворому не вистачає об'єму одного слоїка, медична сестра видає додатковий, зазначивши на цьому прізвище хворого та номер порції. Вранці наступного дня всі слоїки відправляють у лабораторію.

При відсутності сечі протягом 3 год. порожні слоїки теж відправляють лабораторію. В кожній з 8 порцій сечі послідовно визначають об'єм і питома вага.

Збирання калу.

Капрологічне дослідження проводять для визначення моторної функції кишок і їх пертравлюючих властивостей. Якості та кількості мікробної флори і наявності в кишках патологічних процесів. Класичне капрологічне дослідження має чотири групи методів: макро і мікроскопічний, бактеріологічний та хімічний. Проби калу беруть з його внутрішньої частини і зовнішньої поверхні. Кожну порцію досліджують окремо. Кров у калі, що його взято з внутрішньої частини, вказує на проксимальну локалізацію джерела кровотечі.

Макроскопічно визначають колір, щільність, формі запах і домішки. Останні можуть бути у вигляді слизу, гною, крові, кишечник паразитів і випадкових сторонніх тіл.

Слиз утворюється у вигляді грудочок або плівок різної величини на поверхні калу. Гній має вигляд жовтуватих грудочок. У лабораторію направляють ранковий свіжовиділений (в теплому вигляді) кал у кількості 5−10 г, зібраний шпателем з кількох місць у суху чисту скляну посудину з широким горлом. На слоїчок наклеюють етикетку з зазначенням прізвища та ініціалів хворого, відділення, палати, назви дослідження дати. У хворих, яким призначено постільний режим. Кал збирають у сухе судно, слідкуючи, щоб хворий у це судно не мочився.

Кал для дослідження на яйця глистів беруть шпателем відразу після випорожнення в кількості 30−50 г теплому вигляді з трьох різних місць. У разі приймання протиглисних препаратів на дослідження направляють усю порцію калу. Темна кров у калі (мелена) спостерігається при кровотечах з верхніх відділів травного каналу, а свіжа кров на поверхні калу свідчить про кровотечу з дистального відділу товстої кишки. Перед дослідженням калу на наявність захованої крові хворому три дні призначають так звану безгемоглобінову дієту з раціону виключають м’ясо, рибу, печінку, ікру, гречану крупу, яєчні страви, всі зелені овочі, помідори, яблука, гранати. З медикаментів виключають препарати заліза, йоду, брому.

Для бактеріологічного дослідження кал беруть з прямої кишки стерильною дротяною петлею або ватним тампоном, щільно намотаним на металеву петлю, в стерильну пробірку з консервантом.

Хворий лягає на бік, ноги зігнуті в колінах. Лівою рукою розсувають сідниці хворого. а правою обережно, обертальними рухами, вводять у задній прохід на 8−10 см дротяну петлю, намагаючись при цьому зняти зі стінки кишки шматочок калу. В направленні зазначають прізвище та ініціали хворого, а також мету дослідження, щоб у лабораторії могли застосувати відповідні поживні середовища і метод обробки матеріалу.

Збирання харкотиння для лабораторних досліджень

Харкотиння — паталогічні виділення органів дихання, що виділяються під час кашлю. До складу харкотиння входить слиз, серозна рідина, клітини крові і дихальних шляхів, найпростіші. Досліджують харкотин при підозрі на туберкульоз легень, рак легень. Збирають харкотиння для загального клінічного аналізу зранку натще. Попередньо хворий має почистити щіткою зуби, прополоскати рот водою (2% розчином соди, розчином фурациліну або перманганату калію. Для аналізу треба брати 3−5 мл свіжого харкотиння, яке виділяється при ранковому відкашлюванні, а не відхаркуванні. Збирають його у слоїчок з широким горлом і притертою пробкою чи щільною кришкою. Слоїчок треба старанно помити гарячою водою з милом та осушити його, не витираючи.

До слоїчка прикріплюють направлення із зазначенням прізвища та ініціалів хворого, відділення, палати, дати та мети дослідження. Харкотиння для бактеріологічного дослідження збирають стерильну чашку Петрі, яку беруть у бактеріологічній лабораторії. Хворому необхідно пояснити, що під час збирання харкотиння він не повинне торкатися країв стерильного посуду руками, ротом, а після відкашлювання харкотиння треба відразу ж закрити чашку кришкою.

Для виявлення мікробактерій туберкульозу харкотиння збирають протягом доби, а при виділенні малої кількості харкотиння — протягом 3 днів. Зберігають його в прохолодному місці. Для визначення добової кількості харкотиння хворому виділяють суху чисту посудину (плювальницю) великого об'єму з щільною кришкою без дезинфікуючого розчину.