Основні розходження між організаційною культурою компанії індустріального й постіндустріального типів

Звертаючись до питання про культурні розходження, необхідно відзначити, що культурна неоднорідність не повинна обов’язково викликати труднощі у взаємному спілкуванні. Навпаки, готовність і здатність до активного співробітництва, взаємного збагачення шляхом вивчення різних культур поряд з розумінням кожним співробітником, що існує безліч різних шляхів для досягнення цілей фірми, може полегшити пошуки новаторських рішень. Беручи до уваги національні культурні розходження, практика бізнесу вимагає прийняття до уваги, вироблення й досягнення якогось загального розуміння суті, границь і форм розходжень у сприйнятті етичного й неетичного.

У процесі аналізу змін мотиваційних установок сучасних організацій на етапі переходу до постіндустріального суспільства необхідно визначити місце України у світових процесах постіндустріоналізації, наскільки можна говорити про її рух у цьому напрямку, а також проаналізувати проблеми соціальної спрямованості сучасних трансформаційних процесів.

Стан сучасної української економіки може бути визначений «…як двоякий процес трансформації „мутантного соціалізму“ у ринкову систему й одночасне нагромадження елементів якісно нового соціально — економічного стану» [7, с. 10], що містить елементи постіндустріального суспільства, становлення якого стійко відбувається в розвинених країнах Заходу. Оскільки цей двоякий перехідний процес виявився надзвичайно хворобливим, формування рис постіндустріального розвитку спостерігається або в дуже незначних масштабах, або повністю відсутній, формуючи контртенденцію, що не має поки реальних шансів знайти позитивну спрямованість.

Порівняння тенденцій, що ведуть до становлення постіндустріального суспільства й гуманізації економіки в розвинених країнах, із соціально-економічним розвитком України в цей час свідчить скоріше про різноспрямованість цих процесів. У дискусіях про перспективи України присутні різні позиції, — які відстоюють необхідність у всьому копіювати риси економік Заходу або Сходу або ж пошуку самобутнього шляху. Однак вітчизняний історичний досвід свідчить про порочність крайніх точок зору й необхідності сполучення умов, коли для зменшення негативних наслідків трансформації необхідно змиритися з неминучістю існування більш відсталих традиційних соціальних структур, у той же час сприяти росту найбільш прогресивних й ефективних соціально-економічних форм. У цьому плані постіндустріальні цінності повинні як не можна гармонійно вмонтуватися в українську економіку, оскільки вони близькі соціальним традиціям українського народу, які виражаються в загостреному почутті соціальної справедливості у людей, шуканні абсолютного добра й істини, важливої ролі соціально-духовних стимулів до праці й у цілому надекономічних факторів діяльності, орієнтації на суспільний ідеал життєвого ладу й т. п.

Очевидно, що ні колишні, ні нинішні тенденції розвитку не забезпечували й не забезпечують постіндустріоналізації економіки України. Майбутнє постіндустріального суспільства в нашій країні повністю залежить від економічної політики держави. При всій важливості економічної сфери, якій приділялася головна увага, як показав досвід, не менше значення мають соціальні, політичні, морально — психологічні фактори, духовне життя й суспільна свідомість" [8, с. 48].

Якщо необхідність становлення постіндустріального суспільства визнана державою, то, на нашу думку, це буде потребувати здійсненя ряду заходів.

По-перше, для стимулювання постіндустріоналізації варто забезпечити сприяння структурній перебудові економіки. Першочерговим при цьому є потреба досягнення основних характеристик суперіндустріоналізму, оскільки «…не можна приступати до постіндустріоналізації, не пройшовши пізньоіндустріальну стадію розвитку, що повинна забезпечити матеріальні умови для постіндустріоналізації.

— створити індустрію масового виробництва предметів споживання й відповідного устаткування" [6, с. 101]. Важливо, в першу чергу, забезпечити прогрес споживчих галузей, тому що за рівнем задоволеності базових потреб Україна значно відстає від розвинених країн. Далі варто збільшити вкладення в постіндустріальні галузі, як шляхом залучення приватних інвестицій через непряме регулювання (податкові й фінансові пільги), так і за рахунок прямих державних витрат.

По-друге, для переходу до постіндустріального розвитку важливим є стимулювання поновлення капіталу, впровадження у виробництво новинок науково-технічної думки, оскільки сировинний потенціал країни повинен стати основою для високотехнологічного виробництва. Полегшити рішення цього завдання дозволить створення конкурентного, антимонополістичного господарського механізму, який би спонукував підприємства прагнути до одержання прибутку за рахунок зниження витрат, а не за рахунок монопольного роздування цін і розкручування інфляції.

По-третє, важливим є розвиток системи мотивації творчого змісту праці, зростання цінності продукту духовного виробництва [4, с. 39]. Стимулювання творчого змісту праці є особливо нагальною потребою наших днів, оскільки «…вихід із кризи, особливо такої, котру переживає наша економіка… можлива тільки при максимальній активізації глобального ресурсу, що лежить в основі інноваційного процесу. Цей ресурс — творча особистість» [5, с. 25]. Таке стимулювання варто проводити у двох напрямках.

— на макрой на мікрорівні. На макрорівні ці процеси можуть здійснюватися через механізми економічної демократії, які припускають зміну схем керування державною власністю. На мікрорівні необхідна реалізація елементарних і широко розповсюджених у постіндустріальному суспільстві прав працівників на участь у контролі, керуванні й прибутку на підприємствах всіх форм власності.

Перші два завдання є масштабними й можуть бути реалізовані лише інструментами державної політики, тоді як стимулювання творчого змісту праці може здійснюватися й самими підприємствами, тим більше що підвищення креативності персоналу безпосереднім чином позначається на економічних результатах діяльності. Одним з інструментів такого впливу є інститут організаційної культури, однак для спрямованих і результативних змін недостатньо простого впровадження загальновідомих схем мотивації й керування персоналом, зміни організаційної структури підприємства або розробки нових правил поведінки. Необхідний ретельний аналіз факторів, що роблять вплив на характер організаційної культури, їхнього взаємозв'язку й можливості обліку в процесі формування організаційної культури нового типу.