Взаємозв"язок уяви та творчості особистості

1. Теоретична частина

1.1 Теоретичні основи уяви

Уява — це психічний процес створення нового в формі образу, уявлення або ідеї. Людина може подумки уявити собі те, чого в минулому не сприймала або не здійснювала, у неї можуть виникати образи предметів і явищ, з якими вона раніше не зустрічався. Будучи найтіснішим чином пов’язана з мисленням, уява характеризується більшою, ніж при мисленні, невизначеністю проблемної ситуації. Це завжди є певним відходом від дійсності. Але в будь-якому випадку джерело уяви — об'єктивна реальність. Це образне конструювання змісту поняття про предмет (або проектування схеми дій з ним) ще до того, як складеться саме поняття (а схема отримає виразне, верифіковані і реалізоване в конкретному матеріалі вираз). [14 с 204].

Уява — особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від інших психічних процесів і разом з тим займає проміжне положення між сприйняттям, мисленням і пам’яттю. Специфіка цієї форми психічного процесу полягає в тому, що уява, ймовірно, характерна тільки для людини і дивним чином пов’язана з діяльністю організму, будучи в той же самий час самим «психічним» із усіх психічних процесів і станів. Останнє означає, що ні в чому іншому, крім уяви, не проявляється ідеальний і загадковий характер психіки.

Уява постійно балансує на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту та іншого, деструктивності та конструктності. Тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно самої лише уяви мало для того щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в союз з іншими творчими психічними процесами — інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння творять передумови бісоціативних зв’язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованими знаками (словами, мовою). [2, с. 114].

Уява є основою наочно-образного мислення, що дозволяє людині орієнтуватися в ситуації і вирішувати завдання без безпосереднього втручання практичних дій. Воно багато в чому допомагає людині в тих випадках життя, коли практичні дії або неможливі, або ускладнені, або просто недоцільні (небажані).

Образи уяви не завжди відповідають реальності, в них є елементи фантазії, вимислу. Якщо уява малює свідомості такі картини, яким нічого або мало що відповідає в дійсності, то вона носить назву фантазії. Якщо, крім того, уява націлене на майбутнє, її іменують мрією. [7, с. 261].

Мрія — це уява бажаного майбутнього. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється зв’язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрій стають поштовхом у творчій діяльності. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, зауважував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практичного життя.

Мрія є елементом наукового передбачення, прогнозу та планування діяльності. Ця її функція переконливо виявляється в художній, творчій діяльності, державотворенні. Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії - необхідна умова втілення в життя творчих задумів людини, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Такі мрії в певному розумінні є рушійною силою дій та вчинків людини, надають їй більшої цілеспрямованості у житті, допомагають долати труднощі, протистояти несприятливим впливам.

Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, «маніловськими». Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною протистояти негараздам реального буття.

Позитивно на життя людини впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує життя людини, робить його яскравим і цікавим. [10, с. 180].

Фантазування (від гр. — уява) — довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди. Тому фантазування є ілюзорним засобом задоволення потреби, створенням образів, що усвідомлюються як приємні, але нездійсненні. Ці образи узгоджуються з емоціями, відповідають певному змісту несвідомого і свідомості. Особливо часто фантазують у підлітковому та юнацькому віці. Для підлітка це спосіб «розшуку незвичайного за межами наявного», для юнака — «заперечення буденного» [3, с. 34].

Уява настільки сильно залежить від незалежності мислення, що тут можна додати зовсім небагато. Саме за допомогою незалежного та оригінального мислення розум формує усвідомлені уявлення про що б то не було, уявляє щось, раніше в реальності не спостерігалося.

Щоб приносити користь науці, уява має поєднуватися з гострим відчуттям того, що є важливим і значущим. Такого роду оцінка за необхідності повинна проводитися інстинктивно і ґрунтуватися на неповних даних в той момент, коли їх важливість і значимість ще не стали очевидними! При цьому вченому доводиться — ймовірно, більшою мірою, ніж в будь-якому іншому випадку, — покладатися на свої здібності. Навчити уяві неможливо, хіба що сприйняття важливості і значимості може бути загострене в процесі набуття досвіду методом проб і помилок. [5, с. 287].

Завдяки уяві людина творить, розумно планує свою діяльність і керує нею. Майже вся людська матеріальна і духовна культура є продуктом уяви і творчості людей. Уява виводить людину за межі її миттєвого існування, нагадує її про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може «жити» в різних часах, що не може собі дозволити жодна інша жива істота на світі. Минуле зафіксоване в образах пам’яті, довільно воскрешається зусиллям волі, майбутнє представлено в мріях і фантазіях.

Уява є образами пам’яті в тому випадку, якщо в образі відтворюється колись сприйняте і якщо відношення образа до минулого досвіду суб'єктом усвідомлюється. Якщо ж уява формується безвідносно до колись сприйнятого, хоча б і з використанням його в більш-менш перетвореному виді, то уява є не образом пам’яті, а образом уяви. Уява є одночасно й відтворенням — нехай дуже віддаленим й опосередкованим, — і перетворенням дійсності. Ці дві тенденції - відтворення й перетворення, дані завжди в деякій єдності, разом з тим розходяться один з одним у силу своєї протилежності. Якщо відтворення — основна характеристика пам’яті, то перетворення — основна характеристика уяви. Основна відмінність пам’яті від уяви — в іншому відношенні до дійсності. Образи пам’яті несуть і зберігають результати минулого досвіду, образи уяви їх трансформують. На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу підвищується значення дослідження вторинних образів. Здатність діяти по уяві, тобто вільно оперувати, розглядається психологами як одна з важливих якостей, необхідних для оволодіння багатьма сучасними професіями. Особливо важливу роль грає уява в різних видах операторської діяльності [11, c. 202].

Активну уяву людини поділяють на творчу і репродуктивну.

Репродуктивна або відтворююча уява являє собою процес створення образів, що відповідають опису. При цьому створений образ є лише суб'єктивно новим, а об'єктивно він уже існує, створений іншими. Самостійність у створенні образу тут відносна. Побудова образу відбувається на основі словесного опису об'єктів, сприймання їх зображень у вигляді креслень, схем, карт та ін. Вона спирається також на різноманітні історичні, археологічні, етнографічні, літературні та інші джерела. Особливо важливою є просторова уява. Вона необхідна учням при вивченні стереометрії, при розв’язуванні геометричних задач на комбінацію геометричних тіл, при виконанні робіт з креслення, малювання.

Творча уява передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Продукти творчої уяви формуються з елементів того досвіду, який людина набула або запозичила в інших. [4, c. 143].

Для створення образів уяви використовують певні прийоми.

Найпоширенішою і найбільш розповсюдженою формою створення образів є аглютинація - сполучення елементів і властивостей, які у повсякденному житті не поєднуються. На основі цього прийому було створено стародавні грецькі міфологічні образи, що являють собою поєднання частин тіла людини і тварини: гарпії - крилаті чудовиська та ін.

Аглютинація використовується не лише в літературі, мистецтві, а й у техніці. Прикладом може бути створення тролейбуса, поєднання трамвая й автобуса, акордеона, піаніно + баян, тощо. Проте ці образи були створені не на основі механічного склеювання уявлень, а на основі їх свідомої переробки.

Другим прийомом, який використовується при створенні образів уяви, є акцентування, тобто підкреслення тих чи інших рис. Це досягається на основі виділення, абстрагування і перетворення істотних особливостей об'єктів. При акцентуванні одні з рис зовсім упускаються, інші - спрощуються, звільняються від ряду часткових деталей. В результаті перетворюється весь образ, він набуває узагальненого характеру.

Одним із видів акцентування є зміна пропорцій окремих сторін об'єкта, якого зображають. Цей прийом часто використовують при зображенні дружніх шаржів, карикатур.

Другим видом акцентування є зменшення /літота/ чи збільшення /гіпербола/ всіх особливостей зображуваного об'єкту. Прикладом використання літоти можуть бути казкові персонажі «дівчинка-Дюймовочка» або «хлопчик з мізинчик», а гіперболи - різноманітні казкові герої - богатирі величезних розмірів і небачені істоти.

Перебільшення і зменшення розмірів не випадкові, а завжди мотивовані. Зовнішність велетня, грандіозні розміри, фізична сила використовуються для яскравішого зображення певної якості. З другого боку, розум, кмітливість і безстрашність дитини виступає яскравіше на основі контрасту зі зовнішністю, коли вона зображується як хлопчик з мізинчик.

Форми акцентування дуже різноманітні. Так, для підсилення особливостей героїв використовують такі прізвища-характеристики, як Скотінін, Вральман, Добринін, Правдін та ін.

Якщо в процесі створення образу уяви уявлення, з яких він будується, зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають на перший план, то такий прийом називається схематизацією. За його допомогою створюється, наприклад, різноманітний декоративний орнамент, елементи якого взяті з рослинного світу.

В художній літературі, живописі при створенні образів уяви використовується прийом типізації, для якого характерним є виділення істотного в однорідних фактах і втілення його в конкретному образі. Наприклад, створюючи типовий образ певної людини, письменний пильно придивляється до життя, глибоко його вивчає, виділяє головні, найбільш істотні виразні риси, властиві представникам певної групи людей, синтезує, узагальнює їх у конкретній образній формі. Уява, як і інші психічні процеси, є функцією кори великих півкуль головного мозку. Утворені в ході запам’ятання системи тимчасових нервових зв’язків у процесі уяви ніби розпадаються і реконструюються в нові системи. Така рекомбінація стає можливою в результаті виникнення в корі мозку ділянки сильного збудження, яка викликана певною потребою чи враженням від чогось.

Складність структури уяви та її безпосередній зв’язок з емоціями дають підставу висловити припущення, що її фізіологічні механізми розміщені не лише в корі, айв глибинних відділах мозку. До них у першу чергу належить гіпоталамо-лімбічна система. Як показано в дослідженнях К. Прибрама, Ю. Галантера, Д. Міллера та ін., її порушення призводить до розпаду програм поведінки людини, а найважливіша роль уяви саме й полягає у виробленні таких програм. Про це свідчить зв’язок уяви з органічними процесами людини. Індивідуальні особливості особистості, її потреби, інтереси, знання, уміння, зміст основної діяльності позначаються на уяві, надаючи їй індивідуальної своєрідності. Вона виявляється в різній широті та змістовності уяви, перевазі певних видів уявлень, їх силі, яскравості, різній дієвості. Чим багатший досвід людини, чим ширше у неї коло потреб, інтересів, знань, тим ширша та багатша за своїм змістом уява, і навпаки. У зв’язку з цим говорять про широку і вузьку, багату і бідну фантазію людей. Це особливо яскраво можна побачити, якщо застосувати при дослідженні тест Роршаха.

Залежно від основного напряму діяльності людини її уява найбільше виділяється в якійсь певній галузі: у конструктивній, художній чи літературній творчості, у практичній діяльності тощо.

Індивідуальні особливості уяви виражаються також і в перевазі у різних людей тих чи інших уявлень: зорових, слухових та ін… Наприклад, в уяві художника переважають зорові образи форм і кольорів, в уяві конструктора - зорові образи, що виражають геометричні та конструктивні відношення. Індивідуальні відмінності виявляються і в тому, що уява одних людей є більш різноманітною за змістом, а в інших - односторонньою.

Люди розрізняються за швидкістю, легкістю перетворення наявних вражень у нові образи. Одні бувають скуті ситуацією, інші - легко перетворюють враження, одержані в дійсності.

Сила, яскравість, динамічність образів уяви пов’язана з емоційними рисами людей, в них відображаються особливості нервових процесів, що протікають в головному мозку, а також співвідношення між першою і другою сигнальними системами.

Уява людини не залишається однаковою на протязі всього життя: розвиваючись, вона зазнає істотних змін. Перші прояви уяви виникають у дітей на третьому році життя. В цей період у дитини вже є певний досвід, який дає матеріал для роботи уяви. Особливо яскраво вона розквітає у грі дітей. В грі діти в доступній для них формі оволодівають діяльністю дорослих. Відсутність реальних предметів і можливостей оперування ними не стає перешкодою для гри дітей. На виручку приходить уявлювана ситуація, що нерідко створюється при допомозі слова «ніби». Образ фантазії стає програмою ігрової діяльності. Сюжетно-рольові ігри розкривають широкі можливості для розвитку фантазії, вони допомагають дітям виробляти і закріплювати цінні особистісні якості: сміливість, кмітливість, рішучість та ін. В дошкільному віці відбувається поступове перетворення уяви дитини в діяльності, що потребує зовнішньої опори, в самостійну внутрішню діяльність, яка дозволяє здійснювати самостійну елементарну творчість. Це закладає основи для майбутньої творчої діяльності в дорослому віці. [9 с. 69].

Отже, уява є психічним процесом що характеризується створенням нового у формі образів.

Уява є дуже важливою тому що без неї є неможлива людська діяльність, тому що перш ніж щось робити людина повинна це уявити.

Уява залежить від особистості. Чим багатший досвід людини, чим ширше у неї коло потреб, інтересів, знань, захоплень тим ширша та багатша за своїм змістом уява, і навпаки.

1.2 Особливості творчої уяви

Творча (продуктивна) уява — це створення нових наочних образів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільно цінних продуктах. За В. А. Роменцем, такі образи підкоряються принципові індивідуалізації - вони унікальні й самобутні, несуть в собі індивідуальність їхнього суб'єкта, суб'єкта з актуалізованою потребою у творчості - втіленні своїх здібностей.

Творча уява відзначається складністю процесуальних характеристик і функціонує на рівні всіх складників діяльності. В межах певної діяльності вона бере участь у формуванні задуму створення нового продукту, на рівні дій — у формуванні мети, на рівні умов — у пошукові способів (операцій) їх втілення. При цьому уява взаємодіє з іншими пізнавальними процесами, насамперед через мислення, без якого створення нового продукту було б неможливим.

Зразком творчої уяви є мрія — внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього. Змістом мрії є те, що пов’язане зі спрямованістю індивіда, позицією особистості [12, с. 288].

Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти.

Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її ставлення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.

Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення.

Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності - постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти.

Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мовний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літератури, при роботі з навчальними підручниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами.

Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв’язок виявляється, з одного боку, у тому, що творча уява завжди базується на репродуктивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми репродуктивної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяльності актора втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водночас репродуктивної уяви. [6, с. 173].

Творча уява характеризується тим, що людина перетворює уявлення і створює нові не за наявним зразком, а самостійно намічаючи контури створюваного образу і вибираючи для нього необхідні матеріали. Творча уява, тісно пов’язана з пам’яттю, оскільки у всіх випадках її прояви людина використовує свій попередній досвід. Тому між відтворюванням і творчою уявою немає жорсткої межі. [13, с. 287].

Творча уява може бути художньою і науковою. Хоч такий поділ є певною мірою умовним, однак згідно з принципом індивідуалізації перша подає загальне як індивідуальне, а друга, навпаки, має справу з максимально узагальненим образом: індивідуальне в ньому лише підтверджує загальне.

Художня уява створює ефект присутності - перенесення у вигаданий світ. У науковій уяві має місце протилежний процес: заперечення ефекту присутності та обґрунтування незалежно від того, хто сприймає існування якогось явища. Проте в будь-якому разі «людина, яка творить і має в своїй уяві цілісний образ, обирає лише різні способи його викладу, надаючи людині, яка сприймає, можливість розуміти, образно відтворювати, доповнювати». Відтак на перший план виступає процесуальна характеристика уяви [1 с. 67].

Творча уява несе у собі індивідуальність суб'єкта, суб'єкта з актуалізованою потребою у творчості - втіленні своїх здібностей. Вона властива всім, а особливо творчим особистостям які прагнуть реалізувати своїх здібності за допомогою творчості, здебільшого вона показує індивідуальність особистості оскільки за допомогою творчості людина демонструє свої суб'єктивні бачення за допомогою попереднього досвіду.

1.3 Роль уяви у формуванні творчої особистості

Творчість — умовний термін для позначення психічного акту, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості, в (відносно) нової форму, в області абстрактної думки, художньої та практичної діяльності [10, с. 11].

Критерій творчості в такому розумінні, її цінність — особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.

Визначаючи особливості творчої діяльності, всі дослідники підкреслювали її спонтанність, неконтрольованість волею і розумом,

несвідомий характер, включеність у творчість особливих станів свідомості, незалежність творчої активності від зовнішніх обставин.

Творчу діяльність можна охарактеризувати за допомогою таких параметрів: суб'єкта творчості;

продукту творчості; умов,

у яких проходить творчий процес.

Безперечно, що центр творчості, його основа — сама особистість, суб'єкт, без якого неможлива творча діяльність.

У загальній структурі творчої діяльності як системи можна виділити декілька основних підсистем:

* процес творчої діяльності;

* продукт творчої діяльності;

* особистість творця;

* середовище.

Творчість - це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан - натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли. пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв’язування творчої задачі. Людину в стані творчого натхнення нібито несе «потік», вона не все усвідомлює у своїх діях, не завжди може сказати, скільки минуло часу (година, день, доба). Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов’язане й виникнення інсайтів, осяяння.

Людина, яка перебуває у стані творчого натхнення, має сильний вплив на інших людей, часто може переконати їх, схилити до своєї думки, ідеї, повести за собою. Особистісну властивість, що надає можливість такого ситуативного впливу на інших, пов’язаного з власним натхненням, називають харизмою.

Добре відоме сьогодні поняття «харизматичний лідер» (тобто лідер, який веде за собою не стільки глибинною силою переконання, скільки власним надихаючим прикладом). Інколи такого впливу вимагають і від учителя, дорослого, який працює з дітьми, лідера творчого колективу та ін.

Кажуть, що творчий учень є дзеркальним відображенням творчого вчителя. При цьому від дорослого вимагають творчості найвищого, об'єктивного рівня, не тільки педагогічного, а й предметно-змістового натхнення, яке завойовує серця, харизми - надзвичайної надихаючої обдарованості, яка викликає у кожного учня «почуття повної довіри», «готовність дотримуватися того, чого вчить учитель» (І.В. Бестужев-Лада).

Однак такий підхід не зовсім продуктивний, по-перше, тому, що ця характеристика не може (і не повинна) торкатися кожного з мільйонів учителів, керівників гуртків і студій, тренерів-професіоналів та інших дорослих, які професійно працюють із дітьми. По-друге, проста констатація зв’язку творчості вчителя і творчості учня, непомірні вимоги до творчої майстерності вчителя зменшують його потенціальні можливості в оволодінні методиками розвитку творчості. Проте слід зважити на існуючу сьогодні можливість виявлення й експлікації механізмів формування творчості, створення відповідних технологізованих методик і прийомів. Інша річ, що в принципі можливості розвитку та реалізації творчого потенціалу не мають обмежень [4, с. 140].

Особистість — головна сила творчої діяльності (Amabile, 1983, Еуsenck, 1993). Сучасні дослідники творчості вважають, що особистісні чинники є визначальними (дуже важливими) у досягненні творчих результатів. На думку Айзенка, риса «креативність» пов’язана із творчими досягненнями через особистість, тому що саме особистість є механізмом реалізації творчих здібностей у творчій діяльності.

Творча, або креативна, особистість відзначається перш за все такими особливостями, як здатність бачити проблеми, готовність відкласти знайдене рішення та шукати нове, толерантність до невизначеності, прагнення до оригінальності, інформованість та достатньо високий рівень базових знань, працьовитість, самокритичність і низький рівень соціального конформізму.

Творчість — це своєрідна особистісна самодетермінація, оскільки у процесі творчості особистість сама ініціює для себе цілі і критерії досягнення.

Творча особистість — це особистість, у якої поєднується внутрішня потреба творити із розумінням суті справи, знаннями та вміннями, відповідною обдарованістю.

Творчі здібності включають:

1) специфічній вид пізнання з використанням ускладненого наслідування і здатності кардинально міняти мислительну установку під вирішення проблем;

2) володіння евристиками, що приводять до виникнення нових ідей. наприклад використання підходу;

3) стиль роботи, що характеризується здатністю концентрації уваги, умінням відкладати проблеми вбік і високою мірою енергійності. [8, с. 138].

Отже, творча особистість — це особистість, у якої поєднується внутрішнє бажання творити із розумінням суті справи, знаннями та вміннями, відповідною обдарованістю. Творча особистість повинна володіти гнучкою уявою для того щоб при потребі вміло змінювати образи які потрібні для вирішення нових питань.

Спираючись на теоретичну частину можна стверджувати, що уява є важливим психічним процесом, без якої була б неможлива творча діяльність тай будь-яка діяльність взагалі.

Високий рівень розвитку, гнучкість уяви визначає творчу особистість з поміж інших людей, умінням дивитися на звичайні речі по-іншому, креативно мислити.

Уява знаходиться на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту та іншого, деструктивності та конструктності, що дає можливість створювати широкий простір для самовизначення людини як митця.

Щоб приносити користь суспільству творча особистість повинна втілювати образи уяви в дійсність тобто постійно діяти.

З допомогою творчості людина себе самодетермінує, оскільки у процесі творчості особистість сама ініціює для себе цілі і критерії досягнення.

Уява і творчість найтіснішим чином пов’язані між собою. Уява формулюється в процесі творення, хоча творчість неможливо уявити поза процесом фантазування. Творчість без уяви виступає як ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, постійно варійованих і змінюваних. У процесі творчості накопичуються нові знання і переоцінюються раніше придбані, перетвориться їхня система, уточнюється світоглядна позиція чи змінюється зовсім.

2. Дослідження особливостей уяви

2.1 Обґрунтування методик дослідження

За допомогою цієї частини ми хочемо перевірити припущення що у творчих людей людей із творчою спеціальністю уява оригінальніша гнучкіша ніж у людей технічних спеціальностей.

Тести проводиться за методикою взятою з матеріалів Пашукова Т. И., Допира А. И., Дьяконов Г. В. «Практикум по общей психологии» і Туриніна О.Л. «Психологія творчості»

У тестах беруть участь четверо досліджуваних віком від 18 до 21 років.

2.2 Дослідження рівня складності уяви особистості

Мета дослідження: визначити рівень складності уяви, ступінь фіксованості уявлень, гнучкість або ригідність уяви і ступінь її стереотипності або оригінальність.

У досліджувані бере участь четверо досліджуваних:

1. Студентка 18 років, навчається на факультеті мистецтвознавства.

2. Студентка 18 років, навчається на факультеті живопису та архітектури.

3. Студентка 21 рік навчається на факультеті «Бухгалтерський облік».

4. Студент 19 років навчається на факультеті прикладної математики.

Хід роботи:

Тестування проводиться в три етапи. На першому етапі досліджуваному дають аркуш із зображеним контуром кола, на другому — трикутника і на третьому - квадрата.

Час малювання на кожному етапі визначається за секундоміром. У кожному випадку він має дорівнювати 60 секундам.

Матеріал і устаткування: три аркуші паперу розміром 20?30 см без кліток чи лінійок. На першому аркуші в середині зображено контур кола діаметром 6 сантиметрів. На другому аркуші - у середині контур рівностороннього трикутника з довжиною сторони 6 сантиметрів. На третьому - контур квадрата з довжиною сторони 6 сантиметрів. Олівець і секундомір.

Обробка результатів

Обробка результатів і визначення рівнів розвитку уяви, ступеня фіксованості уявлень, гнучкості або ригідності, а також оригінальності чи стереотипності проводиться зіставленням змісту й аналізу всіх трьох малюнків випробуваних.

Визначення рівня складності уяви

Складність уяви констатується за найскладнішим із трьох малюнків. Можна користуватися шкалою, що надає можливість установлювати п’ять рівнів складності.

Перший рівень: контур геометричної фігури використовується як основна деталь малюнка, сам малюнок простий, без доповнень і являє собою одну фігуру.

Другий рівень: контур використано як основну деталь, але сам малюнок має додаткові частини.

Третій рівень: контур використано як основну деталь, а малюнок є певним сюжетом, при цьому може бути введено додаткові деталі.

Четвертий рівень: контур геометричної фігури й далі є основною деталлю, але малюнок - це вже складний сюжет із додаванням фігурок і деталей.

П’ятий рівень: малюнок являє собою складний сюжет, у якому контур геометричної фігури використано як одна з деталей.

Визначення гнучкості уяви і ступеня фіксованості образів уявлень Гнучкість уяви залежить від фіксованості уявлень. Ступінь фіксованості образів визначають за кількістю малюнків, що містять той самий сюжет.

Уява буде гнучкою, коли фіксованість образів в уявленні не відображається в малюнках, тобто всі малюнки на різні сюжети й охоплюють як внутрішню, так і зовнішню частини контуру геометричної фігури.

Фіксованість уявлень слабка і гнучкість уяви середня, якщо два малюнки - на той самий сюжет.

Сильна фіксованість образів в уявленні і негнучкість або ригідність уяви характеризуються за малюнками на той самий сюжет. Якщо всі малюнки мають той самий сюжет незалежно від рівня їхньої складності - це ригідна уява.

Ригідність уяви може бути і за відсутності або слабкої фіксації образів в уявленні, коли малюнки виконано строго всередині контурів геометричної фігури. У цьому випадку увага випробуваного фіксується на внутрішньому просторі контуру.

Визначення ступеня стереотипності уяви

Стереотипність визначається за змістом малюнків. Якщо зміст малюнка типовий, то уява, так само як і сам малюнок, вважається стереотипною, якщо не типове, оригінальне - то творчою.

До типових малюнків належать малюнки на такі сюжети.

Малюнки з контуром кола: сонце, квітка, людина, обличчя людини або морда зайця, циферблат і годинник, колесо, глобус, снігова баба.

Малюнки з контуром трикутника: трикутник і призма, дах будинку і будинок, піраміда, людина з трикутною головою або тулубом, лист, дорожній знак.

Малюнки з контуром квадрата: людина з квадратною головою або тулубом, робот, телевізор, будинок, вікно, доповнена геометрична фігура квадрата або куб, акваріум, серветка, лист.

Ступінь стереотипності можна диференціювати за рівнями.

Високий ступінь стереотипності констатується тоді, коли всі малюнки на типовий сюжет.

Малюнок вважається оригінальним, а уява творчою за відсутності стереотипності, коли всі малюнки виконані випробуваними на нетипові сюжети.

Аналіз результатів

У досліджуваного № 1 виявлено четвертий рівень складності уяви: контур геометричної фігури й далі є основною деталлю, але малюнок складний із додаванням фігурок і деталей. Зміст малюнка є не типовим, що говорить про нестереотипність уяви. Уява не є ригідною тому, що всі мамалюнки це різні сюжети.

П’ятий рівень складності уяви у досліджуваного № 2. Малюнок являє собою складний сюжет, у якому контур геометричної фігури використано як одна з деталей, кожен малюнок є окремим сюжетом.

Один з малюнків досліджуваного № 3 є стереотипним хоча інші два можна віднести до третього рівня складності оскільки контур фігури використано як основну деталь, при цьому введені додаткові деталі.

У досліджуваного № 4 третій рівень складності уяви, малюнок є певним сюжетом, з введенням додаткових деталей.

Отже, найвищий рівень складності уяви був виявлений у досліджуваного № 2 з п’ятим рівнем складності уяви, відсутністю стереотипності і якісним виконанням малюнків. Такі люди зазвичай мають здібності до художньої діяльності (графіки, живопису, скульптури і т. п.) Ті, хто має схильність до технічних наук, креслення або логіки й філософії, можуть зображувати якісь абстракції чи геометричні фігури, що було спостережено у досліджуваного № 4.

уява творчий стереотипність особистість

2.3 Дослідження особливостей творчої уяви

Мета дослідження: оцінити особливості творчої уяви.

Необхідні матеріали: бланки з надрукованими на них трьома будь-якими словами, наприклад: зошит, годинник, вікно; стандартні аркуші паперу, ручка, секундомір.

Процедура дослідження

Дослідження проводиться з 4 особами. У процесі дослідження всім пропонують упродовж 10 хвилин скласти з трьох слів якнайбільшу кількість речень. Бланки повинні бути покладені на стіл зворотною стороною, щоб до інструктажу ніхто не читав надруковані на них слова.

Необхідні матеріали: бланки з надрукованими на них трьома будь-якими словами, наприклад: годинник, вікно, зошит; стандартні аркуші паперу, ручка, секундомір.

Обробка й аналіз результатів

Показники творчості в даному дослідженні такі:

величина балів за найдотепніше й оригінальне речення;

сума балів за всі придумані впродовж 10 хвилин речення.

Ці показники встановлюють за допомогою шкали оцінки творчості.

Шкала оцінки творчості

Пункт

Характеристика складеного речення

Оцінка речення в балах:

1.У реченні використано всі три слова в дотепній і оригінальній комбінації.

6 балів

2.У реченні є всі три слова без особливої дотепності, але в оригінальній комбінації.

5 балів

3.У реченні вжито всі три слова у звичайній комбінації.

4 бали

4. Три слова використано в менш необхідній, але логічно припустимій комбінації.

3 бали

5. Правильними є лише два слова, а третє використано з натяжкою внаслідок словесного зв’язку.

2,5 бала

6. Правильно використано тільки два слова, а третє штучно введено в речення.

1 бал

7. Той, хто проходить тест, правильно зрозумів завдання, але дає формальне об'єднання всіх трьох слів або використовує їх з перекручуваннями.

0,5 бала

8. Речення є безглуздим об'єднанням усіх трьох слів.

0 балів

Якщо придумано дуже подібні речення з повторенням теми, то друге і всі наступні речення цього типу оцінюють половиною початкового бала.

Якісна характеристика творчості, обумовлена кількістю балів, отриманих за дотепне й оригінальне речення, відповідає максимальній оцінці якогось зі складених випробуваним речень. Ця оцінка не перевищує 6 і свідчить про розвинуту творчість або оригінальність. Якщо оцінка цього показника становить 5 або 4, то прояв творчості варто вважати середнім. Нарешті, якщо ця оцінка становила лише 2 або 1, то це низький показник творчості або намір випробуваного діяти алогічно і тим спантеличити дослідника.

Оцінка речення в балах

Сума балів

Другий показник — це сума балів. Цей показник має сенс для аналізу й інтерпретації результатів, тільки якщо порівнюється робота кількох людей, що можливо за умови існування довіри в групі. У кого більша сума балів, у того більша й продуктивність творчої діяльності.

Творча уява передбачає створення образу, ситуації, ознаки, які не мають аналогів. У даному випадку — це створення пропозицій без заданого зразка. Студенти філології і студенти природничих факультетів розрізняються досвідом роботи з лінгвістичним матеріалом, що потрібно враховувати. Крім того, показник творчості свідчить про суб'єктивну новизну результатів, якщо вони нові або оригінальні для того, хто проходить цей тест.

Результат

У досліджуваних № 2, 3, 4 у результаті тесту виявлено середній рівень творчості. Три слова використано в менш необхідній, але логічно припустимій звичайній комбінації.

Досліджуваний № 1 майже за кожне речення отримав 6 балів що свідчить про розвинуту творчість або оригінальність.У його реченнях використано всі три слова в дотепній і оригінальній комбінації.

Порівняно з іншими у цього досліджуваного більша продуктивність творчої діяльності.

2.4 Дослідження особливостей розвитку уяви особистості

Мета: дослідити особливості розвитку уяви особистості

Процедура дослідження

Кожен учасник отримує питання на які йому потрібно дати відповіді.

Всі четверо досліджуваних мають бути зручно розсаджені, а умови — забезпечувати самостійність їхніх відповідей.

Обробка й аналіз результатів

Відповідь «так» на кожне питання оцінюється 1 балом, відповідь «ні» — 0 балів.

4/10 — низький рівень розвитку уяви;

5−7/10 — середній рівень розвитку уяви;

8−10/10 — високий рівень розвитку уяви;

Нудьга стимулює уяву, змушує вигадувати такі речі, які інакше ніколи не прийшли б у голову. Нудьгуючи людина більше фантазує і у решті решт нафантазоване стимулює до дії втілити у життя уявлені образи. Тому позитивна відповідь на перше питання зовсім не означає, що людина бездіяльна, лінива, нудьга це своєрідний етап перед діяльністю.

Також людині у якої добре розвинута уява властиво постійно довершувати вже існуючі образи тому нерідко такі люди додають до історій свої деталі, яскраво описуючи кожну деталь. У виборі будь-чого керується тільки своїм смаком.

Результати:

У досліджуваних № 1 і № 2 високий рівень розвитку уяви, 9 позитивних відповідей із 10-ти можливих.

Досліджуваний № 3 набрав 7 балів, що свідчить про середній рівень розвитку уяви. Досліджуваний № 4 набрав 6 балів, що також свідчить про середній рівень розвитку уяви.

У результаті проведення емпіричного дослідження припущення, що у людей творчих професій уява розвинута краще є гнучкішою, креативнішою, виявилось вірним, оскільки досліджувані № 1 і № 2, а це люди діяльність яких пов’язана з творчістю, у всіх тестах отримали кращі результати.

Проте у досліджуваних технічних професій низьких балів теж не було, їхні результати були середніми, що свідчить про уяву розвинуту на середньому рівні, цим людям підходять їх професії оскільки для їх діяльності уява є не стільки важливою, як для людей з творчими професіями.

Висновок

Проаналізувавши теоретичну частину і дізнавшись результати емпіричної можна зробити висновок, що жодному виду людської діяльності не чужий творчий підхід. Де б у якій спеціальності людина себе не реалізовувала вона скрізь користується уявою у більшій або меншій мірі залежно від свого роду діяльності.

Не обов’язково щоб усі члени суспільства писали вірші або співали пісні, були вільними художниками або грали роль у театрі. Той вид діяльності, в якому найкраще, вільніше всього виявляється творчий підхід, і той обсяг, у якому людина може його виявити, залежить від складу особистості, від звичок, від особливостей життєвого шляху. Об'єднання всіх сутнісних сил людини, прояв усіх його особистісних особливостей у справі сприяють розвитку індивідуальності, підкреслюють, поряд із загальними для багатьох ознаками, його унікальні і неповторні риси.

Список літератури

1. Альтшуллер Г. С. Найти идею. Новосибирск, 1999. — с. 67

2. Варій М.Й. — (2-ге вид.). — К.: Центр учбової літератури, 2009. — с. 114

3. Геркинблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва: Наука, 1998. — с. 34.

4. Дудецкий А. Я. Теоретические вопросы воображения и творчества. - См., 1994. — с. 140

5. Маклаков А. Г. Общая психология. — СПб.: Питер, 2001. — с. 287

6. Максименко С. Д., Соловієнко В.О. М 17 Загальна психологія Навч. посібник. — К. МАУП, 2000. — с. 173

7. Немов Р. Психология. — В 3-х кн. — М.: Знание, 1999.-с. 261

8. Ніколаєнко Н.Н. Психологія творчості. С-П.: 2005.-с. 138.

9. Пашукова Т. И., Допира А. И., Дьяконов Г. В. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие. — М.: Изд-во «Институт практической психологии», 1996.

10. Пономарьов Я. А. Психологія творчості видавництво «НАУКА> Москва, 1976. — с. 11

11. Практикум по общей психологии / Под ред. А. И. Щербакова. М., 1999. — с. 202.

12. Роменець В. А. Психологія творчості. — К.: Либідь, 2001. — с. 288

13. От мечты к открытию: Как стать ученым /Ганс Селье; Пер. с англ. Н. И. Войскунской; Общ. ред. М. Н. Кондрашовой, И. С. Хорола; Послесл. М. Г. Ярошевского, И. С. Хорола. — М.: Прогресс, 1987. — 287 c.

14. Столяренко Л. Д. Основы психологии. Издание 3-е, переработанное и дополненное. — Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000.-с. 204