Українські мотиви в живописній творчості Іллі Рєпіна

Міністерство освіти і науки україни Харківський національний університет радіоелектроніки Кафедра українознавства РЕФЕРАТ Дисципліна: «Історія української культури»

Тема: «Українські мотиви в живописній творчості Іллі Рєпіна»

Виконав: ст.гр. ЕПС-14−1

Патров Денис Олегович Харків — 2014

План роботи Вступ

1. Біографія Іллі Юхимовича Рєпіна

2. Творча спадщина Іллі Юхимовича Рєпіна

3. Українські мотиви у творчості Іллі Юхимовича Рєпіна Висновок Список використаної літератури

Вступ Одним з основних завдань мистецтва є збереження історично-культурної спадщини, адже мистецтво — особливий засіб пізнання і відтворення дійсності. Але кожен з видів мистецтва має свої недоліки. Так література залежить від мови, якою вона написана; музика — від інструментів, на яких виконується, скульптура — від майстерності скульптора, який її створює…

Але самим неоднозначним з видів мистецтва є живопис тому, що з одного боку художник малюючи картину вносить до неї щось своє, тобто викривляє дійсність, прикрашаючи її зайвими деталями, а з другого боку майстерність художника і полягає у зображенні дійсності такою, як вона є. Тому правильніше сказати що ми спостерігаємо дійсність через призму світосприйняття художника коли дивимося на його картину. Кожна культурно-історична доба мала своїх видатних художників.

Одним з них був Ілля Юхимович Рєпін відомий російський художник-реаліст українського походження, майстер портрету, історичних та побутових сцен.

1. Біографія Іллі Юхимовича Рєпіна Народився Ілля Юхимович Рєпін 24 липня (5 серпня) 1844 в невеликому містечку Чугуєві на Харківщині, яке у той час було військовим поселенням, у родині військового поселянина-колоніста Юхима Рєпіна. Як був переконаний сам Ілля походив він з козацького роду, що носив зросійщене прізвище Ріпа. В дитинстві Ілля спізнав увесь тягар злиденного життя, соціальний стан військових поселян в Російській імперії був лише трохи ліпший над станом кріпаків. Протягом майже чотирьох років працював в іконописній артілі Бунакова, розписував та поновлював церкви на Слобожанщині, таким чином здобув елементарну художню освіту. На зароблені 100 рублів двадцятилітнім юнаком подався до єдиного в Російській імперії закладу де навчали художників — Петербурзької Академії Мистецтв.

Спершу, з 1863 року, навчався в Петербурзькій малювальній школі, потім у 1864−71 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв (був учнем І. М. Крамського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у освітню подорож до Італії та Франції.

За конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, за державний рахунок.

Рєпін самовільно скоротив час перебування за кордоном, де був у 1873—1876, хоча витратив час на вивчення музейних збірок та творів сучасних французьких майстрів. Більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, незважаючи на заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими були етюди Монмартру та Веля.

Період 70−80-тих був насичений подорожами по Росії та створенням декількох відомих картин. Художник відвідав рідний Чугуїв, де збирав матеріали до майбутніх картин. Серед них — «Бурлаки на Волзі», «Дочка Віра в дитинстві», «Хресна хода в Курській губернії», «Царівна Софія». Саме в Чугуєві створене полотно «Протодиякон» зі складним образом православного священика, що викликав суперечливі відгуки через суперечливість самої особи. Значну історичну драму розв’язує й полотно «Цар Іван убиває свого сина» (1885).

З 1893 — академік, професор Петербурзької Академії Мистецтв (до 1907); член товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року). З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича — Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування навчального закладу. Майстерня художника була найпопулярнішою серед учнів того часу.

Після здобуття Фінляндією незалежності від Росії, Ілля Рєпін не захотів переїжджати до Москви і Петербургу, згодом більшовики також перекрили шлях і до України. 1919 року Рєпін подарував фінському Товариству художників 23 картини російських художників, які не підтримали більшовицького перевороту. Так було покладено початок знаменитій колекції «Атенеум». 1920 року Іллю Рєпіна прийняли до складу Товариства.

Помер Ілля Юхимович у своїй віллі «Пенати» в невеличкому фінському селищі Куоккала. За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку недалеко від будинку і пагорба який він Ілля Рєпін називав Чугуєвою гікою. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена до нашого часу.

2. Творча спадщина І.Ю. Рєпіна В Академії Рєпін показав видатні успіхи й, підійшовши до дипломної картини «Відродження дочки Іаіра», уже почав працювати над «Бурлаками на Волзі». По розпеченому сонцем піщаному берегу рухається маса людських тіл — це бурлаки. Вони тягнуть баржу. Безкрайні волзькі далечіні, над ними нерухливе, майже безхмарне небо. Це вже не ріка Йордан, не романтичне місто древньої Італії — це Волга, це Росія, і перед нами російський народ. Рєпін зробив відкриття в живописі — вперше так ясно й переконливо з’явилося зображення народу. І кожний зображений у картині — особистість, кожний зображений — людина. Для Рєпіна, і для його однодумців, саме розкриття людського типу, як характеру стало естетичною цінністю, «соціальне» — частиною художнього твору.

В «Бурлаках на Волзі» Рєпін зробив ще одне відкриття. Він показав Волгу не як географічне поняття, а як невід'ємну частину образа Батьківщини, з її просторами, силою й поезією. У перерві роботи над «Бурлаками» Рєпін закінчив дипломну картину «Відродження доньки Іаіра», по достоїнству оцінену й Академією мистецтв, і сучасною критикою. Він одержав вищу оцінку й право на закордонне відрядження для знайомства з європейським мистецтвом і для вдосконалювання майстерності.

Три роки перебування в Італії й Франції для нього не минули дарма. Він остаточно усвідомив своє призначення. Рєпін чуйно й жадібно вловлював у мистецтві Франції все, що йому було необхідно. Створені у той час роботи переконливо говорять про це: пейзажні етюди «Дорога на Монмартр», «Окраїна Парижу», «Кінь для збору каменів у Велі», етюди до картини «Паризьке кафе». Перед самим поверненням у Росію Рєпін у Парижі написав картину «Садко» — результат його професійних досягнень і глибоких роздумів про призначення художника. У ній є все — і зріла майстерність, і доброчесні почуття до Росії, але немає точного влучяння в предмет зображення, де б Рєпін міг виявити себе по-справжньому. Ця картина говорить тільки про те, що художникові вже під силу робити небувале. У ній — тільки передчуття, а небувале Рєпін зробить після повернення на Батьківщину. Після повернення, за десять із невеликим років, Рєпін створює кращі свої добутки: «Царівна Софія», «Відмова від сповіді», «Хресний хід», «Не чекали», «Іван Грозний», «Арешт пропагандиста», «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і цілу галерею портретів.

На шляху з Парижа художник ненадовго зупиняється в Петербурзі, і з’являється чарівна річ — «На дерновій лаві», вся пронизана світлом, відчуттям спокою й щастя. Написана з майстерністю, ще французької пори. Але це зовсім не те, не для таких робіт він поспішав на батьківщину.

Одразу по поверненню у рідний Чугуїв з’явився портрет «Мужичок з боязких». Такого образу в російському мистецтві ще не було. Перед нами жива людина, з дуже складним характером і важко з’ясовною психологією. Справжній селянин. Авторське відношення начебто відсутнє, автор нічого не нав’язує. «Мужик лихий на очі» — знову незвичайно живе зображення, і знову не знаходимо слів, щоб пояснити, що це за людина. Вона занадто жива, занадто складна для словесних визначень. Перед нами саме життя в надзвичайній його складності. Рєпін не стільки розумом, скільки своїм талантом, інтуїцією відчував селянина, простого мужика. У Чугуєві Рєпіним написаний «Протодиякон», яким захоплювався сам Мусоргський. Продовженням цього ряду образів став «Селянський хід у Курській губернії».

Чугуївські портрети були як би перевіркою сил перед роботою над справжнбою картиною. «Хресний хід» — один із центральних добутків у творчості Рєпіна. Задум її грандіозний, це подальший розвиток того, що розпочато в «Бурлаках на Волзі». Тут і там — рух людської маси. Тут і там головне — народ. Тільки в «Хресному ході» всезбільшується, стає ще значнішим. Під палючими променями сонця по курній дорозі повз безжалісно зрубаного гаю, на місці якого стирчать одні пеньки, рухається процесія з корогвами. Юрба здається нескінченною, не видно ні початку, ні кінця. Начебто перед нами в русі вся Росія, весь багатомільйонний російський народ. Кожний учасник цього ходу разюче індивідуальний, і всі разом єдиним нескінченним потоком спрямовані до невідомої нам мети невідомою волею. Навіщо? Куди? Знову таємниця народного буття інезбагненність його прагнень.

Рєпін залишив нам безцінну галерею портретів. Здається, вся Росія та частина України постала в обличчях. Нескінченна розмаїтість характерів і типажів. Портрети гранично достовірні й завжди як живі.Героями йоко портретів стали: Толстой, Стасов, Суріков, Мусоргський, Сєченов, Пирогов, Павлов, Шаляпін, Писемський, Третьяков, Стрепетова, Полєнов, Дельвіг, Крамськой, Короленко, Андрєєв, Горький, Вітте, Победоносцев, Тян-Шанський, Сєров, Римський-Корсаков, Глазунов, Бородін, Мясоєдов, Ге, Менделєєв, Куїнджи, цар Олександр III, цар Микола II, Керенський, Тургенєв, С. Любицька, М. Мурашко, В. Тарновський, С. Тарновська, Т. Шевченко, Д. Багалій. Майже кожний з портретів Рєпіна сучасники сприймали як подію.

Картини «Не чекали» і «Іван Грозний вбиває свого сина» — розквіт творчості художника. Рєпін мав абсолютне почуття психології своїх героїв, здатність знаходити такі психологічні зіткнення, які схвильовують мільйони глядачів і западають у душу назавжди. Жести й рухи їх збігаються із внутрішнім духовним станом, вони не жестикулюють, подібно манекенам, виконуючи тільки композиційне або ритмічне завдання. Із всіх картин Рєпіна глядача захоплює «Іван Грозний вбиває свого сина». У ній художник досяг неймовірного впливу, він зобразив криваву трагедію в крайній психологічній напрузі. Глядач весь поглинений спогляданням картини. У світовому мистецтві важко поставити щось поруч по силі впливу. Кожна деталь картини написана легко, без жодного виправлення. На передньому плані — зім'ятий килим, написаний віртуозно —кожний мазок лягає точно на своє місце. Рожевий каптан царевича, переливаючись фарбами, сяє. Судорожна хватка царя Івана, його кисті рук, його божевільні очі й погляд гаснучого царевича —вражають.

Рєпін належить до тих художників, які в переломну епоху чітко усвідомлювали своє призначення — бути виразниками національної самосвідомості. Художник мав колосальний досвід народного життя. Творчість його завжди буде необхідною, доки мистецтво буде звертатися до життя, буде вірним правді, і неминуче відбудеться охолодження до його творчості, якщо мистецтво стане відходити від реалізму й правди…

3. Українські мотиви у творчості Іллі Юхимовича Репіна Українське образотворче мистецтво ХІХ — початку ХХ ст. розвивалося в умовах жорстокої колоніальної політики, здійснюваної відносно України урядами Російської імперії й Австро-Угорської монархії. У зв’язку із цим чимало українських по походженню або народжених в Україні художників залишалися в історії мистецтва російськими, польськими й т.д. У творчій спадщині видатних художників І. Крамського, В. Маковського, І. Айвазовського, І. Рєпіна й інших є чимало пейзажних, побутових і портретних полотен з української тематикою.

Вершин світового мистецтва досягла творчість Іллі Рєпіна.Він народився, провів дитячі і юнацькі роки в Україні, назавжди зберігши почуття щирої любові до рідної землі. Будучи глибоко народним російським художником, І. Рєпін ніколи не переривав зв’язок з Україною. Він часто приїжджав на Слобожанщину, щоб зібрати матеріал для своїх картин. У результаті цих поїздок Іллею Юхимовичем були написані картини «Протодиякон», «Українець за косовицею», «Хата в Чугуєві», «Мужик лихий на очі», «Вид у Мохначах», портрети матері, батька, дружини художника, професора Д.І. Багалея й багато інших.

Українські мотиви пронизують життя i творчість І.Ю. Peпіна. Він народився в славетному місті украшської Слобожанщини — Чугуєві. 3 дитинства увібрав в себе український дух, яскраву палітру фарб української природи, i як патріот своєї малої батьківщини з честю проніс через усе життя велику любов до України

І.Ю. Рєпін будучи громадянином, художником, педагогом, активно i емоційно реагував на болючі питания сучасного художнього життя України.

Як свідчать листи з Чугуєва, Харкова, Катеринослава, Херсона, Києва, Миколаєва, художник активно брав участь в створенні проекту Чугуївського «Ділового двору» та музейному будівництві України, а також дарував свої твори цим музеям. Багато живописних i графічних творів художника присвячені Україні. Це портрети видатних украшських діячів — широко відомий портрет великого Кобзаря — Т. Г. Шевченка; проект пам’ятника Т. Г. Шевченку (туш); «Прометей» за одноіменною поемою Т. Г. Шевченка (акварель); етюд картини «Українська селянка» (олівець); «Запорожець за Дунаем» (офорт); «Чорноморська вольниця» .

Особливе місце в творчості Рєпіна займає всесвітньо-відома історична картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Вона написана в двох варіантах: один знаходиться в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі (1891 р.), а другий — в Харьківському художньому музеї (1896 р.). Ескіз картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» знаходиться в Третьяковській галереї. Сюжет цієї картини виник раптово. В 1878 році Рєпін проводив літо в Абрамцеві, бував в домі відомого мецената C.I. Мамонтова, де почув лист запорожців турецькому султану. Лист закінчувався такими словами: «Числа не знаемо, бо календарів не маємо, місяць у Heбі, piк у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас, тай убирайся від нас, бо будемо лупити вас!». Художника настільки захопив емоційний дух листа, що він одразу ж взявся за створення ескізу майбутньої картини. В цій моно фігурній «хоровій», історичній картині з її епічно-героїчною жанровою трактовкою емоційно напруженого сюжету, Рєпін в різноманітті яскравих емоційно-колоритних типах запорожців прагнув композиційно виразити образ богатирського духу козаків, їх лицарської любові до України. Peпін працював надцією картиною більше дванадцяти років.

Полотно Іллі Рєпіна «Запорожцi пишуть листа турецькому султановi» (1889−1896) належить до перiоду розквiту творчої дiяльностi художника. У результатi натхненної працi над цiєю патрiотичною темою з iсторiї запорізького козацтва, яка тривала майже два десятилiття, Рєпiн створив двi великi картини: перша, написана в 1880—1891 роках, належить Росiйському музею в Петербурзi, другу, що ранiше знаходилась у Державнiй Третьяковськiй галереї, 1932 року було передано на батькiвщину Рєпiна — в Харкiв.

Початок роботи над «Запорожцями» добре вiдомий: мистецтвозна вець М. В. Прахов, спiвучень Рєпiна по Академiї, порадив використати лист запорожцiв до турецького султана як сюжетну основу для картини. Творча уява художника була пiдготовлена до цiєї теми дитячими i юнацькими враженнями на Слобожанщинi, його захопленням українською iсторiєю та етнографiєю.

Поїздка 1880 року на мiсця колишньої Запорозької Сiчi за маршрутом, розробленим iсториком М.I. Костомаровим, дала необхiдний iсторико-документальний i натурний матерiал. Рєпiн ближче познайомився з козацькими старожитностями та архiтектурою, народним побутом, слухав «думи» народних співаків-бандуристів про Запорізьку Ciч, зробив багато замальовок i етюдів з типових представників козацтва, зi зброї характерної для козацтва, одягу i різних речей, які збереглися в музеях. Тодi ж, 1880 року, художник приступив до створення першого варiанта «Запорожцiв». Картина ще не була завершена, а Рєпiн, який надзвичайно серйозно ставився до поняття iсторичної правди, вiдчув брак допомiжного матерiалу i знань. Особливо це стало очевидним пiсля знайомства в 1887 році з Д.I. Яворницьким — земляком художника, знавцем iсторiї запорозького козацтва.

За новим маршрутом, запропонованим Яворницьким, в 1888 i 1889 роках Рєпiн вiдвiдує Україну, Кубань, Пiвнiчний Кавказ, де зустрiчається з нащадками запорожцiв. Яворницький який став дiяльним порадником художника у роботi над запорозькою темою, допомагає йому глибше вивчити життя i побут народу. Новий колоритний типаж, блискучi екскурси Яворницького в iсторiю Сiчi та нарис про легендарного кошового Iвана Сiрка — також земляка Іллі Рєпіна iз Мерефи, написаний спецiально для Рєпiна, дали iмпульс подальшiй роботi над цiєю темою.

В 1889 році Рєпiн розпочинає новий твiр. На вiдмiну вiд петербурзького варiанта з його досить академiчною, врiвноваженою композицiєю i горизонтально-фризовою ритмiкою, харкiвськiй картинi притаманне жанрово-романтичне звучання, бiльш емоцiйний пiдхiд до вирiшення iсторичної теми.

Чуття генiального художника i людини, що зросла на Українi, допомогло Рєпiну вiдбити в «Запорожцях» дух та ментальність нації. А захват i повага, які вiн вiдчував до цього лицарського народного ордену, втiлились в оригiнальнiй багатофiгурнiй композицiї — виявi сутностi запорізької вольницi. Зображуючи запорожцiв у момент найвищого прояву їх життєлюбства i безстрашностi, Рєпiн розкриває справжню стихiю народних характерiв, дух лицарства i товариства, притаманний козакам. У цiй «хоровiй» картинi кожен персонаж веде свою партiю — кожен зображений має свiй характер, свiй норов. Такий же динамiчний, соковитий i темпераментний живопис, витриманий в теплiй червоно-вохристiй колористичнiй гамi, що передає приглушенi фарби лiтнього надвечiр’я, диму, туману, що огортають козацьке товариство. За глибиною i серйознiстю втiлення iсторичної теми, фундаментальнiстю i рiвнем наукового пiдходу обидвi картини належать до кращих зразкiв iсторичного живопису.

Харкiвську картину Рєпiн завершив 1896 року. Вперше її показано на Виставцi дослiдiв художньої творчостi росiйських та iноземних художникiв в 1896—1897 роках у Петербурзi. Тодi ж картину купив П. М. Третьяков. До його галереї вона потрапила в 1897 році, пiсля Виставки мистецтва й iндустрiї в Стокгольмi.

«Запорожці пишуть листа турецькому султану» — величезне панно, яке було розпочато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році. Етюди до цієї картини художник писав в кубанській станиці Пашковській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії. Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.

За легендою, лист було написано в 1676 р. кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках єкатеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д.І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був І.Є. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом, і в 1880 році почав першу серію етюдів. Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалої серією ескізів і підбором моделей. Серед моделей, позувало Рєпіну для картини, багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д.І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М.І. Драгомирова.

Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з’явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї. Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували за те, що на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш, доля полотна склалася вдало. Після гучного успіху на декількох виставках в Росії та за кордоном (Чикаго, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) картину в 1892 році купив за 35 тис. рублів імператор Олександр III. Картина залишалася у царських зборах до 1917 року, а після революції виявилася в зборах Державного Російського музею. Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 р. почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту, і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник, спробував зробити більш «історично достовірним», але очевидно виявився незадоволеним результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.

рєпін художник патріотизм живопис

Висновок Талант Іллі Юхимовича Рєпіна мав проникливість, інтуїтивність, яка перевершувала розуміння самого автора. Він — один із безпосередніх художників, у доробку яких відображено захват перед життям, та його красою.

Йому було властиве глибоке проникнення в сутність предметів і явищ. Його численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях. Він вимагав від мистецтва відданого служіння інтересам народу. Це дозволило художнику створити на глибоко реалістичною основі мистецтво високого стилю, яке відповідає на великі загальнолюдські питання, які є дзеркалом свого часу.

Життя і творчість цієї людини безроздільно пов’язані з Україною, її історією і народним побутом. Як без освітлення української історій та культури неможливо скласти повне уявлення про спадщину видатного художника, так і історія української художньої культури буде неповною без відображення його творчості, присвяченого Україні.

Чарівна сила мистецтва Рєпіна зумовлена надзвичайною любов’ю художника до свого народу, високою вимогливістю до себе, творчим підходом до кожної роботи. Для Рєпіна мистецтво було невід'ємною потребою душі, справою, якій він віддав усе своє життя.

Творчість Іллі Рєпіна збагатила світову та українську культурну скарбниці.

Список використаної літератури

1. И. Е. Репин, Далекое близкое, М., Изд-во Академии Художеств СССР, 1964.

2. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя"-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

3. Москвинов В. Репин на Харковщине. X. 1959; Репин и Украина. К. 1962;

4. Велічко Ю. Україна в творчості І. Є. Репіна. К. 1963.