Економіка підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ.

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ.

Кафедра «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ».

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ.

З ДИСЦИПЛІНИ.

«ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА».

(для спеціальності 7.50 107 «Економіка підприємства»,.

7.50 201 «Менеджмент організацій»).

Склали:.

Доц. Шем’якина Н.В.,.

доц. Хижняк Л.Т..

Затверджено на засіданні кафедри:.

«Економіка підприємств».

Протокол № ______ від __________.

Зав. кафедрою проф. Амитан В.Н..

Макіївка, 2003 р..

ЗМІСТ.

Вступ Тема1. Підприємство як суб'єкт господарювання.

1.1 Поняття, цілі і напрямки діяльності.

1.2 Підприємство як первинна ланка економіки.

1.3 Підприємство в рішенні основної економічної проблеми.

1.4 Класифікація підприємств.

1.5 Статут підприємства й інші установчі документи.

1.6 Організаційно-правові форми підприємств.

1.7 Форми об'єднання підприємств Тема 2. Ресурсне забезпечення діяльності підприємства.

2.1 Економічні ресурси підприємства.

2.2 Ринок ресурсів.

2.3 Основні фонди підприємства.

2.4 Показники ефективного використання основних фондів.

2.5 Оптимізація використання основних виробничих фондів.

2.6 Амортизація основних фондів.

2.7 Основні задачі, які роз’вязуються при розрахунку амортизації.

2.8 Відтворення основних фондів.

2.9 Оборотні кошти підприємства.

2.10 Показники ефективності використання оборотних коштів.

2.11 Нормування оборотних коштів.

2.12 Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві.

Тема 3. Персонал підприємства.

3.1 Кадри промислового підприємства.

3.2 Продуктивність праці.

3.3 Заробітна плата.

3.4 Ринок праці.

3.5 Державне регулювання ринку праці.

Тема 4. Витрати і ціни на продукцію (послуги).

4.1 Поняття собівартості продукції (послуг).

4.2 Види собівартості і шляхи її зниження.

4.3 Маркетинг і ціноутворення Тема 5. Економічні результати діяльності підприємства.

5.1 Прибуток підприємства.

5.2 Рентабельність.

5.3 Формування фінансових ресурсів підприємства.

5.4 Ціноутворення Література.

ВСТУП.

У умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки економіки — підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені найбільше кваліфіковані кадри, тут вирішуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки, технології, розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється управління. Все це потребує використання глибоких економічних знань.

Перехід економіки України до ринкових відносин ставить нові вимоги до підготування студентів економічних спеціальностей. Становлення і розвиток ринкової економіки грунтується на об'єктивних законах і принципах.

Курс лекцій «Економіка підприємства» розглядає теоретичні основи і практичні форми функціонування і механізми взаємодії підприємств як суб'єктів економічної діяльності суспільства. Він охоплює ключові розділи прикладної економіки й ефективності господарювання на рівні основної структурної ланки виробництва, теоретичні основи і практичні методи економічного впливу на процеси виробництва в умовах формування ринкової економіки.

При упорядкуванні опорного курсу лекцій була використана типова програма, рекомендована Міністерством освіти і науки України. Даний цикл лекцій присвячений основним теоретичним темам курсу і темам, що не одержали глибокого відбитку у відомій навчальній літературі з даного курсу, але являються актуальним у сучасній вітчизнянній і закордоннії практиці господарювання.

ТЕМА 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

1.1 Поняття, цілі і напрямки діяльності.

Підприємство — це організаційно відокремлена й економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги)..

Підприємство відрізняють такі риси:

— організаційна єдність: підприємство — це певним чином організований колектив із своєю структурою і порядком управління;

визначений комплекс засобів виробництва: підприємство розпоряджається ресурсами для виконання своїх функцій;

наявність відособленого майна — їм підприємство розпоряджається для виконання своїх функцій;

майнова відповідальність підприємства;

підприємство припускає єдиного начальника;

підприємство виступає в господарській діяльності від власного «Я»;

оперативно-господарська самостійність підприємства.

Часто, говорячи про підприємство, використовується термін фірма. Фірма — це організація, що володіє підприємством і управляє його економічною діяльністю.

Форм об'єднання підприємств багато. Основні три форми об'єднання підприємств:

вертикальна інтеграція:

дерево.

переваги: одна фірма має.

ВІ постійний збут, а інша — сировину;

папір

горизонтальна інтеграція.

ГІ.

папір папір

тут відбувається економія на мас;

штабах виробництва, тому явля;

ется корисної і м.б. використана.

пляшки пляшки для витиснення конкурентів;

ГІ.

об'єднання підприємств різноманітних профілів (галузей промисловості) — диверсифікація:

папір меблі.

Тютюн Пляшки.

Д.

Підприємство характеризується кількісними і якісними показниками: до кількісних показників відносяться.

чисельність робітників;

обсяг капіталу (тобто його розмір);

річний оборот;

по чисельності:

дрібні (до 100 чол.);

середні (100 — 500 чол.);

великі (понад 500 робітників);

кількісні характеристики:

тип власності підприємства (приватна або державна);

характер і зміст діяльності (торгове, с/г, промислове);

асортимент і обсяг продукції;

засоби ведення конкурентної боротьби (монополія, новаторство, послідовність — продукція якісна з відмітною рисою);

засіб входження в різноманітні об'єднання підприємств організаційно-правова форма підприємства.

1.2 Підприємство як первинна ланка економіки.

2 1.

Ресурси 4 Продукція.

Земля .

Праця.

Капітал.

Підприємницька спроможність.

Витрати Прибуток.

Додана вартість.

Податки Прибуток.

Як основна ланка економіки, підприємство створює вартість. Для споживачів ресурси підприємства практично марні. Використовуючи працю, підприємство створює робочі місця. Отримавши прибуток від реалізації, підприємство відраховує витрати і сплачує з прибутку податки.

Розвиток підприємства відбувається відповідно до його інтересу. Основних інтересів два:

підвищення рівня життя робітників;

постійна відповідність вимогам ринку і підвищення конкурентноздатності.

Прибуток — індикатор успішності підприємства, а не ціль. Успішна робота підприємства характеризується результатами його діяльності за визначений період. До таких результатів відносяться не тільки прибуток підприємства, але і те майно, що було накопичено їм із моменту здійснення операцій.

Економіка підприємства — це сукупність засобів виробництва (власних і позикових), невиробничих засобів (виставочний центр, пансіонат і т.д.), нематеріального майна (ліцензії, патенти), а також прибутків, отриманих за поточний період.

У умовах ринку підприємство постійно повинне наближатися до найкращого (оптимальному) стану своєї економіки. При цьому підприємство шукає відповіді на такі питання:

яке найкраще співвідношення між прибутками і витратами;

знайти нову сферу додатка капіталу (удосконалювати продукцію, випускати нову);

пошук ефективних засобів доведення продукції до споживача (функція маркетингу).

Рішення перерахованих задач припускає використання таких чинників розвитку:

чинники розвитку ресурсної бази підприємства (на їхню частку припадає 90% майна підприємства);

чинники економічного і технічного розвитку (науково-технічний прогрес; дослідження, розробки; підвищення кваліфікації робітників; інновації; інвестиції);

чинники розвитку комерційної ефективності підприємства. Вони пов’язані з функціонуванням в умовах ринкових відносин. Їхня роль складається в такому: забезпечення ритмічності (безперервності) виробництва зниження витрат виробництва;

одержання прибутку в необхідному обсязі, що забезпечує стійку роботу і розвиток підприємства.

Ресурсное забезпечення підрозділяється на дві групи:

формує витрати виробництва відразу, цілком переносячи свою вартість на вартість готової продукції;

виробниче устаткування, машини і т.д. — переносять свою вартість на вартість готової продукції вроздріб.

Для першої групи ресурсів важливо, щоб вони набувалися по мінімальній ціні, і підприємство мало мінімальні їхні запаси.

Для другої групи необхідна надійність, довговічність, ремонтоздатність і т.д.

Підприємство, вирішуючи що, скільки і як робити, повинно враховувати об'єм і склад прибутків і витрат. Витрати підрозділяються на середні і граничні. Середні - це собівартість, вони потрібні для того, щоб вирішити чи потрібно робити цю продукцію. Граничні - є критерієм оптимального обсягу виробництва.

1.3 Підприємство при рішенні основної економічної проблеми.

Основна економічна проблема: наші потреби постійно зростають, а ресурси, що задовольняють їх, обмежені.

На підприємстві ця проблема транспонується в ряд завданнь, таких як: що робити, у якій кількості, яким засобом і як розподіляти продукцію. Процес безупинного прийняття таких рішень являє собою управління економікою підприємства. Кожне прийняте рішення таїть у собі багато протиріч.

Зміст основної економічної проблеми і її реалізації..

Чинники, що впливають на рішення економічної проблеми:

земля, це природні ресурси і сама земля, обмежені по своїх розмірах і можливостях використання. Під ними частіше всього розуміється: корисні копалини, ліс, повітряний і водяний простір і т.д.;.

робоча сила, містить у собі розумову і фізичну працю, що у результаті прогресу людства розвивається в напрямку заміни фізичної праці розумовою;.

знаряддя праці, це усе те, за допомогою чого виробляються товари і послуги: виробничі можливості, створені людьми у формі устаткування, інструментів, будинків і т.д. Особливість їх складається в тому, що вони повинні відновлюються в розширеному обсязі з тим, щоб мати можливість постійно збільшувати об'єм виробництва товарів і послуг;.

підприємництво, ця особлива внутрішня властивість, пов’язана з ризиком, уміння звістки господарство на основі постійного пошуку нового;.

капітал, це фінансові засоби, які використовуються для виробництва й одержання прибутку, розмір яких обмежений обсягом предметів споживання..

1.4 Класифікація підприємств (фірм) по визначених ознаках

1. Ціль і характер діяльності:

— комерційні;

— некомерційні.

2. Форма власності майна:

— приватні

— колективні;

— державні;

— спільні.

3. Приналежність капіталу:

— національні;

— іноземні;

— змішані (спільні).

4. Правовий статус і форма господарювання:

— одноособові (сімейні);

— кооперативні;

— орендні;

— господарські товариства.

5. Функціональний вид діяльності:

— промислові;

— сільськогосподарські;

— будівельні;

— транспортні;

— страхові;

— торгові й ін.

6. Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкованості:

— головні (материнські);

— дочірні;

— філії.

7.Розмір чисельності робітників:

— дрібні (малі);

— середні;

— великі.

1.5 Статут підприємства й інші установчі документи

Статут підприємства регулює сукупну діяльність фірм, їхні взаємовідносини з іншими господарськими об'єктами. Статут затверджується власником або фундатором підприємства, а для державних підприємств власником майна при участі трудового колективу.

У статуті повинні бути визначені:

1) точне найменування і месцезнаходження підприємства;

2) власник або фундатор;

3) основна місія і цілі діяльності;

4) органи управління.

У статуті може бути визначений орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, профспілковий комітет і т.д.).

Колективним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відношення трудового колективу з адміністрацією (власником). У колективний договір включаються зобов’язання з проведення конкретних заходів щодо створення сприятливих і безпечних умов праці, з впровадження нових технологій і т.д.

Колективний договір передбачає забезпечення росту продуктивності й оплати праці, фахового підготування і підвищення кваліфікації кадров, соціальний захист робітників.

Колективний договір повинний містити окремий підрозділ, що освітлює питання участі робітників у використанні прибутку підприємства.

1.6 Організаційно-правові форми підприємств.

Об'єднання учасників підприємницької діяльності для спільного бізнесу називають партнерством (товариством). Це найпростіша форма підприємства, що дозволяє об'єднувати як зусилля, так і капітал його учасників.

Особи, що створюють товариства, називаються фундаторами. Кожен із них вносить визначений пай у вигляді грошей або свого майна. Сукупність цих внесків утвориє статутний капітал товариства.

Учасники товариства наділені такими правами:

1) брати участь в управлінні господарською діяльністю;

2) одержувати відкриту інформацію про діяльність товариства;

3) брати участь у розподілі прибутку;

4) претендувати на частку майна при розформуванні підприємства (ліквідаційний пай).

Створення товариства закріплюється договором.

Обов’язки партнерів:

виконувати вимоги установчого договору;

своєчасно вносити додаткові засоби для розвитку підприємства;

соблюдати комерційну таємницю.

Товариство (партнерство) не є юридичною особою, тобто не може виступати як єдина фірма зі своїм відособленим майном, а являє собою заснований на угоді договір рівних осіб.

По ступеню майнової відповідальності партнерства підрозділяються на повні і командитні.

Повне товариство — об'єднання для спільної діяльності. Його характерною рисою є високий ступінь майнової відповідальності учасників по зобов’язаннях товариства, тобто учасники відповідають не тільки внеском у статутний капітал, але і розраховуються особистим майном. Об'єднане майно являє собою часткову власність, що належить всім учасникам, а розмір паю дозволяє учаснику одержувати більший або менший прибуток. Управління підприємством здійснюється спільно.

Командитне товариство — проміжна форма власності між повним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю. Командитне товариство також являє собою об'єднання фізичних осіб, але вони розділяються на дві групи:

— повні товариші (партнери);

— командитисти (партнери-вкладники).

Повні товариші - несуть необмежену відповідальність по зобов’язаннях підприємства і приймають управлінські рішення. Командитисти — вносять пай, котрим і відповідають по зобов’язаннях підприємства, і не беруть участі в управлінській діяльності.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Характерною рисою ТОВ є те, що учасники відповідають по зобов’язаннях підприємства тільки своїми внесками в статутний капітал. Саме ТОВ являється юридичною особою, відповідає перед кредиторами усім своїм майном.

Статутний капітал ТОВ не повинен бути менше встановленого законом розміру.

Переваги: страхує своїх учасників як юридична особа. Недоліки: масштаби діяльності обмежені.

Акціонерне товариство — це підприємство, статутний капітал якого ділиться на визначене число акцій.

АТ бувають відкритого і закритого типу. Акціонери відкритого АТ (ВАТ) можуть продавати свої акції будь-якій особі без згоди інших акціонерів, також дарувати, передавати в спадщину і т.д. У закритому АТ (ЗАТ) акції поширюються тільки серед обмеженого кола учасників, заздалегідь визначеного в складі АТ.

Головною особливістю АТ є те, що його майновий і грошовий капітал формується шляхом продажу акцій. Акції випускаються підприємством (емітуються), реєструються державою і реалізуються на первинному ринку цінних паперів по номінальній вартості. Надалі прямування акцій на вторинному ринку цінних паперів. Тут акції продаються по ринковій вартості, яка може бути вище або нижче за номінальну.

Акція є документом, що засвідчує те, що її власник володіє деякою долею власності підприємства.

Володіння акцією надає право:

1) діставати прибуток у вигляді періодичних виплат (частіше щорічних) — дивідендів. Розмір дивідендів пропорційний кількості акцій, що належать вкладнику;

2) право управління АТ. Акціонери періодично збирають раду, де обговорюють основні стратегічні питання управління підприємством. Рада акціонерів для поточного керування обирає виконавчий орган — дирекцію підприємства. На раді акціонерів власник однієї акції володіє одним голосом при голосуванні. Власник 51% акцій (контрольного пакета) має право блокувати рішення ради й обстоювати свою думку (рішення).

У залежності від дивідендів і участі в управлінні, акції діляться на прості і привілейовані. Привілейовані акції не дозволяють голосувати на зборах акціонерів, але забезпечують їхньому власнику визначена винагорода у вигляді дивідендів.

Володіння акціями не дорівнюється до володіння фізичним майном АТ. Акціонери являються власниками тільки цінних паперів. Фізичним власником майна АТ є саме підприємство. При ліквідації акціонери одержують ліквідаційну квоту пропорційно числу акцій.

1.7 Форми об'єднання підприємств.

Корпорація — акціонерне товариство, що об'єднує діяльність декількох підприємств. Як юридична особа корпорація відповідає по зобов’язаннях вхідних до складу підприємств. Корпорація реалізує адміністративне і фінансове управління діяльністю вхідних до складу підприємств.

Концерн — форма об'єднання значних підприємств на основі договору. Цей договір дозволяє використовувати можливості збільшення масштабів виробництва, кооперування стабільних виробничих зв’язків.

Холдинг — характеризується тим, що центральна (материнська) фірма має контроль над дочірніми підприємствами. Цей контроль пов’язаний із володінням контрольними пакетами акцій дочірніх підприємств. Переваги: усі підприємства є АТ і адміністративно незалежні; мінімізація податків.

Консорціум — тимчасове добровільне об'єднання підприємств для рішення конкретних завданнь, наприклад, здійснення значних інвестиційних, науково-технічних, соціальних проектів і т.д.

ТЕМА 2. РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

2.1 Економічні ресурси підприємства.

Економічні ресурси підприємства — це чинники, необхідні для здійснення виробничого процесу. Вони містять у собі: природні, людські, і створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Класифікація економічних ресурсів:

Ресурси.

Матеріальні Трудові.

ресурси ресурси.

Капітал Земля Робоча сила Підприємницька.

спроможність.

Грошовий Знаряддя.

праці.

Знаряддя праці, орні угіддя, корисні копалини і т.д. Вони обмежені.

Капітал (інвестиційні ресурси) — матеріальні, фінансові засоби, використовувані в процесі виробництва продукції і її доставки споживачеві. Процес створення і накопичення капіталу називається інвестуванням.

Трудові ресурси — фізичні і розумові зусилля людей у процесі виробництва продукції.

Підприємництво — спроможність організовувати виробництво й ефективно використовувати усі види ресурсів.

Загальна властивість усіх ресурсів — їхня обмеженість. Звідси випливає обмеженість виробничих можливостей об'єктів. Суспільне виробництво не здатне зробити той об'єм товарів і послуг, яке хотіло б спожити товариство.

Класифікація ресурсів стосовно підприємства:

2.2 Ринок ресурсів.

Ринок ресурсів має декілька особливостей:

1) попит на ресурси є похідним, тобто залежить від попиту на продукцію;

2) попит і пропозиція на ресурси є стійкими в часу;

3) ринок ресурсів часто концентрується, при цьому утворяться монополії і монопсонії.

Ціни на ресурси мають важливе значення в економіці в зв’язку з тим, що:

витрати, пов’язані з придбанням ресурсів, є прибутками окремих соціальних прошарків населення;

оплата ресурсів — це витрати підприємства, що визначають конкурентноздатність продукції і результативність господарської діяльності;

ціни на ресурси визначають їхній розподіл розміщення в економіці;

ціни на ресурси пов’язані з економічною політикою держави.

Попит на ринку ресурсів залежить від попиту на готову продукцію: підвищується попит крива попиту зміщається вправо.

P.

Q.

Попит на ринку ресурсів залежить від продуктивності використовуваної технології:

P.

збільшується.

продуктивність.

Q.

Попит на ресурси залежить від цін на інші ресурси. Вони можуть як замінювати, так і доповнювати даний ресурс (попит на гудзики і тканини — що доповнюють, торф і дрова — що заміняють).

Часто зміна цін на ресурси-замінники призводить до виникнення двох протилежних ефектів: ефекту заміни (екскаватор і робітники), ефекту масштабів виробництва.

2.3 Основні фонди підприємства.

Для здійснення безупинної виробничої діяльності, підприємство повинно мати у своєму розпорядженні ресурси: трудові, матеріальні, грошові. Найбільш важливі з них засоби виробництва.

Засоби виробництва — це сукупність матеріальних елементів, необхідних для виготовлення продукції.

Вони діляться на: предмети праці та засоби праці.

Їх можна характеризувати в такий спосіб:

Предмети праці:

беруть участь у виробничому процесі однократно, змінюють свою форму, утворять готову продукцію;

свою вартість на вартість готової продукції переносять відразу;

відновлюються після кожного виробничого циклу.

Засоби праці:

беруть участь у виробничому процесі багаторазово;

свою вартість на вартість готової продукції переносять вроздріб у міру зносу;

відновлюються через ряд виробничих циклів.

Грошова оцінка засобів виробництва являє собою виробничі фонди підприємства, що підрозділяються на:

1) основні фонди;

2) оборотні фонди.

Класифікація основних виробничих фондів:

Основні виробничі фонди характеризуються складом і структурою.

Склад — сукупність груп ОФ.

Структура — співвідношення вартості окремих груп фондів до їхньої загальної вартості.

По ступеню участі у виробничому процесі ОФ діляться на активні і пасивні.

Структура основних виробничих фондів залежить від: характеру що випускається продукції типу виробництва.

Основні виробничі фонди оцінюються за допомогою натуральних і вартісних показників.

Натуральні показники необхідні для:

урахування і планування ОФ кожної групи;

розрахунку виробничої потужності;

упорядкування балансу устаткування;

розрахунку показників його використання.

Вартісна оцінка ОФ необхідна для економічного аналізу структури ОФ і їхні динаміки, для розрахунку амортизаційних відрахувань, тобто сум, стерпних на вартість готової продукції.

До вартісних показників урахування й оцінки ОФ відносяться:

ПВ основних фондів — це сума витрат на придбання, доставку, будівництво, монтаж, наладку ОФ. При визначенні ПВ витрати враховуються в цінах на момент придбання. У балансі господарських суб'єктів ОФ враховуються по балансовій вартості, що менше початкової на розмір фізичного зносу, а також індексовані відповідно до інфляції.

Існує фізичний і моральний знос основних виробничих фондів. Фізичний знос — це втрата вартості ОФ, пов’язана з природними процесами старіння і руйнування матеріалів, що відбуваються як у ході роботи устаткування, так і при бездіяльності. Фізичний знос залежить від часу, якості конструкції і матеріалів, від характеру виробництва. Моральний знос пов’язаний із НТП. Він підрозділяється на два види: 1-го і 2-го роду.

пов’язаний із створенням більш дешевого устаткування, чим те яке придбали;

пов’язаний з появою устаткування більш економічного і продуктивного.

Відбудовна вартість ОФ — це їхня вартісна оцінка з урахуванням морального зносу.

Залишкова вартість ОФ — це вартість ОФ на момент виведення їх з експлуатації і списання.

грн. (початкова вартість основних фондів).

років (нормативний термін експлуатації).

років.

(залишкова вартість) Знос фізичний:

Вартість балансу:

Відбудовна вартість основних фондів:

— продуктивність (старого/нового)устаткування.

— ціна.

— нормативний термін експлуатації.

Ф.

Ф_пр.

Ф_ост.

Т.

2.4 Показники ефективного використання ОФ

Діляться на 2 групи: показники, що характеризують результати використання ОФ та показники, що характеризують динаміку ОФ.

1 група.

Фондовіддача — характеризує вартість продукції, що припадає на 1 гр. ОФ:

— фонд віддачі.

— середньорічна вартість ОФ.

— показник, що характеризує вартість продукції, що припадає на 1 грн.

Фондоємність — вартість ОФ, необхідна для виробництва продукції на 1 гр.:

— фондовартість=1/фондовіддача.

Коефіцієнт зносу:

Коефіцієнт екстенсивного використання ОФ:

— фактичний час.

— планований час.

Коефіцієнт інтенсивного використання ОФ:

— потужність фактично досягнута.

— планова потужність.

Коефіцієнт інтегрального використання:

2 група.

Коефіцієнт відновлення:

— вартість введних за рік ОФ.

Коефіцієнт вибуття:

— вартість виведених за рік ОФ.

— вартість ОФ на початок року.

Коефіцієнт приросту:

О_ф і Ф_е дають загальне уявлення про ефективність використання ОФ, а інші показники пояснюють причини їхньої зміни.

У економіці існують такі характеристики: ступінь (напр., ступінь переваги) показник (прибутку, обсягу виробництва) коефіцієнт (показник від 0 до 1).

Індекс — коефіцієнт, що характеризує динаміку (збільшення або зменшення).

2.5 Оптимізація використання основних виробничих фондів.

Основні виробничі фонди характеризуються продуктивністю й інтенсивністю використання.

Продуктивність устаткування має верхня і нижня межа. З зміною продуктивності певним чином пов’язана зміна витрат матеріалів у процесі виробництва.

Функція, що зв’язує питому витрату матеріалів (тобто на одиницю продукції) з інтенсивністю використання устаткування, називається функцією витрат.

Функція.

споживання.

(літр/км).

Інтенсивність (км/час) Оптимальна інтенсивність використання устаткування така, коли витрати матеріалів мінімальні. У випадку, якщо витрачається декілька видів матеріалів, сировини, енергії, функції інтенсивностей укладаються.

Ф.П загальна.

На підприємстві устаткування не завжди використовується з оптимальною інтенсивністю. Іноді це вигідно.

Прибуток, що виражає нашу вигоду:

П=Прибуток — витрати П=ЦQ — УзQ.

Приклад: Ц=10, Уз=4, Q=1000.

П=10(1500 — 5(1500=7500.

Функції споживання використовуються для характеристики опису устаткування універсального і спеціального призначення.

Ф. П.

— спеціального призначення.

— універсального призначення.

інтенсивність.

2.6 Амортизація основних фондів.

Амортизація — від латинського amorte (безсмертя).

Прибуток.

Амортизація.

Витрати.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних фондів на вартість продукції в міру зносу. Ціллю амортизації є накопичення грошових сум для повного відновлення основних фондів (реновації - відновлення). Грошовим вираженням амортизації є амортизаційні відрахування. Амортизаційні відрахування — це важлива частина витрат підприємства що включається в собівартість продукції і виконує функцію накопичення коштів для повного відтворення.

Процес повного відтворення ілюструє схема:

Знос Амортизація Формування.

собівартості.

Основні.

Производственние Прибуток.

Фонди.

Реновації Фонд розвитку.

підприємства.

Розмір амортизаційних відрахувань визначається нормою амортизації. Норма амортизації — це відсоток амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів. Норма амортизації встановлюється податковим законодавством. При цьому враховуються такі чинники:

фізична довговічність основних фондів, що залежить від їхніх конструкцій;

умови експлуатації;

моральний знос.

Відповідно до нового порядку числення амортизації (1997) амортизації підлягають витрати пов’язані:

з придбанням основних фондів і введення в експлуатацію;

самостійним виготовленням основних фондів;

із проведенням усіх видів ремонтів, реконструкцій і модернізацій і інших змін основних фондів, крім витрат не перевищуючих 5% балансової вартості основних фондів, що включаються в собівартість.

У місце тисяч норм амортизації які використовувались раніше, вводилося усього 3. Відповідно до цого й основних фондів ділилися на трьох групи:

будинки, споруди, передатні пристрої - річна норма амортизації 5%;

транспортні засоби, меблі, побутові електроприлади, засоби зв’язку й ЕОМ — 25%;

інше — 15%.

Урахування основних фондів першої групи ведеться по об'єктах, тобто розраховується балансова вартість і амортизація кожного будинку окремо. Урахування ОВФ 2 і 3 групи ведеться для групи в цілому, розраховується сумарна балансова вартість і амортизація. Для 3 групи основних фондів підприємство за своїм розсудом може вибирати між звичайною і прискореною амортизацією. Прискорена амортизація відбувається наступній схемі: 1рік — 15%, 2 рік — 30%, 3 рік — 20%, 4 рік — 15%, 5 рік — 10%, 6 і 7 рік — 5%.

Нарахування амортизації, як і виплата податків, провадиться щокварталу, але кожний місяць при розрахунку прибули у витрати включається 1/3 квартальної амортизаційної суми.

Сума амортизації для групи 1 розраховується по такій формулі:

Б — балансова вартість ОВФ на початок кварталу.

Б_п — балансова вартість ОВФ на початок попереднього кварталу.

П_п — ремонт, модернізація ОВФ у плані попереднього кварталу.

А_п — амортизаційні відрахування за попередній квартал.

И_п — індекс інфляції в % за попередній квартал.

Урахування основних фондів для групи 1 провадиться до моменту, коли балансова вартість досягне 100 необлагаємих податком прибутків громадян. Після цього вартість основних фондів списується на собівартість продукції.

Для основних фондів гр. 2 і 3 розрахунок провадиться по таких формулах:

В_п — вартість основних фондів, виведених з експлуатації (реалізованих) за попередній період.

Урахування основних фондів груп 2 і 3 ведеться до моменту, коли балансова вартість стане рівної 0.

2.7 Основні задачі, які розв’язуються при розрахунку амортизації.

Обозначимо; ;

Н — норма амортизації.

Знову утворюване підприємство має основні фонди на суму.

Б (0);

А (0)=Б (0)Н;

Б (1)=Б (0)-А (0);

Б (1)=Б (0)(1-Н);

Б (2)=Б (1)-А (1);

А (1)=Б (1)Н;

Б (2)=Б (0)(1-Н)²;

.

На момент часу n за попередній період буде отримана амортизаційна сума Задача відома початкова вартість і балансова вартість. Знайти період n для досягнення заданої вартості.

визначити суму амортизації, накопичену до моменту n.

;

;

;

;

визначити суми амортизаційних відрахувань накопичених із моменту часу m до n.

Всі ці розрахунки необхідні при плануванні інвестицій, визначенні їхньої ефективності, рішенні оптимизаційних задач заміни устаткування.

2.8 Відтворення основних фондів.

Всі роботи пов’язані з основними фондів називаються капітальним будівництвом..

Капітальне вкладення — це грошовий вираз сукупності матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів спрямованих на капітальне будівництво.

Капітальне будівництво може бути чотирьох видів: нове будівництво, розширення, технічне переозброєння, реконструкція.

Під новим будівництвом розуміється будівництво об'єктів основного і допоміжного призначення для знову утворюваних підприємств, що після запровадження в експлуатацію повинні працювати самостійно. Будівництво здійснюється на нових площах із метою створення нової виробничої потужності.

Розширення — це будівництво додаткових виробництв на існуючих підприємствах, а також будівництво нових об'єктів на прилягаючих до підприємства територіях із метою збільшення потужності.

Реконструкція — це перебудова існуючих цехів і ділянок, як правило, без розширення виробничих площ, із метою підвищення технічного рівня виробництва на основі досягнень НТП.

Технічне переозброєння являє собою комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих цехів і ділянок шляхом упровадження засобів механізації й автоматизації, заміни морально і фізично зношеного устаткування новим.

Капітальне будівництво здійснюється за рахунок трьох основних джерел:

1) власні засоби підприємств, одержувані (формовані) за рахунок прибутку;

2) інвестиції, що залучаються шляхом продажу цінних паперів, акцій і облігацій;

довгострокові кредити.

На дійсний момент в Україні основним джерелом капітальних вкладень є власні засоби підприємств (більш 70%). У економічно розвинутих країнах основна роль належить інвестиціям і кредитам, серед інвестицій більш 30% складають державні.

Капітальне будівництво здійснюється в три етапи:

Предпроектний. На цьому етапі складається титульний список, тобто перелік об'єктів, підметів проектуванню і будівництву. Для особливо значних і складних об'єктів виконується техніко-економічне обгрунтування (ТЕО). У ТЭО обгрунтовані характеристики й об’ем того, що випускається продукції, необхідна виробнича потужність і устаткування підприємств, обгрунтовуються також терміни будівництва й об’ем необхідних витрат, а також показник майбутньої роботи підприємства. Сучасним підходом до упорядкування ТЕО є бізнес-план.

Проектний. На основі інформації, отриманої з ТЕО, складається завдання на проектування і передаеться генеральному проектувальнику тієї організації, що виконає технічну частину проекту і визначить його кошторисну вартість у цілому і по роках будівництва.

Кошторисна вартість — це грошове вираз витрат на створення і запровадження в експлуатацію виробництва.

Здійснення будівельних робіт. Може виконуватися двома засобами: підрядним та господарським.

При господарському засобі будівництво здійснюється силами і засобами підприємства, а при підрядному — сторонніми організаціями на основі договори.

2.9 Оборотні кошти підприємства.

Оборотні виробничі фонди являють собою частину майна підприємства, речовим виразом яких є предмети праці.

Оборотні виробничі фонди функціонують у сфері виробництва. Крім того, підприємства розпоряджаються готовою продукцією і коштами, що обслуговують сферу обертання. Ця частина майна підприємства називається фонди обертання..

Сукупність усіх коштів, вкладених в оборотні виробничі фонди і фонди обертання, складає оборотні кошти підприємства..

По своєму складу оборотні кошти підрозділяються на:

Оборотні виробничі фонди:

виробничі запаси на складі підприємства;

незавершене виробництво — це напівфабрикати власного виготовлення, заготівлі;

витрати майбутніх періодів.

Фонди обертання:

готова продукція на складі підприємства;

продукція, відвантажена споживачу, але не оплачена;

кошти підприємства в розрахунках.

Кругообіг оборотних коштів..

СФЕРА СФЕРА.

ВИРОБНИЦТВА ОБЕРТАННЯ.

(ПІДПРИЄМСТВО) Запаси Гроші (РИНОК).

Незавершене Готоваа прод-я.

вир-во.

Головне завдання ефективного використання оборотних коштів складається в тому, щоб забезпечити безперервність процесу виробництва і процесу обертання (реалізації) при мінімальному обсязі оборотних коштів.

По джерелах формування оборотні кошти підприємства діляться на власні, зайомні і залучені.

Власні оборотні кошти підприємства формуються за рахунок прибутку. Такий метод формування оборотних коштів забезпечує оперативність і фінансову незалежність підприємства.

Зайомні оборотні кошти створюються за рахунок кредитів банків. Наприклад, під сезонні потреби в оборотних коштах.

Залучені засоби це засоби, тимчасово що вилучаються підприємством із спеціальних фондів, а також відстрочка по виплаті податків і заборгованості постачальникам. Ці засоби використовуються підприємством у якості резерву у випадку порушення безперервності в обороті оборотних коштів.

Залучені засоби називаються також стійкими пасивами.

У залежність від характеру планування оборотні кошти діляться на нормовані і ненормовані.

Нормовані — це оборотні кошти, які розміщені в сфері виробництва (гр. 1, 2, 3 + готова продукція на складі).

Ненормовані - це відвантажена, але не оплачена продукція і кошти в розрахунках, включаючи дебіторську заборгованість.

Тривалість обороту оборотних коштів (у днях) — це період від моменту надходження запасів на підприємство до одержання грошей за реалізовану продукцію. Тривалість обороту оборотних коштів дозволяє оцінювати ефективність роботи підприємства.

2.10 Показники ефективності використання оборотних коштів.

Ставляться 2 завдання підвищення ефективності використання оборотних коштів:

1) скорочення запасів до мінімального розміру;

2) прискорення оборотності.

Ці завдання пов’язані між собою.

Оборотність оборотних коштів характеризують такі показники:

коефіцієнт оборотності ОС;

коефіцієнт завантаження ОС;

тривалість обороту ОС.

1. Коефіцієнт оборотності ОС: .

2. Коефіцієнт завантаження ОС: .

3. Тривалість обороту ОС: ;

.

Qp — продукція, реалізована підприємством за відповідний період;

Фср._ост. — середній залишок ОС за цей період;

F — число днів в періоді, який аналізується.

Потреба в оборотних коштах залежить як від виробництва, так і від тривалості обороту оборотних коштів. Тривалість обороту ОС може бути знижена такими засобами:

Запаси. Їхній розмір може бути зменшених за рахунок удосконалювання постачання, прискорення перевезень, поліпшення організації складського господарства, більш точного нормування ресурсів, утилізації відходів виробництва.

Незавершене виробництво. Його можна зменшити, скорочуючи тривалість виробничого циклу шляхом упровадження потокових методів і гнучких виробничих систем, механізації й автоматизації, підвищення змінності, скорочення простоїв, більш ефективного використання часу робітників.

Запаси готової продукції. Їх можна скоротити, поліпшивши інформаційний обмін із споживачем, роботу транспорту і систему розрахунків.

Зниженню витрати ресурсів і запасів ОС повинно сприяти зменшення матеріалів і енергоємністі виробництва.

Існують 3 основні.

Конструкційне; напрямки зниження матеріалоі енергоємкості виробництва:

Технологічне;.

Організаційно-економічне.

Конструкційне припускає поліпшення конструкцій виробів і використання більш дешевших матеріалів при їхньому виготовленні. Технічне припускає впровадження маловідходных і безвідхідних засобів виробництва. Організаційно-економічне припускає підвищення зацікавленості робітників в економії ресурсів шляхом стимулювання, удосконалювання систем планування, обліку і контролю.

2.11 Нормування оборотних коштів.

З нормуванням ОС пов’язані поняття норми витрат ресурсів і норми запасів.

Норма витрати — це раціональна обгрунтована кількість сировини, матеріалів і енергії, необхідна для одиниці продукції або виконання визначеного об'єму робіт.

Норми витрати ресурсів можуть бути розраховані трьома різноманітними засобами:

Метод прямого розрахунку. У цьому випадку визначається кількість вихідних матеріалів, необхідних для виробництва окремої деталі. Потім розраховується кількість деталей у готовому виробі. У результаті витрати ресурсів підсумовуються.

Статичний метод. Використовується в тому випадку, якщо мінливість умов виробництва не дозволяє застосувати метод прямого розрахунка (1). У цьому випадку норми визначаються виходячи з накопиченого досвіду.

Метод коефіцієнтів. У цьому випадку коефіцієнти використовуються для корегування норм витрати при збільшенні або зменшенні об'ємів виробництва.

Норми витрати дозволяють розрахувати матеріалоі енергоємкість продукції як загальні витрати матеріальних або енергетичних ресурсів у натуральному або вартісному виразі.

Показники матеріалоі енергоємкості можуть бути загальними, питомими або структурними. Загальна материалоемкість розраховується на виріб у цілому. Питома розраховується на одиницю найбільше важливого експлуатаційного апарата. Структурна — для окремих марок, сортів, груп виробів.

Норма запасу оборотних коштів — визначає ту кількість оборотних коштів, що повинна бути на підприємстві для забезпечення безперебійної роботи. Вона залежить від норми витрати, від сформованих умов постачання і збуту, від системи розрахунків з постачальниками і покупцями.

Q обсяг Gm — обсяг постачання.

запасів.

Q _СТР — страховий.

T.

Загальні запаси вихідних матеріалів на підприємстві містить у собі запаси поточні, страхові, транспортні і підготовчі.

1) Поточні запаси: .

2) Дійсний розмір запасу: ;

Т_пост — час між постачаннями;

Gсут — добова потреба підприємства в даному матеріалі.

3) Страховий запас: .

4) Транспортний запас:, розраховується на час переби матеріалів на шляху.

5) Підготовчий запас необхідний у тому випадку, якщо матеріали, що надійшли на підприємство, потребувають підготування, сушіння, сортування і т.д.

При нормуванні незавершеного виробництва враховується тривалість виробничого циклу і ступінь готовності продукції в заділ. Цей ступінь характеризується коефіцієнтом наростання витрат.

Коефіцієнт наростання витрат: ;

.

С_гп — собівартість готової продукції;

С_нп — собівартість незавершеного виробництва;

dсм — частка сировини і матеріалів у готовій продукції.

Норматив незавершеного виробництва:

;

.

Tпц — тривалість виробничого циклу;

П_Т — об'єм товарної продукції;

F — період часу, за який продукція виробляється.

Нормування витрат майбутніх періодів:

.

— витрата майбутніх періодів на початок року;

— витрата майбутніх періодів у плановому році;

— витрата майбутніх періодів, включаючи собівартість.

Нормування запасів готової продукції: .

— середньодобове відвантаження продукції;

— час на підготування і відвантаження продукції.

2.12 Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві.

Підприємство формує оборотні кошти з метою безперебійної роботи, але капітал, вкладений в ОС у випадку звільнення, може використовуватися більш ефективно для розвитку виробництва або бути розміщеним у банку, і приносити відсотки. Вирішуючи завдання оптимізації оборотних коштів, необхідно враховувати такі види витрат: вартість оформлення замовлень на придбання вихідних матеріалів; витрати на збереження поточних запасів. Вони містять у собі вартість збереження на складі, вартість страхування запасів, можливі втрати від старіння і псування.

Х — розмір замовлення однієї партії матеріалу.

Якщо Х=500.

250 — середній об'єм запасу за весь період.

Для нього і розраховується вартість збереження на складі. Якщо Х=2х250.

Витрати на збереження на складі=Х/2С₁, де С₁ — витрати на збереження одиниці матеріалів. Витрати на оформлення замовлень=Z/XC2, де Z — потреба матеріалів на рік; C2 — витрати на одне замовлення.

Витрати= Х/2С₁+ Z/XC2.

Підрозділ економіки «Теорія запасів» вирішує дані завдання оптимізації об'ємів постачань і збереження запасів.

ТЕМА 3. ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА.

3.1 Кадри промислового підприємства.

Кадри являють собою основний штатний склад підприємства. У залежність від участі у виробничому процесі вони діляться на ряд категорій.

Всі робітники.

Промислово виробничий Непромисловий.

персонал.

Інженерно Молодший.

технічні Службовці обслуговуючі Учні Охорона.

робітники персонал.

Робітники.

Керівники Спеціалісти Технічні.

виконавці.

Лінійні Функціональні Основні Допоміжні.

Інженерно-технічні робітники ведуть на підприємствах науково-дослідну діяльність, організацію, технічне й економічне керівництво.

Службовці займаються діловодством, обліком, постачанням, збутом, тех. обслуговуванням.

Робітники:.

основні — робітники, безпосередньо зайняті виготовленням продукції;

допоміжні — обслуговують виробничий процес або виготовляють допоміжну продукцію, тобто інструмент, тару і т.п.

Керівники:.

лінійні — керівництво «поверхом» (начальник, зам. начальника, …), тобто ієрархія керівництва;

функціональні — керують окремими спеціалізованими сферами (головний. інженер, енергетик, технолог).

Робітники підприємства підрозділяються по професіях і спеціальностям.

Професія — основний вид діяльності, що потребує спеціальних знань і навичок.

Спеціальність — вид діяльності в межах даної професії, що потребує особливих додаткових знань і навичок.

Приклад: професія — слюсар, спеціальності - слюсар-складальник, слюсар-ремонтник.

Робітники окремих професій і спеціальностей розділяються по кваліфікації. Кваліфікація робітника визначається розрядом, що присвоюється в залежності від теоретичного і практичного підготування і накопиченого досвіду.

Професія, спеціальність і кваліфікація ІТП і службовців дозволяє їм займати посаду у відповідності зі штатним розкладом.

Склад і кількість окремих категорій робітників на підприємстві характеризують структуру кадрів. В даний час у результаті досягнень НТП вона змінюється убік зменшення кількості робочих, збільшення робітників інженерної кваліфікації.

3.2 Продуктивність праці.

Продуктивність праці характеризує ефективність праці робітників, тобто відношення результатів праці до витрат. Продуктивність праці буває двох видів: суспільна (характеризує сукупні витрати праці в економіці в цілому) і індивідуальна (витрати праці, необхідні для виготовлення одиниці продукції або послуги).

Продуктивність праці характеризується двома показниками: прямий показник — виробіток; обернений показник — трудомісткість.

Виробіток — це кількість продукції, виробленої одним робітником в одиницю часу.

Трудомісткість — кількість часу, необхідна одному робітнику для виготовлення одиниці продукції або послуги.

У практику нормування і планування на підприємстві існує 5 видів трудомісткості:

1) трудомісткість гранична — розраховується або задається — установлюється замовником у завданні на проектування нового виробу.

2) проектна трудомісткість— розмір необхідних згідно з проектом витрат праці на виготовлення виробу. Визначається проектувальником і не повинна перевищувати граничної трудомісткості.

3) нормативна трудомісткість — це встановлювані на підприємстві витрати праці на виготовлення продукції після досягнення проектних потужностей виробництва з урахуванням реальних умов роботи підприємства.

4) планова трудомісткість — задається підприємством на наступний період роботи з урахуванням нормативної трудомісткісті і заходів щодо її зниження.

5) фактична трудомісткість — розраховується по фактичних витратах праці і при зіставленні з нормативної дозволяє виявляти резерви зниження трудомісткості.

При розрахунку показників, що характеризують продуктивність праці, використовуються різноманітні вимірювачі.

При розрахунку суспільної продуктивності праці об'єм виробництва виражається як валовий національний продукт або національний доход, чисельність зайнятих в економіці.

При визначенні індивідуальної продуктивності використовують № виду вимірювачів:

Натуральні - продуктивність праці, виражена в натуральних одиницях (шт./чол. у час, кг. на чол. на місяць). Це є зручним у тому випадку, якщо підприємство виготовляє однорідну або стандартизовану продукцію.