Резерви збільшення виробничих потужностей промислового підприємства

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Курсова робота З економіки підприємства На тему: Резерви збільшення виробничих потужностей промислового підприємства

Виконала:

Студентка заочного

факультету

гр. ЗЕ-61

Максимова Н.М.

Науковий керівник:

Боженко О. М

Львів

Зміст

• Вступ 3
• 1. Виробнича потужність: суть, визначальні фактори 6
• 2. Методичні підходи до визначення виробничої потужності в різних типах виробництва 9
• 2.1. Розрахунок виробничої потужності підприємства 9
• 2.2. Вдосконалення методики розрахунку виробничої потужності15
• 3. Резерви збільшення виробничої потужності 17
• Висновки 30
• Список використаної літератури 32

Вступ

Виробнича потужність — вихідний елемент планування виробничої програми підприємства. Вона відображає потенційні можливості об'єднань, підприємств, цехів з випуску продукції. Визначення величини виробничої потужності посідає провідне місце в виявленні і оцінці резервів виробництва.

Спроможність галузей промисловості, підприємств і їхніх підрозділів виробляти максимальну кількість продукції залежить від кількості і дієздатності засобів праці, якими вони забезпечені. Засоби праці, передовсім їх активну частину — знаряддя праці, слід вважати основним чинником формування виробничої потужності підприємств. Однак з цього не варто робити висновок, що виробничу потужність можна визначати на основі виробничо-технічних параметрів засобів праці без врахування конкретних обставин, які оточують підприємство.

Технічний підхід до визначення виробничої потужності засобів праці має певні недоліки. Головний — це відрив їх від виробничих відносин, умов в яких вони функціонують. Отже, для розуміння суттєвості і пізнання поняття виробничої потужності необхідно враховувати суспільно-економічні умови, в яких використовуються засоби праці.

Сучасні знаряддя виробництва, в будь-якому вигляді (систем машин, комплексів машин), використовуються людьми в процесі праці. Процес праці, відповідно, завжди протікає при певній суспільній формі, що визначається характером власності на засоби виробництва. Отже, виробничі відносини складаються на основі певної форми власності на засоби виробництва.

Основною метою споживання засобів праці є виробництво матеріальних благ. Воно здійснюється сукупністю, що відображається в створенні і функціонуванні ліній, дільниць, цехів і підприємств. В складі таких організаційних побудов засоби праці виступають речовинними носіями їхньої виробничої потужності. В найбільш загальному вигляді, потужність кожної виробничої одиниці визначає максимальну кількість продукції, що потенційно може бути вироблена, або максимальна кількість сировини, що потенційно може бути перероблена з допомогою даної сукупності засобів праці за одиницю часу. І відповідно — потужність, як кількісна характеристика, найбільш повно відображає економічний зміст засобів праці, виступає в якості організаційної форми їхнього виробничого споживання. Вона відображає суспільні відносини людей з метою використання знарядь праці при здійсненні процесу виробництва продуктів. Таким чином, виробничу потужність створюють не засоби праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких організаційно функціонують дані засоби праці. Це дозволяє зробити висновок про те, що потужність відображає економічні відносини і можливості кожної виробничої одиниці як частини суспільного виробництва і являє собою економічну категорію.

Таким чином, як економічна категорія виробнича потужність відображає виробничі відносини з метою використання сукупності, що організувалася з найбільш активного виду засобів праці — машин і обладнання для забезпечення максимального випуску продукції.

Виробнича потужність об'єднання, підприємства (підрозділу) — це його потенційна спроможність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу роботи на встановлену дату з допомогою сукупності, що зорганізувалася з наявних у нього засобів праці, здатних погоджено функціонувати в часі і просторі, при досягнутому рівні їх технологічного засвоєння робітниками. Отже, сутність виробничої потужності розкривається повністю лише тоді, коли її розглядають як функцію сукупності, що зорганізувалася із засобів праці. Тоді вона буде характеризувати не тільки потенційну спроможність випускати максимальну кількість продукції підприємством, але і економічний потенціал цієї сукупності, що зорганізувалася із засобів праці.

Під впливом науково-технічного прогресу в розвитку техніки відбуваються значні якісні зміни. Вони проявляються, в ускладненні техніки, збільшенні її одиничної потужності. Створюються і впроваджуються великі системи машин, здатні значно покращити ефективність підприємств і прискорити виробничий процес за рахунок його поточності, безперервності і гнучкості. В результаті, виникають якісно нові можливості формування і зростання виробничих потужностей діючих підприємств. Тому на даному етапі розглядається механізм зв’язку, щоб найбільш ефективно керувати цими процесами.

Система машин — сукупний механізм, що складається з різнорідних виробничих машин, що взаємодіють при виготовленні одного або декількох видів виробів на різних стадіях виробничого процесу.

Система машин підприємства складається з ряду підсистем, що мають свою специфіку в процесі виробництва і виконують певні функції в її межах. Тому на формування виробничої потужності підприємства значно впливає структура системи машин.

Аналіз системи машин надасть інформацію про кількісний склад підсистеми, їхні якісні особливості, а також про організацію їхнього розташування в просторі і функціонування в часі. Необхідність такої організації зумовлюється тим, що система машин підприємства має динамічний характер, в ній відбуваються якісні і кількісні зміни, що безпосередньо відбиваються на обсязі виробничої потужності. Так, заміна зношеного або модернізація діючого обладнання, якщо його виробляти без врахування особливостей побудови даної системи, може в значній мірі вплинути на тривалість функціонування системи в цілому і її окремих елементів.

Аналіз практики побудови окремих систем машин, формування виробничої потужності підприємства, вдосконалення організаційної побудови системи машин залежать від рівня пропорційності пропускної спроможності між машинами в окремій підсистемі. Отже, кількість, структура і продуктивність машин в підсистемах повинні бути підібрані так, щоб за одиницю часу вони могли виготовляти однакову кількість продукції.

1. Виробнича потужність: суть, визначальні фактори

Виробнича потужність — це максимально можливий випуск продукції, передбачений на певний період (декаду, місяць, квартал, рік) при заданій номенклатурі і асортименті з урахуванням оптимального використання наявного обладнання і виробничих площ, прогресивної технології, передової організації виробництва і праці.

Економічне обгрунтування виробничої потужності — найважливіший інструмент планування промислового виробництва. Іншими словами, це потенційна можливість валового випуску промислової продукції.

При формуванні виробничої потужності враховується вплив таких чинників, як номенклатура, асортимент, якість продукції, парк основного технологічного обладнання, середній вік обладнання і ефективний річний фонд часу його роботи при встановленому режимі, розмір виробничих площ і т. п.

Від виробничої потужності залежить ступінь задоволення ринкового попиту, що може змінюватися від обсягу, номенклатури і асортименту, тому виробнича потужність повинна передбачати гнучкість всіх технологічних операцій, тобто можливість вчасно перебудувати виробничий процес в залежності від зростання конкурентноспроможності продукції, зміни обсягу, номенклатури і асортименту.

Виробнича потужність розраховується по повному переліку номенклатури і асортименту продукції що випускається. В умовах багатономенклатурного виробництва, коли продукція, що випускається характеризується сотнями найменувань виробів, кожне з яких відрізняється не тільки за призначенням або конструктивними особливостями, але і технологією виготовлення, здійснюються згруповування всієї номенклатури створюваної продукції і вибір виробу-представника.

Виробнича потужність розраховується по ведучих виробничих цехах, дільницях і обладнанні з урахуванням кооперації, що склалася і заходів по ліквідації «вузьких місць».

До ведучого підрозділу відносяться підрозділи, в яких виконуються основні технологічні операції з виготовлення планової продукції.

Під «вузьким місцем» розуміють невідповідність потужності окремих цехів, дільниць, груп обладнання мінімальної потужності відповідного підрозділу, дільниці або групи обладнання. Виникнення вузького місця є наслідком неспівпадіння між цехами, дільницями або групами обладнання. Коефіціент співпадіння розраховується за формулою:

(1.1)

Де Кс — коефіціент співпадіння; M1 і М2 — потужність ведучих цехів і дільниць, од.; Ру питомі витрати продукції першої операції (цеху, дільниці) для виготовлення продукції другої, шт., т, і т. П.

Усунення вузького місця здійснюється під впливом організаційно-технічних заходів, що розробляється в двох напрямках, тобто з врахуванням і без врахування здійснення додаткових капітальних вкладень. До другого напрямку відносять заходи з введення невстановленого обладнання, збільшення змінності роботи обладнання, залучення додаткової робочої сили, розширення багатостанкового обслуговування, скорочення внутрізмінних простоїв, перерозподілу деталей на взаємозамінне обладнання з меншим рівнем його використання.

Розрахунок виробничої потужності здійснюється також за всіма виробничими підрозділами промислового підприємства починаючи з нижчої виробничої ланки до вищої, тобто від верстату до групи взаємозамінного обладнання, далі до дільниці, від дільниці до цеху основного виробництва, від цеху до підприємства вцілому.

При визначенні виробничої потужності не враховуються простої обладнання або недовикористання виробничих площ, викликане дефіцитом робочої сили і виробничих запасів, відхиленнями в організації виробництва і т. п. Виробнича потужність — величина змінна. Вона змінюється протягом звітного періоду і визначається, як правило, на початок і кінець року.

Виробнича потужність визначається в одиницях, в яких і вимірюється обсяг виробництва продукції. Широка номенклатура приводиться до одного або декількох видів однорідної продукції.

Виробнича потужність залежить від ряду чинників. Найважливіші з них наступні:

— кількість і продуктивність обладнання;

— якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

— ступінь прогресивності техніки і технології виробництва;

— якість сировини, матеріалів, своєчасність їхніх поступлень;

— рівень спеціалізації підприємства;

— рівень організації виробництва і праці;

— фонд часу роботи обладнання.

Вибуття потужності відбувається за наступними причинами:

— знос обладнання;

— зменшення годин роботи обладнання;

— зміна номенклатури;

— збільшення трудомісткості продукції;

— закінчення терміну лізингу обладнання.

Для аналізу виробничої потужності використовуються наступні показники:

Зміна фондовіддачі як різниця між фондовіддачею проектною (ФОПР) і розрахованою виходячи із середньорічної потужності (ФОПМ).

Зміна випуску продукції на одиницю встановленого парку основного технологічного обладнання, тобто відношення товарної (валової) продукції до середньорічної кількості встановленого обладнання за планом і фактичні;

Зміна рівня використання виробничих потужностей як наслідок поліпшення використання виробничих площ на основі зіставлення планової і фактичної вартості валової (товарної) продукції, що припадає на одиницю виробничої площі.

Для покращення використання і подальшого нарощення виробничих потужностей необхідно:

Скоротити внутризмінні і цілозмінні простої парку основного технологічного устаткування;

Підвищити фондоозброєнність шляхом впровадження нових, більш прогресивних обладнання і технології;

Модернізувати діючий парк основного технологічного обладнання;

Поглибити спеціалізацію і поширити кооперацію.

2. Методичні підходи до визначення виробничої потужності в різних типах виробництва

2.1. Розрахунок виробничої потужності підприємства

Розрахунок виробничої потужності підприємства ведеться по всіх його підрозділах в наступній послідовності:

— по агрегатах і групах технологічного устаткування;

— по виробничих дільницях;

по основних цехах заводу вцілому.

Виробнича потужність підприємства визначається відповідно до потужності ведучих цехів, дільниць, агрегатів. До ведучих відносяться цехи, дільниці, агрегати, в яких виконуються основні найбільш трудомісткі технологічні процеси і операції по виготовленню виробів або напівфабрикатів. Перелік ведучих цехів, дільниць і агрегатів в основному виробництві, а також оптимальні рівні завантаження опубліковуються в галузевих рекомендаціях з розрахунку виробничої потужності. Вимірюється виробнича потужність, як правило, в натуральних або умовно-натуральних одиницях. Так потужність текстильних підприємств визначається максимально можливим випуском тканин в погонних і квадратних метрах, прядильных фабрик — в тонах пряжі, цегляних заводів — в тис. штук умовної цегли, металургійних комбінатів — в тонах виплавленої сталі і т. п.

Однак вимірювання виробничої потужності лише кількістю продукції, що випускається не є єдиним. На підприємствах, що переробляють сільськогосподарську продукцію обсяг випуску кінцевої продукції залежить від якості вхідної сировини або вмісту в ній корисного компоненту. Чим гірша якість сировини, що переробляється, тим менший буде вихід кінцевої продукції при незмінних або навіть більших витратах праці і капіталу. Тому потужність подібних підприємств вимірюється не обсягом випуску продукції, а кількістю сировини, що переробляється. Наприклад, потужність гірничих комбінатів визначається тонами руди, що переробляється, цукрових заводів — тони буряку, що переробляються за добу.

Використання натуральних показників для вимірювання виробничої потужності можливо тільки на вузькоспеціалізованих підприємствах, що випускають однорідну нескладну продукцію. При багатономенклатурному виробництві сумарна потужність підприємства визначається в грошовому виразі.

При розрахунку виробничої потужності потрібно виходити з наявного обладнання і площ, передової організації виробництва, застосування повноцінної сировини, найбільш досконалих інструментів і пристроїв, режиму роботи підприємства.

Виробнича потужність підприємства визначається потужністю ведучих підрозділів (цехів, дільниць) або агрегатів. Сюди відносять прозділи, агрегати і настанови, де виконуються основні технологічні процеси, найбільша трудомісткість робіт і зосереджена найбільша кількість машин і обладнання. Так, на швацьких фабриках до них відносять швацькі цехи, на текстильних комбінатах — прядильне і ткацьке виробництва, на машинобудівних заводах — механічні і складальні цехи, в чорній металургії — доменні, мартенівські, электроплавильні печі. Такий підхід до визначення виробничої потужності дозволяє виявити неспівставимість ведучих і допоміжних виробництв і агрегатів і розробити план організаційно-технічних заходів по їх вирівнюванні.

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні вихідні дані:

— плановий фонд робочого часу одного верстату:

— кількість машин;

— продуктивність обладнання;

— трудомісткість виробничої програми;

— досягнутий відсоток виконання норм виробітку.

Виробнича потужність ведучих підрозділів визначається за формулою:

(2.1)

Де ПМ — виробнича потужність підрозділу (цеху, дільниці); n — кількість одиниць однойменного ведучого обладнання, од.; Нт — годинна технічна (паспортна) потужність одиниці обладнання, од.; Ф — фонд часу роботи обладнання, годин.

При цьому необхідно врахувати все обладнання, закріплене за цехом, включаючи і недіюче внаслідок несправності, знаходиться в ремонті і що підлягає встановленню в плановому періоді. Не враховується тільки обладнання, що знаходиться в резерві, а також на дослідно-експериментальних і спеціальних дільницях для професійно-технічного навчання.

При розрахунку виробничої потужності підприємств машинобудування, заводів з виробництва будівельних матеріалів, текстильних, швацьких і взуттєвих фабрик, підприємств харчової промисловості і деяких інших, також необхідно враховувати виробничі площі. Так на швацьких фабриках в основу розрахунку виробничої потужності шиттєвих цехів покладена кількість робочих місць (без врахування резервних), що може бути розміщена на виробничій площі, що виділяється для розміщення виробничих потоків. Розрахунок виконується за формулою:

(2.2)

Де S — виробнича площа цеху, що виділена для організації виробничих потоків, кв. м; Sн — виробнича нормативна площа (з урахуванням проходів) на одне робоче місце, кв. м; Т — режимний час роботи, год.; t — витрати часу на виготовлення одного виробу, годин.

В короткостроковому періоді виробнича потужність постійна величина. В довгостроковому періоді вона може бути зменшена за рахунок виходу з виробництва фізично і морально застарілих, зайвих машин, обладнання і площ, або збільшена шляхом технічного переоснащення виробництва, реконструкції і розширення підприємства. В зв’язку з цим при обгрунтуванні виробничої програми виробничими потужностями розраховуються вхідна, вихідна і середньорічна виробнича потужність.

Вхідна виробнича потужність — це потужність на початок звітного або періоду, що планується.

Вихідна виробнича потужність — це потужність підприємства на кінець звітного або періоду, що планується. Вихідна потужність попереднього періоду є вхідною потужністю наступного періоду. Вихідна потужність розраховується за формулою:

ПМВИХ=ПМВХ+ПМТ+ПМР+ПМНС — ПМВИБ (2.3)

Де ПМВИХ — вихідна виробнича потужність; ПМВХ — вхідна виробнича потужність; ПМТ — приріст виробничої потужності за рахунок технічного переозброєння виробництва; ПМР — приріст виробничої потужності за рахунок реконструкції підприємства: ПМНС — приріст виробничої потужності за рахунок розширення (нового будівництва) підприємства; ПМВИБ — вибуваюча виробнича потужність.

Оскільки введення і вибуття потужностей відбувається не одномоментно, а протягом усього періоду, що планується, то виникає необхідність розрахунку середньорічної виробничої потужності. Вона визначається за формулою:

(2.4)

Де ПМ_С — середньорічна виробнича потужність; ПМ_введ — введена i-а виробнича потужність; t_м — кількість місяців в році, протягом яких буде діяти введена i-а потужність; ПМ_вивед — виведенна j-а виробнича потужність; t_м1 — кількість місяців в році, протягом яких не буде діяти виведена j-а потужність; 12 — кількість місяців в році.

Наведена методика визначення середньорічної потужності може використовуватися в випадках, коли в плані розвитку підприємства передбачений конкретний місяць введення нових виробничих потужностей. Якщо поточним планом капітального будівництва або організаційно-технічних заходів передбачаються терміни введення потужностей не по місяцях, а по кварталах, то при розрахунку середньорічної потужності вважається, що вони будуть вводитися в середині кварталів, що плануються.

При розробці середньоі довгострокових планів неможливо передбачити не тільки місяць, але й квартал, в якому будуть введені додаткові потужності. В цьому випадку при розрахунку їхніх середньорічних величин період чинності цих потужностей приймається в розмірі 0.35 року.

Обгрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюється в 4 етапи.

На 1 етапі аналізується коефіціент використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. Він розраховується як відношення фактичного випуску продукції до середньорічної потужності.

(2.5)

Де К_вп — коефіціент використання виробничої потужності в звітному періоді, од.; ОП — фактичний випуск продукції в звітному періоді, од.; ВП — середньорічна виробнича потужність підприємства в звітному періоді, од.;

Оскільки виробнича потужність вмражає максимально можливий обсяг випуску продукції при найкращих умовах виробництва, то коефіціент її використання не може бути більшим за одиницю. Недодержання цієї умови означає, що розрахункова виробнича потужність підприємства занижена і вимагає уточнення розрахунків.

На другому етапі здійснюється планування зростання коефіціента використання виробничої потужності в наступному періоді. Воно грунтується на виявленні внутрішньовиробничих резервів збільшення випуску продукції без додаткового введення постійних чинників виробництва. Внутрішньовиробничі резерви поліпшення використання діючих виробничих потужностей поділяються на екстенсивні і інтенсивні.

До екстенсивних відносяться резерви збільшення корисного часу роботи обладнання в межах режимного фонду. Вони включають усунення внутризмінних і цілоденних простоїв обладнання, а також скорочення тривалості планових ремонтів. Група інтенсивних резервів включає заходи із зростання завантаження обладнання за одиницю часу, підвищення кваліфікації робітників, більш повне використання продуктивності машин, збільшення випуску придатної продукції.

Коефіціент використання середньорічної потужності в плановому періоді визначається за формулою:

Квп=Квп J (2.6)

Де Квп — коефіціент використання виробничої потужності в плановому періоді, од.; J — індекс зростання коефіціента використання виробничої потужності в плановому періоді.

На третьому етапі визначається можливість виконання виробничої програми в короткостроковому періоді. Для цього спочатку визначається можливий випуск продукції на діючих виробничих потужностях шляхом множення їхньої величини на плановий коефіціент використання середньорічної потужності

ОПД=ПМВХ Квп (2.7)

Де ОПД — можливий випуск продукції з діючих виробничих потужностей, од. Після цього цей випуск зіставляють з плановим завданням. Виробнича програма буде виконана в короткостроковому періоді в тому випадку, якщо можливий обсяг випуску продукції з діючих виробничих потужностей буде більшим або рівний плановому обсягу.

ОПД > ОПП (2.8)

Де ОПП — обсяг випуску продукції, що планується, од. Якщо ця умова не дотримується, та необхідно введення додаткових виробничих потужностей.

На четвертому етапі здійснюється розрахунок необхідного введення в дію нових потужностей в довгостроковому періоді, що планується.

При обгрунтуванні потреби нових виробничих потужностей велике значення мають терміни їхнього засвоєння. При їх зменшенні підприємство випустить більше продукції в плановому періоді, більшм буде його валовий прибуток і зиск і швидше окуплятся інвестиції в розвиток виробництва.

При введенні потужностей державних підприємств застосовуються галузеві норми тривалості засвоєння проектних потужностей. Вони диференціюються в залежності від величини потужності, що засвоюється і міри новизни продукції (що вперше освоюється або аналогічна, що випускалася раніше). Підприємства недержавного сектору промисловості терміни (норми) засвоєння проектних потужностей планують самостійно.

Норми засвоєння проектних потужностей використовуються при визначенні потреби нових виробничих потужностей для забезпечення планового випуску продукції. Розрахунок здійснюється за формулою:

(2.9)

Де ПМ_Н — необхідне введення в дію нових виробничих потужностей, од.; Ко — коефіціент засвоєння нових виробничих потужностей; Кс — коефіціент середньорічної потужності.

Заключним етапом обгрунтування виробничої програми виробничими потужностями є розробка балансу виробничої потужності. Він грунтується на забезпеченні рівності між плановим завданням і можливим сумарним випуском продукції з діючих і нових виробничих потужностей з урахуванням запланованих термінів їхнього введення і засвоєння. Формула балансу виробничої потужності підприємства має наступний вигляд:

ОПД+ПМН Ко Кс=ОПП (2.10)

Збільшення виробничої потужності можливе за рахунок:

— введення в дію нових і розширення діючих цехів;

— реконструкції;

— технічного переозброєння виробництва;

— організаційно-технічних заходів, серед них:

— збільшення годин роботи обладнання;

— зміна номенклатури продукції або зменшення трудомісткості;

використання технологічного обладнання за умов лізингу з поверненням в терміни, встановлені лізинговою угодою.

2.2. Вдосконалення методики розрахунку виробничої потужності

Розрахунки виробничої потужності залежать від галузевої належності підприємства. Проте існують підстави для вдосконалення методичних передумов і вибору вихідних даних. В перелік невирішених методичних питань входять наступні.

1. Яку номенклатуру обрати для вираження показника виробничої потужності — планову чи оптимальну.

2. Якими вимірниками оцінювати виробничу потужність — натуральними, вартісними чи трудовими.

3. Який фонд часу приймати в розрахунок — календарний, режимний чи плановий.

Різноманітний методичний підхід до визначення виробничої потужності має і переваги, і також містить потенційну можливість появи небажаних економічних явищ. Суть дискусії по перерахованих питаннях зводиться до наступного.

Якщо розрахунок вести за плановою номенклатурою, то в умовах ринкової економіки не можливо сформувати виробничу програму на рік. Якщо розрахунок вести за оптимальною номенклатурою, то розрахунки будуть значно відрізнятися від реальних умов, бо відірвані від потреби покупців конкретних виробів. При розрахунку потужності за плановою номенклатурою основою для визначення виробничої потужності приймають виробнича програма, а не навпаки. Адже виробнича потужність — основа формування плану виробництваЕкономика предприятия/Под ред. В. Я. Хрипача. — Минск, 1997.

.

Деякі автори вважають, що питання про вибір номенклатури продукції, що приймається в розрахунок потужності, можна вирішити, якщо останню вимірювати не в натуральному або вартісному вигляді, а нормативною трудомісткістю або в нормо-станко-годинах. В такому випадку потужність можна одержати до формування плану виробництва. Але виробнича потужність переходить з поняття, пов’язаного з ринковою економікою, в абстрактну категорію, що вимірюється працею. Не можливо визначити, скільки і якої продукції можна виготовити з допомогою даних засобів праці.

Наступне методологічне питання — що приймається за фонд часу в розрахунку виробничої потужності? Якщо розрахунок вести за плановим фондом, то коефіціент використання потужності може бути більше 1 (що суперечить економічній логіці) за рахунок роботи в деякі вихідні дні і скорочення часу на ремонт. Отже, в розрахунок потужності потрібно приймати календарний фонд часу. Запереченням проти такої пропозиції завжди був рівень використання потужності в перервному виробництві, який буде вкрай низьким (причому не тільки фактичний, але плановий). Однак реальне завантаження обладнання на основі якого сформувався портфель замовлень не зменшиться, а показник використання потужності буде відображати справжній стан справ, а також резерви.

Невирішенні питання методології планування призводять до того, що на практиці розраховують не виробничу потужність, а пропускну спроможність. В якості ведучої ланки приймають ту дільницю (цех, обладнання), що є найбільш важливим для підприємства.

Вдосконалення методики внутрішньофірмового планування виробничої потужності маєбезпосереднє відношення до зміцнення фінансової дисципліни і поліпшення якості продукції.

3. Резерви збільшення виробничої потужності

Процес формування і організації використання виробничої потужності сучасного підприємства залежить від багатьох чинників. Під чинниками розуміють умови, необхідні для здійснення цих процесів, а також причини, що виявляють вплив на їхні результати.

Розробка класифікатора, що комплексно відображає кількість і склад чинників, що впливають на величину і рівень використання виробничої потужності, має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. Зростання масштабів виробництва і підвищення його ефективності висувають завданння пошуку резервів збільшення і поліпшення використання виробничих потужностей діючих підприємств. Тому вимагається визначити ряд чинників, що служили б основою для визначення величини виробничої потужності діючого підприємства і рівня її використання. Чинники, що впливають на величину виробничої потужності і її використання, взаємозв'язані, тому що обидва мають єдиний об'єкт впливу — виробничу потужність підприємства (підрозділу). Відмінність між ними полягає в тому, що перша частина чинників визначає резерви збільшення виробничої потужності, а друга — резерви поліпшення її використання. Викладене створює необхідність застосування системного підходу до розгляду цих чинників.

Цей підхід означає, що всі питання і проблеми, що вивчаються повинні розглядатися у взаємозв'язку між собою. Він дозволяє найкращим чином виявити чинники, впливати на величину і використання виробничих потужностей, встановити існуючі між ними зв’язки і джерела утворення резервів підвищення ефективності виробничих потужностей діючих підприємств.

Системний підхід до вивчення чинників, впливати на величину і використання виробничої потужності, передбачає розгляд наступних основних положень: визначення впливу на величину виробничої потужності і використання в виробництві ресурсів, що споживаються і процесів їхнього перетворення.

Основні ресурси виробничого процесу виражаються трьома елементами: працею, знаряддями праці і предметами праці. Отже, споживання і перетворення цих ресурсів є основою визначення обох видів чинниківПетрович І. М. Атаманчук Р. П. Производственная мощность и экономика предприятия — М., 1990. Стор. 24.

.

Проаналізуємо склад і їх характерні риси, впливати на величину виробничої потужності. Як було відображено вище, між поняттями «виробнича потужність» і «засоби праці» існує тісна функціональна залежність. Вона виявляється в тому, що кожному окремо взятому засобу праці відповідає певна величина виробничої потужності. А відповідно головним чинником, впливати на величину виробничої потужності, є наявна сукупність засобів праці. Причому цей вплив на підприємствах машинобудування виявляється шляхом розширення фронту робіт і підвищення продуктивності технологічного обладнання (робітничих місць).

Розширення фронту робіт залежить від кількості технологічного обладнання і виробничих площ. Із збільшенням кількості обладнання і робочих місць створюються умови для розширення виробництва. Однак це розширення звичайно лімітується розмірами виробничих площ будинків (існує виняток для тих виробництв, потужності яких залежать від величини площ, наприклад складальних, котельно-зварочних). Самі виробничі площі, як правило, безпосереднього впливу на предмет праці не виявляють. Вони обмежують масштаб виробництва просторово, тому є одним з чинників, що визначає величину виробничих потужностей.

Виробнича потужність не відображає сумарну енергетичну потужність підприємства і не складається з суми потужностей окремих робітничих машин. Вона залежить від рівня відповідності структури обладнання і робітничих місць структурі машиноємностіПід машиноємністю розуміють кількість машино-годин, що витрачаються на виготовлення обсягу продукції, що планується, з встановленою якістю і в умовах, відповідних прогресивному рівню технології і організації виробництва. (трудомісткості) виробів, що виготовляються. Тому, щоб її структура відповідала структурі виробів, що виготовляються, тобто в їхній пропускній спроможності повинен бути досягнутий максимальний рівень погодженості. Повне співвідношення повинно бути досягнуте і між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства. Отже, одним з важливих умов виробництва є дотримання норм і пропорций між їх кількістю, розмірами і робочими швидкостями.

Таким чином, теза про те, що величина виробничої потужності залежить від кількості і продуктивності засобів праці, повинна бути істотно доповнена. Так, важливим чинником, що визначає величину виробничої потужності, є передусім система машин як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.

Чинники підвищення продуктивності машин (робітничих місць) зв’язані головним чином з поліпшенням якісного складу технологічного обладнання, збільшенням в його складі високопродуктивних верстатів, автоматів і напівавтоматів, автоматичних ліній. Чим вища якість машини і обладнання, тим більша їхня продуктивність в одиницю часу роботи, і відповідно більша виробнича потужність підрозділів і підприємства в цілому.

Продуктивність машин і обладнання також залежить від якості предметів праці. З якістю сировини змінюється технологія його обробки, що безпосередньо відбивається на продуктивності засобів праці і їхньому вдосконаленні.

Значний вплив на збільшення продуктивності машин виявляє вдосконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дасть можливість інтенсифікувати виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення виробу.

Збільшення продуктивності машин в значній мірі залежить від ступеня досконалості конструкції виробів, що виготовляються, їхньої уніфікації і стандартизації, зниження кількості і суміщення операцій при їхньому виготовленні.

Продуктивність машин залежить також від кваліфікації робітників. Систематичне підвищення їхньох загальної і технічної творчості, вдосконалення виробничих навиків і на цій основі підвищення рівня кваліфікації створюють сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці. Укомплектування промислових підприємств кваліфікованими робітниками прискорює технологічне засвоєння сучасної техніки, дозволяє значно перевищити її паспортну продуктивність шляхом переходу до швидкісних засобів обробки деталей, використання спеціального ріжучого інструменту, модернізації окремих агрегатів верстатів і впровадження спеціального оснащення.

Класифікація чинників, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, побудована за ознакою їхньої деталізації. Основною передумовою їх здійснення є наявність капітальних вкладень.

По іншому выглядають чинники, що впливають на використання виробничих потужностей. Вони охоплюють заходи, пов’язані з використанням резервів, що мають організаційний характер, і не вимагають більших капітальних вкладень в основне виробництво. За змістм ці чинники можна поділити на соціально-економічні і організаційно-технічні, а за місцю виникнення — на зовнішні і внутрішні.

Основний свій прояв вони знаходять в поліпшенні використання встановленої або прийнятої величини виробничої потужності, а також в співвідношенні часу роботи і часу витрат засобів праці, тобто охоплюють область їх функціонування.

Основними чинниками, що впливають на рівень використання обладнання, є вдосконалення організації обслуговування виробництва, підвищення якості і організації планування виробництва, технічного розвитку підприємств і технологічного планування завантаження обладнання, більш широке впровадження в практику виробництва сучасних прогресивних форм організації праці, вдосконалення матеріального стимулювання поліпшення використання обладнання, вдосконалення структури парку обладнання шляхом раціонального розподілу виділеного підприємству і перерозподіл недогруженного, підвищення коефіціента змінності роботи обладнання, скорочення часу простоїв обладнання в ремонтах.

З врахуванням зазначених вище ознак побудована класифікація чинників, що впливають на використання виробничих потужностей підприємств.

В узагальненому вигляді класифікація обох чинників представлена в таблиці 1.

Наведена класифікація обох видів чинників являє собою теоретичний аналіз кількісних і якісних ознак підвищення ефективності використання виробничих потужностей. Результативність аналітичної оцінки багато в чому залежить від обгрунтування системи показників, з допомогою яких можна визначити рівень інтенсивності використання виробничих потужностей. При Цьому важливе значення має розробка засобів розрахунку показників, а також засобів визначення нормативних значень кожного з показників.

Таблиця 1

Класифікація чинників

Система показників — взаємозв'язанна сукупність показників, з допомогою якої забезпечуються комплексна кількісна оцінка стану і виявлення резервів поліпшення інтенсивного використання виробничих потужностей.

Систему показників можна поділити на три групи. В першу групу можна включити коефіціенти, що характеризують рівень засвоєння проектної і використання виробничої потужності підприємства, в другу — коефіціенти, що характеризують використання обладнання, і в третю — вартісні показники, що характеризують віддачу виробничого апарату.

Кожний з показників, що входять в ту або іншу групу, має строго певне призначення в системі аналізу і дасть оцінку одному з напрямків процесу інтенсивного використання виробничих потужностей.

Розглянемо засоби визначення величини і призначення кожного з показників, що входять в систему.

Серед показників першої групи слід передусім виділити коефіціент використання проектної потужності (Кп), що характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції не нижче передбаченого проектом рівня. Він визначається як відношення планового або фактичного обсягу випуску продукції (В), передбаченого проектом, в гривнях, тонах, штуках до величини проектної потужності (Мп) в аналогічних одиницях виміру.

На підставі отриманих з допомогою цього коефіціента даних можна судити про хід засвоєння проектних потужностей і техніко-економічні показники в межах нормативного терміну, про скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто враховувати фактор часу в оцінці рівня інтенсивного використання нових потужностей.

Дещо інше призначення має раніше згаданий коефіціент використання виробничої потужності (Ки). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, що по своїй величині може значно відрізнятися від проектної. В свою чергу виробнича потужність ділиться на певні види, кожний з яких має своє різноманітне значення при вирішенні питань планування і організації виробництва. Тому рівень використання різних видів потужностей необхідно розглядати окремо. Так, передовсім сліду оцінити рівень використання прийнятої планової, середньорічної і фактичної виробничої потужності. Коефіціент використання кожної з них можна отримати шляхом відношення планового або фактичного обсягу валової, товарної, чистої продукції, що реалізувалася, (В) до відповідного виду виробничої потужності (ПМ).

Важливе значення для характеристики використання виробничої потужності підприємства має аналіз рівня використання виробничих потужностей окремих його підрозділів. За результатами проведення цього аналізу можна судити про правильність вибору ведучої ланки, по якій прийнята потужність заводу, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Надто важливим слід вважати визначення рівня використання середньої розрахункової або нормативної величини виробничої потужності. Для цієї мети застосовується коефіціент використання нормативної величини потужності (Кн), величина якого визначається в такому співвідношенні:

(3.1)

Де ПМ_Н — розрахункова нормативна величина виробничої потужності.

За коефіціентом використання того або іншого виду потужності можна оцінювати резерви поліпшення її використання, а також ступінь напруженості планових завдань підприємством. Однак досягнутий високий рівень коефіціента використання виробничої потужності не завжди дає підстави стверджувати про інтенсивне її використання. Це пояснюється передовсім тим, що на підприємствах при визначенні їх виробничих потужностей орієнтуються на потужність тих підрозділів, що є вузькими місцями. Отже, виробничі потужності занижуються і не відображають дійсної їхньої величини, якою володіють підприємства. В зв’язку з цим не можна судити про раціональне використання технологічного обладнання, з наявних потенційних резервів підвищення його завантаження.

Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати з допомогою групи показників, що характеризують рівень використання обладнання. Ця група представлена трьома коефіціентами і показником середнього часу роботи однієї машини. Однім з таких узагальнюючих показників є коефіціент змінності роботи обладнання (Кзм).

Найбільш вірогідним засобом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання є ділення планової розрахункової або фактичної машиноємності продукції, що виготовляється на дійсний річний фонд часу всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну. Формула розрахунку величини коефіціента змінності роботи обладнання (Кзм) має вигляд

(3.2)

Де — сумарна розрахункова планова або фактична машиноемність продукції, машино-годин; С_уст — кількість одиниць встановленого обладнання (в цеху, на дільниці, в групі взаємозамінного обладнання): Ф_д- дійсний (розрахунковий) однойменний фонд часу роботи обладнання, год.

В результаті порівняння досягнутого коефіціента, що планується або фактичної змінності роботи обладнання, розрахованої нами способом, що пропонується, з оптимально можливим або нормативним можна отримати повну інформацію про наявність резервів, якими володіють підприємства і їхні підрозділи в підвищенні завантаження обладнання.

Для оцінки використання дійсного фонду часу роботи обладнання важливим показником є коефіціент завантаження обладнання (Кз). Він являє собою відношення сумарної машиноємності, необхідної для виготовлення планової або фактичної кількості продукції, до дійсного фонду часу роботи встановленого обладнання при заданому режимі роботи підприємства або його підрозділів. Цю величину можна визначити за формулою

(3.3)

Де Р — режим роботи заводу, цеху, дільниці, (кількість змін).

Такий спосіб визначення коефіціента завантаження не є єдиним. Також пропонується визначати цей показник за прийнятою потужністю. Формула розрахунку цієї величини має вигляд:

(3.4)

де Тп — трудомісткість на програму по видах обробки; ПМ — величина прийнятої потужності; Фt дійсний річний фонд часу роботи обладнання.

З аналізу формули (3.4) видно, що чим більша величина прийнятої потужності, тим вищий коефіціент завантаження обладнання. Однак величина коефіціента завантаження обладнання при такому способі його розрахунку може дещо спотворюватися. Справа в тому, що потужність підрозділу або заводу визначається за потужністю ведучої ланки. Отже, розрахована за формулою (3.4) величина завантаження обладнання буде швидше характеризувати завантаження роботою обладнання ведучої ланки. Якщо при цьому ведуча ланка виявилася вузьким місцем, те потенційна величина коефіціента завантаження обладнання буде занижена.

При обгрунтуванні проектів машинобудівних заводів коефіціент завантаження обладнання визначається як відношення розрахункової кількості верстатів або машин до прийнятої його кількості.

Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Величина цього показника може бути розрахована за формулою:

(3.5)

Де F — показник, що характеризує середній час роботи однієї машини, год.

Важливість цього показника полягає в одержанні поняття про середню абсолютну величину завантаження кожної одиниці обладнання в даному виробничому підрозділі.

Будь-який з означених показників другої групи відображає передовсім використання технологічного обладнання, що виражає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників не тільки відображає рівень інтенсивного використання виробничої потужності, але й свідчить про величину потенційних резервів поліпшення такого використання.

Важливим етапом в аналізі інтенсивного використання виробничих потужностей є оцінка ступеню рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або прийнятої потужності. Це завантаження надасть уяву про існуючий рівень пропорційності в виробничих потужностях підрозділів і груп взаємозамінного обладнання. Для кількісного вимірювання рівня рівномірності завантаження обладнання пропонується використати коефіціент пропорційності.

Коефіціент пропорційності Кпр визначається як відношення різноманітних видів робіт в структурі машиноємності продукції, що виготовляється до загальної кількості встановленого обладнання за наступною формулою:

(3.6)

Де С_кр — кількість обладнання, кратного відношенню різноманітних видів робіт в структурі машиноємності; С_уст — загальна кількість встановленого обладнання.

Для проведення аналітичної роботи в заводських умовах пропонується наступна робітнича формула визначення величини коефіціента пропорційності:

(3.7)

Де Кз_м.Уст — коефіціент змінності роботи всього встановленого обладнання; К_зм.н — нормативний коефіціент змінності роботи обладнання.

По аналогії величина коефіціента пропорційності може бути розрахована за наявності даних, що характеризують завантаження обладнання:

(3.8)

Де Кз._Уст — середній коефіціент завантаження встановленого обладнання в даному підрозділі (групі); К_з.н — нормативний коефіціент завантаження обладнання.

Розглянемо деякі особливості коефіціента пропорційності. Так, якщо коефіціент змінності характеризує використання обладнання в часі, а коефіціент завантаження — ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсязі виробництва або прийнятій величині виробничої потужності підприємств і їхніх підрозділів, то коефіцієнт пропорційності — рівномірність в роботі машинного парку тільки підрозділів. З допомогою цього показника можна визначити, яку кількість встановленого обладнання в даному виробничому підрозділі може водночас працювати при існуючій структурі машинного парку і структурі машиноємності (трудомісткості) заданої виробничої програми. Водночас він визначає, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню на даний момент часу в підрозділі. Коефіціент змінності роботи обладнання і коефіціент завантаження обладнання в значній мірі залежать від обсягу виробництва. Коефіціент пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не зміниться значення коефіціента пропорційності і в тому випадку, якщо збільшиться загальна кількість обладнання в цехах і на дільницях без відповідного покращення його структури.

Значення коефіціента пропорційності залежить передовсім від структури парку обладнання або структури машиноємності виробів, що виготовляються. Він зростає при збільшенні ступеня відповідності між структурою парку машин і структурою машиноємності продукції. Отже, коефіціент пропорційності характеризує відповідність структури машиноємності виробів, що виготовляються в структурі обладнання або, навпаки, структури обладнання — в структурі машиноємності.

Характеризуючи масштаб виробництва при існуючому рівні погодженості пропускної здатності окремих видів обладнання, груп взаємозамінного обладнання, коефіціент пропорційності дасть можливість оцінити резерви збільшення виробничих потужностей підприємств і випуску продукції для наявних виробничих площ за рахунок збільшення кількості машин в загальному парку обладнання, технологічні можливості яких в найбільшій мірі відповідають структурі машиноємності виробів, що виготовляються.

Визначивши з допомогою (Кпр) рівень пропорційності в виробничих потужностях, можна встановити кількість машин, верстатів, що безупинно приймає участь в роботі, а також виявити частину обладнання, що може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.

В загальгому вигляді коефіціент пропорційності характеризує рівень організаційної побудови системи машин на дільницях і в цехах підприємстваПетрович І. М. Атаманчук Р. П. Производственная мощность и экономика предприятия. — М., 1990. Стор. 37^..

Перевага використання коефіціентів змінності, завантаження і пропорційності при аналізі рівня використання резервів виробничих потужностей полягає в тому, що їх величина визначається на основі відпрацьованих або передбачуваних до відпрацювання машино-годин. В свою чергу машино-години є найважливішим елементом розрахунку величини виробничої потужності. Отже, з допомогою коефіціентів, що пропонуються можна отримати об'єктивну аналітичну інформацію про ефективність використання виробничих потужностей.

Ще повнішим стає аналіз при поєднанні застосування цих показників в управлінні процесом інтенсивного використання виробничих потужностей. Так, коефіціент пропорційності характеризує можливий масштаб виробництва, тобто збільшення випуску продукції, що не притаманно вартісному коефіціенту. Відповідно коефіціент пропорційності з урахуванням вартості обладнання надасть уявлення про «ціну» досягнення погодженого функціонування системи машин і співставленості потужностей, а також дозволить визначити питому вагу неиспользуемого обладнання в загальній його вартості.