Поняття та види економічних систем

План

• Вступ
• 1. Економічна система: сутність та структура
• 2. Класифікація економічних систем
• 2.1 Цивілізаційний та формаційний підходи
• 2.2 Типи та моделі економічних систем
• 3. Національні та міжнародні економічні системи
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• У сучасному глобалізованому світі функціонують і розвиваються різні моделі економічних систем. Економісти дотримуються різноманітних поглядів щодо критеріїв їх класифікації, а отже, щодо їх типів та моделей. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що проблема економічних систем суспільства, їх генезису, внутрішніх чинників та логіки становлення і розгортання є однією з найактуальніших у сучасній економічній теорії. Це зумовлено як теоретичними, так і практичними аспектами дослідження, а також особливою важливістю глибокого розуміння закономірностей трансформації економічних систем суспільства для відповідного конструювання економічної політики держави.
• Метою роботи є необхідність системного обґрунтування критеріїв класифікації економічних систем і виокремлення на цій основі найважливіших типів і моделей сучасних економічних систем, з’ясування їх сутнісних ознак і властивостей у процесі розвитку.
• При написанні реферату було використано такі методи дослідження, як аналіз та дослідження літературних джерел, праць видатних вітчизняних та зарубіжних науковців, а також метод порівняння — співставлення поглядів різних науковців на задану тему. Важливими є методи аналізу та синтезу опрацьованої інформації, структурно-функціонпльний метод, історико-хронологічний, критично-літературний методи.
• Цікавий підхід до типологізації економічних систем суспільства спробували обґрунтувати П. Семюелсон, У. Нордгауз та Дж. МакКоллум. Серед вітчизняних економістів цю проблему досить широко проаналізував класик теорії економічних систем суспільства Б. Гаврилишин, а згодом І.Грабинський зробив спробу творчо розвинути його ідеї у своїх працях. Найбільша увага до методологічної проблеми типологізації економічних систем суспільства приділена у працях Г. Башнянина.
• Структура реферату: вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

1. Економічна система: сутність та структура

Економічна система — об'єктивна єдність закономірно пов’язаних одних з іншими явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, всі елементи знаходяться в органічному взаємозв'язку, не існують поза її межами. Якісна однорідність системи не є абсолютною, вона допускає появу елементів нової якості, зо відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин. Характерними ознаками економічної системи є:

· ієрархічність: місце системи елементів визначено і їх субординація (підпорядкованість);

· цілісність, самодостатність: наявність необхідних і достатніх елементів для саморозвитку,

· самовідтворення;

· органічність;

· внутрішня єдність, нечужинність елементів системи;

· мобільність: здатність системи адекватно, своєчасно і комплексно реагувати на зміни середовища.

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів, вона є складною субординованою системою різних рівнів.

Економічна система включає провідний тип власності на ресурси, основні групи суб'єктів і відносин між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін і споживання), економічні закони. Така структура системи розглядається, як правило, через зв’язок продуктивних вил, виробництва економічних і надбудовних відносин у тій їх частині, що обслуговує економіку через формування господарської поведінки суб'єктів.

В такому випадку класифікація систем базується на провідному типі власності на засоби виробництва. Існує й інший підхід щодо структури, сутності і класифікації економічних систем. Деякі автори визначають економічну систему як сукупність певним чином упорядкованих і скоординованих видів економічної діяльності суб'єктів господарювання в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ.

Основними елементами економічної системи (національна економіка, спосіб організації) є:

· спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя чи спосіб розвитку основних проблем організації економіки (що? як? для кого?);

· власність на виробничі ресурси та вироблені блага;

· принципи розподілу та перерозподілу національного продукту.

В цілому найбільш поширеною є точка зору, що основними елементами економічної системи, її підсистемами є

1. продуктивні сили;

2. економічні відносини (організаційно-економічні, техніко-економічні, техніко-економічні, соціально-економічні);

3. господарський механізм.

2. Класифікація економічних систем

2.1 Цивілізаційний та формаційний підходи

Критерії існування та розвитку економічних систем в сучасній економічній літературі обґрунтовуються здебільшого на основі цивілізаційного та формаційного підходів, а також похідних від них критеріїв. Водночас деякі вчені використовують критерії, які не можна точно класифікувати. Так, у підручнику «Основи економічної теорії: політекономічний аспект» на основі цивілізаційного підходу виділена аграрна цивілізація, яка існувала 8—10 тис. років і панувала до середини XVIII ст.; індустріальна цивілізація, яка існувала до середини XX ст.; постіндустріальне цивілізація, розвиток якої почався із середини XX ст.

В економічному контексті окремі вчені цивілізацію характеризують передусім особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою3. Деякі російські вчені стверджують, що «цивілізаційний підхід, на відміну від формаційного, вважає першоджерелом суспільного прогресу не зміни у матеріальних продуктивних силах і класовій боротьбі, а розвиток самої людини, її духовного світу» 1. Крім названих трьох типів цивілізації, вони виокремлюють античне суспільство, середньовікову цивілізацію і передіндустріальну цивілізацію.

Найчастіше цивілізаційний підхід використовують історики і розглядають його як концепцію періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через кілька стадій від зародження до смерті. Так, відомий історик А. Тойнбі виділяє в минулому існування десятків цивілізацій.

Основою поділу цивілізації лише на три епохи є критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім засобів праці, зміст яких в узагальненому вигляді становить відношення людини до природи. Його конкретизацією є спосіб праці. Так, із понад трьох мільйонів років існування людства лише приблизно 40 тис. останніх років триває активне втручання людини у природу, розпочате переходом від привласнювального (збирального) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) — землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення знарядь праці, однак лише ручної.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто до початку промислової революції, що активізувала взаємодію людини з природою. Наслідком цієї революції стала поява індустріального суспільства, матеріальною основою якого була система машин, механізація виробничих процесів. На перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала фізична сила людини, а на наступних, особливо на завершальному, його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей час машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи за критерієм засобів праці було постіндустріальне суспільство, започатковане в 50-ті роки XX ст. з розвитком НТР. Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, яке людина лише контролює, займаючись здебільшого творчою працею. Для постіндустріального суспільства характерні радикальне зменшення кількості працездатного населення у промисловості та аграрній сфері (до 15%) і всебічний розвиток наук, сфери послуг.

На перший погляд видається, що критерій розвитку системи продуктивних сил враховує загально-цивілізаційні цінності розвитку людини. Однак західна економічна наука не визнає поняття «основна продуктивна сила», якою є людина, і розглядає передусім її біологічну природу та природу людини-працівника. Поза межами кваліфікації значною мірою залишається соціальна сутність людини (передусім людини-власника), а відтак сукупність інших підсистем суспільних відносин (соціальних, політичних, правових тощо). У цьому полягає третій істотний недолік цивілізаційного підходу в широкому аспекті. По-четверте, така концепція значною мірою базується на теорії позитивізму, а тому не пояснює (або пояснює однобоко, поверхово) наявність багатства і бідності, економічних криз, масового безробіття та інших корінних вад.

Окремі автори використовують поділ суспільства за такими ознаками, як захист прав людини, можливості всебічного розвитку людини, прогрес культури та ін. Проте в межах аграрної цивілізації існувало рабство, кріпацтво, первісне нагромадження капіталу, а отже, варварське ставлення пануючого класу до більшості людей, що робить другорядним розвиток культури і сумнівним використання поняття «цивілізація». Крім того, така періодизація основана здебільшого на суб'єктивних оцінках, на випадкових або другорядних чинниках. Розвиток цивілізації (за ознаками захисту прав людини та іншими) охоплює незначний період існування людства, а до уваги беруться похідні надбудовні критерії, вигідні для порівняльного аналізу лише окремим розвинутим країнам. Так, до системи американських загально-цивілізаційних цінностей не належать такі життєво важливі базові права, як право на працю, право на отримання повноцінної освіти тощо.

Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвинутої до розвинутішої суспільно-економічної формації насамперед економічними чинниками, зокрема розвитком системи продуктивних сил у взаємодії з виробничими відносинами, які, за словами К. Маркса, в основному тотожні з відносинами економічної власності та формують суспільний спосіб виробництва. Визначальним критерієм періодизації різних суспільних способів виробництва є тип економічної власності на засоби виробництва. За цим критерієм виокремлюють первіснообщинний лад, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм і соціалізм.

Суспільно-економічні формації, згідно з формаційним підходом, змінюються передусім унаслідок дії закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та виробництва. З їх розвитком у надрах старої суспільно-економічної формації поступово формуються об'єктивні та суб'єктивні передумови нової формації.

Противники формаційного підходу стверджують, що цей підхід передбачає домінування принципу економічного детермінізму, тобто його визначальну роль у розвитку суспільства ізольовано від політичних, юридичних, соціальних, культурних та інших чинників економічного базису.

Відповідаючи на таке звинувачення, Ф. Енгельс писав, що «економічне становище — це базис, але на перебіг історичної боротьби також впливають (а іноді визначають переважну її форму) різні елементи надбудови: політичні форми класової боротьби, державний устрій, правові форми, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди тощо». Отже, формаційний підхід не виключає багатофакторного підходу, але не у еклектичному вигляді, що пропонує суб'єктивістський цивілізаційний підхід, а з урахуванням принципу субординації, який є вимогою сучасного системного аналізу.

Є достатні підстави звинувачувати прихильників цивілізаційного підходу в дотриманні технологічного детермінізму (адже техніка і спосіб праці — лише один із елементів продуктивних сил). Різновидами технологічного детермінізму є теорія технологічного суспільства З. Бзежинського, надіндустріального суспільства А. Тоффлера, кібернетичного, інформаційного суспільств тощо інших західних учених.

Проголошення домінуючої ролі культури у розвитку суспільства (Р. Вітлі) ігнорує набагато важливіший чинник — залежність розвитку культури від економіки, зокрема від появи додаткового продукту, що дало змогу групі людей ще в античному суспільстві займатися культурою. Водночас слід враховувати зворотний вплив культури на прогрес економіки.

Проміжною між формаційною теорією та цивілізаційною концепцією є концепція історичного кругообігу, в якій історичний процес розвитку світової цивілізації постає як циклічна зміна стадій: становлення (зародження) — занепад — знову зародження. Таких поглядів дотримувався Арістотель, італійський державний діяч Ніколо Макіавеллі (1469—1527), Фур'є та інші. З погляду формаційного підходу така циклічність властива кожному суспільному способу виробництва (за винятком продуктивних сил), а також більшості підсистем суспільних відносин — політичним, правовим, ідеологічним, частково культурним тощо. Доцільним є дослідження можливості поєднання окремих раціональних аспектів цивілізаційного підходу з формаційним.

2.2 Типи та моделі економічних систем

Економічна система — складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. Класифікація економічних систем різна, вона залежить від різних критеріїв. В цілому об'єктивна різноманітність якостей економічної системи обумовлює наявність їх багатокритеріального погляду. Критерії можна поділити на:

· структуроутворюючі;

· соціально-економічні (змістовні та об'ємні й динамічні).

Відповідно до них економічні системи бувають:

1. Системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституційні системи.

2. Економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, по відношенню до типу технічного розвитку.

3. Економічні системи «чисті» та «змішані», статичні та такі, що історично розвиваються.

Головні критерії:

· домінуюча форма власності на засоби виробництва. Маркс.

· технологічний спосіб виробництва.

Інституціалізм:

§ доіндустріальне суспільство;

§ індустріальне суспільство;

§ постіндустріальне суспільство;

§ інформаційне суспільство.

4. Спосіб управління і координації економічної діяльності (німецький лібералізм).

5. Щодо класифікації застосовується багатокритеріальний підхід.

Значного поширення набули погляди, згідно з якими виокремлюються 4 типи 4 типи основних систем організації економічного життя:

· традиційна;

· ринкова;

· командна;

· змішана.

Матеріальною основою економічної системи виступають продуктивні силивони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Згаданіелементи (робоча сила і засоби виробництва) складають основні елементи продуктивних сил. На рівень їх розвитку впливають:

§ освітній фактор;

§ ступінь майстерності;

§ дисципліна праці на всіх рівнях ієрархії;

§ наукова організація праці;

§ рівень суспільної комбінації виробничого процесу;

§ природні умови;

§ розвиток науки та ступінь її технічного застосування;

§ технічний прогрес — глобальна закономірність розвитку суспільства.

В історії розвитку техніки виділяються 3 етапи:

· інструменталізація виробництва;

· механізація;

· автоматизація.

Тип зв’язку людини з технікою на різних етапах розвитку характеризується технологічним способом виробництва. Зміст цього поняття складають знаряддя праці в поєднанні з математикою, технологією, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

Відповідно до 3 етапів у розвитку техніки виділяють 3 технологічні способи виробництва: ручний, машинний, автоматизований.

Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, як завжди передавались із покоління у покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.

Основними рисами традиційної системи є:

· виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

· спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

· соціально-економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економіка розвивається повільно, протягом багатьох десятків років;

· розвиток техніки обмежений, оскільки він об'єктивно підбиває підвалини традиційної системи;

· стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявний високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;

· зубожіння і бідність основної маси населення;

· нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал в країні в цілому.

Нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини й матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

Командна, або адміністративно-командна, система: всі ресурси становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти.

Характерними рисами системи є:

· державна власність практично на всі фактори виробництва, які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб'єктам;

· колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічною діяльністю;

· централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;

· практично відсутня конкуренція, звідси — монополізм виробників і панування їх над споживачами.

Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача.

Цій економічній системі притаманні і деякі переваги:

· має великі можливості нагромадження виробничих ресурсів, перерозподілу їх у приоритетні галузі;

· такий перерозподіл дає можливість уникнути масового хронічного безробіття, дає можливість забезпечити повну зайнятість;

· забезпечує за рахунок централізованих коштів певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує ряд інших соціальних проблем. Ринкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати.

Характерні риси:

§ панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;

§ ринкова система координації та управління господарською діяльністю;

§ дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності;

§ поведінка суб'єктів ринкової економіки диктується егоїстичними інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат;

§ кожен суб'єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно приймає рішення, діє на свій страх і ризик;

§ деякі з виробників не мають реальної можливості вплинути на ситуацію на ринку. Діє загальна конкуренція — всі проти всіх.

Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

3. Національні та міжнародні економічні системи

Економічну систему можна розглядати як спосіб організації національної економіки. Національна економіка — сукупність домашніх господарств, підприємств, державних інститутів, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища та державної території. Розглянемо найбільш відомі національні моделі.

Американська модель побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок різних пільг та допомоги. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставляться. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці та масової орієнтації на досягнення особистого успіху. У цілому для американської моделі характерне державне вплив, спрямований на підтримці стабільної кон’юнктури і економічної рівноваги.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, орієнтованої на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Тут у руках держави знаходиться всього 4% основних фондів, зате частка державних витрат у 90-х рр. склала понад 50% від ВВП, причому більше половини цих видатків спрямовується на соціальні потреби. Природно, це можливо тільки в умовах високого оподаткування, особливо фізичних осіб. Така модель отримала назву «функціональна соціалізація», що означає, що функція виробництва лягає на приватні підприємства, які діють на конкурентній ринковій основі, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіта, соціальне страхування) і багатьох елементів інфраструктури (транспорт, НДДКР) — на державу.

Соціальне ринкове господарство ФРН. Ця модель формувалася на основі ліквідації концернів гітлерівських часів і надання всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості сталого розвитку. При цьому особливим заступництвом користуються так звані міттельштанд, тобто дрібні і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активно впливає на ціни, мита, технічні норми. Що лежить в основі цієї системи ринок виявив свою перевагу у використанні спонукальних стимулів до високоефективної господарської діяльності.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (в тому числі рівня заробітної плати) від зростання продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Така модель можлива тільки при виключно високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні жертви заради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі розвитку пов’язана з активною роллю держави в модернізації економіки, особливо на її початковій стадії.

Південнокорейська модель має багато спільного з японської. Це, зокрема, відноситься до особливостей психологічного складу населення країни, його високому працьовитості і відповідальному відношенню до своїх обов’язків, що базуються на моральних нормах конфуціанства. Спільним для обох моделей є і активну участь державних органів у розбудові економіки. З метою її прискореної модернізації широко використовуються податкова, тарифна та валютна політика. Тривалий час існував контроль над цінами на ресурси і широке коло товарів виробничого та споживчого призначення. Сформована в Південній Кореї система державного регулювання економіки сприяє підвищенню конкурентоспроможності південнокорейських товарів на світовому ринку.

В наслідок відносно меншого, ніж у Японії, розвитку ринкових відносин південнокорейське держава цілеспрямовано сприяло створенню потужних плацдармів ринкової економіки в особі великих корпорацій, так званих чеболь, що переросли потім у фінансово-промислові групи.

Висновки Отже, економічна система це сукупність взаємозалежних і певним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють економічну структуру суспільства. Поза системним характером економіки не могли б відтворюватися (постійно відновлятися) економічні відносини й інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б зложитися теоретичного осмислення економічних явищ і процесів, не могло б бути скоординованої й ефективної економічної політики.

Економічна модель — не більше за формалізований опис системи.

Модель відбиває економічну дійсність певною мірою спрощено, оскільки ґрунтується в основному на базових категоріях системи. Виділяються три основні моделі економічних систем: традиційна, ринкова, центрально-керована.

Традиційна система властива раннім етапам розвитку суспільства, доіндустріальній епосі, коли панувала аграрна ручна праця, люди значною мірою залежали від природних чинників, керувалися звичаями та традиціями, які підтримувалися релігійною вірою. В економічній структурі традиційної системи домінувало натуральне господарство, ринкові відносини мали нерегулярний характер, ще не стали загальними.

Центрально-керована система характеризується монополією державної власності, розпорядником якої виступає державний апарат, відсутністю вільних товарно-грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політичного й економічного центру усіх важелів впливу на господарську діяльність підприємств, значної частини додаткового продукту.

В основі ринкової економіки — свобода вибору, різноманітність форм власності і господарювання, розвинені відносини Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

національна економіка модель

Список використаних джерел

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Ринкова економіка: основні поняття та категорії: Навч. посібник. — К.: Знання, 2006

2. Бєляєв О.О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.:КНЕУ, 2001. — 328с.

3. Гальчинський А. С., Єщенко П.С. Економічна теорія: Підручник. — К.: Вища школа, 2007. 503 с.

4. Економічна теорія: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. — Київ: Центр навчальної літератури, 2006. — 784 с.

5. Економічна теорія:Політекономія: Підручник /За ред. В. Д. Базилевича. — 3-тє вид.- К.:Знання-Прес, 2004.

6. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навчальний посібник. — К.:Вища школа, 2005

7. Зазимко А. З. — Політична економія: структурно-логічний навч. посібник — К.: КНЕУ, 2005

8. Мочерний С. В. Політекономія: Підручник. — К.: Знання, 2006.

9. Основи економічної науки: курс лекцій / за заг. ред. В. С. Савчука. — К.:КНЕУ, 2011. 442с.

10. Основи економічної теорії. Підручник / За ред. Ніколенка Ю.В. — Київ: ЦУЛ, 2003. — 540с.

11. Основи економічної теорії: Підручник / за ред. В. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2005

12. Політична економія: Навч. Посібник / С. В. Савчук, К. Т. Кривенко, О.О.Бєляєв — К.:КНЕУ, 2008. 508с.

13. Політична економія: Підручник / За ред. В. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2008

14. http://studentbooks.com.ua/

15. http://pidruchniki.ws