Соціально-трудові відносини зайнятості, нормування й оплата праці

Вступ

Актуальність теми дослідження. Проблеми безробіття, зайнятості і працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Очікуваної стабілізації на ринку праці не відбулося, зберігається тенденція зростання як офіційного, так і прихованого безробіття. Найбільше число працівників залишаються без роботи через скорочення обсягів виробництва у зв’язку з недопостачанням сировини, комплектуючих виробів, порушенням договірних зобов’язань, розривом виробничих зв’язків.

Набула поширення нерегламентована зайнятість. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите. Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої сили, інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності. 11]

Метою курсової роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості та безробіття, висвітлення нормування й оплати праці в АПК Досягнення визначеної мети зумовило необхідність виконання наступних завдань:

? проаналізувати сутність і причини безробіття та зайнятості;

? здійснити аналіз економічної діяльності держави в сфері зайнятості;

? дослідити суть нормування праці;

? обґрунтувати форми й системи оплати праці в АПК.

Предмет дослідження — соціально-трудові відносини зайнятості.

Об'єктом дослідження є форми організації праці та їх класифікація, а також системи нормування та оплати праці в АПК.

Обсяг і структура курсової роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, восьми підпунктів, висновків та списку використаних джерел.

1. Соціально-трудові відносини зайнятості

1.1 Зайнятість населення: поняття й види

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення? найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. 10]

Згідно із законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

* працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

* громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

* вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

* громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

* особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

* учні денних загальноосвітніх шкіл і студенти вищих навчальних закладів;

* зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

* працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. 1]

Інформацію про специфіку відносин у сфері зайнятості формують у вигляді показників видів та форм зайнятості, її структури. Так, види дозволяють характеризувати зайнятість за такими ознаками як:

? робота (служба) на підприємствах певної спеціалізації (підприємство, армія, навчання, домогосподарство та ін.);

? зайнятість за галузевою приналежністю (сільське господарство, промисловість, невиробнича сфера та ін.);

? за характером виконуваних функцій: (робітники, службовці, підприємці, фермери та ін.);

? за видами власності;

? за територіальними ознаками;

? за особливостями зайнятості (наймані працівники, власники);

? за віком та статтю;

Форми, своєю чергою, деталізують зайнятість за організаційно-правовими ознаками, за статусом та стабільністю діяльності, за особливостями використання робочого часу тощо.

Залежно від повноти використання нормативного робочого часу працівниками виділяють повну та неповну форми зайнятості. Повна зайнятість — працівник повністю задіяний протягом робочого періоду (дня, тижня, року) є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства, свідченням соціального захисту населення в трудовій сфері. Оскільки за повної зайнятості попит та пропозиція робочої сили на ринку праці збалансовані, інтереси працівників та суспільства максимально враховані, цю форму зайнятості ще називають ефективною. Як правило, повна зайнятість забезпечує доход працівникові в нормальних для регіону, де він працює, розмірах.

Неповна зайнятість — це стан, коли працівник задіяний на роботі лише частину робочого періоду з неповною оплатою. Як правило, це постійні працівники з чітко визначеною періодичністю; сюди не належать сезонні та тимчасові працівники, робота яких відзначається сезонністю чи періодичністю. Неповна зайнятість може бути явною чи прихованою. 5]

Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

Прихована зайнятість часто пов’язана зі скороченням обсягів виробництва.

Розрізняють ще добровільну та вимушену неповну зайнятість: залежно від того, чи такий вибір працівник зробив самостійно (наприклад, навчання), чи ситуація сформована зовнішніми факторами (наприклад, реконструкція ферми).

З точки зору трудового законодавства ще виділяють такі форми зайнятості:

ь первинна зайнятість — на основному місці роботи;

ь вторинна зайнятість — робота за сумісництвом;

ь постійна зайнятість — стабільне місце роботи;

ь тимчасова зайнятість — робота має епізодичний характер;

ь сезонна зайнятість пов’язана зі специфікою виробництва, є поширеною в сільському господарстві (в рослинництві).

Стандартна форма зайнятості пов’язана з традиційними трудовими відносинами (чітке робоче місце, завдання, робочий день, трудовий розпорядок).

Нестандартна форма зайнятості потребує спеціального правового регулювання (наприклад, робота на дому, з гнучким режимом роботи тощо).

Зайнятість також може бути легальною (забезпечення місцем роботи відповідно до нормативно-правових норм про працю) та нелегальною (тіньовий ринок праці) — діяльність громадян не регламентується жодними державними документами.

Нерегламентована зайнятість? це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою. 6, c. 295 — 296]

1.2 Причини безробіття та його види

Безробіттям називається соціально-економічне явище в суспільстві, за якого частина активних працездатних грома-дян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Безробітні у визначенні МОП? особи у віці 15−70 років за-реєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості, які одночасно задовольняють три умови:

? не мають роботи (прибуткового заняття);

? активно шукають роботу або намагаються організувати влас-ну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обсте-женню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;

? готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тиж-нів, тобто почати працювати за плату за наймом або на влас-ному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домо-вленість про початок роботи через певний проміжок часу, а та-кож проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

Згідно з вітчизняним визначенням безробітними є тільки за-реєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні присту-пити до підходящої роботи.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

1) віком до 16-ти років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені внаслідок змін в організації виробництва і праці;

2) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

3) які відмовились від 2 пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

4) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з 8-го дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.

Безробіття становить макроекономічну проблему, оскільки чинники, які на нього впливають, є передусім економічні, а саме:

Ш структурні зрушення в економіці;

Ш зниження темпів економічного розвитку, що спричиняють зменшення кількості робочих місць;

Ш недостатній сукупний попит;

Ш інфляція, яка проявляється скороченням капітальних вкладів, а також зниженням реальних доходів населення;

Ш співвідношення цін на фактори виробництва, яке зумовлює переважання працеощадних технологій;

Ш сезонні коливання виробництва, які викликають зміни в попиті на робочу силу;

Ш НТП, наслідки якого посилюють безробіття через комплексний вплив, котрий виявляється в ускладненні виробництва, що неминуче спричинює спеціалізацію, а отже, збільшення структурних диспропорцій між попитом і пропонуванням робочої сили;

Ш зміни в демографічній структурі населення. 5]

Безробіття проявляється у двох формах: абсолютне і відносне.

До абсолютного належить:

Фрикційне — це тимчасове та короткотермінове безробіття, що зумовлене переходом особи з одного місця роботи на інше чи пошуком первинного місця працевлаштування. Оскільки звільнення та працевлаштування відбувається постійно, розміри цього виду безробіття значною мірою залежать від швидкості інформаційних потоків щодо вакансій, активності пошуку роботи (безробітним) та працівника (роботодавцем).

Структурне безробіття викликається зміною попиту в певній сфері господарської діяльності в зв’язку з реструктуризацією. Через зміни в структурі виробництва попит на деякі професії зменшується (або взагалі зникає), а на інші - зростає. Структурне безробіття є однорідним із фрикційним, проте його наслідки дещо інші, оскільки воно вимагає перепідготовки претендентів на нове місце роботи.

Циклічне безробіття спричинюється періодичними спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, частину працівників звільняють і вони поповнюють ряди безробітних. Масштаби і тривалість циклічного безробіття залежать від глибини та часу кризи, розмаху її амплітуди. Зайнятість зростає за умови піднесення виробництва, за його спаду — знижується. Цей вид безробіття особливо зачіпає молодь, жінок, пенсіонерів.

Відносне безробіття включає в себе:

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії i перепрофілюванням підприємств військово-промислового комплексу на випуск цивільної продукції.

Технологічне пов’язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво)

Інституційне? це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою.

Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце.

Хронічне безробіття пов’язане з відставанням інвестицій від темпів зростання чисельності населення. 6, c. 302 — 303]

Безробіття класифікується за двома показниками: рівнем та тривалістю.

Кількість безробітних — це абсолютний показник безробіття, що показує його розміри. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення — це відносний показник його поширеності, який називається ще рівнем безробіття. Рівень безробіття визначається за формулами:

РБ=Б ?АН*100%, де РБ — рівень безробіття;

Б — чисельність безробітних;

АН — економічно активне населення, або РБ=Б /ПН*100%, де ПН — чисельність працездатного населення в працездатному віці,

або РБ=Б /ТР*100%, де ТР — чисельність трудових ресурсів, або РБ=Б /З*100%, де З — середньоспискова чисельність робітників, службовців зайнятих в народному господарстві.

Загальний коефіцієнт безробіття розраховується як співвідношення невикористаного фонду робочого часу (включаючи фонд робочого часу безробітних або незайнятих) до гіпотетичного (потенційного) фонду робочого часу всього працездатного населення:

К_с.б.=(Ф_без+Ф_н.з.) /Ф_гіп, де К_с.б. — складний коефіцієнт безробіття;

Ф_без — фонд робочого часу безробітних;

Ф_н.з.? фонд робочого часу повністю незайнятих;

Ф_гіп,? гіпотетичний фонд робочого часу всього працездатного населення. 4]

Природний рівень безробіття — це рівень наявності безробітних, при якому ефективно зростає виробництво, зберігається економічна стабільність та є незначним рівень інфляції. До природного безробіття відносять інституційне та фрикційне безробіття і якоюсь мірою — структурне безробіття.

У ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, починає діяти закон Артура Оукена, відповідно до якого перевищення (зменшення) природного рівня безробіття на 1% викликає спад (збільшення) обсягу виробництва близько на 2 — 2,5%. [5, с. 75 — 77]

1.3 Особливі гарантії та компенсації держави в разі втрати роботи

Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах:

ь забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

ь сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

ь координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної політики;

ь забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

ь міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

Державні гарантії зайнятості населення в Україні:

? добровільність праці і вибору виду діяльності;

? захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;

? безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштування відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб;

? виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;

? безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах;

? виплати безробітним допомоги з приводу безробіття у встановленому порядку.

Крім того, Законом України «Про зайнятість населення» передбачені додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:

? жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

? одиноким матерям з дітьми до 14 років;

? молоді, яка закінчила освіту;

? особам передпенсійного віку;

? особам, звільненим після відбуття покарання.

Для їх працевлаштування місцеві органи адміністрації бронюють на підприємствах всіх форм власності з чисельністю понад 20 осіб близько 5% робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разі відмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Пільги і компенсації вивільненим працівникам надаються за таких умов:

1. Працівнику, вивільненому з підприємства, зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.

2. Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається, проводиться за попереднім місцем роботи.

3. Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала 3 місяців.

Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці:

? надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів йому не було запропоновано підходящої роботи;

? право на отримання допомоги у розмірі: 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів; 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів; 50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

? збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

? право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року.

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу — не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Умови виплати допомоги з приводу безробіття громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:

v допомога з приводу безробіття виплачується з 8-го дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом 2 років;

v для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам — 53 років) — до 720 календарних днів;

v громадянам, які вперше шукають роботу,? не більше 180 календарних днів.

Розміри допомоги з безробіття громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:

· не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

· не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.

Матеріальна допомога з приводу безробіття надається таким чином:

1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги з приводу безробіття можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу з безробіття у розмірі до 75% мінімальної заробітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

2. Кожному із членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги з безробіття, надається одноразова грошова допомога у розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. 5]

Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» цей інститут інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою зайнятості. Відповідно до закону послуги, пов’язані з зайнятістю населення, надаються державою безкоштовно.

Основні завдання Державної служби зайнятості в Україні:

? аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

? консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою — облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

? допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям — у підборі необхідних працівників;

? організація професійної підготовки і перепідготовки громадян, які залишилися без роботи;

? надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення;

? реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної;

? участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.

Поряд з Державною службою зайнятості на ринку робочої сили великого значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств, установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм. Державний фонд зайнятості використовується для фінансування заходів щодо профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштуванню і виплати допомоги з приводу безробіття, надання безпроцентних кредитів безробітним, для здійснення підприємницької діяльності, організації додаткових робочих місць, на утримання працівників служби зайнятості і оплати інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом прав громадян України на працю. 3]

1.4 Політика зайнятості та роль держави в її реалізації

Реструктуризація економіки України відповідно до вимог ринку сприяє формуванню нового типу соціально-трудових відносин і, в першу чергу, відносин зайнятості. Оскільки генеральним курсом розвитку суспільства проголошено побудову соціально орієнтованої ринкової економіки, зайнятість населення в Україні повинна бути максимально повною, продуктивною, сприяти ефективному використанню людських ресурсів. Якраз це і є головним елементом політики (концепції) зайнятості в Україні, розробленої на перспективу. В основу цієї політики покладено принципи, що випливають з ефективного світового досвіду, рекомендацій МОП:

? забезпечення всім громадянам України рівних можливостей в реалізації права на працю, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи згідно з покликанням, здібностями, професійною підготовкою, освітою, суспільними потребами;

? створення нових робочих місць за рахунок розвитку підприємництва як засобу сприяння ефективної зайнятості;

? забезпечення свободи працівникові вільно розпоряджатися своєю робочою силою (йдеться про участь у суспільній праці, вибір сфери праці, режиму та інтенсивності, місця роботи, можливість перепідготовки та ін.). 5]

В цілому, політика зайнятості (сукупність заходів прямого і переносного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема) має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.

Так, державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень.

На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості:

1. Європейська модель — це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці і як наслідок росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомог для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель — це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що породжує за собою звільнення.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

? забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;

? сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

? добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;

? дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

? підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;

? забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

? повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Так, активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактикою звільнення, навчання і підвищення осіб, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування, створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомог безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці робочої сили в цілому. 4]

З метою реалізації державної політики зайнятості населення функціонує державна служба зайнятості, діяльність якої спрямовується Мінпраці і соціальної політики. На вирішення проблеми незайнятого населення спрямована єдина технологія обслуговування незайнятого населення, затверджена Державним центром зайнятості. Державне управління зайнятістю населення вирішує три групи завдань:

1. Сприяння економічній політиці щодо створення та збереження робочих місць.

2. Забезпечувати клієнтів необхідною інформацією про вакантні робочі місця, їх вимоги до претендентів.

3. Вживати певних заходів щодо активізації безробітних.

Безпосередніми суб'єктами економічного розвитку країни є регіони. Вони також є провідниками державної політики зайнятості. Пріоритетними напрямками регіональної політики є:

? створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць;

? стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: неповного робочого дня, тимчасової роботи, сумісництва, роботи на дому;

? організація професійного навчання тих, хто прагне знайти роботу;

? вивчення демографічних процесів у регіоні;

? досліджуються економічні характеристики регіону, демографічна ситуація, освітній рівень жителів, інші соціально-економічні чинники обумовлюють особливості формування місцевого ринку праці, піднімають відповідні завдання перед місцевою службою зайнятості.

Система соціального захисту від безробіття, яка формується сьогодні в Україні (як в центрі, так і в регіонах), спирається на міжнародні норми, Конвенції і Рекомендації МОП, враховує особливості ринку праці в Україні. Формування цивілізованого ринку праці й забезпечення ефективної політики зайнятості є тими основними питаннями, які необхідно розглядати в проблематиці соціально-економічного розвитку галузі та регіону. 7]

2. Нормування й оплата праці в АПК

2.1 Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу

Нормування праці — це розрахунок міри трудових затрат на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції.

У сучасних умовах нормування праці відіграє важливу роль в економіці, тому що є інструментом планування, обліку й аналізу трудозатрат і, відповідно, витрат підприємства. Застосування норм праці приводить до скорочення витрат на продукцію й ощадливе використання робочого часу, що впливає на анти витратний характер виробництва і, звичайно, на зростання прибутку.

Суть нормування праці полягає у розрахунку міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є вдосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, своєю чергою, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Завданням нормування праці є:

? встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

? впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;

? розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;

? проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва та продуктивності праці;

? перегляд норм праці внаслідок змін умов праці та проведення організаційно технічних заходів;

? впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

Досягнення зазначеної мети можливе за умов дотримання правил нормування праці, найбільш важливими з яких є:

1. Вивчення й аналіз природно-економічних умов та стану організації трудових процесів на підприємстві.

2. Узагальнення й аналіз передового досвіду організації праці на підприємстві та за його межами.

3. Урахування передових досягнень науки і техніки.

4. Охоплення нормуванням усіх категорій робітників;

5. Виробнича перевірка норм, систематичний аналіз їх виконання та поновлення.

Розрізняють нормативи і норми праці.

Норматив праці — це обґрунтований, централізовано розроблений показник затрат праці на основі багатьох проведених спостережень.

Норма праці — це норматив праці, скоригований на місцеві умови.

Дослідження трудових процесів і затрат робочого часу з метою їх нормування здійснюється за допомогою спеціальних спостережень. Залежно від змісту, форми запису, способу заміру та інших особливостей розрізняють фотографію робочого дня виконавця, спосіб моментних спостережень, хронометраж і фотохронометраж.

Фотографія (хронометраж) робочого дня — це такий вид спостережень, коли протягом зміни у хронологічній послідовності фіксуються трудові прийоми в порядку їх виконання і реєструється тривалість цих прийомів.

Залежно від кількості об'єктів спостереження фотографія робочого часу ділиться на:

§ індивідуальну — спостереження за діяльністю одного виконавця;

§ групову — спостереження за діяльністю групи працівників (3−5 осіб);

§ самофотографію — спостереження, яке проводить сам виконавець;

§ маршрутну — дослідження об'єктів, які постійно переміщуються з метою оцінки раціональності таких переміщень;

§ фотографію використання часу машин — доскональне вивчення роботи машин, що використовуються в процесі виробництва протягом зміни.

У процесі нормування іноді використовують спосіб моментних спостережень, що доцільно при спостереженні за відносно великою групою (10−15 осіб) виконавців. При цьому нормувальник обходить робочі місця виконавця за наперед визначеним маршрутом, послідовно фіксуючи через рівні проміжки часу, чим зайнятий той чи інший працівник у цей момент. Такий спосіб базується на ймовірності повторення виконання працівником тих чи інших робіт чи пристроїв у певний момент, причому враховують не тривалість елемента роботи, а кількість моментів роботи чи перерв. Потім за спостереженнями підраховується загальна сума моментів і визначається процентне відношення кількості моментів для конкретного елемента до загального їх підсумку. Результат дає уявлення про рівень зайнятості як окремих працівників, так і всієї групи працюючих, і намітити конкретні заходи по покращенню організації праці колективу.

Хронометраж — це спосіб вивчення використання робочого часу на виконання окремих часто повторюваних елементів операцій, які можуть бути розчленовані до прийомів, дій, рухів.

Хронометражними спостереженнями досліджують у міру необхідності

основні й допоміжні роботи, такі як повороти, завантаження сівалок насінням тощо. Точність замірів часу при хронометражі залежить від тривалості елементів трудового процесу, які вивчаються. При тривалості цих елементів до 10 с точність замірів повинна бути до 0,1 с, в інших випадках — до 1с. Техніка проведення хронометражу передбачає попереднє визначення перед спостереженням фіксажних точок, тобто моментів закінчення одного елемента і початку другого. Спостереження здійснюється двічі: в період найбільш повної працевіддачі виконавців і за 1,5 — 2 год до кінця зміни. Результати заносяться у хронокарту.

Кількість замірів, необхідних для достовірності й обґрунтованості результатів, залежить від тривалості елементів трудового процесу, за яким ведуться спостереження, їх особливостей, і становить від 4 до 40, а в сільському господарстві - 5 — 10 разів. Значення замірів трудових затрат, розміщених у послідовності виконання, називають хронорядом, який перед розрахунком нормативів праці випробовується на стійкість. Для цього крайні значення усуваються і потім визначається коефіцієнт стійкості хроноряду (К_ст) за такою формулою:

К_ст = Т_max / T_min

Т_max, T_min — відповідно, максимальне і мінімальне значення хроноряду.

Фотохронометраж — це вид спостереження, який поєднує в собі фотогра-фію робочого часу і хронометраж. Переваги фотохронометражних спостережень полягають у тому, що при їх проведенні забезпечується одержання як матеріалів фотографії робочого дня, так і хронометражних замірів за один і той же проміжок часу, чим досягається зниження трудомісткості нормувальної роботи.

При безпосередньому спостереженні нормувальник повинен правильно визначити характер поелементних операцій, які виконуються під час роботи, встановити причини перерв і втрат часу та ретельно, з прийнятою точністю занотувати їх у картку спостережного листа. Після закінчення спостереження обробляють спостережний лист, аналізують матеріали досліджень і визначають фактичні затрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу та перерв у роботі. 5]

2.2 Аналіз результатів проведених спостережень і розрахунок норм праці

Спостережний лист № 20

Індивідуальна фотографія ручних робіт на збиранні яблук

Дата спостереження: «___» ____________ 200__ р.

Час спостереження: з ___ год. ___ хв. до ___ год. ___ хв.

Обідня перерва: з __ год. ___ хв. до ___ год. ___ хв.

Місце спостереження: ______________ обл., ______________ р-н, назва підприємства.

Спостерігач (нормувальник): П.І.П. студента.

Вид роботи: збір плодів (яблук), віднесення до початку міжрядь.

Група робіт: ІV за t_пз; ІІІза t_обс; ІІІ за t_в.

Виконавці: П.І.П. працівника (працівників), спеціальність _________, освіта _________, стаж роботи _________, вік ________, інші дані ________.

Таблица

Таблица. Фактичний баланс робочого часу

Таблица. Проектний баланс робочого часу

Проектний баланс:

Шукаю час підготовчо-заключних робіт, організаційно-технічного обслугову-вання, відпочинку та оперативної роботи:

Т_ПЗ=t_ПЗ=8 хв., Т_ОБС=t_ОБС*Т_{ОПР (ПРОЕКТНЕ)}=2*5,83=11,66?12 хв.

Т_В=t_В*Т_{ОПР (ПРОЕКТНЕ)}=7*5,83=40,81?41 хв.

Т_ОПР= Т_{ОПР (ПРОЕКТНЕ)}*60=5,83*60=349 хв.

Визначаю погодинну продуктивність виконавця:

W=Q/T_ОПР=204,2/264:35=204,2/4+(24:35)/60=204,2/4,41=46,3 кг/год.

Шукаю норму виробітку на ручних роботах:

Н_ЗМ=W*(Т_ЗМ — (t_ПЗ+Т_ОП))/(60+(t_ОБС+ t_В))=46,3*(420 — (8+10))/(60+(2+7))=

=46,3*5,83=269,93 кг Шукаю основну і допоміжну роботи проектного балансу:

Ф.б. Т_ОПР — 100% 264:35 хв. — 100% П.б. 349 хв. — 100%

Т_О — х₁ 229:25 хв. — х₁=86,7% (303 хв.=)х₁ — 86,7%

Т_Д — х₂ 35:10 хв. — х₂=13,3% (46 хв.=)х₂ — 13,3%

Висновок: Тривалість робочої зміни фактичного балансу стано-вить 339:55 хвилин, що трохи менше від нормативної (420 хв.). Левову частку часу займає оперативна робота (264:35хв.), потім — підготовчо-зак-лючні роботи (35:15 хв.). Головний недолік — простої, які займають 34 хвилини.

2.3 Форми й системи оплати праці в АПК

Відповідно до Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» надані широкі права щодо встановлення форм, видів і сис-тем заробітної плати та необмежених державою розмірів у бік її збільшен-ня. Цим Законом визначено, що підприємство самостійно обирає форми, системи і розміри оплати праці його членів та інших працівників. Оплата праці здійснюється залежно від кількості та якості трудового внеску кож-ного члена підприємства і зумовлюється кінцевими результатами. Підприє-мство має право вільного найму працівників, їх оплата визначається за по-годженням сторін, але не може бути нижчою за встановлений державою мінімум заробітної плати незалежно від кінцевих результатів діяльності. 9]

Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець керує інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників. За формою виділяють почасову і відрядну. При почасовій формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час. При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки. Форми оплати праці відрізняються між собою за об'єктом нарахування зарплати (відрядна — виробітком або обсягом виконаних робіт, почасова — відпрацьовані людино-години). За способом виплат — основна, додаткова й преміювання.

Системи заробітної плати характеризують взаємозв'язок елементів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, премій за кількість і якість праці, кваліфікацію робітника, стаж його роботи, рівень виробництва продукції та ін. Системи оплати праці відрізняються між собою за способом поєднання основної, додаткової зарплати та преміювання. 5]

У статті 1 закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. 2]

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату і реальні доходи працівників.

Номінальна заробітна плата (грошова) — це є сума грошових коштів, що одержують робітники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості та якості витраченої ними праці. У зв’язку з існуванням товарного виробництва і одержанням предметів споживання працівником шляхом обміну зарплати на товари через торгівлю, заробітна плата має грошову форму.

Реальна заробітна плата — це є сукупність матеріальних і духовних благ, а також послуг, що є еквівалентом номінальної заробітної плати, вона залежить від розміру номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання та послуг.

Останнім часом заробітна плата зростає в основному за рахунок збільшення номінальної. Номінальна заробітна плата може зростати і при цьому реальна залишається на тому ж рівні чи навіть зменшується.

Реальні доходи працівників містять реальну заробітну плату і надходження з суспільних фондів споживання.

Почасова система оплати праці використовується в сільськогосподарських підприємствах і має свої різновиди: проста почасова, почасово-преміальна та за місячним посадовим окладом.

Проста почасова — заробіток (З _пп) залежить від тарифної ставки ©, що відповідає присвоєному працівникові тарифному розряду, та відпрацьованого ним часу (Ч):

З _пп = С * Ч

Почасово-преміальна — заробіток залежить від тарифної ставки ©, відпрацьованого часу (Ч) та премії за досягнення певних кількісних або якісних показників (П):

З _ППр = С * Ч + П

Оплата праці за місячними посадовими окладами застосовується щодо працівників, робота яких має стабільний характер і, як правило, щодо керівників та спеціалістів.

З _ППр = С * Ч + П Різновиди відрядної: Пряма відрядна — відрядний заробіток (З_В) розраховується множенням кількості виробленої продукції (ВП) на її розцінку (Р):

З_В = ВП * Р

Відрядно-преміальна - включає відрядний заробіток (З_ВП) і премії за досягнення результатів, що заохочуються (П).

З_ВП = З_В + П = ВП * Р + П

Чим більше перевиконання норм виробітку, тим більші доплати за кожну понаднормативну одиницю роботи. Така система набула назву відрядно-прогресивно-преміальної.

З_ПРОГ = Н_О * Ц_О + Н_П * Ц_П

Робота, виконана в межах встановленої норми (Н_О), оплачується за звичайними розцінками (Ц_О), а робота, виконана понад норму (Н_П), за прогресивно зростаючими розцінками (Ц_П).

Непряма відрядна система оплати праці застосовується для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників.

З_В = ВП * Р Суть акордно-преміальної системи оплати праці полягає в тому, що основна оплата праці здійснюється за такими показниками:

? обсяг виконаних робіт (відпрацьований час);

? кількість і якість виробленої продукції.

Перша її частина виступає у формі авансу, що може бути як відрядним — за обсяг виконаних робіт, так і погодинним — за відпрацьований час.

Друга частина — за кінцевий результат виробництва й формується за рахунок коштів збільшення тарифних ставок до 50% при визначенні розцінок оплати праці за продукцію. 5, с.346−349]

Преміювання є важливим засобом підвищення матеріальної зацікавленості працівників у покращенні кінцевих результатів господарської діяльності.

Складовими елементами організації преміювання на підприємствах (організаціях) є визначення показників, умов і розмірів преміювання, джерел виплати премій, періодичності преміювання, категорії персоналу, яким виплачують премії та порядку їх виплати. 12]

2.4 Організація оплати праці в рослинництві й тваринництві

Варіант № 20

Задача 1. Механізатор після закінчення училища працює 4-й місяць на тракторі ЮМЗ-6А в господарстві, що на Миколаївщині. На посіві цукрових буряків при діючій нормі праці - 13,6 га, механізатор фактично виконав: 1 день — 10,4 га, 2 день — 10,2 га, 3 день — 11,1 га, а за 4 день — 9,6 га. Наказом директора господарства норми виробітку для працівників, які щойно прийшли на виробництво після закінчення навчальних закладів знижені на 25% протягом 6-ти місяців роботи. Нарахувати заробітну плату механізатору по днях і разом, виходячи з 2 розряду тарифної сітки.

Задача 2. Визначити акордну розцінку колективу працівників за продукцію.

Посівна площа 540 га, урожайність цукрових буряків — 290 ц/га, робота оплачується по 3 розряду тракториста-машиніста на Київщині (поліська зона). Доплата за продукцію становить 20%.

Задача 3. Жінка-механізатор, яка працює в лісостеповій зоні Житомирщини, виконала обсяг польових робіт: у 1 день — 8,2 га, 2 день — 9,5 га, 3 день — 8,5 га. В господарстві діюча норма праці - 10 га. Нарахувати заробітну плату по днях і за період, якщо робота тарифікується по 5 розряду тарифної сітки.

Задача 4. Нарахуйте щоденний і сукупний заробіток двом трактористам-машиністам, що обслуговують комбайновий агрегат на збиранні цукрових буряків на Полтавщині за таких умов. Комбайновий агрегат обслуговують 2 трактористи: один з них 1 класу (тарифний розряд — 6), другий — 3 класу (тарифний розряд — 4). Норма виробітку 5,2 га, в перші дні масового збирання урожаю фактичний виробіток на агрегаті становив: 1 день — 4,8 га, 2 день — 5,6 га, 3 день — 5,9 га, 4 день — 5,8 га, 5 день — 6,0 га.

Задача 5. Встановити акордні розцінки за продукцію для доярки. Доярка обслуговує 36 корів з плановою продуктивністю 2750 кг і виходом 92 голови телят на 100 корів. Оплата доярки тарифікується по 4 розряду тарифної сітки. Доплата за продукцію — 25%. Акордний фонд оплати праці розподіляється на молоко (90%) та приплід (10%).

Задача 6. Оператор фактично обслуговує 24 підсосних свиноматок. Одержав і зберіг до відлучення 272 голови поросят вагою 32,5 ц. Розцінка за 1 кг живої ваги при відлученні поросят становить 5,1 грн. До кінцевого розрахунку оператору за догляд виплачували аванс по 46,5 грн. за голову свиноматок в місяць. Визначити суму доплати (кредиту на наступний рік) за продукцію при кінцевому розрахунку.