Розумове виховання

Міністерство науки і освіти України Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди Кафедра загальної педагогіки

Курсова робота

на тему: Розумове виховання

студентки Біцман Юлії Віталіївни Перевірила: к.пед.н., Вакуленко Т.С.

Харків-2011

Зміст

• Вступ
• Розділ I. Теоретичні засади реалізації напряму розумового виховання
• 1.1 Розумове виховання як один із напрямків виховання
• 1.2 Шляхи реалізації розумового виховання
• Розділ II. Проблеми організації розумового виховання на уроках іноземної мови в середній школі
• 2.1 Специфіка уроку іноземної мови як фактор, що забезпечує розумове виховання школярів
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• Сучасна Україна — це молода, незалежна держава, що знаходиться на етапі розвитку та розбудови. І саме зараз, як ніколи, нашій державі потрібні молоді, освічені, виховані робітники та спеціалісти. Для ефективної роботи з сучасною технікою потрібні глибокі та міцні знання, високо розвинуте мислення, здатне до швидкого аналізу, логічного виведення суджень, необхідних для прийняття вірних рішень, широкий світогляд. Цьому сприяє розумове виховання особистості учня.
• Проблема розумового виховання бере початок ще з давніх часів. Нею приймалися і давні філософи, і прогресивні діячі епохи Відродження, і провідні педагоги XIX і XX століть, вона ж залишається актуальною і досі. Робота багатьох педагогів минулого та сучасності направлена на дослідження цього питання — реалізацію розумового виховання. Визначивши, що виховання це різнобічний розвиток особистості, її фізичних і духовних сил, знань та вмінь, культури поведінки та моральних норм, педагоги погоджуються, що розумове виховання все ж таки займає провідне місце у формуванні всебічно вихованого громадянина України. Такі видатні педагоги як Я. А. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, А.В. Дістервег, М. Монтесорі Г. С. Сковорода, К. Д. Ушинський та багато інших у своїх педагогічних працях займалися дослідженням розумового виховання. І звичайно не можна не згадати В. О. Сухомлинського, який своїми дидактичними матеріалами, практичними порадами та власним прикладом, вніс надзвичайний вклад в вивчення питання розумового виховання і, власне, реалізації його шляхів на практиці.
• Таким чином можна зазначити, що питання розумового виховання було і є актуальним. Бо воно забезпечує розвиток і виховання розумних, ерудованих людей, потреба в яких була, є і буде завжди. Саме через актуальність та значущість проблеми, темою курсової роботи було обрано «Розумове виховання».
• Об'єктом дослідження є виховний процес у середній школі (досить широка категорія, що включає в себе різні напрями, принципи, засоби та методи).
• Предметом дослідження є особливості розумового виховання (мета, засоби реалізації, значення).
• Мета дослідження полягає в вивчені особливостей, виділенні основних питань, узагальнені теоретичного та практичного доробку видатних педагогів, щодо проблеми розумового виховання; шляхи реалізації розумового виховання у сучасній середній школі.
• Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

1) проаналізувати теоретичні доробки та практичні поради закордонних та вітчизняних педагогів за допомогою обробки літератури з даного питання;

2) визначити поняття виховання, його структуру та значення;

3) дослідити такий змістовний аспект виховання, як розумове виховання, його мету та значення;

4) знайти та виділити шляхи реалізації розумового виховання;

5) дослідити специфіку уроків англійської мови у середній школі як фактор, що забезпечує розумове виховання школярів.

Розділ I. Теоретичні засади реалізації напряму розумового виховання

1.1 Розумове виховання як один із напрямків виховання

Виховання — процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. [4; с26] «Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, — писав А. С. Макаренко, — причому в поняття „характер“ я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання — геть усю картину людської особистості…». 13; с105]

У широкому розумінні виховання — це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входить як спеціально організований вплив виховних закладів, так і соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця. 5;с.53]

Визначаючи завдання і мету виховання видатні педагоги наголошували на різних значущих факторах. Так, наприклад, узагальнюючи завдання виховання, Я. А. Коменський наголошував, що справжнє виховання повинно зробити людину, яка знає усі речі і саму себе; є володарем речей і самої себе, все виводить з Бога, джерела всіх речей; має здорове тіло. На думку Я. А. Коменського, цьому відповідає наукова освіта, доброчинність і моральність, релігійність, або побожність, фізичне виховання. 8;с.63] Дж. Локк визначив пріоритет фізичного загартовування у вихованні джентльмена, аргументував він свою позицію так: «Здоров'я необхідне для наших справ і для нашого добробуту». 8;с.83] Ж.-Ж. Руссо вбачав завдання виховання у створенні людини. «Оскільки у природному стані всі люди вільні, то їх спільне призначення — бути людиною. Я хочу виховати не чиновника, не солдата, не суддю, не вченого, а людину. Жити — це ремесло, якому я хочу навчити її». Виховання має готувати людину до активної суспільної діяльності, до боротьби, щоб людина могла мужньо і стійко долати перешкоди і залишатися людиною. Навчити жити — у цьому сутність і значення виховання. 8;с.89] У своїх педагогічних працях А.В.Дістерверг визначаючи сутність виховання особистості дитини, основною метою виховання визнав виховання гуманних людей і свідомих громадян, виховання в них любові до всього людства і свого народу. 8;с.115] У визначенні мети виховання С. Ф. Русова як структурні компоненти у формуванні гармонійної особистості визначила розумове, моральне, естетичне, трудове і фізичне виховання, які вона розглядала в тісному взаємозв'язку і взаємодії. Підсумувати Головну мету виховання можна витримкою з державної національної програми «Освіта: Україна XXI століття», де вона визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну свідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. 12;с30]

Визначивши, що виховання має сприяти всебічному, гармонійному розвитку особистості, тобто мету виховання, ми можемо говорити про напрями реалізації які вона визначає. Так, розвиток особистості передбачає:

ѕ виховання вільної особистості, яка має високий рівень самосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спадщину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;

ѕ виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потребу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;

ѕ виховання практичної особистості, яка володіє основами економіки, комп’ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров’я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім'ї. [12;с.30−31]

Ефективність виховного процесу, спрямованого на забезпечення сприятливого для самореалізації дитини середовища, формування громадянина демократичного суспільства, доброго сім'янина, сумлінного і відповідального працівника, споживача духовної культури і т.ін. залежить також від реалізації основних принципів, тобто тих вимог, які визначають мету, зміст, методи, організацію виховання. Принципи базуються, з одного боку, на закономірностях та особливостях процесу виховання, а з другого — на вимогах суспільства до мети, змісту, засобів і методів виховної діяльності. [12; с.32]

Виділяють такі напрями виховання:

ѕ Громадянське виховання;

ѕ Моральне виховання;

ѕ Розумове виховання;

ѕ Екологічне виховання;

ѕ Статеве виховання;

ѕ Правове виховання;

ѕ Економічне виховання;

ѕ Трудове виховання;

ѕ Естетичне виховання;

ѕ Фізичне виховання; [4;с.290]

Про кожний з цих напрямів можна говорити як про оду із складових частин всебічного розвитку особистості, підготовки її до життя і праці. Не можна визначити найголовніший, або найменш значущий напрям виховання. Ще давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети виховання. Всебічний розвиток особистості передбачає «розвиток різних боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань». [12;с.28] Ця думка залишається актуальною і в наш час. І справді, чи можливо уявити собі виховану людину, що не слідує моральним нормам, чи без певного багажу знань та умінь або ж не цінуючи витвори мистецтва та літератури? На це питання ми бачимо лише однозначну відповідь, ця відповідь — ні. Можна лише сказати, що на думку деяких педагогів можна визначити основний напрям виховання (так, наприклад, Дж. Локк визначав пріоритет фізичного виховання), який безумовно «співпрацює» з іншими напрямами, але є вирішальним.

Одним з напрямів виховання є розумове виховання учнів.

Розумове виховання дітей у системі задач навчання вважалося радянськими педагогами, методистами XIX століття пріоритетним. Для дидактики того часу характерним було обґрунтовування виховних, розвиваючих можливостей процесу навчання. Воно мало особливу цінність, якщо у ході навчально-пізнавальної діяльності у учнів формувалось критичне мислення. Значний доробок в розроблення теоретичних основ розумового виховання внесли такі видатні особистості, як М.І. Пірогов, К. Д. Ушинський, Н. Ф. Левицький, Н. А. Корф, С.І. Миропольський, П.Ф.Каптерєв, Х. Д. Алчевська, Б.Г. Грінченко та інші. Всі вони стверджували про необхідність глибоких, міцних знань і не без підстави вказували на прямий зв’язок пізнавального інтересу і якості знань. 7;с.53]

Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність вихователя на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці. 4;с.60]

Розумове виховання відбувається у процесі набування наукових знань, а не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на національній гордості та активності життя громадянина суверенної України, його інтересах, творчій праці. 15;с.60]

Педагоги минулого вбачали мету розумового виховання в розвитку цікавості до пізнання, допитливості, культури розумової праці, у підведенні під систему знань міцного фундаменту світогляду. Своєю задачею вони також вважали озброєння учнів способами діяльності, направлених на задоволення потреб у знаннях. 7;с.53]

Так В. А. Сухомлинський писав, що у процесі навчання та виховання здійснюється головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток. «Ми повинні прагнути до виховання гнучкої, жвавої думки, — думки, що відбуває рух самого життя», — писав відомий педагог А.П. Пінкевич. Як без знання азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої жвавої думки неможливе розумове виховання. 23;с.215]

З’ясувавши головну мету розумового виховання, треба дати визначення поняттю розумовий розвиток. Розумовий розвиток — процес розвитку, вдосконалення інтелектуальної сфери і пізнавальних здібностей людини. 5;с.290]

Основними завданнями розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. 12;с.113] Мислення — це опосередковане та узагальнене пізнання людиною предметів, фактів, явищ, об'єктивної дійсності в її суттєвих зв’язках та відношеннях.

У сучасній педагогічній технології розрізняють такі види мислення:

ѕ діалектичне — вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових;

ѕ логічне — встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему;

ѕ абстрактне — абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять;

ѕ узагальнююче — знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ;

ѕ категоріальне — вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності;

ѕ теоретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв’язків;

ѕ індуктивне — рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків;

ѕ дедуктивне — рух думки від загального до окремого;

ѕ алгоритмічне — неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату;

ѕ технічне — розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів;

ѕ репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв’язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне — самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення;

ѕ системне — здатність виявляти зв’язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства. [4;с.60]

Також розумове виховання передбачає вирішення таких завдань, як:

1) накопичення фонду знань як умови розумової діяльності;

2) оволодіння основними розумовими операціями;

3) формування інтелектуальних умінь, що характеризують розумову діяльність;

4) формування національної свідомості.

Тепер ми дамо визначення цих завдань.

1) Накопичення фонду знань — передбачає, перш за все, оволодіння конкретним навчальним матеріалом: фактами, термінологією, символами, іменами, назвами, датами, поняттями різного виду, зв’язками і залежностями, правилами, закономірностями, законами, формулами, теоріями…

2) Оволодіння основними розумовими операціями. До них належать:

ѕ аналіз — розумове розчленування цілого на частини або відокремлення окремих якостей цілого;

ѕ синтез — розумове об'єднання частин предметів або окремих сторін явищ, їх ознак, якостей;

ѕ порівняння — встановлення єдності та різниці між предметами або явищами за якою-небудь ознакою чи кількома ознаками, визначення в певній послідовності їх сутності;

ѕ класифікація (систематизація) — розподіл предметів або явищ за групами ознак в залежності від подібності або різниці між ними.

3) Формування інтелектуальних умінь. До них відносять навчальні уміння: загальні та самостійні, а також культуру розумової праці.

Загальні уміння використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів, вони включають:

ѕ вміння читати;

ѕ слухати;

ѕ усно висловлювати свої думки;

ѕ писати;

ѕ працювати з книгою.

Спеціальні уміння необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі. До спеціальних умінь можна віднести:

ѕ уміння читати ноти, карти, креслення;

ѕ математичні уміння з рахунку;

ѕ вміння слухати музикальні твори;

ѕ уміння записувати формули, нотні знаки;

ѕ уміння користуватися словниками, довідниками тощо. 15;с.62−63]

До формування інтелектуальних умінь також відноситься культура розумової праці.

Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової праці, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і та ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам’яті та використання різних її видів — логічної, моторної та зорової; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах. [4;с.114]

4) Наукові основи національної свідомості закладаються в процесі засвоєння школярами основних ідей народознавства. [15;с.64]

Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світогляду учнів. Науковий світогляд — це не тільки система поглядів на світ, що панує у даному суспільстві чи ідеологія данного классу, але й суб'єктивний стан індивідуума, що проявляється у його думках, почуттях, волі, діяльності. 23;с.216] Науковому світогляді притаманні: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та природи, гуманістичний характер. 4;с.114−115]

Проаналізувавши основні складові розумового виховання можна побачити, що це досить складна і об'ємна категорія, вивчення якої включає в себе різні важливі аспекти, значущість яких має бути врахована при реалізації шляхів розумового виховання.

1.2 Шляхи реалізації розумового виховання

Перетворення знань на світоглядні погляди і переконання тісно пов’язане з формуванням в учнів системного ставлення до дійсності та до себе. Тому виховна робота повинна передбачати створення умов, в яких учень мав би змогу виявити своє ставлення до подій, явищ, що сприятиме формуванню єдності слова і діла, світогляду і поведінки, активної життєвої позиції. 4;с.115]

Розумове виховання здійснюється безперервно: під час цілеспрямованого навчання, гри, праці, розв’язання життєвих ситуацій, спілкування з дорослими і ровесниками, при сприйманні й усвідомленні матеріалу, що надходить через засоби масової інформації. 5;с.290] Найінтенсивніше розумовий розвиток учнів відбувається під час навчання. Воно здійснюється в процесі засвоєння змісту навчального матеріалу та організації пізнавальної діяльності школярів. 15;с.64] Особливе значення при цьому мають такі типи завдань:

ѕ дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка експерименту, пошуки відповіді у науковій літературі, екскурсії та експедиції і т.ін.);

ѕ порівняльні, що свідчать про подібність або відмінність понять, складних явищ;

ѕ спрямовані на впорядкування мислитель них дій, а також користування алгоритмами або самостійне їх складання;

ѕ аналіз і узагальнення ознак для включення явища в певний клас чи вид;[4;с.114]

ѕ завдання, що вимагають вибір рішення із числа запропонованих. 15;с.64]

Основними формами організації та реалізації розумового виховання є нестандартні уроки. Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. [27]

Серед нестандартних уроків виділяються:

1) Уроки змістовної спрямованості, їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу — уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції;

2) Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами), їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.

3) Уроки міжпредметні. Мета їх — «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

4) Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

5) Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року.

6) Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-пресконференції, уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зівставлення точок зору.

7) Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

8) Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов’язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

9) Уроки з різновіковим складом учнів, їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

10) Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки — «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Проте деякі вчені вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче впливають на учнів, оскільки дають можливість маніпулювати життям інших людей без одночасного підкорення системі стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному житті. В іграх єдиним стимулюючим началом є боязнь бути низько оціненим товаришами або педагогом. Багато хто з педагогів недооцінює дидактичний ефект навчальних ігор, хоч і визнає їх роль у підтриманні в учнів пізнавального ентузіазму.

11) Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п'єси, п'єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми — діяльність, де неформальна драма створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв’язки з літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо. Проте деякі педагоги застерігають від надмірного захоплення драматизацією, зокрема, при вивченні історії, що може зашкодити серйозному аналізу історичних подій.

12) Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації, самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості. 29]

Проаналізувавши особливості нестандартних уроків, зазначимо, що успішність їх проведення цілком залежить від підготовки до них як з боку вчителя, так і зі сторони учнів. до того ж треба зважати на те щоб вони несли не тільки розважальний, але й навчальний характер.

Також розумове виховання може бути реалізованим через позаурочну роботу з учнями. Незалежно від змістовного наповнення вони забезпечують умови для обговорення питань і проблем, що мають для учня життєве значення, розвитку діалогу, формування уміння висловлювати свою думку, вислухати інших, наводити аргументи, оцінювати їх вагомість, шукати протиріччя тощо.

У позакласній роботі з цією метою використовують: сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні аукціони, ринги, захисти фантастичних проектів, конкурси, олімпіади, ярмарки творчих робіт, КВК, фестивалі тощо. 28]

І звичайно реалізація розумового виховання не можлива без участі у ній учителя. В. О. Сухомлинський світлом, джерелом, першим стимулом інтелектуального життя колективу вважав вчителя. Саме від його багатства знань, думок, інтересів, ерудиції залежить сам факт існування інтелектуального життя. В молодшому віці вчитель для дитини — першовідкривач світу речей та уявлень, в юності - відкривач світу ідей. 22;с.412] В жодному разі вчитель не має вбачати мету навчання в тому, щоб учні будь-якими способами оволоділи програмним матеріалом. Не можна ефективність способів, методів навчання оцінювати лише по тому, яким об'ємом знань оволоділи учні. Мета, що вчитель ставить перед учнями, має заключатися у тому, щоб процес оволодіння знаннями забезпечував оптимальний рівень загального розвитку, а загальний розвиток, досягнутий в процесі навчання, сприяв більш успішному оволодінню знаннями. 23;с.247]

Проаналізувавши теоретичні доробки та практичний досвід В. О. Сухомлинського ми вважаємо можливим сформулювати основні вимоги до шляхів реалізації розумового виховання:

ѕ давати учням глибокі наукові знання;

ѕ формувати знання, погляди і переконання головним чином у практиці, у творчій праці;

ѕ постійно орієнтувати учнів на необхідність впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво;

ѕ постійно розвивати інтерес до знань, до формування наукового світогляду як серцевини самосвідомості людини, як теоретичної основи її пізнавальної і практичної діяльності. 2;22;23;24]

Слідуючи цим порадам, основаним на власному досвіді видатного педагога Василя Сухомлинського, використовуючи завдання та уроки, описані нами вище, ми вважаємо за можливе втілити у життя розумове виховання учнів.

розумове виховання урок школяр

Розділ II. Проблеми організації розумового виховання на уроках іноземної мови в середній школі

2.1 Специфіка уроку іноземної мови як фактор, що забезпечує розумове виховання школярів

Повноцінне розумове виховання може бути здійснено лише при умові, що здобутком учнів стануть найбільш цінні інтелектуальні багатства людства. Практична задача школи — добитися того, щоб в розумовому вихованні учнів належне місце посідали основи наук про природу і труд, про людський організм і мислення, про суспільство і духовне життя людини, про мистецтво. 23;с.234]

В.О. Сухомлинський вважав, що значне місце в розумовому вихованні посідає іноземна мова. Він писав: «Нашим ідеалом є те, щоб учні відчували живе слово іноземної мови, вкладали в вивчені слова та словосполучення ті уявлення, почуття, думки, які вклав в них народ. Виховну роль іноземної мови ми бачимо в тому, щоб слово мови іншого народу жило в думці дитини, щоб для усвідомлення змісту прочитаного або почутого не завжди був потрібен переклад. Ось чому ми прагнемо до того, щоб словами і словосполученнями діти оволодівали в живому спілкуванні."[23;с.246−247]

Для того, щоб з’ясувати що саме в іноземній мові, безпосередньо в англійській, сприяє розумовому вихованню школярів ми розглянемо основні складові мови та способи її вивчення.

Перш за все ми розглянемо вивчення лексики англійської мови, бо основою будь-якої мови є слово. Лексика (від грец. Lexicos — той, що відноситься до слова) — словниковий склад мови. 30]

Вивчення словникового запасу англійської мови може вестися за різними напрямками. Всю лексику англійської мови можна класифікувати за наступними критеріями:

ѕ з точки зору структурного складу;

ѕ з точки зору стилістики;

ѕ за подібністю значень;

ѕ за подібністю форми. 31]

Нас цікавлять саме вправи, які б розумово розвивали учнів. Опрацювавши інформацію у журналах, в Інтернеті [29,31], поспілкувавшись з вчителями англійської мови та використавши власний досвід у викладанні англійської мови, ми виділили ряд порад та завдань на вивчення нової лексики, що сприяють розумовому вихованню учнів в процесі вивчення англійської мови:

ѕ слід запам’ятовувати англійські слова в контексті;

На практику це можна втілити за допомогою читання нового тексту. Учень читає незнайомий текст, для роботи з текстом йому необхідний словник, але частина незнайомих слів не повинна перевищувати 30%, тобто загальний зміст для нього зрозумілий, але переклад окремих слів визиває труднощі. Опрацювавши текст вдома, учень приходить на урок, де цей текст читається перекладається, з’ясовуються незрозумілі моменти. Під час читання тексту вчитель пропонує підкреслити нові словосполучення та вирази, що мають бути вивчені учнем.

ѕ для кращого запам’ятовування нових слів та словосполучень слід виконати певні вправи з ними;

Так, наприклад, вчитель може задати написати речення, використовуючи нові слова. Це можуть бути просто речення на англійській мові, питальні речення, при відповіді на які мається на увазі використання нових слів, речення з пропусками (gap-sentences), де пропуски — це нові слова, або речення, що треба перефразувати і використати знову ж таки нові слова. Кількість заданих речень має залежати від віку учнів. Так, наприклад, учням 5 класу можна задати написати 15 речень (по 5 речень кожного виду), а учням 11 класу 40 речень (по 10 речень кожного виду). Щодо перевірки цих речень ми також пропонуємо два способи в залежності від віку дітей. Якщо для учнів 5−8 класів краще перевіряти таке завдання колективно, тобто один учень читає, а інші пробують знайти правильне слово, то для учнів 9−11 класів ми пропонуємо індивідуальну перевірку завдання. Тобто учні, що сидять парами опрацьовують речення самостійно, по черзі задаючи завдання. Такий варіант роботи зекономить час і дасть можливість учителю приділити час тим учням, які не встигають. Під час цієї парної роботи вчитель ходить по класу і по черзі слухає всіх учнів, допомагаючи і виправляючи помилки.

Для учнів старших класів може бути використане ще одне завдання — написання твору з новими словами. Краще щоб вчитель давав тему твору, а учням лише залишається ввести нові слова у твір. До того ж ефективно для запам’ятовування буде розказувати цей твір, а не просто читати.

ѕ переказ тексту, де зустрілись нові слова;

Опрацювавши таким чином нові слова, учень запам’ятовує десь 85−90% слів, в залежності від того як ефективно він працював. Для кращого закріплення цих слів ми пропонуємо переказ тексту, де зустрічались нові слова, з обов’язковим їх використанням. Це завдання може бути урізноманітнено за допомогою переказу від різних дійових осіб. Знову ж таки в залежності від віку учнів можна або заздалегідь визначити дійову особу, або, якщо це учень старшого класу, зробити це саме на уроці.

ѕ краще запам’ятовуються групи слів, пов’язані за значенням;

Тому вчителю краще об'єднати слова за темами. Наприклад, у тему «Моя сім'я» слід внести іменники, що називають родичів, дієслова, що відповідають заняттям членів сім'ї (це може бути: бабуся в’яже, дідусь читає газету, сестричка грається і т.п.), та прикметники що означають якості родичів (мама — добра, братик — веселий і т.п.)

ѕ використання нових слів у діалогах;

В залежності від віку учнів це можуть бути або спонтанні діалоги, або написані вдома. Під спонтанними діалогами ми маємо на увазі діалоги, тему яких вчитель повідомляє на уроці, дає декілька хвилин на підготовку і учні виступають.

Розумовому вихованню учнів сприяють і різні види діяльності. Різноманітна діяльність, як не можна краще, використовується на уроках англійської мови. На уроці іноземної мови ми пропонуємо використовувати аудіо та відеоматеріали. Особливу увагу ми хочемо приділити перегляду фільмів на англійській мові. Для ефективнішої роботи з відеоматеріалами ми виділили декілька порад, що допоможуть розумовому розвитку учнів:

ѕ фільм слід вибирати в залежності від віку та рівня англійської мови учнів. Можна використовувати для перегляду як повнометражні фільми (їх перегляд можна розділити на декілька уроків), так і спеціальні учбові, що розраховані на певний рівень знань глядачів;

ѕ звичайний фільм краще дивитися з субтитрами. Якщо рівень знання початковий, то українськими, якщо середній — англійськими;

ѕ фільм краще дивитися два рази. Наприклад перший раз на уроці з субтитрами, а другий без субтитрів вже дома;

ѕ до фільму повинні бути підготовлені завдання, це може бути: відповіді на питання, характеристика героїв, опис сюжету і т.п.

Далі ми хочемо приділити увагу граматиці англійської мови. Вивчення граматики — це фундамент, на якому будується знання. Слова — це як частини машини, граматика — те, на чому всі ці частини кріпляться. 32] На нашу думку вивчення граматики сприяє розвитку логічного мислення, розвиває в учнів вміння діяти за шаблонами, пам’ять.

Також завдяки англійській мові можуть бути розвинені навики вираження думки у письмі. Вчитель може як задавати написання твору чи переказу, так і письмового перекладу тексту.

І, звичайно, мову не можливо уявити без розмов. Вивчення англійської мови сприяє розвиненню комунікативності. взагалі іноземна мова і вивчається для спілкування з представниками інших країн та культур. Тому ми вважаємо за потрібне приділяти говорінню значну частину уроку, це можна зробити за допомогою таких завдань:

ѕ відповіді на питання;

Варіації цього завдання найрізноманітніші. Це або відповіді на питання до прочитаного тесту, побаченого фільму, або запитання що стосуються теми що вивчається (наприклад, вивчаючи тему «My family» доцільними будуть питання про стосунки, традиції та звички в сім'ї). Можуть бути поставлені чергові питання типу Who is absent today? Who is on duty today? What is the weather like today? і тому подібні, якщо це учні старших класів, то питання можна урізноманітнити: до питання «Who is absent today?» додати питання «Why?», «When he/she is going to come?», «Who has seen him/her recently?».

ѕ діалоги на уроці;

Вони можуть бути підготовлені чи спонтанні, розказані з опорою на написані примітки.

ѕ переказ;

Краще за все, щоб при переказі учень висловлював власну думку, або переказуючи від однієї з дійових осіб, вкладав емоції, слова, що були б характерні для цього героя. Переказувати можна не лише конкретний текст, а й декілька текстів, що якось пов’язані між собою, порівнювати їх героїв та вчинки.

Як ми можемо побачити з усього вище згаданого, специфіка уроків англійської мови якнайкраще забезпечує розумове виховання школярів. При вивченні мови все ніби створено для розумового розвитку учнів, це і вивчення лексики та граматики, можливість урізноманітнити заняття, розвиток комунікативності, вмінь виражати думки у письмовому вигляді, працювати з книгою і багато іншого. І саме тут, на нашу думку, важливу роль відіграє вчитель, саме йому треба вміло і правильно розробити та організувати роботу на уроці, щоб кожен учень міг отримати максимально великий запас знань, умінь та навичок лише за 45 хвилин шкільного уроку.

Висновки

Дослідивши питання розумового виховання ми підтвердили своє припущення щодо актуальності цієї проблеми у сучасній середній школі. Ми дійшли висновку, що питання розумового виховання є одним із найважливіших у сучасній педагогіці, і, як видно із величезного доробку педагогів минувшини з цієї проблеми, займало значне місце в дослідженнях минулих століть.

Мета курсової роботи була з’ясована. Ми виділили основні питання, узагальнили теоретичну та практичну роботу таких видатних педагогів як Я. А. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, А.В. Дістервег, М. Монтесорі Г. С. Сковорода, К. Д. Ушинський і В. О. Сухомлинський та деяких інших, щодо проблеми розумового виховання;дослідили шляхи реалізації розумового виховання у сучасній середній школі.

В результаті аналізу літератури з даної теми ми визначили поняття виховання, його структуру та значення; дослідили такий змістовний аспект виховання, як розумове виховання, його мету — розвиток цікавості до пізнання, допитливості, культури розумової праці, у підведенні під систему знань міцного фундаменту світогляду; завдання: розумовий розвиток школяра, розвиток мислення, накопичення фонду знань, оволодіння основними розумовими операціями;формування інтелектуальних умінь, формування національної свідомості; та панівне значення, що має розумовий аспект у всебічному вихованні особистості. Також ми знайшли та виділити шляхи реалізації розумового виховання: типи завдань, що сприяють інтелектуальному розвитку, види нестандартних уроків, позакласна діяльність.

Опрацювавши другу частину курсової роботи, ми дослідили специфіку уроків англійської мови у середній школі як фактор, що забезпечує розумове виховання школярів. А саме виділили основні складові при вивченні іноземної мови і базуючись літературі, інформації з Інтернету, порадам вчителів та власному досвіді виділили до кожної складової ті типи завдань, що можуть найкраще сприяти розумовому розвитку учнів. Завдання, описані в експериментальній частині курсової роботи базуються на власному досвіді і були успішно втілені в життя.

Підсумовуючи вищесказане можна сказати, що мета курсової роботи з теми «Розумове виховання» була успішно досягнута при вирішені поставлених завдань.

Список використаних джерел

1. Богоявленский Д. Н., Менчинская Н. А. Психология усвоения знаний в школе. М, 1959.

2. Бойко А. М. 20 видатних українських педагогів: Наук.- метод. посіб./Бардінова В.Д., Бойко А. М., Борщ Ж. В. та ін./за ред. А. М. Бойко.-Полтава:АСМІ, 2002.-451с.

3. Болдырёв Н. И. Методика воспитательной работы в школе. — М., 1981.

4. Волкова Н. П. Педагогіка: Навчальний посібник. Видання 2-ге, перероблене, доповнене — К.: Академвидав, 2007.-616с.

5. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. 376с.

6. Золотухіна С. Т. Виховуюче навчання: (Спецкурс з історії педагогіки)-Харків:ХГІ «НУА», 1194.-168с.

7. Золотухина С. Т. Педагоги пришлого об умственном воспитании детей в сб.: «Мастерская гуманности». Инф. Вестник № 4 Х., 1996

8. Історія педагогіки/ [Білецька С.В., Білик В.М., Борисенко Н. О. та ін.]; під редакцією Г. В. Троцко.- Х., 2008; 545с.

9. Калмыкова З. И. Вопросы активизации мышления и творческой деятельности учащихся. М., 1964.

10. Каптерев П. Ф. Избранные педагогические сочинения/Под ред. А. М. Арсеньева.- М.: Педагогика, 1982.

11. Крутецкий В. А. Психология обучения и воспитания школьников.-М:Просвещение, 1976

12. Лозова В.І., Троцко Г. В.Теоретичні основи виховання, навчання: Навчальний посібник/Харк.держ.пед.ун-т ім.Г.С. Сковороди-2-е вид., випр. І доп.-Х.: «ОВС», 2002.-400с.

13. Макаренко А. С. Твори в 7-ми т.-т.5- К., 1954.

14. Миропольский С. И. Дидактические очерки. Ученик и воспитывающее обучение в народной школе.- СПб.: Изд. И. Скороходова, 1890.

15. Падалка О. С. Педагогічні технології/Навч.посібн. для вузів-К., 1995

16. Педагогічна енциклопедія. — 1996. Т.3. — Стаття «Педагогіка»

17. Пирогов Н. И. Избранные педагогические сочинения/Сост. А. Н. Алексик, Г. Г. Савенюк.- М.: Педагогика, 1985.

18. Подласый И. П. Педагогика.-М., 1999.

19. Развитие учащихся в процессе обучения. Сб. под ред. Л. В. Занкова. М., 1963.

20. Рожков М. И., Байбородова Л. В. Организация воспитательного процесса в школе.- М., 2000.

21. Смирнов В. И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях.- М., 1999

22. Сухомлинский В. А. Избранные произведения: В 5-ти т./ Редкол.: Дзеверин А. Г. (пред.) и др.- К.: Рад школа, 1979.-Т.3.1980.Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. Письма к сыну.719с.

23. Сухомлинский В. А. Избранные произведения: В 5-ти т./ Редкол.: Дзеверин А. Г. (пред.) и др.- К.: Рад школа, 1979. Т.4. Павлышская средняя школа. Разговор с молодым директором школы.1980.670с.

24. Українська педагогіка в персоналіях: У двох книгах/ за ред.О.В. Сухомлиньської.К.:Либідь, 2005.-Кн.1.-662с.; Кн.2.-55с.

25. Ушинский К. Д. Собрание сочинений/Под ред. А. М. Елагина и др.- М.:-Л., 1948.

26. Харламов И. Ф. Педагогика: Учебное пособие.- М., 1997.

Електронні ресурси:

27. http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/784/61/

28. http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/784/90/

29. http://teacher.at.ua/publ/nestandartni_uroki/39−1-0−4013

30. http://uk.wikipedia.org/wiki/

31. http://angliyska-mova.com/leksika-anglijjsko%D1%97-movi/

32. http://osvita.ua/languages/tehnol/5555