Особистi мiркування. 
Поезiя, близька моєму серцю (за лiрикою Володимира Сосюри)

Ми називаємо їх «печалi бронзове лиття» (Володимир Сосюра, Максим Рильський) Погожий сонячний день 21 червня 1941 року. Природа наливається життєдайною силою в цю благодатну пору раннього лiта. Колосяться хлiба, радуючи серце селянина-трудiвника. Над рiдною землею повiльно спускається лiтнiй вечiр. Спалахують мiрiади електричних вогнiв, з широко вiдчинених вiкон шкiл линуть веселi мелодiї. Це учнi-десятикласники, отримавши атестати зрiлостi, прощаються з рiдною школою на традицiйному випускному вечорi.

Та от на свiтанку тої далекої чорної недiлi з безхмарного неба поле-тiли на нашу землю ворожi бомби. Почалася Велика Вiтчизняна вiйна.

Тяжкi випробування випали на долю нашого народу в цi роки.

25 письменникiв України загинули на вiйнi смертю хоробрих. Серед них Олекса Десняк, Микола Трублаїнi, Микола Шпак та iншi.

Героїчнi подвиги захисникiв Вiтчизни яскраво вiдображенi в художнiй лiтературi. Радянського воїна на подвиг кликали священне почуття любовi до рiдної Батькiвщини, дружба наших народiв i непохитна вiра в перемогу над нiмецько-фашистськими загарбниками.

У першi роки Великої Вiтчизняної вiйни Максим Рильський, звертаючись до сплюндрованої ворогом України, утверджує її нездоланнiсть, бо запорукою цього є дружба наших народiв-братiв:

…Україно! Ти в славнiй бронi не одна,.

В нiй з тобою пiд стягом багряним — народи!

У «Словi про рiдну матiр» образно розкриваються джерела сили i могутностi нашої Вiтчизни: всенародна демократiя, дружба народiв, патрiотизм народу:

Нi! Сили на землi нема.

I сили на землi не буде,.

Щоб потягти нас до ярма.

Щоб потоптати нашi груди…

" Слово…" завершується образом сонця, що устає на Сходi — символом недалекої перемоги над ворогом.

У грiзнi години Вiтчизняної вiйни В. Сосюрою була написана поезiя «Любiть Україну». Наша Армiя вже завершувала звiльнення рiдної землi вiд фашистських загарбникiв. Поет повернувся з фронту в напiвзруйнований Київ. Любов до рiдного мiста i гордiсть за рiдну країну, а також жаль через те, що ворог заподiяв їй шкоди, — всi цi високi патрiотичнi почуття злилися в душi поета i зродили поезiю «Любiть Україну» .

" Вiтчизна непоборна i вiчна", каже поет, вона зводиться з руїн.

i знову живе:

Як та купина, що горить — не згора,.

живе у стежках, у дiбровах…

Поет використав iз давньої легенди образ купини, яку не бере вогонь. Неопалима купина — символ безсмертя.

Давним-давно зарубцювалися рани вiйни. Але не слабшає бiль втрат у нашого народу. Обелiски, пам’ятники, братськi могили, вулицi i площi, названi на честь переможцiв, навiчно зберiгатимуть у нашiй пам’ятi доблесних солдатiв, що розгромили фашистську нечисть.

Гордо звiвся на кручах древнього Славутича величний меморiаль ний комплекс «Український державний музей iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941;1945 рокiв». З усiх куточкiв нашої країни, з багатьох країн свiту сюди приїздять люди, щоб низько вклонитись мужностi i стiйкостi радянської людини.

…Днi севастопольських боїв! Вони легендами встають iз iсторiї. На курганах та узгiр’ях славного мiста зводяться обелiски — вiчнi пам’ятники героям, якi полягли в боях за честь i незалежнiсть Вiтчизни.

Крик зболеного серця, вiдчуття минулого горя народу викликає у нас страшна трагедiя бiлоруської Хатинi, яка сприймається як узагальнена картина фашистських злочинiв часiв Великої Вiтчизняної вiйни.

Серце стискається, коли бачиш скалiченi стiни Брестської фортецi, напiвзруйнованi каземати i форти.

Бабин Яр — одна з найстрашнiших трагедiй в iсторiї людства — трагедiя усiєї України, всiх її народiв.

Бабин Яр увiйшов в iсторiю людства як гiгантська братська могила.

Для нашої Батькiвщини завжди буде святом 9 Травня. У тi веснянi днi закiнчився великий шлях, позначений багатьма жертвами.

I наш святий обов’язок — завжди пам’ятати про тих, кого немає поряд з нами, хто загинув на вiйнi. До цього нас закликають рядки з вiрша М. Iсаковського:

Куди б не йшов, не їхав ти,.

А тут ти зупинись.

Могилi рiднiй, дорогiй.

Всiм серцем поклонись.