Безеквівалентна лексика та прийоми її перекладу українською мовою

Безеквівалентна лексика та прийоми її перекладу українською мовою

Зміст Вступ Розділ 1. Поняття безеквівалентності у перекладі

1.1 Проблема відмежування поняття «безеквівалентна лексика»

1.2 Місце безеквівалентної лексики в системі сучасних німецької й української мов. Класифікація безеквівалентної лексики Розділ 2. Принципи та способи перекладу безеквівалентної німецької лексики

2.1 Проблема перекладу тимчасово безеквівалентної німецької лексики українською мовою

2.2 Прийоми перекладу безеквівалентної лексики

2.3 Складнощі при перекладі німецьких національно конотованих лексичних одиниць Висновки Список використаних джерел

Вступ безеквівалентна лексика переклад німецький У сучасній мовознавчій науці термін «безеквівалентна лексика» (далі - БЛ) порівняно новий, і в його визначенні немає однозначності, а інколи й конкретності, що не сприяє визначенню БЛ як категорії лінгвістики. Мовознавці намагаються відмежувати цей термін від інших, або, порівнюючи з іншими «національно маркованими» поняттями, дати визначення БЛ (М.П. Кочерган [23], С. П. Влахов, С. И. Флорин [9], Є.М. Верещагін, В. Г. Костомаров [8], Т. А. Космеда [21], А. В. Волошина [10], Н.Є. Миропольська [26], О.І. Чередниченко та ін.). Розглядаючи проблему співвідношення слова і денотата, лінгвісти намагаються також дати відповідь на питання про існування цього своєрідного етнокультурного шару лексики, але особливості функціонування національно маркованої лексики в тексті залишаються сьогодні ще недостатньо вивченими.

Семантична структура кожної лексичної одиниці може утворюватися кількома компонентами, тобто семами. Семантика БЛ багато в чому зумовлена історією, культурою країни, діяльністю людини, її світобаченням тощо.

Актуальність цього дослідження визначається підвищеним інтересом сучасного мовознавства до проблем перекладу, зумовленому тим, що використання перекладацького методу служить не лише виявленню подібностей і відмінностей мов, а й більш плідному дослідженню семантичної боку мов, а також необхідністю вдосконалити традиційне трактування безеквівалентної лексики, позбавивши її від внутрішньої суперечливості і неповноти і, відповідно, уточнити коло лексики, що потрапляє під поняття «безеквівалентна».

Наукова новизна полягає в тому, що робиться спроба узагальнити накопичений досвід з вивчення даної проблеми і ввести до наукового обігу найбільш релевантне для теорії та практики перекладу уявлення про безеквівалентність як про явище відносне за своєю природою і суттю.

Мета дослідження полягає у здійсненні аналізу безеквівалентної лексики сучасної німецької мови та прийомів її перекладу українською мовою.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

· проаналізувати трактування поняття безеквівалентної лексики в перекладацьких роботах;

· розглянути класифікації безеквівалентної лексики сучасної німецької мови;

· систематизувати й описати способи передачі безеквівалентної лексики в процесі перекладу українською мовою;

Об'єкт дослідження — безеквівалентна лексика як предмет перекладу.

Предмет дослідження — певні групи лексичних одиниць німецької мови, для яких в українській мові відсутній «готовий еквівалент», зафіксований системою і нормою української мови.

Практична значущість — представлений в курсовій роботі мовний матеріал може бути використаний під час вивчення порівняльної типології німецької та української мов, для підготовки лекційних курсів з теорії перекладу, а також на практичних заняттях з німецької мови і перекладу у вищій школі.

Структура роботи — дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Поняття безеквівалентності у перекладі

1.1 Проблема відмежування поняття «безеквівалентна лексика»

Відомо, що БЛ відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, називає такі поняття та явища у сфері певної культури, які не властиві іншим. Наші спостереження доводять, що БЛ як складова образності тексту створює емоційно-експресивний підтекст, пов’язаний з ідеоетнічним компонентом значення, висувається у смисловій ієрархії твору, виступає своєрідною функціонально-смисловою домінантою тексту. БЛ наявна в кожній мові. М. П. Кочерган вважає, що БЛ, як правило, становить не більше 6−7% загальної кількості активно вживаних слів.

Загалом поява БЛ зумовлена життєдіяльністю певного лінгвокультурного колективу та відбиває розбіжності між лінгвістично-понятійними кодами. Поява БЛ пояснюється також екстралінгвальними факторами. Як зазначає А. В. Волошина, «кожен етнос у процесі своєї життєдіяльності „олюднює“ навколишнє середовище та вносить у нього специфічні риси. З плином часу виникають етнічно значущі предмети-реалії. У лексиці вони фіксуються словами-реаліями» [10, с. 57].

Критеріями виокремлення такої лексики можуть бути: 1) семантичний (за яким враховується значення слів); 2) граматичний (показовий насамперед щодо одиниць, які мають певні формальні показники); 3) функціонально-стилістичний (БЛ може виконувати в тексті функції створення національного колориту, інтимізації тощо, у композиції поетичного тексту БЛ стає своєрідною смисловою домінантою (сильною позицією), впливає на зміст усього твору) [10, с. 60].

БЛ можна визначати за допомогою таких прийомів: 1) переклад (безеквівалентна як національно маркована лексика належить до групи, що не має відповідників у інших мовах); 2) експеримент (наприклад, під час проведення психолінгвістичного експерименту до поля слів-реакцій на певне слово-стимул потрапляють одиниці, що мають національно-культурні елементи значень) [10, с. 64].

Кількість БЛ у тексті залежить від авторського стилю, змісту самого твору, часу його створення та багатьох інших факторів. При визначенні явища безеквівалентності певної лексичної одиниці необхідно також зважати на своєрідність її вживання в поетичних творах. Національно-культурний компонент семантичної структури окремої безеквівалентної лексеми є невід'ємною складовою змісту цілого тексту, тому визначальним фактором є також її частотність. Слововживання у різних контекстах може свідчити про традиційність використання певної лексичної одиниці. При розгляді явища безеквівалентності мовознавці намагаються, як уже зазначалося, відмежувати його від інших, або, порівнюючи з поняттями «лакуна», «реалія», «фонова лексика», «екзотизм», «варваризм», «колорит», «національно маркована лексика», «етнографізм», «локалізм» та ін., дати визначення БЛ. Крім того, термін «безеквівалентна лексика» у різних мовознавчих працях використовувався неоднозначно. Відсутність однозначної думки щодо класифікації національно маркованої лексики зумовлює виникнення широкого кола наявних у лінгвістичній практиці робочих термінів, що використовуються для номінації лексичних одиниць з культурним компонентом у семантиці. Цей факт викликає також певні ускладнення у правильному розумінні системи лінгвістичного позначення БЛ.

Специфіка об'єкта нашого дослідження, у ролі якого виступає БЛ, зумовлює потребу уточнення вищеназваних понять та з’ясування основних відмінностей між ними. При розмежуванні простежуються деякі розходження у розумінні цього ключового поняття, певна неоднорідність у поглядах мовознавців щодо його трактування.

Є.М. Верещагін та В. Г. Костомаров доводять той факт, що не можна визначити ні повну еквівалентність, ні повну безеквівалентність лексичних одиниць. «Як безеквівалентні слова, так і фонові - не абсолютна категорія, а відносна. Говорити про те, чи можна певне слово назвати безеквівалентним, припустимо лише стосовно якоїсь мови. При цьому нерідко трапляється, що слово, яке є безеквівалентним порівняно з лексикою мови Б, виявляється повністю еквівалентним у застосуванні до мови В. Це ж справедливо, якщо мати на увазі фонові слова» [8, с. 45]. Вони також відмічають певну схожість безеквівалентної та фонової лексики, оскільки обидва класи «відрізняються від відповідних іншомовних слів, тому що відображають специфіку національної культури». Подаючи класифікацію, вони не розмежовують поняття «безеквівалентність» і «фоновість лексики», вживають термін «БЛ» замість «фонова лексика» і навпаки.

У свою чергу, Р.П. Зорівчак визначає БЛ, порівнюючи з реаліями, що є, на її думку, «моно- і полісемантичними одиницями, основне лексичне значення яких уміщує традиційно закріплений комплекс етнокультурної інформації, чужої для об'єктивної дійсності мови-сприймача» [15, с. 224]. Дослідниця вважає, що поняття «безеквівалентна лексика» значно ширше, ніж семантичне поле поняття «реалія», що відповідає лише випадкам лексико-предметної безеквівалентності. Очевидно, всі реалії входять у обсяг БЛ певної мови. Але до цієї лексики належить також частина прислів'їв і приказок, окремі лексеми надзвичайно місткого семантичного наповнення, що пов’язані з відмінностями в сегментації довколишнього світу окремими мовними колективами, та інші випадки лексико-семантичної безеквівалентності [15, с. 226].

Натомість О.І. Чередниченко не зовсім погоджується з таким визначенням цієї категорії. Він говорить про реалію як «носія етнокультурної інформації, не властивої для об'єктивної дійсності мови-сприймача в певний історичний момент» [31, c. 184] Таке невелике доповнення вирішує згадані суперечності. На думку О.І. Чередниченко, аналіз співвідношення реалії з такими поняттями, як інтернаціоналізм, неологізм, безеквівалентна лексика, діалектизм, термін дав змогу Р. П. Зорівчак подати класифікацію реалій в історико-семантичному та структурному планах.

М.П. Кочерган говорить про спільність понять «безеквівалентність"та «лакуна». З цього приводу він, зокрема, зазначає: «У науковій літературі терміни безеквівалентна лексика і лакуни часто вживаються як синонімічні і трактуються як слова, що відсутні в певній мові» [22, с. 42].

С.П. Влахов та С.І. Флорин зазначають, що термін БЛ «трапляється в багатьох авторів, які трактують його по-різному: як синонім „реалії“, дещо ширше — як слова, відсутні в іншій культурі та в іншій мові, дещо вужче — як слова, характерні для нашої дійсності, і, нарешті, просто як неперекладні на іншу мову слова» [9, с. 41]. Усе-таки вони відмежовують поняття БЛ від реалії, але вважають, що реалії входять, як самостійне коло слів, у межі БЛ. Слово може бути реалією щодо багатьох мов, а безеквівалентним — переважно у межах даної пари мов, тобто, як правило, список реалій даної мови буде більш-менш постійним, водночас словник БЛ виявляється різним для певних пар мов [9, с. 43].

Так, Т. А. Космеда вважає, що необхідно з’ясувати також співвідношення понять БЛ, екзотизм та етнографізм. Етнографізм, як правило, не належить до запозиченої лексики. Цей термін уживається на позначення явищ культури, предметів побуту, традицій народу тощо щодо тієї мови, у якій вони є первинними [21, с. 61].

Саме завдяки БЛ як одному з вагомих показників національно-мовної своєрідності етнічної спільноти спостерігаємо не тільки відмінності в називанні фрагментів дійсності, а й особливості культури взагалі, умови життя носіїв тієї чи іншої мови. У зв’язку з цим постають питання, зокрема, як упізнати БЛ та які групи безеквівалентних одиниць можна виділити в лексичному складі мови. А. А. Бронська, розглядаючи особливості лінгвокраїнознавчого аспекту у викладанні української мови як іноземної, пише: «Серед слів з культурним компонентом є БЛ, тобто слова, які неможливо семантизувати за допомогою простого перекладу. Близькими до БЛ є також слова, що збігаються у двох мовах своїми денотатами (тобто об'єктивним змістом), але не збігаються своїми конотатами (тобто емоційно-естетичними асоціаціями). Наприклад, слово калина може бути перекладено на інші мови, але для українця воно наповнене особистими спогадами і пов’язане з національною ментальністю. Такі слова автори називають конотативними» [6, с. 43].

У підсвідомості кожної людини існує, так би мовити, екстралінгвальний план, який дозволяє поєднувати в одне ціле, наприклад, слово та предмет, слово та явище, слово та думку (ідею) і тим самим дозволяє виділити національні особливості слова. Кожне слово — багатопланова картина, що відображає життя країни, суспільства, етносу. Те, що в мові існує слово-еквівалент назви певного предмета, поняття чи явища, зовсім не означає однозначності цього слова. Важливу роль тут відіграють ще екстралінгвальні плани. Накладаючись, вони можуть і не збігатися. Там, де спостерігаються розбіжності, говорять про наявність безеквівалентних елементів.

На думку З.Д. Попової та Й.А. Стерніна, «умови життя та побуту народу сприяють виникненню понять, що принципово відсутні у носіїв інших мов. Відповідно, в інших мовах немає й однослівного словникового еквівалента для їх передачі» [28, с. 71]. В українській мові відсутнє слово, що еквівалентне німецькому Besteck (столові прибори: виделки, ножі, ложки; набір інструментів; позначення судна на морській мапі), Geschwister (брати й сестри). Розглядаючи проблему міжмовної лексичної еквівалентності, науковці виділяють три основних типи лексичних відповідників: 1) лінійні відповідники, коли одній лексемі певної мови відповідає в денотативному плані одна лексема іншої мови; 2) векторні відповідники, коли одному загальнішому за значенням слову мови відповідає кілька конкретніших слів іншої мови; 3) відсутність еквівалента лексеми в іншій мові [28, c. 80].

У випадку відсутності еквівалента застосовують поняття «лакуна» чи «безеквівалентна лексика». Отже, БЛ — лакуни (відсутність поняття в одній мові при наявності його в іншій).

Усталеною є думка, що слово, план змісту якого не можна зіставити з будь-яким іншомовним відповідником, є безеквівалентним. Національно-культурний компонент у слові може виявлятися більшою або меншою мірою, «відкритим текстом» чи приховано, інколи вимагаючи від дослідника додаткових етнографічних знань. Трапляються випадки, коли слова у зіставлюваних мовах, маючи спільний або подібний денотативний компонент, суттєво відрізняється за сигніфікативним показником. Наприклад, українське слово-міфологема русалка понятійно не відрізняється від російського, але в семному складі обох слів є деякі диференціюючі елементи: українська сема характеризує реалію як охайну, привабливу, добру до порядних людей, тоді як російська надає негативних рис — зла, страшна, а німецька міфологема означає істоту, яка, крім того, має владу над водою: Nixe — Wassergeister, die Macht uber Wasser haben und auch in ihm leben (Русалка — дух води, який має владу над водою і живе в ній).

Цінність БЛ полягає в її безмежному лінгвокультурному потенціалі. Н.Є. Миропольська зазначає, що неможливо уявити процес оволодіння мовою без паралельного засвоєння соціального і культурного надбання народу — носія мови. Мова і культура — два явища, зв’язок між якими опосередкований людиною — носієм даної мови, даної культури.

Більш яскраво зв’язок між мовою і культурою виявляється у реаліях. Безеквівалентна лексика може також включати слова-реалії, які позначають, головним чином у текстах, предмети матеріальної культури, що виступають основними для номінативного значення слова.

Явище безеквівалентності має багато спільних рис і з лакунарністю. Дослідники вважають, що БЛ — це лексична лакуна (у бінарному зіставленні з певною мовою). Мовна картина світу може мати різний вигляд. Вона створюється номінативними мовними засобами — лексемами, стійкими словосполученнями, фразеологізмами, а також значеннєвою відсутністю номінативних одиниць (лакунарністю). Про безеквівалентні лексичні одиниці можна говорити як про лексичні лакуни в міжмовному порівнянні, коли постає проблема трансформації. Але все-таки між цими поняттями існують істотні різниці: БЛ визначається у межах кількох (двох) мов, лакуни можуть бути в окремій мові через відсутність однослівної номінації певного поняття, наприклад, українська лексема «молодята» не має антонімічного відповідника, хоч поняття у свідомості мовців існує.

Схожі за функціями також екзотизми та варваризми. Екзотизми — слова і вирази, які засвоєні з інших мов, тому в їх семантиці відображено поняття «чужої етнокультури». Варваризми — іншомовні слова або вирази, які повністю не засвоєні мовою, а відображають особливості семантики іншої мови. Вони можуть зберігати на письмі чужомовну графічну передачу, а при вимові наближатися до мови першоджерела. Отже, БЛ української мови в порівнянні, наприклад, із німецькою є екзотизмом чи варваризмом у тексті-відповіднику:

Не хотілось в снігу, в лісі, Wollte nicht in Schnee und Walder

Козацьку громаду Die Kosakenscharen

З булавами, з бунчугами Um die Fahnen, um den Buntschuk

Збирать на пораду… Zur Versammlung laden.

…І про неї добрим людям …Ihren alten Ruhm besingen

Кобзарі співають. Der Kobsaren Weisen.

(Т. Шевченко.) (A.Kurella.)

При типологічному вивченні мов активно використовується термін «екзотизм». Якщо БЛ — це нечисельні одиниці мови, що не мають в іншій мові дослівного еквівалента, а їхнє значення передається як фразові найменування або словосполучення, то екзотизми — це БЛ, запозичена іншою мовою. Таке витлумачення екзотизмів здається більш вдалим. Проте необхідно уточнити критерії, за якими запозичена БЛ стає екзотичною. На наш погляд, значну роль відіграє частота вживання слова, його належність до активного чи пасивного складу мови. Так, якщо БЛ, запозичена кількома мовами, активно вживається носіями цих мов, то експресія нівелюється й екзотичність зникає, напр.: борщ, вареники, пельмені та ін. Якщо автор сам використав іншомовну лексему в своєму творі, вона також буде (залежно від форми) екзотизмом чи варваризмом, її ще називають «іншомовним украпленням» (термін С. П. Влахова та С. І. Флорина). «Іншомовними вкрапленнями» для нас є всі слова і вирази, які автор дає іншою, не своєю мовою в їхньому споконвічному написанні чи в транслітерації, тобто без будь-яких змін. З лінгвістичного погляду багато іншомовних украплень, у тому числі, можливо, і реалій, варто було б віднести до «варваризмів». Наприклад: Верблюд заплаче, і кайзак Понурить голову і гляне На степ і на Кара-бутак. Сингичагач кайзак вспом’яне… (Т.Шевченко).

Розглянувши концептуальні засади використання в лінгвістиці терміна «безеквівалентна лексика», ми вважаємо, що безеквівалентна лексема — особлива одиниця, що відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, номінує такі явища у сфері певної культури, які не властиві іншим. БЛ — це складова образності тексту, яка несе емоційно-експресивний підтекст, пов’язаний з ідеоетнічним компонентом значення. БЛ слугує для номінації понять та реалій, не має точних лексичних відповідників у соціокультурних парадигмах інших мов, які порівнюються з вихідною. Наприклад: укр. свита — нім. langer Bauernkittel der Ukrainer (довгий селянський кітель в українців).

Специфіка БЛ полягає, по-перше, в її семантиці. БЛ належить до національно маркованої лексики сучасної німецької мови. У структурі лексичного значення безеквівалентних одиниць завжди наявна сема «національне» (етнічне, фольклорне, символічне). По-друге, вона полягає в її конотації. Семантика безеквівалентної лексеми поширюється на контекст (смислове оточення) цієї одиниці в тканині тексту та весь смисл-зміст твору. БЛ сприяє створенню етнічної картини світу. По-третє, в її функціонуванні. В ієрархії смислу тексту БЛ виконує функцію домінанти. І, нарешті, в іншомовних лексичних відповідниках. Поява БЛ у тексті наштовхує реципієнта на розуміння етнокультурної приналежності твору. Наявність іншомовної БЛ у тексті створює специфічні умови для сприйняття. Текст починає функціонувати, таким чином, як феномен на межі двох культур.

1.2 Місце безеквівалентної лексики в системі сучасних німецької й української мов. Класифікація безеквівалентної лексики Термін «зіставне мовознавство» використовується для позначення лінгвістичної науки, яка вивчає спільне та відмінне в мовах. Розглядаючи різні мови, можна виявити їхні спільні та відмінні ознаки. Наприклад, в українській, російській, білоруській, польській, чеській та інших мовах, котрі належать до слов’янської групи, є багато слів спільного кореня. Спільні структурні ознаки трапляються навіть у мовах, які не мають жодної генетичної спорідненості. Ключовим у зіставному мовознавстві є поняття мовного контрасту або категорії контрастивності [24, с. 11], унаслідок чого цю галузь мовознавства називають також контраcтивним мовознавством. Об'єктом зіставного мовознавства є будь-які дві чи більше мов, незалежно від їх генеалогічної й типологічної природи, проте, чим більші відмінності у типі мов, тим яскравіший контраст, виявлення якого є основним завданням зіставного мовознавства [24, с. 12].

Контрастивна лексикологія, як один із аспектів контраcтивного (зіставного) мовознавства, на думку багатьох мовознавців, є «галузь лінгвістики, яка не має значних досягнень» [24, с. 294], хоча саме лексика визначає фундаментальні риси мовної структури [24, с. 294]. Контрастивна лексикологія розвивається також у сфері теорії перекладу та двомовної лексикографії, перекладні словники є реальними зіставленнями лексики двох мов, хоча їх результати не можуть претендувати на повний контраcтивний аналіз, оскільки вони описують окремі слова, а зв’язки між словами розкриваються недостатньо [24, с. 295].

Для зіставної лексикології, залежно від поставлених конкретних завдань, можливі два шляхи досліджень — односторонній і двосторонній. Односторонній підхід використовується в лінгводидактиці. Для теорії зіставної лексикології продуктивнішим й об'єктивнішим є двосторонній підхід, тобто підхід від третього члена порівняння [24, с. 297]. Наприклад, дослідника цікавить, як у певних мовах есплікується дія «вживання їжі». Зіставлення українського «їсти» й німецького «essen"та «fressen» дає можливість зробити висновок, що в німецькій мові значенню «вживати їжу» відповідають два слова, які розрізняються семантичним компонентом «людина"і «тварина», а в українській такого розрізнення нема.

Проте трапляються випадки, коли слова певної мови, які означають певні явища, не мають жодного однослівного еквівалента в іншій мові. У науковій літературі таке явище відоме під терміном «безеквівалента лексика», або «лексичні лакуни», під якими розуміють слова, що відсутні в певній мові й не перекладаються «на загальних підставах» [24, с. 326]. «Усе, що в іншокультурному тексті реципієнт не розуміє, що є для нього дивним, вимагає інтерпретації, служить сигналом наявності в тексті національно-специфічних елементів культури, в якій створений текст» [24, с. 326; 30, с. 148], «назва суто місцевого явища, якому нема відповідника в побуті і в поняттях іншого народу» [30, с. 128]. Ознаками цієї лексики вважають незрозумілість і незвичність [24, с. 326].

Безеквівалентність слід розглядати лише стосовно певної (іншої) мови, оскільки нерідко трапляються випадки, коли слово однієї мови є безеквівалентним стосовно іншої, але має прямі відповідники в багатьох інших мовах. Наприклад, укр. «новосілля» має відповідник у російській мові, але є безеквівалентним щодо чеської мови, в якій це поняття передається описово. Вважається, що п’ять-десять відсотків слів навіть одного культурного кола не мають однослівних відповідників в іншій мові [24, с. 326], не кажучи вже про мови різних культурних кіл, до яких належать українська та німецька.

Існують різні класифікації безеквівалентної лексики (лакун) у сучасній лінгвістичній літературі, це насамперед абсолютні й відносні лакуни [7, c. 58]. Так, при порівнянні української та німецької мов можна виділити:

1. Абсолютні лакуни — це випадки, коли немає однослівного еквівалента в іншій мові, порівняйте:

а) (укр.) дочекатися — (нім.) so lange warten bis etwas (jemand kommt); накипіти — sich beim Kochen an der Oberflache ansammeln; небилиця — erfundene Geschichte; недарма — nicht ohne Grund; окріп — kochendes Wasser; восьмикласник — Schuler der achten Klasse; (щось) налагоджувати — (etw) in Gang bringen; мугикати — vor sich hin singen (summen); навскіс — schrag gegenuber; навмання — auf gut Gluck;

б) (нім.) verdurstern — (укр.) умирати від спраги; bemost — порослий мохом; Bilderbuch — дитяча книжка з малюнками; einschmuggeln — ввозити контрабандою; unbeteiligt — той, хто не бере участі (у чомусь); j-n verdingen — давати підряд на роботу; beruchtig — такий, про якого погано говорять

2. Відносні лакуни: випадки, коли кореляти не збігаються за частотою вживання, поширенням і сполучуваністю, порівняйте: укр. «взуття» і нім. «Schuhwerk»;

Українське слово «взуття» вживається частіше, ніж німецьке «Schuhwerk», тобто німецький еквівалент не покриває всіх можливостей вживання українського «взуття», оскільки в багатьох випадках у німецькій йому відповідає «Schuhe».

Те ж саме можна сказати про укр. «телефон» і нім. «Telefon» і «Fernsprecher». Так, у випадках: das Telefon klingelt, lautet, schrillt; das Telefon der Redaktion, Verwaltung; zum Telefon gehen, laufen, greifen; am Telefon warten, durch/per Telefon etw. erfahren; ins Telefon etw. sagen, sich am Telefon melden; Sie werden am Telefon verlangt/gewunscht; ? Bitte ans Telefon! Bleiben Sie bitte am Telefon!

Компонент «Telefon» уживається у складних словах: Auto- Dienst-, Tischtelefon. В інших складних словах уживається тільки Fernsprecher: Munzfernsprecher, Fernsprechamt, -anlage, -ansage, -dienst, -auskunft. В українській мові в усіх відповідних випадках уживається «телефон».

За іншою класифікацією серед слів, які інтерпретуються як безеквівалентна лексика, виокремлюють три різні за своєю природою групи [10, c. 327]. Спроектувавши її на лексичні системи німецької й української мов, можна отримати:

1) слова, які позначають національно-культурні реалії певних народів (їх називають культурологічними лакунами), порівн.:

а) укр. чумак, рушник, галушки, бандура, вечорниці, тризуб, кептар

б) нім. Fachwerkhaus (улюблений у Німеччині тип житлового будинку в XVI? XVII ст.); Richtfest (свято з нагоди зведення будинку під дах); Fruhschoppen (невелика компанія, яка збирається в неділю в першій половині дня в ресторані, щоб випити пиво й поспілкуватися).

Така лексика є своєрідною частиною національної культури, відображає її етнонаціональні елементи, які не мають еквівалентів у мовах сусідніх країн і тому належать до безеквівалентної лексики. На думку деяких учених, ці слова можна віднести до реалій [16], інші заперечують, уважаючи їх екзотизмами, а не реаліями, оскільки їх не можна назвати носіями колориту країни. Однак не викликає сумніву думка, що ці мовні одиниці належать до безеквівалентної лексики [24, с. 328?329].

За тематичною класифікацією тут можна виділити поняття географічні (укр. степ, нім. Fohn); етнографічні (укр. школяр, нім. Fruhschoppen); суспільно-політичні (укр. атаман, нім. Ossi-Wessi Kanzler). За поширенням вони можуть бути національними ((укр. рушник, гопак), нім. Schutzenfest-(Volksfest mit Wettschiesen in Niedersachsen)); інтернаціональними (укр. гривня, нім. Pfenig); локальними (укр. трембіта, нім. Schrippen — Berlinish, eine besondere Art von Brotchen).

2) До другої групи можна віднести відсутні в одній мові слова на позначення понять, які існують у суспільстві і, здавалося б, повинні б мати однослівне вираження: укр. доба — в нім. Tag und Nacht / vier und zwanzig Stunden; нім. Geschwister — укр. брат і сестра / брати й сестри.

Серед лексики цієї групи можна виділити дві підгрупи:

a) безеквівалентні слова, які пояснюються різним членуванням мовами навколишнього світу:

укр. пальці - нім. Finger und Zehe; рука ? Hand und Arm; нога — Fu? und Bein;

сир ? Kase und Quark; нім. Swiegermutter — укр. теща і свекруха; Swiegervater? укр. тесть і свекор.

При перекладі компенсація таких лексем відбувається за рахунок контексту;

б) безеквівалентні слова, поява яких зумовлена тим, що один етнос на противагу іншому, не звернув увагу на якісь явища чи процеси, оскільки для нього це не було важливо:

нім. hammern? укр. забивати молотком; sich verrechnen — помилитись у підрахунках; vereidigen ? приводити до присяги; vorlesen ? читати вголос; wahlfahig ? той, хто має право голосу; той, хто може бути обраним; Verruf ? погана слава, погана репутація; verleumden ? зводити наклеп;

укр. навстіж — нім. weit offen; налагоджувати ? in Gang bringen; недарма ? nicht ohne Grund; навскіс schrag gegenuber; навмання — auf gut Gluсk; навшпиньки ? auf den Zehenspitzen.

Безеквівалентні слова цієї підгрупи перекладаються описовим тлумаченням або запозиченням лексеми з мови-джерела шляхом її транскрипції, транслітерації чи калькування (Blitzkrieg ? блітцкріг).

Обидві групи різняться тим, що коли в першому випадку немає слів через відсутність у цій культурі відповідних понять, то в другому відсутність слова зумовлена не відсутністю поняття, а відсутністю однослівного (нерозчленованого) його вираження. В останньому випадку можна стверджувати про незавершеність формування поняття.

3) третю групу становлять випадки відсутності слів, яка зумовлена власне мовними (внутрішньомовними) причинами, дефективністю (неповнотою) словотвірних парадигм:

укр.: чорний — чорнуватий — чорнота — чорнити ? чорніти

нім.: schwarz — schwarzlich — Schwarze — schwarzen

укр.: весна — весняний — весніти — веснувати (виконувати весняні роботи)

нім.: Fruhling — Fruhligs [4]

Причинами неповноти словотвірних парадигм може бути морфемна структура слова, яка чинить опір утворенню деривата за потрібною моделлю. Порівн. властиві німецькій мові моделі утворення прикметників від іменникових основ за прикладом Partizip II (так званих Pseudopartizipien) що мають структуру: префікс ge-, be-, er-, ver-, zer- + основа ім. + суфікс t. Однослівних еквівалентів в українській мові немає:

bemanntes (Raumschiff) — (космічний корабель) з людиною на борту;

bekerzter (Kastanienbaum) — (каштан) покритий свічками (суцвіттями).

Більшості із прикметників цього типу в українській мові відповідають словосполучення прийменник «в"+ іменник в місцевому відмінку:

bebrillt — в окулярах; behandschuht — в рукавицях; gestiefelt — в чоботях

Або ж в українській мові безособові форми на —но, —то, тощо також не мають своїх однослівних відповідників у німецькій мові, порівн.:

холодно — es ist kalt; темно — es ist dunkel; вільно — es ist frei [24, c. 330].

Отже, як свідчать наведені приклади, лакунами можуть бути цілі лексико-граматичні класи слів, специфічних для однієї із порівнюваних мов, як, наприклад, артикль німецької мови не має відповідника в українській. Трапляються випадки, коли безеквівалентною є більша чи менша частина слів якогось лексико-граматичного класу. Так, зокрема значна кількість німецьких Partizipien I не мають українських відповідників такого типу й перекладаються підрядними означальними реченнями (в українській мові немає форм «пишучий», «копаючий», «кричачий»), (schreibende — той, хто пише; sprechende ? той, хто розмовляє; schreiende ? той, хто кричить).

Очевидно, лише відсутність другої і третьої груп слів можна вважати лакунами, тому що це ті слова, які повинні б бути у мові, а першу групу доречно вважати словами-реаліями або етнографізмами.

Для контрастивної лексикології важливіше значення має дослідження власне лакун, тому що саме вони виражають специфіку структури мови, своєрідність категоризації речей і понять. Інакше кажучи — їх вивчення сприяє виявленню семантичних і структурних відмінностей мов, що є одним із найважливіших завдань контрастивної лінгвістики.

Розділ 2. Принципи та способи перекладу безеквівалентної німецької лексики

2.1 Проблема перекладу тимчасово безеквівалентної німецької лексики українською мовою Питання БЛ хвилюють багатьох лінгвістів, насамперед тих, хто у своїх дослідженнях займається проблемами перекладу [1; 4; 11; 20] Проте до цих пір не вдалося прийти до єдиної думки щодо складу цієї групи лексики. Так, не всі фахівці в БЛ виділяють тимчасово безеквівалентну лексику (ТБЛ), яка за своєю суттю близька до реалій. Відсутність відповідності в мові перекладу (МП) зумовлено в даному випадку нерівномірним розподілом технічних і наукових досягнень в соціальній сфері, внаслідок чого денотат, знайомий носіям вихідної мови (ВМ), що існує в їх практичному досвіді, може бути новим, абсолютно незнайомим для носіїв МП як представників іншої лінгвокультурної спільності. Це призводить до відсутності у МП деяких понять ВМ. Отже, безеквівалентність пояснюється екстралінгвістичними факторами.

Ми вважаємо цю підгрупу БЛ найбільш цікавою для вивчення в силу її соціальної детермінованості і відкритості, в силу мінливості її складу. Справа в тому, що в порівнянні з іншими підгрупами БЛ, тимчасово безеквівалентна лексика найбільшою мірою схильна до змін, тому що знаходиться в прямій залежності від темпів розвитку суспільства, від рівня дослідницької діяльності, від швидкості перебігу соціальних процесів. Таким чином, ТБЛ постійно поповнюється новим матеріалом, цей процес не припиняється ніколи. Однак існує й інша, протилежна тенденція, яка полягає у зникненні деяких елементів БЛ, тому що в МП може з’явитися відповідний денотат, а це означає, що поняття, за яким стоїть цей денотат в іноземній мові, отримає еквівалент в МП. В результаті, безпосередній зв’язок цієї лексики з суспільством робить її найвідкритішою з усіх підгруп БЛ. А робота з відкритими системами, хоча й має певні складнощі, безумовно, становить значний науковий інтерес.

Під час інтенсивного розвитку технологій в різних мовах зростає кількість інтернаціональної лексики; крім того, джерелами нових термінів часто виступають інші мови. При цьому спостерігаються такі тенденції: розвиток і вдосконалення власної термінологічної системи мов (у крайньому прояві призводить до наукового ізоляціонізму), з одного боку, і інтернаціоналізація термінологічних систем, з іншого. Для сучасних суспільств і мов більш характерна друга тенденція, але вона містить в собі небезпеку перенасичення мови словами, утворених за нетиповими для неї моделями. Такі слова мають складнощі в асиміляції, і їм важко проникнути в узус мови.

Не слід забувати, що дослідження ТБЛ має одночасно відбуватися з двох сторін: формальної та семантичної [27], тому що тільки такий підхід зможе призвести до об'єктивного і повного вивчення цієї підгрупи БЛ, поєднати лінгвістичний, соціальний і психологічний аспекти проблеми, а також розкрити реалізований у цих термінах зв’язок мови і суспільства.

Роботи, присвячені БЛ, незмінно призводять до проблем перекладу, до питання про елімінування даної лексики в комунікації і для комунікації. Тому природно, що при роботі з ТБЛ доцільно порівнювати конкретні пари мов — ми для нашого дослідження беремо німецьку та українську мови. В українському мовознавстві питання безеквівалентності національно маркованих одиниць порушують переважно в межах теорії перекладу. Автори монографії «Теорія та практика перекладу (німецька мова)» зараховують до тимчасово безеквівалентної лексики етнонаціональні елементи, що не мають відповідників у чужих мовах (нім. штрейкбрехер).

Чимало зарубіжних мовознавців досліджувало проблему національно маркованих одиниць також із позицій теорії перекладу.

Перекладознавці Веппен, Сегуй, Арнц, Коллєр розрізняють п’ять основних міжмовних груп за денотативною відповідністю належних до них слів:

· 1 слово — 1 відповідник (нім. Kalendarjahr = укр. календарний рік);

· 1 слово — багато відповідників (укр. контроль = нім. Regelung, Steuerung, Bedienung, Regler, Bedienungsorgan);

· багато відповідників — 1 слово (англ. adjuster, controller, governor, regulator, ruler = нім. Regler);

· 1 слово — немає відповідників (нім. Bundesgerichtshof = ?);

· 1 слово — 1 частковий відповідник (нім. Geist — укр. дух). [18, с. 147].

На нашу думку, два останні випадки можна вважати прикладами безеквівалентності. A. B. Федоров у монографії «Основы общей теории перевода» зазначає, що явище безеквівалентності у чистому вигляді зустрічається відносно рідко й переважно стосується слів на позначення місцевих явищ, які не мають відповідників у побуті й поняттях іншого народу. На відміну від таких реалій, неперекладність наукових і суспільно-політичних термінів є відносною й здебільшого тимчасовою з огляду на постійне збагачення словникового складу мови, а також розширення можливостей перекладу. «З історії мови відомо, що багато іншомовних слів, що спершу були важкими для перекладу, згодом були перекладені», — пише автор.

Проблема опрацювання безеквівалентної лексики в зарубіжному мовознавстві порушується не лише в межах теорії перекладу, але також у лексикографічному аспекті. Одним із питань, що дискутується в зарубіжних наукових джерелах, є визначення способів подання краєзнавчих реалій у перекладних словниках.

Окремо варто відзначити проблему добирання адекватних еквівалентів до власних назв. На нашу думку, найбільш системно цю проблему дослідив Д. І. Єрмолович. У монографії «Имена собственные на стыке языков и культур» науковець розрізняє п’ять способів передавання власних назв:

1) перекладні відповідники, що переважно застосовуються паралельно з іншими видами перекладу, наприклад: Strammer Max — дужий Макс; кул. «штраммер Макс»: страва з сирого фаршу, приправлена яйцем, луком, гострими спеціями.

2) коментований переклад: Hanswurst — гансвурст (букв. «Ганс-ковбаска»): персонаж нім. нар. комічного театра;

3) уточнювальний переклад: Weihnahtsmann — «вайнахтсман», різдвяний дід, Дід Мороз, Санта Клаус;

4) описовий переклад: Hinz und Kunz — будь-хто, кожен;

5) перетворювальний переклад: Petz — Топтигін, ведмідь як персонаж казок і байок.

Різноманітні думки висловлено в науковій літературі також з приводу обсягу й змісту тлумачень, що часто застосовуються під час передавання тимчасово безеквівалентної лексики у перекладних словниках. На думку В. П. Беркова, визначення обсягу й змісту тлумачення є суб'єктивним, адже «… немає чітких критеріїв, за допомогою яких можна було б виокремити серед ознак ті, які є істотними». Дослідник висловлює міркування, що тлумачення обов’язкове у таких випадках:

· значення лексеми можна передати лише за допомогою низки часткових еквівалентів;

· елемент культури вихідної мови є наявним у культурі народу мови перекладу, проте з якихось причин ця реалія не отримала окремої назви;

· певне поняття відсутнє у культурі народу мови перекладу

Такої ж думки дотримуються В. В. Ощепкова й A.C. Петриковська: на їх погляд, застосування уточнювального перекладу й метод компенсації необхідні, якщо «… під час перекладу неминучими є змістовні, емоційні або стилістичні втрати». Істотним уважаємо також твердження Н. І. Сукаленко, що словник завжди має прагнути максимальної точності у поясненні, навіть якщо такої точності можна досягти за рахунок досить громіздких перекладів. З цього, однак, не випливає. що будь-яке тлумачення можна застосовувати під час перекладу без змін, адже перекладач може подавати неповні відповідники, компенсуючи неточність контекстом або ситуацією, що відома читачеві. О. М. Іванищева натомість дотримується протилежної думки, підкреслюючи, що під час перекладу тимчасово безеквівалентної лексики «…важливо зберегти баланс між

зрозумілістю й громіздкістю", бо надто розлогий описовий еквівалент часто містить зайву інформацію. Такий переклад утруднює запам’ятовування реалії і, на думку авторки, на першому етапі сприйняття поступається більш короткому визначенню. Щоправда, уважає дослідниця, «…надмірність інформації можна визначити лише на інтуїтивному рівні» [16, с. 85—86]. Тому, остаточний вибір способу перекладу залишається за перекладачем.

2.3 Прийоми перекладу безеквівалентної лексики Основних труднощів передачі БЛ при перекладі дві: відсутність в мові перекладу відповідників (еквівалентів, аналогів) із-за відсутності у носіїв цієї мови позначеного поняттям об'єкта (референта) та необхідність, наряду з предметним значенням (семантикою) реалії, передати колорит (конотацію) — її національне та історичне забарвлення.

Однак деякі реалії мають в мові перекладу одиничні відповідники (der Adventskranz — різдвяний вінок). «Одиничний відповідник означає те, що у більшості випадків подана одиниця вихідної мови перекладається однією тією ж одиницею мови перекладу». При перекладі такого типу слів, які мають одиничні відповідників, труднощі майже не виникають.

Можливості перекладу БЛ, яка фактично зустрічається в перекладах, зводяться до чотирьох основних випадків: транслітерація чи транскрипція, створення нового (чи складного) слова на основі вже існуючих в мові елементів, уподібнюючий переклад, уточнюючий при умовах контексту та гіпонімічний переклад(заміна видового поняття на родове). Питання про вибір між транскрипцією (транслітерацією) та безпосередньо перекладом стосується, головним чином, ще незнайомих носіїв мови перекладу слів.

Транскрипція та транслітерація.

Терміном «транскрипція» позначають віднайдення якомога точнішого віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача [20, с. 56]. Транскрипція зв’язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови). Можливий і примат графіки — транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація — найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності: der Bundestag — бундестаг; der Einsatzstab — айнзацштаб; die Wehrmacht — вермахт[32].

Одна з основних переваг транскрипції як прийому є максимальна стислість, що в ряді випадків стає основною причиною транскрибування [30, с. 121]. Варто зазначити, що транскрипцію, як і будь-який інший прийом, слід використовувати з обережністю, оскільки в деяких випадках передача колориту, який не є основною метою, може відтіснити на другий план передачу смислового змісту реалії, не виконавши тим самим комунікативну задачу перекладу. Велика кількість транскрибованих слів може призвести до перенавантаження тексту реаліями, що не зближує читача з оригіналом, а віддаляє від нього.

Застосування транслітерації при передачі реалій дуже обмежене, про це можна говорити при перекладі понять, які стосуються в основному суспільно-політичного життя та власних імен: Berlin — Берлін; die Mitra — мітра[1, с. 65].

Створення нового/складного слова.

Цей спосіб використовується, якщо транскрипція (чи транслітерація) за певних причин небажана чи неможлива. Введення неологізму — найбільш доречний (після транскрипції) шлях збереження значення змісту та колориту поняття, яке перекладається, шляхом створення нового слова (чи словосполучення) іноді вдається досягнути майже такого ж ефекту. Такими новими словами можуть бути, в першу чергу, кальки та напівкальки.

a) Калькування — запозичення шляхом буквального перекладу — дозволяє перенести в мову перекладу безеквівалентне поняття при максимально повному збереженні семантики [20, с. 61]. Однак збереження семантики не означає збереження колориту, оскільки частини слова чи вираження передаються засобами мови перекладу. Найбільш яскраві прикладом калькування: der Bundessprasident — федеральний президент; der Jugendsenator — сенатор у справах молоді.

б) Напівкалькування - це часткове запозичення слів та виразів, які складаються частково з елементів вихідної мови, частково з елементів мови отримувача.

Так, напівкалькою в українській мові є німецька реалія «третій рейх», яка представляє аналог виразу «das Dritte Reih» [25, с. 87].

в) Створення неологізму. Останнім в групі вище згаданих прикладів є створення перекладачем семантичного неологізму, тобто слова чи виразу, який дозволяє зрозуміти сенс змісти реалії: Handwerkbursch - ремісничий челядник; in pechdunkler Nacht - глупої ночі[32].

Уподібнюючий переклад. Цей спосіб перекладу вживається доволі часто, наприклад, дуже поширений підбір функціонального еквіваленту, який у читача викликає такі ж асоціації, як і у читача вихідного тексту: Ich habe eine Konfirmation gemacht. — Я причастився в перший раз.

Контекстуальний переклад. Цей прийом за свої принципом схожий з уподібнюючим перекладом та протиставляється словниковому, оскільки слово, яке перекладається при використанні цього прийому може мати відповідності, які відрізняються від наведених в словнику. В цьому випадку головною орієнтацією для перекладача слугує контекст, тому сам спосіб «полягає в заміні словникового відповідника при перекладі контекстуальним, логічно пов’язаним з ним». Ілюстрацією такого прикладу може слугувати переклад фрази «Entschuldigung, wir haben keinen Speisen im Menu!» - «Вибачте, але ми не зможемо Вам подати форшмак та вагінгамзе. У нас немає німецької кухні»[25, с. 104].

Гіпонімічний переклад - це заміна видового поняття на родове, тобто передача безеквівалентного поняття мовною одиницею, яка має більш широке значення, ніж та, яку перекладають. За своїм значенням це прийом генералізації, який дуже часто використовується. Він дозволяє відмовитись від транскрипції та провести заміну понять, різниця між якими в умовах даного контексту незначна: der gastarbeiter — іноземний робітник, робітник-емігрант, «гостьовий» робітник; der wei?er Kreis — «білий круг» (в якому розмір квартплати визначається лише домовласником); der Blaubrier — синій конверт з повідомленням про звільнення [29, с. 91].

Переклад фразеологізмів, до складу яких входять слова-реалії.

В лінгвістиці до БЛ відносять також стійкі вислови, до складу яких входять слова, які безпосередньо позначають реалії. В деяких випадках використання фразеологізму у вихідному тексті будується на використанні можливостей національно-культурного колориту, наприклад, для побудови художнього чи публіцистичного образу. В цьому випадку проблема вибору прийому перекладу постає найбільш гостро. Таким чином, питання про переклад реалій стосується також і проблеми перекладу фразеологізмів, які несуть будь-яку національну забарвленість: sich beim Salzamt klagen - даремно скаржитись (Salzamt - легендарна вигадана державна установа); jmdn. katholisch machen - виправити когось, наставити на шлях істинний; nicht ganz katholisch aussehen - виглядати ненадійно, підозріло; Ich werde dich katholisch machen - я навчу тебе пристойно поводитись (символічне значення лексеми katholisch зумовлене пануванням католицизму в Австрії на відміну від протестанської півночі Німеччини).