Вірю в майбутнє твоє, Україно

Твір на тему

" Вірю в майбутнє твоє, Україно

Україна — наша рідна країна. Це та земля. де ми народилися, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Рідний край… Починається він від батьківського порога. Стежини, тополі стрункої, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться по садочку.

Є щось святе в словах: мій рідний край.

Для мене — це матусі пісня ніжна,.

І рідний сад від квіту білосніжний,.

І твій калиновий у тихій музі гай Для мене — це твої стежки й мої,.

В лісах і селах стоптано любов’ю, Й пісень людські прозорі ручаї.

Усе, що серцю рідне невимовно.

Його історія… В ній стільки гіркоти.

І тим рідний мені ти, краю рідний, Що вже назад поламані мости,.

І день встає, як райдуга, погідний.

Сьогодні стоїмо перед цілим світом купані, очищені від струпів рабства, воскреслі духом і помислами, стоїмо перед світом і кажемо: «Світе красний, світе милий! Ось тобі наші розпростерті долоні, ось тобі наші щирі серця, ось тобі наші хліб і сіль — ми готові обійняти цілий світ і кличемо цілий світ взяти у братські обійми, прийняти у своє цивілізоване коло мученицю-Україну» .

Чуєте, сусіди близькі і далекі, не бійтеся народу, що споконвіку орав свої чорноземи, сіяв жито й пшеницю.

Орали землю, сіяли жита, Рушали в бій до Змієвого валу.

І нива пращурів — земля свята ;

Сто сотень поколінь нагодувала.

Не вірте, що нібито Україна спроможна направити свої ракети на чужі міста. Але не зазіхайте на землю нашу, на наші кордони, не погрожуйте нам.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх.

І сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе, Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе, Коли те любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, в бою, Як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою ;

І вічні ми будемо з нею!

Україно… Сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки лукавства і забуття… Крізь ті роки, під час яких ми втрачали свою національну самобутність, економічну самостійність та духовну самовизначеність. Україно! Сьогодні ми поспішаємо назустріч тобі і з радістю в серці відчуваємо, як у шаленому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу предковічних дідівських традицій.

Я запитую в себе, я питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці ;

Де той рік, де той місяць, той проклятий день, Коли ми перестали гордитись, що ми — Українці!

І що є в нас душа, повна власних честей і щедрот.

І що є в нас душа, яка ще од Байди нам в'ється,.

І що ми в Україні - таки ж український народ, А не просто населення. як це у звітах дається.

Пройшли вже роки від дня, коли потоки людей під синьо-жовтими прапорами виповнювали майдани українських міст і сіл, святкували День незалежності! Здавалося, назавше щезає з нашої землі ненависницький чужинський режим, що стільки століть нищив народ український. У той день не одного українського серця торкнулася надія — вибороли, осягнули свій історичний шанс! Починаємо будувати Соборну Самостійну Україну.

В часи молитви і вторіння.

І мертвим, і живим — уклін.

Не забувай свого коріння, А головне: вставай з колін!

І будь, мій брате насторожі:

Сама біда у дім не йде.

Свободу, куплені за гроші,.

Ніхто не бачив і піде.

Вставай! Дивися: боротьба,.

І Україна вже ніколи Не буде матір'ю раба!

" Держава твориться в будучині.

Держава будується нині…" Рівно шість десятиліть ці слова написав Олег Ольжич, один з тих наших поетів, хто твердо вірив у гідне майбутнє України.

" Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, Верховна Рада України проголошує незалежність" , — урочисто говориться в Акті проголошення незалежності України.

Віримо, що саме час сприяє, щоб держава Україна в мирному оточенні сусідів вступила в третє тисячоліття як цивілізована і багата країна.

Наша славна Україна, Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна Ще миліше, ніж наш край?

Де степ широкий, наче море, Де дише пахощами гай, Де небо зоране, прозоре ;

То мій святий, чудовий край.

Де житом ниви зеленіють, Де пісня жалібно луна, Де хати в вишивках біліють ;

То мила, рідна сторона.

Мить сокровенна, як вишня в цвіту, Сяють слова, золоті і нетлінні,.

Рідні до болю, рівні життю:

Ми народились на Україні!

Так, немає в світі чарівнішого краю, як Україна, як наша прекрасна мова та пісня.

Малюючи уявою краї її володінь, побачимо в самому центрі старої матінки-Європи воскреслу державу Україну, побачимо землю, обережно обведену хвилястою ламаною лінією. І думаю, що ця звивиста свята стрічка і справді з правіку вросла в нашу землю, вона кровно єднає нас з Україною, як зв’язує природа матір і дитину.

А через цю Україну, посеред щедротних степів і ланів плине Дніпро-Славутич, мов та оспівана народом голуба стрічка в русій косі. Ми любимо тебе, Україно, твою землю, стихію Чорного моря, веселі домни і зелені верховини Карпат, озера і бистрі річки, сиві місті і села, мову і пісні, і людей — творців і мучеників твоєї вічності.

Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. На думку видатного російського письменника Чернишевського, «…можна не знати тисячу наук і бути освіченою людиною, але не знати історію свого народу може лише людина, нерозвинена розумово» .

Віки шуміли над Україною і забирали в її народу не одну мирну днину:

• -.шматували Україну між собою князі;

• -.аркани на шию закидали українцям ординці, татаро-монгольські хани;

• -.мечем і вогнем випалювали наш корінь польські пани;

• -.втоплювали в гній рідну мову, катували і запроторювали на сибірську каторгу російські царі наших синів і дочок;

• -.кидали в тюрми та спопеляли українську вроду в концтаборах німецькі фашисти;

• -.замучували український цвіт на Соловках та душили в павучому плетені ГУААГів;

• -.морили таким лютим голодом у 20−30-х роках, якого не знала земна цивілізація;

• -.вдарили по генетичному кодові народу чорнобильським лихом — планетарною катастрофою, зробили нашу землю невільницею атомних електростанцій, холодно і жорстоко вкопали їх у живе тіло України.

Таку міру зла не знав, напевне, ні один народ у світі.

Зараз ми з болем усвідомлюємо, що декілька поколінь українців виховувались в облуді і брехні, не знаючи своєї історії.

Але ж ми, українці, маємо чим пишатися, тому що наша держава пережила не тільки дні лихоліття, вона не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, а потім знову відроджувалась, виховувала нове покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі.

Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи!

Можливо, одним із найважчих для України був період ХХ століття, але й настільки ж щасливим. Повертаючись до останніх років, пригадаймо ті щасливі хвилини, які ми переживали разом:

• -.16 липня 1990 року — прийняття Декларації про державний суверенітет. Декларація проголошувала наміри населення країни вирішувати свою долю самостійно!

• -.24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла Акт незалежності України;

• -.28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію, в якій остаточно затверджено нашу незалежність.

Мрія багатьох поколінь збулася!

Встаньте, сестри, встаньте, браття, Час піднятись із землі ;

Воскресає наша мати, Гине чорний вік в імлі.

Мало роду і народу, Подивись, твої сини Вже посіяли свободу, Вже колосяться лани.

Дозріває, буде віно і святої волі час.

Україно, Україно, Ми — для тебе, ти — для нас!

… Саме так — ми — для тебе" І на думку приходять слова славного президента Сполучених Штатів Америки Джона Кеннеді «Не питай, що країна може зробити для тебе, спитай, що ти можеш зробити для неї» .

Наша земля, наша держава воскресла, хоч і була розіп'ята на хресті історії!

Воскресла! Бо вона вічно була на цій Богом даній землі. Ми встали з колін, розірвали пута, якими нас віками приковували до чорних скель, високо підвели голови, як це одвіку було нам написано на роду.

Подивімося на своє небо і ми зрозуміємо, що немає кращого неба, ніж небо України.

Подивімося на своє небо і думкою полиньмо аж до сонця і зірок, і гляньмо на трепетну Землю — і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце — Україна.

Любіть Україну, як сонце любіть Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу, і радості мить Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її вічно живу і нову,.

І мову її солов'їну.

Зараз український народ будує вільну незалежну державу. І якою буде Україна, багато в чому залежить він нас. Я вважаю, що патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а той, хто своєю щоденною працею множить багатство рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину.

І коли я думаю про рідний край, то вірю, що тут завжди шумітимуть верби й тополі, цвістимуть вишні, пишатиметься червона калина. Наш працелюбний народ здолає всі труднощі. Україна буде багатою, розвиненою, демократичною державою.

І на оновленій землі.

Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати,.

І будуть людин на землі.

І найкращий наш скарб — людина — трудівник.

Сьогодні в Італії, в Турині, проходять ХХ Олімпійські ігри. Україна займає своє гідне місце. Хоча золотих медалей не завойовано і Гімн нашої держави не звучав, але Прапор піднімався на олімпійській щоглі. І моє серце сповнювалося гордістю: це прапор моєї держави майорить над планетою і його бачать мільйони людей. І я вірю в те, що на літній олімпіаді ми почуємо Гімн нашої Батьківщини. І на очах наших переможців будуть сльози радості за себе і за Україну.

Можливо, колись і я побуваю на олімпіаді і прикладу всі сили, знання і вміння, щоб прославити свою неньку-Україну.