Сутність, визнання та оцінка обліку продажу товарів на підприємствах оптової торгівлі

Торгівля — це одна з найдавніших форм економічної діяльності. Бухгалтерський облік торговельної діяльності завжди мав свої особливості порівняно з обліком інших видів діяльності.

Одиницею бухгалтерського обліку товарів є їх найменування, або однорідна група. У бухгалтерському обліку до категорії товарів відносять матеріальні цінності, що придбанні (отриманні) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

Слід зазначити, що сучасні ринкові відносини висувають нові завдання щодо вирішення проблем обліку операцій із продажу товарів, тоді як існуючі дослідження базуються на класичному підході, що деякі аспекти обліку операцій із продажу товарів у системі управління торговельного підприємства потребують більш глибокого дослідження. Так, невирішеними залишаються проблеми належного аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень із метою підвищення їх обґрунтованості та ефективності [8].

Торговельна діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.

Товар — це продукт праці, що має вартість і розподіляється у суспільстві шляхом обміну (купівлі-продажу).

Бутинець Ф.Ф. товаром називає річ, призначену для продажу або обміну на інші цінності [12].

За його словами, під товаром у широкому значенні розуміють матеріальну або нематеріальну власність, яка призначена для реалізацій.

Взаємозамінні товари — група товарів, подібних за функціональним призначенням, використанням, якісними і технічними характеристиками, ціною та іншими параметрами таким чином, що покупець справді замінює або може замінити їх у процесі споживання (у тому числі й виробничого).

Облік товарних запасів можна здійснювати за двома показниками: перший — кількісно-вартісний облік наявності та руху товарів за купівельними цінами за кожною назвою: видом, типом, гатунком; другий — загальні транспортно-заготівельні витрати, що їх обліковують на всю масу товарних запасів (або за окремими групами).

Товари є видом запасів. Торговельна діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку [11].

Товар — це продукт праці, що має вартість і розподіляється у суспільстві шляхом обміну (купівлі-продажу).

Бутинець Ф.Ф. товаром називає річ, призначену для продажу або обміну на інші цінності [9].

За його словами, під товаром у широкому значенні розуміють матеріальну або нематеріальну власність, яка призначена для реалізацій.

Взаємозамінні товари — група товарів, подібних за функціональним призначенням, використанням, якісними і технічними характеристиками, ціною та іншими параметрами таким чином, що покупець справді замінює або може замінити їх у процесі споживання (у тому числі й виробничого).

Облік товарних запасів можна здійснювати за двома показниками: перший — кількісно-вартісний облік наявності та руху товарів за купівельними цінами за кожною назвою: видом, типом, гатунком; другий — загальні транспортно-заготівельні витрати, що їх обліковують на всю масу товарних запасів (або за окремими групами).

Товари є видом запасів. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси регулюються П (С)БО 9 «Запаси». 6] Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

З січня 2007 року Міністерством фінансів України були затверджені Методичні рекомендації № 2 з бухгалтерського обліку запасів, які більш детально роз’яснюють П (С)БО 9.

Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та коли їхня вартість може бути достовірно визначена.

На підприємствах товари обліковують за первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Придбані (отримані) товари зараховують на баланс підприємства за первинною вартістю.

Первинною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість запасів, що складається з таких фактичних витрат: [16].

• · суми, що сплачуються згідно із договором постачальникові (продавцеві), за вирахуванням непрямих податків;
• · суми ввізного мита;
• · суми непрямих податків у зв’язку із придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству;
• · транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю товарів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування товарів усіма видами транспорту до місця їх використання, включно із витратами зі страхування ризиків транспортування запасів);
• · інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первинною вартістю товарів, внесених до статутного капіталу підприємства, визнають узгоджену засновниками (учасниками) підприємства їхню справедливу вартість.

Первинною вартістю товарів, одержаних підприємством безоплатно, визнають їхню справедливу вартість.

Первинна вартість одиниці товарів, придбаних внаслідок обміну на подібні товари, дорівнює балансовій вартості переданих товарів. Якщо балансова вартість переданих товарів перевищує їхню справедливу вартість, тоді первинною вартістю отриманих товарів є їхня справедлива вартість. Різницю між балансовою та справедливою вартістю переданих товарів включають до складу витрат звітного періоду.

Первинною вартістю товарів, придбаних в обмін на неподібні запаси, визнають справедливу вартість отриманих товарів. [20].

Справедлива вартість товарів — це їхня ціна реалізації після вирахування витрат на реалізацію і суми надбавки (прибутку) виходячи із надбавки (прибутку) для аналогічних товарів.

Не включаються до первинної вартості товарів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати й нестачі товарів; відсотки за користування позиками; витрати на збут; адміністративні й інші аналогічні витрати, безпосередньо не пов’язані із придбанням і доставкою товарів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

У разі відпуску товарів на продаж та іншому вибутті оцінку їхніх запасів здійснюють за одним із таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці товарів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження товарів (ФІФО); нормативних витрат; ціни продажу. [14].

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку товарів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовують лише один із перелічених методів.

Товари, що відпускаються, для спеціальних замовлень і проектів, дорогі товари, а також незамінювані товари, оцінюють за ідентифікованою собівартістю.

Оцінку за середньозваженою собівартістю здійснюють за кожною одиницею товарів діленням сумарної вартості залишку таких товарів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці товарів на сумарну кількість товарів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці товарів.

Оцінка запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що товари використовують у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто товари, які першими відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю перших за часом надходження товарів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат (зокрема й товарів) на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством із урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норм витрат і ціни в нормативній базі слід регулярно перевіряти й переглядати.

Оцінка за цінами продажу ґрунтована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначають як різницю між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. [19].

Кожен з методів оцінки запасів при їх вибутті має свої переваги та недоліки, а тому перед підприємством постає завдання вибору такого методу, який би найбільше відповідав його потребам: не завищував фінансових результатів діяльності; не занижував собівартості; був простим та легким у застосуванні.

Запаси товарно-матеріальних ціностей має кожна компанія, незалежно від сфери її діяльності. Для торговельної компанії основним джерелом доходу є продаж товарів. Тому запаси оптової та роздрібної торгівлі складаються із товарів, що закуповуються у готовому вигляді і продаються без додаткової обробки чи переробки.