Росія у 1894-1913 роках

Россия в 1894—1913 годах

После смерті імператора Олександра Третього на Всеросійський престол вступив государ імператор Микола Олександрович, котрий явив себе продовжувачем миролюбних заповітів свого батька, незабутнього царя-миротворца. Ці заповіти цілком відповідали і насущним потреб Росії.

Отечество наше широко розкинулося у Європі Азії, ми маємо велика площа малозаселенных і непочатих обробкою земель, багатий запас недоторканих ще копалин скарбів. Використання від цього підвищення народного добробуту вимагає докладання спокійного й мирної праці, знань і надходження коштів. Війни ж, викликаючи величезні витрати народних зусиль і вимагаючи багато грошей, затримують мирне розвиток життя держав, Росія, вимушена багато воювати, надто страждала від цього затримки.

Царствование імператора Олександра Третього минуло без війн, і Росія тільки впродовж цей час отримала можливість зосередитися на мирної внутрішньої роботі.

Но і у мирний час державам доводиться утримувати численні армії й нести величезні військових витрат, важким тягарем котрі лягають на державну скарбницю. Витрати ці дедалі вищі через успіхів техніки, майже дає все нові й нові винаходи у сфері військової справи. Найчастіше державам доводиться подбати про новий удосконаленим озброєнням з витратою цього великі гроші лише через те, що з сусідніх держав завела в собі подібні вдосконалення, інакше цей краще озброєний сусід може, розпочати війну, і напевно переможе гірше озброєного супротивника. Наскільки великі успіхи військову техніку, це випливає з те, що на початку ХІХ століття рушниці стріляли — саме велике — на 200 кроків, а гармати — не далі версти, причому стрільба йшла повільно; до нашого водночас з рушниць б’ють на 3000 кроків, а великі гармати мечуть снаряди на 15 і 20 верст; при цьому рушниці і гармати тепер скорострільні. Військовий корабель, побудований 20 років тому, з’являється нині цілком незначної величиною. Держави наперерыв друг перед іншому змушені будувати дедалі нові кораблі, з кожним роком залучає дедалі більш величезні, вартістю мільйони рублів кожен, з жахливими за величиною гарматами. Немає нічого дивного, що держави витрачають утримання армії й флоту майже половину свої доходи, і що може не затримувати задоволення насущних їх потреб.

Государь імператор Микола Олександрович, переймаючись мирному розвитку Росії та інших народів та зменшенні військових витрат, які треба тепер нести, зробив почин до полегшенню цього тягаря і підняв голос за те, щоб держави, по доброго між собою угоді, обмежили свої військових витрат разом із тим вирішували надалі зіткнення суперечки між собою не війною, а третейським судом.

Державы погодилися те що, щоб було піддано обговоренню в нараді з особливо від нього уповноважених осіб, що й запланували на 1898 року у столиці Голландії Гаазі. Але взаємна недовіра й потаємні задуми деяких держав завадили відбутися великій справі, благодетельному для людства. Зрозуміло, після цього і Росія могла перед добре збройними сусідами скоротити свої війська і слідувати по них справі постійного введення нових, дорого що стоять поліпшень бойового озброєння.

В 1904 року на форумі нашу Батьківщину налетіла несподівано військова буря, і з протилежного боку, з якій її найменше очікували.

Во другої половини уже минулого століття Далекому Сході поблизу кордонів стало розвиватись агресивно та міцніти держава, яке до того часу був слабкою і навіювало нікому побоювань. Це держава — Японія. Вона на кількох великих островах в Великому океані. За розміром вона становить Франції чи Англії і має близько 60 мільйонів жителів. До 1960;х років уже минулого століття японці були мало розвинені і вели до окремий спосіб життя. Але відтоді вони від старої замкнутості, відкрили у своєї країни широкого доступу європейцям, самі стали їздити до Європи вчитися — й у короткий час засвоїли собі знання, якими сильні освічені народи, запровадили в собі європейські порядки і запровадження. У Японії швидко розвинулася промисловість, зростають міста, відкрилося багато шкіл, було проведено залізниці.

С особливою жадібністю переймали японці прийоми військового мистецтва, якого виявили багато схильності. Потім їх війська, перетворені за європейськими зразкам, зрівнялися із кращими арміями; ще, вони завели військовий флот з здобуті за Європі кращих кораблів. Навчаючись і працюючи завзято, японці в деяких частинах військової справи створили вдосконалення, що перевершили європейців, причому тримаючи ці удосконалення до повній таємниці, вони добре використовували їх задля посилення свого флоту.

Страдая від малоземелля у своїх островах, японці були повні мріями придбанні нових земель. У 1894 року вони оголосили війну сусідньому із нею величезному, але слабкому у справі Китаю і відібрали в нього кілька островів. Відчувши свою військову силу, японці почали шукати випадків до розширення своїх володінь. Насамперед погляди їх звернулися на слабку Корею, розташовану на півострові свого ж імені близько до Японських островів. Потім її залучила себе і китайська область Маньчжурія, яка примикає до Великого океану. Нарешті, японці зазіхали і наш острів Сахалін, південна половина якого до 1875 року Японії. З підозрою дивилися які й те що, що Росією споруджено, по угоді із Китаєм, залізничну колію через Маньчжурію, який зі своєї південної гілкою впирався в Порт-Артур, переданий Китаєм Росії з особливому договору у тимчасове володіння.

Между Росією і Японією кілька разів виходило непорозуміння з різних питань, але переважно через Кореї. У 1903 року відбувалися переговори між урядами обох держав: шляхом їх Японія хотіла домогтися закріплення нею переважаючого положення у Кореї, яке, звісно, мало бути перехідною щаблем до повного підпорядкування її Японії. Росії, має великі інтереси Далекому Сході, це може бути бажано, і тому домагання Японії зустрічали з нашого боку протидія. Наважившись тоді війну з Росією, Японія стала таємно підготовлятися до неї і забезпечила собі доброзичливе ставлення з боку Англії й Сполучених Штатів Північної Америки. Коли японці оскільки вважали себе досить готовими, вони відкрили воєнних дій без оголошення війни Росії, зрадницьким нічним нападом своїх міноносців на наш флот близько Порт-Артура (27 січня 1904 року), причому надовго вивели зі ладу троє наших найкращих суду.

Так почалася пам’ятна всім війна — тяжке випробування, надіслане нам Богом. Становище Японії війні було незрівнянно вигідніше нашого. У дещо тижнів після війни на численних військових і видача торговельних судах японці перевезли на материк свої військові сили. А нам доводилося підвозити війська за кілька тисяч верст, по одноколейной залізниці. Попри надзвичайне напруга, ми могли просунути відразу значної частини військ, гармат, снарядів і запасів, і тільки до самого кінцю війни наші сили зрівнялися з силами противника. У битвах японці мали з нас чисельну перевагу, а природної хоробрості і войовничому дусі де вони поступалися російським.

Самая місцевість, де вибухнула війна, — Маньчжурія, населена родинними японцям племенами, завчасно, протягом кілька років була вивчена ними з військовою метою вздовж і впоперек: де сьогодні наші йшли навпомацки у чужий країні, там японцям гризуть були кожна гірка, кожен струмочок, кожна сільце. Цьому особливо сприяли притаманна їм хитрість та здатність до шпионству. До того ж нещастя переслідували у цій війні Росію, кращі наші воєначальники суші і на море знищені були початок військових дій; та ще й у квітні загинув сміливий адмірал Макаров, краса і російського флоту; під час облоги японцями Порт-Артура було вбито генерал Кондратенко, мужність і розпорядливість якого більше всього підтримували фортеця. Серед головних російських полководців нема, на нашу біду, жодного, подібного Румянцеву, Суворову чи Скобелєву, що й з невеликими силами перемагали численного ворога. Виявилися під час війни також помилки й недоліки у справі підготовки й постачання військ необхідними запасами. Особливо сильно позначилися них і безладдя у флоті; наші кораблі з озброєння виявилися слабше японських. Хоча грамота, надіслана підмогу ескадра під начальством адмірала Рожест-венского зробила безприкладний в військово-морської історії, у винятково важких умовах, перехід із Балтійського моря на Далекий Схід навколо Африки, хоча він і висловила велику силу духу, тим щонайменше, зустрінута чудово підготовленим і від нас збройним японським флотом, зазнала тяжке поразка, настільки незвичне для славного російського флоту.

Наши солдати виявили суші і море властиві російських мужність, відвагу і самовідданість, викликали подив, похвалу і повагу від японців, але проти збігу згубних нам подій і умов нещасної війни виявилися безсилі хоробрість і подвиги окремих осіб і окремих загонів. Ці обставини, і навіть який виник у Росії внутрішнє настрій змусили подумати щодо припинення військових дій, які мені довелося ведуть у такій несприятливій нам обстановці. Оскільки російська армія було підкріплено прибулими свіжими військами, які рвалися у бій, те, коли виникли переговори щодо світі, Росія мав можливість вимовити умови світу дуже нам обтяжливі. Росія передала Японії Порт-Артур з прилеглим щодо нього ділянкою залізниці і поступилася південну половину острова Сахаліну, ту саме, що була придбана Росією від Японії з договору 1875 року. Світ було покладено у Портсмуті восени 1905 року.

Государь імператор, погоджуючись поширювати на світ, вчинив те, як вступив у свого часу його дід, імператор Олександр Другий, що припинив кримську війну, щоб зосередитися на невідкладних справах внутрішнього проекти влаштування держави. Передусім потрібно було заспокоїти країну, в якою знову виникло революційне бродіння, затихшее після рішучих i твердих заходів, прийнятих імператором Олександром Третім. Потім було виконати зробити велике державна справа — залучити виборних від населення до брати участь у законодавчу діяльність, усунути в організації армії й флоту ті недоліки та системні помилки, виявлені війною, забезпечити армію удосконаленим озброєнням і тим невідомим, що необхідне успішних її дій, і відтворити бойової флот, відповідальний сучасним вимогам.

Крамола знову внесла смуту в російську життя й заподіяла чимало шкоди державі. Поступово котра розвивалася діяльність революціонерів виявилася, нарешті, в ряді зрадницьких убивств, жертвами яких впали великий князь Сергій Олександрович, дядько государя імператора, і кілька вищих державних сановників. І несприятливого нам перебігу війни з Японією сприяла також зрадницька діяльність цих ворогів Батьківщини: тоді як наша доблесна армія у далекій Маньчжурії проливала свою кров, крамольники влаштовували страйки за тими заводах і фабриках, які постачали армію військовими припасами, і утруднювали відправку війну підкріплень і військових вантажів. Після закінчення війни розруха посилилася і став прориватися на різних роботах відкритими бунтами, безглуздим розоренням садиб і господарств землевласників. У цьому крамольниками відбувалися обурливі злодіяння і безчинства.

Борьба з різноманітними проявами крамоли і заспокоєння країни й склали предмет особливих клопотів і напруженої діяльності всіх урядових установ і міська влада. Разом з тим государ імператор в маніфесті від 18 лютого 1905 року закликав благомислячих людей всіх станів і станів з'єднатися в дружному сприянні государеві у викорененні крамоли й у розумному протидії смуту внутрішньої. Потім у маніфесті пояснювалася, що лише за спокійному і бадьорому стані духу населення можливо оновити духовне життя народу, зміцнити його добробут народу і вдосконалити державний порядок.

Важнейшей мірою у справі благоустроения держави й стало залучення виборних від населення до брати участь у законодавстві.

Государство Російське творилося і міцнішала нерозривним єднанням царя з народом і з царем. Це єднання царя і — велика моральна сила, созидавшая Росію у протягом століть, отстоявшая його від будь-яких негараздів і напастей, є донині запорукою її єдності, могутності, незалежності й цілості, матеріального добробуту та розвитку духовного у цьому і майбутньому.

При перших царів з дому Романових виборні люди скликалися нерідко на земські собори і багато допомагали царю Михайлу Федоровичу у пристрої держави, враженого смутою. При Олексієві Михайловичу вони регулярно збиралися, але рідше. Петру Великому у його перетвореннях доводилося йти усупереч більшості його підданих, не які віддавали ще собі ясного звіту у значенні і користь їх. Тому і не скликав виборних, бо міг чекати на допомогу собі від нього. При імператриці Катерині Другий скликано виборні упорядкування нового Уложення. У імператора ж таки Олександра Благословенного була вже думку залучити виборних людей до постійному сприянню в відправленні законодавства. Та і в нього, і його царствених наступників піклування про невідкладних справах, і про звільнення селян від кріпацтва, поглинали багато уваги. З іншого боку, належне здійснення цих намірів зустрічала складне становище ще й тому, що більшість російського народу була безправна і Україна перебувала в кріпацтва; нарешті, освіта була ще дуже слабко поширене серед населення. Імператор Олександр Другий, подарувавши свободу кріпаком, знайшов вже можливим доручити виборним людям дворянського, духовного, міського і селянського станів земські, господарські та інші справи на місцях. Наприкінці його царювання нього вже визріла думка закликати виборних від землі і до брати участь у відправленні законодавства. Здійснити цей намір завадила імператору його смерть.

Проведение в російську життя постійного участі виборних від населення законодавчої роботі скоєно було нині благополучно царствующим государем імператором Миколою Олександровичем. У найвищому рескрипті 18 лютого 1905 року в ім'я міністра внутрішніх справ Булыгина було зазначено, що государ імператор, продовжуючи царствену справа вінценосних предків своїх — збирання і організацію землі Російської — замахнувся залучати обраних від населення людей до участі в законодавчих роботах. Далі в рескрипті було зазначено, що государі Російські завжди приймали в міркування особливі умови великого Батьківщини нашого, разноплеменность складу її населення і слабке у деяких його частинах розвиток громадянськості. Тому й дарували необхідні, залежно від назрілих потреб, перетворення лише порядку відомої послідовності і з обачністю, які забезпечують нерозривність міцної історичної зв’язки й з минулим як застави міці й стійкості цих змін у майбутньому.

6 червня цього року, приймаючи у Петербурзі земських діячів, государ імператор сказав їм: «Моя воля скликати виборних від народу — непохитна… Нехай встановиться, як було зазначено колись, єднання між царем і усією Руссю, яку ляже основою порядку, відповідального самобутнім російським початкам».

Работы у здійсненні зазначеної монаршої волі йшли прискореним ходом, і шість серпня 1905 роки вже височайше затверджено положення про заснування Державної думи.

Это становище, проте, був здійснено у цьому саме вигляді, як було затверджено. 17 жовтня оприлюднили маніфест, оповещавший населення тих засадах, які покладено основою робіт з оновленню умов російського життя. У відповідно до цього маніфестом було видозміну повноважень Державної Думи, певних становищем 6 серпня, і збільшення кількості осіб, які мають правом участі у виборах членів думи.

Новое становище оприлюднено 11 грудня 1905 року. У ньому й в особливо виданих квітні 1906 року основних законах Російської імперії російський самодержавний цар дарувавши своєму народу участь, через выбираемых їм осіб, у майбутніх законодавчій діяльності. Разом з цим государ імператор перетворив і Державний рада, закликавши до нього виборних від духівництва, дворянства, земських установ, торгівлі, в промисловості й науки.

Государственная дума першого скликання, почала свої заняття у квітні 1906 року, натомість аби зосередитися під час обговорення вкрай потрібних для Росії нових законів, стала виявляти спроби втручатися у справи управління, ведення її надані, й висувати вимоги, мали головна мета підтримку смути країни. Через це було розпорядження про її розпуск і виробництві нових виборів. Державна Дума другого скликання виявилося краща від першої. Довелося і його розпустити. Потім, через выяснившейся необхідності, найвищим маніфестом 3 червня 1907 року був возвещено про деякі зміни в правилах обрання члени думи.

Государственная дума третього скликання опинилася у більшості її сознающей свій обов’язок перед государем, і своєю зусиль для змозі і якості знань сприяла оновленню і поліпшенню багатьох сторін державного життя. Дума пропрацювала усі п’ять років призначеного нею законом терміну діяльності.

Так склалося відновлення ладу нашого законодавства; хід її хоча й нелегкий, але волею государя імператора перетворення це остаточно утвердилось.

Завершилась давня думку Російських монархів про притягнення до брати участь у законодавчої діяльності виборних від населення: створена Державна Дума, перетворено Державну раду. Разом з цим об'єднана діяльність головних начальників відомств у раді міністрів під керівництвом призначеного государем імператором особи.

* * *

Вступая нині у четверте століття життя Росії під скіпетром государів з дому Романових, природно окинути швидким поглядом пережите нашої Батьківщиною за минуле трьохсотріччя.

Невольно душа переймається безмежній вдячністю до Божественному провидінню, благословившему нашу Святу Русь, помогшему їй з важких негараздів і випробувань зміцнілій і оновленої, готової з Божою допомогою бадьоро йти вперед по шляху подальшого свого розвитку та успіху.

Перед 1613 роком Московське царство було знівечено внутрішньої смутою, навалою зовнішніх ворогів; у самому серці його — у Москві володарювали поляки, була принесена навіть присяга польському королевича.

Но по кличу кількох міцних духом російських людей зібралася Руська земле, скинула із себе пута, накладені її у ворогами, вибрала собі царем юного Михайла Федоровича Романова, об'єдналася біля нього й під державної владою його та його наступників стала міцніти, ширитися, вдосконалюватися.

Много праці та турбот, багато одухотвореною думки вклали Російські вінценосці до справи прийнятого ними він служіння Батьківщині. Великі були й тяготи, які ніс російський народ, влаштовуючи свою державу. І Бог благословив їхні праці. Нині імперія Всеросійська широко розкинулася у Європі Азії, займаючи загалом шосту частину суходолу усієї земної кулі і укладаючи у собі 160 мільйонів населення. Ще велике майбутнє у подальшому нашу Батьківщину, коли він, міцна вірою Христової і російською народним духом, зміцнена просвітою, проникнувшим у всі верстви населення, широко розвине свої могутні сили.

В минулому найбільші праці у створенні Російської державності випали частку головною галузі російського народу — великоросов. Звільнивши малоросів і білорусів від присутності польської залежності і об'єднавшись із нею, подолали ворожі племена, які спустошували своїми набігами наші південна та східна околиці, завоювали родючі південні степу, неосяжні рівнини Сибіру та Середню Азію, простягли Російські межі до берегів Балтійського, Чорного і Каспійського морів, і Великого океану.

Немало різних народностей і племен входить тепер до складу держави Російської; під її потужної охороною усі мають можливість, зберігаючи свою віру й особливо, жити мирною й плідно працювати користь своєї слабкості і загального Батьківщини.

И протягом наступного століття сила держави Російського, як колись, буде полягати в вірі в Бога, в самовідданого кохання до батьківщини, з готовністю життя своє покласти ми за неї й у беззавітну відданість своїм государям, котрі всі свої сумніви й турботи віддають на служіння Росії. Усі вони проти неї сказати себе, як сказав Великий перетворювач Росії: «Про Петра відайте, що йому не дорога, жили б лише Росія благоденстві та славі».

Теперь, коли з волі государя імператора Миколи Олександровича у справі державного служіння встановилася ще більше зв’язок між царем і народом, завдяки участі виборних від населення законодавчої роботи благо Батьківщині, варто пригадати слова, сказані якось государем імператором цим виборним: «Тяжка і складна робота доведеться вам. Вірю, що любов до батьківщини, палке бажання послужити їй надихнуть і згуртують вас… Бог на допомогу Мені й вам».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.