Макарова Інна Володимирівна

Макарова Інна Владимировна

Народная артистка СССР.

Родилась 28 липня 1926 р. в г. Тайге Новосибірській області. Батько — Макаров Володимир Степанович, працював диктором, входив до Спілки письменників СРСР. Мати — Герман Ганна Іванівна, літературний редактор-корреспондент, працювала завідуючої літературною частиною театру «Червоний факел» у Новосибірську. Перший чоловік — Бондарчук Сергій, Народний артист СРСР, кінорежисер. Другий чоловік, з яким вони вже разом вже зібрано понад 30 років, — Перельман Михайло Израилевич, доктор медичних наук, професор, дійсний член Російської академії медичних наук, директор Науково-дослідного інституту фтизиопульмонологии ММА им. Сеченова. Дочка — Бондарчук Наталія Сергіївна, акторка, кінорежисер, Заслужена артистка Росії. Двоє онуків.

Трудно сказати, що наштовхує людей вплинув на вибір професії. Покликання? Оточення? Випадок? Іноді усе разом, іноді щось одне. Перше усвідомлене рух до майбутню професію у Інни Макарової відбулося четвертому класі у Новосибірську, де минуло її дитинство і юність. Одного із днів школярі дізналися, що й однокласник Мироша Бучин зайняв місце на огляді юних талантів у Москві за читання байки. Результатом цього несподіваного багатьом успіху стало створення школі драматичного гуртка, і першою роллю, зіграною маленькій Інною Макарової на сцені, стала безсловесна роль попівни в інсценівці казки «Про попці і працівника його Балді». Потім пролунали нові ролі, традиційні хвилювання перед кожним виходом на Майдані сцену, перший успіх, перші у житті оплески.

Увлечение театром захоплювало дедалі більше, і Інна Макарова витримала складні вступні іспити у драматичний гурток у Будинку художнього дітей. Її зарахували відразу в старшу групу. То був початок творчого життя майбутньої зірки вітчизняного кінематографу.

Наступило літо 1941 року, 22 червня почалася Велика Вітчизняна війна. У Новосибірськ були евакуйовані з Ленінграда пушкінський театр, філармонія, ТЮГ. На репетиціях драматичного гуртка почали з’являтися видатні майстра сцени: Корчагина-Александровская, Юр'єв, Микола Симонов. Інна Макарова що тоді зрозуміла, що їй уготована роль акторки.

Окончив 10-ї клас, Інна разом з старшої подругою відправила заяву у Всесоюзний державна інституція кінематографії, що у евакуації у г. Алма-Ате. Подорож у дорослу, самостійне життя почалося нею в м’якому вагоні швидкого потягу 28 липня 1943 року.

Инна Макарова приїхала озер місяцем раніше початку іспитів. Вона опинилася самотня, і педагоги вирішили влаштувати попередній перегляд. Навіть під час це, попереднє, прослуховування прийшли визначні кінорежисери, актори, педагоги. За екзаменаційним столом сиділи Рошаль, Бібіков, Пыжова. Після зарахування до інституту, щасливчики, у тому числі була Інна, повернулися додому за теплими речами, а ВДІК реэвакуировался. Після приїзду до Москви Інна Макарова розпочала навчання, ставши студенткою першого курсу майстерні С. А. Герасимова і Т. Ф. Макаровой.

Александр Фадєєв, подивившись на іспиті «Кармен» по П. Меріме, де Макарова грала головну роль, сказав: «Не знаю яка була Кармен, але це — Любка Шевцова, би запевняю». Таж отримала роль.

О тому, що С. А. Герасимов збирається екранізувати роман, став відомий тоді, коли Інна Макарова навчалася вже в третьому курсі. Це був важкий для кінематографу час — період малокартиння. Попри це Сергій Аполлінарійович вирішив залучити до роботи над фільмом і. Так, молода акторка отримала першу серйозну роль кіно.

Сергей Герасимов нерідко говорив, що Інна Макарова одне з улюблених його учениць, вона вдумливо і уважно належить до життя, але це для артиста головне, людина вона темпераментний, має миттєвою реакцією актора, й ролі Любки Шевцової будуть опубліковані була близька їй за духу. І вона її зіграла так природно, що у свідомості мільйонів глядачів образ Любки назавжди з'єднався з Інною Макарової. У 1949 року за виконання цій ролі у фільмі «Молода гвардія» Інну Макарову, зовсім молоду тоді акторку, удостоїли Сталінської премії першого ступеня.

Картина «Молода гвардія» подарувала Інні Макарової як популярність. Під час зйомок «Молодий гвардії» вона за Сергія Бондарчука, тоді студента, хіба що котрий повернувся з фронту, надходження на III курс С.Герасимова. Вони прожили разом 10 років. Але вони народилася донька Наталя, стала згодом акторкою і кінорежисером.

В 1948 р. И. В. Макарова закінчила ВДІК. Дуже багато театрів запрошували її до роботи, але вона бажала кіно. Її фільмографія значна: «Це був у Донбасі» (1945 р.), «Сільський лікар» (1951 р.), «Жива веселка» (1982 р.), «Повернення Василя Бортникова» (1952 р.), «Димитровградцы» (1958 р.), «Наш кореспондент» (1958 р.), «Брати Комаровы» (1961 р.), «Молодята» (1963 р.), «Велика руда» (1964 р.), «Одруження Бальзаминова» (1965 р.), «Палата» (1964 р.), «Не пройдуть» (1965 р.), «Маленький утікач» (1966 р.), «Новенька» (1968 р.), «Урок літератури» (1968 р.), «Злочин покарання» (1969 р.), «Любов Ярова» (1970 р.), «Вас викликає Таймир» (1970 р.), «Інженер Прончатов» (1972 р.), «Невиправний брехун» (1973 р.), «Ще не вечір» (1974 р.), «Наречена із півночі» (1975 р.), «Моє справа» (1975 р.), «Контрольна за фахом» (1981 р.), «Пічники» (1982 р.), «Мертві душі» (1984 р.), «Дитинство Бембі» (1985 р.), «Юність Бембі» (1986 р.), «Лермонтов» (1986 р.), «Позика на шлюб» (1987 р.), «По гарячих слідах фільму «Молода гвардія» (1988 р.), «Сороковий день» (1988 р.).

Кинокартина «Висота» (1957 р.), де Інна Макарова зіграла Катю, його з захопленням зустрінутий радянськими і закордонними глядачами. Її партнером за фільмом був чудовий актор Микола Рибников. У 1957 р. на Х Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах «Висота» отримала головну премію — «Кришталевий глобус». Інні Макарової пощастило також працювати з видатним кінорежисером В. И. Пудовкиным у фільмі «Повернення Василя Бортникова». Як згадує у відповідь про неї Макарова, що це був людина величезної культури та ерудиції.

Специально для Інни Макарової і Олексія Баталова письменник Юрій Герман створював сценарій фільму «Дорогий мій людина» (1958 р.), у якому вона зіграла жодну з кращих своїх ролей — геолога Вари. Серед інших її чудових робіт: Нонна («Річ Румянцева», 1955 р.), Надя («Дівчата», 1961 р.), Марія Соловйова («Російське полі», 1971 р.), Інна Ковальова («Ще не вечір», 1975 р.), Лариса («Нерозділена любов», 1979 р.), Дуська («Жінки», 1965 р.), Ганна Павлівна («Пошехонская старовина», 1975 р.).

Путь Інни Макарової в кіномистецтві - це зростання артистичного майстерності, талант акторки міцнішав. Їй ставали у змозі складні драматичні характери, мудрий гумор. Нині вона є акторкою Театру-студії кіноактора. Інна Володимирівна провела дуже багато зустрічей із глядачами у країні й там, розповідала про Театрі-студії кіноактора. У важкі перебудовні роки стала більше займатися концертної діяльністю. Це зневага до неї природний стан. З гордістю і ніжністю розповідає Інна Володимирівна, що у кіно довелося працювати з изумительными російськими акторами: Борисом Андрєєвим, Олексієм Баталовым, Миколою Рыбниковым, Євгеном Леоновим, Сергієм Бондарчуком, Сергієм Лук’янов, Нонной Мордюкову, Василем Шукшиним і багатьма іншими.

И.В.Макарова — Народна артистка СРСР (1985 р.), лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР (1949 р.), нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Любит російську, радянську класичну літературу, театр, кіно, класичну музику і на естраду. У поїздках там вона спілкується англійською і французькою мовами, читає в оригіналі книжки французьких авторів. Улюбленцями сім'ї є дві собаки і кіт Кузя.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.