Организация за безпеку і у Європі (ОБСЄ)

Организация по безпеки і у Європі (ОБСЕ).

А.В.Торкунов.

Эта структура, протягом більш як два десятиріччя іменована Нарадою по безпеки і у Європі (НБСЄ), початку функціонувати у 1973 р. як дипломатичний форум у складі 35 держав. До числа входили практично всі країни Европы[1] і навіть навіть Канада. Унікальність НБСЄ зводилася до того, що держави, які стосуються різним суспільно-політичним системам і котрі входили на одна одній військові структури — НАТО і Організацію Варшавського договору (ОВС), і навіть нейтральні і не приєдналися держави зуміли організувати постійний процес діалогу й переговорів із актуальних проблем забезпечення світу і загальну стабільність на континенте.

Результатом діяльності НБСЄ став Заключний акт, прийнятий у Гельсінкі 1975 р. Він визначив принципи відносин між державами («Гельсинський декалог»), і навіть намітив конкретні кроки щодо розвитку співробітництва ряді областей. Продовженням лінії стали зустрічі представників держав НБСЄ у Белграді (1977 — 1978 рр.), Мадриді (1980;1983гг.), Відні (1986 — 1989гг.), організація наукового (Бонн, 1980 г.) і охорони культурної (Будапешт, 1985 р.) форумів, проведення конференцій з економічного співробітництва (Бонн, 1990 г.;), по людському виміру" НБСЄ (Копенгаген, 1990 г.; Москва, 1991 р.), по Середземномор’ю (Пальма-де-Майорка, 1990 г.).

Важным напрямом діяльності НБСЄ стало забезпечення військової розрядки на континенті. Конкретні заходи з підвищення взаємної довіри у галузі були визначено ще хельсінкським Заключним актом; їх розвиток і поглиблення передбачалися відповідними документами, прийнятих у Стокгольмі (1986 р.) і Відні (1990 р.). У межах НБСЄ велися переговори з Договору про звичайні Збройні сили у Європі (1990 р.), який став етапним подією справі зміцнення стабільності на континенті. Відповідно до прийнятих у рамках НБСЄ зобов’язаннями щодо більшу відкритість і транспарентності військової діяльності держав-учасників було підписано договір з відкритого неба (1992 г.).

В цілому до межі 80 — 90-х НБСЄ внесло виключно важливий внесок у стабілізації обстановки у Європейському регіоні хоч і розвитку загальноєвропейського співробітництва. Закінчення холодної громадянської війни у Європі на значною мірою стало результатом діяльності саме НБСЄ і тому об'єктивно ставило цей дивний організм до центру постконфронтационной фази міжнародно-політичного розвитку на континенті. Паризька Хартія для Нової Європи, прийнята зустрічі голів держав та урядів країн НБСЄ 1990 р., загалом виходила саме з такої видения.

Распад соціалістичної співдружності і далі Радянського Союзу, як і що відбулися як наслідок кардинальні зміни у європейському международно-политическом ландшафті, було неможливо не накласти помітний відбиток на діяльність НБСЄ. Характерною рисою 90-х стали значні нововведення, здійснені за цілою низкою напрямів, і водночас безперервні дебати про функціональному призначення цієї структури та роллю у створенні міжнародного життя в Европе.

Были вжито кроки щодо організаційному зміцненню НБСЄ та її структурної консолідації. А ще націлював ще вказаний вище документ Паризького саміту (1990 р), в 1992 р. Гельсінкі було прийнято документ «Виклик часу змін» і пакет рішень організаційного характеру; 1994 р. на Будапештській нараді в верхах було вирішено перетворити НБСЄ з переговорного форуму на постійно діючу організацію та влитися іменувати її з 1995 р. Організацією з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЕ).

Произошло значне розширення кола учасника ОБСЄ. До складу організації було прийнято все пострадянські держави, і навіть країни, виниклі біля колишньої Югославії. У результаті час членами ОБСЄ є 55 держав. Це, безсумнівно, додало ОБСЄ більш репрезентативний характері і водночас стало чинником, що його інтеграції до світового співтовариства нових держав, які з’явились у Закавказзя та Азії. Проте раніше зазначені регіони входили в «європейський культурний простір» як частину Радянського Союзу, нині які виникли у них країни представлені у ОБСЄ непосредственно[2]. Отже, зона ОБСЄ географічно виходить далеко межі Европы[3] .

Высшим структурним рівнем, у ОБСЄ є нараду голів держав та урядів, скликають разів у два года[4]. Центральний керівний орган — Рада міністрів (у складі міністрів закордонних справ), що збирається за свої сесії щорічно. Керівний рада (який замінив Комітет старших посадових осіб) періодично скликаються лише на рівні директорів політичних департаментів зовнішньополітичних відомств (цей орган на рік збирається у ролі економічного форуму). Основним органом для ведення політичних консультацій й терміни прийняття поточних рішень є Постійний рада, дислокований у Відні та до складу якого постійних представників держав-учасників; може також скликатися при виникненні надзвичайних обставин.

Общее керівництво оперативної діяльністю ОБСЄ здійснюється чинним головою; цих функцій виконуються по черзі міністрами закордонних справ країн-членів протягом року. Чинний голова спирається допоможе попереднього і наступного голів (всі разом вони утворюють інститут «трійки»), може робити призначення і спрямовувати особистих представників, ініціювати створення спеціальних цільових груп; він також підтримує контакти з Парламентської асамблеєю ОБСЕ[5]. Головним посадовою особою організації є генеральний секретар, який обирається три роки Рада міністрів і очолює секретаріат ОБСЄ, який базується в Вене.

В діяльності ОБСЄ стало приділятися підвищену увагу проблемам міжнародно-політичного розвитку на Європі, що набирає особливе значення в умовах, що виникли по закінченні холодної громадянської війни. Для надання допомоги Раді міністрів створено дислокований у Відні Центр з запобігання конфліктам, в якого держави-члени проводять відповідні консультації. Бюро по демократичних інститутах і прав людини (розташоване у Варшаві) сприяє розширенню співробітництва у сфері «людського виміру» і формування громадянського суспільства на при новій демократичній країнах. У 1997 р. в ОБСЄ ввели посаду представника про свободу засобів масової інформації. Форум ОБСЄ з співробітництва у сфері безпеки є постійно чинним органом, які займаються проведенням нових переговорів із контролю над озброєннями, роззброюванню і зміцненню довіри й безопасности.

Особо треба сказати звернення ОБСЄ до проблематики конфліктних ситуації у зоні дії організації. Заяв, прийнятих лише на рівні голів держав та урядів чи міністрів закордонних справ, неодноразово порушувалися конфлікти у колишньої Югославії, Нагірний Карабах, Таджикистані, Абхазії, Південної Осетії, Придністров'ї, і інших «гарячих точках». Проте прийняті декларації і заклики, за висловом часто які нагадували резолюції Генеральної асамблеї ООН, залишалися, зазвичай, без практичних наслідків Питання підвищенні ефективності ОБСЄ у справі запобігання конфліктам та його врегулювання належить до найгостріших у її деятельности.

Это обумовлена тим, що ОБСЄ покликана стати головним інструментом раннього попередження й запобігання конфліктам, регулювання криз і постконфліктного відновлення у Європі. І не слід не відзначити досягнення ОБСЄ у цій сфері. Довгострокові місії цієї організації з єдиною метою політичного моніторингу, заохочення контактів між конфліктуючими сторонами, сприяння будівництва демократичних інститутів були направлені на Боснію і Герцеговину, Хорватію, Македонію, Грузію, Молдову, Таджикистан, Естонію, Латвію, Україну; спеціальні групи з лінії ОБСЄ перебувають у Росії (Чечня), Албанії й Білорусі. Заснування в ОБСЄ посади Верховного комісара у справі національних меншин і сприяли відомому ослаблення напруженості у низці потенційно конфліктним ситуаціям (наприклад, у зв’язку з становищем російськомовного населення деяких країнах Балтии).

Значительные зусилля прикладені ОБСЄ для врегулювання конфлікту Нагірний Карабах. Під її егідою функціонує так звана Мінська група, націлена на вироблення рішення з в цій конфліктній ситуації. Будапештський саміт ОБСЄ (1994 р.) прийняв рішення про створення з урахуванням відповідної резолюції Ради Безпеки ГО багатонаціональних сил із підтримки миру після досягнення згоди сторін про яке припинення військового конфлікту. Було також вирішено розробити план із формування, складу оперативну діяльність такого роду сил. Реалізація цього, щодо справи, означало б принципово нову роль ОБСЄ у справі врегулювання конфликтов[6] .

Один з принципово важливих питань у діяльності ОБСЄ до визначення її майбутньої ролі. Існує загальне згоду, що вона займати одна з центральних місць у організації международно-политической життя жінок у Європі. Проте практично, через прагнення великий групи країнах Центральної та Східної Європи, і навіть Балтії приєднатися до НАТО й Європейському союзу, виникає тенденція до маргіналізації ролі ОБСЄ. Ініційовані російської дипломатією спроби підвищити статусу і реальне значення цієї організації найчастіше розглядаються лише як з тим, щоб протиставити її НАТО. Розроблювана у межах ОБСЄ Хартія європейській безпеці міг би нейтралізувати зазначену тенденцію і сприяти його більш повного використанню потенціалу цієї організації у інтересах зміцнення стабільності на континенте.

Список литературы

Клепацкий З М. Західноєвропейські міжнародних організацій.- М., 1973.

Коваленко І.І. Міжнародні неурядовими організаціями. — М., 1976.

Кольяр До. Міжнародні організації та установи. — М., 1973.

Международное право. Підручник. Вид. 2-ге, доп. І перераб. / Відп. Ред. Ю. М. Колосов, В.І. Кузнєцов. — М., 1998.

Моравецкий У. Функції міжнародної організації. — М ., 1976.

Морозов Г.І. Міжнародні організації. Вид. 2-ге. -М., 1974.

Нешатаева Т.ЗВ. Міжнародні організації та право. Нові тенденції в.

міжнародно-правовому регулюванні. — М., 1998.

Шреплер Х.А. Міжнародні економічні організації. Довідник. — М., 1997.

Archer З. International Organizations. 2nd ed. — L. — N. Y, 1992.

Yearbook of International Organizations, 1998/99. — MunchenNew Providence — London — Paris, 1998.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.

[1] Винятком стали тільки Албанія і Андорра (остання не мала в зазначений час повним суверенитетом).

[2] ОБСЄ має бюро із зв’язкам у Центральній Азії, дислоковане в Ташкенте.

[3] У цьому іноді можна почути думку, що ОБСЄ втратила своє переважно європейське приречення і його діяльність буде неминуче отримувати більш як розмитий характер. З іншого боку, значне збільшити кількість учасників ускладнює процес розробки політики ОБСЄ й утрудняє прийняття рішень, що нерідко використовують як аргумент проти збереження правила консенсуса.

[4] Такі зустрічі, як, відбулися у 1990 р. (Париж), 1992 р. (Гельсінкі), 1994 р. (Будапешт), 1996 р. (Лісабон); на 1999 р. намічено зустріч верхах в Стамбуле.

[5] Рішення з приводу створення Парламентської асамблеї було винесено на Паризькому саміті 1990 р. не Парламентська асамблея з представників національних парламентів (впродовж кількох депутатів від транспортування кожної країни) і проводить уже щорічні сесії у містах держав-членів. Ніяких повноважень у плані прийняття рішень на ОБСЄ вона має і є переважно з'єднувальною ланкою з національними законодавчими органами.

[6] Втілення у життя зазначеного рішення виявилося заблокованим внаслідок нездатності конфліктуючих сторін домовитися про політичні принципах врегулювання. У 1997 р. і у 1998 р. Мінська група ОБСЄ виступило з новими пропозиціями цей счет.