Російський експорт нафти

Минаючий століття — століття нафти і є. Видобуток і споживання цих ресурсів, які прийшли початку століття зміну дереву і вугіллю, зростає з кожним роком. У час контролю над паливно-енергетичними ресурсами і коштами їх транспортування грає не останню роль визначенні геополітичної ситуації тій чи іншій країни. Нафта є одній з основ російської економіки, найважливішим джерелом експортних надходжень країни. З огляду на конкурентних чинників Росія нині неспроможна істотно дозволяють збільшити частку готових виробів і машинно-технических, у своїй експорті. Експорт рідких вуглеводнів залишиться у недалекому майбутньому є основним джерелом зовнішньоторговельних валютних надходжень і отже, є основним джерелом фінансування імпорту. Імпорт необхідний як для наповнення споживчого сектору економіки країни, але й забезпечення розвитку промислової та сільськогосподарської бази з допомогою ввезення сучасних високотехнологічних і найефективніших інвестиційних товаров.

Своя игра.

Співробітництво у сфері енергетики початку 2002 року перетворилася на домінанту відносин між Росією та. На початку травня міністр енергетики РФ Ігор Юсуфов побував у Вашингтоні, де зустрівся з автором нової енергетичної стратегії США віце-президентом Річардом Чейні. Потім Юсуфов вирушив у конференцію міністрів енергетики країн «вісімки» в Детройт — він тут поділився із колегами думкою про ту особливій ролі, що у світі може відігравати Росія, володіє 12% розвіданих ресурсів нафти. Буквально за тиждень у Москві з відповідним візитом прибув заступник міністра енергетики США Роберт Кард — він вивчав можливості постачання енергоресурсів із Росії Сполучені Штати. А 24 травня у Москві Президент Росії Володимир Путін і його американський колега Джордж Буш підписали угоду початку «енергетичного діалогу» між двома країнами. Офіційно мети цього двосторонніх контактів формулюються так — «скоротити нестабільність й тимчасово підвищити передбачуваність світових енергетичних ринків», збільшивши присутність ними Росії. Буш заявив, що США, найбільший імпортер і споживач нафти у світі, зацікавлені у ослабленні залежність від нафти із багатьох країн Перської затоки, соціальній та зниженні ролі ОПЕК на світовому ринку. Допомогти у реалізації цього американської енергетичної політики повинна Росія. У «енергетичному діалозі» в Росії можливість виступити на двох іпостасях. По-перше, якщо буде незалежна від рішень ОПЕК, вона допоможе утримувати нафтові ціни у тому коридорі, який влаштовував б обидві сторони — і середніх виробників у Росії, і споживачів на США, країнах Євросоюзу і у Японії. По-друге, у найближчій перспективі Росія може бути великим постачальником нафти для Сполучених Штатів, то є наростити експорт у цій країні з сьогоднішніх мізерних показників до кілька десятків мільйонів тонн нафти. Якщо перша мета то, можливо досягнуто досить швидко, то тут для реалізації другий завдання Росії знадобляться час і кошти. І багато розраховують, що коли частина коштів прийде з Сполучених Штатов.

Раніше Росія від ціни нафти, яку встановлювала ОПЕК. Але зараз ситуація змінилася завдяки зниження издержек. Независимость Росії від рішень ОПЕК окреслилася ще торік. Тоді нафтової картель намагався зупинити падіння цін рамках запропонованого ОПЕК «справедливого цінового коридору» в 22—28 доларів за барель, різко скорочуючи поставки нафти світовому ринку. Картель запропонував Росії і близько іншим експортерам нафти вдатися до аналогічних заходів. Бурхливі дискусії з через це йшли кілька місяців, і наприкінці кінців Росія пішла на невеликі поступки — з початку на півроку офіційно скоротила обсяг експорту на 150 тис. барелей щодня (а ОПЕК наполягала на 500 тис. барелей). «Скорочення експорту спочатку мало сезонний характер — багато російських експортні порти взимку просто скуті льодом, — сказав Ендрю Сміт, економіст дослідницького інституту Economist Intelligence Unit (EIU). — З іншого боку, словесні заяви Росії про взаємне скорочення експорту який завжди відповідали дійсності: відповідно до деяких даних, з початком весни реальний експорт нафти із Росії став зростати, переважно завдяки використанню схем по реекспорту з третіх стран».

Унаслідок Росії та інших дрібніших експортерів нафти призвели до того, що ОПЕК втратила здатність контролювати світовий ринок нафти — протягом останнього півроку ціна одного барелі вагалася діапазоні 18−23 долара. Що набагато менше, ніж на те хоче ОПЕК, але цілком цілком узгоджується з енергетичної стратегією США. «Сполучені Штати, так само як й великі імпортери нафти (Європа, Японія), США платити за барель нафти більше, ніж двадцять-двадцять п’ять, — зазначив старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень Роберт Арнотт. — Вищі ціни на всі цей товар підривають можливості економічного зростання цих країн і стимулюють інфляцію». «Раніше Росія від ціни, яку встановлювала ОПЕК. Але сьогодні ситуація змінилася: завдяки зниження витрат поріг чутливості для економіки Росії, коли компанії працюють із прибутком платежі до бюджету надходить досить коштів, не перевищує чотирнадцять доларів за барель, у те час як бюджету Саудівської Аравії, де дев’яносто дев’ять відсотків доходів формуються з допомогою нафти — вісімнадцять доларів», — повідомив Віталій Єрмаков, аналітик енергетичної консалтингової компанії Cambridge Energy Research Associates (CERA).

Саме ця робить цінову війну ОПЕК проти Росії малоймовірною, що дає нашій країні додаткове значення у стосунках зі США можуть і Евросоюзом.

Росія повертає собі втрачені 90-х років позиції на світовому ринку. У порівняні з 1999 роком зараз видобування нафти у Росії зросла на 18%, а експорт нафти і нафтопродуктів на 34%. Цього року Росія поставить світовий ринок 250 млн. тонн нафти і нафтопродуктів — більше експортує лише Саудівська Аравія. Експорт нафти із Росії зростає швидше, ніж нафтовидобуток, оскільки енергоємність російської економіки з кожним роком падает.

«Посилення позицій Росії на світовому ринку за останніх років стала прямим результатом самоограничительной політики ОПЕК, — сказав Джуліан Лі, економіст лондонського Центру глобальних енергетичних досліджень. — Якщо ж. Росія крім незалежності він картелю встановить довірчі відносини зі США можуть і Євросоюзом, це лише допоможе їй повернути колишню частку світовому ринку нафти». Наприкінці 80-х років, Росія експортувала нафти і нафтопродуктів майже вдвічі більша, ніж сегодня.

Замість арабської — российская Основные постачальники нафти на США-соседи і країни Перської залива.

Географічна структура імпорту нафти на США (травень 2002 г.).

Джерело: US Energy Information Administration.

Більшість російського експорту іде на найближчі ринки — у країни Європи й СНД. 87% експортованої нафти відбувається лише до п’яти країн — Німеччину, Францію, Італію, Іспанію та Великобританію. У російську нафту тече зовсім невеликим ручейком.

Основну частина імпортованої нафти Сполучені Штати отримують із багатьох країн Перської затоки і зажадав від найближчих сусідів — Канади, Мексики і Венесуели. Видобуток лише у США знижується рік у рік, і тільки розробка родовищ Аляски (див. «Заповідна нафту», «Експерт», № 10, 2002) може якось виправити ситуацію в у середньостроковому періоді. Впродовж кількох останніх два десятиріччя постачання нафти США із багатьох країн Перської затоки (Саудівської Аравії, Кувейту, Іраку, ОАЕ, Катару і Ірану) постійно росли — з 8% імпортованої нафти на 1984 року до 25% у цьому. Цікаво, частка арабської нафти продовжував збільшуватись і після 11 вересня: у І кварталі 2002 року його на два відсоткових пункти перевищувала показник аналогічного періоду 2001 року. «Після одинадцятого вересня стурбованість цим фактом Сполучених Штатів серйозно зросла, тому «енергетичний діалог «з Росією було не відбутися, — зазначає Віталій Єрмаков з CERA. — США хочуть знизити свою залежність постачання з арабських країн, й у чому з допомогою России».

Чому ж тепер Росія мало експортує нафту США? «Зза вартості транспортування ті російські компанії, котрі наважуються поставляти нафту США, продають її дешевше, ніж у Європі», — сказав Стівен Дашевский, аналітик ІК «Атон». Такої думки Віталій Єрмаков: «Експорт нафти таких відстані економічно обгрунтований лише за використанні танкерів великого водотоннажності (двісті пятьдесят-триста тисяч тонн), а сьогодні в Росія не має портів, що потенційно можуть обслуговувати подібні поставки». Зараз переважна більшість російської, транспортуванню якої використовується морської транспорт, експортується через порти Чорного (Новоросійськ, Туапсе і всю українську Одесу) і морів (новий термінал Приморськ в Ленінградській області за, і навіть латвійський Вентспілс і литовський порт Бутінге). Хоча, наприклад, Новоросійськ чи Бутінге у принципі можуть обслуговувати супертанкеры, ці порти працюють із танкерами тоннажністю не більш 150 тис. тонн. Причина — обмежена пропускну здатність Датських проток і Босфору, які з'єднують Балтію й Чорне морі купно з океаном. «Тому поставки серйозних обсягів російської в Сполучені Штати стануть реалістичними лише у середньостроковому періоді, якщо буде здійснено проекти створення інфраструктури терміналів і трубопроводів, — сказав «Експерту «Валерій Нестеров, аналітик ІК «Трійка Діалог ». — Сьогодні є три основних проекту — Омішаль, Мурманськ і Знахідка, і оскільки вони дуже різні, то перспективи реалізації також серйозно отличаются».

Нова редакція «Енергетичної стратегії Росії», недавно схвалена урядом РФ, передбачає, що 2020 року у країні й добуватися до 445 млн. тонн нафти (по оптимістичним варіанту), а експорт нафти сягнути 290 млн. тонн (що у 40 млн. тонн більше, ніж у 2002 року). «Частина нафти, яку російські компанії не зможуть продати на традиційних ринках — у Європі, може стати джерелом для експорту до США», — вважає Стівен Дашевский.

США, найбільший імпортер і споживач нафти у світі, зацікавлені у ослабленні залежність від нафти із багатьох країн Перської затоки, соціальній та зниженні ролі ОПЕК на світовому ринку. Допомогти у реалізації цих цілей американської енергетичної політики повинна Россия.

Рік у рік США добувають усі менше нафти, і більше — импортируют.

Джерело: US Energy Information Administration.

Маршруты.

Як справедливо зазначає більшість аналітиків, найпростіше було б запустити експлуатацію проект використанню нафтопроводу «Дружба" — Адрія, який починається у Поволжі, йде з Білорусі, Україні, Словаччини, Угорщини та закінчується Хорватії, в порту Омішаль, здатний приймати танкери тоннажністю до 400 тис. тонн. Буквально сьогодні також можна розпочати експорт за за цим маршрутом 5 млн. тонн російської на рік; а до 2005 року обсяг поставок може збільшитися до 10 млн. тонн. Проте реалізація цього проекту застопорилася: угорська компанія MOL незгодна з запропонованими російська сторона умовами транзиту. Але якщо цей «транзитний» конфлікт буде вирішено, «стала необхідність погоджуватиме питання транспортування з такою кількістю країн, як у проекті «Дружба"—Адрия, показує, що зручніше працювати з внутрироссийскими проектами», — зазначає Валерій Нестеров. Так при цьому через хорватський порт вдасться перекачати всю російську експортну нафту. Ось ці та виникають альтернативних проектів транспортировки.

«Транснафта» форсує роботу над підготовкою проекту нафтопроводу з Ангарська в Іркутської області привертає узбережжю Японського моря. По трубі протяжністю 3,8 тис. км до 2008;2010 року передбачається перекачувати до 50 млн. тонн нафти з родовищ як Західної, а й Сибіру. Вартість проекту просто гігантська — 3,6—5 млрд доларів, набагато більше, ніж в проекту конкуруючого трубопроводу, який пропонує побудувати ЮКОС. Він планує, що нафтопровід з Ангарська в Дацин на северосході Китаю, за яким з 2005 року перекачуватися 20 млн, і з 2010;го — 30 млн. тонн нафти, коштуватиме 2 млрд доларів. «Проект будівлі нафтопроводу до Тихоокеанському узбережжю у разі буде насамперед спрямований до ринків азійсько-тихоокеанського регіону, — вважає Джуліан Лі. — На Західному узбережжі навіть так існує надлишок нафти, тому нафту зі Східного Сибіру чи Сахаліну скоріш почне робити азіатські ринки». Річ у тім, що у США немає магістральних трубопроводів, що з'єднують Західне узбережжя з Східним, а через великі обсягів нафтовидобутку на Алясці й у Каліфорнії ніяких звань існує постійний надлишок нефти.

[pic] 150.

Джерело: US Energy Information Administration.

«ЛУКойл», побудувавши власний нафтової термінал в Варандее на узбережжі Баренцова моря, пропонує свій — північний — варіант експорту російської, переважно з Тимано-Печоры, багатою нафтовими родовищами (сумарні запаси — 1,3 млрд тонн). Але в Варандея є недолік: п’ять місяців у році термінал скований крижинами, і транспортувати нафту можна лише ледоколами. «ЛУКойл» створив власний флот з танкерівкриголамів тоннажністю до 20 тис. тонн. Нафта з криголамного флоту повинна перевантажуватися великі танкери в Мурманську, де планують створення спеціального термінала для танкерів дедвейтом до 300 тис. тонн. Крім переналивного термінала «ЛУКойл» пропонує побудувати трубопровід з Тимано-Печоры до Мурманська потужністю до 50 млн. тонн та вартістю 1,5−2 млрд доларів. Віце-президент «ЛУКойлу» Леонід Федун заявив, що став саме через Мурманськ підуть основні постачання нафти США. Не дивно, що «ЛУКойл», недавно купивши мережу бензоколонок Getty One на сході США, лобіює цьому проекті: ця компанія дуже намагається працювати на західних ринках, зокрема і американському. «Якщо „ЛУКойл “, як і планує, знизить собівартість видобутку з теперішніх 3,5 долара за барель до 2,5−3, як в ЮКОСу чи „Сибнафти “, то ці поставки можуть цілком ефективними», — вважає Ендрю Сміт зі ЕЮ.

Потечуть чи американські доллары?

Розвиток проектів із експорту російської США зажадає значних інвестицій — на будівництво нафтопроводів до Мурманська і Знахідку обійдеться «Транснафти» від 4,1 до 7 млрд доларів. «Зазвичай Витрати інвестиції «Транснафта «закладає до своєї тарифи, але не тоді з цими сумами це малоймовірно», — вважає Віталій Єрмаков з CERA. У угоді про «енергетичному діалозі» відзначається, що США заохочувати американські інвестиції на російський ПЕК, зокрема у інфраструктурні проекти. Джордж Буш після підписання угоди зазначив, у Росії вже зараз є хороший приклад співпраці чотирьох найбільші нафтові компаній світу — це Каспійський трубопровідний консорціум, такий собі зразок для российскоамериканського сотрудничества.

До цього часу американські нафтові компанії обачно підходили до інвестиціям з Росією: чіткого законодавства угоді про поділ продукції ми досі немає, а створювати спільні підприємства з російськими компаніями американці часто побоюються. Проте приклади успішної роботи американських нафтових компаній у Росії є. Так, компанія Conoco з 1992 року на родовищі «Полярне сяйво» в ТиманоПечорі, вклавши до нього більш 400 млн доларів. А одну з найбільших американських нафтових компаній ExxonMobil, попри всі проблеми, у реалізації проектів УПП, дбає про розробці шельфових родовищ на Сахаліні разом із партнерами з Японії, же Росії та Індії. Восени минулого роки компанія намір інвестувати у сахалинские проекти ще 12−14 млрд доларів (найбільший у ПЕК зарубіжний инвестпроект).

Іноземні інвестиції будуть особливо потрібні, якщо «перестарається» у підтримці низькі ціни на світовому ринку. «При цінах на рівні сімнадцять-вісімнадцять доларів за барель російської нефтянке буде важко фінансувати такі проекти. І на цьому випадку без залучення іноземних інвесторів замало, — стверджує Віталій Єрмаков. — Але, на той інтерес, що зараз існує російської нафти на США, можна припустити, які отримують американські інвестиції з Росією прийдуть». Найімовірніше, що вони підуть в Тимано-Печору і Сахалін — туди, де є ще нерозподілені родовища і звідки нафту простіше відправляти експорту, зокрема в самі США.

Заключение

.

Нафта та газу є одній з основ російської економіки, найважливішим джерелом експортних надходжень країни. З огляду на конкурентних чинників Росія нині неспроможна істотно дозволяють збільшити частку готових виробів і машинно-технических, у своїй експорті. Експорт рідких вуглеводнів залишиться у недалекому майбутньому є основним джерелом зовнішньоторговельних валютних надходжень і, отже, є основним джерелом фінансування імпорту. Імпорт необхідний як наповнення споживчого сектору економіки країни, але й забезпечення розвитку промислової власності й сільськогосподарської бази з допомогою ввезення сучасних високотехнологічних і найефективніших інвестиційних товаров.

Високу значимість експорту нафтогазового сировини для економіки Росії і близько глобального характеру енергетичних проблем підкреслює вплив кризи світового фінансового ринку енергоносіїв не економічне й політичне життя нової Росії. Обвал світового фінансового ринку енергоносіїв негайно позначилося на становище у нафтової промисловості Росії, де після тривалого спаду в 1997 р. намітилася деяка стабілізація. У I кварталі 1998 р. обсяг нафтовидобутку наблизилася рівню відповідного періоду минулого року. Але вже з березня зниження видобутку нафти відновився. У цілому нині за 1998 р. з урахуванням зовнішньоторговельної кон’юнктури обсяг нафтовидобутку становив лише близько 96% від рівня минулого року її. Офіційна позиція російського уряду ось у чому: наслідки кризи для Росії виявилися настільки глибокі, що вона дозволити собі навіть короткочасне скорочення експорту. Проте загальний зниження нафтовидобутку, що склало 8−10 млн. т. проти минулим, лише збільшило криза. Що стосується, якщо стабілізації ціни сиру нафту не станеться, наслідки для Росії можуть бути досить серйозними. Російський ПЕК експортує третину обсягу видобутої нафти і, природно, що зниження цін виводить багато підприємства далеко за межі рентабельності. Проте в російського нафто-газового комплексу є об'єктивні позитивні підстави її подальшого розвитку. Значне зростання нафтових цін — справила позитивний вплив російську економіку, яка звично росла за рахунок сировинного експорту, і негативне — на економіку розвинутих країн, змушених нафту закуповувати. Протягом року барель «нафти «подорожчав більш ніж 60% - тепер нафта торгують по 33 долара. Щоправда, причини цього лежать й не так у економічній сфері, як у політичної: США сповнені рішучості розпочати воєнну операцію проти Іраку, що дуже турбує біржі, куди основного обсягу нафти надходить саме з Близького Сходу. До цих вже традиційним побоюванням додалася тривога з приводу фіналу тривалої страйку у Венесуелі. Країна ця в нормальних умов є п’ятим по величині нафтовим експортером, проте загальнонаціональна акція протесту призвела до того, що нафта доводиться ввозить.

За прогнозами експертів на початку 21 століття пропозицію нафтопродуктів на світовому внутрішньому ринку зросте. Ряд промислово розвинутих країн перейде на дешеве газове паливо, при цьому наближається розробка вже відкритих великих родовищ (зокрема російському Півночі). Буде зростати міжнародна конкуренція у сфері експорту і транспортування. У цих умовах виникла потреба виробити оптимизированную експортну стратегію. Основним орієнтиром енергетичної дипломатії Росії країн є теза у тому, що наш довгострокова політика у сфері енергетики неспроможна поступово переорієнтовуватися під збереженні ролі Росії в лише як найбільшого міжнародному співтоваристві постачальника енергетичного сырья.

Стратегічною метою зовнішньоекономічного співробітництва у ПЕК є значне підвищення його ефективності шляхом зміни структури присутності Росії закордонних енергетичних ринках і творення необхідних умов із залученню в раціональних масштабах і взаємовигідних засадах іноземних інвестицій у розвиток і підвищення конкурентоспроможності добування і виробництва енергоносіїв у России.

Експортна політика Росії повинна сприяти інтеграції вітчизняної економіки світогосподарські відносини. Це означає, з одного боку, необхідність зближення внутрішніх та світових ціни енергоресурси інші види продукції (і рівнів оплати праці), з другого — можливості широкого доступу іноземних інвестицій (разом із технологіями і методами організації робіт) до освоєння наших енергетичних ресурсів, зокрема потреб экспорта.

Принаймні структурної перебудови російської економіки на її топливноенергетичного комплексу відкриваються нові потенційні можливості на світовому ринку й у системі світового співробітництва. Після акціонування підприємств ПЕК забезпечення максимально можливу ефективність реалізації рідких вуглеводнів стає лише загальнодержавної завданням, а й проблемою, яку, для забезпечення власних, має вирішувати кожна гілка нових компаній нафтової та газової промисловості России.

СТОЛИЧНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ИНСТИТУТ.

ФАКУЛЬТЕТ ГОС. СЛ І МЕНЕДЖНЕНТ.

Реферат.

НА ТЕМУ «Російський експорт нефти».

ВИКОНАВ: студент 2 курса.

Групи 3эм01 В Суханов СА.

НАУКОВИЙ РУКОВОДИТЕЛЬ:

Демиденко ВА.

МОСКВА 2003.

Список використаної литературы:

1. Журнал «Експерт» № 24 2002 стр30.

2. Интернетсайт WWW.NEWSru.COM Результати року у економіці 2002.

3. Интернетсайт internet Аналіз ситуації на світовому ринку нефти.

Прогноз на 1998 рік. ———————————- [pic].

Персидский затоку — 25%.

Канада -17%.

Венесуэла — 15%.

Другие (Колумбія, Габон, Ангола тощо. буд.) — 16%.

[pic].

" 92 «93 «94 «95 «96 «97 «98 «99 «00 «01 Прогноз МЛН ТОНН У ГОД В Росії швидко й зростають видобуток, і експорт нефти.

" 92 «93 «94 «95 «96 «97 «98 «99 «00 «01 «02 прогноз млн. тонн рік «01 П.