Геополітика нафти (Африка)

План 1. Запровадження (Загальний стан речей) 2. Материкова Африка 3. Західна Африка 4. Нафтопровід Чад-Камерун 5. Північна Африка 6. Укладання Список литературы Введение Величезний (30,3 млн км2, чи 20% суші) африканський континент, надра якого ще в повному обсязі досліджені, містить більшу частину світових запасів золота, платини, алмазів, майже четверту частину — урану і міді. Нафта і газ доки входить до числа головних багатств «чорного континенту», проте їх доведені запаси й досить значні і вони становлять 10,3 млрд т (75,4 млрд барелей) нафти і 10,2 трлн м3 газу (7,1 і аналогічних сім% їх загальносвітового обсягу відповідно). У 1998 р. у Африці видобули 2,7 млрд барелей нафти і 101,2 млрд м3 газу, що він відповідає 10,2 і 4,5% їх світового виробництва. За останні 9 років видобування нафти збільшилася на 32%, а газу — понад 72%. Виявлені углеводородные родовища, по сучасним оцінкам, розподілені територією континенту вкрай нерівномірно. Певною мірою це є наслідком слабкої вивченості африканських надр. Найбільш перспективним нефтеносным районом Африки вважається континентальний шельф Гвінейської затоки, який дехто надмірно оптимістичні дослідники схильні порівнювати з Перським. Перед країн Гвінейської затоки в час припадає понад 42% розвіданих запасів африканської нафти. За прогнозами, у найближчі 5−10 років цю цифру може помітно зрости. Останніми роками в різних глибинах прибережних шельфових зон Анголи, Конго, Екваторіальної Гвінеї та Нігерії виявлено великі нафтові і газові родовища. На думку експертів, значні запаси вуглеводнів є й у Камеруну, Беніні, Кот буд «Ивуаре, Габоні і Намібії. Материкова Африка Іншим значимим нафтогазовим районом Африки є материкова частина, й континентальний шельф Єгипту, Алжиру, Лівії та Тунісу. Слід, проте, відзначити, що у зарубіжної літератури і ЗМІ північні (переважно арабські) країни зазвичай відокремлюються від решти континенти і розглядаються «у поєднанні» із державами Близького Сходу. Решта ж африканських країн, зазвичай, об'єднуються під терміном sub-Saharian Africa, що можна перекласти як «Африка південніше Сахари» (АПС). Зустрічається також неофіційна назва — «чорна Африка». Його кордону, плавно огинаючи Гвінейський затоку, простягнулися на п’ять тисячі кілометрів від Ліберії північ від до Анголи Півдні. У порівняні з іншими країнами Африки, розташованими південніше Маґрибу, ці держави володіють значними доведеними запасами вуглеводневої сировини, що дозволяє їм мати досить розвинену видобувну і переробну промисловість і експортувати нафту обсязі, перевищує половину общеафриканского. Так 1998 р. сумарний експорт цього сировини із багатьох країн Африки становив 5,2 млн барелей на добу, у тому числі 3,1 млн припали на частку Анголи, Габону, Камеруну, Конго (Браззавіль) та Нігерії. У тому числі найбільше нафти видобувається в Нігерії (близько 2,15 млн барелей на добу, тобто 29% загального обсягу), і Анголі (близько 760 тис. барелей на добу — 10%). У Габоні і Конго — 360 і 260 тис. барелей на добу відповідно, а Камеруну і Кот-д «Ивуаре (Берег Слонової Кістки) — до 100 тис. А в інших країнах регіону видобування нафти невелика (разом — менш 150 тис. барелей на добу), але у перспективі вони можуть збільшитися в зв’язки Польщі з наявністю значних запасів вуглеводневої сировини й очікуваним зростанням прямих іноземних інвестицій у ПЕК. Проте, Африка продовжує залишатися самим неблагополучним в соціально-економічному відношенні континентом. Реальні річні доходи середньостатистичного африканця, проживаючого південніше Сахари, впали (в цінах 1987 р.) з 670 доларів на 1973 р. до 520 доларів на 1998 р., тоді як аналогічний усереднений показник для країн за ж період становило 50%. Темпи економічного розвитку основної маси африканських країн 1998 р. також знизилися (лише у семи державах приріст ВВП душу населення перевищив 3%). У це було з загальним зниженням темпів розвитку ми ровой економіки, несприятливої кон’юнктурою ціни ряд сировинних і сільськогосподарських товарів (спад на 15% не враховуючи продукції ПЕК) й у меншою мірою — з наслідками азіатського валютно-фінансової кризи. За даними Журналу Africa Recovery, 1998 р. приріст сукупного ВВП країн континенту становив 2,6%. По розрахунках ж МБРР, за умов швидкому зростанні чисельності населення для забезпечення помітного соціального прогресу цей показник може бути не нижче 8%. Серед країн регіону лише Камерун (переважно, завдяки припливу іноземних інвестицій) зумів домогтися приросту ВВП понад 5%. Великі труднощі, щоб африканців представляють недостатня диверсифікація економіки та надзвичайна нестабільність ціни їх традиційні експортні товари (70% у тому числі належить до сировинної групі). У сфері зовнішньоекономічних зв’язків зберігається сильна залежність від іноземних держав, розташованих поза континенту (переважно, колишніх метрополий).

Западная Африка Велика акваторія Західної Африки, що простягся від Марокко до басейну річки Помаранчевої, є місцем підвищеної активності великих нафтових корпорацій. Головний нафтовидобувний басейн становить Гвінейський затоку (його більшість є територіальними водами Нігерії). Тут видобувається 106 млн т (1998 р.) — близько третини загального виробництва нафти на Африці. У Гвінейській затоці та інших басейнах цієї «пасивної «околиці відомо 160 родовищ. Останніми роками західні компанії ведуть (по угодам із країнами, які володіють акваторією) активні роботи з пошукам нафти континентальному схилі затоки на глибині до 2 тис. м. Так, на глибині 1450 м пробурена свердловина, вскрывшая пачку нафтоносних пісковиків завтовшки 420 м. Роботи фінансуються концерном Texaco та інші компаніями. Дев’ять країн Західної Африки імпортують нафтопродукти Бенін, БуркінаФасо, Гвинея-Бисау, Малі, Нігер, Про те, ЦАР, Чад й Екваторіальна Гвинея.

|Рейтинги | | | | | | | | | | | | | |інвестиційної | | | | | | | | | | | | | |привабливості| | | | | | | | | | | | | |нефтеперерабатыва| | | | | | | | | | | | | |ющих країн | | | | | | | | | | | | | |Західної Африки | | | | | | | | | | | | | |Країна |Місце |Індекс |I |II|II|IV|V |VI|VII|VII|IX|X | | |у світі | «свобод| | |I | | | | |I | | | | | |и «| | | | | | | | | | | |Держави, | | | | | | | | | | | | | |мають «в | | | | | | | | | | | | | |основному | | | | | | | | | | | | | |вільну «| | | | | | | | | | | | | |економіку | | | | | | | | | | | | | |Бенін |61 |2,09 |4 |2 |2 |2 |3 |3 |3 |3 |3 |4 | |Габон |84 |3,10 |5 |4 |3 |2 |3 |2 |3 |3 |3 |3 | |Держави, | | | | | | | | | | | | | |мають «в | | | | | | | | | | | | | |основному | | | | | | | | | | | | | |невільну «| | | | | | | | | | | | | |економіку | | | | | | | | | | | | | |Нігерія |94 |3,30 |5 |2 |2 |5 |2 |4 |2 |4 |4 |3 | |Камерун |100 |3,40 |5 |2 |2 |2 |3 |4 |3 |4 |4 |5 | |Кот буд «Ивуар |108 |3,45 |5 |3,|3 |2 |3 |3 |3 |4 |4 |4 | | | | | |5 | | | | | | | | | |Чад |127 |3,80 |5 |4 |2 |2 |4 |4 |4 |4 |4 |5 | |Конго |136 |3,90 |5 |3 |3 |4 |4 |4 |3 |4 |4 |5 | |Держави з | | | | | | | | | | | | | | «пригніченою «| | | | | | | | | | | | | |економікою | | | | | | | | | | | | | |Экв. Гвінея |144 |4,05 |4 |2,|3 |3 |4 |5 |5 |5 |4 |5 | | | | | |5 | | | | | | | | | |Ангола |153 |4,50 |5 |4 |5 |5 |4 |4 |4 |4 |5 |5 | |Заїр |156 |4,70 |5 |5 |4 |5 |5 |5 |4 |5 |4 |5 | |Джерело: Index | | | | | | | | | | | | | |of Economic | | | | | | | | | | | | | |Freedom, 2000 р. | | | | | | | | | | | | |.

Нефтепровод Чад-Камерун З 1992 р. перебуває у розробці проект нафтопроводу Чад — Камерун. Багаті нафтові родовища у районі Добы Півдні Дітки були розвідані віддавна, видобуток ними може становити 400 тыс.барр. на добу, а експлуатація — тривати за тридцяти років. Було необхідно ухвалити рішення, яким чином можна скористатися цим багатством, враховуючи анклавность країни, перманентно вибухонебезпечну ситуацію в ній й у регіоні загалом, відсутність інфраструктури т.п. цілому, відсутність інфраструктури т.п. Після проведеного докладного аналізу одна одною відпали «суданець», «лівійський» і «нигерский» варіанти через повної відсутності, з погляду західників, гарантій безпеки. У результаті, найприйнятніший було визнано камерунское напрям — до термінала в Криби на атлантичному узбережжі. Втілення проекту взяв він консорціум у трьох найбільших ТНК: американської «Ексон», англо-голландською «Шелл» і французької «Ельф», причому головними застрільниками виступали американці. У цілях забезпечення будівництва й наступної експлуатації нафтопроводу на місцях створили два СП: Tchad Оіл Transportation Company (ТОТКО) і Cameroon Оіл Transportation Company (KOTKO). Задля реалізації проекту потрібно 1700 млн. Отже, капітал KOTKO має дорівнювати цій сумі. Пайова участь акціонерів KOTKO розподіляється так: 97% фінансування здійснює консорціум, інші 3% - Чад (35 млрд.фр.КФА) і Камерун (42 млрд.фр.КФА). Консорціум цілком міг би обійтися самотужки. Проте, він воліє участь двох держав в акціонерний капітал, оскільки з їхньою внески забезпечуються цільовими кредитами СБ та її філіями, а номінально скромні обсяги фінансування МБРР насправді є вирішальні гарантії для основних спонсорів. Проте, згоду Світового банку, попри всі старання учасників проекту, досі не отримано. Шквал критики на адресу планів консорціуму досяг би свого апогею в 1997;98 рр., коли після топографічних робіт було оголошено траса маршруту нафтопроводу з його камерунском ділянці (880 км.) і його площа порушеної території було визначено в 3400 га. Непримиренними опонентами виступили різні політичні партії «зелених» і неурядові организации После тримісячних дискусій у проекті у березні 1999 р. розробили нові варіанти проходження траси трубопроводу. Для визначення самого оптимального в апр. 1999 р. було створено комісію, яка проконсультувала землевласників, за чиїми угіддям пройде лінія нафтопроводу, а головне — скоригувала трасу відповідно до побажаннями екологів. Більше 60% маршруту проходження траси було модифіковано. Відповідно законсервували проведені раніше робота зі створення первинної інфраструктури, більшість іноземних фахівців, завербованих консорціумом, перервало чи розірвало свої контракти. Дійшло доти, що у Нджамене стали поширюватися уперті чутки можливий варіанті евакуації чадской нафти через Лівійську пустелю і пошуках нових компаньйонів; згадувалися незалежні американські «Тринити газ корпорейшн», «Карбон енерджи груп» і «Ориентал енерджи ресурсес», які, нібито, обіцяли інвестувати частки Камеруну і Чада. Щоправда, на офіційному рівні у обох столицях вони всіляко спростовувалися. Камерунський міністр з охорони навколишнього середовища проживання і організації лісового господарства С. Н. Ондуа заявив, що «може бути мови у тому, щоб трубопровід пішов не через Камерун, а ще через Лівію». Наведений перелік обставин, від яких будівництво нафтопроводу міг стати відкладено на невизначений термін, досить великий:. зняття ембарго з Лівії, куди знову кинулися західні нафтові монополії і швидке відродження її нафтового сектора;. — повернення Кот д’Ивуара в «нафтову сім'ю» — на салоні «Офшор Вест.

Эфрика" (23−25 березня 1999 р.) в Абіджані ухвалено рішення про збільшення експлуатації і виробництва нафти, щоб компенсувати втрати, понесені через кризу сільськогосподарським сектором. Отож цілком логічно, що абиджанская нафту вийде в ринку набагато швидше, ніж перша крапля чадской прибуде Криби;. — численні геологорозвідувальні роботи, здійснювані французькими компаніями в Кабинде (Ангола), показали наявність багатих нафтових родовищ, у яких легко можна налагодити видобуток;. — за відсутності внутрішніх потрясінь в РЭГ цей бік у майбутньому фігуруватиме серед найбільших виробників нафти на Африці. Наводилися й інші аргументи, та головний був однозначен.

— в ситуації нафтової ринок справді може обійтися без чадцев. Невизначеність із майбутнім нафтопроводу стала розсіюватися лише саме останнім часом — передусім внаслідок сприятливою нафтової кон’юнктури. У плані координації зусиль з врегулюванню наявних фінансових питань, йдеться у комюніке, Камерун з 30 червня 1998 р. брав участь переважають у всіх дискусіях, зокрема. там, Атланті, Парижі, Нью-Йорку, які у цілях підписання угоди щодо умов фінансування з боку третіх осіб — кредиторів — Long Form Terme Sheet (LFTS). У цьому контексті у липні 1999 р. там розглядалося досьє акціонерного участі Камеруну в капіталі КОТКО.

Указом П. Бийи від 24 авг. 1999 р. в Камеруну освічений держкомітет із проекту нафтопроводу Чад-Камерун, визначено його структура і функції. Головою комітету призначений А. Мудики — гендиректор НКУ, у його прерогатив — ведення будь-яких переговорів, причетних до висновку контрактів по нафтопроводу, координація дій державних відомств, питання експлуатації і технічного забезпечення, моніторинг екологічній ситуації. До складу комітету входять 17 представників різних міністерств і відомств. Постійний секретаріат комісії складається з 6 відділів: охорони довкілля, економіки та фінансів, адміністрації, і бухобліку, інженерного і місцевого забезпечення, правового, зв’язку й образования.

К пресингу екологів і НВО стали приєднуватися голоси місцевих опозиційних політичних партій та рухів (в Чаді - значніша, в Камеруну — слабше). Найактивніше у плані виступає «Оновлений національний фронт Дітки» (ФНТР), неодноразово яка закликала керівництво СБ відмовитися від будь-якої участі у проекті. У одному з останніх відозв ФНТР, розповсюдженій у Парижі кінці авг. 1999 р., генсек руху Ахмат Якуб аргументував цю позицію тим, що «фінансування нафтового проекту означає розділити офіційну відповідальність порушення прав людини з владою Нджамены». У комюніке Фронту містилися твердження про каральних операціях, нібито проведених урядовими військами у липнісерпні Сході країни, у яких було вбито понад тридцять мирних громадян, запідозрених співчуття опозиції і звернення до міжнародним правозахисним організаціям провести незалежне розслідування даних фактов".

Северная Африка Другий нафтогазоносної провінцією на Африканському континенті є Північна Африка — басейни суші та акваторії Східного Середземномор’я і Суецького затоки. Тут, в акваторіях Єгипту, розробляється 36 родовищ (здобич у 1998 р. — 43 млн т). Роботи, проведені у протягом останніх років у Східному Середземномор'ї, показали наявність численних підводних виходів газів, газогідратів і грязьових вулканів. Це підтверджує високі перспективи акваторії. Слід зазначити, що вона у тектоническом плані належить немає «пасивної «околиці, а до зони «колізії «Африки і Європи, займаній Середземним морем, — до південній околиці Атласско-Альпийской складчастої області. Лівія — безперечний лідер на Африканському континенті за величиною підтверджених запасів нафти (за даними різних джерел, вони сягають від 3,1 до 4,1 млрд т). Доведені запаси нафти у інших країнах Африки значно менше: в Єгипті вони є 500 млн т, Алжирі - 1,2 млрд т, Нігерії - 2,3 млрд т. Проте, за світовими стандартами, лівійські запаси можна назвати дуже великими: вони є всього 2,2−3,0% від доведених запасів нафти в усьому світі. Приблизно настільки ж кількістю нафти мають Китай (2,3%) та (2,9%). За розмірами запасів Лівія явно «не дотягує «до таких визнаних лідерів на нафтовій карті світу, як Саудівська Аравія (25,2%), Ірак (10,8%), ОАЕ (9,4%), Кувейт (9,3%), Іран (9,0%), Венесуела (6,9%). Проте, по-перше, лівійські надра поки явно недостатньо досліджені, і величину запасів нафти може збільшитися принаймні проведення розвідувальних робіт, по-друге, вона має добрим якістю (її щільність сягає 35−410 АПІ) і він, залягає на невеличкий глибині, що дуже важливо за умов, коли нафтові компанії змушені заощаджувати кошти й шукати можливостей максимального зниження собівартості видобутку. Лівійський нафтової ринок практично цілком орієнтовано постачання цим сировиною країн Європи, зокрема — Італії, Німеччини, Іспанії, Франції, Великобританії, Бенілюксу та інших., потреба що у лівійської нафти становить 1 млн барелей на добу, що становить 77% нафтовидобутку цієї країни (початку 1999 р. Лівія добувала 1,3 млн барелей на добу). Чи не останню таке становище пояснюється забороною, накладеним урядом США перевищив на роботу у Лівії американських нафтових компаній, які активно освоювали лівійський ринок до 1986 р. З іншого боку, Лівія активно прагне домінування на африканському ринку енергоносіїв, пред’являючи серйозні претензії забезпечення більшості країн Африки вуглеводневим сировиною. Попри те що, що потреба у сирої нафти країн Африканського континенту виросте невідь що сильно (всього на 83 млн т до 2020 р.), сам собою факт лівійських претензій на лідерство у її забезпеченні заслуговує пильної внимания.

Заключенме У пошуках виходу з глибокої економічної кризи, що охопила на початку 80-х більшість країн Африки, чимало їх, виконуючи вказівки МВФ, пішли шляхом структурної перебудови економіки, основними гаслами якому було ослаблення регулюючої роль держави, повну свободу ринкових взаємин держави і прискорена приватизація. «Шокова терапія» поафрикански призвела до ще більшого зростанню соціальної напруги серед майже трехсотмиллионного населення і ще посиленню фінансово-економічної залежність від провідних західних країн-донорів. Закінчивши у цьому загальну економічну характеристику, час торкнутися щонайменше цікавою проблемі комерційних ризиків, що з інвестуванням капіталу даний регіон. Їх цьому приділяють підвищену увагу. Є низка спеціальних рейтингових агентств, які щороку публікують відповідні оціночні дані. Звернімося до жодного з таких видань, выпускаемому американським Wall Street Journal що з Heritage Foundation під назвою «Індекси економічної свободи» (Index of Economic Freedom). У ньому аналізується внутрішня ситуація у більш як 160 країн світу з погляду привабливості для прямих іноземних інвестицій. У цьому оцінюються ступінь відкритості внутрішніх ринків, участь держави у управлінні економікою, становище приватного бізнесу, здатність правоохоронних органів забезпечити внутрішню стабільність і безпека, рівень корумпованості держапарату, наявність основних демократичних свобод, стан банківської системи, розміри інфляції, потреба у зарубіжних інвестиціях і характеру існуючого податкового законодавства. Кожен з цих показників оцінюється по п’ятибальною шкалою, причому, чим нижче бал, тим паче прогресивним привабливим вважається відповідного ринку для вкладення капіталів. Протягом останніх п’яти перше місце світовому рейтингу із середнім загальним індексом 1,30 стабільно займає Гонконг, а останнє - 161-е — КНДР (5,0). Держави Африки перебувають у інтервалі від 61 (Бенін) до 156 (Заїр) місця. Користуючись зазначеної методикою, можна спробувати оцінити привабливість («ступінь свободи») економік нафтовидобувних країн аналізованого регіону (див. табл.). Основні показатели:

I. відкритість ринку (ступінь протекціонізму у зовнішній торгівлі та корупцію у вітчизняних митну службу); II. податкова політика (рівень оподаткування фізичних юридичних осіб); III. ступінь державного втручання у економіку (співвідношення частки державної влади і приватної власності в ВВП); IV. фінансова політика та рівень инфляции;

V. потреба у зарубіжних інвестиціях та наявність відповідної законодавчого захисту; VI. ступінь розвитку банківської системи та її залежність потім від держави; VII. соціально-економічна політика (дотаційна політика, регулювання цін, підтримка малого середнього бізнесу); VIII. ставлення до приватної власності; IX. внутрішньополітична стабільність, наявність розвиненою законодавчої бази і ступінь наповнюваності законов;

X. наявність «тіньової економіки» («чорного ринку» праці, товарів та послуг), дотримання авторських правий і т.д.

Подводя підсумок короткому «діловій знайомству» з «чорним континентом», хочеться сказати. Цей регіон, безумовно, залишається не самим привабливим у багатьох (а то й переважають у всіх) відносинах. Але він молодий (з погляду індустріального розвитку) і перспективний. Зараз енергетичні ресурси розташованих тут країн «працюють» здебільшого експорт — урядам мов повітря потрібна валюта на вирішення найгостріших соціальних проблем. Але, можливо, кілька днів приутихнут конфлікти, «задихає» економіка. Ось і будуть у повною мірою затребувані місцеві енергоресурси — сьогодні вже для динамічно зростаючого внутрішнього споживання. Саме тоді енергетичні ринки західноафриканських країн заходяться по-справжньому привлекательными.

1. internet.

Нафта та газу «чорного» континенту. Андрій ФЕДОТОВ 2. internet.

Кому підвладний Світовий океан? 3. internet.

Лівія починає виграє. Ольга СЕРГЄЄВА 4. 4. internet (Камерун).