Стихотворение Б.Л. Пастернака «Про цей вірш»

Стихотворение Б. Л. Пастернака «Про цей вірш»

(Восприятие, тлумачення, оцінка)

Среди поетів минулого століття Б. Пастернак виділяється досить редко-стным властивістю — задарма воістину невичерпної радості, котра вже після всіх розчарувань і втрат не тьмяніє, а, навпаки, стає глибші й чистіше. «Со-три випадкові риси, і ти побачиш: світ прекрасний», сказав якось А. Блок. Пастернак, навпаки, приймає світ із його «випадковими рисами». Ис-точник його радості - вдячна любов до самого життя; він швидко приймає не оскільки вона нібито «світле», тому, що це майбутнє. Таке кохання до усього живого лежать у основі художнього реалізму поета. На думку Пас-тернака, оригінальність його художнього уявлення не у його відмінність від об-разов інших митців, а його відповідність дійсності. Проте представляється поетові вічної загадкою. Не цьому таємниця загадковості пастер-наковской поезії? Взагалі вірші Б. Пастернака негаразд прості до. Звернімося у зв’язку для її вірша із незвичним назвою «Про ці стихи».

Данное вірш увійшло третю книжку поета «Сестра моя — життя», поклало початок поетичної слави Б. Пастернака. Написані в 1917 року, вірші, які становлять цієї книжки, були опубліковані із запізненням на кілька років, в 1922 року. У вашій книзі «Сестра моя — життя», створюваної в передреволюційне літо, у тому прийме грізної реальності. Історія не змальовується ран-ним Пастернаком, а проживається їм, входить у нього, переробляється його созна-нием і втілюється в музичних вітрах його ритмів, у грі поетичних ас-социаций. Головні їх — переклички з Лермонтовим, якому книга посвя-щена.

Читая вірш «Про цей вірш», погоджуєшся з думкою, що з Пастернака немає дрібниць, в нього крупно те, що дрібно. Художній світ сти-хотворения як ніби розсипається на деталі, й те водночас з тих самих деталей очах збирається у єдине ціле. Краса світу, у сенсі Пастер-нака, у його самоцінності, а чи не в співвіднесеності його з людиною. Тож окру-жающий світ в нього одухотворений сам собою, а чи не волею ліричного героя. У цьому стоїть звернути увагу до які з тексту вірші специфічні уособлення: «задекламирует горище», «галчонком на вас гляне Рож-дество», «разгулявшийся день». Власне, тут світ довкола себе стає чинним обличчям, а чи не предметом описания.

Такая невыделенность ліричного героя створюється і з допомогою звуковий організації вірша. Звукове лад стає образним вираженням єдності зовнішнього світу і ліричного героя: На тротуарах стовчу З склом і сонцем навпіл Взимку відкрию стелі І дам читати сирим углам.

Звуковое подібність слів породжує уявлення про взаємозв'язку різних сто-рон буття. Протягом майже всього поетичного тексту мушу почути алітерацію на звуки «т» і «с».

Видимо, це відчуття ліричним героєм своєї єдності з зовнішнім ми-ром надає всьому вірша енергію життєствердності. Ритм поетичної промови йдеться у цієї зв’язку особливої динамічністю Цьому багато в чому способст-вует використання поетом дієслів переважно досконалого виду: «ис-толку», «відкрию», «задекламирует», «прянет», «пригадаю», «побачу», «на вас гляне», «відкриє»… Сприяє динаміці мови і обраний автором віршований розмір ямб, який, до речі, Пастернак використовують у більшості своїх стихо-творений. Настрою життєствердності співзвучна і разговорность інтонації, создающаяся, передусім, на лексичному рівні: «раптово пригадаю», «гля-нет», «мені нічого і милої невтямки», «крізь фортку крикну», «стежинку до дверей прото-рил»… Взагалі автор максимально зближує поетичну промову з промовою обыден-ной; але робить це, що у буденності починає проступати вічність. Слід зазначити, що вічність та палестинці час постійно є у віршах Пастернака, що повідомляє поетичному тексту що й філософський зміст. У зв’язку з цим не слід згадати й часто цитовані рядки вірші: У кашне, долонею закриваючись, Крізь фортку крикну дітворі: Яке, милі, ми Тисячоліття надворі? З цих рядків Пастернака часто обвинувачували у відірваності від життя. Проте, здається, тут вочевидь відчутно подих тієї ж вічності: про це свідчать і звернення до дітям — символу вічного відновлення життя — і использо-вание слова «тисячоліття». Тому не відчуває внутрішніх кордонів лириче-ский герой може запросто «курити» з Байроном і «пити» з Едгаром По. Взагалі, це розширення часу й простору підкреслюється і синтаксисом стихотво-рения. Якщо перших трьох строфах поет використовує короткі пропозиції, то да-лее кожне пропозицію — ціла строфа.

Упоминание Лермонтова надає поетичному світу ще більшу всеох-ватность. А душевний розмах ліричного героя так співзвучний лермонтовскому: «Я любив все обольщенья світла…». Анафорически ж що розпочинаються близькі до фінальним рядки підкреслюють таку ж безмежність часу й стверджують небувалу повноту людського життя: Я життя, як Лермонтова дрож, Як губи в вермут опускав.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.