Відповідальність старшокласника за саморозвиток та самореалізацію своєї особистості

Відповідальність старшокласника за саморозвиток та самореалізацію своєї особистості

Потапчук Л. У., Сайчук Л.І.

Стрімкі соціально-економічні зміни нашого суспільства, трансформація цінностей та орієтирів започаткували нові виміри психічної культури особистості. Вони вимагають створення та впровадження нових технологій формування та розвитку особистості, «конструктивності» психолого-педагогічних впливів. Тому виникає необхідність в перегляді підходів до тихий проблем, котрі тривалий годину знаходяться в центрі уваги дослідників й отримали своє теоретичне та практичне вирішення в межах попередньої психолого-педагогічної системи. Однією із них є комплексна проблема відповідальності особистості.

Радянська психологія й педагогіка виходили із постулату «детермінації» відповідальності особистості, який вказує на соціальне коріння цого явища, його детермінацію із боці суспільства загалом та конкретних соціальних груп, членом які впродовж свого життя виступає людина. Низка психолого-педагогічних робіт присвячена виявленню основних умів, прийомів, факторів, які впливають на формування особистості в різні вікові періоди.

В інших дослідженнях відповідальність виступає як соціально-психологічний феномен, який залежить від рівня розвитку груп, позицій індивіда в цих групах, характеру спільної діяльності людей. Лейтмотивом всіх цих робіт є твердження, що відповідальність, конституйована перш на як соціальна відповідальність, виступає показником розвитку особистості, критерієм її зрілості. Під час перебування чергу, зрілість виражається в потребі «самореалізації не собі у суспільстві, а собі для суспільства». Розділяючи основні положення такого підходу, ми разом із тім вважаємо, що самореалізація собі у суспільстві винна розглядатись як рівноправна складова в загальній структурі взаємодії людини зі світом.

Більш цього у умовах перехідного періоду, коли нові орієнтири суспільного життя та розвитку, нові ціності недостатньо сформовані, саме ця складова виходить на новий план. Потреба особистості в реалізації собі у суспільстві, яку динамічно, але й не завжди послідовно й рівномірно змінюється, виступає у наше годину як основна проблема психології та всього комплексу суспільних дисциплін.

Особливого значення ця проблема набуває в контексті особистісного та професійного самовизначення старшокласників. Раніше молоду людину готували до життя в певному, стабільному суспільстві, із усталеною системою цінностей, норм, правил, моделей життєвої та професійної кар «єри. Визначатися в такому суспільстві означало перш на зверни одну із нормативних моделей, ідентифікуватися із нею, адаптувати її до своїх індивідуальних особливостей та уподобань. Нова суспільна ситуація не створює таких нормативних засідок для самовизначення, вона вимагає від старшокласника значно більших зусиль, послідовної внутрішньої роботи, оцінки та прогнозування великої кількості змінних. «Епіцентром» такої роботи ми вважаємо психологічну відповідальність особистості.

Відповідальність виступає як особистісний механізм реалізації необхідності. К.О.Абульханова-Славська, опираючись на дослідження Ж. Піаже, Л. Кольберга, Р. Хайдера, в які акцентувались когнітивні аспекти відповідальності (передбачення наслідків й на цій основі своєчасна регуляція поведінки) чи моральні аспекти (автономна регуляція поведінки на основі вільного вибору суб «єкта), визначає відповідальність як «гарантоване особистістю досягнення результату своїми силами при заданому самим суб «єктом рівні складності» [1989].

Відмітимо складові цого визначення:

— усвідомлене прийняття, добровільність відповідальності;

— забезпечення суб «єктом цілісності, самостійності та успішності;

— гарантованість результату власними зусиллями навіть за несприятливих умов;

— задання самим суб «єктом «масштабу» його активності та ініціатив.

Слід зазначити, шо йдеться про виший рівень розвитку відповідальності, її найбільш концентрований вираз. Саме цей рівень за своїми механізмами співвідноситься із механізмами саморозвитку та самореалізапії особистості. Саморозвиток виступає процесом цілеспрямованих, програмованих змін особистості, детермінованих нею самою, її чином світу, чином «Я», волею й діями. Тісно заговорили українською у «язаним процесом є самореалізапія — виявлення, про «єктивація внутрішніх можливостей особистості, її здібностей та устремлінь.

Відповідальність створює психологічний простір для саморозвитку та самореалізації, задає мотиваційно й ситуаційно вивірені орієнтири для розгортання цих процесів. Вона визначає зони оптимального співвідношення зовнішніх вимог шодо особистості із одного боці, та рівня домагань особистості й її актуальних можливостей, із іншого. У цьому зрізі відповідальність виступає як контролюючий механізм, котрий захитає особистість, задає її стійкість шодо зовнішніх дестабілізуючих впливів й внутрішніх невиважених ініціатив. Одним із вимірів відповідальності є суб «єктивний локус контролю особистості.

Локус контролю — це стійка стратегія людини бачити джерело управління своїм життям й поведінкою переважно в собі самому, чи ж в зовнішньому середовищі(Potter, 1966). особистість з зовнішнім локусом контролю (екстернал) відповідальність за події, котрі визначають його життя, приписує, в основному, зовнішнім чинникам. Інтернальна особистість (особистість з внутрішнім локусом контролю) джерело подій власного життя вбачає перш на в собі, відчуває стійкий зв «язок між власними діями, зусиллями й подіями власного життя.

Локус контролю є одним із найважливіших механізмів, котрі визначають здатність й вміння людини долати життєві труднощі, забезпечуючи тім самим можливість її саморозвитку та самореалізації. Інтернальність тісно заговорили українською у «язана із багатьма психологічними процесами, явищами та рисами особистості, шо утворюють її антистресовий контур. Зіткнувшись із перешкодами на шляху саморозвитку, інтернали значно частіше виявляють пошукову активність. Така активність створює передумови віднайдення продуктивних шляхів подальшого розвитку особистості. Відмова від пошукової активності може призвести до «навченої безпорадності», Яка призводить до стагнації особистості, її деградації. Серед причин «навченої безпорадності» Ротенберг виділяє фрустрацію дослідницької активності, гіперопіку, авторитарне виховання (У. З. Ротенберг, 1989).

Інтернальність тісно заговорили українською у «язана також із таким складним й вагомим утворенням, як соціальний інтерес. Соціальний інтерес є одним із основних зрозуміти в теорії особистості А. Адлера, який розглядав його як важливу передумову особистісного пристосування, взаємодії людини зі світом. У різних контекстах Адлер заговорили українською у «язував соціальний інтерес із різними класами психологічних перемінних: когнітивними (розуміння, ідентифікація), емоційними (емпатія, симпатія), мотиваційними (устремління) та поведінковими (кооперація). Гіпотеза Адлера про ті, шо соціальний інтерес в його розвиненій формі виступає головним чинником задоволення особистості та відповідальної філософії життя, отримала численні експериментальні підтвердження (Craundall, 1984; Kobasa, 1974).

Встановлено також, шо соціальний інтерес породжує широку гамору внутрішніх інтересів та мотивацій особистості, стимулює її саморозвиток.

Відповідальності не можна навчити, нею не можна оволодіти лише шляхом засвоєння тихий чи інших правил й значень.

Людина стає відповідальною в реальних життєвих ситуаціях та обставинах, котрі несуть у собі моральний конфлікт — сутичку різних смислових рівнів.

Це передбачає включення механізмів смислоутворення у процесі прийняття обов`язку.

По-друге, критерієм прийняття відповідальності є реалізація особистістю необхідного своїми силами, самостійно й згідно із вимогами, поставленими до самої себе.

Для виникненя обов «язку суб «єкт має бути здатним здійснювати самоконтроль, врахувати зміни в про «єктивних та суб «єктивних ситуаціях й відповідно до цого регулювати свою поведінку.

Дослідниками встановлено, шо відповідальність нерозривно заговорили українською у «язана з самосвідомістю особистості. «Завершальне запитання, яку стоїть маємо в плані психологічного вивчення особистості, — писавши С.Л.Рубінштейн, — це запитання про її самосвідомість, про особистість як «Я», котра в якості суб «єкта свідомо присвоює собі все, шо робить людина, відносить до собі усі психічні (започатковані) від неї справ та вчинки й свідомо бере у собі них відповідальність як їхнього автор й творець».

Теоретичний аналіз проблеми відповідальності й експериментальне дослідження дають змогу визначити відповідальність як особистісний механізм людини в якому інтегрують її духовні, психічні функції. Відповідальність розглядається як смислове утворення особистості, загальний принцип співвіднесення мотивів, цілей.

Цей смисловий принцип специфічно реалізується у кожній конкретній ситуації життєвого простору людини.

Таким чином, психологічна відповідальність виступає інтегратором інших механізмів саморозвитку особистості, задає контрольований простір для розгортання самореалізації, сприяє утворенню стійкого симптомокомплексу якостей розвиненої особистості. Старший шкільний вік є сензитивним шодо системних формуючих впливів на цей процес.

Формування відповідальності старшокласника як системно-психологічного явища потребує спеціальної організації виховної та консультативно-психологічної роботи в школі. Методологічною основою її може статі концепція вчинку, Яка отримала свій розвиток в працях українських психологів.

Список литературы

1. Абульханова-Славськая К.А. Активність і знепритомніла особистості як суб'єкта діяльності. // Психологія особистості соціалістичному обшестве: Активність та розвитку особистості. — М.: Наука, 1989. — С.110−134.

2. Муздыбаев До. Психологія відповідальності. — Л.: Наука, 1983. — 240с.

3. Ротенберг У. З. Проблеми виховання у світі психосоматичної парадигми // Зап. психології. -1989. — № 6. — З. 22−28.

4. Снєгірьова Т. У. Особистісну самовизначення в старшому шкільному віці // Зап. психології. -1989. — № 2. — З. 27−35.

5. Craundall J.E. Social interst as a moderator of life stress // Journal of Personality and Social Psychology. — 1984. — V. 47, № 1. — Р. 164−174.