Эпоха вікінгів Північної Европы

Эпоха вікінгів Північної Европы.

Вікінги. Їх називали «північними людьми» у Європі, норманнами мови у Франції, датчанами у Німеччині, варангами в Візантії й варягами на Руси.

«Епохою вікінгів» у країнах (Швеція, Норвегія, Данія) називається період IX, X і друга половина XI столетий.

Що ж відбувалося у цю епоху, і що становило її історичне і соціально-економічне зміст? Це питання є предметом гострих дискусій. Одні історики схильні в походах вікінгів майже державні акції, подібні пізнішим хрестовим походам; чи, у разі, військову експансію феодальної знаті. Але тоді залишається загадковим її аж майже миттєве припинення, і саме на передодні західноєвропейських походів сходові, яких німецькі, та був — датські і шведські лицарі перейшли до хрестоносної агресії у Прибалтиці. Слід зазначити, що походи цих рицарів та формою, і за масштабами мають мають із набігами викингов.

Інші дослідники бачать у цих набігах продовження «варварської» експансії, сокрушившей Римську імперію. Проте стає незбагненним трьохсотрічний розрив Великим переселенням народів, яка охопила в V-VI ст. весь європейський континент, і епохою викингов.

Перш ніж це питання, — що таке походи вікінгів, ми повинні чітко уявити собі скандинавське суспільство IX-XI ст., рівень її розвитку, внутрішню структуру, матеріальні і політичні ресурсы.

Батьківщиною вікінгів був Скандинавський півострів північ від Європи. Земля була не родюча, часто траплялися неврожаї. У скандинавів навіть існував жорстокий звичай: в голодні роки, немовлят, передусім дівчаток, несли до лісу і залишали там умирать.

Ліси й гори, покрывавшие територію Скандинавського півострова, заважали розвитку торгівлі. Тому скандинави (яких ставилися датчани, шведи і норвежці) швидко освоїли морські шляху вздовж своїх порізаних затоками (фіордами) берегів. Кожен племені був військовим вождь — ярл, чи конунг мав постійну дружину (до речі, Русское Слово «князь» саме від скандинавського слова «конунг» — вождь). Дружинник приносив вождю клятву вірності, порушивши яку, вони покривали себе незмивною ганьбою. Повернутися з бою, у якому упав вождь, було ознакою боягузтві, самим ганебним делом.

Поступово населення збільшувалася. Однак через жалюгідній кількості природи далеко ще не всім вистачало землі, щоб прогодувати себе і. Молоді селяни змушені були вихід із рідних місць і ставати воїнами. Не були винятком і цьогорічний сини знатних пологів, котрим нічого й не залишалося, як шукати багатства на чужині. Вони збиралися в дружини, керовані молодими ярлами, з думкою добути славу і багатства. Так VIII в. з’явилося багато «морських конунгів», які мають була дружина, але були землі. Вони й стали першими викингами.

Епоха вікінгів для Західної Європи почалася 8 червня 793 р. й закінчилася 14 жовтня 1066 р. Вона почалося з розбійницького нападу скандинавських піратів на монастир св. Кутберта (про. Линдисфарн) й закінчилася битвою при Гастингсе, де нащадки вікінгів розгромили англосаксів; самі трьома тижнями раніше, 25. 09.1066 р. при Стемфордбурдже перемогли над останнім із «конунгов-викингов» який претендував англійською престол норвезького короля Харальда Сурового.

Набіги вікінгів спочатку були неорганізованими, нападників майже немає. Але роздрібненої Європі вистачило часу і цього, щоб застогнати під тиском загонів вікінгів. У ІХ ст. вікінги захопили Ірландію, Англію, розорили і спалили Нант, Гамбург, Пізом, Шартр, а 845 р. одне із найбільш знаменитих ярлов — Рагнар Лодборг — ввійшов у Париж. «Жоден місто, жоден монастир залишилися недоторканними. Усі звернулося до втеча», — подібними скаргами заповнені все хроніки на той час.

Спершу Англії, та був в усій Європі починається гарячковий збір «датських грошей», щоб відкупитися від нападу вікінгів, чи викупити вони захоплені міста Київ і землі. Але норманнам замало випадкової видобутку, отриманої від напади проти добряче порвані ними ж прибережні міста. Вони починають зміцнюватися на узбережжі, щоб, роблячи рейди вглиб країни завойовуватимуть дедалі нові території. Так було в Північної Англії утворилася Донто — область датського права, яку контролювали вікінги і панували скандинавські обычаи.

До Х в. датські королі повели масоване наступ на Європу. Епоха неорганізованих набігів закінчилася. Потужні об'єднані дружини скандинавів піддали слабкі скандинавські держави, відбираючи одну територію за другой.

У 911 р. вікінг ярл Рольф змусив короля Франції Карла Простуватого дати їй в льон (спадкове володіння за військову службу) завойовану їм область Північної Франції, що потім тепер називається Нормандією. У Ірландії вікінги заснували місто Дублін і завоювали все східне узбережжі. Вікінги напали на арабську Іспанію та Італію. Нащадки вікінгів — нормандці - завоювали Неаполь і острів Силицию і утворили там Королівство обох Силиций. Особливо важко доводилося Англії, напад яку тривали все три століття норманнских походів. Їй так остаточно й не позбутися панування загарбників: в 1066 р. нащадок Роллона, офранцузивший норманн Вільгельм Завойовник, підкорив Англію, проголосивши себе королем.

Вікінги вели як завойовницькі походи. Будучи професійними воїнами, вони ставали найманцями в Візантії, на Русі і навіть у Західної Європи, де боролися проти своїх соплеменников.

Крім захоплення чужих земель силою, вікінги вели і мирне колонізацію. У 874 р. норвежці заселили Ісландію. У 80-ті рр. Х в. ярл Ерік Рудий відкрив Гренландію, що також була заселена вікінґами. На 986 р. син Еріка Рудого, Лейф Щасливий, на 500 років раніше Колумба відкрив Америку, яку назвав тоді «Витланд». Займалися вікінги і торгівлею. Саме вони відкрили знаменитий шлях «із варягів у греки» по Річках Стародавньої Руси.

Більше ніж інші народи Європи, скандинави залишалися язичниками, тобто не визнавали християнської релігії. Відповідно до їхнього вірі, від Бога Хеймдаля сталося три сина: Трель — раб, який започаткував роду рабів, Карл — прабатько землепашцев, і Ярл — прабатько воїнів. Вікінги, ясна річ, вважали, що ведуть свій рід від Ярла та її сина Кіна (конунгу) і тому вони повинні займатися лише шляхетним ратним делом.

За поданням скандинавів, вони у Митгарде — середньої садибі, яку оточував ворожий світ — Утгард. Тож у епоху походів вікінгів найпошанованішими вважалися боги-воины — Один і озброєний страшним молотом Тор, які боролися з чудовиськами і велетнями, колись населяли Утгард. Певне, саме тому Один і Тор стають під час походів вікінгів найпошанованішими божествами. Валькірії, войовничі діви, слухняні Одину, нагороджували воїнів перемогою чи смертю у вирішенні богів. Діяння богів і повадки героїв були оспівані скандинавськими співаками (скальдами) в героїчних піснях — сагах.

Неминуча ворожість навколишнього світу примушувала вікінгів протиставляти йому великі діяння своїх богів. Саме під час походів вікінгів з’являється найбільше саг, а час походів вікінгів цілком резонно може бути поганським ренессансом.

Скандинави вірували в неминучість кінця світу, коли сили зла, втілені Великому вовка Фенрире і Світовому змія Ёрмунганде, вирвуться волю й у останньої битві, за годину Рагнарёк, загинуть все боги, герої, і храбрейшие воїни, покликані допоможе Одином. Разом з нею повинні зникнути і сили зла. Після цього відродяться нова земля й побудувати нові боги, і всі розпочнеться сначала.

Вікінг має взяти смерть на полі битви із зброєю до рук, тільки тоді ми він потрапить у золочені палати Одина — Валхаллу, де є лише доблесним воїнам, що братимуть участь у вищій битві богів. Така релігія виховувала в скандинавах непохитність і безстрашність перед лицем поразки і смерти.

Вікінги дуже цінували щасливих ярлов. Проти них дружину воїни з полюванням. Вікінги вважали удачу однією з головних ознак благовоління богів. Вважалося, що багатство теж приносить удачу, і коли вона піде на інші руки, те й удача залишить цей рід. Тому багатство чи закопували і ховали (щоб потім будь-коли відкопати), чи роздаровувало дружині. Хвалебна пісня, яку присвячували конунгам і ярлам, також має приносити удачу. Тому скальдів іноді навіть примушували, погрожуючи смертю, скласти подібні пісні, щоб щастя всміхнулося вождю.

Порядки вікінгів були жорстокими, втім, у цьому вони мало відрізнялися від моралі інших народів Європи на той час. Існувала родова помста, коли вирізали все чоловіче населення ворожого роду. Усіх захоплених бранців, якщо де вони могли заплатити викуп, вікінги зверталися до рабів. Годі було розжалобити жорстоких воїнів: краса і молодість залучали їх як товар, а старість викликала не шанування, а роздратування, як і потрібна обуза.

Озброєння вікінга складався з легких обладунків, шолома, часто рогатого (щоб ворогу було важче сильно вдаряти), іноді списи, кинджала і завжди — меча. Важливою військової приналежністю був і весло корабля. Не отже, що його постійно носили з собою, чи ходили із ним бій. Річ у тім, що воины-викинги завжди гребли самі. Сидіти за веслом — справа вільної людини. Якщо ж весло давали рабові, він переставав бути рабом і ставав равным.

Важливу роль для вікінгів грав корабель. Вони ставилися до нього як до свого житлу. І це дійсно, часто він у все життя замінював їм рідний дім. Від швидкості й інших властивостей корабля залежала і удача у військовому бої, а вони часто й життя воїнів. Кіль корабля робився вже з цілого дерева, завдовжки корабель сягав 20−50 м, цебто в одному кораблі могло розміститися до 150 людина. Корабель прикрашали дерев’яної головою змія чи дракона, тому вікінги називали свій корабель «дракон» чи «великий змій» — дракар. Корабель було дуже стійкий й мав невелику осадку, що дозволяло б йому легко укладати гирло річок. Крім веселим, дракар мав чотирикутний вітрило, був надзвичайно легкий під управлінням. Навіть у бурю з нею могла впоратися один человек.

Серед вікінгів були особливі воїни, яких називали берсерками (чи берсеркиерами). Це були, одержимі боєм. Не носили обладунків. Сп’янілі боєм, вони зривали із себе одяг і трощили противника, не помічаючи ран і головний біль. Зазвичай вони були обоерукими, тобто боролися одразу з двома мечами у правій та скільки лівої руках. Берсерк дуже цінувалися в дружині. Один берсерк прирівнювалося до 20 воїнам. Перемогти його практично невозможно.

Поступово змінювалися умови життя жінок у Скандинавії, та й самі вікінги, разнеженные золотому й багатством, переставали бути жахливими і непереможними воїнами. Проти розрізнених дружин виступили королі в Данії та нащадки вікінгів, раніше котрі захопили великі землі Європи, яких продовжували тривожити жадібні родичі. Тепер де він їх починали проклинати як розбійників і грабіжників. Селяни споювалися навколо осілих конунгів, які ганялися за здобиччю в чужих землях, а захищали мирне населення від поборів бродячих ярлов. Вікінги стали ізгоями, бурлаками, піратами. Вони вже не гордились.

Вік невеликих дружин підходив до кінця. І дуже навіть берсерки було неможливо допомогти загону в 50 людина перемогти сильні королівські гарнізони. Три століття війн багато чому навчили Європу — вона була така безпорадна, як раньше.

Поступово тиск вікінгів на Західної Європи ослабнув. У ХІ ст. в Скандинавії склалися власні королівства, а вікінги — завойовники Нормандії, Англії, Італії, Ірландії, Сицилії - поступово переймали звичаї народів, із якими пліч-о-пліч жили у своїх нових землях.

«Епоха вікінгів», початок VIII в., до кінця ХІ ст. благополучно завершилась.