Стратегія і тактика захисту в судовому розгляді справи

захист судовий розгляд справа.

Стратегія і тактика захисту в судовому розгляді справи

В.О. Попелюшко

Стосовно стратегії і тактики судового розгляду, тактики суду та сторін і тактики захисту в суді зокрема, існують різні погляди. Згідно з одним із них, в процесі розгляду кримінальних справ достатньо точного дотримання процесуального порядку і узагальнення практики застосування відповідних норм закону [4, 19]. Згідно з іншим немає ані тактики суду як такого, ані тактики судового слідства як такого, а є тактика підтримання державного обвинувачення в суді, і є тактика професійного захисту від державного обвинувачення, висунутого і підтримуваного в суді [2, 15]. В свою чергу, щодо тактики обвинувачення та захисту, одні вчені вважають її інтегративною, такою, що перетворилася із криміналістики обвинувачення та здатна задовольнити потреби і обвинувачення, і захисту одночасно [5, 60], інші ж, що криміналістика обвинувачення і криміналістика захисту істотно відрізняються і вимагають власних спеціальних підходів як до стратегії, так і до тактики [6, 91].

Очевидно, і це підтверджує повсякденна практика, що не дивлячись на те, що порядок судового розгляду детально регламентований законом, в його перебігу у кожній справі виникає немало стратегічних та тактичних завдань, законодавче вирішення яких неможливе, бо законодавець неспроможний передбачити і врахувати усі особливості конкретних кримінальних справ. За межами законодавчої регламентації залишаються такі питання, як порядок дослідження доказів, послідовність допитів підсудних, потерпілих, свідків, криміналістичний аналіз доказів. Усі ці і подібні їм питання, що виникають в суді, мають тактичний характер і повинні вирішуватися не на основі суб'єктивного підходу, а з врахуванням наукових тактичних рекомендацій, які Л. Е. Ароцкер називав «судовою криміналістикою» [1, 25]. Тому, і тим більше в умовах змагального судового розгляду, необхідно розглядати не лише стратегію і тактику власне судового розгляду, а в її структурі виокремлювати взаємопов'язані та взаємообумовлені стратегічні і тактичні підсистеми сторін та суду, тому що перед кожною із сторін та перед судом стоять різні функціональні завдання та цілі, що досягаються ними як однорідними, так і специфічними процесуальними та тактико-криміналістичними шляхами.

Застосовувані в суді процесуальні засоби та тактичні прийоми можна поділити на три групи:

• 1) ті, що здійснюються судом без врахування думок сторін та узгодження з ними;
• 2) ті, що ставляться в суді на обговорення, в т. ч. з ініціативи сторін, і реалізація яких безпосередньо опосередковується судовим рішенням;
• 3) ті, що застосовуються кожною із сторін за власною ініціативою без посередництва суду. До тактичних прийомів та способів реалізації засобів обвинувачення і захисту другої групи відносяться: висловлення своїх думок про можливість судового розгляду справи; щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися в суді та порядку їх дослідження; по питанню повернення справи на додаткове розслідування; з приводу заявлення учасниками процесу клопотань з тих чи інших питань; стосовно питань, які слід поставити експертові, в разі призначення експертизи в суді; заявлення відводів, клопотань про виклик нових свідків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів; про обрання, зміну та скасування щодо підсудного запобіжного заходу; про відкладення чи зупинення справи розглядом тощо. В межах даних тактичних ходів і обвинувач і захисник можуть придавати і придають, в залежності від обраної стратегії та тактичної ситуації, обвинувальний чи захисний характер тому чи іншому прийому та способу своїх дій, і суд має це врахувати, з огляду на вимогу закону створювати необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав (ст.16¹ КПК). Проте останнє слово тут завжди залишається за судом.

До тих тактичних прийомів, що використовуються захисником з власної ініціативи і не опосередковуються судовим рішенням належать: узгодження з підзахисним спільної позиції у справі та вироблення стратегії і тактики на судовий розгляд; планування дій та рішень, які необхідно здійснити в ході судового слідства з метою спростування обвинувачення і обвинувальних доказів; з’ясування обставин, що виправдовують чи пом’якшують відповідальність підсудного; послідовність, обсяг та зміст цих дій (що слід з’ясувати у свідка, які питання йому поставити, коли і як узгодити постановку певних питань із оглядом документів); корекція плану і його реалізації в ході судового слідства, в залежності від ситуації, що склалася; подавати і коли саме самостійно зібрані докази чи не подавати їх взагалі; побудова системи аналізу доказів в дебатах сторін і т. ін. Такі тактичні прийоми та способи захисту запозичені із криміналістики обвинувачення, напрацьовані адвокатською практикою, та почасти, наукою про адвокатуру (адвокатологією) [3, 180].

Отже, тактику захисту в судовому розгляді кримінальної справи слід розглядати як систему наукових, інтегрованих із криміналістики обвинувачення, розроблених адвокатологією та напрацьованих адвокатською практикою прийомів та способів діяльності адвоката-захисника у справі, з метою найбільш вмілого їх використання для ефективного захисту прав та законних інтересів підсудного.