Аспекти застосування дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності за шкоду заподіяну корупційними та пов"язаними з корупцією правопорушеннями

У статті, аналізуючи положення національного законодавства про подолання корупції, досліджуються особливості притягнення до дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності за порушення корупційного характеру. Зроблено висновок, що застосування відшкодування шкоди та інших засобів цивільно-правового впливу, у зв’язку із вчиненням таких правопорушень, може мати прояв самостійних наслідків корупційної поведінки.

Ключові слова: корупційні діяння та правопорушення пов 'язані з корупцією, дисциплінарна та цивільно-правова відповідальність за шкоду заподіяну проявами корупції, судова практика.

В статье, на основе анализа норм национального законодательства о преодолении коррупции, исследуются особенности привлечения к дисциплинарной и гражданско-правовой ответственности за нарушения коррупционного характера. Сделан вывод, что применение возмещения вреда и иных способов гражданско-правового воздействия, в связи с совершением таких правонарушений, может иметь проявление самостоятельных последствий коррупционного поведения.

Ключевые слова: коррупционные деяния и правонарушения, связанные с коррупцией, дисциплинарная и гражданско-правовая ответственность за вред причиненный проявлениями коррупции.

I.H. Alieksieienko, O.M. Stasiuk Aspects of Application of Disciplinary and Civil Liability for Damage Caused by Corruption and Other Related Crimes.

The article analyzes national legislation on overcoming corruption. Peculiarities of bringing to disciplinary and civil liability for corruption violations have been researched into. The practice proves that not only the state and private persons suffer from corruption, but other public entities suffer property damages and need protection of their rights. In this regard, it is necessary to pay attention to the protection of these interests. Besides, legislation on prevention of corruption has been recently renewed and some case law on this issue has been developed.

Compensation of losses is one of the most effective means of civil rights protection. Thus, compensation of losses is one of civil consequences of corruption actions. Article 65 of «Prevention of Corruption «provides bringing to civil liability for corruption offences in accordance with the established procedure. Specific features of civil liability provide a deeper opportunity to individualize consequences of corruption behavior and eliminate its negative consequences not only for society but also for certain victims of these relations. These compulsory measures are caused by two following circumstances:

• 1) civil sanctions aim at restoring a property status of a person which existed before violation of his right and consequently negative consequences of corruption phenomena of economic relations with participation of a victim have to be found out;
• 2) civil sanctions aim at protecting private interests of certain participants of civil relations violated by corruption offences.

As a result, initiative to overcome consequences of corruption offence comes not from public institutes butfrom a victim directly. Private initiative in overcoming consequences of corruption phenomena can take place in filing complaints with competent bodies regarding violations of corruption legislation and request of protection of violated right in civil procedure. In this regard, conclusion has been drawn that compensation of losses and other means of civil influence because of these offences can have a form of independent consequences of corruption behavior.

Keywords: corruption activity and offence, disciplinary and civil liability for damage caused by corruption.

Постановка проблеми. Задача подолання корупції в Україні в останні роки на всіх рівнях державної влади отримала офіційне визнання ключової проблеми, яка гальмує розвиток нашої держави та суспільства. Це негативне явище суспільного життя у різних аспектах широко досліджувалося у вітчизняній науковій літературі, а кількість наукових праць присвячених його вивченню вимірюється сотнями. Разом з тим, цивільно-правовий аспект проявів корупції у суспільних відносинах досліджений фрагментарно.

Відшкодування шкоди є лише одним із цивільно-правових наслідків проявів корупції. Побіжне ознайомлення з практикою застосування судами положень законодавства про відшкодування шкоди у зв’язку з проявами корупції свідчить про наявність певних проблем при застосуванні цивільно-правових наслідків цих негативних явищ, що обумовлює потребу у більш детальному вивченні цих питань та виробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавства про відшкодування шкоди, завданої корупційними та пов’язаними з корупцією правопорушеннями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основна частина наукових публікацій, у яких досліджувалась правова сторона корупції, присвячена вдосконаленню відносин у сфері державного управління, а також вдосконаленню законодавства про адміністративну та кримінальну відповідальність за правопорушення у цій сфері. У цьому напрямку було виконано низку дисертаційних досліджень та монографічних праць Д. Г. Забродою, С.М. Івасенком, О. В. Клок, О. М. Литвиновим, Є.В. Невмержицьким, Д. М. Машлякевичем, М.І. Мельником, О. Я. Прохоренком, Я. Ю. Пилипом, С. С. Рогульським, О. В. Ткаченком, Р. М. Тучаком, та іншими. Проблемам подолання корупції приділяли значну увагу у наукових статтях О. Банчук, Т. Грек, І. Гріньова, І. Коліушко, О. О. Онищук, Г. В. Маляр, В. Тимощук, 1.1. Яцків та інші. На наш погляд, в існуючих наукових дослідженнях не достатньо уваги приділено аналізу цивільноправових наслідків корупційних явищ. У цьому напрямку результати наукових досліджень було викладено В. С. Гвоздецьким та С. С. Братковим, які звертали увагу на «недостатню визначеність правовідносин із відшкодування шкоди, завданої корупційними діяннями та іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією». 1] Ними піднімалися питання про відсутність у ЦК України норми, яка б регламентувала особливості відшкодування шкоди за такого роду правопорушення та вносилася відповідна пропозиція, щодо доповнення глави 82 Цивільного кодексу України (у подальшому — ЦК України) спеціальною статтею про відповідальність за шкоду, завдану корупційними правопорушеннями. Наш досвід вивчення судової практики у цьому напрямку дає підстави погодитися з згаданими вченими, які відзначали існування труднощів у визначенні елементів цивільних правовідносин, та наявності ускладнень у механізмі відшкодування шкоди У роботі В. С. Гопанчука та С.С. Ніженського ставилося питання про доповнення глави 82 ЦК України статтею, у нормах якої автори пропонували передбачити спеціальні положення щодо поновлення порушених прав юридичної чи фізичної особи внаслідок корупційних правопорушень. Питання цивільно-правової відповідальності за корупційні правопорушення досліджувались у кандидатській дисертації С.С. Ніжинського [3] який визначив ознаки, притаманні цивільно-правовій відповідальності цього виду.

Невирішені раніше проблеми. Разом з тим, низка питань у цьому напрямку наукових досліджень, на нашу думку потребує додаткового вивчення. Від проявів корупції потерпають не лише суб'єкти приватного права та держава. Інші публічно правові утворення також зазнають майнових втрат від проявів корупції і потребують захисту своїх прав. Отже, захисту інтересів цих суб'єктів також слід приділити увагу. Крім того, за час, що минув, істотно оновилося законодавство про запобігання корупції та напрацьовано певну судову практику щодо застосування його положень, яка потребує вивчення. відповідальність відшкодування корупція Метою дослідження є системний аналіз положень національного законодавства про подолання корупції та обґрунтування теоретичних засад застосування відшкодування шкоди та інших засобів цивільно-правового впливу, у зв’язку із вчиненням таких правопорушень, як самостійних наслідків корупційної поведінки Виклад основного матеріалу. Новітнє національне законодавство про подолання корупції приділяє значну увагу використанню запобіжних засобів попередження проявів корупції у суспільному житті. Сам факт недотримання такого роду заходів утворює правопорушення, яке тягне відповідальність особи. Частиною першою статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII (далі - Закон № 1700- VII) [4] передбачається, що за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільноправової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. Як бачимо, усі види юридичної відповідальності можуть бути застосовані у зв’язку із вчиненням корупційного діяння або правопорушення, пов’язаного з корупцією. І отже, закономірно виникає питання про можливість поєднання різногалузевих санкцій при визначенні відповідальності особи. Законом № 1700-VII передбачено два типи правопорушень: це корупційні діяння та правопорушення, пов’язані з корупцією. Оскільки законодавцем не вироблено спеціального терміну для позначення цих двох типів правопорушень, у подальшому, у цій статті, визначимо їх, як «діяння корупційного характеру». Корупційні та пов’язані з корупцією діяння є правопорушеннями у сфері публічноправового регулювання суспільних відносин. Корупційне правопорушення визначене Законом № 1700^П як діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність [4]. Аналогічний підхід застосовано законодавцем в конструкції поняття «правопорушення, пов’язаного з корупцією». Відмінність останнього полягає лише у відсутності ознак корупції, у діянні, яким порушено вимоги, встановлені Законом № 1700-VII. Обидва типи правопорушень знаходять більш глибоку диференціацію у відповідних нормах Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення України. Цими законодавчими актами вичерпується перелік діянь корупційного характеру. Поза межами цих законодавчих актів не існує видів правопорушень корупційного характеру, які б утворювали виключно цивільно-правовий делікт або дисциплінарне правопорушення корупційного характеру. Отже, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність може застосовуватися лише як наслідок вчинення кримінальних або адміністративних правопорушень. Виявлення кримінального правопорушення, його фіксація та притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за його вчинення є виключним повноваженням державної влади. Відповідно, лише після фіксації державою факту вчинення особою корупційного діяння, може поставати питання про цивільноправові наслідки його вчинення. Відповідно до ч.1 та 3 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Отже, аналогічні висновки можна зробити і щодо встановлення фактів вчинення правопорушень, пов’язаних з корупцією. Засоби кримінально-правового характеру та адміністративно-правові санкції здатні вплинути лише на зупинення протиправної діяльності та спричинити негативний вплив на винну особу. Приватні інтереси особи, права якої було порушено корупційним діянням, потребують захисту цивільно-правовими засобами. Кумуляція різногалузевих санкцій забезпечує різносторонній вплив на винну особу і обумовлена необхідністю вплинути на подолання наслідків корупційної поведінки у різних сферах суспільного життя.

Дисциплінарна відповідальність тяжіє до сфери приватноправового регулювання. Повноваження щодо встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку належать до компетенції другої сторони трудового договору, роботодавця. Суб'єкт корупційного діяння — це найчастіше особа, яка перебуває на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування. На державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Так. відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» N 2493-Ш від 07.06.2001 р., на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються положення глави 9 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) про гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації. Таке ж положення існувало і щодо державних службовців (ч. 3 ст. 4 Закону № 4050-ІІІ «Про державну службу» від 17.11.2011р.). Законом України «Про державну службу» № 889-УШ від 10.12.2015 р. (нова редакція) відносини матеріальної відповідальності державних службовців отримали спеціальну правову регламентацію у главі 3 розділу 8 Закону. Згідно з частиною 4 ст. 81 цього закону під час визначення розміру відшкодування враховуються майнове становище державного службовця, співвідношення розміру заподіяної шкоди до його заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід державної служби, надані державному службовцю накази (розпорядження), а також інші обставини, у зв’язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необгрунтованим.

Отже, законодавець виходить із необхідності відшкодування шкоди у повному обсязі та визначає підстави зниження цього розміру під впливом певних чинників. Важливою правовою гарантією статусу державного службовця є матеріальна відповідальність лише за умисні дії (ч.3 ст. 80 Закону № 889^Ш). У той же час спеціальний закон № 1700^П «Про запобігання корупції», у ч. 2 ст. 68 обмежує види збитків, які не підлягають стягненню з винної особи у порядку регресу і встановлює, що не підлягають стягненню суми відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди. Отже, норми спеціального закону, які визначають відповідальність державних службовців за правопорушення корупційного характеру, встановлюють додаткові обмеження відповідальності для державних службовців, у вигляді заборони стягнення з них сум, понесених на відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодування моральної шкоди.

Посадові особи місцевого самоврядування та державні службовці на цей час несуть різну майнову відповідальність за заподіяну шкоду, що видається невиправданим. І отже, необхідно враховувати зазначені відмінності при визначенні відповідальності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Законом України «Про державну службу» № 889^Ш у ч. 3 ст. 65 встановлено досить детальну процедуру проведення службового розслідування і притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності. У зв’язку з цим виникає питання про наявність суб'єкта призначення, інших роботодавців або дисциплінарних органів, повноважень встановлювати факти вчинення діянь корупційного характеру, які за своєю сутністю є кримінальними або адміністративними правопорушеннями та застосовувати дисциплінарно-правові санкції. Пряма відповідь на це питання міститься у ч. 4 ст. 77 чинного Закону України «Про державну службу»: у разі виявлення за результатами розгляду ознак злочину чи адміністративного правопорушення суб'єкт призначення зобов’язаний протягом трьох календарних днів передати відповідну заяву та копію матеріалів справи до відповідного правоохоронного органу. Із цих положень випливає, що підставою для застосування дисциплінарної відповідальності є факт вчинення діяння корупційного характеру. Такий факт суб'єкт представлення може вважати безспірно встановленим лише за наявності обвинувального вироку або постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення відповідного правопорушення чи за наявності закритого кримінального або адміністративного провадження з нереабілітуючих підстав. Отже, без висновків компетентних органів щодо вчинення державним службовцем правопорушення корупційного характеру заходи дисциплінарного характеру застосовані бути не можуть. Така позиція знаходить правове обґрунтування у ч.2 ст. 65 Закону № 1700-УП. Згідно із цими положеннями, особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності; підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку [4].

Така модель правового регулювання заслуговує на поширення її у судовій практиці на інші види правовідносин, у яких має місце ідеальна сукупність дисциплінарного проступку та адміністративного чи кримінального правопорушення. У судовій практиці ще зустрічаються непоодинокі випадки, коли роботодавець інкримінує працівнику вчинення адміністративного проступку при виконанні ним своїх трудових обов’язків, і суд встановлює такий факт на підставі доказів. наданих роботодавцем за результатами дисциплінарного провадження. Враховуючи визначені вище особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення корупційного характеру, варто звернути увагу на строки застосування дисциплінарної відповідальності. Законом України «Про державну службу» № 889- VIII у ч. 3 ст. 65 встановлено шестимісячний строк для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування належним чином не врегульована. Норми ч. 2 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ст. 19 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» з питань дисциплінарної відповідальності цих осіб відсилають до іншого законодавства. Оскільки законодавчої визначеності щодо строків притягнення їх до дисциплінарної відповідальності ми не маємо, у судовій практиці знайшли застосування положення статті 148 КЗпП України, якою встановлено місячний строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності з дня виявлення дисциплінарного проступку [5]. Застосування дисциплінарної відповідальності після завершення відповідного кримінального або адміністративного провадження з дотриманням таких строків притягнення до дисциплінарної відповідальності стає практично неможливим.

Загальна спрямованість положень ч. 2 ст. 65 закону № 1700-УП вочевидь полягає у тому, щоб забезпечити захист інтересів роботодавця від протиправних дій його працівника. За таких умов частину другу статті 65 Закону слід піддати редагуванню наступним чином: «Особа, визнана винною у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку впродовж одного місяця з дня отримання роботодавцем повідомлення від компетентного органу про встановлення факту вчинення особою корупційного, або пов’язаного з корупцією правопорушення».

Підсумовуючи викладене можна стверджувати, що заходи дисциплінарної відповідальності за діяння корупційного характеру можуть бути застосовані лише до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального або адміністративного правопорушення.

Законом № 1700-VII відповідно до положень Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією [6] у статтях 66 — 68 передбачено використання низки цивільно-правових засобів з метою подолання наслідків діянь корупційного характеру. Засоби такого роду містяться у відповідних положеннях Цивільного кодексу України. До кола таких засобів віднесено: відновлення порушених прав (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України); відшкодування матеріальної та моральної шкоди (глава 82 ЦК України); визнання недійсними правочинів, укладених з порушенням вимог Закону № 1700^П (глава 16 ЦК України); визнання незаконними правових актів, рішень, виданих (прийнятих) з порушенням вимог Закону 1700^П (ст. 21 ЦК України).

У межах цієї статті зупинимося лише на цивільно-правових аспектах відшкодуванні шкоди, завданої діяннями корупційного характеру.

Одним із найбільш дієвих способів захисту цивільних прав є відшкодування шкоди. Отже. відшкодування шкоди є лише одним із цивільно-правових наслідків вчинення діянь корупційного характеру. Стаття 65 Закону № 1700-VII передбачає притягнення особи за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень до цивільно-правової відповідальності у встановленому законом порядку. Вживання законодавцем у ст. 1 Закону № 1700-VII при визначенні діянь корупційного характеру, поєднання прийменників «та/або» перед словами «Цивільно-правову відповідальність» дає підстави ще раз повернутися до питання про можливість самостійного застосування цивільно-правових санкцій як наслідків корупційного правопорушення. Як відомо, цивільно-правова відповідальність є однією з форм державного примусу, яка полягає у застосуванні цивільноправових санкцій до особи у зв’язку з вчиненням правопорушення у сфері правового регулювання цивільних відносин. Цивільні права та охоронювані законом інтереси, які зазнали порушень внаслідок вчинення діянь корупційного характеру, вимагають їх відновлення та захисту за допомогою цивільноправових санкцій, оскільки покарання, встановлені відповідним законом, не забезпечують відновлення порушеного цивільного права. Специфічні властивості цивільно-правової відповідальності з об'єктивного боку забезпечують більш глибоку можливість індивідуалізації наслідків корупційної поведінки та усунення її негативних наслідків не тільки для суспільства в цілому, а, головним чином, для окремих учасників суспільних відносин, потерпілих від цих правопорушень. Особливості цього роду державно-примусових заходів обумовлені двома обставинами: по-перше, цивільно-правові санкції, спрямовані на відновлення майнового становища особи, яке існувало до порушення її права, а отже, мають бути виявлені негативні наслідки корупційних явищ у сфері економічних відносин за участю потерпілого. По-друге, вони спрямовані на захист приватних інтересів конкретних учасників цивільних відносин, порушених корупційним діянням. Відповідно, ініціатива подолання наслідків корупційного діяння виходить не від публічно-правових інститутів, а безпосередньо від потерпілого.

Приватна ініціатива потерпілого у подоланні наслідків корупційних явищ може мати місце у формах звернень до компетентних органів з повідомленнями про порушення корупційного законодавства та вчинення позову про захист порушеного права у порядку цивільного судочинства. Як уже наголошувалося, лише у разі притягнення особи за вчинення діяння корупційного характеру до кримінальної або адміністративної відповідальності, може йти мова про застосування цивільно-правових наслідків такого діяння. Стосовно можливості самостійного застосування цивільно-правових санкцій за такого роду правопорушення, слід зауважити, що це можливо лише у тих випадках, коли закриття відповідних судових справ відбулося з нереабілітуючих підстав, але факт вчинення діяння корупційного характеру був встановлений судом. Отже, застосування відшкодування шкоди та інших засобів цивільноправового впливу у зв’язку із вчиненням таких правопорушень може мати прояв як самостійні наслідки корупційної поведінки. Загальні умови виникнення зобов’язань, які виникають із заподіяння шкоди, визначено у ч. 1 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Історичний досвід правового регулювання відносин з відшкодування шкоди свідчить про те, що не можливо задовольнитися одним правилом про повне відшкодування шкоди особою, яка її заподіяла. Доказом того є сучасний стан розвитку цивільно-правового інституту зобов’язань з відшкодування шкоди, норми якого систематизовано у главі 82 ЦК України. Прагнучі до підвищення ефективності захисту прав учасників майнових відносин, законодавець у нормах цього інституту передбачив значну кількість випадків, коли безпосередній заподіювач шкоди притягається до цивільноправової відповідальності лише в порядку регресу або взагалі звільняється від відповідальності. Як наслідок, у інституті деліктних зобов’язань сформувалася система генерального та спеціальних деліктів.

Закріплення у чинному ЦК України правових підстав виникнення зобов’язань з відшкодування шкоди забезпечує достатньо широкі можливості для захисту прав осіб, потерпілих внаслідок завдання їм матеріальної та моральної шкоди. І все ж чинне антикорупційне законодавство України вміщує спеціальні норми про відшкодування шкоди, завданої діяннями корупційного характеру. Норми ст. 66 та 68 Закону № 1700-VII відповідно закріплюють право держави, а також фізичних і юридичних осіб на відшкодування шкоди, завданої корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями. Ці норми визначають спеціальні правові підстави для обґрунтування вимог про відшкодування шкоди. Відповідно до критеріїв класифікації спеціальних деліктів, наведених Т.С. Ківаловою [7] можна стверджувати, що Закон № 1700^П визначає спеціальні делікти, які відрізняються особливостями суб'єктного складу та особливостями протиправної поведінки осіб, які заподіяли шкоду. Варто зауважити, що прийняттю Закону «Про запобігання корупції» передував значний досвід законодавчого регулювання відносин у сфері протидії корупції. Закон № 1700-VII вчетверте змінив систему антикорупційного законодавства держави. Усі чотири законодавчих акти, якими на різних часових відрізках регулювалися відносини із протидії корупції, закріплювали особливості відшкодування шкоди державі та фізичним і юридичним особам. Проте у всіх антикорупційних законах ці положення зазнавали певних змін. Незважаючи на увагу законодавця щодо вдосконалення правового регулювання відносин з відшкодування шкоди, завданої діяннями корупційного характеру, ці норми не позбавлені недоліків, на які хотілося б звернути увагу. Законом № 1700^П, як і законами, що діяли раніше, у різних правових нормах закріплене право держави на відшкодування шкоди та аналогічне право юридичних і фізичних осіб (ст. 66 та 68 Закону № 1700^П). Проте коло суб'єктів цивільного права зазначеними особами не обмежується. Частина друга ст. 2 ЦК України визначає, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Зазначені соціально-правові утворення, якщо вони зазнають порушення цивільних прав внаслідок проявів корупції, також потребують захисту. Наприклад, територіальна громада в умовах децентралізації влади та реформи правоохоронних органів найбільш гостро може відчути вплив корупційних явищ. Проте її право на відшкодування шкоди внаслідок недоліків чинного законодавства вимагає складного юридичного обґрунтування. Враховуючи імперативний характер норм інституту відшкодування шкоди, користуватися такими засобами усунення прогалин як аналогія закону, не порушуючи при цьому конституційних гарантій прав учасників суспільних відносин, надзвичайно небезпечно. У «запалі боротьби з корупцією» легко можна забути про проголошення України правовою державою. А, отже, законодавство про права та обов’язки осіб, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, вимагає чіткості та достатньої деталізації. Безсумнівно, потерпаючи від корупційного правопорушення, територіальна громада, як і будь-який інший суб'єкт цивільного права, може вимагати відшкодування шкоди. Пряма норма відсутня як у ст. ст. 66, 68. Закону № 1700^П, так і в главі 82 ЦК України. Правове обґрунтування позову від імені територіальної громади вимагає складного юридичного обґрунтування з посиланням на положення ст. ст. 142, 143 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», та посилання на гарантії права власності, закріплені у частині четвертій ст. 13 Конституції України, згідно з якими «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання,… Усі суб'єкти права власності рівні перед законом». У зв’язку з необхідністю захисту прав територіальних громад звернемо увагу на проблему розмежування відповідальності перед територіальною громадою та її представницьким органом — відповідною радою. Вивчення судової практики показує. що майже у всіх вивчених нами випадках. позови про відшкодування шкоди обґрунтовувалися посиланням на заподіяння шкоди державі. Проте питання про правильне визначення кредитора у деліктному зобов’язанні має надзвичайно важливе значення. Грошові кошти. стягнені в рахунок відшкодування шкоди. мають надійти або на потреби сільської ради, або на потреби відповідної територіальної громади, або на користь держави чи юридичної особи публічного права, у відповідний бюджет.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2015 року у цивільній справі №: 400/809/15-ц) [8] було задоволено позов Прокурора Петрівського району в інтересах представницького органу територіальної громади, Іскрівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, до голови Іскрівської сільської ради про відшкодування шкоди, завданої адміністративним корупційним правопорушенням, передбаченим ст.172−7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Він, 03.03.2015 року, особисто прийняв рішення № 16 про преміювання своєї дружини, завідуючої Іскрівської сільської бібліотеки, у березні 2015 року, за добросовісне виконання посадових обов’язків та прийняття активної участі в громадському житті села у розмірі посадового окладу в сумі 1678 гривень, яка була нарахована та виплачена останній у березні 2015 року. усупереч ст. 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», не повідомив сесію Іскрівської сільської ради Петрівського району про конфлікт інтересів під час прийняття рішення щодо виплати грошової премії своїй дружині, в сумі 1678 гривень. Застосуванню цивільно-правових санкцій у цій справі передувало притягнення винної посадової особи до адміністративної відповідальності за вказане корупційне діяння. У даному випадку відбулося повернення грошових коштів для подальшого використання відповідно до потреб сільської ради. Разом з тим варто звернути увагу на ще один бік цієї справи. Сутність адміністративного правопорушення полягає у тому, що при прийнятті рішення сесія сільської ради не була повідомлена про конфлікт інтересів. Цілком можливо, що бібліотекарка заслужено отримала премію, але невжиття запобіжного заходу при прийнятті рішення про її преміювання, перетворило рішення голови сільської ради у адміністративне правопорушення, наслідком якого було витрачання коштів сільської ради. З іншого боку, якщо абстрагуватися від деталей конкретної справи, неможна не помітити, що особа, яка отримала такі незаконні блага залишається поза межами правового регулювання і поза увагою правоохоронних органів. Виявляється, що матеріальні блага незаконно отримані однією особою зобов’язана повернути інша особа, яка створила умови для їх незаконного отримання.

Як відомо, суб'єкт корупційного діяння — це найчастіше особа, яка перебуває на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування. На державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» N 2493-Ш від 07.06.2001 р. Відповідно до цього, на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються положення глави 9 КЗпП України про гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації. Таке ж положення існувало і щодо державних службовців (ч. 3 ст. 4 Закону № 4050- ІІІ «Про державну службу» від 17.11.2011 р.). Законом України «Про державну службу» № 889- VIII від 10.12.2015 р. відносини матеріальної відповідальності державних службовців отримали спеціальну правову регламентацію у главі 3 розділу 8 Закону. Згідно з частиною 4 ст. 81 цього Закону, під час визначення розміру відшкодування враховуються майнове становище державного службовця, співвідношення розміру заподіяної шкоди до його заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід державної служби, надані державному службовцю накази (розпорядження), а також інші обставини, у зв’язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необгрунтованим. Отже, законодавець виходить із необхідності відшкодування шкоди у повному обсязі та визначає підстави зниження цього розміру під впливом певних чинників. Важливою правовою гарантією статусу державного службовця є матеріальна відповідальність лише за умисні дії, (ч. 3 ст. 80 Закону № 889-VIII). У той же час спеціальний Закон № 1700-VII у ч. 2 ст. 68 обмежує види збитків, які не підлягають стягненню з винної особи у порядку регресу і встановлює, що не підлягають стягненню суми відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди. Отже, якби відповідачем у наведеній вище справі №: 400/809/15-ц) [8] був державний службовець, сума премії, виплачена у зв’язку з трудовими відносинами, стягненню не підлягала б. Такі відмінності у відповідальності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування можна пояснити лише недоліками законодавства. На нашу думку, Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в цілому вимагає вдосконалення і, зокрема, щодо регламентації відповідальності цієї категорії посадовців. Стосовно посадових осіб органів місцевого самоврядування варто було б положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» доповнити нормами, аналогічними положенням глави 3 розділу 8 чинного Закону «Про державну службу». У статті 1174 ЦК України закріплено правові підстави відшкодування шкоди, завданої посадовими або службовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування. Саме у сфері діяльності цих суб'єктів мають прояв правопорушення корупційного характеру. Стаття 1174 ЦК України визначає особливі умови та джерела відшкодування шкоди, заподіяної посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування Таким чином, норми глави 82 ЦК України визначають державу, органи Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, відповідальними за заподіяння шкоди суб'єктам приватного права незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю їх посадових та службових осіб. Частиною 4. ст. 1191 ЦК України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди). Як було показано вище регресні вимоги до державного службовця можуть бути заявлені лише за умови встановлення його вини у формі умислу.

Право на відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам діяннями корупційного характеру закріплене у ч.1 ст. 68 Закону № 1700- VII. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку. Ці положення визначають суб'єктний склад правовідношення з відшкодування шкоди та його зміст. У другій частині цієї статті містяться положення про підстави та межі заявлення регресних вимог до винної особи.

Таким чином, можна говорити, що відшкодування шкоди. завданої корупційними та пов’язаними з корупцією правопорушеннями, утворюють спеціальне деліктне зобов’язання. По суті ці норми є самодостатніми і не вимагають додаткового звернення до положень ст. 1174 та ч. 4 ст. 191 ЦК України, які визначають зміст правовідносин із заподіяння шкоди посадовими особами виконавчої влади та місцевого самоврядування і містять тотожні приписи. Оскільки діяння корупційного характеру утворюють групу спеціальних деліктів, то норми ст. 1174 ЦК України як загальні підстави відповідальності, застосуванню не підлягають. У той же час норми глави 82 ЦК України у значній своїй кількості зберігають значення при врегулюванні інших сторін спеціальних деліктних правовідносин, що виникають внаслідок завдання шкоди діяннями корупційного характеру. Вживане у ст. 68 Закону № 1700-УП поняття «установлений законом порядок» відшкодування шкоди, завданої посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування, охоплює комплекс норм різних галузей права, які визначають правовий механізм реалізації права на відшкодування шкоди. Як бачимо, спеціальні норми чинного антикорупційного закону не встановлюють обов’язку суб'єкта корупційного діяння безпосередньо відшкодувати завдані збитки. Проте судова практика іде іншим шляхом.

Так, рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 23.07.2009 р. у цивільній справі № 2−214/09 [9] задоволено позов Прокурора Дворічанського району про відшкодування шкоди фізичній особі, завданої корупційним адміністративним порушенням за таких обставин. Відповідач у справі, працюючи на посаді директора центру служб для сім'ї та молоді Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області, будучи державним службовцем 12 рангу 6 категорії, у січні та лютому 2009 року дала своїм підлеглим, працівникам центру, у тому числі позивачу, усну вказівку здати їй гроші у сумі по 50 грн. 00 коп. від кожного, пояснивши, що вказані кошти їй необхідні для відрядження до м. Харкова. Оскільки добровільно здавати гроші вказані працівники відмовилися, ця посадова особа залякала їх звільненням з роботи та примусила їх здати кошти. Всього, за січень та лютий 2009 року відповідач, використовуючи своє службове становище, незаконно отримав від своїх підлеглих грошові кошти по 100 грн. 00 коп. від кожного на загальну суму 300 грн. Розгляду цивільної справи передувало притягнення особи до адміністративної відповідальності. Постановою Дворічанського районного суду Харківської області її було визнано винною у вчиненні корупційного діяння, передбаченого п. «а» ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією», і на неї накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Оскільки відповідач добровільно не відшкодував на користь одного з потерпілих, незаконно отримані кошти в сумі 100 грн, прокурор пред’явив позов в його інтересах про відшкодування шкоди, завданої адміністративним корупційним діянням у розмірі 100 гривень. Правовою підставою вимог з відшкодування шкоди було визначено ст. 15 чинного на той час Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 р., положення якої визначали суб'єкта та зміст права на відшкодування шкоди корупційними діяннями та містили відсилку до «Порядку. встановленого законодавством», а по суті до ст. 1174 та ч. 4 ст. 191 ЦК України. Згідно із статтею 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Наведене вище судове рішення є типовим. Як ми показали, воно не містить належного правового обґрунтування для покладання на суб'єкта корупційного правопорушення цивільно-правової відповідальності. У випадках заподіяння шкоди діяннями корупційного характеру державі суб'єктом відповідного обов’язку у статті 66 Закону № 1700-VII визначено безпосереднього заподіювача шкоди. Згідно з нормами цієї статті збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила відповідне правопорушення, в установленому законом порядку [4]. Порівнюючи положення ст. 66 Закону № 1700-VII з нормами, вміщеними у антикорупційному законодавстві, яке діяло раніше, хотілося б звернути увагу на такі моменти:

Право держави на відшкодування шкоди у цій сфері суспільних відносин закріплювалося у кожному законодавчому акті. Так, ст. 13 Закону України «Про боротьбу з корупцією» N 356/95- ВР від 05.10.1995 р., передбачала право на відшкодування збитків, заподіяних державі, підприємству, установі, організації. До недоліків цієї статті можна віднести неточності у визначенні кола потерпілих, а також зайву деталізацію діянь, які дають право державі вимагати відшкодування збитків. Два наступних законодавчих акти щодо запобігання і протидії корупції: № 1506-VI від 11.06.2009 р. та № 3206- VI від 07.04.2011 р., обмежувалися загальним зауваженням, що «шкода, завдана державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягає відшкодуванню в установленому законом порядку». Цілком раціональне законодавче вдосконалення містить ст. 66 Закону України «Про запобігання корупції», визначаючи підставу відповідальності. Законодавець обмежився вказівкою на завдання шкоди корупційним або пов’язаним з корупцією правопорушенням як на спеціальну підставу цивільно-правової відповідальності особи, яка вчинила правопорушення. У ст. 66 Закону № 1700¹¹ ми маємо норми, придатні для практичного застосування з визначеним колом суб'єктів відповідних охоронювальних правовідносин. Зазначені норми знайшли застосування у судовій практиці. Так, у справі № 300/648/15-ц, розглянутій Воловецьким районним судом Закарпатської області за позовом Прокурора Воловецького району в інтересах держави в особі Центральної виборчої комісії про стягнення шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням. Рішенням суду від 21.08.2015 року [10] стягнено з голови дільничної виборчої комісії № 2 101 052 та секретаря цієї комісії солідарно на користь Центральної виборчої комісії 2100 гривень шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Розгляду цивільної справи передувало провадження у порядку кримінального судочинства. Вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 23.04.2015 року, цих осіб було визнано винними у виготовленні рішення дільничної виборчої комісії № 210 152 про клопотання до окружної виборчої комісії № 70 преміювати їх. Зазначені особи були визнані винними у внесенні неправдивих відомостей до документа, який за своїм змістом мав надати членам ДВК № 210 152 право на одноразову грошову винагороду. Зазначене рішення ДВК обвинувачені надали до територіальної виборчої комісії для подальшого скерування та затвердження окружною виборчою комісією одномандатного виборчого округу № 70, незаконно визначивши собі грошову винагороду. Після затвердження завідомо неправдивого документа окружною виборчою комісією, обвинуваченим було нараховано та сплачено одноразову грошову винагороду по 1050 гривень кожному. За вказані дії голову та секретаря ДВК № 2 101 052 було визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191.

Кримінального кодексу України (далі - КК України) та ч. 1 ст. 366 КК України. В результаті неправомірних дій відповідачів державі в особі Центральної виборчої комісії було спричинено шкоду в розмірі 2100 гривень. З підстав, передбачених ст. 1166 ЦК України, ст. 66 Закону № 1700-VII, позов було задоволено та відповідно до ст. 1190 ЦК України солідарно стягнено заподіяні державі збитки. Норми ЦК України не закріплюють права держави на відшкодування завданої шкоди. Отже, можна стверджувати, що положення статті 66 Закону № 1700-УИ утворюють спеціальний делікт, який має специфічний суб'єктний склад — в особі суб'єкта права — Держави та суб'єкта обов’язку — особи винної у вчиненні діяння корупційного характеру. Зміст прав та обов’язків цих суб'єктів також матиме свої особливості в залежності від розміру майнової відповідальності заподіювача шкоди. Як було показано вище розмір відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування, державних службовців, та інших осіб, визначених у пункті 2 частини першої статті 3 Закону № 1700^П має істотні відмінності, що не може не позначитися на розмірі відповідальності особи перед державою за завдану шкоду. Безсумнівно, що управненою стороною у деліктному зобов’язанні, яке виникло внаслідок корупційного діяння, може виступати держава, територіальна громада, або інше публічно-правове утворення, яке визнається суб'єктом цивільного права. Визнаючи цих суб'єктів учасниками цивільних відносин, законодавець жодним чином у ЦК України не врегулював відносин з відшкодування заподіяної їм шкоди. Навіть, у найбільш загальних нормах ст. 1166 ЦК України, визначаючи право на відшкодування шкоди, законодавець визначив суб'єктами такого права фізичних та юридичних осіб, не згадавши про інших суб'єктів цивільного права, зазначених у ч. 2 ст. 2 ЦК України. Зрозуміло, що зазначені суб'єкти можуть зазнати шкоди не лише від корупційних діянь, їх право на відшкодування шкоди має отримати закріплення у нормах ст. 1166 ЦК України. З огляду на це, як ст. 1166 ЦК України, так і ст. 66 Закону № 1700-VII підлягають доповненню, що має усунути істотну прогалину у системі норм, які регулюють відносини з відшкодування шкоди. Як ст. 1174 ЦК України, так і ст. 68 Закону № 1700-VII, визначає боржником у деліктному зобов’язанні державу, а також орган місцевого самоврядування, які відшкодувавши шкоду наділяються правом вчинити регресний позов до осіб, неправомірними діями яких було завдано шкоду.

Проте у тих випадках, коли ці особи заподіяли шкоду безпосередньо органу місцевого самоврядування, на службі у якому вони перебували, відповідальність в порядку регресу реалізована бути не може внаслідок співпадання в особі органу місцевого самоврядування боржника та кредитора згідно із ст. 1174 ЦК України. Тому ці відносини необхідно і можливо було б врегулювати як у ст. 1174 ЦК України, так і у чинному Законі «Про запобігання корупції», відповідно визначивши та розширивши випадки безпосередньої відповідальності суб'єкта корупційного правопорушення з метою врегулювання майнових відносин між посадовцями та публічно-правовими утвореннями, і створення загального підходу щодо визначення права як держави, так і інших суб'єктів публічного права вимагати відшкодування шкоди. Статтю 66 Закону № 1700^П бажано було б доповнити, закріпивши поряд з правом держави, право територіальних громад та інших суб'єктів публічного права, наділивши їх правом вимагати відшкодування шкоди від посадових осіб, які під час перебування на службі завдали шкоди діяннями корупційного характеру. Враховуючи відмінність конструкції запропонованої новели, ст. 66 згаданого Закону варто було б доповнити окремою частиною. Обговорюючи питання розмежування випадків заподіяння шкоди державі та окремим юридичним особам, зауважимо, що районні державні адміністрації та абсолютна більшість органів державної влади наділено статусом юридичної особи. І незважаючи на те, що ці особи здійснюють оперативне управління державним майном, варто розрізняти випадки, коли втрат зазнає безпосередньо держава та випадки заподіяння шкоди конкретним юридичним особам. Це має значення для відновлення активів за конкретними статтями бюджетних витрат.

Так, у справі № 2−652/2007 р. втрат зазнала юридична особа, яка здійснила виплати з коштів, виділених у її розпорядження на заробітну плату. Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 07.11.2007 р. [11] задоволено позов Звенигородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Звенигородської районної державної адміністрації до начальника відділу матеріального забезпечення Управління агропромислового розвитку Звенигородської РДА Черкаської області, про відшкодування збитків, завданих державі внаслідок корупційного діяння у розмірі 363 грн.74 коп. Він, маючи статус державного службовця 11 рангу 7 категорії, незаконно отримав матеріальні блага у вигляді оплати за лікарняний листок непрацездатності та заробітної плати у зв’язку з виконанням службових функцій за час, впродовж якого у власних справах перебував за кордоном в Туреччині. Внаслідок цього держава зазнала матеріальної шкоди на суму 363,74 грн. Постановою Звенигородського районного суду від 16 лютого 2007 року зазначену посадову особу за даним фактом визнано винною у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення — незаконному одержанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, відповідальність за яке була передбачена п «а» ч.2 ст. 1 та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією» та піддано адміністративному стягненню. У даному випадку суд послався на норми ст. 15 чинного на той час Закону України «Про боротьбу з корупцією», обґрунтовано вважаючи, що шкоду завдано районній державній адміністрації, яка є юридичною особою, а не державі.

Ми уже неодноразово підходили до обговорення питання правового забезпечення вимог про стягнення з винних осіб незаконно отриманих матеріальних благ (їх вартості). Ця справа дещо з іншого боку виявляє ще одну правову проблему. Поведінка особи, яка свідомо брала участь у незаконному привласненні бюджетних коштів, залишилася без правових наслідків. Вище також були наведені випадки, у яких неправомірна поведінка осіб, які опосередковано опинилися причетними до правопорушень та скористалися незаконними вигодами від проявів корупційної поведінки, не отримала реакції на правопорушення. З огляду на це, варто було б вирішити питання про розширення кола суб'єктів саме цивільноправової відповідальності, які не будучі спеціальними суб'єктами адміністративної чи кримінальної відповідальності за діяння корупційного характеру, брали участь у заподіянні шкоди. Оскільки цивільно-правова відповідальність функціонально спрямована на відновлення стану економічної рівноваги у суспільстві - незаконно отримані матеріальні блага підлягають поверненню на сам перед особою, яка їх незаконно отримала. Виходячи з цього, вважаємо, що з цією метою у ст. 66 та ч. 1 ст. 68 Закону № 1700^П основним суб'єктом цивільно-правової відповідальності слід визначити особу, яка незаконно набула матеріальні блага внаслідок вчинення діяння корупційного характеру, встановивши, що «майно (його вартість) отримане внаслідок вчинення корупційних, або пов’язаних з корупцією правопорушень, підлягає стягненню з осіб, які його отримали», та встановити субсидіарну відповідальність для суб'єкта правопорушення корупційного характеру, внаслідок дій якого майно було набуте третіми особами. Такий підхід забезпечував би всеосяжний вплив на майнові відносини у суспільстві та підвищував би цивільно-правову відповідальність кожної особи, прямо чи опосередковано причетної до проявів корупційної поведінки. На нашу думку, таке положення не суперечитиме ст. 3 Закону № 1700- VII, яке визначає спеціальних суб'єктів відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення, адже мова йде про нормалізацію майнових відносин. Навряд чи викликатиме сумнів той факт, що особа, яка незаконно отримала майнові блага, мусить їх повернути тому, хто їх втратив. Практика застосування антикорупційного законодавства показала, що існують складнощі з визначенням потерпілої особи у сфері корупційних посягань на незаконне використання державного та комунального майна. Так, у цивільній справі № 2 291/09 р. 12] рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 04.06.2009 року було задоволено позов Звенигородського міжрайонного прокурора в інтересах територіальної громади с. Стецівка до Голови Стецівської сільської ради про відшкодування збитків в сумі 500 грн., завданих державі внаслідок корупційного діяння. Оскільки суд виходив з того, що шкоду завдано державі, до участі у справі було залучено представника держказначейства. Згідно з позовом, прокурор просив стягнути з відповідача на користь територіальної громади с. Стецівка Звенигородського району Черкаської області збитки в сумі 500 грн., завдані державі. То ж виникає питання про те, хто є потерпілою особою: держава чи територіальна громада? Позовні вимоги прокурора ґрунтувалися на тому, що Спецівський сільський голова, використовуючи своє посадове становище надав вказівку секретарю сільської ради Мошенець В. М. виготовити рішення сільської ради № 21- 2/У від 24.01.2009 р. «Про норми коштів на виплату компенсації за використання особистого легкового автомобіля для службових поїздок та порядок їх витрачання», на підставі якого провести йому виплату компенсації за використання його приватного автомобіля для службових поїздок у січні 2009 р. На підставі вказаного рішення, договору оренди транспортного засобу від 24.01.2009 р. та акту оренди автомобіля № 1 від 28.01.2009 р. відповідачу було проведено виплату компенсації за використання його автомобіля для службових поїздок у сумі 500 грн. (платіжне доручення № 10 від 28.01.2009 р.), внаслідок цього за твердженням прокурора держава зазнала матеріальної шкоди на суму 500 грн.

Постановою Звенигородського районного суду від 09 лютого 2009 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення за п. «а» ч. 2 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією» та піддано адміністративному стягненню. Задовольняючи позов прокурора, суд послався на норми ст. 15 вказаного Закону, яким на той час визначалися підстави відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам. Таке обґрунтування рішення має створити значні труднощі з його виконанням, оскільки з рішення суду не зрозуміло, на чию користь слід обернути стягнене майно та на який рахунок у державному казначействі слід зарахувати стягнені кошти? Також, з огляду на практику застосування антикорупційного законодавства, варто обговорити питання про види збитків, які підлягають відшкодуванню внаслідок корупційного правопорушення. Так, згідно з Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 05 02. 2009 р. [13] у цивільній Справі № 2−32/09, предметом позовних вимог були недоотримані внаслідок адміністративного правопорушення сільського голови, надходження до місцевого бюджету Бихівської сільської ради у виді збору за спеціальне використання лісових ресурсів у розмірі 370 грн. та податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1425 грн., а всього коштів в сумі 1795 грн. В основу висновків суду у цивільній справі було покладено факти, встановлені.

Постановою Ковельського міськрайонного суду від 22.09.2008 року про визнання відповідача винним у вчиненні корупційного діяння, передбаченого п. «г» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» із заподіянням збитків Бихівській сільській раді. Бихівський сільський голова в порушення вимог п. «г» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», надав незаконні переваги громадянці, без відповідного рішення сесії, надавши згоду на розміщення та функціонування пункту прийому ягід на території Бихівської сільської ради, без наявності відповідних дозвільних документів, передбачених п. 1.9 Порядку видачі спеціальних дозволів та встановлення лімітів на заготівлю другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань, затвердженого рішенням Волинської обласної ради № 19/13 від 21.05.2008 року. Внаслідок чого заготівельник, за період з 01.07 по 07.07.2008 року створила в с. Бихів Любешівського району пункт прийому ягід та протягом шести днів закупляла у населення чорницю по ціні 9,50 грн. за 1 кг, заготовивши таким чином 1000 кг ягід чорниці. В порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 174 від 21.02.2006 року «Про плату за використання лісових ресурсів» остання не сплатила у дохід місцевого бюджету 370 грн. збору за спеціальне використання лісових ресурсів, у порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не сплатила до місцевого бюджету 1425 грн. податку. Задовольняючи позов прокурора, суд послався на норми ст. 15 Закону «Про боротьбу з корупцією» та ст. 1166 ЦК України, якими визначається порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам. У цьому випадку також поведінка заготівельника, визначеного платником коштів до місцевого бюджету. залишилася без відповідної правової оцінки. Крім того, неотриманні доходи незалежно від того, ким вони не отримані, не можуть розглядатися як пряма дійсна шкода. Адже, пошкодження або втрата майна у даному випадку відсутня. З цивілістичних позицій такі збитки могли б розглядатися як упущена вигода. Проте, правопорушення у сфері оподаткування санкціонуються спеціальними нормами податкового законодавства і згідно із ч. 2 ст. 1 ЦК України до цих відносин норми цивільного права не застосовуються за відсутності прямих вказівок закону. Питання несплати податків знаходиться за межами цивільно-правового регулювання. Сплатити податки та відповідати за їх несплату мусить особа. визначена податковим законодавством. Притягнення іншої особи до цивільно-правової відповідальності за невиконання податкових зобов’язань регулюється податковим, а не цивільним законодавством і описаний випадок не передбачений спеціальним податковим законодавством.

Наведена вище справа спонукає обговорити питання про види майнових вимог, які можуть заявлятися у цій сфері. Чинний Закон № 1700¹¹ у ст. 66 та ч. 1 ст. 68. визначаючи наслідки проявів корупційної поведінки, закріплює право на відшкодування шкоди та збитків, вживаючи ці поняття через кому. Ці цивілістичні поняття за своїм логічним змістом частково перетинаються і відображають різні сторони одного і того ж явища соціального життя. Як відомо збитки є грошовим еквівалентом майнової шкоди. Тому слово «збитки» у ст. ст. 66 та 68 наведеного Закону варто було б взяти в дужки або взагалі виключити. Поняття «збитки» у ст. 22 ЦК України розглядається як достатньо широке коло майнових втрат у грошовому виразі. Зміст ст. 66 та 68 Закону № 1700-^1 дає підстави для заявлення вимог у вигляді як реальних збитків, так і упущеної вигоди, завданої суб'єктам підприємництва. Держава також бере активну участь у економічних відносинах з державних закупівель, державно-приватного партнерства, кредитування тощо. Отже, мова може йти про відшкодування упущеної вигоди внаслідок діянь корупційного характеру у економічних відносинах за участю держави.

Недоотримані податкові надходження до бюджету чи внески до спеціальних цільових фондів не можуть розглядатися як упущена вигода внаслідок вчинення діянь корупційного характеру, оскільки такі відносини є публічно правовими і врегульовані спеціальним законодавством.

Висновки. Виявлені прогалини у законодавстві не сприяють зміцненню правопорядку в державі і не забезпечують достатніх юридичних гарантій охорони майнових прав осіб, які притягаються до цивільно-правової відповідальності у зв’язку із вчиненням діянь корупційного характеру. Поза увагою правоохоронної системи залишаються особи, які скористалися наслідками корупційної поведінки інших осіб, що потребує сприяння законодавчої влади у вдосконаленні антикорупційного законодавства. У всіх проаналізованих справах відповідачі визнали заявлені позови і усі судові рішення ґрунтувалися на висновках інших судових актів про притягнення винних до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення. Проте, незважаючи на відсутність спорів під час розгляду справ у судах у порядку цивільного судочинства, вважаємо, що положення щодо відшкодування шкоди, завданої корупційними та пов’язаними з корупцією правопорушеннями, вимагають доопрацювання з урахуванням запропонованих пропозицій.

Список використаних джерел

• 1. Гвоздецький В. Проблеми законодавчої регламентації настання цивільно-правової відповідальності за корупційні правопорушення [Електронний ресурс] / В. Гвоздецький, О. Лов’як, С. Братков // Вісник Академії управління МВС. — 2008. — № 3. — С. 19−30. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ucnavs_2008₃_2.
• 2. Гопанчук В. С. Проблеми визначення порядку цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану корупційними діяннями [Електронний ресурс] / В. С. Гопанчук, С. С. Ніжинський // Наше право.
• — 2013. — № 7. — С. 181−183. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nashp_2013₇_32.
• 3. Ніжинський С. С. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану внаслідок корупційних діянь: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / С. С. Ніжинський; Нац. акад. прокуратури України.
• — К., 2014. — 16 с.
• 4. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 р. № 1700-VII [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1700−18.
• 5. Ухвала вищого адміністративного суду України від 31.07.2014. у справі К/9991/29 147/12 Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40 019 370.
• 6. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994₁₀₂.
• 7. Ківалова Т. С. Зобов’язання відшкодування шкоди за цивільним законодавством України: теоретичні проблеми: автореф. дис … д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Т. С. Ківалова. — Одеса: Б.в., 2008. — 40 с.
• 8. Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2015 року у справі №: 400/809/15-ц Провадження № 2/400/287/15 Єдинний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47 659 783.
• 9. Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 23.07.2009 р. у справі № 2- 214/09 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4 191 220.
• 10. Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 21.08.2015 року у справі № 300/648/15-ц. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49 072 862.
• 11. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 07.11. 2007 у. справі № 2- 652/2007 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5 920 397.
• 12. Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 25 січня 2007 року у справі № 2−65 2007 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5 965 366.
• 13. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 04.06.2009 р. у цивільній

справі № 2 291/09 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5 920 397.

14. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 02. 2009 р. у справі № 2- 32/09 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/4 911 163.