Негритянський джаз

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Негритянський джаз (реферат, курсова, диплом, контрольна)

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА Кафедра історії культури та методики навчання гуманітарних дисциплін негритянський джаз Реферат з історії світової культури Виконав:

студент історичного факультету

V курсу 4 групи Ткаченко Я. А.

Перевірила:

канд., доц. історичних наук Кривошея І. І.

Умань 2015

ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Передумови й джерела виникнення джазу.

РОЗДІЛ ІІ. Історія розвитку джазу та його стилі.

2.1 Новоорлеанський період;

2.2 1920 — Dixieland era.

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Джаз вид музичного мистецтва, що виник на межі XIX-XX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримав згодом повсюдне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг.

Назва цього жанру має свої корені й свою історію, яка надала йому своєрідності та відмінних характерних особливостей, від інших видів музичного мистецтва, блюзу й в майбутньому ритм-енд-блюзу, рок-н-ролу тощо.

Слово «jazz» (можливо, походить від фр. Chasser — полювати) у креолів означало полювання, а також хвилювання, збудження. В 1860-і в північноамериканській літературній мові з’являється слово «jasm», що означає піднесення, натхнення. Невдовзі йому на зміну приходить слово «jass», а також аналогічне дієслово, що означало, «ловити», «збуджуватись» тощо. Все частіше починають використовуватись звороти «jazz around» (блукати, мандрувати) і «jazz up» (впадати у веселий стан).

Як музичний термін, слово «jazz» вперше з’явилося 1915 року у зв’язку з білим оркестром, що грав у ново-орлеанському стилі, пізніше — в назві ново-орлеанського оркестру Тома Брауна — «Том Браун Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз» швидко поширюється в Північній Америці, а згодом і по всьому світу.

Особливо на початку ХХ ст., джаз як музичний жанр, став вельми популярним серед всіх верств населення, й категорій віку, зокрема молоді та їх батьків. Він проникав у всі шпарини, тому що мав гарний мотив й безтурботний ритм, що добре сприймався слухачем.

Актуальність теми дослідження. Джаз виник на хвилі кризи інших усталених стилів, регтайм, частки свінгу, а згодом увібрав в себе пафос анархічного протесту і відкритого непідкорення, кульмінацією якого стали студентські бунти кінця 60-х років [5, с. 30].

Це сталося завдяки тому, що на початку XX ст. інтеграційні економічні, політичні, соціально-культурні процеси поширилися не тільки на окремі країни, регіони, а й на все людство і стали чинниками всесвітньої історії. Вони сприяли розвиткові та взаємозбагаченню зв’язків між народами у сфері художньої культури, зокрема джазу.

Кардинальні зміни у функціонування джазу внесли новітні технології та розробки в галузі, звукозаписуючої та звуковідтворюючої техніки, музичної акустики, нових технологій у шоу-бізнесі та розважальній індустрії. Поширення всіх цих складових на рок-виконавство зумовило необхідність активного формування відповідного середовища, створення належної інфраструктури, а саме: інституту продюсерства, менеджерів у галузі звукозапису, концертно-гастрольної діяльності, відповідних структур підтримки, моніторингу, реклами тощо.

Об'єктом дослідження виступає джаз, який розглядається як культурне явище, початку ХХ ст.

Предметом дослідження є розвиток джазу з початку ХХ ст., також його вплив на подальший розвиток музичної культури й виникнення нових, своєрідних стилів.

Мета ІНДЗ полягає в дослідженні джазу, як важливого культурного явища, що впливає на розвиток світової молодіжної.

Для реалізації цієї мети визначені такі основні завдання:

проаналізувати радянські та зарубіжні джерела, журнали, статті, монографії, публікації;

на основі даного аналізу виокремити основні особливості джазу як музичного явища;

показати вплив джазу на формування якісно нової культури у 20 30-х роках ХХ ст.

РОЗДІЛ І. Передумови й джерела виникнення джазу На протязі першої половини ХХ ст., основним популярним жанром музичної естради США й інших англомовних країнах, були танцювальні п'єси типу фокстроту, чарльстону та свінгу, а також пісні з кінофільмів, що експлуатували обмежений репертуар стандартних мелодичних та поетичних тематик. Був час, коли в цій області створювались і композиції, високих художніх достоїнств достатньо згадати таких композиторів, як: Джордж Гершвін, Джером Керн, Кол Портер; вокалістів типу Дайни Шор чи Пегі Лі; керівників оркестрів кшталту Бенні Гудмєна, Томі Дорсі чи Глена Міллера…[4, с. 19].

Що стосується джазу, який завжди «подавав» музиці легкий для сприйняття матеріал, він мав дещо інші витоки, й своїх яскравих представників. Існують різні версії походження слова «jazz», й у кожної своя історія й особливість, своя захопливість та неймовірність.

Є версія нібито слово «джаз», зобов’язана своєму виникненню міфічному трубачеві з Мемфіса, штат Тенесі, на ім'я Джазбо Браун (в репертуарі імператриці блюзів Бессі Сміт, був номер під назвою «Jumbo Brown Frome Town Memphis»). Згодом воно з’явилось на афішах, потім на дисках білого квінтету, у складі труби, кларнету, тромбона, фортепіано та ударних, який приїхав взимку 1917 року до Нью-Йорку, з Нью-Орлеану, що грали регтайми і блюзи, в шокуючи зухвальній та запалювальній манері, який іменував себе «Original Dixieland Jazz Band» [2, с. 28].

Джаз виник як поєднання декількох музичних культур і національних традицій. Спочатку він прибув з африканських земель. Для будь-якої африканської музики характерний дуже складний ритм, музика завжди супроводжується танцями, які являють собою швидке притупування і плескання. На цій основі в кінці XIX століття склався ще один музичний жанр регтайм. Згодом ритми регтайму в поєднанні з елементами блюзу дали початок новому музичному напрямку — джазу.

Джерела джазу пов’язані з блюзом. Він виник в кінці XIX століття як злиття африканських ритмів і європейської гармонії, але джерела його слід шукати з моменту завезення рабів з Африки на територію Нового Світу. Привезені раби не були вихідцями з одного роду і зазвичай навіть не розуміли один одного. Необхідність консолідації привела до об'єднання безлічі культур і, як наслідок — до створення єдиної культури (в тому числі і музичної) афроамериканців. Процеси змішування африканської музичної культури, і європейської (яка теж зазнала серйозних змін в Новому Світі) відбувалися починаючи з XVIII століття і в XIX столітті привели до виникнення «протоджаз», а потім і джазу в загальноприйнятому розумінні.

Джазовий дослідник Маршалл Стернс (19 081 966) в книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури:

«Передусім, де б ви не почули джаз, його завжди значно легше впізнати, ніж описати словами. Але й в найпершому наближенні ми можемо визначити джаз як напівімпровізаційну музику, що виникла в результаті 300-річного змішування на північноамериканській землі двох великих музичних традицій — західноєвропейської та західноафриканської, тобто фактичного злиття білої та чорної культури. І хоча в музичному відношенні переважаючу роль тут зіграла європейська традиція, але ті ритмічні якості, які зробили джаз настільки характерною, незвичайною і легко впізнаваною музикою, безсумнівно, ведуть своє походження з Африки. Тому головними складовими цієї музики є європейська гармонія, євро-африканська мелодія та африканський ритм».

Дослідник виділяє 6 принципових джерел синтезу джазу:

1. Ритми Західної Африки;

2. Негритянські робітничі пісні (work songs, field hollers);

3. Негритянські релігійні пісні (spirituals);

4. Негритянські світські пісні (blues);

5. Американська народна музика минулих століть;

6. Музика менестрелів та вуличних духових оркестрів.

Негритянські робітничі пісні

Співалися неграми на плантаціях, на будівництвах, в портах і т. д. Характерними рисами цих пісень, що були успадковані джазом є:

ь Структура антифону (лідер заспівує, хор відповідає);

ь Використання блюзового звукоряду;

ь енергійна, крикоподібна манера співу (шаут);

Ступінь проникнення естетичних та музичних елементів африканського походження в храмову музику залежала від різновиду християнства і була більшою в католицизмі, який ставився до язичницьких традицій більш лояльно, та меншою в протестантизмі.

Духовні піснеспіви північноамериканських негрів, так звані «спірічуелс», виникли в США вже в 2-й половині XVIII століття. Їх першоджерелом були релігійні гімни і псалми, завезені в Америку білими переселенцями та місіонерами. Спірічуелс поєднує в собі традиції африканського виконавства (колективна імпровізація, характерна ритміка глісандо, нетемперовані акорди, особлива емоційність) зі стилістичними рисами пуританських гімнів. В той же час вони в меншому ступені були африканськими і в більшому — європейськими, ніж решта афро-американської музики.

Негритянські робітничі пісні

Ш Структура антифону (лідер заспівує, хор відповідає);

Ш Використання блюзового звукоряду;

Ш енергійна, крикоподібна манера співу (шаут);

Ш синкопування та ін.

Духовна музика Важливу роль в формуванні афро-американської музики відіграв процес обернення в християнську віру привезених з Африки рабів. Чорні не заперечували християнство, вбачаючи в ньому надію на звільнення. Музика, що звучала в церквах для негрів, несла в собі риси канонічних європейських церковних пісноспівів та різних елементів язичницьких культів, що прийшли з їх історичної батьківщини. Ступінь проникнення естетичних та музичних елементів африканського походження в храмову музику залежала від різновиду християнства і була більшою вкатолицизмі, який ставився до язичницьких традицій більш лояльно та меншою в протестантизмі.

Блюз Блюз є представником світського музикування афро-американців, що з’явився задовго до джазу. Саме слово «blue» багатозначне і розшифровується, як «блакитний», «сумний», «смутний», «меланхолійний» та ін. Ця багатозначність властива довгим протяжним пісням, текст яких завжди містить певну недомовку та неоднозначну емоційністьсмуток часто йде поруч з гумором, чистота з вульгарністю тощо.

Характерні музичні риси блюзу:

v використання нетемперованих звуків — blue notes — знижені 3-й, 5-й та 7-й ступені мажорного ладу, походження яких пов’язують із зверненням музикантів до широко розповсюджених в африканській музиці пентатонічних ладів;

v форма блюзу складається з трьох фраз по 4 такти в кожній (ААВ), що становлять 12-тактовий період, заснований на принципі антифону по горизонталі та по вертикалі, що проявляється як в мелодії, так і в тексті. Така трьохчастинна структура блюзу вельми специфічна, та не має аналогів у англійській літературі;

v гармонія блюзу чітко фіксована: перші 4 такти — на тоніці, наступні по 2 — на субдомінанті й тоніці та останні по 2 — на субдомінанті й тоніці та на домінанті й тоніці в розмірі 4/4 (Т-Т-Т-Т-S-S-T-T-D-S-T-T).

Театр менестрелів Музичний театр менестрелів — ще одне з важливих джерел походження джазу. Білих плантаторів надзвичайно тішила манера негритянських простолюдинів ходити, одягатися, співати, танцювати тощо. На початку XIX століття з’явилися перші білі артисти, які намагались пародіювати негритянську культуру на потіху білим. Такі пародійні виступи отримали назву «minstrel show», за аналогією з менестрелями середньовічної Європи. Найбільшої популярності такий театр досягав з 1840 по 1910 рр. Найяскравіші артисти цього жанру — Томас Райс (1808−1860), Вільям Генрі Лейн («Юба») (1825−1862), Деніель Декатур Емметт (1815−1904) і т. д.

«Мінстрел шоу» стало гарною школою для багатьох ранніх джазменів. В оркестрах, що супроводжували виступи менестрелів, брали участь чимало відомих пізніше джазових музикантів — У. К. Хенді, Джек «Татко» Лейн, Джеллі Ролл Мортон, Джеймс П. Джонсон, Кларенс Вільямс, Банк Джонсон і т. д.

Регтайм Регтайм — ще один специфічний жанр афро-американського музикування, що склався до кінця 19 століття. Слово означає «рваний» або «розірваний час», конкретно термін «rag» означає звуки, що з’являються між долями такту (характерне синкоповування мелодичної лінії на четвертих і восьмих долях такту на базі рівного акомпанементу).

Джерелом регтайму стала творчість провінційних негрів — піаністів. З переміщенням до столиці регтайм втрачає імпровізаційну сутність і стає жанром композиторської музики. Поступово регтайми виконують не тільки на фортепіано, але й невеликими інструментальними ансамблями (бендами). Серед найпопулярніших композиторів, що писали регтайми — Скотт Джоплін (Scott Joplin), а також Джеймс Скотт (James Scott), Джозеф Лемб (Josef Lamb). Значний вплив європейської професійної музики робить регтайм приналежністю, т.зв., «прохолодної сторони» джазу, на відміну від «гарячого» джазу, що більше тяжіє до афро-американських музичних витоків.

РОЗДІЛ ІІ. Історія розвитку джазу та його стилі

2.1 Новоорлеанський період Відправною точкою розвитку джазу вважається Новоорлеанський джаз — мистецтво, що розвивалося у Новому Орлеані на початку XX століття. Його попередиком бувАрхаїчний джаз. Терміном «новоорлеанський джаз» окреслюється як хронологічний період, що охоплює період приблизно від початку 1900;х до кінця 1910;х, так і характерний музичний стиль, який вважається історично першим джазовим стилем.

Поява цього стилю саме в Новому Орлеані пояснюється калейдоскопічною культурою цього міста, що мало велике значення як морський порт і важливий торговий центр, це місто приваблювало людей різних національностей і соціальних прошарків, поряд із білими тут жили креоли і негри, діалог їх культур і утворив доволі специфічну атмосферу цього міста. Виділяють три джерела, три складові частини, звідки розвивався джаз:

1. спірічуел і госпелз — духовні співи негрів;

2. блюз — розважальна музика, яка виконувалась бродячими виконавцями;

3. регтайм — фортепіанна танцювальна музика.

Для Новоорлеанського джазу характерна колективна імпровізація, де головну партію виконує корнет на тлі басової лінії тромбона, а кларнет «обвиває» їхніми орнаментальними переплетеннями. У такий спосіб виникає своєрідна поліфонія. Сольні інструменти протистоять ритмічній групі: банджо, трубі й ударним. Гармонічна мова Новоорлеанского джазу проста і використовує, головним чином, тризвуки.

До даного періоду ми віднесемо й вже вищезгаданий гурт ODJB, який мав своєрідну манеру виконання й відрізнявся яскравим звучання музичних інструментів.

Дебют у Нью-Йоркові п’ятьох нью-орлеанців, яких очолював кларнетист Нік ла Рокка, припав на вельми вдалий час. До того часу для середнього споживача популярної музики, фортепіанний регтайм з його старанно виписаною чотирьохчастковою структурою, став дуже сухим й механічним, а блюз (в тому вигляді у якому його подавала комерційна естрада) надто сумним й сентиментальним. Музика ODJB вигідно відрізнялась тим, що поєднувала чітку ритміку регтайму й мелодичну пластику блюзу з неймовірною палітрою інструментальних фарб та звучанням крокуючого духового оркестру. Перша ж його пластинка «гаряча», імпровізація на тему старої французької кадрилі розійшлась мільйонним (в той час супер рекордним) тиражем [2, с. 28].

1917 року із вступом США у Першу світову війну Новий Орлеан було оголошено військовим портом, через що заклади розваг закривалися і джазові музиканти були вимушені покидати це місто. Центр джазової культури переміщується у Чикаго.

Після Нью-Орлеана, основною ареною зустрічі та протиборства стали Мемфіс, Канзас-сіті, Нью-Йорк й інші великі міста із високим відсотком негритянського населення, але насамперед Чикаго, де на протязі двадцятих років, було створено і записано на пластинки, найбільшу кількість композицій, які склали, «золоту еру» класичного джазу [2, с. 31].

2.2 1920 — Dixieland era

Якщо Нью-Орлеан початку ХХ ст. був колискою джазу, то Чикаго 20-х років став тією ареною де цьому стилю випало витримати випробування на витривалість та життєстійкість. Більшої зібраності, а головне «новизни» а головне звучання вимагала та частина публіки, яка зуміла краще прилаштуватись до життя у великому місті й мала наміри витягнути з неї максимум можливого. Нью-орлеанський джаз, мав серед переваг самодіяльний характер: любительські вуличні оркестри, які нерідко набирались з сусідів по кварталу, давніх знайомих тощо. У Чикаго, такий характер створення гуртів, оркестрів швидко знищувався. Найбільш ефективними були аранжування та перехід від колективної організації до сольної [3, с. 24].

Аранжуванням називали зарання сплановану схему виконання, яка зобов’язувала всіх інструменталістів грати виключно встановленні для них партії. Звучання ставало більш «чистішим», впорядкованим, проте, втрачало спонтанність, ритмічну гнучкість та емоційний вибух. Виступаючи як би, уповноваженими всього колективу й намагаючись передати в одній партії складний контрапункт декількох мелодичних та ритмічних ліній, вони почергово імпровізували свої варіації на тему, яка введена й підтримана гуртом. Одним з піонерів цього напряму був оркестр нічного клубу «Dreamland», у Саут-Сайді. Вершиною ж стилю «Саут-Сайд у Чикаго», стали імпровізації Луї Армстронга, в його знаменитих гуртах «Hot 5» та «Hot 7» [3, с. 24].

На перших порах план виконання, носив вкрай примітивний характер: він на швидко придумувався керівником чи ким-небудь з музикантів, пояснювався іншим за фортепіано, а іноді просто словами, й в цей же час, розучувався на слух, все це називалось «head arragement» («аранжування з голови»). Пізніше стали використовувати запис на папері нотними знаками, що призвело, як наслідок, до ще більшої диференціації виконавців, але, не по таланту (як у випадку з солістами чи з акомпаніаторами), а по признаку грамотності, отримати місце в гуртах нового типу могли лишень ті, хто вмів читати ноти [3, с. 24 25].

Справжній «гарячий» негритянський джаз «Creole band» Кінга Олівера, у якому другу трубу грав молодий Луї Армстронг, був вперше записаний на диск «для проби», влітку 1923 року, шість років потому, після студійного дебюту білого гурту «Dixieland Jazz Band Originals». Слідом склались записи сольних номерів піаніста Джеррі Ролл Мортона та гурту тромбоніста Кіда Орі, а також ряду блюзових співаків. Ці записи стали користуватися великим попитом у кольорового населення, і почався широкий випуск т. з. «расових пластинок», призначені лише для афро-американців (білим покупцям їх не пропонували) [3, с. 25].

Завдяки «расовим пластинкам» джаз пережив в середині 20-х років, такий стрімкий зліт, якого він мабуть, не знав вже потім ніколи, і цей період прийнято називати «золотою ерою» джазу. Зустріч негритянського джазу з грамзаписом, була подією, яка мала далекі майбутні наслідки, все значення якої в історії т. з. «масової» (і не лише масової) ми починаємо розуміти лише тепер. Джаз дав могутній поштовх грамофонній індустрії, перспективі музичної проблеми мільйонів. Цей вплив був далеко неоднозначним й глибоко заперечним, але, як в позитивному так і негативному відношенні, роль звукозапису важко переоцінити. Ніяка нотна запис не передає ті тонкі відхилення мелодії, ті темброві фарби, ті ритмічні нюанси, які народжуються безпосередньо в процесі виконання й імпровізації, і складають головну цінність та сенс «гарячого» джазу [3, с. 25].

Але, навіть якби їх зуміли нотувати, то ніхто не був би у силі точно відтворити вдруге, написане: кожне творче виконання джазової п'єси, таке ж неповторне у своїх сутнісних рисах, як неповторне поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів, які визначають емоційний стан музиканта у момент гри [3, с. 25].

Однак роль звукозапису у становленні та революції джазового мистецтва цим далеко не вичерпується. Практика студійної роботи виробила суттєво новий склад композиторсько-виконавчого мислення, які залишався в своїй основі незамінним більше четверті століття. Аж до появи магнітофону і довгограючих пластинок, подовженість записуваної композиції, не повинна була перевищувати в середньому, більше трьох хвилин (час звучання однієї сторони 25 см. диску; на 30 см. джаз записували лише в унікальних випадках) [3, с. 25].

Варто сказати, що музику всіх названих майстрів, навряд чи можна розділити на утилітарно-прикладну, яка призначена лише для танців і розваг, й на справді артистичний джаз: в цьому відношенні негритянські колективи, навіть в рамках комерційного ангажементу, різко відрізнялися від витиснення більшістю білих гуртів. До числа небагатьох білих музикантів, які внесли творчий вклад у розвиток джазового мистецтва «золотої ери», належать, корнетист й композитор Бікс Байдербек, трубач Ред Ніколс, скрипаль Джо Венуті, тромбоніст Джек Тігарден, ударник Бен Поллак, учасник чудового гурту «New Orleans Rhythm Kings» та ряд інших [3, с. 26].

Розподіл чорного і білого джазу в дуже великій степені ускладнювалось жорсткою расовою дискримінацією. На протязі 20-х й більшої половини 30-х років, спільна робота білих та кольорових навіть у студіях звукозапису, де публіка не могла їх бачити, була вельми рідким виключенням, що в дискографіях такі сеанси спеціально позначались як «змішані». Ред Ніколз та Джо Венуті, зробивші сотні записів, ніколи не грали не з одним негритянським виконавцем. Випадок, коли Тігарден й два інших білих музиканта гітарист Едді Ланг та басист Джо Салліван брали участь у гурті Армстронга, при записі його пластинки «Knockin'a Jag», вважався абсолютно безпрецедентним та сенсаційним порушенням всіх правил [3, с. 26].

На сьогоднішній день, світу музики відомі наступні джазові стилі, одні з яких зародились у 20 30-х рр. ХХ ст., інші з часом й впливом на нього інших музичних жанрів:

Ш Свінг;

Ш Бі-боп;

Ш Кул-джаз;

Ш Hard Bop;

Ш Modal jazz;

Ш Free jazz;

Ш Джаз-рок;

Ш Acid-jazz;

Ш Smooth jazz;

Ш Nu jazz;

Ш Latin jazz;

Ш Marching jazz;

Ш New Orleans;

Ш Progressive jazz;

Ш Регтайм.

Власне, ці стилі фігурують у наш час, деякі з них, змішуються, деякі змінюються, й утворюється якісно нове звучання.

музичний джаз новоорлеанський звукозапис ВИСНОВКИ

Історія джазу, звичайно ж, починається з ритму, що прийшов до Америки з Африки. Він зупинився у Вест-Індії, потім попрямував двома шляхами: 1) через Мексиканську затоку до Нового Орлеану; 2) до Східного узбережжя. Останні схилялися до улюблених струнних скрипок, банджо та гітар, в той час як інший вплив, що дійшов через Міссісіпі до Чикаго, підійшов до форми кларнетів, тромбонів та труб. І потім всі вони зійшлися, змішалися у Нью-Йорку, в результаті чого і вийшов джаз.

Як пише американський критик-музикознавець Дж. Уїлсон, колискою джазу був Новий Орлеан, де старі французькі традиції поєдналися з іспанськими звичаями. Саме тут на початку ХХ ст. набув форми цей новий музичний напрям. Серед вихованців цього середовища Луї Армстронг, Джо «Кінг» Олівер, Беше, брати Додс, «Джемі Ролл» Мортон, Ліон Рапполо, Джиммі Нун, Банк Джонсон, Джордж Льюіс та деякі інші.

Джаз став продуктом унікальної суміші музичних культур різних народів. Він розвинувся у музичний жанр, що найповніше відображав етнічні та національні сподівання народу, який населяв територію США. Таким чином, своєрідним двигуном у створенні джазу стали раби, які у другій половині ХІХ століття отримали свободу від рабства. Вони зберігали і плекали мелодію і ритми своїх предків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Джаз. [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B0%D0%B7. Назва з екрану.

2. Переверзев Л. «Детище Нью-Орлеана» / Л. Переверзев // Ровесник. 1981. № 12. С. 28 31.

3. Переверзев Л. «Джаз идет на север» / Л. Переверзев // Ровесник. 1983. № 01. С. 24- 26.

4. Переверзев Л. «О не прерывности музыки» / Л. Переверзев // Ровесник. 1976. № 10. С. 19 21.

5. Рудницкая Н. «Когда святые маршируют» / Н. Рудницкая // Ровесник. 1980. № 02. С. 30 31.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою