Идеи і образи сучасній поезії

Идеи і образи сучасної поэзии

Реферат виконав Удилов Олексій Николаевич Когда вірші сяють совершенством, Они дарують читача блаженством.

(Джами) В 60−80-ті роки в радянську літературу ввійшли поети, які принесли з собою чимало нового і розвинули старі традиції. Різноманітна тематика їх творчості, а поезія глибоко ліричне, интимна.

Но й назва Батьківщини будь-коли покидала сторінок нашої літератури. Її образи, пов’язані то із дикою природою рідний села, те з місцями, де воював людина, можна знайти трохи не на кожному творі. І автора своє сприйняття про відчуття Родины.

Проникновенные рядки про Росію знаходимо ми в Миколи Рубцова (1936;1971 рр.), який відчуває себе як спадкоємцем багатовікової російської історії. Критики вважають, що творчість цього поета з'єднало у собі традиції російської поезії XIX-початку XX століття — Тютчева, Фета, Блоку, Есенина.

В вірші «Видіння на пагорбі» Рубцов пишет:

Россия, Русь — куди жодного взгляну…

За все твої страждання і битвы Люблю твою, Росія, старину, Твои лісу, цвинтарі і молитвы, Люблю твої хатинки і цветы, И небеса, палаючі від зноя, И шепіт верб у омутной воды Люблю навік, до вічного покоя…

Россия, Русь! Бережи себе, храни…

С вічними темами в українських сучасників незмінно асоціюється й ім'я Расула Гамзатова (1923 год).

Иногда про нього кажуть, що його подальший шлях важко передбачити. Настільки несподіваний він у кожної пилинки своєї книзі: від крилатих жартів до трагічних «Журавлів», від прозаїчної «енциклопедії» «Мій Дагестан» до афоризмів «Написи на кинджалах». І все-таки неважко вичленувати теми, у яких тримається його поэзия.

Этовідданість Батьківщині, повагу до старших, захоплення жінкою, матір'ю, гідне продовження справи отца.

Всему я на світлі люблю свою меру:

И ранку, і полудню, і сумеркам серым, И снам, і спокою, і пісням старинным, И навіть траві в наших гірських вершинах.

Но лише у одному не хочу я краю ;

В вируючому кипенье улюбленого дела…

Вчитываясь в вірші та Рубцова, і Гамзатова, та інших, бачиш величезний життєвий досвід людини, котрий у своїх віршах висловлює те що важко висловити нам. І ще бачиш особисту співпричетність долями рідний земли.

Тема війни, начебто, з давно минулої, і він, але, то, можливо, вже інакше, осмислена, знаходить свій відбиток у віршах сучасних поетів. Чимало їх ми самі пережили війну. «У тому рядках переможна мідь сплавилась з сріблом найтонших станів духу. Їх лірика ніжна і жестковата, як колюче шинельное сукно», — образно помітив одне із критиків. Дедалі частіше описі війни" вони відходять від «романтики бою та сидіти ризику», малюючи картини нелюдськості війн. Ось вірш однієї з чудових поетів Олексія Прасолова (1930;1972 рр.) «Тривога військового лета…».

…Спешат санітари з разгрузкой, По білому червоним — кресты.

Носилки лякаюче узки, А простирадла смертно чисті …

…Кладут і кладуть їх рядами, Сквозных від бескровья людей.

Прими цей образ страданья Душой присмирелой твоей.

Национальная культура, її неповторного колориту і багатство… У сучасному поезії народні ідеї, й образи збагачуються, набувають нові акценти. Сьогодні література не може, немає права й не бути национальной.

Интересен в такому випадку калмицький поет Давид Кугультинов (народився 1922 року). По думці критиків, «Давид Кугультинов вміє своєрідне, неповторне спадщина калмицької народну поезію перевтілити в образи, повні сучасного забезпечення і значення». Такі його поеми про витязі Эдене, про захопленої любові співака Джалесу і є чудовою Кермен, поеми «Сар-Герел», «Корень».

Когда зрозумієш, що у собі вместил Весь кулю земної, все це світ безкрайній, ;

Ты у тому лише зізнавайся втайне, А з інших приховуй принаймні сил, Чтоб не вважали признанье похвальбою, Чтоб не сміялися люди над тобою …

Ведь людини людиною числят, Когда увесь світ помістяться і осмыслит.

Одна з головних ідей сучасній поезії - громадянськість, головні роздуми — совісті й борг. До поэтам-общественникам, патріотам, громадянам належить Євген Євтушенко (народився 1933 року). Його творчість — міркування своєму поколінні, про доброті і злобі, про пристосуванстві, боягузтві, карьеризме і подлости.

Мы знали голоду і холода, Нас корчив тиф, душила нас разруха.

Но вірю — ставити річ вища від духа Нам не дозволить совість никогда…

…Вещи текучі, начебто вода.

Вещи — зловещи.

Мужество, совість, честь — це так! — Вещи!

Поэзию останніх десятиліть відрізняє величезне розмаїтість тим, їй притаманний дуже великий охоплення явищ, діапазон її проблем виключно широкий. Особливо це наочно видно з прикладу творчості Володимира Висоцького (1938;1980 рр.). «Співаючий нерв епохи», він писав про все, він була майже лакмусовим папірцем нашого суспільства. Здавалося, ніщо погане неспроможна уникнути його пера, здавалося, що він поставив собі за мету — «до останньої межі, до хреста, сперечатися до хрипоти, а й за ній — німота, переконувати й доводити з піною в роті, що ні то це; інший і та …».

И він сперечався, боровся за справедливість, ненавидів міщанство, нещадно бичував недоліки. «Він імпровізував, захоплювався, перебільшував, був сміливий і глузливий, дражнив і викривав, схвалював і підтримував», — говорив Р.Рождественский.

Сегодня незліченні проблеми, стали по дорозі суспільства, знаходять дедалі більше повне відбиток й у поезії. Дедалі частіше звучать зі сторінок часописів вірші жертви репрессией, про повернення народу історичних ценностей.

Историю анітрохи не щадя, И до прадідам без належного вниманья Мы вулицями Берліна і древнім площадям Легко вручаємо нові названья.

… Коли ми переступаймо цю пиху ?

Когда оцінимо славнозвісне наследье, Подумаем спочатку: хто есть, И чиї ми є у цьому білому світі ?

… Уявімо ж, як після, на свій черед, Мир потряся глобальними делами, Потомок наш в запалі перечеркнет Рожденное і що його нами.

(Игорь Ляпин) Все більше замислюється нашого суспільства над моральними питаннями: чому вистачає милосердя і так жорстокості? Як заповнити брак чутливості, послабити байдужість ?

Куда відлітає душа ката ?

На небо? Але як зустрітися без страха С душею того, хто прийшов на плаху, Кому роздер ти на шиї рубаху И місце зафіксував, щоб вдарити наосліп ?

(Сергей Таск) Возле самого леса два гірких стоять интерната:

Детский будинок усіма окнами в будинок престарілих глядит.

И, бетонних огорож їх чіпаючи, повз куда-то Озорная людська дорога летит.

(Нина Шевцова) Современная поезія багата філософськими міркуваннями сьогодення і майбутньому, про долю планети і гідність нашої страны:

Летят «афганці» в гробах, Крадется СНІД у містах ;

Неужто страшна помста ?

Тысячелетье Русі ;

Тысячелетье души.

Пришло їй час воскресть.

(Андрей Вознесенский) Лирика — душа поезії, віяло образів, вихор ідей. Це мрії й, звісно, любов — сама давня тема поэтов.

Все закохані схильні до побегу По килимовій доріжці, по снегу, По камінню, по хвилях, по шоссе, На таксі, на одному колесе, Босиком, в кайданах, в башмаках, С червоною розою в слабких руках.

(Булат Окуджава) А від імені цієї вірші невідомого мені досі автора війнуло чимось дивовижно знайомих до того ж час новим, чимось лермонтовським. Усі вірш — один образ, одна метафора.

Цветов лілових чи белых В садах порожніх і промертвелых Не тримає над собою сирень.

Зато як багато листя целых, Не зірваних, не пожелтелых, Живых сердечок, чистих, смелых, Оставлено на чорний день.

(Валентин Берестов) В цих кількох рядках вся філософія відновлення жизни.

О чим ще сказати? Про сміху і сатири, якими тхнуть недоліки? Про поводження до історикам російського народу? «Про молитвах» і закликах до світу? Боюся, що сама перерахування тим займе велике місце. А твір перетвориться на «антологію» сучасної поэзии.

Мне здається, що наш поезія, як і всі суспільство, відроджується для пошуку нового, світлого, вічного, що лежить в основі людського духу !