Родина та в ліриці З. А. Єсеніна

Родина і революція в ліриці З. А. Есенина

Суровые, грізні роки!

Но хіба всього описати?

С. Єсенін.

Очень своєрідний і суперечливий поет, бунтар і лірик — Єсенін нескінченно любив Росію, їй присвячував свої кращі вірші, помисли і тільки з ній пов’язував своє життя.

Вначале батьківщина бачиться поетові лагідної і безтурботної.

Вот воно, дурна щастя.

С білими вікнами до садка!

По ставку лебедем червоним.

Плавает тихий захід.

Здравствуй, златое затишшя,.

С тінню берези у питній воді!

Галочья зграя на даху.

Служит вечерню зірці.

Потом поступово у його ліриці наростає драматизм: в усіх так усе просто й в навколишній світ.

Не даремно дмухали вітри,.

Не даремно йшла гроза.

Кто-то таємний тихим світлом.

Напоил мої очі.

Поэт дуже часто звертається до батьківщини, як до живого суті, втягуючи у розмову, закликаючи до кращого життя.

О Русь, змахни крылами,.

Поставь іншу крепь!

С іншими іменами.

Встает інша степ.

Октябрьская революція сприйняли Єсеніним як стихійний «вихор», що змітає прогнилий «старий світ», але події виявилися надзвичайно складними і заплутаними щодо його розуміння. Соціалізм задумувався поетом як «мужицький рай», де «немає податей за ріллі», де живуть вільно і весело, відпочивають «блаженно», «мудро» і «хороводно».

Братья миряни.

Вам моя пісня.

Слышу в тумані я.

Светлую звістку.

А потім дивними кривавими подіями обернулася революція. І поет злякався її залізної поступу.

Не шкодуйте ж минулих,.

Уходящих кожен годину, —.

Там на конваліях квітучі каштани.

Лучше, ніж у полях ми.

Есенин переживає важкий період занепаду, їй немає пишеться. Він шукає притулку у шинку, але поступово талант і життєлюбність беруть своє. Поет знаходять у собі й прагнення працювати.

Пора взятися мені у справі,.

Чтоб озорливая душа.

Уже по-зрелому заспівала.

И нехай інша життя села.

Меня наповнить Нової силою.

Есенин пише в різних поетичних жанрах, прагне створити вірші серйозного політичного змісту, звертається до історико-революційної темі. Така «Балада про двадцяти шести» — розстріляних бакинських комісарах. У 1925 року завершено поема «Ганна Онєгіна». Про революції та громадянської війні поет розповідає словами народу, зі знанням селянської психології, соціальних проблем, класових протиріч. Село Радово і село Криуши — частина неосяжної Росії, тут відбуваються події всеросійського значення. Скажи: Відійдуть чи селянам Без викупу ріллі панів? Кричать нам., Що землю не руште, Ще може настати, мовляв, мить. Тож за що ж і на фронті Ми губили себе і інших? Поет вловив найсуттєвіше в селянських розмовах: тлумачать «про нових законах», про ленінському декреті, що оголосив селян господарями натрудженою землі. Тепер Єсенін не почувається чужим в гучної мужицької натовпі. Селяни поважають поета:

Ты — свійський, мужицький, наш,.

Бахвалишься славою невідь що.

И серце своє не продаси,.

Бывал ти до нас пильним і завзятим,.

Себя виймав на испод…

Пройдя через багато важкі випробування, поезія Єсеніна оживає, скидає із себе смуток, набирає розбіг, віру на нову життя.

Небо — як дзвін,.

Месяц — мову,.

Мать моя — батьківщина,.

Я — більшовик.

Ради вселенського Братства людей.

Радуюсь піснею я Смерті твоєї.

Через десять років тому після відомого вірші «Русь» (1914) поет створює своєрідну трилогію: «Повернення там», «Русь радянська» і «Русь безпритульна», об'єднані у 1925 року автором в програмному йому збірнику «Русь радянська». Змінився Єсенін, але ще більше змінилася село. Важко поетові відразу осмислити і зрозуміти ті соціальні процеси, які торкнулися селянську життя, народний побут, дзвіниця без хреста, ікони викинуті з полиць, дід нишком ходить у ліс молитися осикам. Ламається старий порядок. Розмова поета з дідом «сумна», але є молоде покоління, созидающее нове життя.

На стінці календарний Ленін.

Здесь життя сестер,.

Сестер, а чи не моя, —.

Но усе ж таки готовий впасти я навколішки,.

Увидев вас, улюблені краю.

Конечно, мені нічого і Ленін не ікона,.

Я знаю світ… Люблю мою сім'ю…

Но чомусь все ж з поклоном.

Сажусь на сільську лаву.

«Возвращение на батьківщину» — звернення до великої й складною темі. Драматизм переживань як жевріє, а й набуває форми сумних роздумів. Намагаючись розібратися в нахлынувших почуттях, поет не поспішає оголосити себе співаком оновленої землі. Необхідно ще довести, що він «з народом міцно»:

Какого ж я рожна.

Орал віршем, що з народом міцно:

Моя поезія тут большє нє потрібна.

Да і, мабуть, сам також не потрібен.

Постепенно сільська лірика зігрівається особливим внутрішнім теплом, ніжністю, спогадами й надіями. «Я дуже люблю батьківщину», — не риторично вигукує поет. Його вірші, ясні і що прості, наповнюються барвами й образами. Поет, як близький друг, звертається до віршах до кожного, сягає душі, й серця. Його поезія вчить цінувати даність, глибоко й щиро любити батьківщину, попри всі зміни, що відбуваються навколо.

Цветите, юні! І здоровейте тілом.

У вас інша життя, ви інший наспівавши.

А я піду один до невідомим меж,.

Душой бунтующей навіки присмирнівши.

Но і тоді. Коли в усій планеті.

Пройдет ворожнеча племен, Зникне брехню і смуток, —.

Я буду оспівувати Усім істотою в поета.

Шестую частина землі З назвою коротким «Русь».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.