Рецензия на розповідь Буніна Сни Чанга

Рецензія на розповідь І. Буніна «Сни Чанга».

І. А. Бунін є типовим представником письменників рубежу століть. Бунінфаталіст, його творах властиві пафос трагічності і скептицизму. Його творчість перегукується з концепцією модерністів про трагічності людської пристрасті, і першому плані у Буніна виходить звернення концентрувалася на вічних тем любові, смерті Леніна і природы.

Про Буніна що й міцно утвердилось думка як одного із найбільших стилістів у російській літературі. У його творчості яскраво проявилися й невловима художня точність і свободу, і образна пам’ять, і чітке знання народної мови, і дивовижна зображальність, і словесна чуттєвість. Всі ці риси притаманні як поезії, а й прозе.

У передреволюційне десятиліття першому плані у творчості Івана Буніна вийшла саме проза, яка ввібрала у собі органічно властивий таланту письменника ліризм. Це час створення таких шедеврів, як розповіді «Брати», «Пан із Сан-Франциско», «Сни Чанга». Історики літератури вважають, що та ідеї стилістично і світоглядно тісно пов’язані між собою, становлячи разом своєрідну художньофілософську трилогию.

Розповідь «Сни Чанга» був написаний 1916 року. Вже сама початок твори («Не однаково, про кого говорити? Заслуговує того кожен з які живуть землі») навіяно буддійськими мотивами, що у тих словах, як і отсылка до ланцюжку народжень і смертей, у якому втягнутим будь-яке живе істота — від мурахи до людини? І ось читач із перших рядків внутрішньо готовий піти на перемежениям сьогодення й спогадів у своєму оповіданні. А сюжет твори такий. Під час плавання капітан однієї з російських судів купив у старого кислоглазого китайця рудого цуценя з розумними чорними очима. Чанг (так звали собаку) під час тривалого подорожі стає єдиним слухачем хазяїна. Капітан розповідає у тому, який він щаслива молода людина, що є в нього Одеси квартира, улюблена дружина й донька. Потім все його життя руйнується, оскільки капітан розуміє, дружина, до якій він прагне всією душею, їх любить. Без мрії, без сподівання майбутнє, без любові ця людина перетворюється на гіркого п’яницю і наприкінці кінців, умирает.

Головними героями твори є капітан та її вірний пес Чанг.

Цікаво стежити змінами, що відбуваються з капітаном на протязі життя, стежити, як змінюється його уявлення про щастя. Під час плавання потім кораблем до він каже: «Звичайно чудова життя, Боже мій, як чудова!» Тоді капітан любив, він був весь у цій кохання, і тому був просто щасливий. «Було колись дві правди у світі, постійно сменявших одне одного: перша — та, що таке життя неймовірно прекрасна, іншу — що таке життя мислима тільки до божевільних». Тепер втрати любові, після розчарування в капітана залишається тільки одна щоправда, остання. Життя здається йому нудним зимовим днем в брудному шинку. А люди… «Не мають ні бога, ні совісті, ні розумної мети існування, ні любові, ні дружби, ні чесності, -немає простий жалості». Отакі внутрішні зміни зазнає наш герой.

Внутрішні зміни впливають і зовнішній образ. На початку оповідання ми бачимо щасливого капітана, «розмитого і виголеного, благоухающего свіжістю одеколону, з піднятими німецькою вусами, з сяючим поглядом пильних світлих очей, в усьому тугому і білосніжному». Потім постає маємо брудним п’яницею, котрі живуть на мерзенному горищі. Як порівняння автором наводиться горище його другахудожника, хіба що здобуло правду життя. У капітана бруд, холод, убога негарна меблі, художник — чистота, тепло, затишно, стародавня меблі. Усе було зроблено з метою: протиставити ці дві правди і обіцяв показати як усвідомлення тій чи іншій впливає зовнішній образ людини. Багатство які у творі деталей створює необхідну читача емоційне забарвлення і обстановку.

З цією ж метою створена і композиція оповідання. Вона двоїста. Чітко проглядаються дві паралелі. Одна — сьогодення, у якому щастя, інша — щасливі спогади. Але чого ж відбувається повідомлення з-поміж них? Відповідь проста, саме цього і знадобився образ собаки. Чанг є ниткою, яка з'єднує реальну дійсність із минулим через його сни. Чанг — єдина оповіданні, хто має ім'ям. Художник непросто безымянен, а й безмовний. Жінка взагалі подана з якихось книжкових туманів: чудова «у своїй мармуровій красі». Чанга Бунін наділяє почуттям «безначального і безкінечного світу, що ні доступний Смерті», тобто відчуттям дійсності - невимовною третьої правди. Капітана поглинає смерть, Чанг ж ми втрачає свого китайського імені Ілліча та залишається в хиткому тепер, оскільки він, по Буніну, слід покірно «сокровеннейшим велінь Тао, як дотримується їх якась морська тварь…».

Спробуймо розібратися у філософської проблематики твори. У чому сенс усього життя? Чи можливо людське щастя? У зв’язку з цим у оповіданні з’являється образ «далеких роботящих людей» (німців). Приклад їх життя письменник говорить про можливі шляхи людського щастя. Праця, щоб жити і розмножуватися, не пізнавши у своїй повноти життя. Втіленням є ті ж «працьовиті люди»; Безкінечна любов, якої навряд чи варто присвячувати себе, бо ми завжди є можливість зради. Втілення — образ капітана. Шлях вічної спраги пошуку, у якому, втім, по Буніну, теж щастя немає. У чому воно? Можливо, в вдячності і правильності? Цю ідею несе на Образ собаки. Через реальні непривабливі факти життя пробивається пособачі вірна пам’ять, як у душі світ, коли капітан і собака були счастливы.

Отже, розповідь «Сни Чанга» є, передусім, філософським твором рубежу століть. У ньому розглядаються такі вічні теми як любов, і щастя, говориться про хиткості щастя, побудованого лише з любові, і вічності щастя, заснованого на вірності і вдячності. По моєї думки, розповідь Буніна дуже актуальне і сьогодні. Проблеми, порушені у творі, знайшли живий відгук у душі, примусили замислитися про сенс життя. Адже покоління, якого я належу, живе під час затяжного перехідного періоду історії, коли властиво підбивати результати і майбутнє. І, то, можливо, читання цього твору розвіє наш внутрішній підсвідомий страх проти нього. Тому що є у світі вічні істини, неподверженные ніякому впливу і не переменам.