Вчення Холмса на право

Учение Холмса про праве

Оливер Вендел Холмс (1841—1935) народився Бостоні у ній відомого поета. Він устиг стати учасником громадянської війни, де була тричі поранений. Своє філософське і юридичну освіту одержав у Гарварді. Найбільш творчий період його життя посідає 1882—1902 рр., що він спочатку став членом Верховним судом в Массачусетсі, та був і Верховним судом США. Президенту Т. Рузвельту, який рекомендував їх у члени Верховним судом США, сильно імпонували його послужний список і «солдатська доля».

Между тим сам Холмс готував не в практикуючі юристи, а дослідники. Після закінчення університету, він викладає лекції з права в Гарварді, редагує юридичний журнал. Його класична робота «Загальне право» виникла з урахуванням курсу лекцій. Саме було зафіксовано відома формула у тому, що «життя права й не має логіки: вона не має досвід». Витоки права, відповідно до Холмсу, слід шукати в бажаннях примітивного людини реваншувати в тих, хто завдав йому будь-якої збитки. Звідси випливає, що успішний розвиток права неминуче залежить від превалирующих умов людського буття: від насущних потреб цього періоду, основних моральних і розширення політичних теорій, від чуття у сфері політичної діяльності, впевнених або ж неусвідомлених потягу, навіть забобонів, які суддя поділяє разом із колегами. Такі умови може зробити вулицю значно більше розробки правил по управлінню людським спілкуванням, ніж будь-які силогізми.

Конституция країни для Холмса — це свого роду соціальний експеримент, й у сенсі вона порівняти з людської життям, яку, також можна як своєрідний експеримент. Діяльність «Шлях права» (1897) він у дусі господствовавшего тоді прагматизму заявив, що об'єкт вивчення у праві становить «пророцтво сфери застосування публічної сили за посередництвом суду». Щоб пізнати право як такий, людина має відмовитися від моральних і такі суто формальних міркувань й зажадав побачити себе, немов на внеморального суб'єкт та, який піклується лише про те матеріальних приобретенияхк або утратах, про які то состоянии-предсказать таке знання.

С урахуванням викладеного Холмс вибудовує таке визначення права: право не що інше, як пророцтво того, яким чином діяти суд практично. Ставлення до законному праві (як і законного обов’язку) пов’язані з пророкуванням у тому, як покарають чоловік у тому чи тому разі у вирішенні суду, коли він зробить або зробить те що потрібно зробити. Розглядаючи право як серію пророцтв, він зближав його з емпіричну наукою. Кінцевою метою науки, зокрема юридичної, — визначати відносну цінність наших різних соціальних цілей.

Воззрение на право Холмса не розходилося з установками позитивістів на технико-вспомогательные властивості владнопримусових дозволів чи заборон закону, однак у нього було незрівнянно більший реалізму з допомогою визнання правотворчої ролі суду й інший правозастосовчої діяльності. У праві, говорив Холмс, як в будь-якій іншої галузі людського спілкування, індивід може у повною мірою відчути чи проявити всю повноту своїх почуттів та намірів: може вилити свій гнів життя, може випити тут гірку чашу героїзму, він може зносити своє серце у гонитві за недосяжним. У цьому вся узагальненні багато справедливого, оскільки право не сприймався і не сприймається философско-правовой традицією якимось допоміжним знаряддям правління, але завжди порівнянний з добром, справедливістю й загальним благом.

Жизнь права, по думці Холмса, неминуче залежить від превалирующих умов людського існування— насущних потреб на даний момент чи періоду, переважаючих моральних і розширення політичних переконань і уявлень, від наявності інтуїції і його використання їх у політичної діяльності, від явних або ж неусвідомлюваних впливів, навіть забобонів, які суддя поділяє разом із колегами. Ці умови може зробити значно більше і вплинути набагато сильніше, ніж будь-які силогізми формально-юридичної характеру, тому слід сприймати як аксіому — «життя права й не має логіки; вона не має досвід».

Связь концепції Холмса з прагматизмом як філософії дії (термін запроваджено В. Джемсом) найбільше простежується у його сприйнятті істини. Істина постає над вигляді незаперечного абстрактного абсолюту, а тих формах, у яких вона поводиться у процесі практичного використання, під час виконання своєї функції керівництво до дії тощо. Правовий прагматизм Холмса надав згодом помітне впливом геть становлення соціологічною юриспруденції Р. Паунда і доктрину «правових реалістів» (Дж. Франк, К. Ллевелин і др.).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.